Актуальність теми. Ціннісна проблематика є актуальною для культуро-логії, орієнтованої на виявлення змісту різних форм культурного буття людей, з’ясування їхніх потреб, здійснення аналізу культури певного суспільства.

Зважаючи на те, що молодь та молоді сім’ї відіграють важливу роль не тільки в сучасній культурній реальності, а й у формуванні культури майбутнього країни, дослідження морально-естетичних цінностей молодої сім’ї в духовній культурі сучасної України є актуальним насамперед з погляду необхідності врегулювання ціннісної проблематики українських молодих сімей у руслі державних інтересів.

У вітчизняній науковій думці сформовано міцні традиції осмислення цін-нісних орієнтацій української сім’ї, де основу складають фундаментальні засади гуманізму, загальнолюдських моральних цінностей (Г. Сковорода, Т. Шевченко, В. Сухомлинський). Значна частина праць містить аналіз ціннісних орієнтацій як джерела мотивації до конкретної соціальної діяльності (М. Каган, О. Леонтьєв, В. Ядов) та основи становлення творчої особистості (І. Зязюн, Г. Єскіна, П. Кравчук,). Ряд науковців у своїх дослідженнях звертаються до питань з’ясування функцій сім’ї у сучасному суспільстві (Н. Бабенко, Н. Купина, В. Піча, В. Постовий, Т. Руденко, А. Харчев та ін.). Проблеми культури й духовності в сучасній сім’ї досліджені меншою мірою (М. Соловйов, Б. Цимбалістий), а з’ясування морально-естетичних цінностей молодих сімей в сучасній культурі України ще не набуло цілісного відображення в наукових розробках вітчизняних дослідників. Практично відсутні культурологічні праці, де б висвітлювалися результати аксіологічного аналізу культури молодої сім’ї в сучасній Україні.

Всім цим і зумовлений вибір теми дисертації – «Морально-естетичні цінності в духовній культурі сучасної української молодої сім’ї».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі державної програми «Концептуальні напрямки щодо розвитку культури» (Постанова Кабінету Міністрів від 23.06.1997 р.) та статті 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 23 березня 2000 р. № 1613-ІІІ, відповідно до тематичного плану наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв «Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України» (Державний реєстраційний № 0107U-009539).

Об’єкт дослідження – духовна культура  української сім’ї.

Предмет дослідження – морально-естетичні цінності в духовній культурі сучасної української молодої сім’ї.

Мета дослідження – виявити комплекс морально-естетичних цінностей у духовній культурі сучасної української молодої сім’ї.

Відповідно до визначеної мети поставлено такі завдання:

– на основі вивчення джерел та наукової літератури узагальнити стан опрацьованості досліджуваної  проблематики;

– з’ясувати стан сформованості моральних та естетичних цінностей у мо-лодих українських сім’ях;

– виявити роль інститутів освіти та  соціокультурних закладів у форму-ванні сімейних духовних цінностей;

– з’ясувати виховний потенціал дозвілля у формуванні духовних цінностей в культурі молодої сім’ї.

Методи дослідження. У дисертації використано такі наукові методи: аналітичний – для вивчення  психолого-педагогічної, медичної, соціологічної та філософської наукової літератури, методичних матеріалів, дотичних до теми дослідження; культурологічний – для узагальнення теоретичних знань з аксіо-логії та практичного досвіду роботи центрів соціальних служб для молодих сімей; компаративний – для виявлення спільних і дисоціативних тенденцій, напрямів, наукових узагальнень вітчизняних і зарубіжних науковців.

Джерельною базою дослідження слугували офіційні статистичні матеріали Інституту проблем виховання АПН України, Українського інституту соціальних досліджень імені О. Яременка, Державного інституту розвитку проблем сім’ї та молоді.

Використано дані державної статистики, офіційні матеріали центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема, ана-літичні та статистичні матеріали, надані Державним комітетом України у справах молоді, Державним комітетом статистики України, Міністерством праці та соціаль-ної політики України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством юстиції України, Міністерством культури України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

– уперше досліджено аксіологічний аспект сімейно-шлюбних відносин  як ключовий момент духовної культури молодої сім’ї;

– уточнено визначення поняття сім’я, запропоновано визначення понять молода сім’я та сімейні цінності;

– розкрито роль етичних та естетичних ціннісних орієнтацій в структурі духовної культури молодої сім’ї як виявів взаємозалежних, сформованих по-переднім досвідом, відносно усталених раціонального та емоційного начал, що визначають ставлення до світу;

– визначено алгоритм ефективності у формуванні ціннісних орієнтацій молодої сім’ї засобами культурно-освітньої роботи, який полягає в забезпеченні чотириєдності принципів: відповідності, змістовності, емоційності, доступності у виборі форм та методів виховних заходів.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертації можуть бути застосовані в розробці програм і проектів, спрямованих на розв’язання соціокультурних проблем сім’ї та молоді, форму-вання їх морально-естетичних цінностей; для підготовки наукових праць з теорії та історії культури, культурології, методики соціально-педагогічної роботи; у процесі викладання навчальних дисциплін гуманітарного блоку у вищих навчальних закладах України; на курсах удосконалення практичної діяльності працівників культури.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних конференціях: «Інформаційно-культурний простір: Європейський вибір України» (Київ, 2007), «Фундаментальні і прикладні дослідження рекреаційно-дозвіллєвої сфери в контексті євроінтеграційних про-цесів» (Київ, 2008), всеукраїнських науково-практичних, наукових конференціях: «Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри» (Київ, 2004), «Духовна культура як домінанта українського життєтво-рення» (Київ, 2005), «Українські культурні індустрії: стан, проблеми, перспективи» (Київ, 2008), «Українська культура XXI століття: стан, проблеми, тенденції» (Київ, 2010). Результати дослідження також обговорювалися на засіданнях кафедри культурології КНУКіМ.

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і результати до-слідження викладено у 11 публікаціях з теми дисертації (5 одноосібних статей у наукових виданнях і 6 тез матеріалів конференцій).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (201 позиція), 5 додатків. Загальний обсяг дисертації – 189 сторінок, із яких 168 – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність досліджуваної проблеми, окреслено сутність і міру її висвітлення в науковій літературі, сформульовано мету та завдання роботи, конкретизовано об’єкт та предмет дослідження, методи його проведення, визначені наукова новизна, практичне значення результатів про-веденого дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження духовних цін-ностей сучасної української молодої сім’ї» подано історичний огляд наукового осмислення зарубіжними та вітчизняними науковцями сім’ї та шлюбу як про-дуктів еволюції культури та конкретизовано категорії дослідження.

У історіографії проблеми розкрито основні підходи до вивчення шлюбно-сімейних відносин з погляду трансформації їх духовно-ціннісного змісту в історії української культури. Подається характеристика основних теорій, що репрезентують концепції формування сім’ї на різних етапах культурно-істо-ричного процесу. Виникнення таких теорій припадає на ХІХ століття, коли наукова думка переважно ґрунтувалась на позиціях еволюціонізму. Розглянуто теорії розвитку родини в контексті суспільних відносин представників зарубіжної антропології – Й. Баховена, Л. Моргана, позитивістів – О. Конта, Г. Спенсера, соціологів – А. Карлсона, Ф. Ле Пле, марксистів та ін. дослідників. Незважаючи на відмінності в поглядах, усі автори тлумачать сім’ю як історичну категорію, піддану структурним та функціональним змінам. У межах цієї концепції сім’я має такі значення: як основна умова існування соціального організму (О. Конт), як фундаментальна складова суспільства (Ф. Ле Пле), як активний рухомий елемент соціуму (Л. Морган). Важливою з погляду  усвідомлення ролі сім’ї в суспільстві є принципова для еволюційного підходу ідея – мінливості форм шлюбу (Ф. Енгельс).

На рубежі ХІХ–ХХ ст. акценти досліджень дещо змінилися. Соціальний (соціум як суб’єкт культури) контекст сімейно-шлюбних стосунків посту-пається місцем культурному (культура як продукт діяльності людей та чинник впливу на них). Розглядаючи феномен сім’ї у діалектичній взаємодії з культурою, здебільшого береться до уваги той факт, що культурні інституції регулюють традиції і потреби сім’ї, яка здатна впливати на темпи розвитку культури (Л. Уайт). Еволюція сімейно-шлюбних стосунків надала людській родині нових функцій – взаємодопомоги та взаємозахисту. В еволюційному процесі сім’ї роль біологічного фактору зменшується, а культурного – набутого – зростає.

З’ясовано, що вітчизняною наукою ХІХ ст. сімейно-шлюбна сфера куль-тури вивчалась переважно в межах етнографічних досліджень, які мали суттєве підкріплення в художній творчості різних жанрів. Цей матеріал дає унікальні відомості щодо символічного й традиційно-нормативного змісту шлюбних сто-сунків різних регіонів української культури.

Вивчення ж власне сім’ї, її еволюції, соціокультурної ролі, з’ясування ознак та причин кризового стану цієї сфери культурного буття людей фактично починається наприкінці ХІХ ст., коли з’являються присвячені сімейній пробле-матиці праці М. Ковалевського, П. Сорокіна, у яких поряд із сімейно-побутовими традиціями досліджуються види та форми сім’ї і чинники її трансформації.

На основі запропонованих різних моделей  періодизацій розвитку сім’ї доведено, що в процесі еволюції культури сім’я перетворюється на «школу альтруїзму» (М. Ковалевський). У сімейній проблематиці науковий інтерес спрямовується на аналіз трансформаційних ознак, які тлумачаться як частина широкого процесу загальних суспільних змін, що розгортаються в культурі (П. Сорокін).

Еволюція сім’ї та сімейних стосунків яскраво проявляється і в сучасну добу. Дослідженням її векторів, діагностуванням її кризових станів займаються науковці пострадянського простору, у тому числі українські вчені.

Так, Т. Оксенченко визначено три напрями дослідження трансформацій-них процесів, кожен з яких знайшов своїх прихильників для подальшого аналізу: ліберальний (О. Здравомислова, Н. Ромашевська,) спирається на позитивну, а не кризову оцінку змін, які відбуваються в родинних стосунках; об’єктивістський (М. Мацковський, А. Харчев та ін.) пов’язує негативні зміни в сім’ї з кризовими явищами культури сучасного суспільства; алармістський (А. Антонов, В. Борисов) акцентує негативну спрямованість еволюції сім’ї в сучасній культурі, поясню-ючи її розпадом традиційних цінностей, якими керувалась сім’я в попередні часи.

Українські науковці доводять, що вплив культури на людину відбувається через сім’ю, яка є носієм традицій і чинником взаємодії людини й суспільства (Б. Цимбалістий). У дослідженнях шлюбно-сімейних відносин наголошується на важливій ролі жінки в українській сім’ї, де вплив матері в процесі виховання дітей та формування їхніх духовних цінностей є домінуючим.

Вивчаючи історію шлюбно-сімейних відносин в Україні, автори сходяться на думці, що сім’я виховує дітей в інтересах суспільства (І. Ковальова, С. Лазюк, В. Стрельчук, Л. Усанова, А. Харчев), а головне завдання родини – сформувати духовну особистість, здатну долати життєві негаразди, покладаючись на спад-коємний досвід батьків, що визначається в нормах моралі, звичаях, традиціях.

Важливий розряд наукових праць останнього десятиліття в Україні репрезентують дослідження молодої сім’ї (С. Нечипоренко, Т. Руденко), що містять  аналіз основних концепцій сім’ї, виходячи з мотивів для її створення та чинників стабільності. З цих позицій автори торкаються проблем соціального захисту молодого подружжя і доходять висновку, що орієнтація на кар’єру в молодих сім’ях стає важливішою за необхідність виховання дітей, які почасти сприймаються як перешкода для особистого успіху.

Суттєвим кроком до аналізу аксіологічного аспекту молодої сім’ї стали дослідження соціальних орієнтацій сучасної української молоді, проведені Державним комітетом України у справах сім’ї та молоді, Фондом «Демократичні ініціативи» Київського міжнародного інституту соціології, Інститутом євроатлан-тичного співробітництва, громадською організацією «Молодіжна альтернатива», Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова, які дають матеріал для визначення особливостей, динаміки і тенденцій роз-витку сучасних шлюбно-сімейних відносин у культурі України. На цій основі виявлено тенденції до оптимізації кількісного складу сім’ї та ускладнення її соціальної ролі.

Проблема формування ціннісної системи молодої сім’ї розглядається з позицій педагогіки (А. Московчук), соціології (Ю. Ашурко, К. Журба), культуро-логії (А. Богуш, В. Стрельчук), у межах яких досліджено шляхи засвоєння народних традицій, морального виховання, соціалізації людини, забезпечення її успішності в професійній та громадській діяльності.

У цьому ж розділі конкретизовано зміст категорій духовна культура, духовність, цінність, які є усталеними в культурології. Ключовою категорією цього дослідження є духовна культура, яка, виконуючи випереджально-про-гностичну по відношенню до матеріальної (уречевленої) культури функцію, репрезентує комплекс ціннісно-смислових, інформаційно-пізнавальних, художньо-образних явищ, що об’єктивуються та розвиваються в межах суспільної, гру-пової й індивідуальної свідомості.

Поняття духовність  розуміється як визначальна складова культури, що є показником ставлення особи до природи, суспільства,  самої себе.

Категорія духовності нероздільна з поняттям цінності, що конкретизує соціально-історичне значення явищ культури для суспільства і людини та становить важливий фактор соціальної регуляції поведінки особи. Культурні цінності, виявляючи позитивний або негативний зміст явищ та об’єктів дійсно-сті, окреслюють межі добра і зла, прекрасного і потворного, ідеального і негідного та визначають відповідність вчинків людей потребам суспільства.

Система культурних цінностей суспільства має ієрархічну будову. Вона виявляє ціннісні орієнтації як моральні, ідеологічні, естетичні підстави оцінок дійсності суб’єктами культурної діяльності.

У даній роботі  поняття ціннісні орієнтації розглядається як «вісь свідо-мості», стрижень внутрішньої структури особи, який концентрує її життєвий досвід, дозволяє виокремити значиме і несуттєве і визначає «вектори»  мислення й поведінки. Сам процес виховання людини розглядається як управління становленням або зміною її ціннісних орієнтацій.

Поняття  ціннісні орієнтації має і особистісний, і груповий вимір, який складається в процесі сумісного буття і діяльності людей та залежить від місця, яке займає ця група в соціумі. Відповідно до цих умов формується ціннісно-орієнтаційна єдність як інтегральна характеристика системи внутрішньо-групо-вих відносин з високим рівнем збігу оцінок, позицій членів групи щодо об’єктів, найбільш значущих для всього колективу.

Сім’я – це первинна інституалізована соціальна група, яка репрезентує спільне життя людей і виконує найважливішу роль у відтворенні життя, вихованні дітей, їх соціалізації та зв’язку з суспільством на всіх рівнях сучасної соціокультурної практики. Будучи компонентом соціальної структури суспільства, сім’я фокусує у собі практично всі сфери культурної діяльності. Термін сім’я науковці тлумачать по-різному: у західній науці – як малу соціальну групу, об’єд-нану спільним житлом, загальним бюджетом, родинними зв’язками (Б. Урланіс); вітчизняні дослідники доповнюють названі показники такими духовними характеристиками, як взаєморозуміння, взаємодопомога (П. Маслов).

Слід зауважити, що хоча поняття сім’я та родина  є спорідненими, родина охоплює більш широке коло родичів і включає кілька поколінь. Сім’я ж у сучасному світі є нуклеарною, що обмежується відносинами двох поколінь – батьків та дітей. Ураховуючи факт поширення сімей, що відмовляються від офіційного скріплення сімейних стосунків, у роботі розмежовуються поняття сім’я  і шлюб.

Сім’я як соціальний інститут проходить ряд етапів, що складаються в цілісний життєвий цикл. Сутність сім’ї відбивається у її функціях, структурі, рольовій поведінці її членів. Для сучасної української сім’ї стали характерними такі ознаки: орієнтація на особистісні, а не на статусні характеристики індивідів у шлюбно-сімейних зв’язках; зростання ролі права, що регулює стосунки чоловіка, жінки, батьків та дітей; посилення ролі дозвілля в сімейному бутті; сприйняття сімейного середовища як «психологічного притулку» людини, а не тільки як умови формування особистості.

Поняття молода сім’я, що становить предмет цього дослідження, ще не набуло усталеного визначення. Відсутнє воно і в матеріалах соціальної ста-тистики. У  роботі за основу взято визначення молодої сім’ї, запропоноване в Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року № 2998-XII (із змінами від 23.03.2004 р. № 1659-IV), де під молодою сім’єю розуміється подружжя, у якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років, або неповна сім’я, в якій мати (батько) має вік до 35 років.

Сімейні духовні цінності розглядаються як позитивно значимі для родини  явища і предмети дійсності з точки зору їх відповідності  потребам сім’ї,  здат-ності забезпечити  її цілісність,  тривалість і міцність  сімейних стосунків.

Ціннісні орієнтації сучасної української молодої сім’ї відповідають за-гальній соціокультурній ситуації в державі. Провідним фактором їхнього змісту залишається характер потреб і мотивів. Особливістю мотиваційної сфери є домінування потреб та інтересів, які відображають прагнення подружжя до самоствердження в різних сферах діяльності та пошук шляхів пристосування до динамічних умов існування в сучасному суспільстві.

Вивчення шлюбно-сімейних відносин у сучасній Україні здійснюється в основному в діахронічному напрямі з орієнтацією на з’ясування форми їх по-бутування, етапів розвитку, характеру змін. Сучасний стан шлюбних відносин досліджується переважно в напрямку діагностування їх кризових характеристик, проявів новітніх тенденцій, мотивів створення сім’ї тощо.

Домінування в сучасному українському суспільстві нуклеарної сім’ї та поширення в молодіжному середовищі сімей, які відмовляються від державних санкцій на їхні відносини, вважаємо підставами, достатніми для того, щоб зняти ототожнення понять родина і сім’я, сім’я і шлюб.

Cім’я – це первинна інституалізована соціальна форма спільного життя людей, заснована на шлюбі або кровно-родинних відносинах, пов’язана спіль-ною матеріальною побутовою культурою, системою духовних сімейних цінностей, взаємною відповідальністю.

Молода сім’я складається з одного (бездітна) або двох поколінь, де вік чоловіка та дружини (або в неповній сім’ї матері (батька)) не перевищує 35 років; вона являє собою – в єдності матеріальної і духовної побутової культури – ланку суспільства, в якій процес формування духовних сімейних цінностей ще не завершено.

В існуючих наукових працях, що вивчають сім’ю як соціальний феномен, недостатньо представлено аналіз морально-естетичних цінностей молодої сім’ї як теоретично й емпірично дослідженої категорії, що надає простір для куль-турологічного дослідження з метою узагальнення їх теперішнього якісного стану, з’ясування можливостей та шляхів його вдосконалення до рівня адекватності державним інтересам.

У другому розділі «Зміст складових духовної культури сучасної молодої сім’ї» подано аналіз ціннісних показників сім’ї на різних етапах історії української культури.

Виявлено, що традиційні риси відносин в українській сім’ї (толерантність, миролюбність, дітолюбність, щирість й сердечність) останнім часом посту-паються місцем іншим характеристикам – егоїзму, байдужості, агресивності, що пояснюється несприятливими соціокультурними умовами, за яких від-бувалась зміна ідеологічної парадигми й формувалась нова система культурних цінностей, заснованих на утилітарних комерційних потребах та інтересах.

Водночас, розуміння того, що в періоди динамічної трансформації культурних цінностей закономірним є повернення до соціальних стандартів попередньої історії (в нашій дійсності це поновлення цінностей християнської культури, відродження інтересу до язичницької міфології, обрядів тощо), спонукає до осмислення типів сімейно-шлюбних відносин з відповідними їм системами духовних цінностей.

З’ясовано, що протягом язичницького періоду вітчизняної культури шлюбні відносини будувалися в межах великої родини, що об’єднувала родичів по прямій та боковій лініям і стверджувала не стільки модель «домінування-підпорядкування», скільки «споконвічну конфліктність», де розрізнялись і врегульовувались «батьківські» та «братні» стосунки, діти залежали від батьків, а жінці відводились суттєві права в господарюванні тільки сильним чоловіком.

Входження християнства в культуру ствердило іншу модель родини, що кардинально змінило стосунки між батьком, матір’ю, дитиною. Заборона полігамних шлюбів, підкорення дружини та дітей батькові надали останньому разом з повноваженнями й відповідальність. Доцивілізаційний етап культури не потребував сильної централізованої влади. Наявність держави робить главу кожної родини опорою центральної влади, моделюючи в сім’ї аналог суспіль-них відносин в країні. Нова ідеологія доповнює постать батька особистісними «євангелійними» моральними настановами-вимогами, що обмежують спокусу деспотії (в межах, адекватних часу). Тут міра релігійності стає визначальною для формування стосунків з дружиною та дітьми.

У процесі розвитку православної культури більш яскраво визначилась роль матері, яка стала відігравати ключову роль у вихованні дітей через за-лучення їх до батьківської віри, а отже – до християнських цінностей.

У ХVІІІ–ХІХ ст. у родинно-сімейних відносинах стверджувався тип малої родини з 2–3-х поколінь родичів за прямою лінією із збереженням православних цінностей.

Особливості ціннісних орієнтацій православної сім’ї проаналізовано в порівнянні з родинними відносинами, що формувалися в межах католицької та протестантської моралі. Так, православна родина стає джерелом любові для дітей та основою їхнього духовного розвитку, на відміну від західно-євро-пейської культури, де духовний зв’язок батьків і дітей не входить в коло необхідних релігійних вимог. Компаративний аналіз з марксистськими позиціями стосовно характеру та цінностей буржуазної сім’ї свідчить, що українська православна родина в умовах розвитку капіталізму не зазнала таких карди-нальних змін, які б похитнули комплекс сімейних традицій, як це відбувалось на Заході. Традиції були зруйновані зі ствердженням радянської влади, ідео-логія якої виявилась несумісною з православними цінностями. Атеїстично налаштоване керівництво вело запеклу боротьбу з релігійними традиціями та церквою, що радикально змінило роль сім’ї в суспільстві. Роль батьків в родині зводилась нанівець: відповідальність за виховання дітей покладалась на суспіль-ство; любов у радянському шлюбі стала тлумачитися в ключі, відмінному від християнських настанов. Нові ціннісні орієнтації, що насаджувались у моло-діжному середовищі, мали негативні соціальні наслідки, і вже саме життя виправляло ситуацію. Поступово увесь тягар відповідальності за родину лягав на плечі матері, чому сприяли репресії,  війни та інше. Тільки з 60-х рр. XX ст. роль батька в сім’ї почала поновлюватися, змінилась і державна політика сто-совно сім’ї. Була створена система радянських сімейно-побутових обрядів, які активно впроваджувались у життя. У наукових працях цього часу обґрунтовувалась цінність звичаїв і традицій як механізмів спадкоємності поколінь.

Нині поряд з традиційною моделлю зареєстрованого шлюбу, в умовах радикальної переоцінки цінностей, увійшли в практику молоді консесуальні шлюби (тимчасові, за згодою). Аналіз даних соціологічних досліджень свідчить про суттєве підвищення віку молодих людей, які вперше одружуються; постійно збільшується кількість позашлюбних дітей та народжених в незареєстрованому шлюбі. При цьому опитування молодих людей показує, що більшість з них вважає кращим для дитини виховуватись у сім’ї з офіційним шлюбом між батьками.

Закономірна для індивідуалізованого суспільства нуклеаризація родини привела до зростання побутового та психологічного навантаження на чоловіка та жінку, які, залишившись без допомоги родичів старших поколінь, змушені поєднувати власну професійну діяльність з різноманітними функціями (вихо-вання дітей, ведення господарства, організація дозвілля та ін.). Характерним для сучасних сімей можна вважати факт збільшення і фізичного, і психо-логічного навантаження на дружину й матір за рахунок повсякденних турбот, нагромадження яких здатне формувати конфліктні ситуації без позитивного їх вирішення. За цих обставин відсутність власного житла, матеріальні проблеми, типові для молодої сім’ї, стають перешкодою до її подальшого існування.

Аналіз наукових праць та даних соціологічних досліджень дають підстави стверджувати, що причина підвищення кількості розлучень молодих сімей коріниться не тільки в наявності незадовільного соціально-економічного стану подружжя, а й у неготовності молодят до самостійного сімейного життя, відсутності в них знань щодо доцільної організації побуту, виховання дітей, пасивності їх волі у подоланні побутових негараздів. Усі ці обставини послаб-люють почуття сімейного обов’язку та відповідальності і вказують на низький рівень культури сімейних стосунків, що є свідченням нерозвиненості системи духовних цінностей у подружжя. Типова для сучасної культури орієнтація на споживання матеріальних цінностей тільки поглиблює цю проблему, віддаля-ючи її вирішення.

Отже, підвищення рівня шлюбності, народжуваності дітей, міцності сімейних стосунків для успішного соціально-демографічного розвитку країни не можна досягти, вирішуючи тільки соціально-економічні проблеми молодих сімей. Потрібна науково вивірена, чітко спланована державна політика про-світницької, соціально-культурної роботи з молоддю. Велику роль тут повинна відіграти і пропаганда цінності сім’ї і шлюбу, звернення до православних тра-дицій в українській історії культури, використання досвіду центрів соціальної підтримки, сімейних, молодіжних, жіночих, батьківських клубів, досвід яких по різних регіонах України проаналізовано в дисертації.

Сподівання на ефективність таких зусиль підтверджує проведене у квітні 2010 р. ГО «Центр «Соціальний моніторинг» за участю ГО «Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка» соціально-демографічне до-слідження «Молодь в Україні: спосіб життя і ціннісні орієнтації», яке дало репрезентативну інформацію про пріоритети у системі цінностей, серед яких на першому місці перебуває цінність здоров’я (99 %), далі – сім’я, діти, кохання (до 80 %).

Виявлені цінності  безпосередньо пов’язані з потребою родинного буття. Вони свідчать про готовність молодих людей реалізовувати цю потребу. За-безпечення міцності шлюбних стосунків – це проблема духовна, що ґрунтується на конкретних ціннісних орієнтаціях, а саме: бажанні зберегти любов на все життя, умінні бути терпимим до промахів один одного і прощати, прагненні сумісно долати перешкоди, бути разом у радості та скорботі. Усе це складові традиційності православної культури в сімейних відносинах, що вимагають від молодого подружжя постійної духовної роботи, без чого й у дітей не виховати повноцінної системи духовних цінностей.

Сформувати потребу в постійній духовній роботі – складне завдання для сучасної сім’ї (особливо для молодої сім’ї), зануреної в простір масової комерціалізованої культури, зорієнтованої на розваги, примітивні смаки й спрощені художні запити. Таке позитивне явище, як комп’ютеризація, також посприяло поширенню масової культури. У дисертації проаналізовано багато прикладів, які це підтверджують. Радіо- й телепростір країни, розраховані на молодіжну аудиторію, обмежуються одноманітною низькопробною тематикою та художньою продукцією, що пропагує спиртні напої, еротику, розпусту, на-сильство, використовуючи емоційні можливості мистецтва для нав’язування стилю поведінки, що втілює всі вади суспільства споживання.

Соціологічні дослідження (Н. Бабенко, Н. Цимбалюк) засвідчують, що нині підвищується рівень відвідування молоддю театральних вистав, концертів, але й тут першість тримає масовий культурний продукт. Паралельно збіль-шується кількість відвідувачів нічних клубів, які пропонують різноманітні роз-ваги, мають привабливе художнє оформлення (найчастіше це музичний супровід, відповідний профілю закладу).

Аналіз теоретичних праць з естетики (Л. Виготський, М. Бровко, Л.Троєль-нікова) переконують  у тому, що емоційна насиченість та образи мистецтва здатні пробуджувати в людині не тільки високі почуття, а й приземлені, що найбільш яскраво доводить найемоційніше з мистецтв – музичне, нероздільне з нашим повсякденним побутуванням. Саме тому його успішно використовують у рекламі товарів, ліків та продуктів, музика звучить на вулиці і в транспорті. Фактично, музика, завдяки комерційній експлуатації іманентно притаманних їй якостей навіювання, чуттєвості, створення спільного емоційного простору, ритмічної організації рухів тощо повернула собі прикладне значення (від якого тривалий час звільнялась) в більш масштабному, але далекому від справжнього мистецтва вираженні.

Аналіз ціннісних пріоритетів сфери дозвілля молоді (В. Бочелюк) вияв-ляє, що інтелектуальні форми  посідають лише третє місце, а перше – пасивні. Відвідують театри (драматичний і музичний) лише 10,9 % опитаних, 63 % респондентів вважають найулюбленішим видом дозвілля час біля екрану теле-візора, і лише 40 % молодих батьків цікавляться тим, що дивляться їхні діти. Суттєво скорочена аматорська творчість молоді, що плідно розвивалась в Україні з 60-х рр. XX ст. у межах системи гуртків художньої самодіяльності. Тепер лише 23 % опитаних молодих батьків слухають та виконують музику, тільки 16 % використовують художню творчість у сімейному середовищі.

Виявлення інтересу молодих батьків та їхніх дітей до видів мистецтв показало домінування музики та кіно, при цьому споживання художньої творчості минулих століть, у тому числі й українських майстрів світового рівня, притаманне лише вузькому колу фахівців і прошарку високоосвічених людей, що складають національну еліту.

Отже, ціннісна система сімейно-шлюбних відносин на кожному з етапів культурно-історичного процесу є залежною від панівної ідеології, якою визна-чається й коригується та формується духовна культура особи.

Сім’я як важлива ланка загальної культури соціуму являє собою модель, що повторює взаємостосунки людей за алгоритмом, єдиним для даного соціуму.

Духовні цінності сім’ї у православній культурі визначають духовну єдність батьків і дітей, стверджують цінність довготривалого шлюбу з відповідальністю один за одного та за своїх дітей. Вони,  з огляду на поширення авторитету православної церкви в незалежній Україні, можуть і повинні слугувати взірцем для молоді у формуванні сімейно-шлюбних відносин.

Атеїстична ідеологія радянської держави виявилась руйнівною для сімейно-шлюбних відносин, що тривалий історичний період ґрунтувались на православних традиціях. Створення системи радянських сімейно-побутових традицій і обрядів, їх державна підтримка і широка пропаганда стали чинником відновлення цінності сімейно-шлюбних відносин у суспільстві.

Аналіз сучасного стану сімейно-шлюбних відносин свідчить про нерозви-неність системи духовних цінностей тих молодих сімей, де не визначені ціннісні орієнтації щодо відповідальності за перспективи шлюбу.

Художня творчість, яка має могутній потенціал емоційного впливу на людину, слугує важливим чинником формування системи духовних цінностей молодої сім’ї. Зважаючи на те, що образи мистецтва здатні пробуджувати в лю-дині як високі, так і низькі прояви, гостро постає питання не тільки контролю за змістом телепрограм та часом їх демонстрації, а й особистої відповідальності керівників програм, журналістів, митців за свою продукцію.

Третій розділ «Шляхи формування ціннісних орієнтацій молодої сім’ї» присвячено аналізу впливів інституту освіти на формування ціннісних орієнтацій молодої сім’ї, з’ясуванню ролі культурно-просвітницької діяльності в цьому процесі, виявленню можливостей дозвілля як сфери активної само-реалізації молодої сім’ї в процесі соціальної комунікації.

Освіта в сучасній Україні, як і у всьому цивілізованому світі, відіграє велику роль не тільки як джерело засвоєння результатів систематизованого й адаптованого для сприйняття пізнавального досвіду людства, як чинник вхо-дження особистості в інформаційний та соціальний простір, а і як система засобів пробудження духовності людини в умовах пізнавальної діяльності.

Цінність освіти як феномену культури аналізується в тривимірному аспекті – на державному, суспільному та особистісному рівнях (О. Нікіфоров). Неухильний процес індивідуалізації культури визначив особистісний аспект цінності освіти, яка готує людину до життя та успішної професійної діяльності. В умовах ринкової економіки система освіти все більше орієнтується на еко-номічну ефективність освітніх послуг з метою забезпечення потреб суспільства в ініціативних, творчих і конкурентоспроможних працівниках – розвинутих в духовному плані особистостях.

Виходячи з розуміння, що розвиток особи починається в родині і має продовжуватись протягом усього життя і в освітніх закладах, і в умовах самоосвіти, та враховуючи той факт, що цінність самоосвіти закладається в шкільному віці, у дисертації узагальнено накопичений в Україні позитивний досвід взаємодії сім’ї і школи щодо розвитку особистісних якостей й формування ціннісних орієнтацій школярів. Запровадження школою програми психолого-педагогічної освіти для батьків розглянуто як важливий чинник не тільки забезпечення успішності виховання дітей, порозуміння з ними, а й формування цінності саморозвитку батьків і дітей.

Досліджено роботу освітніх закладів України за період 60–80-х рр. XX ст. як найбільш плідний за формами, методами роботи в цьому напрямі та за період з кінця 90-х рр. по теперішній час, коли, після занепаду цієї справи в несприятливий період соціально-політичних змін в державі, вона почала, хоч і повільно, але відроджуватись.

Важливим для дослідження сучасного періоду було виявити організа-ційний аспект державного рівня, який вплинув на розвиток інституту сім’ї, організації допомоги батькам у вихованні дітей. Велике значення мали мето-дичні матеріали, які створювались за ініціативою владних структур – плани, програми, рекомендації, тематичні розробки, що активізували роботу виклада-чів (загальноосвітніх та спеціальних навчальних закладів) з батьками. Суттєву роль тут відіграла популяризація позитивного досвіду в освітянській та педаго-гічній пресі.

Використовуючи їх, кожна з шкіл (Київ, Тернопіль, Севастополь), де про-водилось дослідження, діяла за власною програмою побудови конструктивного діалогу педагогів та батьків, суть якого визначали проблеми навчання та виховання. Виявлено  збереження спадкоємності педагогічного досвіду,  його успішну адаптацію до нових умов. (немає зв’язку з  попереднім реченням)

Перехідна доба, у якій опинилася наша країна, завдала відчутного удару по художньому вихованню молоді, яке плідно розвивалося з часів «хрущовської  відлиги». У дослідженні проведено аналіз умов відродження галузі освіти, характеристик модернізації системи художніх закладів (введення до неї гнучких форм навчан-ня, нових спеціальностей, розширення ініціатив та розвиток альтернативної мистецької освіти на ринково-економічних засадах). Досліджено роботу шкіл естетичного виховання за роки незалежності, визначено їхню роль у залученні школярів до художньої діяльності, внесок у розвиток духовної культури молоді України.

Під час аналізу системи позашкільної освіти було враховано результати соціологічних досліджень, якими зафіксовано, що в молодіжній субкультурі дозвілля, особливо юнацьке, сприймається як головна сфера життєдіяльності. Досліджено ті зміни, які відбулись на рівні культурно-просвітницької діяль-ності, визначено її місце та стратегічні позиції в роботі із молоддю, особливості пропаганди цінностей сімейно-шлюбних відносин.

Зміст культурно-просвітницької роботи з молодими сім’ями полягає насамперед  у виборі адекватних для сприйняття заходів, здатних задовольняти  пізнавальні потреби молоді. У дослідженні проведено аналіз використання засобів, методів і форм педагогічного впливу на особу з метою активізації її креативних можливостей. Доведено, що важливою передумовою формування духовних цінностей молодої сім’ї є розкриття смислових характеристик конкретних моральних норм традиційної культури українців на прикладах і фактах зрозумілих і близьких аудиторії. Так, пропаганда звичаїв та традицій потребує розкриття їхньої символіки, пояснення трансформації їх знаку і значень, яскравих ілюстрацій з художньої культури.

Проаналізовано види інноваційних соціальних технологій, допоміжних компенсаторних форм освіти з погляду  можливостей їхнього застосування в сучасній практиці закладів культури клубного типу, центрів творчості тощо.

Досліджено й узагальнено результати взаємодії загальноосвітніх шкіл із закладами художньої спеціалізації різного профілю, що активізувалися в останнє десятиліття і мали певний вплив на формування духовних цінностей учнів. Узгодженість діяльності навчальних художніх та культурно-освітніх закладів виявилась плідною для проведення творчих змагань на різних рівнях – обласному, державному та ін. Творчі змагання стають систематичними, сприя-ючи розширенню інтересів, потреб молоді, збагаченню духовного світу не тільки основних учасників та виконавців, а й відвідувачів, слухачів, уболівальників. Проте  ця робота ще тільки набирає обертів і потребує значних зусиль для її розвитку.

Державні національні програми («Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Діти України» та ін.), визначаючи стратегічні напрямки розвитку освітянської, культурно-освітньої, художньої галузей української культури, спрямовують навчальні заклади, заклади культури і мистецтва на вдосконалення роботи з молоддю в напрямку пробудження креативної й пізнавальної активності особи-стості, збагачення її естетичних потреб та інтересів, тим самим забезпечуючи розвиток духовної культури в державі.

У сучасній українській культурі та свідомості людей помітне місце зайняла християнська церква, представлена декількома конфесіями. Її вплив посилюється діяльністю різних організацій при церквах – недільних шкіл, співочих, художніх студій, молодіжних угрупувань. Останнім часом проходять молодіжні заходи просвітницького й виховного спрямування, що об’єднують зусилля церкви й держави (круглі столи, лекторії, конференції, фестивалі тощо).

Проведено аналіз форм спільної роботи духовних і світських органів, угод, планів спільних заходів щодо духовно-морального виховання дітей і молоді. Така взаємодія є новим ефективним і перспективним напрямом у роботі освітян та культурно-освітніх працівників, яка розкриває нові можливості ви-ховного впливу на молодь і потребує творчих ініціатив.

Отже, аналіз практичної діяльності культурно-просвітних закладів в Україні показав, що в досвіді їхньої  роботи збережено спадкоємні зв’язки, які сприяють успішній адаптації  до нових умов, а в останнє десятиліття – інтенсивному розвитку цієї галузі. Водночас, виявлено відчутний брак новітніх форм, методів і засобів щодо розширення  системи ціннісних орієнтацій молоді, які ґрунтуються на принципах нового мислення.

У сучасній культурі України в молодих людей достатньою мірою не виявлені прогностичні, смисложиттєві цінності, які пробуджують потребу само-реалізації не тільки в обраній професії, а й у сім’ї та  вихованні власних дітей, і спонукають до участі в суспільних справах.

Підвищення ролі дозвілля в житті сучасної молоді й зростання соціальної затребуваності культурно-освітньої роботи в найрізноманітніших її формах визначилось у сучасній культурі як потужна тенденція, що має перспективу подальшого розвитку.

Кваліфікована допомога в організації вільного часу молодих сімей, його спрямування на розвиток духовних потреб уможливлює досягнення належного рівня соціальної активності в громадській, професійній та сімейно-побутовій (зокрема, у вихованні дітей) діяльності, сприяє подоланню дисбалансу у спів-відношенні ціннісних орієнтацій між творчими та споживацькими інтересами й потребами.

ВИСНОВКИ

1. До середини XІХ ст. сім’я розглядалася як вихідна мікромодель суспільства, соціальні відносини виводилися із сімейних, а саме суспільство філософами й істориками трактувалося як сім’я, що розрослася вшир. Перші наукові дослідження сім’ї виникають саме у ХІХ ст. з утвердженням загально-наукових методів історизму, аналізу та синтезу в обробці фактичних даних, що знайшло своє відображення в соціологічних, етнографічних, психологічних, історичних та інших дослідженнях. При цьому сім’я розглядалася як базова цінність суспільного життя, як соціальний інститут, що забезпечує зв’язок між поколіннями, служить осереддям моральності, зберігає традиції народу.

Узагальнення наукової літератури, з якої починається осмислення історії сімейно-шлюбних відносин, дало змогу з’ясувати, що вітчизняні вчені свої дослідження ґрунтують на осмисленні розвитку стереотипних форм поведінки, які втілюють духовні цінності суспільства, тоді як західна наука більше досліджує принципи соціальних зв’язків. Указана відмінність втрачається в дослідженнях ХХ ст., що є наслідком об’єднання інформаційного простору наукових досліджень.

2. Аналіз історичних типів сімейно-шлюбних відносин від великої ро-дини, що об’єднувала кровних родичів кількох поколінь по прямих і бокових лініях, до нуклеарної сім’ї, яка формується лише двома поколіннями, показав, що вони, складаючи фундамент культури, репрезентують основні тенденції її еволюційного процесу: гуманізацію стосунків, індивідуалізацію суспільства.
3. Як свідчить історичний досвід православної культури, духовна близь-кість батьків і дітей, що формується в сім’ї, стає запорукою збереження системи духовних цінностей і їх успішної адаптації до нових умов у періоди соціальних змін і трансформацій.
4. Етичні та естетичні цінності в структурі духовної культури української сучасної молодої сім’ї являють собою сформовані попереднім досвідом, відносно усталені раціональне та емоційне начала, що, взаємодіючи, визначають ставлення до світу та інших людей і забезпечують позитивну комунікацію родини з соціумом на рівнях сімейно-побутової, виробничої, художньої та громадянської діяльності.
5. Забезпечення міцності сімейних стосунків – це проблема духовна, що потребує від подружжя взаємної відповідальності та спільних душевних зусиль для підтримки ціннісно-орієнтаційної єдності в подоланні життєвих побутових проблем.
6. Алгоритмом ефективності у формуванні системи духовних цінностей сучасної української молодої сім’ї засобами культурно-освітньої роботи є за-безпечення чотириєдності принципів: відповідності інформації, що пропонується, інтересам людей і вимогам часу; змістовності матеріалу, який застосовується; емоційності, завдяки використанню художньо-естетичних засобів; доступності – шляхом використання інформативного матеріалу, адаптованого для сприйняття аудиторії.
7. Вирішення сучасних завдань організації дозвілля молодих сімей сут-тєво розширює діапазон професійних вимог до професійних знань, практичних умінь, креативних можливостей працівників культурно-освітньої сфери, що, у свою чергу, потребує перегляду й оновлення навчальних планів освітніх установ різних рівнів, які забезпечують підготовку та підвищення кваліфікації кадрів у галузі культури.
8. Результати дослідження показують, що в сучасних умовах система духовних цінностей та ціннісних орієнтацій молоді є нерозвинутою, вона формується спонтанно й, переважно, середовищем масової культури. Гостро відчувається брак державної підтримки в цілеспрямованій виховній роботі з молоддю та молодими сім’ями для забезпечення успішного розвитку духовної культури в Україні.
9. Сімейне дозвілля, забезпечуючи психологічний комфорт та психо-логічну готовність до соціальної взаємодії, можливість самореалізації у ігровій, художній та інших сферах культури, має всі перспективи стати реальним фактором удосконалення структури та змісту дозвіллєвих потреб української молодої сім’ї, розширення культурного простору неформального спілкування дітей і дорослих, формування певних сімейних спільнот за інтересами й харак-тером занять і за умови кваліфікованої допомоги в організації вільного часу сім’ї вирішити проблему гармонізації її творчих та споживацьких інтересів і потреб.

Статті в наукових фахових виданнях: 

1. Гайдукевич К.А. Роль комунікативної культури молодої сім’ї в умовах дозвілля / К.А. Гайдукевич // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. праць. – К. : Міленіум, 2009. – Вип. XXIII. – С.170-176.
2. Гайдукевич К.А. Особливості динаміки ціннісних орієнтацій молодої сім’ї в духовній культурі України / К.А. Гайдукевич // Культура і сучасність : альманах. – К.: Міленіум, 2010. – № 2. – С. 135-140.
3. Гайдукевич К.А. Поліфункціональність сім’ї як соціально-культурного інституту / К.А. Гайдукевич // Культура України : зб. наук. праць. – Харків: ХДАК, 2010. – Вип. 32. – С. 136-146.

Статті в інших наукових виданнях:

4. Гайдукевич К.А. Методологічні основи дослідження ціннісних орієнтацій молодих сімей / К.А. Гайдукевич // Наукові записки : [зб. наук. ст.] / М-во освіти і науки України; Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова; укл. Л. Л. Макаренко. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. – Вип.LXXVII. – С. 32-39 –  (Серія «Педагогічні та історичні науки»).
5. Шафаренко К.А. (Гайдукевич К.А.) Формування ціннісних орієнтацій молодих сімей засобами культурно-просвітницької роботи / К.А. Шафаренко // Рідна школа: щомісячний науково-педагогічний журнал. – К., 2005. – № 4. – С.29-32.