Вступ

Сьогодні Європейська політика сусідства (ЄПС) відчуває найсерйознішу кризу з часу свого заснування в 2004 р. Революції і громадські протести охопили майже всі країни Північної Африки, частину Ближнього Сходу, а в Лівії розпочалася справжня громадянська війна, до того ж з наступним втручанням військової сили ззовні. За час існування ЄПС ще не укладено жодної угоди про асоціацію між ЄС і країнами ЄПС. Таким чином, теза колишнього президента Європейської комісії Романо Проді про те, що метою ЄПС є створення «кола друзів і стабільності» біля європейських кордонів, які «поділяють усе, крім участі в роботі інституцій ЄС», стала марною. На сьогодні виявилося, що замість просування спільних європейських демократичних цінностей до сусідніх країн у рамках ЄПС ЄС підтримував диктаторські режими країн Північної Африки. Регіональні «політики» ЄПС — Середньоземноморський Союз та Чорноморська Синергія — фактично не працюють (останню нещодавно замінено на «Нову Чорноморську стратегію»). На східному векторі ЕСП ситуація краща, але не набагато. Росія відмовляється приєднуватися до ЄПС, Білорусь опинилася в повній ізоляції у власних відносинах з ЄС через невизнання останнім президентських виборів у Білорусі 19 грудня 2010 р. Щодо України — то вона перебуває під шквалом критики за повільний хід демократичних і економічних реформ. Уже другий рік поспіль переговори про зону вільної торгівлі між ЄС і Україною періодично блокуються через спори сторін про умови доступу на внутрішні ринки одна одної.

Замість проголошення ідеалістичного курсу на входження до ЄС Україні потрібно зосередитись на досягненні конкретних здобутків у відносинах з ЄС, а саме — значному полегшенні візового режиму та заснуванні справжньої зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. Більш тісне економічне співробітництво України та ЄС та участь України у секторальних політиках ЄС ведуть до перегляду засад української правової системи відповідно до стандартів ЄС. Наприклад, вступ цього року України до очолюваного ЄС Енергетичного Співтовариства потребує імплементації Україною «енергетичного acquis» ЄС. Разом з тим така стратегія не звільняє Україну від посилення внутрішніх демократичних і структурних реформ, комплексної адаптації права України до правової системи ЄС.

1. Стан і перспективи співробітництва Україна – ЄС

Стан відносин України та Європейського Союзу слід розглянути у формальному та фактичному форматах. Із формального боку, двосторонні стосунки Україна — Європейський Союз були започатковані після здобуття Україною незалежності.

Після приєднання до ЄС з 1 січня 2008 року Румунії та Болгарії позиції Європейського Союзу як основного торговельного партнера України зміцнились.

Окрім політичної волі вищого керівництва України майже не існує по-справжньому зацікавлених у вступі України до Європейського Союзу сил. В самій Україні не існує єдиної позиції щодо необхідності трансформації держави у відповідності до Копенгагенських критеріїв ЄС. Не існує стійкого про українського лобі в Європі, США та Польща поступово втрачають оптимізм щодо європейських перспектив нашої держави.

Україна ще досить довгий час не зможе відповідати цим стандартам, оскільки рівень її виробничого потенціалу фізично не в змозі їм відповідати. Однак, рухатись у цьому напряму конче необхідно, оскільки в іншому випадку наша крок за кроком буде втрачати свій економічний суверенітет, не витримуючи товарної конкуренції навіть у межах СНД.

Враховуючи те, що Україна – одна з найбільших європейських держав, має значні природні ресурси, для неї особливо важлива інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, із країнами-членами Європейського Союзу.

Нормативно-правова та інституційна база для зближення України та ЄС була достатньою. Однак певні закони в Україні ухвалювалися формально, в політичній практиці не реалізувалися [5].

Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики вкрай негативно вплинуло на взаємини України з ЄС.

Протягом 2007-2010 р. остаточно сформувалася нова якісна ситуація: готовність і здатність влади реалізувати „європейський вибір» вже не відповідали мож-ливостям країни і очікуванням суспільства. На цьому фоні ставали помітнішими невідповідності між деклараціями чинної влади та її практичними діями.

Основними формами співробітництва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським республік. Головними пріоритетами такої допомоги, що здійснюється в межах програми ТАСІС, є ядерна безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора [6].

Але вступаючи до будь-якого об’єднання країна повинна проаналізувати всі позитивні та негативні перспективи для себе. Тому SWOT- аналіз є найбільш ефективним інструментом для цього (табл. 1).

Крім внутрішніх перешкод щодо вступу України в ЄС, все більшої ваги набувають перешкоди зовнішні. Так, після останнього розширення ЄС на Схід в середовищі політиків та економістів країн-членів Євросоюзу почали проявлятися песимістичні настрої відносно прийняття України до ЄС.

2. Вигоди від вступу України до ЄС

Політичні вигоди

Європейська колективна безпека. В інтересах Європейського Союзу є забезпечення миру та стабільності в межах своїх кордонів, щоб мати своїми сусідами стабільні та демократичні держави з прогнозованою і дружньою зовнішньою політикою.

Будучи членом ЄС, Україна буде залучена до Спільної європейської політики безпеки та оборони (СЄПБО), яка гарантуватиме Україні державний суверенітет і територіальну недоторканість.

Петерсбергська декларація 1992 р. засвідчила готовність країн-членів ЄС створити військові підрозділи з усіх підконтрольних їм збройних сил для розв’язання військових завдань, які включають гуманітарні та рятувальні операції, завдання з підтримки миру та застосування збройних сил для врегулювання кризових ситуацій [9].

При визначенні своєї стратегії наразі ЄС враховує нову геополітичну ситуацію, що почала формуватися після безпрецедентної терористичної атаки на США 11 вересня 2001 р. Нові види загроз і викликів обумовлюють необхідність утвердження принципово нової моделі світового розвитку, глобальної безпеки. Україна, будучи рівноправним членом Європейської спільносте, буде брати активну участь у формуванні механізмів нової міжнародної антитерористичної політики та європейської колективної безпеки, робити реальний внесок у забезпечення стабільності в зоні інтересів ЄС — по лініях миротворчості, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, стратегічних транспортних перевезень тощо.

Відповідно до рішень Європейської Ради в Гельсінкі, всі держави Союзу мають право повною мірою й на рівних засадах брати участь в усіх рішеннях та обговореннях Ради й відповідних органів Ради щодо операцій під егідою ЄС, однак рішення держави надавати національні військові угрупування для таких операцій має ґрунтуватися на її суверенному рішенні Більш того, Європейська Рада проголосила, що в дусі положення про солідарність статті 42 проекту Угоди про Конституцію для Європи держави-члени і держави-вступники мають діяти спільно й мобілізувати всі інструменти, що мають у своєму розпорядженні, разом з військовими ресурсами, якщо котрась із них зазнає терористичного нападу.

Економічні вигоди

Макроекономічнастабільність. При підтягненні економічних показників України до європейських стандартів, створенні в країні розвинутого ринку, закріпленні тенденції до економічного зростання, вдосконаленні законодавства, розбудові демократичного суспільства, як неодмінної умови вступу України до ЄС, вже саме по собі принесе Україні неабиякі економічні переваги, оскільки прагнення приєднатися до ЄС стимулюватиме керівництво нашої держави чим скоріше досягти бажаних результатів та гарантувати економічну стабільність та зростання добробуту [26].

Проведення збалансованої та довгострокової економічної політики ЄС ґрунтується на ринковій економіці та випливає із прагнення країн-членів створити вільний економічний простір без внутрішніх кордонів та митних бар’єрів, введенні спільної валюти, запровадженні ефективних механізмів регулювання товарів і послуг [28].

Перебування України в ЄС, де діє ринкова економіка з високим рівнем конкурентоздатності, стане стимулючим фактором для макроеномічної стабільності.

Окрім того, Україна отримає великі переваги від запровадження єдиної валюти, що, згідно домінуючих оцінок та очікувань, матиме важливі довготривалі позитивні наслідки.

Виходячи із органічних закономірностей макро-економіки, таким чином можна буде забезпечити більш оптимальний режим руху капіталів. Конкретніше, можна очікувати на додаткове спрямування капіталів, які знаходяться в обігу, із монетарного ринку до того ж самого реального сектора. Лише однією зі складових такої тенденції мало б постати те, що з’явиться можливість знизити ставку банківського відсотка, а таким чином — забезпечити додатковий приплив коштів до сфери виробництва.

Додаткові інвестиції в українську економіку. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни [18].

Актуальним питанням при вступі до ЄС повинно бути об’єднання енергетичних потенціалів країн у масштабах Євразійського континенту, посилення ролі України як енерготранзитної держави. Той факт, що Україна посідає за своїм транзитним потенціалом одне з перших місць у Європі, визначає особливу значущість вироблення та проведення ефективної транспортної політики.

Відносини між ЄС та Україною в енергетичному секторі будуватимуться на умовах, передбачених Європейською хартією, тобто на принципах узгодження енергетичної політики та відмові від дискримінації України. Вона може мати велике значення як поставник нафти та газу на територію ЄС. Після завершення будівництва трубопроводу «Одеса-Броди-Плоцьк» Україна матиме необхідну інфраструктуру для транспортування в Європу значних об’ємів каспійської нафти, адже в цьому зацікавлені країни-виробники європейського континенту і ЄС має стати основним споживачем каспійської нафти. Хоча російський та турецький трубопроводи становитимуть серйозну конкуренцію, український трубопровід, безперечно, матиме перевагу, і не лише тому, що є найкоротшим шляхом з Каспійського басейну до Європу, але й тому, що належатиме країні-членові ЄС.

Надання субсидій сільському господарству. Будучи членом Євросоюзу, Україна долучиться до ефективної спільної сільськогосподарської політики Європейського Співтовариства.

Отримання позитивного сальдо торговельного балансу. Членство України в COT, як передумова вступу до ЄС, дозволить кардинально вирішити гостру проблему скасування дискримінаційних та антидемпінгових обмежувальних заходів по відношенню до українських товарів. Під загрозою застосування антидемпінгових обмежувальних заходів з боку країн-членів COT знаходиться експорт товарів України в обсязі понад 4 млрд. дол. США, що складає 35% від загального експорту, тобто існує реальна загроза скорочення експорту виключно важливої для України продукції, зокрема металопрокату, феросплавів, продуктів неорганічної хімії та інших. За найгіршого варіанту розвитку подій, в цій ситуації, Україна може взагалі втратити валютні надходження від експорту продукції на суму близько 4 млрд. дол. США [5].

ЄС стане найбільш значним ринком збуту українських товарів та джерелом зростання і розширення українського імпорту. Загальне зниження середньоз-важеного тарифу в результаті розширення ЄС матиме позитивну роль для українських імпортерів. Окрім того, ЄС максимально сприятиме інтеграції українсь-ких енергетичних, транспортних та телекомунікаційних мереж в європейську інфраструктуру.

Вступ України в ЄС означатиме долучення до спільної митної політики, яка складається з наступних заходів.

Соціальні вигоди

Ефективний захист прав людини в інституціях ЄС. Права людини є одним з найважливіших інститутів права будь-якої сучасної держави. Права людини є правами індивідуальними, які знайшли своє місце у народних конституціях і в договорах міжнародного права. Охоплюють вони права, які стосуються особистої та політичної свободи, а також основні суспільні та економічні права. Активна політика у сфері прав людини є одним з головних завдань держави, особливо в традиції європейсько-атлантичного конституціоналізму.

Відкриття кордонів для вільного пересування населення. Вступ України в ЄС та приєднання до Шенгенської безвізової зони містить безліч переваг у соціальному плані, оскільки забезпечує свободу пересування по європейському континенту з метою працевлаштування, навчання, лікування, відпочинку тощо.

Шенгенська зона є європейським простором вільного пересування осіб. Головними елементами цього простору є:

—      скасування контролю на внутрішніх кордонах країн-учасниць;

—      гармонізація умов перетину зовнішніх кордонів країн-учасниць та принципів візової політики;

—      створення спільної Шенгенської інформаційної системи (SIS та SIS-II), що дозволяє обмінюватися даними про осіб, які перетнули зовнішні кордони простору

Для уніфікації візової політики введено єдину шенгенську візу, що видається консульськими установами за кордоном держави основного призначення поїздки. Правоохоронні органи однієї держави отримують право переслідувати злочинця на території іншої шенгенської держави [12].

Забезпечення високого рівня життя населення. Головною ознакою ЄС є реальне забезпечення високого рівня життя населення, особливо в країнах першої ліги, які раніше інтегрувалися в європейську економічну систему, а тому вступ України в ЄС означатиме поступове підняття рівня життя.

За таких умов Україні перспективно долучитися до регіональної політики ЄС [13].

Політика євроінтеграції не може бути мотивацією внутрішніх українських перетворень. Прийняття окремих європейських цінностей необхідне не для того, щоб потрапити до ЄС, а для того, щоб зробити нашу економіку більш продуктивною, технологію державного управління — більш ефективною, людську особистість — більш захищеною від різного роду загроз, а кінцевим результатом — політично, матеріально та морально забезпеченими потребами населення України.

Розширення ЄС ставить перед Україною великі завдання. Одне з них — прискорення конституційної реформи, економічних перетворень в цілому та реструктуризації виробництва зокрема, адже можливість скористатися перевагами вступу в ЄС багато в чому визначається рівнем демократизації політичної системи та динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Крім того, необхідно досягати зміцнення внутрішньої конкурентоспроможності національної економіки з орієнтацією на поступове досягнення європейських соціально-економічних параметрів розвитку та створення зони вільної торгівлі Україна — ЄС на основі асиметричного відкриття ринків на користь України.

Підводячи підсумок, зазначаємо, що при вступі до ЄС Україна отримає ряд значних переваг, але щоб уникнути існуючих загроз треба поступово впроваджувати стратегічні напрями розвитку ЄС в українську економіку та розробити програму дій щодо безболісної інтеграції України, із урахуванням існуючих загроз та досвіду країн, які нещодавно вступили до ЄС.

Висновки

Україна прагне стати рівноправним партнером у стосунках з європейськими державами і часто можна почути про «прагнення України увійти в Європу», але ж Україна і є європейською країною в географічному та історичному вимірі. Наша країна уславила Європу іменами своїх синів і дочок протягом багатовікового розвитку, а тому розмови про її неєвропейський статус є недоречними.

На сучасному етапі відносин  України й ЄС можна визначити з європейського боку як етап швидкої зміни ейфоричних надій європейської спільноти на розчарування й «утомленість» та зміну чітко окресленого інтеграційного вектору співпраці на створення буферної зони стабільності навколо власних кордонів. Українське ж ставлення до євроінтеграційних процесів не зазнало істотних змін: йому, як і на попередніх етапах, притаманне превалювання риторики над практичними реформаторськими кроками.

Враховуючи відсутність необхідних для євроінтеграції України реформ багатьох сфер суспільного життя, запропонована модель «східного партнерства» є сьогодні оптимальним варіантом, що, хоча й віддаляє в часі перспективу реалізації європейських намірів нашої держави, однак спроможна слугувати стимулом здійснення реальних кроків у цьому напрямі через «втягування» у Європу шляхом створення зони вільної торгівлі та інших механізмів європеїзації країни.

Список використаної літератури

1. Бабець І. Інтеррегіональне співробітництво з ЄС у контексті економічної безпеки України // Стратегічні пріоритети. — 2011. — № 1. — С. 139-140
2. Бугаєнко Н.М. Сучасні тенденції розвитку системи державної допомоги ЄС // Статистика України. — 2010. — № 1. — С. 92-98
3. Гнатюк М. Переваги стратегії приєднання України до Європейського Слюзу: SWOT аналіз // Політичний менеджмент. — 2010. — № 3. — С. 147-153
4. Гудов Я. Політико-правові передумови співпраці Європейського Союзу з Україною // Наука і суспільство. — 2010. — № 7-8. — С. 2-5
5. Гудов Я. Співробітництво України й Європейського Союзу в галузі митної справи // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 11. — С. 45-48
6. Жуков С.А. Формування комплексної регіональної моделі входження України в Європейський Союз // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 6. — С. 143-149
7. Коновалюк В. Шляхом виконання зобов’язань перед ЄС // Зовнішні справи. — 2011. — № 5-6. — С. 20-23
8. Умланд А. Трикутник «ЄС-Україна Росія» і майбутнє Східної Європи // Дзеркало тижня. — 2011. — № 35. —  С. 5
9. Шаповалова О. Європейські трансформації — українські дилеми // Зовнішні справи. — 2011. — № 3. — С. 10-14
10. Шпакович О. Вступ України до Європейського Союзу: переваги та перспективи // Віче. — 2011. — № 14. — С. 27-29
11. Яковюк І. Європейський Союз і Україна: еволюція взаємовідносин // Вісник Академії правових наук України. — 2009. — № 3. — С. 14-28