Вступ

Актуальність теми. Процес входження України до системи міжнародних господарських зв’язків важко охарактеризувати як безболісний. Несприятливі і певною мірою некеровані державою торговельні контакти за відсутності чітко визначених цілей і засобів їх досягнення, необґрунтовані сподівання на саморегулюючу дію ринкових механізмів призвели до виникнення і загострення деструктивних процесів у зовнішньоторговельній сфері. Збільшення кількості невигідних для економічних інтересів держави товарообмінних операцій свідчить проте, що зовнішня торгівля все більше перетворюється на джерело макроекономічної дестабілізації.

Багато вчених-економістів, таких як О. А Кириченко, В. В. Козик, А. Кредісов, А. П. Киреєв, B.C. Михайлов, В. Є. Новицький досліджували цю тему. Аналіз опублікованих праць показав наявність недостатньо опрацьованих теоретичних питань і невирішених практичних проблем. Насамперед це стосується визначення причин несприятливого розвитку зовнішньої торгівлі, пошук шляхів підвищення ЇЇ ефективності та зміцнення безпеки держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Для суттєвого поліпшення ситуації у сфері зовнішньої торгівлі слід запровадити в управління нею механізм запобігання деструктивним процесам. Це неможливо зробити без своєчасного прийняття і реалізації управлінських рішень щодо системної узгодженості податкової, фінансової, інвестиційної, структурної, науково-технічної, промислової, аграрної, митно-тарифної та інших складових економічної політики з метою підпорядкування їх досягненню стратегічних цілей зовнішньоекономічної діяльності та постійного контролю за станом зовнішньоторговельної сфери.

Тому мета нашого дослідження – аналіз структурних проблем зовнішньої торгівлі України.

Розділ 1. Теоретичні засади (підходи) розгляду зовнішньої торгівлі України

1.1. Концепції зовнішньої торгівлі країни

Очевидно, першою систематизованою теорією міжнародної торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має конкретного автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базувалася на двох положеннях:

— багатство країни визначається володінням певними цінностями, як правило, золотом;

— для зростання добробуту свого населення держава повинна більше експортувати, ніж імпортувати, і В цьому випадку вона Одержить вартість активного сальдо торгового балансу у вигляді золота, що надходить із країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього необхідна державна монополія на торгівлю, введення обмежень на велику частину імпорту і надання субсидій більшій частині експортних виробництв.

Термінологія часів меркантилістської епохи збереглася і донині: термін «активний торговий баланс» (favourable balance of trade), наприклад, все ще використовується для позначення того, що країна експортує більше, ніж імпортує; «пасивний торговий баланс» (unfavourable balance of trade) вказує на дефіцит останнього. Багато хто ці терміни вживає, по суті, неправильно: наприклад, слово «активний» (сприятливий) означає вигоду, а «пасивний» (несприятливий) вказує на збитки. В дійсності не обов’язково мати активне сальдо торгового балансу, як не обов’язково збитковим є його дефіцит. Якщо країна має активне сальдо або активний торговий баланс протягом певного періоду, вона одержує товари і послуги за меншу вартість, ніж вивозить за свої межі. У період меркантилізму різниця відшкодовувалася за рахунок переказу золота, а сьогодні вона компенсується наданням кредиту країні з дефіцитним платіжним балансом. Якщо кредит не погашається повністю, то так званий активний торговий баланс може фактично бути невигідним для країни з активним сальдо.

Останнім часом термін «неомеркантилізм» (neomercantilizm) вживається щодо країн, які намагаються мати активний торговий баланс для досягнення певної соціальної або політичної мети. Наприклад, країна може докладати зусиль для досягнення повної зайнятості, виробляючи продукцію понад норму, яку диктує попит всередині країни і вивозячи надлишок за її межі. Або ж країна, можливо, намагається зберегти політичний вплив у якомусь регіоні, постачаючи туди більше товарів, ніж одержує звідти.

Теорія абсолютної переваги А. Сміта. Вперше політика фритредерства була визначена А. Смітом при обгрунтуванні ним «теорії порівняльних переваг». А. Сміт доводив, що «обмін сприятливий для кожної країни; кожна країна знаходить у ньому абсолютну перевагу». Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів політики вільної торгівлі.

Викладена в роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш низькі витрати виробництва товару однієї нації, порівняно з витратами виробництва цього ж товару іншої нації, означають її абсолютну перевагу. Отже, якщо одна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного певного товару, а інша — другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.

Проте, продовжуючи ці міркування до кінця, можна дійти висновку: якщо країна може знайти за кордоном усе, що потрібно, за меншу ціну і без обмежень, то в її інтересах одержувати За кордоном все. А чи робитиме щось вона сама для продажу? Ніщо цього не гарантує. Але яким чином вона розраховуватиметься за те, що купуватиме? Отже, теорія абсолютної переваги заводить у безвихідь.

Теорія відносної переваги Д. Рікардо — Р. Торренса. Р. Торренс у «Нарисах про зовнішню торгівлю зерном» (1815 p.), а також Д. Рікардо в дослідженні «Початок політичної економії й оподаткування» (1817 р.) виводять класичну теорію з безвиході. Вони показують, у яких межах можливий та бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалізації. В інтересах кожної країни — спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою, їхні міркування знайшли своє відображення в так званому принципі, або теорії, порівняльних переваг.

Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. За допомогою хрестоматійного прикладу торгівлі сукном і вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти міжнародної торгівлі:

а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між двома країнами — у торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу у виробництві одного з видів товарів — тут торгівля можлива з урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного з видів товарів — у цьому випадку обидві сторони зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.

Теорія міжнародної вартості Дж. Cm. Мілля. Джон Стюарт Мілль у своїй роботі «Основи політичної економії» (1844 р.) показав, за якою ціною здійснюється обмін. За Міллем, ціна обміну встановлюється за законом попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної вартості, або «теорія міжнародної вартості», — важлива заслуга Дж. Ст. Мілля. Теорія міжнародної вартості доводить, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. На думку сучасного американського економіста Д. Чіпмена, цей закон — «одне з найбільших досягнень людського інтелекту». Той факт, що робота одержала визнання лише через 100 років, Д. Чіпмен пояснював тим, що «цей закон був занадто великим відкриттям для свого часу».

Запропоновані Дж. Ст. Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться, в основному, до двох найважливіших положень. Перше: природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у вигодах, одержуваних від цієї спеціалізації. Друге: умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю в прибутках, одержуваних від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать від еластичності заміни в споживанні, що існує між виробленими товарами і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, що беруть участь у міжнародному обміні.

З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набуває «вибухового характеру», світова торгівля починає розвиватися високими темпами. В період 1950-1994 pp. світовий торговий обіг зріс у 14 разів. За оцінками західних спеціалістів, період між 1950 і 1970 pp. можна охарактеризувати як «золоті часи» у розвитку міжнародної торгівлі. Саме тоді було досягнуто щорічного 7 %-го зростання світового експорту. Проте вже в 70-ті роки XX ст. він знизився до 5 %, ще більше скоротився у 80-ті роки. Наприкінці 80-х років світовий експорт продемонстрував помітне пожвавлення (до 8,5 % у 1988 p.). Після явного спаду на початку 90-х, у середині 90-х років він знову набирає високих темпів.

Природно, що зазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на управління міжнародним бізнесом. Вони належать не окремим групам дослідників, а представникам вищого менеджменту головних транснаціональних корпорацій. Як основний виділяється ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж проводяться торгові операції, необхідно визначити, які вигоди одержують окремі підприємства.

Концепція експортних можливостей включає чотири підходи.

1. Використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму розпорядженні виробничі потужності в поточному або довгостроковому періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаеи природних ресурсів чи конкретні потужності для виробництва визначеної продукції, які важко переключити на виробництво інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит.

Разом з тим, малі країни прагнуть торгувати набагато ширше, ніж великі. Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельно випускати продукцію тільки при багатосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну промисловість: у «Вольво» потреба експорту з невеличкого шведського ринку значно більша, ніж у «Дженерал моторе» — зі значного американського.

2. Зменшення витрат виробництва. Дослідження показали: компанії можуть зменшувати свої витрати на 20-30 % тоді, коли подвоюється випуск продукції, це явище відоме як «крива акумулювання досвіду» (experience curve). Наприклад, якщо ми візьмемо 20 %-ве зменшення витрат виробництва і початкову вартість в 100 дол. на одиницю продукції, то собівартість другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 дол., четвертої — 64 дол. і т.д. Зменшення може бути пов’язане з декількома чинниками: покриттям умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищенням ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати переваги стосовно зменшення витрат виробництва перед своїми конкурентами. Одним із засобів збільшення випуску продукції компанією є визначення ринку з глобальної, а не внутрішньодержавної точки зору.
3. Підвищення прибутковості. Виробник може за певних умов продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може бути пов’язано з відмінністю конкурентного середовища на закордонному ринку від вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни може призвести до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за кордоном може звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може також відбуватися у зв’язку з розходженнями всередині країни і за кордоном державних заходів, які впливають на прибутковість (наприклад, розходженнями в оподатковуванні прибутків або регулюванні цін).
4. Розподіл ризику. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість зводити до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової активності країн перебувають в різних фазах, а ті самі товари знаходяться на різноманітних етапах життєвого циклу. Ще один чинник розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник зможе придбати більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при втраті якогось одного чи декількох клієнтів.

Концепція імпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку мають бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в тому, що фірма шукає дешевші і високоякісні сировинні та інші комплектуючі матеріали, готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничих підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари, розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а імпортеру — використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільчої мережі.

Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих зменшують витрати виробництва чи підвищують якість готових виробів, то компанія, що їх закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку імпортованих готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати на експортних ринках. Автомобільна промисловість подає приклад глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі іноземних, у напрямку зменшення витрат виробництва.

Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від диктату або долі єдиного постачальника. В США, наприклад, багато значних споживачів, зокрема автомобільна промисловість, диверсифікували свої закупівлі сталі із залученням європейських і японських постачальників. Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачання американської автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку серед сталеливарників США, але одночасно посилила проблеми в сталеливарній промисловості країни.

1.2. Методи  інструменталізму зовнішньої торгівлі (методи аналізу, імперичні)

Зовнішня торгівля перебуває під впливом різноманітних чинників, найважливішими з яких є: основні тенденції розвитку міжнародного поділу праці (глобалізація та лібералізація світової торгівлі); загальний стан економіки країни; кон’юнктура світового ринку; економічний стан основних торгових партнерів; рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Методологія побудови індексів зовнішньої торгівлі в Україні базується на загальних засадах СНР-93. У зовнішньоторговельній статистиці індекси використовуються для вивчення динаміки товарообороту, фізичного обсягу експорту й імпорту, зміни цін на товари, при визначенні умов торгівлі, товарної структури зовнішньої торгівлі та ін. Індексні показники дозволяють встановити й виміряти зв’язок між окремими чинниками, виявити їх роль у загальній динаміці експорту й імпорту.

При вивченні зовнішньої торгівлі важливо аналізувати не лише зміну вартості, цін, фізичного обсягу, але й оцінювати умови торгівлі.

Платіжний баланс країни — це систематична реєстрація економічних операцій, що здійснювалися протягом певного періоду часу між резидентами цієї країни та резидентами інших країн світу. Платіжний баланс дає докладну характеристику зовнішньоекономічного стану країни на макрорівні.

Статистичні органи щомісячно проводять розрахунки торговельного балансу країни з іншими державами та надають його органам управління та Національному банку. Торговельний баланс формується на основі інформації, що отримується від підприємств та організацій усіх форм власності. Експорт товарів по країнах СНД

Система запису платіжного балансу вигляд подвійного запису, при якій кожна операція відбивається двічі як у кредитовому, так і дебетовому рахунках. Кредитові рахунки використовуються для обліку потоків матеріальних ресурсів, що характеризують експорт, і фінансових потоків, що відбивають або зменшення іноземних активів країни, або збільшення зовнішніх зобов’язань. Тобто вони фіксують приплив іноземної валюти в країну в результаті будь-яких зовнішньоекономічних угод. Дебетові записи використовуються з метою обліку потоків матеріальних ресурсі, що характеризують імпорт, і фінансових потоків, що відбивають або збільшення активів, або зменшення пасивів, тобто відплив власної валюти. Суми кредитових і дебетових рахунків є рівними.

Найбільш суттєвим напрямком використання даних платіжного балансу і супутньому йому балансі іноземних інвестицій є обґрунтування зовнішньої і внутрішньої економічної політики, оскільки диспропорції балансу, внутрішні і зовнішні інвестиції відіграють усе більшу роль в економічних і політичних рішеннях у взаємопов’язаній світовій економіці. Крім того, дані платіжного балансу застосовуються для аналітичних досліджень з вивчення причин, що зумовлюють диспропорції в балансі й обґрунтування заходів з їх коригування, оцінки взаємозв’язку між зовнішньою торгівлею і прямими інвестиціями, вивчення міжнародної торгівлі послугами, потоків міжнародних банківських капіталів і цінних паперів, проблем зовнішнього боргу, зв’язків між валютними курсами і потоками поточного і капітального рахунків і т. ін.

Розділ 2. Аналіз структурних характеристик зовнішньої торгівлі України з країнами світу

2.1. Дослідження товарної структури зовнішньої торгівлі України

Дослідження зовнішньої торгівлі України за основними групами товарів дозволило виокремити спеціальні чинники, які впливають на формування експортних потоків та імпортних надходжень і спроможні визначати напрями їх зміни у короткостроковій перспективі.

Найвагомішою позицією українського експорту є товари гірничо-металургійного комплексу, які забезпечують 35-40% валютних надходжень. На жаль, українська металургія у світовому поділі праці є постачальником напівфабрикатів та прокату з низькою доданою вартістю, які є чутливими до циклічних коливань за рівнями попиту і цін на світових ринках, що пов’язано з технічною і технологічною відсталістю цієї базової галузі економіки при постійному дефіциті інвестицій. Так, за оцінками фахівців, при необхідному обсязі щорічного фінансування в модернізацію металургійних комбінатів у розмірі 2,0 млрд дол. США, реальне фінансування за останні десять років не перевищувало 800 млн дол. США. За 9 міс. 2010 р. експорт неблагородних металів та виробів з них зменшився проти найбільш вагомого показника січня-вересня 2008 р. в 1,8 раза, але зріс майже на 40 % порівняно з відповідним періодом 2009 р., що є результатом повільного відновлення як металургійної промисловості України, так і споживачів вітчизняної експортної продукції після світової фінансової кризи.

Однак критична залежність від кон’юнктури зовнішніх ринків металу за умов незмінної товарної структури експорту, низької продуктивності праці, недосконалої транспортної інфраструктури, значно погіршують позиції українських металургів у глобальному конкурентному середовищі.

Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробів з чорних металів необхідно активізувати реалізацію інвестиційних проектів модернізації виробництва, впровадження енергозберігаючих технологій, забезпечити розвиток суміжних галузей-споживачів металопродукції. Державна політика у цій галузі повинна спрямовуватися на стимулювання використання сучасних ефективних технологій виробництва, ресурсу та енергозбереження, сприяння збільшенню внутрішнього споживання металу за рахунок інтенсифікації розвитку споживачів металопродукції та будівництва.

З метою обмежень експорту низькотехнологічної продукції доцільно запровадити експортне мито на вивіз напівфабрикатів, як це здійснено, приміром, у Китаї.

Постійне зростання чисельності населення Землі, а також тенденція до зростання доходів спричиняють збільшення попиту на продукти харчування та світової торгівлі сільськогосподарськими товарами. На міжнародних ринках відбувається помірне зростання номінальних цін на продукцію АПК, що пов’язано з відновленням темпів зростання економік багатьох країн.

Для сільськогосподарських та продовольчих товарів частка експорту товарів 1-24 груп УКТ ЗЕД в у загальному українському експорті складала 1624%. Зростання експорту пов’язане із високими врожаями сільськогосподарських культур, стабільно високим зовнішнім попитом на вітчизняну продукцію, її більш високою ціновою конкурентоспроможністю, зростанням цін на світовому ринку. Водночас, суттєво збільшився у 2008-2009 рр. і імпорт агропромислових товарів з традиційних 7-9% до 8-11% завдяки зниженню ставок ввізного мита, збільшенню потреб підприємств харчової промисловості в імпортній сировині і населення — у продукції, що не виробляється в Україні.

Україна має добрі можливості нарощувати експорт зерна, соняшникової олії, молочних продуктів, зокрема твердого сиру. Однак інколи державна політика гальмує цей процес. Приміром, високий врожай зернових та зростання попиту на зерно у світі у 2009-2010 рр. були сприятливими для українського експорту, проте введення Урядом експортних квот та непрозорі правила гри на ринку не дозволили вітчизняним експортерам закріпити імідж стабільних постачальників зерна.

Збільшення експортного потенціалу молочної продукції наштовхується на запровадження нової системи дотацій, яка передбачає підтримку виробників тваринницької продукції з розрахунку на голову худоби і призведе до зниження виробництва молока, що у свою чергу, зумовить зростання конкуренції за сировину і зростання закупівельних цін; погіршення товарності молока, і як наслідок, зниження обсягів експорту молочних продуктів. Також слід зазначити, що новий порядок виплат дотацій спричинить нестачу обігових коштів у виробників молока, що призведе до скорочення виробництва і масового закриття молокопереробних заводів.

Необхідно також нормалізувати відносини с країнами-імпортерами молочної продукції, передусім з Росією, з метою нівелювання наслідків «молочних воєн». Запровадити стандарти якості та безпечності харчової продукції відповідно до міжнародних вимог.

У 2009 р. імпорт товарів хімічної промисловості зменшився на 54%, тоді як експорт — на 97%. У 2010 р. імпорт цих товарів зростав значно швидше завдяки зростанню попиту на полімери та засоби захисту рослин. Споживання даних товарних груп традиційно зростає у світі, а спеціалізація у світовій економіці за цими групами закріплюється за Китаєм. Однак об’єктивні фактори для власного виробництва деяких товарів зазначеної групи склались ще за радянських часів, а нестачу сировини Україна може компенсувати науковими здобутками та технологіями.

Зростання експорту товарів хімічної промисловості впродовж п’яти років було незначним через втрату Україною найбільших азійських ринків збуту своєї стратегічної продукції — карбаміду, цю нішу зайняв Китай, що спричинено тим, що жодних запобіжних заходів з боку України не було здійснено. Більше того, за роки незалежності вітчизняні виробники хімічної продукції не мали ніяких зв’язків з країнами-імпортерами товарів, оскільки карбамід та аміак завжди продавався трейдерами на спотовому ринку.

Стримують розвиток галузі в останні роки зростання цін на газ, високий рівень енергоспоживання а також низька якість окремих виробів.

За 9 міс. 2010 р. експорт продукції машинобудування збільшився на 19,1 % проти відповідного періоду 2009 р., імпорт — на 1,5 %, що зумовило зменшення від’ємного сальдо майже у 19 разів. Експорт продукції машинобудування останнім часом вирізняється дуже звуженим асортиментом — це практично лише дві товарні підгрупи — двигуни і насоси, головним чином для газо- і нафтотранспортних галузей.

Із продукції приладобудування експортувались електродвигуни, генератори і трансформатори але через високу нестабільність поставок за 9 міс. 2009 р. експорт цих товарів зменшився на 1/5. Експорт транспортних засобів представлений переважно залізничними вагонами та авіаційною технікою.

У цілому торгівля товарами зазначеної групи формувалась під впливом попиту, який стосовно інвестиційних товарів був вкрай низьким. Водночас, завдяки кредитам, зріс продаж та імпорт споживчих товарів. Активним приростом характеризувався також імпорт сільськогосподарської техніки.

Для подальшого розвитку експортного потенціалу машинобудування необхідно створити інноваційні підприємства за технологіями 5-6 укладів, стимулювати розвиток виробництва нової техніки (приміром літаків, суден) на окремих діючих підприємствах за належної державної стимулюючої політики.

На нашу думку у перспективі на розвиток зовнішньої торгівлі України впливатимуть такі чинники:

збережеться значна частка в експорті сировинних товарів та продукції з відносно низькою доданою вартістю. Для пожвавлення їх експорту велике значення матиме поліпшення якості товарів шляхом технологічної модернізації металургійних підприємства та відновлення попиту на метали на світових ринках;

збережеться залежність України від імпорту енергоносіїв, хоча можна очікувати подальше скорочення споживання газу у промисловості за умов підвищення технологічного рівня основних енергоспоживаючих виробництв;

реальне кінцеве споживання домогосподарств, що було рушійною силою зростання українського ВВП останніх трьох передкризових років, постійно знижується через консервативну політику оплати праці найманих працівників та високу інфляцію. Низька платоспроможність домогосподарств справляє вплив на імпорт у бік його здешевлення, що сприятиме зменшенню дефіциту торговельного балансу. Українська економіка продовжує потерпати від збитковості майже 40 % підприємств є збитковими та нагромадження значних обсягів корпоративного боргу. Можливо для прискорення виходу з кризи необхідно не лише реструктуризувати борги, але й вдатися до використання механізму банкрутства підприємств і зміни власників.

Для зменшення впливу світової кризи на економіку України та її зовнішню торгівлю потрібні політична воля, узгодженість дій влади, бізнесу та суспільства в цілому. Експортний потенціал української економіки та потреби в імпортних надходженнях відбиваються у її зовнішньоторговельному балансі, який потребує постійного дослідження чинників і шляхів найменш болісного виходу із кризи та забезпечення наступного ефективного піднесення.

2.2. Особливості географічної структури зовнішньої торгівлі України

Враховуючи те, що Україна – одна з найбільших європейських держав, має значні природні ресурси, для неї особливо важлива інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, із країнами-членами Європейського Союзу. Однак висока залежність від поставок паливно-енергетичних ресурсів, лісоматеріалів, мінеральної сировини, хімічних продуктів, а також коопераційні зв’язки у сфері машинобудівної, радіоелектронної, авіаційної, оборонної промисловості прив’язують вітчизняну економіку до ресурснозабезпечувальних країн і Росії зокрема, яка, у свою чергу, виступає найбільш вагомим учасником зовнішньоекономічної діяльності України в експортно-імпортних операціях (рис. 1) [4].

На початок 2010 року обсяг експорту товарів лише в Російську Федерацію становив 8495,1 млн. дол. США, тоді як усі країни ЄС стали споживачами вітчизняного експорту на суму 9504,4 млн. дол. США, практично аналогічна ситуація з імпортом товарів 13235,8 млн. дол. США – Російська Федерація та 15392,7 млн. дол. США країни ЄС.

Таким чином, коло інтересів економічної інтеграції України можна представити у двовекторному ракурсі (табл. 2). Ключові позиції у цих інтересах належать двом вищим інтеграційним утворенням – ЄС і СНД [6],  які репрезентують не лише економічні, але й політичні позиції країн Заходу і Сходу. Інша частина учасників – це альтернативні партнери, які можуть включатися лише за окремими напрямами економічної діяльності, а співпраця з ними повинна здійснюватися як суміжна додаткова діяльність.

Таблиця 2. Географічна структура експорту-імпорту товарів

(млн.дол.США)

	Всього	Країни СНД	Iншi країни свiту	Європа	Країни ЄС1	Азiя	Африка	Америка	Австралія і Океанія	Інші
Експорт
1996	14400,8	7222,0	7178,8	3456,9	3313,9	2894,2	209,3	598,3	20,1	–
1997	14231,9	5536,3	8695,6	3675,3	3483,2	3878,6	472,4	652,5	16,8	–
1998	12637,4	4170,8	8438,6	3993,0	3855,5	3028,5	562,0	865,4	17,4	0,3
1999	11581,6	3210,1	8371,5	3790,2	3647,3	3225,9	617,1	692,4	45,1	0,8
2000	14572,5	4459,7	10112,8	4680,2	4561,0	3475,7	731,5	1217,5	7,0	0,9
2001	16264,7	4639,0	11625,7	5720,9	5506,3	4006,6	877,0	1011,9	7,4	1,9
2002	17957,1	4320,1	13637,0	6515,8	6376,2	5125,0	1055,2	936,9	4,1	–
2003	23066,8	5942,0	17124,8	9147,4	8685,4	5503,1	1250,3	1219,2	4,8	–
2004	32666,1	8409,4	24256,7	11764,3	11009,6	8178,3	1758,0	2544,2	11,7	0,2
2005	34228,4	10531,1	23697,3	10881,4	10233,4	8576,9	2393,9	1831,2	13,7	0,2
2006	38368,0	12351,1	26016,9	12625,5	12087,9	8446,2	2373,7	2550,9	17,9	2,7
2007	49296,1	18087,0	31209,1	14773,8	13916,4	10881,6	2792,0	2686,3	15,7	59,7
2008	66967,3	23166,3	43801,0	19732,8	18129,5	15887,0	3902,4	4144,0	64,0	70,8
2009	39695,7	13472,9	26222,8	10264,5	9499,3	12131,7	2627,8	1124,2	21,6	53,0
2010	51405,2	18740,6	32664,6	13829,6	13051,9	13715,4	3018,7	2000,0	28,4	72,5
Імпорт
1996	17603,4	11172,1	6431,3	4655,6	4492,2	672,6	141,5	931,0	24,3	6,3
1997	17128,0	9871,7	7256,3	5451,6	5247,1	844,9	136,8	797,9	22,0	3,1
1998	14675,6	7889,2	6786,4	4998,5	4829,5	886,9	118,7	755,5	20,9	5,9
1999	11846,1	6737,2	5108,9	3547,4	3452,5	762,7	157,8	588,4	27,2	25,4
2000	13956,0	8029,6	5926,4	4311,5	4039,3	842,3	136,4	581,4	54,7	0,1
2001	15775,1	8821,0	6954,1	4981,7	4748,1	982,0	198,5	740,9	51,0	–
2002	16976,8	8952,4	8024,4	5751,1	5505,4	1187,4	177,3	856,7	51,5	0,4
2003	23020,1	11468,4	11551,7	8165,6	7864,5	2011,3	248,8	1072,2	53,4	0,4
2004	28996,8	15189,2	13807,6	9887,2	9547,4	2592,8	279,7	966,1	81,5	0,3
2005	36136,3	16988,3	19148,0	12666,4	12191,9	4685,5	426,2	1265,5	103,9	0,5
2006	45038,6	20112,3	24926,3	16804,2	16194,6	6143,7	413,0	1465,3	99,5	0,6
2007	60618,0	25469,3	35148,7	23048,9	22218,7	9042,2	673,1	2255,4	128,4	0,7
2008	85535,3	33377,8	52157,5	30477,0	28868,4	15497,7	1559,1	4190,6	431,7	1,4
2009	45433,1	19692,6	25740,5	16233,8	15392,7	6538,6	617,6	2197,9	149,4	3,2
2010	60742,2	26697,4	34044,8	20004,5	19101,2	10023,3	874,4	2879,4	261,4	1,8

Протилежність виокремлених векторів визначається не лише історією становлення, а й особливостями їх функціонування та статусом країн-учасниць, разом з тим, створює різноорієнтовані напрями щодо вступу, подальшої співпраці чи розвитку держави в певному інтеграційному об’єднанні.

Упродовж 1999-2009 рр. зовнішня торгівля послугами між Україною і країнами ЄС зросла на 4,76 млрд дол. США, або в 6,8 раза. Частка зовнішньої торгівлі послугами України з країнами ЄС у загальному обсязі зовнішньої торгівлі послугами зросла з 10 до 16,8 %. У 2009 р. експорт послуг України до країн ЄС збільшився на 13,4 % і становив 1,7 млрд дол. США, імпорт – відповідно на 44,9 % і становив 1,3 млрд дол. США. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило +0,44 млрд дол. США (див. рис. 3).

Головними партнерами, на які припадає близько половини обсягу торгівлі, залишалися Велика Британія та ФРН. Аналіз товарної структури торгівлі України та країн ЄС свідчить про надзвичайну вузькість її асортименту. Загалом на недорогоцінні метали та вироби з них, мінеральні продукти, продукцію сільського господарства та харчової промисловості, продукцію легкої промисловості припадало понад 70 % загального обсягу експорту України до країн ЄС. Водночас частка машин, устаткування, приладів становила лише 10,3 %. У товарному імпорті з країн ЄС переважають машини, устаткування, механізми, прилади та транспортні засоби, продукція хімічної промисловості та пов’язаних із нею галузей, зокрема полімерні матеріали та каучук, продукція легкої промисловості.

ФРН є найбільшим торговельним партнером України серед країн-членів ЄС. Український товарообіг (експорт та імпорт за даними Бундесстату) з ФРН виріс з 1999 по 2009 рр. майже вп’ятеро і становив 11,1 млрд дол. США [14] (водночас, за даними Держкомстату України, він становив 8,19 млрд дол. США [3]).

Український експорт до ФРН підвищився за цей період більш ніж утричі (з 0,69 млрд дол. США до 2,25 млрд дол. США (за українськими даними, 2,02 млрд дол. США)), а імпорт більш ніж 5,6 раза (з 1,58 млрд дол. США у 1999 р. до 8,85 млрд дол. США у 2009 р., або 6,2 млрд дол. США, за повідомленням Держкомстату).

2.3. Вплив інтеграційних процесів на розвиток зовнішньоторговельних відносин України

Важливим напрямом формування ефективного механізму зовнішньоекономічної діяльності України та включення її у систему світового господарства є проведення певної децентралізації зовнішньої торгівлі, що є об’єктивною вимогою переходу національної економіки до регульованого ринку. Суттєве значення має розширення прав і самостійності безпосередніх учасників міжнародної торгівлі – підприємств, об’єднань, окремих фізичних осіб. У процесі формування прогресивного механізму інтегрування України значну роль відіграють орієнтація суб’єктів безпосередніх міжнародних економічних відносин на світові ціни, більш раціональне використання валютних коштів, отримання  довгострокових кредитів. [7, с. 72]

Одне із завдань, які ставить перед собою Україна – економічна інтеграція до європейських структур та співпраця у зовнішній торгівлі з міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

Сучасний стан зовнішньоторговельного балансу країни має тенденцію до зниження обсягів експорту та імпорту продукції (рис.2.).

За 2007 — 2010 роки відбувається поступове зростання та зниження обсягів експорту-імпорту продукції, але відємне сальдо торгівельного балансу залишається незмінним. Для подальшого аналізу зовнішньоторгівельного балансу країни необхідно визначити ключові експортоорієнтовані галузі виробництва. Враховуючи, що за однаковими галузями виробництва ведеться двохстороння (зустрічна) торгівля продукцією з низьким ступенем диференціації, подальшого аналізу потребує структура внутрішньогалузевої торгівлі.

Структура експорту продукції України за січень-жовтень наведено на рис. 3 (за даними Державного комітету статистики України [9]).

Виходячи з аналізу структури експорту продукції України за січень-жовтень 2010 року встановлено, що найбільшу питому вагу в експорті продукції України займають: недорогоцінні метали та вироби з них (37%), мінеральні продукти (14%) та механічне обладнання (12%).

Структура імпорту продукції України за січень-жовтень 2010 року (рис. 4) засвідчує, що найбільшу   питому   вагу   в   імпорті   продукції займають: мінеральні продукти (45%), механічне обладнання (17%), продукція хімічної та пов’язаної з нею галузей промисловості (14%) та інші.

Якщо порівняти структуру експорту та імпорту продукції, наведену на рис. 2 та 3 слід відзначити однорідність експортованої та імпортованої продукції за галузевою структурою. Так відбувається зустрічна торгівля (експорт та імпорт) значними обсягами продукції: мінеральні продукти (експорт — 14%, імпорт — 45%), недорогоцінні метали та вироби з них (експорт -37%, імпорт — 9%), продукція хімічної та пов’язаної з нею галузей промисловості (експорт -7%, імпорт — 14%), транспортні засоби та шляхове обладнання (експорт — 7%, імпорт — 7%) та механічне обладнання (експорт — 12%, імпорт -17%). Наявність зустрічної торгівлі між однаковими галузями промисловості свідчить про високий експортний потенціал країни та потребує подальшого дослідження.

Отже, за умови інтеграції України до ЄС або ЕЕП високий рівень внутрішньогалузевої торгівлі свідчить по конкурентоспроможність окремих галузей вітчизняної промисловості та вразливість галузей промисловості, що мають міжгалузевий характер.

Для покращення сальдо зовнішньої торгівлі необхідно розробити заходи з збільшення обсягів експорту продукції, що мають високий рівень внутрішньогалузевої торгівлі, впроваджувати політику імпортозаміщення тощо.

Розділ 3. Оцінка перспектив в зовнішній торгівлі України з країнами світу

3.1. Напрями подолання структурної недосконалості зовнішньої торгівлі України

Однією з головних характеристик сучасного світового господарства є прогресуюча глобалізація господарського життя. Ядром і головним генератором цього процесу виступають розвинені країни світу — лідери у світовому господарстві. В рамках клубу розвинених країни єдність господарської діяльності досягла високого ступеня, що має відображення в міцному сплетінні їх ринків на всіх рівнях. За останні десятиліття виникли потужні торгові й економічні угруповання.

Економічна взаємодія цих угруповань суттєво змінює вигляд господарського розвитку сучасного світу. Зміцнюється феномен глобалізації господарського життя, коли внаслідок зростаючих інтеграційних зв’язків життя окремих країн міцно вплітається у світову економіку і не лише здійснює на неї вплив у міру могутності конкретної країни, але й відчуває з її боку потужний вплив, примушуючи кожну країну узгоджувати свою економічну політику з загальними світовими тенденціями та інтересами партнерів.

З метою досягнення повномасштабної інтеграції в європейські ринки Україна прагне стати повноправним членом такого могутнього політичного та економічного угруповання, як Європейський Союз, що надасть ряд економічних переваг, серед яких покращання інвестиційної привабливості країни, розширення ринків збуту та ін. Створено систему взаємодії та співпраці, яка знайшла своє відображення в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

Проте на сьогодні зазначена система спрацьовує ще не повною мірою. Певне, але незначне збільшення квот і тільки по окремих групах товарів — підтверджує протекціоністські засади зовнішньоторговельної політики ЄС стосовно до України.

Завданням принципової ваги щодо цього є відпрацювання спільних заходів щодо синхронізації та забезпечення взаємності у відкритті ринків ЄС та України.

У контексті пом’якшення торговельного дисбалансу та недопущення антидемпінгових заходів необхідно вивчити можливості надання індивідуального режиму стосовно окремих виробників.

Активізуючи зусилля на розвиток відносин з ЄС, Україна більш зважено ставиться до даного питання, розглядаючи відповідність тих чи інших кроків у напрямку ЄС національним інтересам держави та її реальним довгостроковим перспективам як основний чинник розвитку стосунків.

Отже, важливим зовнішнім фактором, що має значний вплив на економіку України, є відсутність значних зрушень на краще у торговельно-економічних відносинах з головним торговельним партнером — Російською Федерацією. Серед найважливіших негативних зовнішніх факторів, що впливають на економіку України, може бути зменшення поставок енергоносіїв з Російської Федерації і початок експлуатації нею нових трубопроводів, що обминають Україну. Оскільки Україна переважну частину російських енергоносіїв отримує як плату за транзит, це загрожує як втратою значної частини плати за транзит, так і суттєвим зменшенням надходження російських енергоносіїв. Одним із заходів, який дозволив би уникнути загрозливого дефіциту енергоносіїв, має бути забезпечення диверсифікації джерел постачання енергоносіїв (укладання відповідних договорів з Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном). Для кардинального вирішення питання диверсифікації поставок енергоносіїв необхідно, насамперед, прискорити добудову нафтотерміналу та нафтопроводу Одеса-Броди.

Як і раніше, значний вплив на економіку України має запровадження Росією цілої низки протекціоністських заходів: сезонне ввізне мито на цукор білий, патоку крохмальну, експортне мито на нафту та сирі нафтопродукти та обмеження на експорт дизпалива і мазуту.

Економіки держав-учасниць СНД на сьогодні є і в найближчій перспективі будуть взаємно доповнювати одна одну, а продукція і послуги, які виробляються ними, як правило, не тільки не конкурували між собою, а були просто необхідними для нормального функціонування економік інших держав СНД.

Разом з тим необхідно розуміти, що існуюча дотепер взаємозалежність не є сталою назавжди.

Так протягом останніх років геополітична структура зовнішньої торгівлі товарами та послугами зазнає суттєвих змін. Відбулося збільшення частки зовнішньоторговельного обігу з іншими країнами світу.

Взаємна зацікавленість зберігати присутність на ринках партнерів по СНД є важливою передумовою розвитку економічної складової Співдружності Незалежних Держав, поступового переходу до зони вільної торгівлі в рамках СНД. Разом з тим країни Європейського Союзу є найбільшими, після Росії, торговельними партнерами України і цей факт не можна не брати до уваги.

3.2. Формування інтеграційних пріоритетів розвитку зовнішньої торгівлі України

На сьогодні Україна поступово активізує участь на світовому товарному ринку. Географія країн-партнерів поступово збільшується (аналіз зовнішньоекономічної діяльності України детально буде проведено нижче), разом з тим, структура експорту свідчить про незначну його диверсифікацію: частка металургійної, хімічної, нафтопереробної галузей і АПК становить 60%.

Проте, якщо звернути увагу на структуру українського експорту, то для європейських країн вітчизняна економіка є постачальником дешевої робочої сили і має статус сировинної.

Високотехнологічний сектор охоплює лише вузький сегмент залишків технологічних розробок космічного спрямування та деяких інших напрямів.

Україна експортує переважно продукцію чорної металургії (залізну та марганцеву руди, чавун, сталь, прокат), хіміко-індустріального комплексу (мінеральні добрива, полімери), агропромислового комплексу (цукор, олію, масло, м’ясо, овочі, фрукти), а також деякі машини та обладнання (автобуси, тепловози, вагони, судна, літаки, трактори, прокатні стани, турбіни, штучні алмази та алмазні інструменти, металообробні верстати) [5].

Україні не варто відмовлятися від зовнішньоекономічних зв’язків із країнами СНД: з ними нас зв’язує суміжне географічне положення, деяка культурна спільність та комплекс економічних зв’язків, які збереглися після руйнації СРСР та були трансформовані під час розвитку колишніх радянських республік як незалежні держави. Внаслідок розриву цих зв’язків економіка України зазнала б значного спаду, втратила б величезні ринки, майже повністю необхідно було б переорієнтовувати цілі галузі промисловості. Навіть часткові такі зміни вимагають величезної фінансової допомоги з-за кордону, а отже – збільшення зовнішнього боргу країни [6, с. 75].

Логіка світового розвитку показує, що приєднання України до якогось більш великого економічного об’єднання неминуче. Зі зрозумілих причин в цьому сенсі є лише одна альтернатива – ЄС або ЄЕП. Головне питання в процесі визначення стратегії – на яких умовах будуватиметься приєднання. Для України пріоритетнішим було б докласти максимум зусиль для забезпечення стабільності в країні, економічного росту, щоб стимулювати бажання країн ЄС до більш тісної співпраці, в тому числі створення єдиного інтеграційного угруповання за участі України.

Незважаючи на розвинуту в Україні промисловість, продукція останньої є конкурентоспроможною переважно на ринках СНД і ринках країн, що розвиваються.

З огляду на значну різнобічність українського експорту, доцільно визначити розбіжності між показниками зовнішньої торгівлі України та світовими, для чого розраховується індекс диверсифікації експорту [6, c. 32-33].

Висновки

В цілому структура зовнішньої торгівлі України розвивається нерівномірно і характеризується періодами піднесення та спаду. Така динаміка пояснюється комплексним впливом внутрішніх та зовнішніх економічних, політичних та інших факторів.

Загалом політика регулювання зовнішньої торгівлі України впродовж 2000-2010-х років призвела до суперечливих результатів. Так, лібералізація експорту сприяла збільшенню постачань на закордонні ринки українських товарів, але вільний вивіз окремих видів сировини й матеріалів, що використовуються в національному виробництві, спричинив зменшення їх пропозиції на внутрішньому ринку та підвищення внутрішніх цін на них, у результаті чого знизилася конкурентоспроможність окремих галузей.

До найвагоміших зовнiшнiх факторiв, якi визначають структуру та умови товарообмiну, належать:

• тенденцiя до зростання “ножиць” цiн мiж непаливними сировинними ресурсами та продукцiєю обробної промисловостi;
• процеси поглиблення свiтового та регiонального подiлу працi i розширення мiжнародного товарообмiну;
• стан дiлової активностi в економiці сусідніх держав та окремих регiональних груп, зумовлений циклiчним характером економiчного розвитку;
• економiчна та господарська полiтика потенцiйних торговельних партнерiв України;
• кон’юнктура конкретних регiональних та товарних ринкiв i тенденцiї їх розвитку;
• митне регулювання країн-експортерiв та iмпортерiв;
• митнi та валютнi обмеження потенцiйних торговельних партнерiв;
• можливi коливання валютних курсiв;
• iншi заходи державного регулювання потенцiйних торговельних партнерiв (нетарифнi обмеження, вплив полiтичних, соцiальних, екологiчних та iнших чинникiв);
• можливi спiльнi економiчнi акцiї світового спiвтовариства або країн регiону.

Вплив зовнішніх чинників здебільшого не залежить від дій органів державної влади, тому останні повинні створювати систему національних економічних механізмів для пом’якшення деструктивного впливу зовнішніх чинників.

Розвиток зовнішньої торгівлі України із ЄС, а також з її найбільшими торговельними партнерами країнами-членами ЄС вказує на існування низки важливих проблем, що сповільнюють її ефективний та динамічний розвиток.

Реальний, а не декларативний процес європейської інтеграції України вимагає разом із виведенням зовнішньоторговельних відносин України та ЄС на якісно вищий рівень, глибоких структурних реформ української економіки.

Список використаної літератури

1. Береславська О.І. Валютний курс і зовнішня торгівля: теоретичні й емпіричні аспекти взаємозв’язку // Фінанси України. — 2009. — № 3.- С.66-76
2. Васьків С. Ф. Методичні підходи до транскордонної торгівлі товарами // Статистика України. — 2010. — № 4. — С. 43-48
3. Венцковський Д. Проблеми та пріоритети зовнішньоторговельного співробітництва України // Євроатлантикінформ. — 2007. — № 5. — С. 75-78
4. Дробот Н.М. Вплив лібералізації зовнішньої торгівлі та бюджетні надходження // Вісник аграрної науки. — 2009. — № 5. — С. 72-74
5. Касич А.О. Структурні характеристики зовнішньої торгівлі України // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 1. — С. 85- 94
6. Корнієнко Є. Аналіз та прогнозування показників зовнішньої торгівлі України: роль факторів РЕОК, зовнішнього та внутрішнього попиту // Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 7. — С. 24-31
7. Лєснікова М. В. Економіко-статистичні підходи до формування цільового індексу цін експорту-імпорту товарів у зовнішній торгівлі товарами // Статистика України. — 2011. — № 2. — С. 10-14
8. Матвеєва В. Деякі аспекти зовнішньої торгівлі України в контексті євроінтеграції // Журнал європейської економіки. — 2007. — № 3. — С. 280-293
9. Мельник Т. Проблемні питання розвитку зовнішньої торгівлі та економічного зростання в Україні // Економіст. — 2007. — № 4. — С. 46-50
10. Москалик Р. Вплив відкритості торгівлі України на формування зони вільної торгівлі з ЄС // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 3. —  С. 143-150
11. Офіційний сайт Державного комітет статистики України [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
12. Панфілова Т. Україна в глобальному торговельному та інвестиційному середовищі // Економіка України. — 2009. — № 6. — С. 75-84
13. Регуляторна політика у сфері зовнішньої торгівлі: монографія/ А.А. Мазаракі, Т.М. Мельник. — К: КНТЕУ, 2010. — 470 с.
14. Рудольф С. Орієнтація зовнішньої торгівлі України / Стефан Рудольф // Журнал європейської економіки. — 2007. — № 4. — С. 422-431
15. Тамашевич В.Н. Оценка эффективности товарной структуры внешней торговли / В. Н. Тамашевич, В. В. Лешкевич // Статистика України. — 2008. — № 2. — С. 29-35
16. Ткачук О.В. Товарна диференціація торгівлі України з Європейським Союзом / О. В. Ткачук // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 7. — С. 48-55
17. Флюд І.В. Еколого-економічна ефективність зовнішньої торгівлі України // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 8. — С. 218-223
18. niss.org

Додатки

Додаток 1. Товарна структура зовнішньої торгівлі України (2010 р.)

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД	Експорт			Імпорт
	тис.дол. США	у % до 2009р.	у % до загального обсягу	тис.дол. США	у % до 2009р.	у % до загального обсягу
Усього	51430521,6	129,6	100,0	60739969,3	133,7	100,0
I. Живi тварини; продукти тваринного походження	771386,6	129,4	1,5	1241690,5	98,0	2,0
01 живi тварини	3636,6	38,0	0,0	67518,2	90,9	0,1
02 м’ясо та харчові субпродукти	90179,2	113,9	0,2	457988,6	80,6	0,8
03 риба i ракоподібні	21007,7	83,4	0,0	568561,9	120,7	0,9
04 молоко та молочнi продукти, яйця; мед	648786,6	136,2	1,3	135438,8	96,4	0,2
05 інші продукти тваринного походження	7776,4	138,1	0,0	12183,0	93,5	0,0
II. Продукти рослинного походження	3976325,5	79,0	7,7	1563710,4	124,1	2,6
06 живі рослини та продукти квітництва	1782,2	111,5	0,0	73875,7	119,1	0,1
07 овочі, коренеплоди	119213,3	74,8	0,2	129948,3	167,0	0,2
08 їстівні плоди i горіхи; цитрусовi	208843,0	118,3	0,4	733340,9	116,1	1,2
09 кава, чай, прянощi	9869,9	134,2	0,0	234085,9	120,5	0,4
10 зерновi культури	2467060,7	69,4	4,8	145554,8	147,7	0,2
11 продукцiя борошномельно-круп’яної промисловості	80949,7	90,2	0,2	27463,7	135,9	0,0
12 насiння і плоди олійних рослин	1085659,1	104,4	2,1	178917,8	131,9	0,3
13 камеді, смоли	1261,0	169,3	0,0	39635,0	101,6	0,1
14 інші продукти рослинного походження	1686,7	56,2	0,0	888,3	169,4	0,0
III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження	2617314,4	145,7	5,1	451549,4	120,6	0,7
IV. Готові харчовi продукти	2571067,0	123,1	5,0	2504926,8	123,1	4,1
16 продукти з м’яса, риби	48687,2	128,2	0,1	100279,5	127,4	0,2
17 цукор і кондвироби з цукру	206502,6	125,0	0,4	231355,6	264,3	0,4
18 какао та продукти з нього	591611,9	131,9	1,2	407333,7	134,7	0,7
19 продукти із зернових культур	254289,7	124,1	0,5	125757,2	130,8	0,2
20 продукти переробки овочів, плодiв	210389,5	141,9	0,4	223306,6	113,7	0,4
21 різні харчовi продукти	122919,8	139,0	0,2	466458,5	110,6	0,8
22 алкогольнi i безалкогольнi напої та оцет	443700,0	96,7	0,9	270553,3	143,1	0,4
23 залишки і вiдходи харчової промисловості	479069,4	148,7	0,9	208437,6	100,9	0,3
24 тютюн	213896,9	100,0	0,4	471445,0	103,5	0,8
V. Мінеральнi продукти	6731329,0	172,6	13,1	21127916,9	134,6	34,8
25 сiль, сiрка, штукатурнi матерiали, цемент	493741,5	115,0	1,0	420503,8	143,3	0,7
26 руди, шлаки та зола	2576162,5	192,2	5,0	1104687,9	144,8	1,8
27 енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки	3661425,1	171,8	7,1	19602725,2	133,9	32,3
з них:
кам’яне вугілля	563056,8	162,5	1,1	1781372,2	224,0	2,9
нафта сира (включаючи газовий конденсат)	–	–	–	4171265,2	139,5	6,9
газ природний	2023,1	111,0	0,0	9392939,7	117,7	15,5
VI. Продукцiя хiмiчної та пов’язаних з нею галузей промисловостi	3479168,7	138,3	6,8	6441659,3	121,1	10,6
28 продукти неорганiчної хiмiї	1129360,5	164,3	2,2	270086,5	109,8	0,4
29 органiчнi хiмiчнi сполуки	445524,2	292,4	0,9	650521,9	119,5	1,1
30 фармацевтична продукція	198519,5	132,3	0,4	2445836,0	114,8	4,0
31 добрива	940625,4	109,6	1,8	417707,5	162,3	0,7
32 екстракти дубильнi, барвники	261205,1	129,3	0,5	386767,2	120,2	0,6
33 ефiрнi олії, косметичні препарати	163162,5	119,4	0,3	772182,8	112,6	1,3
34 мило, мийні засоби	100310,4	119,6	0,2	399511,6	107,3	0,7
35 бiлковi речовини	50168,7	139,1	0,1	138104,4	131,5	0,2
36 порох і вибуховi речовини	11166,6	73,1	0,0	19035,0	99,3	0,0
37 фото- або кiнематографічні товари	1338,8	104,2	0,0	43902,7	114,2	0,1
38 іншi продукти хiмiчної промисловості	177787,0	92,5	0,3	898003,6	149,9	1,5
VII. Полімерні матеріали, пластмаси та каучук	685276,5	121,6	1,3	3661440,2	137,5	6,0
39 полімерні матеріали, пластмаси	512150,3	129,2	1,0	2867271,5	133,9	4,7
40 каучук, гума	173126,3	103,7	0,3	794168,7	152,1	1,3
VIII. Шкiряна i хутряна сировина та вироби з них	173823,7	97,6	0,3	177286,8	142,7	0,3
41 шкури та шкіра необроблені	122601,6	85,9	0,2	72463,7	139,4	0,1
42 вироби із шкiри	44114,5	157,9	0,1	97630,6	151,5	0,2
43 хутряна сировина	7107,6	94,9	0,0	7192,5	92,7	0,0
IX. Деревина і вироби з деревини	828204,0	124,6	1,6	341530,5	121,4	0,6
44 деревина і вироби з деревини	827994,1	124,5	1,6	324094,9	119,2	0,5
45 пробка та вироби з неї	47,4	316,6	0,0	11589,0	175,4	0,0
46 вироби із соломи	162,5	146,3	0,0	5846,6	206,3	0,0
X. Маса з деревини або iнших волокнистих целюлозних матеріалів	940524,4	116,5	1,8	1658313,6	120,7	2,7
47 маса з деревини	734,8	96,4	0,0	117399,7	152,9	0,2
48 папiр та картон	822773,3	117,6	1,6	1438617,2	119,6	2,4
49 друкована продукція	117016,3	110,1	0,2	102296,7	109,4	0,2
ХI. Текстиль та вироби з текстилю	735844,1	103,2	1,4	1974817,4	139,4	3,3
50 шовк	55,9	71,2	0,0	2567,1	122,9	0,0
51 вовна	5481,8	105,9	0,0	56148,5	92,9	0,1
52 бавовна (тканини)	5762,5	81,6	0,0	175085,2	116,7	0,3
53 іншi рослиннi волокна	1279,6	101,9	0,0	13546,7	110,8	0,0
54 нитки синтетичні або штучні	5609,7	67,6	0,0	164090,5	128,7	0,3
55 хiмiчнi штапельнi волокна	6852,4	82,9	0,0	249220,8	137,9	0,4
56 вата	32914,5	99,7	0,1	131357,4	128,7	0,2
57 килими	11642,4	78,4	0,0	37824,0	159,1	0,1
58 спецiальнi тканини	2927,2	152,0	0,0	69650,5	123,0	0,1
59 текстильнi матерiали	20702,0	105,2	0,0	107470,6	129,1	0,2
60 трикотажні полотна	6662,6	164,8	0,0	83409,3	139,1	0,1
61 одяг трикотажний	125547,6	120,5	0,2	388424,0	180,8	0,6
62 одяг текстильний	420436,1	98,5	0,8	295604,9	132,1	0,5
63 іншi готовi текстильні вироби	89969,8	114,9	0,2	200417,9	167,5	0,3
XII. Взуття, головнi убори, парасольки	174761,0	120,9	0,3	490302,5	171,1	0,8
64 взуття	169326,9	121,9	0,3	467771,2	175,6	0,8
65 головнi убори	3547,8	86,5	0,0	7203,8	86,6	0,0
66 парасольки	1575,1	121,7	0,0	5026,0	111,0	0,0
67 обробленi перо та пух	311,2	128,1	0,0	10301,6	141,1	0,0
XIII. Вироби з каменю, гiпсу, цементу, кераміки, скла	399475,9	140,1	0,8	889669,0	140,1	1,5
68 вироби з каменю, гiпсу, цементу	108898,0	129,8	0,2	253096,1	132,6	0,4
69 керамiчнi вироби	183215,5	156,1	0,4	330229,5	153,0	0,5
70 скло та вироби із скла	107362,3	127,8	0,2	306343,4	134,1	0,5
XIV. 71 Дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні  метали та вироби з них	74229,2	88,2	0,1	302692,3	189,5	0,5
XV. Недорогоцінні метали та вироби з них	17332546,9	135,2	33,7	4127967,2	154,2	6,8
72 чорнi метали	14626608,8	142,7	28,4	1921369,6	171,9	3,2
73 вироби з чорних металів	1993667,9	102,4	3,9	884522,8	142,7	1,5
74 мiдь i вироби з міді	266964,2	150,6	0,5	151988,4	147,0	0,3
75 нiкель i вироби з нікелю	18901,0	145,4	0,0	175814,7	169,4	0,3
76 алюмiнiй i вироби з алюмінію	171858,2	84,6	0,3	375836,3	134,6	0,6
78 свинець і вироби із свинцю	18073,3	72,0	0,0	58958,6	243,1	0,1
79 цинк i вироби із цинку	210,1	71,1	0,0	53609,7	159,9	0,1
80 олово та вироби з олова	124,7	164,4	0,0	9096,5	161,7	0,0
81 іншi недорогоцінні метали	96487,6	138,3	0,2	85535,0	115,4	0,1
82 інструменти, ножовi вироби	33498,5	90,8	0,1	194481,6	126,6	0,3
83 іншi вироби з недорогоцінних металiв	106152,6	115,8	0,2	216754,1	134,0	0,4
XVI. Механічне обладнання; машини та механiзми, eлектрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку	5670416,3	113,1	11,0	8166974,9	130,6	13,4
84 котли, машини, апарати і механічні пристрої	3135318,0	112,5	6,1	4563802,1	115,7	7,5
85 електричнi машини і устаткування	2535098,3	113,9	4,9	3603172,8	156,0	5,9
XVII. Транспортні засоби та шляхове обладнання	3262441,4	204,4	6,3	3664286,5	169,3	6,0
86 залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання	2400884,0	309,0	4,7	276246,6	298,1	0,5
87 наземні транспортні засоби, крiм залiзничних	540571,8	141,7	1,1	3320612,3	169,1	5,5
88 аеронавігаційні або космiчнi апарати	123840,3	64,1	0,2	32076,7	61,4	0,1
89 плавучi засоби морські або річкові	197145,3	80,5	0,4	35350,9	63,4	0,1
XVIII. Прилади i апарати оптичнi, для фотографування або кiнематографiї; апарати медико-хiрургiчнi; годинники; музичнi iнструменти	252305,8	90,6	0,5	886372,0	132,1	1,5
90 прилади і апарати	249761,7	90,1	0,5	857914,4	131,7	1,4
91 годинники	1617,7	133,8	0,0	18189,9	147,1	0,0
92 музичні інструменти	926,4	272,8	0,0	10267,6	149,4	0,0
ХX. Рiзнi товари і вироби	416626,0	134,1	0,8	681981,8	136,4	1,1
94 меблi	311657,5	135,5	0,6	368997,5	125,2	0,6
95 іграшки, iгри	100856,5	134,6	0,2	195035,7	162,6	0,3
96 рiзнi готовi вироби	4112,0	71,6	0,0	117948,7	138,1	0,2
XXІ. 97 Вироби мистецтва	244,3	35,4	0,0	2082,7	209,3	0,0
98 Товари, придбані в портах	27882,0	77,9	0,1	252180,5	135,5	0,4
99 Різне	309328,8	112,8	0,6	130618,1	147,2	0,2

 

Додаток 2. Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами (2010 р.)

	Експорт		Імпорт		Сальдо
	тис.дол. США	у % до 2009р.	тис.дол. США	у % до 2009р.
Всього	51430521,6	129,6	60739969,3	133,7	–9309447,7
Країни СНД	18744497,2	139,1	26697422,3	135,6	–7952925,1
Азербайджан	610836,7	111,9	951192,3	336,4	–340355,6
Білорусь	1899198,1	150,9	2567588,7	151,7	–668390,6
Вірменія	201340,2	121,6	17946,1	63,6	183394,2
Казахстан	1300504,9	91,7	766218,3	37,7	534286,6
Киргизстан	75039,7	89,5	6175,3	153,9	68864,4
Молдова	713525,6	102,9	73639,6	141,5	639886,0
Російська Федерація	13431881,0	158,1	22198005,8	167,7	–8766124,9
Таджикистан	74742,2	93,0	3491,1	87,9	71251,2
Туркменістан	208949,2	64,3	31432,4	4,4	177516,8
Узбекистан	228479,7	56,3	81732,8	5,0	146746,9
Інші країни світу	32686024,4	124,6	34042547,0	132,3	–1356522,6
у тому числі
Європа	13839371,1	134,8	20002748,8	123,2	–6163377,7
у тому числі
Австрія	517177,3	157,4	697588,4	113,9	–180411,1
Албанія	48329,0	63,3	697,5	276,7	47631,6
Бельґiя	356907,9	127,6	588293,5	126,8	–231385,5
Болгарiя	450928,7	114,0	217997,7	143,6	232930,9
Боснiя i Герцеґовина	14866,8	155,3	7559,6	84,5	7307,1
Ґібралтар	151,3	2,6	33,9	–	117,4
Грецiя	164050,0	163,5	104142,4	125,8	59907,6
Данiя	124502,6	101,7	240529,4	109,6	–116026,7
Естонiя	106281,8	137,1	123393,9	91,2	–17112,1
Iрландiя	4498,4	106,0	112079,4	109,7	–107581,0
Iсландiя	112,2	244,0	51909,4	134,1	–51797,2
Iспанiя	411729,3	72,2	468599,4	125,9	–56870,0
Iталiя	2412347,5	196,5	1390271,6	122,0	1022075,9
Латвiя	180165,4	101,2	88080,3	80,0	92085,1
Литва	264404,6	136,6	637530,6	155,4	–373126,0
Лiхтенштейн	189,5	125,4	1443,3	29,7	–1253,8
Люксембурґ	4492,1	184,1	29114,9	156,7	–24622,8
Македонiя, колишня Югославська Республіка	95952,9	227,0	26269,7	83,9	69683,1
Мальта	49599,2	157,9	13364,8	173,5	36234,4
Монако	43,3	1,4	2136,0	105,8	–2092,7
Нiдерланди	563238,9	94,7	837884,5	123,7	–274645,7
Нiмеччина	1499472,9	120,1	4603082,0	119,5	–3103609,1
Норвеґія	84111,5	54,7	261267,4	100,6	–177155,9
Польща	1787225,2	147,9	2788809,6	128,5	–1001584,4
Портуґалiя	121788,0	191,6	51446,4	122,7	70341,6
Румунiя	705940,8	221,0	682195,4	139,8	23745,4
Сан-Марино	937,3	32,9	100,3	67,7	837,0
Сербія	199000,0	148,9	75934,8	153,2	123065,1
Словаччина	568243,5	131,0	442570,4	144,6	125673,1
Словенiя	11596,4	105,2	212593,0	114,7	–200996,6
Сполучене Королiвство	506517,3	146,3	820976,9	126,1	–314459,7
Угорщина	860084,3	117,8	1214630,6	179,1	–354546,4
Фарерськi Острови	–	–	5565,6	56,4	–5565,6
Фiнляндiя	34107,1	91,1	429857,5	102,0	–395750,4
Францiя	476864,5	107,8	1106658,0	113,9	–629793,5
Хорватiя	33378,4	223,2	50244,2	109,7	–16865,8
Чеська Республiка	626246,2	183,8	747929,3	120,2	–121683,1
Чорногорія	3866,0	805,0	2310,7	249,2	1555,3
Швейцарiя	472218,7	104,2	508232,7	116,0	–36014,0
Швецiя	77803,9	95,9	358867,1	79,5	–281063,2
Азія	13722129,3	113,1	10023365,3	153,3	3698764,1
у тому числі
Афганiстан	14008,9	47,5	470,8	196,6	13538,1
Банґладеш	112710,5	33,9	17773,9	134,3	94936,6
Бахрейн	2319,5	1642,5	132,8	10,0	2186,7
В’єтнам	136699,1	55,9	117624,2	103,2	19074,8
Гонконґ	26300,8	31,0	30569,2	183,6	–4268,4
Грузiя	527524,6	132,5	136068,1	139,1	391456,6
Ємен	20006,8	121,1	62,6	393,0	19944,2
Iзраїль	467583,9	118,8	91476,0	114,5	376107,9
Iндiя	1426117,0	123,7	680748,6	142,8	745368,4
Iндонезiя	352586,8	116,0	408645,0	157,0	–56058,2
Iрак	345016,6	145,9	478,1	1034,2	344538,5
Iран, Ісламська Республiка	1030745,0	136,4	49911,4	150,4	980833,5
Йорданiя	518974,0	109,4	21101,1	140,8	497873,0
Камбоджа	221,9	711,3	3920,9	97,3	–3699,0
Катар	13224,3	113,4	2949,6	81,3	10274,8
Китай	1316550,1	91,8	4700393,5	171,9	–3383843,3
Кiпр	175382,3	134,1	90463,5	184,2	84918,8
Корейська Народно-Демократична Республiка	2708,5	74,2	2494,5	331,9	213,9
Корея, Республiка	498002,4	88,5	786043,3	138,5	–288040,8
Кувейт	22708,8	102,2	306,6	27,0	22402,3
Лаоська Народно-Демократична Республіка	59,4	0,4	301,8	167,5	–242,5
Лiван	1033255,3	148,9	4171,8	117,7	1029083,5
Малайзiя	96895,1	205,5	171006,7	94,2	–74111,6
Монголiя	33283,1	116,5	11142,6	170,9	22140,5
М’янма	16816,7	113,4	699,1	441,5	16117,6
Непал	1261,9	75,6	92,9	123,3	1168,9
Oб’єднанi Арабськi Емiрати	277257,5	87,0	50866,3	142,7	226391,2
Оман	15570,6	104,2	324,7	17,1	15245,9
Пакистан	113006,9	46,6	55219,6	224,8	57787,3
Палестинська Територія	1476,8	234,5	9,7	185,2	1467,1
Саудiвська Аравiя	644548,7	129,4	37358,9	450,0	607189,8
Сирiйська Арабська Республiка	646816,0	85,9	44569,0	285,5	602247,0
Сiнґапур	147191,5	113,9	23868,1	88,9	123323,3
Таїланд	432598,0	160,7	162817,2	157,2	269780,8
Тайвань, Провiнцiя Китаю	80047,0	133,2	141243,9	109,3	–61196,9
Туреччина	3026668,7	142,3	1298282,2	136,3	1728386,4
Фiлiппiни	31596,5	16,3	23041,8	103,1	8554,7
Шрi-Ланка	9434,8	38,0	54812,6	145,3	–45377,8
Японiя	104804,4	94,3	801829,7	154,3	–697025,3
Африка	3018692,1	114,9	874429,0	141,6	2144263,1
у тому числі
Алжир	159343,5	59,7	4870,4	662,8	154473,2
Анґола	5570,8	176,9	266,9	–	5304,0
Бенiн	24993,4	177,5	0,0	0,4	24993,4
Ботсвана	4822,8	15557,4	2,4	168,7	4820,4
Буркiна-Фасо	13289,2	250,4	58,6	–	13230,6
Ґабон	2667,9	417,3	79983,2	285,2	–77315,3
Ґамбiя	1243,3	108,6	0,8	–	1242,5
Гана	57510,0	156,6	209396,3	95,6	–151886,3
Ґвiнея	13623,3	230,9	106104,5	114,4	–92481,2
Демократична Республіка Конґо	80067,5	3684,2	809,3	115,2	79258,3
Джібутi	10238,5	24,7	–	–	10238,5
Екваторiальна Ґвiнея	3981,1	16,5	–	–	3981,1
Ефiопiя	65867,6	151,1	1019,3	269,9	64848,3
Єгипет	1327993,7	131,2	84182,6	136,4	1243811,1
Замбiя	43,7	7,1	1819,2	342,9	–1775,4
Зiмбабве	–	–	7785,1	226,3	–7785,1
Камерун	18741,4	106,2	1607,8	551,4	17133,6
Кенiя	99538,4	75,1	6864,9	154,9	92673,5
Конґо	3720,7	51,7	176,4	112,5	3544,3
Кот-д’Івуар	44577,5	157,9	135421,6	136,2	–90844,1
Лiберiя	2803,1	295,6	4329,8	163,2	–1526,8
Лiвiйська Арабська Джамахiрiя	201456,6	102,9	328,1	105,5	201128,5
Маврикiй	33,4	89,9	476,6	101,1	–443,2
Мавританiя	11831,4	86,4	6245,1	118,1	5586,3
Мадаґаскар	155,3	30,5	428,3	113,0	–273,0
Малавi	–	–	21328,7	95,0	–21328,7
Малi	12649,4	84,2	7,6	121,3	12641,8
Марокко	103461,5	82,0	9156,0	220,4	94305,6
Мозамбiк	6864,3	490,3	6088,5	93,2	775,8
Намiбiя	110,7	1,1	30,2	46,8	80,5
Нiґер	1514,1	147,9	5,1	–	1509,0
Нiґерiя	245272,0	126,6	13572,4	339,4	231699,6
Об’єднана Республiка Танзанiя	14520,6	192,1	5472,3	119,9	9048,3
Пiвденна Африка	27550,9	91,2	157957,9	334,3	–130407,0
Руанда	119,9	11,5	1,3	–	118,7
Сан-Томе і Прiнсiпi	–	–	150,2	–	–150,2
Свазіленд	23,0	–	193,4	721,2	–170,3
Сейшели	2167,6	2752,0	151,6	68,0	2016,1
Сенеґал	59321,2	120,7	446,0	362,2	58875,3
Сомалi	181,7	1,4	–	–	181,7
Судан	96460,7	139,8	170,4	87,9	96290,3
Сьєрра-Леоне	878,1	130,6	14,0	25,1	864,0
Тоґо	21280,4	370,1	108,3	132,3	21172,1
Тунiс	232009,9	122,9	3633,6	126,3	228376,3
Уґанда	27288,7	179,3	3586,7	87,0	23701,9
Центральноафриканська Республіка	323,9	70,6	11,6	14986,2	312,3
Чад	12520,1	28,4	17,9	–	12502,1
Америка	2004956,9	178,3	2878918,5	131,0	–873961,5
у тому числі
Анґiлья	1691,1	–	3,1	2,6	1687,9
Аргентина	39789,6	289,6	106076,6	186,8	–66287,0
Аруба	1203,2	574,5	–	–	1203,2
Багами	63,4	693,0	454,2	28,9	–390,8
Белiз	5126,2	113,2	675,8	176,4	4450,4
Бермуди	920,1	23960,0	–	–	920,1
Болівія	69,4	1914,6	1196,3	106,0	–1127,0
Бразілiя	359896,3	312,4	459597,4	122,4	–99701,2
Венесуела	4669,8	57,1	189,5	85,2	4480,2
Вiрґiнськi Острови, Британські	379148,1	100,2	728,2	25,4	378420,0
Ґайана	219,7	154,3	44838,9	76,5	–44619,2
Ґватемала	7214,7	233,8	7218,9	145,2	–4,2
Гондурас	3978,9	107,7	226,4	93,1	3752,5
Ґренландiя	–	–	592,5	94,1	–592,5
Домiнiка	417,3	2860,9	15,5	–	401,8
Домініканська Республіка	9680,2	138,2	2446,9	161,1	7233,2
Еквадор	11809,7	61,4	161158,8	118,5	–149349,1
Канада	73268,6	118,9	160204,9	117,6	–86936,2
Колумбія	16105,2	46,8	13394,5	94,3	2710,7
Коста-Рика	347,6	188,8	15562,2	187,6	–15214,6
Куба	12911,7	94,8	13024,8	383,1	–113,1
Мексика	200071,5	141,1	63353,0	165,0	136718,5
Нiкараґуа	5883,6	206,8	619,8	267,8	5263,8
Острови Кайман	127,3	9862,6	0,1	–	127,1
Панама	27401,3	78,6	5803,6	21,2	21597,7
Параґвай	3313,8	94505,8	225,5	24,3	3088,4
Перу	16692,1	182,6	3475,8	106,2	13216,4
Пуерто-Рико	152,7	–	6204,4	204,5	–6051,8
Сальвадор	210,9	9,0	146,6	267,2	64,3
Сент-Вiнсент i Ґренадiни	587,8	53,0	–	–	587,8
Сент-Кiтс і Невiс	373,2	30,9	2,7	15,6	370,4
Сполученi Штати Америки	812209,0	324,3	1766757,5	137,4	–954548,4
Сурiнам	260,1	263,9	–	–	260,1
Теркс i Кайкос, Острови	421,3	430,3	–	–	421,3
Тринiдад i Тобаґо	4607,6	2969,5	20,6	355,2	4587,0
Уруґвай	2151,7	42,4	5355,9	246,9	–3204,1
Фолклендськi Острови (Мальвiнськi)	–	–	2143,8	84,4	–2143,8
Чiлi	1771,2	17,1	37138,8	120,2	–35367,5
Австралiя i Океанiя	28398,3	131,4	261358,6	174,9	–232960,3
у тому числі
Австралiя	23572,6	135,0	246583,1	173,7	–223010,6
Вануату	246,2	10367,8	–	–	246,2
Маршаллові Острови	608,4	482,6	0,8	98,9	607,5
Нова Зеландiя	3242,8	83,1	13789,2	190,6	–10546,4
Папуа-Нова Ґвiнея	1,6	–	846,6	510,8	–845,0
Самоа	556,6	–	–	–	556,6
Фіджі	56,9	–	136,9	4468,1	–80,0