Актуальність теми. Глобальні зміни, що відбулися за останні десятиріччя в Україні, значно загострили проблему виховання духовних почуттів підростаючого покоління. Перехід економіки на ринкові відносини спричинив появу та закріплення тенденції до наживи за рахунок інших людей, навіть родичів та близьких. Егоїзм і нечутливість до чужого горя та зневага людської гідності стали нормою сучасних суспільних відносин. Саме тому сьогодні особливого значення набуває виховання високоморальної особистості, у структурній ієрархії якої провідне місце посідають духовні цінності, гуманістична орієнтованість на іншу людину.

Одним із дієвих засобів формування спрямованості на іншу людину є виховання почуття корисності для іншого. Основу цього почуття становить емоційне переживання суб’єктом акту сприяння, за допомогою якого вирішуються матеріальні та ідеальні (душевні) проблеми іншої людини.

Сензитивним періодом формування емоційно-почуттєвої сфери індивіда є підлітковий вік. Унаслідок психічних та фізіологічних змін підлітки найбільш емоційно чутливі, порівняно з дітьми інших вікових періодів. У цей час відбувається становлення самосвідомості, формуються життєві установки, принципи та соціальні орієнтири.

Важливу роль у формуванні моральної свідомості підлітка відіграє виховання у нього почуття корисності для іншого. Це особистісне утворення як результат збагачення моральних знань емоційними переживаннями, відображає зв’язок моральної свідомості підростаючої особистості з її поведінкою.

Виховання почуття корисності для іншого у дітей підліткового віку є соціальним замовленням-завданням, адресованим загальноосвітньому навчальному закладу. Уважне ставлення до духовних потреб і орієнтацій школяра, заглиблення у внутрішній світ кожної дитини, уміння володіти методами та прийомами виховання у дітей моральних почуттів і цінностей – це вимога, яку ставить перед педагогом нова парадигма освіти, що ґрунтується на засадах визнання особистості найвищою цінністю суспільства.

Аналіз фундаментальних і значущих у загальнопедагогічному аспекті праць засвідчив, що виховання почуття корисності для іншого в підлітків не було предметом спеціального дослідження. Водночас у працях психологів В. Мясищева, П. Симонова, Ю. Сидоренка та інших розкрито соціальну основу моральних почуттів, доведено, що ступінь їх прояву об’єктивується у ставленні людини до навколишнього середовища і соціальних умов.

Важливим для нашого дослідження є також розкриття умов та принципів формування моральних почуттів Л. Божович, О. Леонтьєвим, М. Яновською та іншими, які зазначають, що процес становлення особистості відбувається у практиці суспільних взаємодій.

Проблему впливу емоційних переживань на моральне формування людини розглядали І. Бех, В. Мясищев, В. Сухомлинський, С. Якобсон та інші, які довели, що стабільність і стійкість поведінки дитини залежить не стільки від засвоєних нею знань, скільки від пережитих емоцій. Завдяки поєднанню моральних знань з моральними почуттями суспільно значущі норми поведінки стають особистісними цінностями.

Аналіз розвитку дитячих почуттів, у тому числі моральних, здійснено у працях С. Бакуліної, О. Власкіна, Т. Гаврилової, О. Запорожця, П. Якобсона, С. Якобсон та інших. Розкриттю психологічних основ формування почуття корисності для іншого в учнів середніх класів присвячені дослідження О. Богданової, О. Божович, І. Кона, Д. Фельдштейна та інших.

Сутність формування почуття корисності для іншого в педагогічному аспекті полягає: у здійсненні за допомогою різних форм і методів впливу на емоційну сферу особистості підлітка з метою виникнення у нього переживань, що втілюються у конкретних вчинках; у формуванні стійкого почуття власної цінності, що з’являється внаслідок усвідомлення власної корисності для інших.

Доцільність дослідження проблеми виховання почуття корисності для іншого в підлітків зумовлена необхідністю подолання суперечностей між:

– потребами сучасного суспільства у морально вихованій, альтруїстичній особистості та недостатністю розроблення теоретичних засад процесу виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку загальноосвітньої школи;

– усвідомленням педагогами необхідності виховання почуття корисності для іншого в підлітків та відсутністю методичного забезпечення процесу виховання цього особистісного утворення;

– виховним потенціалом інтерактивних форм роботи з виховання почуття корисності для іншого в школярів середніх класів і недостатністю їх використання у практичній роботі загальноосвітніх навчальних закладів.

Отже, актуальність проблеми і виявлені суперечності зумовили вибір теми дисертації – “Виховання почуття корисності для іншого як моральної цінності підлітка”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах теми “Інноваційні технології формування фахівця в умовах особистісно орієнтованого навчання та ступеневої освіти” Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (номер державної реєстрації 0107U004349). Тему дослідження затверджено вченою радою Кам’янець-Подільського державного університету (протокол № 11 від 29.12.2005 р.), узгоджено Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 27.06.2006 р.).

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати педагогічні умови, форми та методи виховання почуття корисності для іншого в підлітків у навчально-виховній діяльності загальноосвітньої школи та експериментально перевірити їх ефективність.

Гіпотеза дослідження. Ефективність процесу виховання почуття корисності для іншого в підлітків забезпечується за умов:

– організації і здійснення педагогічного впливу на формування й розвиток емоційної сфери підлітків за допомогою створення та вирішення відповідних виховних ситуацій;

– спонукання учнів підліткового віку до безкорисливих вчинків шляхом цілеспрямованого підсилення їхніх позитивних емоцій (радості, задоволення від піклування про іншу людину) щодо безкорисливості власної дії заради іншого;

– активного залучення підлітків до гуманістично спрямованої діяльності, яка сприятиме збагаченню їхнього досвіду моральної поведінки.

Відповідно до мети та гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. Розкрити сутність і структурні елементи поняття “почуття корисності для іншого”.
2. Визначити критерії, показники і рівні вихованості почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку.
3. Вивчити стан вихованості почуття корисності для іншого в підлітків сільських і міських загальноосвітніх шкіл.
4. Обґрунтувати педагогічні умови виховання почуття корисності для іншого в підлітків та експериментально перевірити їх ефективність.
5. Розробити та апробувати програму виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку.

Об’єкт дослідження – процес виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку.

Предмет дослідження – змістове та організаційно-методичне забезпечення процесу виховання у підлітків почуття корисності для іншого в орієнтованій на цю цінність навчально-виховній діяльності загальноосвітньої школи.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять теорії про механізми емпатії та чуттєвого відображення (А. Брудний, Т. Гаврилова, Е. Клімов); шляхи формування гуманних почуттів (М. Євтух, В. Клименко, В. Леві), становлення гуманістичних стосунків (Л. Божович, В. Котирло, В. Кутьйов); теорія особистісно орієнтованого виховання (І. Бех); філософські положення про ціннісну природу освоєння людиною духовного світу; основні положення психолого-педагогічної науки про розвиток моральних почуттів як результату інтеріоризації суспільних відносин, що регулюються моральними нормами.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези застосовано комплекс методів дослідження, зокрема:

– теоретичні: метод теоретичного моделювання для визначення мети, гіпотези, завдань дослідження; вивчення і аналіз філософської, психолого-педагогічної і методичної літератури для обґрунтування теоретичних засад і розроблення педагогічних умов виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку;

– емпіричні: анкетування учнів, бесіди з педагогами та учнями, педагогічне спостереження, метод моделювання ситуації; аналіз продуктів діяльності з метою вивчення практики виховання почуття корисності для іншого в підлітків у загальноосвітній школі; педагогічний експеримент (констатувальний етап – для виявлення рівнів вихованості почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку; формувальний етап – для впровадження педагогічних умов, форм, методів і програми виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку; контрольний зріз – для перевірки ефективності педагогічних умов, які сприяють вихованню почуття корисності для іншого в підлітків);

– праксиметричні: аналіз результатів експерименту; методи математичної статистики, за допомогою яких перевірялися дані дослідно-експериментальної роботи.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу здійснено на базі Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи
І–ІІІ ступенів № 15 Хмельницької області, Ямпільської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 2, Яланецької загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Томашпільського району, загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів с. Писарівки, загальноосвітньої середньої школи І–ІІ ступенів с. Ратуш Ямпільського району Вінницької області. Загалом у дослідженні брали участь 240 учнів 4–9-х класів, з них 80 молодших підлітків, 87 середніх підлітків, 73 старших підлітків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

уперше науково обґрунтовано педагогічні умови виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку (організація і здійснення педагогічного впливу на формування й розвиток емоційної сфери підлітків за допомогою створення і вирішення відповідних виховних ситуацій; спонукання учнів підліткового віку до безкорисливих вчинків шляхом цілеспрямованого підсилення їхніх позитивних емоцій (радості, задоволення від піклування про іншу людину) щодо безкорисливості власної дії заради іншого; активне залучення підлітків до гуманістично спрямованої діяльності, яка сприятиме збагаченню їхнього досвіду моральної поведінки); визначено критерії (когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінково-діяльнісний), показники, рівні вихованості почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку (соціально активний, вибірково соціально активний, соціально індиферентний); розроблено та апробовано методичне забезпечення процесу виховання почуття корисності для іншого в підлітків;

уточнено сутність поняття “почуття корисності для іншого” як особистісного утворення, що породжує таку мотиваційну спрямованість, за якої індивідуалістично орієнтовані спонуки підпорядковуються спонукам безкорисливого задоволення потреб іншого; структурні елементи цього особистісного утворення (співпереживання; готовність стати на позицію іншого; турботливе ставлення до людей, піклування про них; здатність поступатися власними інтересами, безкорисливе служіння іншому);

подальшого розвитку набули підходи щодо спонукання підлітків до безкорисливих вчинків, організації процесу виховання учнів підліткового віку загалом.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробленні та впровадженні в практику роботи загальноосвітніх шкіл методики діагностування вихованості почуття корисності для іншого в підлітків, програми з виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку, яка охоплює різні форми і методи роботи з дітьми.

Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані для розширення змісту лекцій та практичних занять з теорії і методики виховання у педагогічних вищих навчальних закладах, у системі післядипломної освіти педагогічних працівників, в діяльності методичних об’єднань фахівців з виховної роботи, класних керівників.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 2 м. Ямполя (довідка № 473 від 30.11.2010 р.), Яланецької загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Томашпільського району (довідка № 155 від 29.11.2010 р.), загальноосвітньої середньої школи І–ІІ ступенів с. Ратуш Ямпільського району Вінницької області (довідка № 38 від 26.11.2010 р.).

Апробація результатів дослідження. Наукові доповіді з теми дисертації були представлені на Міжнародній науково-практичній конференції “Спадщина А. С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності” (Полтава, 2008), а також на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Особистість XXІ століття: проблеми виховання та шляхи їх вирішення” (Київ, 2007), “Соціально-педагогічні засади виховання морально гармонійної особистості” (Київ, 2008), “Цінності особистості у контексті викликів сучасності” (Київ, 2009), “Виховання особистості: погляд крізь духовність” (Київ, 2010).

Публікації. Основний зміст і результати дисертації висвітлено
у 5 одноосібних статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (212 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 195 сторінок, з яких 166 – основний текст. Робота містить 6 додатків на 12 сторінках. У тексті вміщено 8 рисунків, 7 таблиць на
7 сторінках, з них 1 таблиця і 1 рисунок на повну сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, мету і завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, науково-методологічну основу дослідження, наведено дані щодо апробації результатів дослідження, публікації автора, структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку” – висвітлено результати теоретичного аналізу філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми виховання моральних почуттів підростаючої особистості та становлення їх як “особистісних цінностей” індивіда; проаналізовано вікові особливості учнів підліткового віку в контексті досліджуваної проблеми; розкрито сутність і структурні елементи почуття корисності для іншого.

Проблема формування моральних почуттів посідає одне з центральних місць в теорії виховання, яка своїми витоками сягає історії філософської та психолого-педагогічної думки. Так, значення моральних почуттів у вихованні дітей обґрунтовували зарубіжні та вітчизняні педагоги-класики – Ж. Руссо, Я. Корчак, К. Ушинський, В. Сухомлинський та інші. Шляхи та умови розвитку моральних почуттів досліджувалися науковцями О. Запорожцем, В. Котирло, С. Кульчицькою, В. Сухомлинським, П. Якобсоном та іншими, які зазначають, що моральні почуття не притаманні дитині одразу від її народження, а виникають і розвиваються під впливом соціальних умов та виховання. Ряд науковців-психологів (Т. Гаврилова, Д. Ельконін, М. Лисіна Я. Неверович та інші) зазначають, що формування спрямованості дитини на іншу людину починається зі взаємин малюка з дорослими і передбачає умови для формування спрямованості на ровесників. Дослідники Л. Божович, Л. Виготський, О. Леонтьєв та інші встановили залежність розвитку моральних почуттів дитини від життєвих обставин, статусу, який вона займає у системі доступних для неї людських відносин, вимог, що висувають перед нею дорослі.

Теоретико-методологічним підґрунтям виховання почуття корисності для іншого у контексті цього дослідження є особистісно орієнтований підхід у роботі з дітьми. Впроваджуючи цей підхід у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи, ми послуговувалися такими його принципами: розуміння й прийняття дитини; визнання цінності особистості вихованця; особистісно розвивального спілкування; використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості; систематичного аналізу власних і чужих вчинків тощо.

Психолого-педагогічний аналіз наукових праць уможливив висновок про те, що підлітковий вік є найсприятливішим періодом для формування моральних почуттів загалом та почуття корисності для іншого зокрема (М. Боришевський, О. Власкін, І. Кон, Д. Фельдштейн та інші). Порівняно з молодшими школярами, у підлітків почуттєва сфера стає багатоманітною і диференційованою, з’являються глибші переживання, стійкіші почуття, ставлення до явищ життя. Моральні почуття у підлітковому віці інтенсивно формуються, інтеріоризуються, перетворюючись на внутрішні регулятори поведінки особистості, є ефективним поштовхом моральних вчинків, тобто виступають особистісною цінністю учня. Принципові зміни, що відбуваються у сфері відносин, та активне залучення підлітка до суспільно корисної діяльності, основним змістом якої є орієнтація на іншу людину, зумовлює потребу в нових формах спілкування та побудові гармонійних взаємостосунків з оточуючими. Підліток уміє співчувати, бачити горе інших людей, йому властиві прагнення безкорисно відмовлятися від чогось для нього цінного заради іншої людини.
У підлітковому віці більша, ніж в інших вікових періодах, захопленість переживаннями, пов’язаними з добром, співчуттям та здатністю поступатися своїми інтересами, на користь інших людей. Залучення до духовного світу іншого, прагнення творити добро та піклуватися про оточуючих сприяють розвитку потреб у творчій самовіддачі.

Аналіз ряду наукових досліджень, здійснених ученими І. Бехом, Н. Дєжніковою, Н. Литвиновою, А. Макаренком, Л. Дроздом, В. Сухомлинським та іншими, свідчить, що поняття “почуття корисності для іншого” адекватне поняттям “приятельська взаємодопомога”, “гуманність”, “колективізм”. Однак, хоча “почуття корисності для іншого” та “колективізм” мають деякі спільні ознаки, особливо в конкретно-практичній діяльності, у духовно-почуттєвій площині останній проявляється невиразно. “Гуманність” теж не тотожна “почуттю корисності для іншого”, а є ширшим поняттям, оскільки охоплює не лише переживання стосовно принесення комусь користі, а й моральні якості особистості.

Досліджуване почуття єднає одного індивіда з іншими, і завдяки цьому людина інтегрується в суспільство (І. Бех). В основі такого особистісного утворення лежить емоційне переживання суб’єктом акту сприяння, за допомогою якого вирішуються матеріальні й ідеальні (душевні) проблеми іншої людини.

Зважаючи на вищесказане, ми визначаємо почуття корисності для іншого як особистісне утворення, що породжує таку мотиваційну спрямованість, за якої індивідуалістично орієнтовані спонуки підпорядковуються спонукам безкорисливого задоволення потреб іншого.

У структурі почуття корисності для іншого нами виокремлено: 1) співпереживання (первинна емоційна складова цього особистісного утворення); 2) готовність стати на позицію іншого (більш пізнє онтогенетичне утворення, що формується на основі глибокого розуміння ситуації суб’єктом переживання, його рефлексії); 3) турботливе ставлення до людей, піклування про них (діяльне ставлення до людини, спрямоване на надання допомоги іншим, що ґрунтується на співчутті та обов’язку й проявляється в підтримці, опіці); 4) здатність поступатися власними інтересами, безкорисливе служіння іншому (уміння підпорядковувати особисті потреби потребам іншого, не чекаючи вдячності та винагород; усвідомлення самоцінності добра).

Ці складові за суттю не є простою механічною сумою частин,
а взаємообумовлюючи виникнення один одного, утворюють цілісне стійке глибоке моральне почуття, яке стає особистісно значущим надбанням людини. Кожен наступний структурний елемент почуття корисності для іншого щодо попереднього виступає більш пізнім і складним моральним утворенням; його формування зумовлене вищим розвитком емоційної сфери індивіда, довільністю дій, досвідом моральної поведінки, відповідними особистісними моральними рисами. Попередній структурний елемент є основою для виникнення наступного. Почуття корисності для іншого, втілюючись у вчинках людини, не лише передбачає матеріальну допомогу та необхідну дієву підтримку, яка проявляється в конкретно-практичній діяльності, а й полягає у розраді, знятті душевного смутку, нейтралізації негативних переживань, заспокоєнні та відновленні рівноваги емоційного стану. Тому доцільно говорити про виховання почуття корисності для іншого двох видів: конкретно-практичного (“матеріального”) та духовно-почуттєвого (“ідеального”).

У другому розділі – “Дослідно-експериментальна програма виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку” – зазначено критерії та показники вихованості цього почуття в учнів підліткового віку, подано матеріали констатувального та формувального етапів експерименту, проаналізовано їх результати, представлено методику виховання в підлітків почуття корисності для іншого в середній загальноосвітній школі.

Констатувальний етап експерименту мав на меті виявлення рівнів вихованості почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку.
Це завдання було вирішено за допомогою таких розроблених критеріїв та показників: когнітивний критерій (показники: знання сутності та складових почуття корисності для іншого); емоційно-ціннісний критерій (показники: емоційна чутливість, співпереживання, здатність відчувати емоційні переживання іншого); поведінково-діяльнісний критерій (показники: уміння стати на позицію іншого, проявляти турботу, поступатися власними інтересах заради інших).

На основі визначених критеріїв та показників виокремлено три рівні вихованості почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку: соціально активний; вибірково соціально активний та соціально індиферентний.

Для діагностики рівнів вихованості почуття корисності для іншого в підлітків використано такі діагностичні методики: анкета, методика “Хто Я?” (20 суджень) M. Кугна, T. Mк. Партланда, тест вивчення “Я”-образу (модифікований варіант тесту М. Раусте фон Вріхта), модифікований варіант методики Дембо-Рубінштейна “Самооцінка реального та нормативного Я”, методика “Діагностика рівня емпатії” І. Юсупова, проективна методика “Метод незакінчених оповідань” Т. П. Гаврилової, методика узагальнення незалежних характеристик, написання творів “Мої корисні вчинки” (для молодших і середніх підлітків), “Що для мене означає почуття корисності для іншого” (для старших підлітків), вербальні проблемні ситуації моральної спрямованості, спостереження.

Як свідчать результати діагностики, соціально активний рівень вихованості почуття корисності для іншого має незначна кількість учнів (16,3 %). Такі підлітки добре знають про сутність, складові почуття корисності для іншого, їхні знання різнобічні, міцні, усвідомлені. Дітям цього рівня властиве стійке, глибоке, позитивне емоційне ставлення до рідних, однокласників, знайомих та інших людей, що проявляється у чуйності, доброзичливості, готовності завжди прийти на допомогу. Вони помічають і досить добре розуміють складні життєві ситуації та труднощі оточуючих, швидко реагують на них.

Більшість школярів підліткового віку мають вибірково соціально активний рівень вихованості почуття корисності для іншого (57,9 %).
Це означає, що в них знання про сутність, складові почуття корисності для іншого неповні та неусвідомлені, емоційні реакції стосовно однокласників не достатньо глибокі та дієві; співпереживання має несистематичний, вибірковий характер. Підлітки піклуються та допомагають оточуючим не з власної ініціативи, а у разі прохання; їхні емоційні переживання не мають достатньої спонукальної сили у зв’язку із несистематичним здійсненням безкорисливих вчинків.

Соціально індиферентний рівень вихованості почуття корисності для іншого мають підлітки, у яких знання про сутність, складові почуття корисності для іншого примітивні, емоційні реакції поверхові (25,8 %). Ці діти здебільшого пасивні, неохоче беруть участь у суспільно корисній діяльності; епізодично проявляють гуманістичні почуття (доброту, співпереживання, співчуття).
У підлітків цієї групи недостатньо сформоване вміння помічати проблеми оточуючих, ставити себе на місце іншого, навіть рідного; у них не сформована здатність поступатися власними інтересами. Такі діти переконані, що в нашому суспільстві чуйними, гуманними людьми бути невигідно, тому оточуючим допомагають лише за наказом дорослого.

Аналіз результатів констатувального етапу експерименту дав змогу зробити висновок про певні особливості розподілу підлітків сільських і міських загальноосвітніх шкіл за рівнями вихованості почуття корисності для іншого. Так, у більшості учнів підліткового віку, які навчаються у сільських школах, виявлено середні та високі показники вихованості почуття корисності для іншого. Зокрема, соціально активний рівень мають 20,5 % учнів сільських загальноосвітніх шкіл й лише 12,5 % учнів міських шкіл. Вибірково соціально активний рівень вихованості досліджуваного почуття виявлено у 57,2 % учнів сільських шкіл та 58,6 % – міських. Соціально індиферентний рівень мають 22,3 % підлітків сільських й 28,9 % – міських шкіл. Така відмінність якісних та кількісних показників зумовлена специфікою життя та особливостями виховання сільських і міських підлітків (близьке спілкування з сусідами у селах, проживання трьох і більше поколінь разом, вплив громадської думки на поведінку та вчинки людей).

Для забезпечення ефективності процесу виховання почуття корисності для іншого в підлітків визначено обґрунтовано і впроваджено такі педагогічні умови: організація і здійснення педагогічного впливу на формування й розвиток емоційної сфери підлітків за допомогою створення та вирішення відповідних виховних ситуацій; спонукання підлітків до безкорисливих вчинків шляхом цілеспрямованого підсилення їхніх позитивних емоцій (радості, задоволення від піклування про іншу людину) щодо безкорисливості власної дії заради іншого; активного залучення підлітків до гуманістично спрямованої діяльності, яка сприятиме збагаченню їхнього досвіду моральної поведінки.

Почуття корисності для іншого як стійке узагальнене емоційне ставлення до людей може стати особистісно ціннісним надбанням лише у випадку багаторазових вправлянь індивіда у вчинках, формування звички діяти згідно із спонуканнями цього почуття. Якщо умови життя і діяльність учня не вимагатимуть від нього співпереживання, турботливості, уміння поступатися власними інтересами заради благополуччя інших, то й інші моральні якості у нього не сформуються, які б високі духовні норми не прививалися йому вербально. Метод вирішення виховних ситуацій створює умови для прийняття підлітками самостійних рішень, сприяє розвитку внутрішньої активності особистості, а також забезпечує таку систему впливів, яка робить виховний процес керованим і прогнозованим.

Емоції радості, задоволення від здійснення безкорисливих вчинків посилюють готовність підлітків думати про інших, жити для оточуючих. Унаслідок цього учні переживають і відчувають свою необхідність, яка є основою для розвитку в них потреби в піклуванні про іншу людину, розумінні її як вищої життєвої цінності. Значущість цієї потреби полягає у тому, що нею зумовлений стан готовності людини до дієвої турботи про інших, активної допомоги людям.

Активне залучення підлітків до різнопланової, наповненої гуманним змістом діяльності сприяло збагаченню їхнього досвіду моральної поведінки.
У різних видах діяльності, за допомогою інтерактивних форм і методів роботи, у них формується здатність розуміти почуття, потреби, бажання іншого, розвивається співчуття, співпереживання, схильність приносити користь оточуючим.

Щоб успішно втілити у виховний процес зазначені вище педагогічні умови, ефективно вплинути на моральну свідомість вихованців, сформувати у них почуття корисності для іншого, на формувальному етапі експерименту нами створено відповідну програму.

Мета програми полягає у наданні підліткам знань про моральні почуття і безкорисливі вчинки, формуванні у них вміння розуміти емоційний стан людей, помічати проблеми інших та допомагати у їх вирішенні, реалізувати почуття корисності для іншого в поведінці.

В основу дослідно-експериментальної програми з виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку покладено принципи: системності, емоційного піднесення, багаторазовості дій, співпраці, цілісного виховного впливу, психологічної сприйнятливості, життєвої відповідності.

Програма передбачає різні форми і методи роботи з дітьми: комплекс занять “Людей любити – користь і добро їм приносити”, гра “Пам’ятай про тих, хто поруч”, клуб “Співчутливих і Безкорисливих”, застосування та моделювання проблемних ситуацій і моральних задач у навчально-виховному процесі. Зокрема, педагогічними працівниками під час уроків створювалися виховні проблемні ситуації, які спонукали підлітків турботливо ставитися до однокласників, поступатися власними інтересами, здійснювати безкорисливі вчинки. Такі ситуації вибудовувалися на основі навчального матеріалу та реальних випадків з життя вихованців.

Комплекс занять “Людей любити – користь і добро їм приносити” об’єднує шість циклів: І цикл “Почуття корисності для іншого в житті людини” (1–3 заняття), ІІ цикл “Співпереживання – скарб людської душі” (4–8 заняття), ІІІ цикл “Готовність стати на позицію іншого” (9–12 заняття), ІV цикл “Турботливість та піклування” (13–16 заняття), V цикл “На шляху до безкорисливого служіння іншим” (17–21 заняття), VI цикл “Почуття корисності для іншого у нашому житті” (22–25 заняття).

Гра “Пам’ятай про тих, хто поруч” має три етапи: на першому етапі кожен учень обирав об’єктом допомоги когось із рідних, на другому – з однокласників, на третьому – із сусідів, знайомих і незнайомих людей. Після завершення кожного етапу проводилося обговорення, учні ділилися враженнями, розповідали про свої відчуття під час гри.

Програма клубу “Співчутливих і Безкорисливих” передбачає участь підлітків у добродійних акціях, організацію й проведення ярмарків-продажів саморобок, створення благодійного фонду допомоги хворим. Члени клубу надавали трудову, матеріальну, моральну допомогу ветеранам Великої Вітчизняної війни і праці, людям похилого віку (прибирали квартири, ремонтували меблі, збирали овочі і фрукти, купували продукти і ліки, виготовляли сувеніри і вручали їх до свят, влаштовували концерти). Окрім цього, підлітки взяли шефство над дітьми школи-інтернату (збирали бібліотеку дитячих книг, іграшки, інсценували казки, твори дитячих письменників, вихідні дні проводили з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування).

Відмінності у показниках рівнів сформованості в підлітків міських і сільських загальноосвітніх шкіл почуття корисності для іншого зумовили застосування форм і методів роботи у різному поєднанні. Так, у роботі з учнями сільських шкіл увага зосереджувалася на засвоєнні теоретичних знань про сутність та складові почуття корисності для іншого, вмінні аналізувати власні емоційні стани та почуття інших, вирішувати виховні моральні ситуації, тому більше часу відводилось на проведення комплексу занять “Людей любити – користь і добро їм приносити”. Участь у клубі “Співчутливих і Безкорисливих” не була обов’язковою, його членами підлітки ставали за бажанням, що пояснюється традиційністю проявів почуття корисності для іншого в поведінці представників сільської громади.

Міські школярі потребували стимулювання до здійснення безкорисливих вчинків, участі в добродійних акціях, тому усі були залучені до діяльності клубу “Співчутливих і Безкорисливих” і гри “Пам’ятай про тих, хто поруч” як практичних майданчиків прояву турботливості до рідних, однокласників, знайомих і незнайомих людей.

Ефективність педагогічних умов, форм і методів виховання почуття корисності для іншого в підлітків у навчально-виховній діяльності загальноосвітньої школи підтверджено експериментально. Для цього на формувальному етапі експерименту сформовано контрольну групу (КГ) (до складу групи увійшло 120 вихованців 4–9-х класів загальноосвітніх шкіл І–ІІІ ступенів № 15 м. Кам’янець-Подільського Хмельницької області, с. Писарівки Ямпільського району Вінницької області) й експериментальну групу підлітків (ЕГ) (до складу групи увійшло 119 учнів 4–9-х класів загальноосвітніх шкіл І–ІІІ ступенів № 2 м. Ямполя, с. Яланця Томашпільського району та загальноосвітньої середньої школи І–ІІ ступенів с. Ратуш Вінницької області).

За результатами дослідно-експериментальної роботи, у ЕГ зменшилася кількість підлітків, які мають соціально індиферентний та вибірково соціально активний рівні вихованості почуття корисності для іншого (25,2 і 58,8 % до експерименту та 16,0 і 54,6 % після експерименту відповідно) і збільшилася кількість учнів, які мають соціально активний рівень (16,0 % до експерименту і 29,4 % після). У цілому за результатами дослідно-експериментальної роботи, кількість підлітків, у яких виявлено соціально активний рівень вихованості почуття корисності для іншого, збільшилась на 13,4 %, вибірково соціально активний і соціально індиферентний – навпаки, зменшилася на 4,2 і 9,2 % відповідно.

У КГ виховний процес розгортався за традиційною методикою, й розподіл учнів у відсотках за трьома рівнями вихованості почуття корисності для іншого відбувся з незначними змінами (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка рівнів вихованості почуття корисності для іншого в підлітків контрольної та експериментальної груп 

Рівні	Початок формувального етапу експерименту				Кінець формувального етапу експерименту
	КГ (120 осіб)		ЕГ (119 осіб)		КГ (120 осіб)		ЕГ (119 осіб)
	осіб	%	осіб	%	осіб	%	осіб	%
Соціально активний	20	16,7	19	16,0	22	18,3	35	29,4
Вибірково соціально активний	69	57,5	70	58,8	68	56,7	65	54,6
Соціально індиферентний	31	25,8	30	25,2	30	25,0	19	16,0

Порівняння показників контрольних та експериментальних груп дають змогу стверджувати про ефективність визначених педагогічних умов та розробленої й апробованої програми з виховання почуття корисності для іншого в підлітків. Визначальними чинниками результативності експериментальної роботи стала можливість вихованців здійснювати вільний вибір варіанту дій у тій чи іншій ситуації. Такий вибір детермінував їхню власну активність та ініціативність, сприяв самореалізації, а також отриманню емоційного задоволення від безкорисливих вчинків.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне обґрунтування та розроблено нові підходи до вирішення проблеми виховання почуття корисності для іншого в підлітків як моральної цінності, що полягають у визначенні ефективних педагогічних умов, форм та методів відповідної діяльності.

Результати теоретичного та експериментального дослідження підтвердили правомірність гіпотези, засвідчили досягнення мети, ефективність вирішення поставлених завдань і стали підставою для формулювання таких висновків:

1. Науковий пошук за темою дослідження дозволив стверджувати, що проблема виховання почуття корисності для іншого в підлітків є актуальною, оскільки зумовлена соціальним запитом суспільства, й перебуває у центрі уваги різних наук. На основі теоретичного аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження розкрито сутність і структурні елементи поняття “почуття корисності для іншого”.

Почуття корисності для іншого – особистісне утворення, що породжує таку мотиваційну спрямованість, за якої індивідуалістично орієнтовані спонуки підпорядковуються спонукам безкорисливого задоволення потреб іншого.

Структура почуття корисності для іншого охоплює: співпереживання; готовність стати на позицію іншого; турботливе ставлення до людей, піклування про них; здатність поступатися власними інтересами, безкорисливе служіння іншому.

2. Визначено, що основними критеріями вихованості почуття корисності для іншого в підлітків є: когнітивний (показники: знання сутності та складових почуття корисності для іншого); емоційно-ціннісний (показники: емоційна чутливість, співпереживання, здатність відчувати емоційні переживання іншого); поведінково-діяльнісний (показники: уміння стати на позицію іншого, проявляти турботу, поступатися власними інтересах заради інших).

На основі зазначеного вище визначено рівні вихованості почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку: соціально активний, вибірково соціально активний, соціально індиферентний. За результатами дослідження виявлено, що 16,7 % підлітків КГ і 16,0 % підлітків ЕГ мають соціально активний рівень вихованості почуття корисності для іншого, 57,5 % підлітків КГ і 58,8 ЕГ – вибірково соціально активний, 25,8 % підлітків КГ і 25,2 % ЕГ – соціально індиферентний рівень.

3. Вивчено стан вихованості почуття корисності для іншого в підлітків сільських і міських загальноосвітніх шкіл. Виявлено певні особливості розподілу підлітків за рівнями вихованості почуття корисності для іншого цих начальних закладів. Соціально активний рівень мають 20,5 % учнів сільських загальноосвітніх шкіл й лише 12,5 % учнів міських шкіл. Вибірково соціально активний рівень вихованості досліджуваного почуття виявлено у 57,2 % учнів сільських шкіл та 58,6 % – міських. Соціально індиферентний рівень мають 22,3 % підлітків сільських й 28,9 % – міських шкіл. Така різниця у показниках зумовлена тим, що сільські діти з раннього віку перебувають у тісних стосунках з оточуючими. Особливо важливе значення у формуванні моральних почуттів підростаючої особистості та її гуманістичної спрямованості загалом і вихованні почуття корисності для іншого в підлітків зокрема має проживання трьох і більше поколінь разом, що частіше спостерігається в сільській місцевості. Велику роль відіграє також близьке спілкування із сусідами, традиційність взаємодопомоги.
4. Обґрунтовано педагогічні умови виховання почуття корисності для іншого в підлітків, а саме: організація і здійснення педагогічного впливу на формування й розвиток емоційної сфери підлітків за допомогою створення та вирішення відповідних виховних ситуацій; спонукання підлітків до безкорисливих вчинків шляхом цілеспрямованого підсилення їхніх позитивних емоцій (радості, задоволення від піклування про іншу людину) щодо безкорисливості власної дії заради іншого; активне залучення підлітків до гуманістично спрямованої діяльності, яка сприятиме збагаченню їхнього досвіду моральної поведінки.
5. Розроблено програму виховання почуття корисності для іншого в підлітків. Зокрема, основними формами і методами роботи, апробованими під час формувального етапу експерименту, стали: комплекс занять “Людей любити – користь і добро їм приносити”, гра “Пам’ятай про тих, хто поруч”, клуб “Співчутливих і Безкорисливих”, застосування та моделювання проблемних ситуацій і моральних задач у навчально-виховному процесі.

У роботі з підлітками міських і сільських загальноосвітніх шкіл форми і методи виховання почуття корисності для іншого застосовувались по-різному. Під час формувального етапу експерименту зі школярами сільських шкіл більше уваги приділялось проведенню комплексу занять “Людей любити – користь і добро їм приносити”, а міських – функціонуванню клубу “Співчутливих і Безкорисливих”.

Про ефективність запроваджених педагогічних умов, апробованої програми виховання почуття корисності для іншого в підлітків й дослідно-експериментальної роботи загалом свідчать якісні зміни в емоційно-почуттєвій сфері і поведінці школярів. Так, у експериментальній групі кількість підлітків із соціально активним рівнем вихованості почуття корисності для іншого зросла на 13,4 %, із вибірково соціально активним рівнем зменшилася на 4,2 %, з соціально індиферентним рівнем зменшилася на 9,2 %. У контрольній групі кількість підлітків із соціально активним рівнем вихованості почуття корисності для іншого збільшилася на 1,6 %, із вибірково соціально активним рівнем зменшилася на 0,8 %, з соціально індиферентним рівнем зменшилася на 0,8 %.

Проведене дослідження не вичерпує багатогранності теоретичних і практичних пошуків розв’язання проблеми. Перспективним вважаємо вивчення: питання виховання почуття корисності для іншого в дітей різного віку; гендерних аспектів виховання цього особистісного утворення в учнів загальноосвітньої школи; форм і методів, засобів впливу на виховання почуття корисності для іншого стосовно дітей різних груп (дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими потребами).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Загороднюк Т. М. Почуття корисності для іншого у ціннісному вимірі особистості підлітка / Т. М. Загороднюк // Рідна школа. – 2006. – № 10. –
   С. 15–18.
2. Загороднюк Т. М. Діагностика рівня вихованості почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку / Т. М. Загороднюк // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць. – Вип. 10,
   т. 1. – Кам’янець-Подільський, 2007. – С. 574–583.
3. Загороднюк Т. М. Стан вихованості почуття корисності для іншого в сучасних підлітків / Т. М. Загороднюк // Педагогіка і психологія. – 2007. – № 4 (57). – С. 93–99.
4. Загороднюк Т. М. Педагогічні погляди А. С. Макаренка в контексті виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку
   / Т. М. Загороднюк // Витоки педагогічної майстерності : [зб. наук. праць, Полтав. держ. пед. ун-ту ім. В. Г. Короленка]. Серія “Педагогічні науки”. – Полтава, 2008. – Вип. 4. – С. 234–240.
5. Загороднюк Т. М. Методика виховання почуття корисності для іншого в учнів підліткового віку / Т. М. Загороднюк // Рідна школа. – 2009. – № 12. – С. 43–47.