Вступ

Істотне зростання масштабів та інтенсивності зовнішньої міграції, робочої сили в Україні актуалізує її дослідження як явища, що має суттєвий вплив на розвиток економіки, соціальної сфери, демографії та інших сторін суспільного життя. Наявність її як позитивних, так і негативних аспектів обумовлює необхідність наукового обґрунтування державного регулювання міграційних процесів, опрацювання відповідних практичних рекомендацій спрямованих на нейтралізацію негативних наслідків і посилення позитивного ефекту. Ефективне державне регулювання міграції робочої сили великою мірою залежить від розуміння факторів, що впливають на міграційні процеси та механізмів їх дії. Характерною особливістю для України є ускладнення аналізу розмірів і тенденції міграції робочої сили недосконалістю інформаційного та статистичного забезпечення, відсутністю стандартизованих національних і міжнародних показників, які здебільшого мають фрагментарний і залежний від контексту публікацій характер.

Мета роботи — класифікувати причини, фактори, що впливають на міграцію робочої сили, з’ясувати можливість впливу на них органів державної влади, дослідити особливості статистичного обліку міграційних процесів.

Кожен індивідуальний акт міграції і міграційний процес у цілому обумовлені причинами, умовами, факторами. У спеціальній літературі немає однозначного визначення і розмежування цих понять і підходів.

Л. Рибаковський визначає фактор міграції як сукупність умов і обставин, які завдяки особливому поєднанню і взаємодії впливають на територіальну рухливість населення [3].

Багато дослідників ототожнюють причини і фактори. Так, В. Перевєдєнцев у багатьох своїх роботах повторює: щоб з’ясувати фактори міграції, треба встановити причини, що примушують людей переселятися. В іншій роботі він роз’яснює, що причини міграційних явищ, які, з одного боку, достатньо загальні і глибокі, а з іншого — специфічні саме для міграції населення, можна назвати факторами [2].

1. Основні фактори міграції робочої сили

На думку О. Хомри, міграція обумовлена певними причинами; причому більшість переселень (міграцій) пов’язана в основному з факторами економічного порядку. Далі він стверджує, що причини — це відношення мігранта до умов [4]. В. Костаков причинами міграції називає наявність вільних робочих місць, а факторами — вищий рівень життя, кращі природнокліматичні умови та ін. [1].

Фактор можна визначати і як рушійну силу, і як причину одночасно, усе залежить від того, до яких процесів, явищ це відноситься. На соціальні процеси, у тому числі і міграційні, впливає не один який-небудь фактор, а їх сукупність, що включає як природні, так і соціальні компоненти. Безліч компонентів, що відрізняються по силі дії на те або інше явище, по місцю і часу прояву, за своєю природою, по напрямах дії тощо — усе це, так або інакше, викликало необхідність класифікації факторів. Будь-яка класифікація умовна, вона завжди має цільовий характер, від мети, яка ставиться перед нею, залежить вибір класифікаційної ознаки.

Широко відоме ділення факторів, виходячи з особливостей міграційних процесів, наприклад, на ті, які сприяють залученню населення в новий район, і ті, які направлені на його закріплення в цих місцях. Іноді виділять, фактори відтоку, притоку, виштовхування, тяжіння тощо. Фактори можна класифікувати як позитивні, тобто що привертають населення, або сприяють його приживлюваності, і негативні, стимулюючі відтік населення. До подібних трактувань примикає розділення факторів на дві групи: фактори- каталізатори, тобто прискорювачі, і фактори-інгібітори, тобто сповільнювачі.

Поширеним способом виділення факторів соціальних процесів взагалі і факторів міграції зокрема є їх розподіл по сферах суспільного життя. Причому цей підхід класифікації факторів міграції має три відтінки. По- перше, наведено різні фактори міграції без їх ілюстрації конкретними проявами; по-друге, кожен з названих факторів або частина з них коментуються тим або іншим прикладом конкретного прояву; по-третє, надано перелік різних показників, умов життя, які називаються факторами міграції.

Найбільш повне уявлення про сукупність факторів міграції дане в роботах В. Перевєдєнцева. Він виділяє, наприклад, економічні, етнічні, демографічні, природні (природно-географічні), моральні, соціологічні, культурні, соціально-психологічні фактори, а також суб’єктивні та об’єктивні фактори міграції. Під об’єктивними розуміються територіальні відмінності в значущих для людини умовах життя, під суб’єктивними — особливості структури людини (потреби, інтереси, прагнення, ціннісні орієнтації людей), які обумовлюють диференціацію рішень, що приймаються в одних і тих же умовах різними індивідами або групами [2].

Широко розповсюджена класифікація факторів міграції залежно від можливостей держави регулювати їх вплив на міграційні процеси: керовані (фактори-регулятори) і некеровані (фактори-умови). Виділяють і третю групу безпосередньо не керованих, але побічно регульованих факторів.

Фактори поточного, оперативного державного регулювання, переважно мають соціально-економічну природу. До них відносять відмінності в заробітній платі, встановлення або відміну певних пільг, розподіл капітальних вкладень, кадрову і національну політику. Ці фактори можуть безпосередньо плануватися і змінюватися державою. У системі управління міграціями, де дія направлена на регульовані фактори, зазвичай виділяють:

—         правові фактори — закони та інші нормативні акти, що створюють правове поле, у рамках якого здійснюється регулювання міграції;

—         економічні — це переважно фінансові витрати на залучення, компенсацію майнових втрат і облаштування мігрантів, вони включають бюджетні і позабюджетні кошти;

—         організаційні — структури, що беруть участь у межах своєї компетенції в регулюванні залучення, забезпечення і обслуговуванні міграційних потоків;

—         інформаційно-пропагандистські — моніторинг руху міграційних потоків, висвітлення міграційної політики в засобах масової інформації, довідковій, методичній та нормативній літературі.

По цих чотирьох напрямах формуються зазвичай національні і регіональні міграційні програми. Їх ефективність багато в чому визначається тим, наскільки ці програми враховують значення суб’єктивного фактора.

До факторів, не керованих державою, відносять фактори, що постійно діють: природні умови (метеорологічні, геологічні, фіто-, зоогеографічні), транспортно-географічне положення територій.

До побічно регульованих відносять так звані «тимчасові» фактори, які можуть бути змінені поступово. Це рівень освоєння території, тобто створення виробничої і соціальної інфраструктури; віково-статевий, етнічний і генетичний (за часом мешкання) склад населення;

Співвідношення та зіставлення факторів і причин стосовно соціальних процесів є достатньо складним. Разом з об’єктивним моментом (те, що впливає), відіграє роль суб’єктивний момент (то, на що впливає), або людська психіка, тобто вплив факторів опосередковано через свідомість. Суть у тому, що фактори впливають на міграційні процеси не прямо, а через поведінку тих людей, які наповнюють міграційні потоки. Для потенційних мігрантів значення має не те, що їм пропонується, а те, до яких відмінностей приведуть заходи, що приймаються, в місцях можливого вселення порівняно з місцем їх попереднього мешкання. Тому причина виступає як проміжна ланка між фактором і явищем. Причина — це суб’єктивний фактор.

Таким чином, залежність явища (у нашому випадку — зовнішньої міграції робочої сили) від умов, що її породжують, складається в такій послідовності: умови — фактори — причини — явище.

Просторова специфіка дії груп факторів вказує на значущість для мігрантів усіх територій індивідуально-особових факторів.

Фактори міграції населення діють не ізольовано, а в сукупності, лише, міняючи свою значущість у різних місцях і в різний час, хоча їх сукупність у всіх випадках може розрізнятися. Виняток становлять лише примусові міграції, де домінуючим, частіше єдиним, виступає правовий фактор.

На вирішення людей емігрувати впливає цілий конгломерат мотивів і факторів: демографічного розвитку країни, особистих і сімейних обставин громадян, матеріального і культурного рівня життя, соціально-політичної ситуації в країні, економічної кон’юнктури та ін. Від них залежать критерії, по яких можна класифікувати окремі види і форми міграції.

Для запровадження ефективного державного регулювання міграцією робочої сили необхідно мати точний статистичний матеріал стосовно кількості та складу мігрантів спрямованості міграційних потоків та ін.

Облік міграції населення є одним з найбільш складних видів збору даних про населення і викликає у фахівців велику кількість зауважень. Труднощі обліку міграційного руху супроводжують дослідників постійно.

2. Стан сучасного етапу міжнародної міграції робочої сили

За часів незалежності формування ринкових методів господарювання відбувалося в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному й політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай не послідовно і безсистемно, що призвело до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу. Внаслідок постійного відбору фахівців шляхом їх виїзду до Москви та на Захід, Україна поступово втрачає науковців, фахівців високої кваліфікації, а це ще більше ускладнює подолання складнощів трансформаційного періоду.

Зростання відкритості українського суспільства за часів незалежності неминуче призводить до все більшого втягнення України в міжнародні міграційні процеси (рис. 1)[2, с. 7].

Найбільше українців працює в Італії (приблизно 500 тис.). Процес еміграції населення з України пояснюється такими причинами:

—         структурна перебудова економіки і нестабільна ситуація на внутрішньому ринку праці, як наслідок економічних перетворень та змін;

—         велика різниця в умовах життя і рівнях заробітної плати в Україні та країнах Заходу ;

—         відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;

—         недостатній рівень безпеки громадян (як правової, так і економічної); не захищеність прав власності;

—         економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї.

Аналіз причин сучасної еміграції з України показує, що вона характеризується двома основними чинниками. З одного боку, це елементарний пошук роботи з метою забезпечення себе й родини засобами для життя, а, з іншого, — пошук гарантованої можливості самореалізації. За сучасних умов співвідношення цих факторів весь час змінюється з незначною перевагою одної над іншою. Це й недивно в умовах розвитку інформаційно — технологічної революції, значної швидкості поширення знань.

В останні десятиліття ХХ ст. міжнародна міграція робочої сили стала однією зі складових процесу глобалізації світової економіки. З одного боку, глобальні зміни у наш час супроводжуються інтенсифікацією міжнародних міграційних процесів, з іншого — визнано, що люди мають меншу мобільність, ніж гроші, товари або ідеї. Люди завжди належать будь — якій країні, залежні від паспортів, віз, дозволів на проживання й коньюнктури ринку праці. Сьогодні можна говорити про глобальні зміни світового міграційного порядку.

Враховуючи важкі наслідки світової фінансово-економічної кризи значна кількість розвинених країн відчуває погіршення ситуації на внутрішньому ринку праці, коли зростає рівень безробіття, підвищується навантаження на держбюджет. За цих умов уряди країн переглядають свою міграційну політику, намагаючись обмежити доступ на внутрішній ринок низько кваліфікованої іноземної робочої сили, щоби дати можливість працевлаштуватися національній робочій силі. Однак, це робиться, на наш погляд, вже запізно, тому що вихідці з країн Азії та Африки за сприятливих умов міграції, потрапивши на території розвинених країн, тепер не збираються їх залишати. Деякі уряди все одно намагаються підпорядкувати такі тенденції інтересам держав. Наприклад, Президент Франції, пан Ніколя Саркозі 2010 року видав наказ про примусове переселення з Франції мешканців циган до їх етнічної батьківщини. Це викликало різкий резонанс в усіх країнах Євросоюзу і не покращило ситуації на внутрішньому ринку праці. Як наслідок, політикою Н. Саркозі в жовтні 2010 р. не задоволені більше 70% французів[1].

В Німеччині Голова Бундесбанку, пан Сарацин, написав книгу «Самогубство Німеччини» ( вересень 2010 р.) про те, що головна біда Німеччини в засиллі іммігрантів зі Сходу. Влада зреагувала надто швидко — пан Сарацина був відправлений у відставку [1].

Перехідним країнам сповна доводиться реагувати на виклики глобального міграційного режиму. По — перше, це зростаюча поляризація світу на бідні та багаті країни, що здійснює небувалий міграційний тиск одних країн на інші. По — друге, стає очевидною криза управління міграцією з боку національних держав, що знаходить прояв у масовому поширенні нелегальної міграції. По — третє, суперечність між концепцією прав людини і національними інтересами держав.

Сьогодні лідером серед країн Європи з прийому іноземців є Німеччина (рис. 2).

Дана діаграма свідчить, що основна кількість іноземців (приблизно 75%)мешкають лише у п’яти країнах Європи: Німеччині, Іспанії, Великобританії, Італії та Франції. Одна з причин саме такого розташування мігрантів у тому, що ці 5 країн є найкрупнішими в Європи. Вихідців з України високо цінують роботодавці на Заході. Наприклад, не дивлячись на складні умови існування ринку праці у Великобританії під впливом світової фінансово — економічної кризи, звільняти українців британці не збираються, пояснюючи це тим, що українці працелюбні, толерантні у випадках виконання термінової роботи, відповідальні й згодні працювати за відносну невелику заробітну платню (90 фунтів стерлінгів на день). [1].

У пропорційному відношенні більш усього іноземців у Люксембургу -44% населення, у Латвії — 18%, на Кіпру і в Естонії — по 16%, в Іспанії — 12%, в Ірландії — 11%, в Австрії — 10%. Менше за 1% іноземців мешкає у Польщі, Румунії, Болгарії та Словаччині.[1]. Це можна пояснити недостатнім рівнем соціально — економічного розвитку цих країн. Лідерами серед країн -« постачальників» іноземців до країн ЄС є Туреччина (2,4 млн. людей), Марокко (1,8 млн. людей) і Албанія (1 млн. людей). Україна не входить навіть у десятку — офіційно наших співвітчизників у ЄС близько 600 тис. людей[1]. Німеччина лідирує за кількістю іноземців не випадково, бо політика цієї країни цілеспрямована на залучення висококваліфікованої робочої сили з числа іноземців. В Іспанії, Італії ситуація є більш складною, бо вони так само спрямовують свою політику. Загальна тенденція така: до країн Північно — Західної Європи (Швецію, Німеччину) їдуть фахівці високої кваліфікації, а до країн Південної Європи (Іспанія, Італія, частково Франція) — некваліфіковані робітники, прислуга, сезонні працівники [2, с.7].

В Україні за 2010 рік одержали вид на мешкання 14953 іноземця, зокрема дозвіл на роботу — 8100 людей. Це родичі українців та іноземців, що вже мають вид на мешкання, діячі науки, культури, біженці, які мешкають у нас більше трьох років. Решта — це студенти, що тимчасово мешкають у країні [2]. Уряд України підвищив квоту щодо іноземців, які можуть отримати вид на мешкання в 2010 р. Статистика ж відносно українців, що мешкають в країнах ЄС та дані Євростату не є достатньо точними , бо не враховують українців, які отримують дозвіл на сезонні роботи, також статистика не враховує нелегальних мігрантів. Отже, відомості про масштаби міжнародної міграції робочої сили є достатньо приблизними. Країни ЄС не зацікавлені в оприлюдненні справжнього стану цих процесів , бо тоді слід визнати участь мігрантів у створенні ВВП країн ЄС, а це не входить в коло їх національних інтересів. Сучасна світова міграція суттєво прискорюється під впливом глобалізації вищої освіти. Значна частина студентів — вихідців з країн, що розвиваються, здобувши вищу освіту за кордоном, у промислово розвинутих країнах, намагаються саме там залишитися працювати. Одночасно поширюються процеси залучення фахівців на роботу в менш розвинуті країни у тих випадках, коли випускники західних вузів не можуть знайти роботу на батьківщині. Такі зв’язки притаманні Західній Європі та країнам Азії [3., с.254]. Україна, поки що не бере активної участі в цих процесах. На заваді переміщення випускників вищих вітчизняних закладів освіти на Захід, до розвинутих країн, стають складності у підтвердженні диплому, недостатній рівень знання іноземних мов, а також різниця культур, ментальність. Сьогодні на Заході розповсюджується практика залучення спеціалістів з країн, що розвиваються, за тимчасовими контрактами на роботу в промислово розвинуті країни. Прикладом може бути використання індійських програмістів у США. Фактором, який сприяє збільшенню попиту на працю можна вважати процес старіння населення промислово розвинутих країн. Особливо стрімко цей процес розвивається в країнах Західної Європи, що наближує її як ніколи до вислову «бабця Європа». Фахівці стверджують, що через два десятиліття цей регіон відчуватиме гострий дефіцит робочих рук, бо кількість пенсіонерів перевищить третину населення. Вже сьогодні Європа відчуває зростання міграції переважно з країн Азії та Африки. Наприклад, у Сербії, Франції, Німеччині спостерігається значний приплив мігрантів саме з цих регіонів. Як доводить практика, вихідці з цих регіонів суттєво впливають на підвищення рівня народжуваності , сприяють економічному оздоровленню приймаючих країн тощо. Відомо, що представники етнічних меншин значно частіше ніж місцеве населення створюють власний бізнес, вони проявляють меншу розбірливість при виборі праці,меншу увагу приділяють плануванню сім’ї. За прогнозами дослідника міжнародних міграційних процесів П. Сталкера,протягом 1995-       2025 років чисельність робочої сили у бідних країнах збільшиться з 1,4 млрд. до 2,2 млрд. людей [4, 145].

За нинішніх темпів розвитку торгівлі та міграції інвестицій навряд чи вдасться забезпечити зайнятість такої кількості нових робітників у території країн, де народилися. Глобалізація сприяє переміщенню висококваліфікованих робітників у промислово розвинуті країни. Як уже зазначалось, спільною рисою, притаманною абсолютній більшості країн є збільшення у складі іммігрантів кваліфікованих спеціалістів. Головний мотив переміщення таких спеціалістів — збільшення доходів і кар’єрне зростання, можливість застосування своїх знань та здібностей. Основними причинами цього є, безумовно, економічні: низький рівень заробітної плати науковців сприяє емміграції талановитих, перспективних фахівців до розвинутих країн Європи (Німеччина, Великобританія, Австрія) та у США. Участь України в цьому процесі див. у табл. 1. [7, с. 33].

Таблиця 1. «Відтік мізків» з України, тис. осіб,

	Фахівці, що мають науковий ступінь доктора наук
	1995	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Усього	59	32	26	23	27	12	13	8	6	4
У тому числі до країн
Ізраїль	10	2	2	3	—	1	—	—	—	—
Канада	—	1	—	1	—	—	—	—	—	—
Німеччина	3	10	6	1	4	1	4	—	2	—
Російська Федерація	20	6	3	5	3	1	3	3	2	1
США	19	6	9	6	5	7	2	4	—	—
Інші	7	7	6	7	15	3	4	1		3
	Фахівці, що мають науковий ступінь кандидата наук
	1995	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Усього			125	139	128	79	74	45	37	48
У тому числі до країн		104
Ізраїль		14	15	8	4-	—	3	1	4	—
Канада		10	12	13	14	7	10	4	—	—
Німеччина		22	14	29	25	12	16	13	5	5
Російська Федерація		12	31	32	20	17	18	4	4	9
США		24	34	35	27	22	20	7	12	17
Інші		22	19	22	38	21	7	16	12	17

 

Дані виїзду фахівців науковців свідчать, що для України найбільш сприятливий клімат при виїзді до США та інших розвинених країн. Однак, ситуація з еміграцією науковців у ХХІ ст. значно загальмувалась, а, отже, внутрішній соціально-економічний стан країни поступово, надто повільно, але ж покращується. Вважаємо, що така позитивна динаміка збережеться й надалі. Процес еміграції наукових працівників вищої кваліфікації набув відчутних масштабів. Задля призупинення цього процесу, держава повинна повернутися обличчям до розвитку науки, підвищити її фінансування, обрати інноваційно-інвестиційний шлях економічного зростання. При формуванні імміграційної політики держав та пошуках методів її удосконалення доводиться враховувати зростаючі потоки нелегальних іммігрантів. Це явище сьогодні набуло масового характеру . Одне з протиріч, притаманних розвитку міграційних процесів,в умовах глобалізації проявляється у суперечливих наслідках цього процесу для країн — донорів та країн — реципієнтів. У країнах, які залучають іноземців,останнє є фактором підвищення сукупного попиту і, відповідно, зростання виробництва товарів та послуг. Заробіток іммігрантів як би ділиться на дві частки:перша використовується на особисту життєдіяльність, а друга — це частка переказується членам родини на батьківщину. Зростання заробітків буде сприяти збільшенню обох частин. Однак, якщо прийняти заробіток й пропорцію його поділу за величину незмінну, тоді виходить, що в разі еміграції не окремих членів родини, а родини цілком, їхні витрати на життєзабезпечення за кордоном зростають, у зв’язку з чим зростає попит на товари та послуги, стимулюється розвиток економіки країни , що приймає іммігрантів. Зауваження, що це незначні суми й вони «погоди» не роблять у даному випадку не доречні, бо з малого складається велике. Тобто, остання зацікавлена у прийнятті цілих родин, а не окремих людей. Однак, у такому випадку країна, постачальник робочої сили не доотримує значні суми у вигляді грошових переказів мігрантів на батьківщину.

Це свідчить, що країни — донори зацікавлені в еміграції окремих людей, а країни, що приймають мігрантів зацікавлені у протилежному. Це протиріччя можна розв’язати тільки шляхом домовленостей на міждержавному рівні про відшкодування таких втрат. Законодавчо такі питання може вирішити МОП(Міжнародна Організація Праці).У наслідок більш низької заробітної плати іммігрантів, в країнах, що їх приймають зменшуються витрати на виробництво товарів та послуг, вони стають дешевими, підвищується їхня конкурентоспроможність на ринках . Наприклад, у США імміграція обумовлює 30 — 40 % загального зниження реальної заробітної плати некваліфікованої робочої сили, що не може не позначитись на цінах готових продуктів [3, с.254]. Отже, міграція суттєво впливає на обсяг ВВП.

В країнах походження міграція може полегшити наявне безробіття й принести їм певні валютні доходи у вигляді:

—         іноземної валюти як наслідок грошових переказів мігрантів;

—         податків з прибутку фірм — посередників;

—         особистого інвестування мігрантів;

—         капіталовкладень від країн — імпортерів робочої сили, що надходять в країни — експортери міждержавними каналами;

—         субсидій благодійних фондів і міжнародних організацій.

Країни — імпортери робочої сили разом із потоком мігрантів отримують такі позитивні наслідки:

—         підвищення конкурентоспроможності товарів, до виробництва яких залучаються іммігранти, за рахунок скорочення витрат (зокрема фонду заробітної плати), що призводить до підвищення темпів зростання економіки країни;

—         стимулювання внутрішнього сукупного попиту з боку мігрантів;

—         економію коштів на підготовку кваліфікованих спеціалістів, на соціальні програми, купівлю патентів, ноу-хау, ліцензій у інших державах;

—         надання додаткової еластичності внутрішньому ринку праці шляхом посилення конкуренції у сфері пропозиції робочої сили.

Протягом ХХ — ХХІ ст. традиційними центрами тяжіння для емігрантів залишаються США, Канада та Австралія. Управління міграційними потоками в розвинутих країнах світу здійснюється згідно чинних законодавств. як правило, державна міграційна політика переслідує додержання певної мети, що не суперечить національним інтересам: це може бути залучення кваліфікованих фахівців переважно певних напрямків діяльності, або просто талановитих людей, або перспективних молодих спеціалістів, або родичів тих, хто вже мешкає в даній країні, або біженців тощо. В Україні міграційна політика держави має бути більш досконалою і спиратися на наші національні інтереси. Наприклад, сьогодні,враховуючи транзитне становище країни у руху робочої сили в напрямках Схід — Захід( й у зворотному напрямку) нагальною є проблема, пов’язана з екстрадицією нелегальних мігрантів на батьківщину. Завдячуючи неврегульованості даної проблеми Україна на даний момент відчутних збитків щодо фінансування цих процесів. Отже, нагальною є проблема підготовки й підписання двохсторонніх міжнародних договорів щодо цієї проблеми. Враховуючи розвиток процесів глобалізації, світової економіки, участь країн з перехідною економікою у цих процесах слід шукати шляхи ефективної міграційної взаємодії держав, яка б забезпечувала додержання взаємної вигоди для країн — донорів та країн — реципієнтів.

3. Шляхи скорочення міграції робочої сили

Окремі науковці стверджують, що міжнародна міграція робочої сили нині має переважно негативні наслідки: масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, негативно впливає на трудовий потенціал країни та її регіони, знижується інтелектуальний потенціал країни (водночас національна економіка втрачає наймобільнішу і, зазвичай, найконкурентоспроможнішу частину трудового потенціалу, оскільки з метою працевлаштування за кордон виїжджають, в основному, молоді люди з досить високим рівнем освіти, внаслідок чого відбувається зміна структури трудових ресурсів); еміграція, зазвичай, супроводжується вимушеним розривом, хоч не рідко й не остаточним, сімейних зв’язків, їх послаблення.

Хоча не заперечуючи окремих негативних аспектів міжнародної міграції робочої сили, вона все ж таки на даному етапі має більше позитивних результатів, оскільки:

• хоч це явище є соціальним лихом, але воно долає ще більше лихо – високий рівень безробіття, який далеко перейшов межі природного рівня безробіття в регіоні;
• значну частину зарплати емігранти переказують або перевозять на батьківщину, що поповнює валютний фонд країни та забезпечує достатній прожитковий рівень для їхніх сімей (якщо від 1 млн. емігрантів за місяць надійде 200 дол. від кожного, то в цілому це становитиме 200 млн. дол. та 1,2 млрд. дол. за 6 місяців, тобто ця сума більша від одноразового кредиту для України від міжнародних фінансових організацій);
• грошові перекази працівниками-мігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

Крім цього, частина емігрантів отримує за кордоном освіту, професійну підготовку, досвід роботи, що також є позитивним моментом для країни-донора робочої сили.

Отже, міжнародна міграція робочої сили є складним і масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких галузях і регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці; даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу країн-реципієнтів (країн, в які спрямовані потоки робочої сили). Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як іммігрантів, так і місцевого населення. У країнах-донорах робочої сили трудова еміграція сприяє вирішенню проблеми безробіття і, водночас, призводить до втрати якісно кращої національної робочої сили.

Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми.

Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги:

• внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов’язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;
• іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;
• при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;
• іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;
• іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн знівелювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.

Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва в країні.

Необхідно також зазначити, що економіка цілого ряду промислово розвинених держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти. Ними зроблено значний внесок і в розвиток економіки США, ПАР, Аргентини та інших країн. Але імпорт робочої сили має і «зворотний бік». Так додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття. Крім того, масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ[10, c. 136-137].

Несприятливі тенденції демографічного розвитку в майбутньому можуть спричинити робочої сили, а також враховуючи зростання конкуренції за трудові ресурси на європейському та світовому ринку праці, політика в галузі трудової міграції має розвиватися за такими основними напрямами:

захист прав громадян, які працюють за кордоном, забезпечення більш сприятливих можливостей їхнього легального працевлаштування в зарубіжних країнах шляхом підписання відповідних міждержавних угод, удосконалення механізмів їх реалізації, спрощення візового режиму, поступової його відміни для певних категорій громадян, зокрема, мешканців прикордоння;

— створення умов для скорочення виїзду на заробітки за кордон і повернення мігрантів на батьківщину шляхом максимального використання результатів трудової міграції в інтересах розвитку, зокрема, спрямування зароблених за кордоном коштів на відкриття власних бізнесів, створення нових робочих місць, здійснення програм благоустрою та розвитку регіонів виходу мігрантів.

На підставі узагальнення досвіду, що існує, й аналізу наукових досліджень і експертних висновків основними напрямами політики в цій сфері, спрямованими на посилення позитивних та нівелювання негативних ефектів зовнішньої трудової міграції населення України, мають стати:

− прискорення процесу формування системи державного регулювання міграційними процесами: створення державного банку даних про іноземних роботодавців, інформування на офіційному рівні населення щодо наявності вільних робочих місць за межами держави та умов працевлаштування, поглиблення міжнародних зв’язків із питань зайнятості населення;

− посилення державного контролю за наданням ліцензій, які дозволяють організаціям займатися працевлаштуванням за кордоном;

− розроблення комплексу заходів, спрямованих на всебічне роз’яснення громадянам їхніх прав та свобод під час перебування та працевлаштування за кордоном;

− запровадження обов’язкового опікунства в разі тривалого перебування за кордоном громадян, які мають неповнолітніх дітей, законодавче закріплення повноважень органів опіки і піклування щодо нагляду за дотриманням прав та інтересів неповнолітніх, батьки яких виїжджають за кордон на тривалий термін з метою працевлаштування;

− запровадження обов’язкового страхування життя і здоров’я громадян України перед їхнім виїздом за кордон з метою працевлаштування із солідарним державним фінансуванням;

− зниження вартості та спрощення механізмів грошових переказів трудових мігрантів в Україну.

З нашої точки зору, реалізація наведених вище заходів дозволить припинити тенденції погіршення ситуації щодо зовнішньої трудової міграції, зокрема й нелегальної, та відновити динамічні показники сталого розвитку трудового потенціалу держави.

Висновки

Процеси міжнародної міграції робочої сили є невід’ємною складовою розвитку міжнародних економічних відносин. Сьогодні ці відносини відчувають помітний вплив процесів світової глобалізації. Глобалізація суттєво прискорює процеси міжнародної міграції робочої сили. Україна приймає активну участь в міжнародній міграції робочої сили. Ця участь має певні протиріччя й потребує удосконалення. Розглядаючи міжнародну міграцію робочої сили слід розрізняти необхідність і можливість її здійснення.

Наслідки міграції залежать від того, чи є певна країна, країною — постачальником, або країною — користувачем іноземної робочої сили.

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил, вирівнювання цін на головний фактор виробництва.

—         Вже сьогодні соціально — економічний розвиток України, хоча й не є таким же як у країнах Західної Європи, однак, для наших співвітчизників виявляється більш сприятливим ніж «золоті гори» на Заході. Про це свідчить суттєве скорочення еміграції та зростання імміграції. Україна не повинна весь час на когось рівнятися, хоча сучасні процеси глобалізації потребують певних світових стандартів розвитку, а йти уперед обираючи свій шлях розвитку. Так, це буде непросто, однак, більш перспективно ніж весь час когось наздоганяти. Такі дії сьогодні вже приносять позитивні результати, особливо у країнах Південно-Східної Азії. Такий розвиток вимагає використання усіх здобутків світової цивілізації та примноження власних.

Глобалізація економіки суттєво вплинула на формування нового підходу до міграційної політики. Цей підхід полягає в переході від контролюючих функцій держави до комплексного управління міграційними процесами, основу якого складає створення умов, що протидіють міграції. В умовах тісного взаємозв’язку й взаємозалежності національних економік стає можливим стимулювання економічного зростання, створення нових робочих місць, підвищення доходів, формування сприятливого клімату у країнах еміграції. Така можливість реалізується шляхом лібералізації торгівлі, залучення прямих іноземних інвестицій, активного включення національних валют у світову валютну систему.

Отже, задля ефективного управління міграційними процесами вважаємо за необхідне здійснювати означені пропозиції не поетапно, а комплексно, інакше може скластися критична ситуація на ринку праці в національній економіці.

Список використаної літератури

1. Гайдуцький А. П. Міграційний капітал як новий напрям припливу іноземних інвестицій // Економіка АПК. — 2006. — № 3. —  С. 125-137
2. Гомон Д. Германия — лидер по иностранцам. //Сегодня. От 10 сентября 2010 г.
3. Карпачова Н.І. Світова проблема міграції висококваліфікованої робочої сили та відтік інтелекту з України // Безпека життєдіяльності. — 2007. — № 10. — С. 15 — 20
4. Костаков В. Проблемы формирования рынка труда // Экономика и математические методы. — 1995. — № 5. — С. 39.
5. Кравченко І.С. Формування робочої сили: метаекономічний аспект // Демографія та соціальна економіка. — 2011. — № 1. — С. 69-78
6. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір (Колективна монографія) /За ред.. Е. М. Лібанової. -К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. -316 с.
7. Макуха С. М. Міжнародні господарські зв’ язки країн із перехідною економікою в умовах глобалізації. -Х.: Право, 2005. -304 с.
8. Мамонтова. Н. Тенденції та особливості формування і використання інтелектуального капіталу в Україні.//Економіка України. — 2010. -№8. -С. 30 — 40.
9. Переведенцев В.И. Миграции населения в СНГ опыт прогноза — М. : Полис, 2005. — 167 с.
10. Пестушко, Валерій. Міжнародна міграція робочої сили [Текст] / В. Пестушко // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 3. — С. 54
11. Харламова Г. О., Наумова М. Міграція як складова процесу формування людського капіталу України. //Економіка та держава. -2010. — №4. -С. 32 — 36.
12. Черешнюк В. Регулювання в праві Євросоюзу вільного руху робочої сили // Право України. — 2004. — № 12.- С.112-115
13. Соціально-економічні наслідки політики дешевої робочої сили [Текст] // Національна безпека і оборона. — 2005. — № 1. — С. 11-17
14. Державний комітет статистики: http://www.ukrstat.gov.ua/.
15. Blanchard O., Katz L. Regional Evolutions// Brookings Papers on Economic Activity, 1992.
16. International Migration and Development: World Population Monitoring 2005 / Department of Economic and Social Affairs. Population Division. — N.Y.: UN, 2006. — 162 р.
17. International Migration Report 2002 / Department of Economic and Social Affairs Population Division, ST/ESA/SER.A/220.–New York: United Nations, 2002.
18. International Migration: Regional Processes and Responses / Ed. by M. Macura, D.Coleman. — N.Y., Geneva: UN, 1994. — 200 p.
19. Koslowski R European Union Migration Regime, Established and Emergent // Challenge to the nation-state: Immigration in the Western Europe a. the U.S. / Ed. by Joppke Chr. — Oxford: Oxford Univ. press, 1998. — P. 153 — 190.
20. Mansoor А. Migration and Remittances: Eastern Europe and the Former Soviet Union /Ed. by A. Mansoor and B. Quillin. – The World Bank, 2006. – Р. 249.
21. Prybytkova I.M. Ukrainians in the labour markets abroad / Report for the conference “Migration and Labour: How to balance the interests of countries of destination and origin?”. — Berlin, 12 June 2007.
22. Stalker P. Workes without frontiers: The impact of globalization on international migration. Boulder (Col): Rienner: ILO, 2007/ — X1. — P/ 141 — 152.
23. www. МВД Украины и Государственный центр занятости Минтруда Украины.