Вступ

Державні запозичення в умовах розвиненої ринкової економіки та демократичних форм державності – досить поширена галузь фінансової діяльності держави, що відіграє важливу роль у функціонуванні фінансової системи. Ця роль доволі багатогранна і пов’язана з регулюванням фінансових процесів. Вона давно вже не зводиться виключно до проблеми пошуку і залучення коштів, яких не вистачає. Використання позик пов’язано з певними завданнями фіскального і монетарного регулювання економіки, а також державного впливу на стан фінансового ринку. Щоб дати об’єктивну оцінку ефективності політики державних запозичень України необхідно проаналізувати її розвиток і трансформацію в контексті всіх цих аспектів, оцінюючи з позицій як досягнутих результатів, так і рівня накопиченого  боргу.

Державні запозичення є одним із ключових інструментів у системі бюджетних важелів впливу на економічні процеси як додатковий ресурс, що держава мобілізує для вирішення пріоритетних завдань, так і з позиції наслідків дефіцитного фінансування, у розрізі його джерел, на поведінку економічних агентів та економіки загалом. У більшості розвинених країн світу планування державних запозичень, як і бюджету загалом, здійснюють на середньотермінову перспективу. Це надає змогу виявити коло першочергових завдань, які стоять перед урядом, системно та ґрунтовно підходити до вирішення поставленої мети, не розпорошуючи бюджетні кошти, знизити ризики, пов’язані з непевністю економічних агентів щодо ключових параметрів фіскальної та боргової політики.

1. Ефективність політики державних запозичень України

На перехідному етапі економічного становлення і фінансової стабілізації в Україні, ситуація склалася таким чином, що використання державних позик не мало альтернативного варіанту фінансово-бюджетному, а структура боргу визначалася проблемами з виконанням бюджету, які набули особливої гостроти на початковому етапі ринкових трансформацій. Такі кредити не створювали джерел повернення, а лише збільшували державну заборгованість, яка стала одним із чинників і каталізатором боргової кризи ліквідності України наприкінці ХХ ст.

В сучасних умовах відносної макрофінансової стабільності та економічного зростання, розумним вважається збалансований підхід до використання державних позик, з одночасним зменшенням абсолютного і відносного розміру державної заборгованості. У стратегічному плані політика державних запозичень держави поступово має переорієнтуватися на інвестиційні цілі, що, власне, і є важливою ознакою ринкової економіки. Структура заборгованості України, як внутрішньої, так і зовнішньої, а також порядок її утворення свідчить про те, що політика державних позик не відповідає завданням реформування та розвитку економіки України на ринкових засадах. Характер запозичень і використання позичкових коштів в Україні є такими, що на практиці відбувається лише зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу без будь-яких суттєвих ринкових перетворень. Більше того, в багатьох випадках нераціональне використання запозичених коштів веде до консервації неринкових засад в економіці України.

Спираючись на зроблені узагальнення, у процесі формування боргової стратегії держави, зорієнтованої на економічну стабільність та фінансову безпеку України, необхідно забезпечити здійснення відповідних заходів, а саме:

—         визначити оптимальне співвідношення між зовнішнім та внутрішнім боргом, яке б відповідало поточній економічній ситуації та стратегічним інтересам України;

—         активізувати розвиток внутрішнього ринку капіталу з метою стратегічної переорієнтації із зовнішніх джерел фінансування потреб економіки на внутрішні та зниження залежності від зовнішніх кон’юнктурних коливань;

—         впроваджувати активні операції з регулювання структури державного внутрішнього боргу (йдеться, зокрема, про здійснення дострокового викупу боргових зобов’язань з використанням коштів Пенсійного фонду та залишків на рахунках Державного казначейства);

—         диверсифікувати валютну структуру та зменшити обсяги зобов’язань в доларах США;

—         забезпечити збалансований підхід до використання державних позик з одночасним зменшенням абсолютного і відносного розміру державної заборгованості;

—         удосконалити законодавче забезпечення формування внутрішньої та зовнішньої заборгованості: прискорити прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів, зокрема Закону України «Про державний борг».

Лише комплексне вирішення окреслених проблем із врахуванням запропонованих заходів та застосуванням ефективного механізму управління державним боргом сприятиме оптимізації структури державного боргу, розбудові державних фінансів, макрофінансовій стабільності в Україні і створить необхідні умови для забезпечення боргової безпеки держави.

Існує низка об’єктивних чинників, які зменшують доцільність використання значних обсягів дефіциту бюджету з метою додаткового стимулювання економіки. Серед них: високі темпи зростання української економіки, двозначний рівень інфляції, низький показник коефіцієнту обслуговування державного боргу. З іншого боку, дефіцитне фінансування економіки надасть змогу реалізувати стратегію щодо інноваційно-інвестиційної моделі розвитку української економіки, шляхом збільшення обсягу державних інвестицій в основний капітал та розвиток інфраструктури.

Треба зазначити, що повна відмова від державного запозичення, як внутрішнього, так і зовнішнього, неможлива, оскільки потрібно забезпечувати обслуговування й погашення вже нагромадженого зовнішнього боргу, підтримувати платіжний баланс, зберігати й нагромаджувати валютні резерви, які є джерелом фінансування економічного зростання [5, c. 65].

Не менш важливим у розробленні стратегії державних запозичень є врахування реальних потреб економіки в дефіцитному фінансуванні. Збереження високих темпів зростання ВВП надає змогу уряду відмовитись від широкого використання дефіцитних інструментів фінансування державних видатків, а отже, від збільшення рівня державного боргу, як це традиційно відбувається у більшості країн світу.

Таблиця 1. Динаміка державних запозичень у 2006-2010 рр.

Показники	2006	2007	2008	2009	2010	Всього
Державні запозичення:	5,5	5,3	7,5	10,7	14,1	43,1
— внутрішні запозичення	1,2	2,95	1,2	4,1	6,9	16,4
— зовнішні запозичення	4,3	2,3	6,3	6,6	7,2	26,7

Обсяги державних запозичень мають сталу тенденцію до зростання. У порівнянні з 2006 роком у 2010 році вони зросли у 2,5 раза. Це свідчить про зростаючу залежність Державного бюджету України від державних запозичень. Головною причиною цього є зростання витрат з погашення боргових зобов’язань, не сплачених у попередні роки.

Відповідно до характеру фінансових операцій державні запозичення здійснюються у формі державних позик і прямих кредитів. Також у сфері боргових операцій використовується механізм надання державних гарантій для отримання кредитів.

У міжнародній практиці застосовуються переважно дві форми державних запозичень:

— емісія державних цінних паперів;

— кредити.

Для економічно розвинутих країн характерною формою державних запозичень є емісія боргових цінних паперів.

В основі цих запозичень лежить залучення до економіки тимчасово вільних фінансових ресурсів фізичних та юридичних осіб шляхом емісії і продажу державних цінних паперів.

Форма державних запозичень у вигляді кредитів не передбачає випуску цінних паперів і, відповідно, переходу права вимоги. Тому її ще визначають як «необлігаційну» форму боргових зобов’язань.

Така форма запозичень характерна для держав із слаборозвинутою та перехідною економікою.

Так, протягом 2006-2011 років структура державних запозичень кардинально змінилася: превалюючою формою запозичень стала облігаційна форма — від 76 відс. до 96 відс., а отримання кредитів від урядів іноземних держав повністю припинено. Зменшення долі кредитів міжнародних фінансових організацій у 2006-2011 роках у десятки разів пов’язане із невиконанням Урядом України взятих на себе зобов’язань, а поліпшення стану співробітництва з цими організаціями у 2009 році сприяло суттєвому зростанню отриманих від них позичкових ресурсів.

Баланс отриманих за останні п’ять років фінансових ресурсів від державних запозичень та витрачених на їх обслуговування і погашення коштів, зроблений в ході аналізу, має від’ємний характер і свідчить про відсутність реального впливу запозичень на економічне зростання в Україні [6, c. 21-22].

Орієнтація на значний дефіцит державного бюджету вимагає зростаючих обсягів джерел його фінансування, що призводить до зростання залежності державних фінансів від надходжень, не пов’язаних з безпосередньою економічною діяльністю.

При збереженні таких пропорцій створюються вкрай негативні передумови для відтворення державного боргу в майбутньому.

Таким чином, аналіз впливу державних запозичень на основні показники економічного розвитку, виконання Державного бюджету України і стан державного боргу свідчать про перевищення негативних наслідків від їх здійснення над позитивними.

2. Позитивний та негативний вплив зовнішніх запозичень на економіку України

Залучення державних позик для фінансування капітальних вкладень може застосовуватися і за нормальних умов суспільного відтворення. Реалізація інвестиційних проектів за участю держави сприяє задоволенню суспільних потреб, економічному зростанню і водночас має забезпечувати повернення позикових коштів, залучених на їхнє фінансування.

Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих чинників. В економіці, яка характеризується неповною зайнятістю виробничих чинників, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що сприяє повнішому завантаженню матеріальних чинників виробництва й підвищення рівня зайнятості.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту може мати негативні наслідки, оскільки може призвести до зменшення зайнятості та падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що ще більше обмежує макропопит.

Джерелом приросту міжнародних резервів є або позитивне сальдо поточного рахунка платіжного балансу, або приріст зовнішньої заборгованості. Оскільки можливості швидкого нарощування експорту в середньотерміновому періоді обмежені зовнішньою конкурентоспроможністю країни, а зростання імпорту потрібне для оновлення технологічної бази виробництва, та нагромадження міжнародних резервів як важливого складника політики стабілізації у багатьох випадках фінансують за рахунок зовнішніх кредитів і позик [7, c. 32-33].

Отже, існує низка об’єктивних чинників, які зменшують доцільність використання значних обсягів дефіциту бюджету з метою додаткового стимулювання економіки. Серед них: високі темпи зростання української економіки, двозначний рівень інфляції, низький показник коефіцієнту обслуговування державного боргу. З іншого боку, дефіцитне фінансування економіки надасть змогу реалізувати стратегію щодо інноваційно-інвестиційної моделі розвитку української економіки, шляхом збільшення обсягу державних інвестицій в основний капітал та розвиток інфраструктури.

Треба зазначити, що повна відмова від державного запозичення, як внутрішнього, так і зовнішнього, неможлива, оскільки потрібно забезпечувати обслуговування й погашення вже нагромадженого зовнішнього боргу, підтримувати платіжний баланс, зберігати й нагромаджувати валютні резерви, які є джерелом фінансування економічного зростання.

Не менш важливим у розробленні стратегії державних запозичень є врахування реальних потреб економіки в дефіцитному фінансуванні. Збереження високих темпів зростання ВВП надає змогу уряду відмовитись від широкого використання дефіцитних інструментів фінансування державних видатків, а отже, від збільшення рівня державного боргу, як це традиційно відбувається у більшості країн світу [2, c. 49].

Ключовим завданням, пов’язаним із використанням державних запозичень в якості одного з інструментів формування інноваційного розвитку української економіки, є обґрунтування і методологічно вірне визначення напрямів використання запозичених коштів. На думку дослідників, державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого розвитку.

З нашого погляду, дієвим важелем підвищення спрямованості боргової політики України на завдання економічного розвитку може стати інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування і погашення державного боргу, та запозичень на завдання розвитку. З цією метою варто здійснити виведення бюджетних видатків розвитку в окремий розподіл бюджету, виконання якого знаходитиметься у компетенції Державного банку реконструкції та розвитку. Останній матиме змогу залучати для фінансування проектів загальнодержавного значення кошти від реалізації облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики, а також залучати гарантовані кредити. Такий механізм дасть змогу:

• перевести фінансування частини видатків розвитку на кредитну основу;
• забезпечити довготермінове фінансування державних інвестицій програм на основі Програми державних інвестицій;
• забезпечити контроль за цільовим характером та ефективністю реалізації гарантованих державою кредитів;
• узгодити та контролювати реалізацію бюджетних інвестиційних програм, які тепер здійснюють за рахунок спеціального фонду бюджету;
• сформувати, з використанням ринкових інструментів оцінки ефективної вартості запозичень, оптимальний обсяг державних запозичень понад потреби, зумовлені потребою обслуговування державного боргу.

Застосування механізмів кофінансування інвестиційних проектів дозволило б, на нашу думку, не лише запобігти ефекту витіснення приватних інвестицій державними запозиченнями, але й використати державні капіталовкладення в якості каталізаторів інвестиційних процесів.

Зважаючи на викладене вище, надзвичайно актуальним з погляду як забезпечення майбутніх боргових виплат у повному обсязі, так і стимулювання прискорених темпів економічного зростання у середньо-та довготерміновій перспективі є підвищення віддачі від державних інвестицій [1, c. 85-86].

Важливим аргументом на користь державних позик є те, що державне запозичення під час економічних спадів слугує цілям стабілізації економіки, бо перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансових видатків посилюється дією ефекту мультиплікатора — зростання державних видатків спричинює кількаразове зростання сукупних витрат, а отже, й обсягу ВВП.

Можна зробити такі висновки щодо впливу зовнішнього боргу на економічне зростання:

• борг може бути чинником і джерелом економічного зростання;
• борг сприяє запровадженню у життя нововведень і цим самим зумовлює якісні зміни економічної системи;
• борг мобілізує реальний капітал і знаходить йому більш ефективне застосування;
• борг може виявитись тягарем від невідповідного його застосування. Зовнішній борг може бути позитивним чинником для економічного зростання, якщо додаткові ресурси використовувати ефективно: вкладати у виробництво, розвиток науки, технологій, що в майбутньому принесе економічне зростання. Проте, якщо зовнішній борг використовувати для погашення попередньої заборгованості, то це призведе до накопичення зовнішнього боргу без відповідного зростання економіки держави. Нагромадження державного боргу у різних формах із стабілізаційною метою стане реальною альтернативою інфляційному оподаткуванню.

Підсумовуючи, зазначимо, що не можливо однозначно оцінити відображення ролі боргу як чинника економічного зростання в економічній теорії. Розглянувши різні теорії щодо впливу зовнішнього боргу на економічне зростання, можна зробити висновок, що вирішення проблем економічного зростання для отримання найкращого результату, з метою запровадження його в реальне економічне життя, потрібно ефективно використовувати залучені кошти, розвивати пріоритетні галузі економіки, опиратися на наукові дослідження, вкладати у виробництво [2, c. 51].

Висновки

Сучасний стан розвитку економічних систем країн характеризується використанням державних запозичень для покриття дефіциту державного бюджету. За дотримання державою основних показників боргової безпеки та оптимальної структури боргового портфеля зовнішні запозичення є вагомим інструментом економічної політики держави. Але поряд з позитивними наслідками таких процесів, є низка і недоліків, пов’язаних насамперед із чутливістю фінансової системи до ризиків динамічного зовнішнього середовища в умовах глобалізації та загрозами для фінансової безпеки держави.

Проблема масштабного збільшення обсягу зовнішніх боргів — одна з найактуальніших в умовах розвитку міжнародних фінансів. Найбільшим боржником у світі є США, яким належить майже четверта частина всіх зовнішніх позикових коштів світу, або майже 6,3 трлн дол. США.

Управління борговим портфелем повинне своїми заходами та інструментами забезпечити постійну спроможність держави у повному обсязі і своєчасно обслуговувати та погашати державний борг. Таким чином держава отримує додаткові можливості та переваги, формує свій позитивний «імідж» у світовому співтоваристві, оскільки вона зарекомендувала себе перед кредиторами як сумлінний і надійний позичальник, що дотримується платіжної дисципліни відповідно до умов отримання кредиту.

Незважаючи на те, що зовнішні державні запозичення є потужними інструментами економічної політики держави і часто дешевшими способами залучення фінансових ресурсів, вони одночасно виступають індикаторами боргової безпеки держави, оскільки їхня надмірна частка у загальній державній заборгованості перешкоджає функціонуванню внутрішнього ринку облігацій і спричиняє можливість виникнення значних фінансових та макроекономічних ризиків. Під час формування боргового портфеля зовнішніх запозичень варто пам’ятати, що залучені кошти повинні спрямовуватися першочергово на інвестиційні проекти, а саме на виробництво тих товарів, які згодом будуть експортовані, щоб отримати іноземну валюту для обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Прибутковість за такими проектами має перевищувати вартість залученого капіталу.

Список використаної літератури

1. Вахненко Т. Взаємодія політики державних запозичень і грошово-кредитної політики у забезпеченні розвитку фінансової системи України // Банківська справа. — 2008. — № 2. — С. 82-94
2. Вахненко Т. Політика державних запозичень та управління корпоративними боргами в умовах фінансової кризи // Економіст. — 2009. — № 3. — С. 48-51
3. Дяченко С. Нормативно-правове забезпечення механізму державного регулювання ринку місцевих запозичень в Україні // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2008. — № 4. — С. 168-175
4. Дяченко С. Структура ринку місцевих запозичень в Україні // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 3. — С. 165-174
5. Лютий І.О. Державний кредит та боргова політика України / І.О. Лютий, Н.В. Зражевська, О.Д. Рожко. — К. : Центр навч. літ-ри, 2008. — 352 с.
6. Мних А.М. Механізм оцінки боргового тягаря в Україні як спосіб підвищення ефективності державних запозичень  // Економіка. Фінанси. Право. — 2010. — № 1
7. Паливода К. Зовнішні валютні запозичення — інвестиційне джерело чи перешкода на шляху інвестиційного процесу? // Банківська справа. — 2009. — № 6. — С. 31-39