Вступ

Актуальність теми. Інформаційний простір поширився сьогодні настільки, що потребував утворення якогось об’єднавчого фундаменту, що і відбулося в ідеї інформаційного суспільства. І якщо спочатку головними ідеологами були ентузіасти-комп’ютерщики та спеціалісти мобільного зв’язку, а також декілька теоретиків різних галузей, що так чи інакше зіткнулися з феноменом інформаційного простору, то сьогодні інформаційне суспільство та світові інформаційні потоки — це предмети обговорення урядів, парламентів та міжнародних організацій.

Дослідження проблеми світових інформаційних потоків дає можливість глибше з’ясувати нові тенденції у процесі формування інформаційного суспільства, дати певну оцінку цім процесам та явищам, що стають сьогодні визначальними у світовому розвитку, а на цій основі в практичному плані — виробити конкретні рекомендації щодо державних рішень у внутрішній та зовнішній політиці, рішень, які будуть направлені на утворення інформаційної безпеки ФРН.

Інформаційне законодавство Німеччини ґрунтується на розробленій західноєвропейськими дослідниками в середині 1970-х років концепції прав людини у сфері інформації, так зване «право людини на комунікацію».

На сьогодні розвинені країни світу йдуть шляхом цілеспрямованого правового упорядкування відносин в національному інформацінному просторі, шо визначається юрисдикцією відповідної держави, приймають необхідні законодавчі акти, перебудовують діяльність органів державної влади, які відповідають за формування і реалізацію інформаційної політики.

Здійсненням інформаційної політики займається більшість держав світу, але обсяги їх діяльності у цій сфері залежать і від поставлених завдань, і від рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи комунікації, від історичних чинників, політичного і економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів [2]

Визначенню основних концепцій інформаційної політики держав присвячені роботи українських дослідників, зокрема А. І. Дешко, О. В. Литвнненка, Є. А. Макаренко, О. В. Сосніна та інших, а також російських вчених, зокрема Л Сухотєріна та І. Юдінцева.

Огляд та порівняльний аналіз концепцій інформаційної політики провідних європейських країн дає можливість побачити здобутки і розглянути пріоритети розвинутих, «інформаційно багатих» держав, перспективи країн з динамічною економікою, завдання країн «нової демократичної хвилі», які мають спільну мету цивілізаційного розвитку — створення глобальної системи міжнародних відносин та становлення Інформаційного суспільства [4].

Головними напрямами європейської інформаційної політики є: забезпечення доступу до інформації; створення національного інформаційного потенціалу; використання інформаційних ресурсів у національних інтересах; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі комунікації та інформації; гарантії інформаційного суверенітету держави; розвиток інформаційної Інфраструктури.

Тому мета нашого дослідження – розглянути стан державної політики і функцій суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки ФРН.

Розділ 1. Теоретичні аспекти забезпечення інформаційної безпеки ФРН

1.1. Дослідження вчених у сфері інформаційної безпеки

Однією з основних характеристик сучасного глобалізованого світу є різке збільшення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб, держав. Зростаючі потоки інформації все більше впливають на політичні, економічні, культурні та інтеграційні процеси. Інформація лежить в основі прийняття рішень – політичних, соціальних, культурних чи бізнесових. Стратегічною метою будь-якої демократичної держави є формування і становлення власного інформаційного простору – сукупності доступних у країні інформаційних джерел і потоків. Тому важливо, щоб інформаційною діяльністю займалися спеціалізовані установи й організації, особливо в період економічної чи політичної кризи.

Сутнісні зміни у сучасному суспільстві, глобалізація інформаційної діяльності аналізуються у працях О. Андрєєвої, Т. Бартащук, В. Вергуна, О. Литвиненка, Г. Почепцова [13]. Такі дослідники, як Я. Воскобойников, Д. Григораш свою роботу спрямовують на вивчення особливостей агенційної журналістики, теоретичне обґрунтування діяльності інформаційних агентств. Дослідження історії розвитку і специфіки діяльності світових та українських інформаційних агентств висвітлено у працях О. Бочковського, О. Коновця, Ю. Нестеряка, О. Пантелеймонова.

Зазначені науковці вивчають узагальнено всі засоби масової інформації, досліджуючи побіжно й інформаційні агентства. Окремі аспекти питання інформаційної безпеки вивчались у працях Р. Арона, В. Баркова, І. Бекешкіної, Д. Белла, М. Вебера, О. Власюка, Г. Волинки, К. Гаджиєва, Є. Головахи, О. Данильяна, Р. Дарендорфа, С. Кара-Мурзи, С. Ліпсета, Н. Лумана, М. Маколі, Г. Мангоффа, Б. Парахонського, Т. Парсонса, К. Поппера, Н. Смелзера, С. Стояновича, О. Тоффлера, Ф. Фукуями, Я. Щепанського та ін.

В даний час проблеми інформаційної безпеки сучасного суспільства, досліджуються, в основному, в аспекті ведення інформаційних і інформаційно-психологічних воєн, захисту інформації й інформаційного шпигунства, а також в аспекті боротьби з правопорушниками, що використовують новітні інформаційні технології і засоби зв’язку. Уявляється, що це коло проблем далеко не вичерпує всієї сфери забезпечення інформаційної безпеки сучасного суспільства і за його межами залишається багато вельми актуальних і гострих проблем. Причину такої недостатньої широти обхвату проблем інформаційної безпеки суспільства вбачається у відсутності в даний час у соціологічній і політологічній літературі адекватного системного підходу, що базується на поглибленому розумінні як самого феномена інформації, так і людини й суспільства як інформаційних систем [9, c. 21-22].

Д. Фішер, проводячи дослідження у цій сфері, вбачав у «праві на комунікацію» людини чи групи людей не лише забезпечення взаємозалежності розвитку національних культур, але й стверджував, що з визнанням «права повідомляти» і «права не повідомляти» нова концепція «права на комунікацію» може ефективно сприяти вирішенню одного із нагальних завдань нашої епохи — проблеми збереження культурної самобутності народів і націй. Прихильники «права людини на комунікацію» запропонували включити це право в міжнародні документи [7, 160]. Згідно німецького законодавства держава несе відповідальність за забезпечення у рамках своєї юрисдикції прав людини на інформацію і свободу слова в обсягах, визначених в міжнародних документах, в першу чергу таких, як Міжнародний пакт про права людини (1966), де серед іншого зазначається, що кожна людина має право на вільне висловлення своєї думки, це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку, або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір. Німеччина являє собою країну з достатньо розвиненою правовою базою у сфері обміну інформацією та комунікацією, головними засадами якої є постулати культурної незалежності держав, демократичного розвитку. При цьому вона спирається на загальновизнані принципи міжнародного права у галузі міжнародного обміну інформацією та міжнародної комунікації.

1.2. Проблема інформаційної безпеки в сучасному глобальному світі

Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце в структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також врахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародного співробітництва.

Суспільна сфера виступає найбільш вразливою для інформаційних впливів, оскільки включає системи формування громадської думки, структури засобів масової комунікації, інформаційно-організаційні структури політичних партій, громадських рухів, національно-культурних та релігійних інституцій, структури забезпечення основних прав і свобод, плюралізму і незалежності виявлення поглядів, вільного обміну ідеями та інформацією [11, c. 59-60].

Німецьке федеральне управління з техніки інформаційної безпеки (Bundesamt für Sicherheit в дер Informationstechnik – BSI) визначає IT-безпеку як ,,стан, у якому ризики, що існують у зв’язку з використанням інформаційних технологій через небезпеку знижуються до прийнятного рівня належних мір. Таким чином, IT-безпека, є державною політикою, у якій конфіденційність, цілісність і доступність інформації та інформаційних технологій є захищеними за допомогою відповідних мір”, такий лейб-мотив підготовки фахівців у Берлінському відкритому університеті. Дослідницькі програми характеризуються розмаїтістю наукових напрямів; студенти можуть займатися у міждисциплінарних областях наукових досліджень, що сприяє кращої передачі знань і формуванню умінь та навичок в інноваційних сферах. Серед цих напрямів треба виділити такі: правові основи інформаційної безпеки, організаційні й управлінські процеси інформаційного захисту, надійність конфіденційної інформації, боротьба з комп’ютерними вірусами та ін.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується зростаючою роллю інформаційної сфери, що є сукупністю інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, системи формування, розповсюдження й використання інформації, а також системи регулювання виникаючих при цьому суспільних відносин. У даний час найважливіші інтереси людини, суспільства, держави значною мірою визначаються станом оточуючої їх інформаційної сфери.

Глобальна інформатизація суспільства, стрімкий розвиток інформаційної техніки й нових інформаційних технологій, збільшення потреб суспільства в різноманітних інформаційних послугах, формування в останні десятиліття національних і глобальних інформаційно-телекомунікаційних систем привело до появи нового виду економіки — інформаційної.

Інформаційна економіка включає наступні основні компоненти: виробництво засобів інформаційної техніки, включаючи засоби зв’язку і передачі даних; виробництво інформаційних продуктів і інформаційних ресурсів; надання інформаційних послуг користувачам. Інформаційна економіка впливає практично на всі сторони суспільного розвитку. Розвиток інформаційної економіки і місце тих або інших країн у новому глобальному інформаційному просторі набувають вирішального значення в геополітиці розвинених країн. Саме тому розвитку інформаційної економіки як стратегічно важливому напряму соціально-економічного розвитку суспільства сьогодні приділяється першорядна увага в таких країнах, як США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія. Загальновідомо, що успіхи, що спостерігаються останніми роками, в розвитку економічної могутності цих країн досягнуті завдяки їх все більш рішучій орієнтації на розвиток інформаційної економіки. У таких умовах національну безпеку держави в принципі не можна забезпечити без розвиненої інформаційної економіки [14, c. 125-126].

У даний час взаємозв’язок різних країн є таким, що люди практично всіх країн потребують знань, культури, мистецтва і науки, що знаходиться за кордоном. Але якщо це так, то повинні бути цивілізовані правила обміну в цих сферах, які підсилюватимуть, а не обмежуватимуть подальші інновації. Створити такі правила, а також інформаційну етику, яка лежить в їх основі — це виключно важке для вирішення завдання. В той же час очевидно, що ці проблеми мають тільки одну тенденцію — ставати все більш важливими.

Відзначимо, що створення планетарного інформаційного простору за допомогою глобальних комп’ютерних мереж може мати серйозні наслідки для національної безпеки. Інформаційний простір не має державних кордонів, не має таких інститутів захисту державних інтересів, якими є прикордонна й митна служби, поки що відсутні способи і засоби контролю цінності і важливості інформаційних ресурсів, що «перевозяться» через кордон. Поки що державний кордон є практично прозорим для інформаційних ресурсів.

Впровадження інформаційних і телекомунікаційних технологій, оснащення ними державних структур ставить проблему інформаційної безпеки на абсолютно новий, пріоритетний рівень.

Особливо важливою ця проблема стає у зв’язку з використанням глобальних інформаційних мереж в держструктурах. Так, загальнодоступність мережі Інтернет, її відкритість, наявність величезного числа програмних засобів, розроблених в різних країнах світової спільноти, можуть представляти небезпеку для економічної безпеки країни і національної безпеки в цілому. Зокрема, несанкціонований доступ через глобальну інформаційну мережу в бази даних державних структур з метою їх руйнування, цілеспрямованого спотворення або використання інформації в злочинних цілях може завдати серйозного збитку державі. Особливо гостро проблеми розробки методів захисту власних інформаційних ресурсів у відкритих мережах встають перед країнами, які технологічно відстають у сфері інформаційних і телекомунікаційних технологій ФРН [12, c. 85-86].

Феномен міжнародної інформаційної безпеки обумовлюється стратегічною спрямованістю інформаційних озброєнь проти критично важливих структур життєдіяльності і функціонування міжнародного співтовариства, визнання інформаційної зброї як нового глобального виду зброї масового ураження, катастрофічного за наслідками свого застосування (деякі дослідники називають інформаційні озброєння «інформаційним апокаліпсисом»), необхідністю створення міжнародного механізму протидії і попередження глобальних інформаційних війн в рамках політичної компетенції ООН, регіональних міжнародних організацій з проблем безпеки та оборони, політичних рішень на національному рівні.

Таким чином, проблема міжнародної інформаційної безпеки є вагомою складовою загальних проблем національної, регіональної та глобальної політики у сфері міжнародних інформаційних відносин і проявом тенденцій нових глобальних викликів і глибинних процесів глобалізації комунікацій [10, c. 75].

Висновок до розділу 1

Отже, проблема національної безпеки має яскраво виражений інформаційний аспект. Усі складові інформаційної безпеки є невід’ємними і системотворчими в інших видах безпеки. Можна констатувати, що інформаційна безпека пронизує всю решту видів безпеки і її забезпечення є пріоритетним завданням. На сучасному етапі розвитку суспільства без забезпечення інформаційної безпеки практично неможливо забезпечити ніякий інший вид безпеки і національну безпеку країни в цілому.

Безпека є сукупністю умов і чинників, що забезпечують нормальне функціонування і розвиток будь-якої системи. Інформаційна безпека виступає як заперечення (і подолання) інформаційної небезпеки, що виявляється в будь-яких масштабах. Небезпеки і загрози інформаційній безпеці визначають зміст діяльності з її забезпечення. Забезпечення інформаційної безпеки є не тільки захист від небезпек і загроз в інфосфері суспільства, але й припускає такий позитивний розвиток інформаційної реальності, який не породжував би негативних ефектів процесу інформатизації. Об’єктами забезпечення інформаційної безпеки в системі національної безпеки є особистість, суспільство й держава і їх інтереси в інфосфері. Основним же суб’єктом забезпечення інформаційної безпеки є держава.

Оскільки небезпека, що породжується процесом інформатизації, обумовлена розвитком цього процесу в моделі нестійкого розвитку суспільства, то інформаційна безпека повною мірою може бути забезпечена лише при переході до стійкого розвитку суспільства. Необхідною умовою забезпечення інформаційної безпеки, зокрема, і національної безпеки в цілому є перехід до стійкого розвитку суспільства ноосферної орієнтації.

Розділ 2. Інформаційна політика ФРН

2.1. Сучасна інформаційна політика ФРН

Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення відповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності.

Основні положення концепції інформаційної політики ФРН відповідають європейським стандартам і загальним правовим підходам, шо визначають особливу політичну роль засобів комунікації в суспільстві з огляду їх впливу на формування громадської думки і суспільної свідомості, враховуючи при цьому національні інтереси і доктрину розвитку «оновленої» Німеччини [1, c. 117].

Федеральний уряд Німеччини, зважаючи на політичну роль інформаційних процесів і технологій, прийняв чотири інформаційні програми, кожна з яких мала відповідні до політичного і економічного розвитку країни цілі. Перша з них (I&D — Program) була прийнята у 1974-77 pp. з метою забезпечення доступу до інформаційних систем широкої громадськості, накопичення наукових знань з інформаційних процесів, проведення політичних дискусій щодо актуальних проблем інформаційного розвитку суспільства. Провідними напрямами програми визнано ефективність досліджень, інформаційна освіта, підвищення якості соціального стану: вдосконалення електронної комерції, впровадження інформаційної системи у діяльність підприємств малого і середнього бізнесу: інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття урядових, парламентських та правоохоронних рішень: європейську інтеграцію, інтенсифікацію міжнародного обміну інформацією, впровадження інформаційних технологій у різні сфери діяльності суспільства.

Друга програма («Fash informations program))) прийнята у 1985 році з метою переорієнтації федеральної інформаційної політики на нові цілі: розвиток інформаційного ринку та інформаційного бізнесу: лібералізація інформаційної діяльності підприємств приватного сектору: гарантії вільного обігу інформації (транскордонна політика та посилення міжнародних позицій Німеччини у сфері інформаційних обмінів): забезпечення доступу до міжнародних систем і мереж німецьких підприємств, зорієнтованих на застосування нових технологій: створення інформаційного та комерційного середовищ для приватного бізнесу: створення телекомунікаційних мереж за окремими напрямками життєдіяльності суспільства (охорона здоров’я, біологія, сільське господарство, юриспруденція, соціологічні науки, технології та бізнес). Програма 1985 року стала втіленням фундаментальної політики, провідною ідеєю якої було обмеження контролю уряду і розвиток приватної ініціативи.

Третя — «Федеральна програма підтримки нових комунікаційних та інформаційних технологій» — була підготовлена в 1990-1994 pp. для контролю з боку відповідних міністерств фінансування державних установ та приватних підприємств, інформаційних центрів та служб за новими напрямками діяльності (підтримка інформаційних центрів зросла від 100 до 153 млн. ДМ).

У 1996 році прийнято нову програму Федерального уряду «Info-2000 (Germany’s Way to the Information Society) — німецький шлях до інформаційного суспільства». Нові політичні пріоритети, медіаконцентрація. впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управління, розвиток інформаційного бізнесу обумовили нову стратегію національної інформаційної політики ФРН. головними напрямами якої визнано: становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інформаційних супермагістралей. інформатизацію державного управління: лібералізацію телекомунікацій. підтримку національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу: активізацію земельної інформаційної політики з розширенням прав земельних урядів щодо обігу інформації та діяльності суб’єктів інформаційної діяльності у федеральних землях і посилення відповідальності земель і контролю над змістом інформації [10, c. 153-155]

Інформаційна політика Федерального уряду спрямована на реформування державного управління в цих країнах. їх участь у транскордонному вільному обміні інформацією, пропаганду ідеалів європейського демократизму, створення відповідної правової бази, технічного оснащення інформаційного сектору та підготовку кваліфікованих спеціалістів у Німеччині для національних та приватних корпорацій, установ, фондів, спілок.

Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікаційних та Інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення відповідно до нових      економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності.

Основні положення концепції інформаційної політики ФРН відповідають європейським стандартам і загальним правовим підходам, що визначають особливу політичну роль засобів комунікації в суспільстві з огляду їх впливу на формування громадської думки і суспільної свідомості, враховуючи при цьому національні інтереси і доктрину розвитку «оновленої» Німеччини.

Федеральний уряд Німеччини, зважаючи на політичну роль інформаційних процесів і технологій, прийняв чотири інформаційні програми, кожна з яких мала відповідні до політичного і економічного розвитку країни цілі.

Провідними напрямами програми визнано ефективність досліджень, інформаційна освіта, підвищення якості соціального стану; вдосконалення електронної комерції, впровадження інформаційної системи у діяльність підприємств малого і середнього бізнесу; інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття урядових, парламентських та правоохоронних рішень; європейську інтеграцію, інтенсифікацію міжнародного обміну інформацією, впровадження інформаційних технологій у різні сфери діяльності суспільства.

Основні напрямки сприяння ФРН країнам «нової демократії»: а) політичні консультації з питань організації демократичних структур засобів комунікації і відповідних організаційних рамкових умов; б) поставки обладнання і спорудження технічних установок засобів масової комунікації, радіорелейних мереж, електронних станцій, телестудій, поліграфії, комп’ютерних центрів та локальних мереж; в) надання експертної допомоги для створення програм, проектів і стратегії інформаційної політики; г) професійна підготовка і підвищення кваліфікації місцевого персоналу як у розвинутих країнах, так і в Німеччині [7, c. 165-166].

Виклики інформаційного суспільства обумовлюють гострі політичні дискусії в німецькому суспільстві, неоднозначне ставлення політикуму і громадськості ФРН до глобалізації, доктрини європейського інформаційного суспільства, майбутнього цифрового капіталізму та інформатизованої нації. До ключових політичних проблем відносять діяльність політичних партій, трансформацію корпоративного управління, міжнародну мобільність виробництва, проблему соціальної зайнятості і безробіття, появу ізольованих від прогресу соціальних спричинених високою продуктивністю праці та потребою у висококваліфікованих кадрах.

Національна інформаційна політика ФРН спрямована на підтримку зусиль співтовариства для забезпечення демократизації глобальних процесів, інтеграції країн «нової демократії» в міжнародний інформаційний простір, поширення технологій толерантності і принципів інформаційного суспільства на базі передового досвіду розвинутих країн Європи (політичні позиції правлячої партії СДПН полягають у необхідності створення Є-партії, мережевої партії ФРН).

Вже сьогодні можна говорити про наявність загальних тем і викликів. Серед них такі: глибоке розуміння важливості стратегії національної безпеки для напрацювання ефективних і виважених рішень; чітке усвідомлення значення національної безпеки для захисту життєво важливих інтересів кожної країни; необхідність специфікації загроз та викликів, покращання можливостей забезпечення національної безпеки, з урахуванням виконання перспективних завдань; постійна готовність до сприйняття нових ідей, теорій і концепцій, зарубіжного досвіду та ін.

Виконання важливих цих завдань забезпечення національної безпеки неможливо без конструктивного і творчого використання набутого світового досвіду, посилення співпраці з різноманітними міжнародними інституціями, військово-політичними блоками [3, c. 86-87].

2.2. Перспективи інформаційної політики ФРН

Мета національної інформаційної політики ФРН – впорядкувати інформаційні потоки в політичній, економічній, науковій і військовій галузях для збалансованості державного контролю і свободи підприємницької діяльності. Інформація розцінюється як один з основних національних ресурсів, а системи, що забезпечують її створення, оброблення й поширення, розглядаються як головний стратегічний фактор розвитку індустрії інформації та побудови інформаційної інфраструктури.

Діюча Біла книга безпеки Федеративної Республіки Німеччини і перспектив розвитку бундесверу була прийнята у 2006 р. Порівняльний аналіз з попередньою версією (1994 р.) дозволяє стверджувати: Німеччина схиляється до самого широкого розуміння безпеки і оборони, що враховує не тільки воєнні загрози, але й чинники соціально-економічного, екологічного, етнічного, інформаційного та іншого характеру, які здатні призвести до виникнення криз й конфліктів.

Безпека ФРН повинна забезпечуватися у будь-якому місці планети, у тому числі з можливістю застосування сил бундесверу. До головних ризиків і загроз у Білій книзі 2006 р. віднесені міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, наявність криз і конфліктів у Європі та за її межами, інформаційна боротьба у різноманітних формах. Основоположними принципами при цьому виступають: спільне забезпечення безпеки, превентивність, широка безпека.

Наголошується, що боротьба з тероризмом має вестися комплексно і передбачати широкий спектр взаємопов’язаних заходів у контексті внутрішньої і зовнішньої політики (розкриття мереж терористів, блокування шляхів їх фінансування, розвідка, соціальні ініціативи, використання можливостей освітянських закладів тощо).

Нове покоління стратегій національної безпеки з’явилося нещодавно і воно докорінно відрізняється від попередніх варіантів не тільки своїм змістом, спрямованістю, цілями, але й процедурами їх прийняття. Саме організація процесу підготовки, корегування, уточнення і прийняття стратегій національної безпеки в провідних європейських країнах зазнала якісних змін. Значну роль на підготовчому етапі відіграють авторитетні незалежні мозкові центри (так звані “think tank”). Зокрема, американська корпорація RAND, Гаазський центр стратегічних досліджень, британський аналітичний центр DEMOS та ін. На запрошення відповідних урядових структур на початковому етапі вони здійснюють аналіз ситуації, що склалася в секторі безпеки, надають попередні рекомендації [7, c. 169].

Після цього створюються спеціальні робочі групи з розробки першого варіанту документа. Зокрема, у Франції президент Н. Саркозі у серпні 2007 р. при підготовці Білої книги з оборони і національної безпеки створив комісію, якій були надані усі необхідні повноваження і усунуті усі, навіть гіпотетичні, обмеження. До її складу увійшли представники відповідних державних органів (як правило, відносно молоді інтелектуали середньої ланки), збройних сил, парламенту, висококваліфіковані фахівці академічних установ, стратегічних мозкових центрів, а також незалежні експерти. До розробки проекту документа були залучені 52 особи з 14 країн, які брали участь у відкритих і закритих обговореннях. Члени комісії здійснили понад 20 зустрічей в органах оборони і національної безпеки з глибоким «зануренням» у специфічні зони відповідальності і тематику кожного з них. На заключному етапі підготовки документа до дебатів приєдналися фахівці ЄС і НАТО.

Починаючи з літа 2010 р., у країні все частіше лунають заклики переглянути існуючу Білу книгу. У проектах покращання системи національної безпеки Німеччини сьогодні наголошується на 8 головних загрозах і небезпеках: тероризм; енергетична залежність; міжнародна організована злочинність; розповсюдження зброї масового ураження; регіональні конфлікти; держави, що розпадаються; пандемії та інші міжнародні хвороби, що передаються контактним шляхом; наслідки зміни клімату.

Особлива увага приділяється попереджуючим діям, а також необхідності зміцнення зв’язків з Європейським Союзом і НАТО. Підкреслена важливість покращання зовнішньої політики, захисту прав людини і напрацювання такої стратегії, яка б інтегрувала економічні, фінансові, наукові, освітянські проблеми, питання охорони довкілля та ін. [2, c. 134]

Висновок до розділу 2

Сьогодні, на жаль, проблеми інформаційної безпеки сучасного суспільства досліджуються з недостатньою широтою обхвату всіх актуальних проблем у цій сфері. Причину цього ми вбачаємо у відсутності в даний час в соціологічній і політологічній літературі адекватного системного підходу, що базується на поглибленому розумінні як самих феноменів інформації, інформаційного насильства, так і людини й суспільства як інформаційних систем.

Країни світу знаходяться в дуже сильній залежності від декількох найбільш розвинених країн, які, у свою чергу, відчувають свою сильну інформаційну залежність від США, без використання інформаційної техніки і інформаційних продуктів яких більшість країн сьогодні не можуть ані нормально функціонувати, ані нормально розвиватися як соціальні інформаційні системи. Тому достатньо забезпеченою свою інформаційну безпеку сьогодні можуть вважати тільки США. Рівень інформаційної безпеки ФРН в даний час є мало не на порядок нижчим.

Подолання ситуації, що склалася, може полягати сьогодні тільки в розвитку національних інформаційних виробництв (як у інформаційно-технічній, «жорсткій», так і у власне інформаційній, «м’якій», його складових), з метою забезпечення достатньої конкуренції монополіям і олігополіям США на світовому інформаційному ринку. Як паліативні заходи можуть використовуватися методи державного регулювання міжнародних інформаційних обмінів з метою обмеження негативного впливу деяких видів американської інформаційної продукції на внутрішню інформаційну безпеку країн-споживачів цієї продукції.

Висновки

Таким чином, виважена державна політика у галузі інформації та комунікації мае забезпечити становлення інформаційної економіки, а згодом інформаційного суспільства — головної мети європейських країн на XXI століття. Україна, яка прагне до європейської інтеграції, асоційованого членства в Євросоюзі. узгоджує свої позиції розвитку суспільства з європейськими перспективами. Високий науковий потенціал України, розробки і ноу-хау в інформаційній сфері, інформаційний потенціал і фундаментальні дослідження обумовлюють такі положення інформаційної політики, як вплив інформаційних і комунікаційних процесів на консолідацію суспільства, формування громадської думки, підприємництва і економіки, міжнародне співробітництво.

Отже, концептуальні напрямки національної інформаційної політики містять різні за своїми характеристиками складові регіональних стратегій і світових підходів до розвитку постіндустріальної цивілізації. Концепція інформаційного суспільства, зміна традиційних економічних відносин, нова система комунікацій і вплив нових технологій на соціальну сферу обумовлюють нові тенденції загальних політичних рішень, нового всесвітнього мислення, нових шляхів інтегрування держав як на регіональному, так і глобальному рівнях.

Водночас глобальні перспективи дають можливість визначити національні відмінності і пріоритети, шляхи координації політичної волі держав, ґрунтовані на поєднанні державних інтересів з приватним бізнесом, фінансуванні нового гармонійного суспільства, розвитку вільної конкуренції, конвергенції засобів комунікації. Концентрація комунікації в Європі та інших регіонах світу впливає на громадську7 свідомість, на усвідомлення спільної ідеї розвитку і спільної спадщини цивілізації. Національні пріоритети встановлюють баланс між культурними національними цінностями і глобальними процесами: в концепціях світового розвитку підкреслюється необхідність збереження культурної самобутності і національної ідентичності держав як необхідного компонента реалізації регіональної і глобальної інформаційної політики.

Список використаної літератури

1. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія /1. Арістова. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ. 2000. -368 с.
2. Богуш В. Інформаційна безпека держави: підручник / Володимир Богуш, Олександр Юдін; Гол. ред. Ю. О. Шпак, 2005. — 432 с.
3. Василюк В. Я. Інформаційна безпека держави: Курс лекцій: Для студентів, які навчаються за спеціальностями » Організація захисту інформації з обмеженим доступом», «Правознавство» / В. Я. Василюк, С. О. Климчук, 2008. — 135 с.
4. Копылов В.А. Информационное право: учеб. – М.: Юристъ, 2002. – 512 с.
5. Копылов В.А. Информационное право: учеб. пособ. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
6. Кормич Б. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи : Навчальний посібник / Борис Кормич,, 2005008. — 382 с.
7. Кравченко Н. П. Європейський досвід правового регулювання інформаційної діяльності (аналіз законодавства ФРН) //Актуальні проблеми міжнародних відносин. — 2001. — Вип. 27 (ч. 1). — С. 157-170.
8. Литвиненко О. Інформаційні впливи та пострадянське суспільство // Політична думка. — 2001. — № 1-2. — С. 39-48.
9. Макаренко Є. А. Європейські комунікації: Монографія Є. Макаренко. — К.: Центр вільної преси. 2006. — 536 с.
10. Макаренко Є. А., Ожеван М. А., Рижиков М. М., Головченко В. I., Гондюл В. П. Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози. — К.: Центр вільної преси, 2006.
11. Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика: монографія. – К.: Наша культура і наука, 2000. – 368 с.
12. Парфенюк В. Політичні стратегії формування інформаційного суспільства в країнах-членах Європейського Союзу // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. — К.: Знання України, 2001. — Вип. 18. — С. 81-92.
13. Почепцов Г.. Чукут С. Інформаційна політика: Навчальний посібник / Г. Почепцов. С. Чукут. — К.: Знання. 2006. — 663 с.
14. Системна інформатизація правоохоронної діяльності: європейські нормативно-правові акти та підходи до впорядкування суспільних інформаційних відносин у зв’язку з автоматизованою обробкою даних у правоохоронній діяльності: посіб. / В. Брижко, Б. Романюк, В. Цимбалюк, М. Швець; за ред. Б. Романюка. – К.: НДЦПІ АПрН України, 2006. – Кн. 2. – 509 с.
15. Теоретико-правовая оценка развития сферы информационно-электронных технологий // Право и политика. – 2001. – № 2. –С. 12–19.