Вступ

Проведення валютних операцій є найскладнішим і найризикованішим видом банківської діяльності, який може принести йому як великі прибутки так і стати джерелом значних збитків. З поширенням економічних інтеграційних процесів і враховуючи негативний вплив світової фінансової кризи роль валютного регулювання та валютного контролю в процесі управління валютними операціями відчутно зростає. Учасники зовнішньоекономічної діяльності, як комерційні банки, так і їх клієнти постійно потерпають від нестабільності та неможливості протидіяти цілеспрямованим валютним спекуляціям. Тому вивчення валютного регулювання та контролю є сьогодні дуже доцільним і актуальним.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Проблемі валютного регулювання та валютного контролю низку наукових праць та досліджень. Серед вітчизняних вчених слід відзначити таких авторів як В.Гейця, В.Ющенка, О.Дзюблюка, І.Д’яконової, О.Барановського, О.Береславської, Ф.Журавки, В.Коваленко, В.Міщенка, Д.Полозенка, А.Сомик та інших. Стосовно праць зарубіжних вчених з регулювання валютних відносин, то заслуговують на увагу роботи М.М. Артьомова, О.М. Козиріна, Г.А. Тосуняна, О.В. Ємеліна, В.Ф. Ебке та деяких інших вчених.

Світовий досвід свідчить, що валютні відносини і внутрішній валютний ринок успішно розвиваються, як правило, за активної регулюючої участі держави та активного контролю уповноважених органів за валютними операціями.

Світовий досвід переконує, що країни, які застосовують жорсткий режим валютного контролю, часто досягають протилежного результату.

1. Особливості розвитку ринку євровалюти та його сучасний стан

Ринок євровалюти являє собою універсальний міжнародний ринок, який поєднує в собі елементи валютних, кредитних та комісійних операцій. Надзвичайна мобільність засобів на ринку в поєднанні з великими масштабами операцій здійснює значний вплив на валютне положення країн всього світу.

В умовах глобалізації одним із найбільших сегментів світового фінансового ринку є ринок єврооблігацій, який завдяки своїм численним перевагам, порівняно з іншими сегментами, розглядається як найпріоритетніше джерело фінансових ресурсів для країн із перехідною економікою. Процес імплементації країни в ринок єврооблігацій має враховувати основні детермінанти розвитку глобального фінансового середовища й бути максимально адаптованим до реалій національної економіки.

ЄСЦБ розрізняє п’ять типів інструментів для проведення операцій на відкритому ринку:

• зворотні операції (reverse transactions); базуються на заставі або продажу цінних паперів з правом викупу;
• прямі операції (outright transactions); центральні банки здійснюють остаточний продаж або купівлю цінних паперів з повним переходом права власності;
• емісія боргових сертифікатів (issuance of debt certifications); боргові сертифікати з максимальним терміном обігу до 12 місяців емітуються з метою регулювання ліквідності;
• валютні свопи (foreign exchange swaps); вимоги в євро обмінюються шляхом купівлі, продажу на вимоги в іншій валюті, одночасно укладається форвардна угода щодо зворотних дій;
• строкові депозити (collection of fixed-term deposits); ЄСЦБ приймає від комерційних банків країн ЕВС через відповідні центральні банки строкові депозити з фіксованим терміном дії та під фіксовані ставки відсотків.

Залежно від цілей, регулярності та механізмів проведення операції на відкритому ринку ЄСЦБ поділяють на чотири категорії:

• основні операції із рефінансування (main refinancing operations) – регулярні зворотні операції з терміном дії до двох тижнів. Здійснюють щотижня національними центральними банками шляхом проведення стандартних аукціонів;
• продовжені операції із рефінансування (longer-term refinancing operations) – зворотні операції з терміном дії до трьох місяців. Здійснюються раз на місяць національними центральними банками через стандартні аукціони;
• операції тонкого настроювання (fine-tuning operations) проводяться центральними банками з метою згладжування коливань на грошовому ринку, мають часто форму зворотних операцій, але можуть проводитись і у вигляді прямих операцій, валютних свопів та строкових депозитів шляхом швидких аукціонів чи взаємних угод;
• структурні операції (structural operations) здійснюються за допомогою емісії боргових сертифікатів, зворотних і прямих операцій шляхом проведення стандартного аукціону або за взаємними угодами. Використовуються з метою структурного узгодження позицій ЄСЦБ та решти фінансового сектору[5, c. 29-30].

Основними сегментами євровалютного ринку є ринок євродепозитів, єврокредитів, єврооблігацій. Ринок євровалют охоплює міжбанківські операції й угоди з небанківськими клієнтами.

Ринок євровалют відіграє важливу роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах. Він є універсальним міжнародним ринком, який поєднує в собі елементи валютних, кредитних і комісійних операцій.

До специфічних характеристик ринку євровалют можна віднести:

• значні масштаби ринку;
• відсутність чітких просторових кордонів: ринок євровалют охоплює кілька сотень провідних банків на різних континентах;
• функціонує цілодобово;
• універсальність ринку;
• розміщення фінансових центрів ринку євровалют у тих країнах або офшорних частинах їхніх територій, де місцеве законодавство встановлює пільговий режим для операцій з нерезидентами;
• інституційну особливість ринку — виділення категорії євробанків та міжнародних банківських консорціумів;
• самостійна і гнучка систему процентних ставок;
• обмежений доступ на ринок;
• мінімальне державне регулювання ринку;
• вища прибутковість операцій у євровалютах, ніж у національних валютах: ставки за євродепозитами вищі, а за єврокредитами нижчі;
• спрощена процедура проведення операцій
• наявність значної кількості фінансових інструментів, що є порівняно дешевими, характеризуються високою ліквідністю та гібридністю.

Проте, ринкові євровалют властиві дві вади.

• ринок євровалют е нерегульованим і тому ймовірність банкрутства банку і втрати вкладниками їхніх грошей зростає;
• позичання коштів у міжнародному масштабі може бути ризикованим для компанії на ринку валютних обмінних операцій.

Під час кризи населення і бізнес дуже сильно піддалися паніці. Різкий обвал гривні призвів до масової скупки доларів США і євро. Хоча у світі, в кризових умовах, фізичні та юридичні особи на всі вільні гроші купують дорогоцінні метали, зокрема золото.

А в Україні, у період спаду економіки (з липня 2008 по липень 2010 року) перевищення купівлі доларів над їх продажем склало більше 14 млдр. дол. Втім, варто зазначити, що фізичні особи змогли купити менше 30% цієї суми. Інша частина готівкової валюти — гроші бізнесменів, які обслуговують нашу неофіційну економіку.

Конвертація безготівкової гривні в готівкові долари був найбільш популярним методом захисту своїх грошей під час кризи. Він залишається і зараз. Але, якщо, тоді бізнесмени конвертували безготівкові гроші у готівку, перш за все, під впливом недовіри до банківської системи, то на сьогодні процес конвертації безготівкової валюти в готівкову, викликаний швидким ухваленням нового Податкового кодексу. Бізнес хоче просто таким чином убезпечити себе від небажаних наслідків, які можуть з’явитись в результаті введення Податкового кодексу та підвищення фіскального тиску на офіційний бізнес [3, c. 25].

Країни Єврозони обговорюють кризу в Греції. Екстрений саміт збирається в Брюсселі щоби розглянути глобальну фінансову ситуацію в Європі, яка склалася внаслідок бюджетної скрути у Греції.

Причиною чергового спаду євро відносно інших світових валют значною мірою стали висловлювання представників правлячої партії Угорщини щодо долі її економіки, яку прирівняли до грецької. І хоча угорці не користуються євро, бюджетні проблеми будь-якої з країн ЄС одразу стають у центрі уваги ринків.

Міністри 16 держав провели чергову антикризову нараду у Люксембурзі в якій йшлося про додаткові заходи для посилення бюджетної дисципліни у Португалії й Іспанії, а нині ще й Угорщині. Хоч вона й не входить до єврозони, проте з 2008 року перебуває під опікою МВФ та Європейського центрального банку, які тоді врятували її від банкрутства.

Замість жорсткої фіскальної політики — радикальне скорочення видатків та жорстка фінансова дисципліна. Саме таку стратегію подолання кризи обрав польський уряд. Словаччина, яка в першій стадії кризи зберегла дивовижну стабільність — занадто міцний курс обміну крони на євро. Проте, тут стало занадто дорого купувати, відпочивати та виробляти.

Активне скидання українцями готівкового євро розпочалось ще в середині травня. Позбавлятися від нього почали відразу після того, як курс на міжнародних ринках впав з $1,28-1,26 до 1,25-1,24/євро, а в обмінниках країни — з 10,2-10,5 до 9,8 -10,2 грн./євро. Спочатку українські банки безперебійно брали євровалюту, але як тільки міжнародні котирування стали $1,22 — 1,21/євро, продаж євро став справжньою проблемою.

Набагато менше проблем через стрімке зниження курсу євро у світі. Як і очікувалося, імпортери, які працюють з ЄС, від девальвації євровалюти тільки виграли.

Викрутитися з ситуації змогли і вітчизняні експортери. Незважаючи на те, що близько 30-35% зовнішньоекономічних контрактів українських компаній укладені в євро, проте більшість з них дозволяють нашим підприємствам змінювати валюту розрахунків [1, c. 18-19].

Вивчаючи останні дані на ринку євровалют, можна сказати, що долар демонстрував послаблення з березня 2009 року в міру того, як інвестори надавали перевагу вкладам в активи з підвищеною дохідністю на фоні ознак відновлення глобальної економіки. Підтримку долару надала корекція на ринках акцій, і чимало інвесторів віддали перевагу фіксації прибутку або просто закривали позиції. Проте глобальна тенденція послаблення долара все ж зберігається.

2. Регулювання валютних операцій в ЄС

Валютну інтеграцію як невід’ємний елемент економічної інтеграції варто розглядати у контексті послідовності кількох основних стадій організації валютних відносин:

— гармонізації, тобто зближення та взаємного пристосування національних господарств і валютних систем;

— координації, тобто узгодження цілей валютної політики;

— уніфікації, тобто проведення єдиної валютної політики.

Однак економічний розвиток регіонів ЄВС не є рівномірним. Загалом у ЄС налічується понад 40 несприятливих районів. Це окремі департаменти Франції, південь Італії, особливо острови Сардинія і Сицилія, більша частина Іспанії, а також Греція, Ірландія і Португалія. Рівень життя в найбідніших районах ЄВС у 2,5 рази нижчий по Європі. У найменш розвинених економічних регіонах ЄВС створення відкритого ринку і посилення конкуренції може спричинити банкрутства, розорення, посилення безробіття. Тому варто дослідити розвиток банківських установ та визначити шляхи впливу їх на фінансову стійкість держав, що розвиваються [4].

У таблиці 1. наведено цілі грошово-кредитної політики в країнах ЄС.

Таблиця 1

Цілі грошово-кредитної політики в країнах ЄС, 2008 р.

Країна	Монетарний цільовий орієнтир	Цільовий орієнтир у сфері валютного курсу	Цільовий орієнтир інфляції
Бельгія	—	+	—
Люксембург	—	+	—
Данія	—	+	—
Німеччина	+	—	—
Фінляндія	—	—	+
Франція		+	—
Греція	+	—	—
Великобританія	—	—	+
Ірландія	—	+	—
Італія		—	—
Нідерланди	—	+	—
Австрія	—	+	—
Португалія	—	+	—
Швеція	—	—	+
Іспанія	—	+	+
ЄСЦБ		—	+

Кредитні установи не є винаходом сучасності. Упродовж тривалого історичного періоду, протягом сторіч, вони розвивалися в усіх країнах, формуючи ту чи іншу національну кредитну систему, головною ланкою якої є банківська система. Від її функціонування багато в чому залежить стабільність усієї економіки. Інтернаціоналізація банківської справи та об’єктивний процес зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу обумовили активізацію діяльності Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків стосовно визначення меж проведення ефективного банківського нагляду. У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. У багатьох країнах у проведенням нагляду і контролем за діяльністю банків займаються не тільки центральні банки, а й спеціально створені для цього державні органи [6, c. 52].

Нові тенденції у питанні нагляду за діяльністю банків пов’язані із створенням Європейського центрального банку (ЄЦБ) як єдиного центру, що може емітувати євро і контролювати його пропозицію. ЄЦБ разом із національними центральними банками країн-членів утворюють Європейську систему центральних банків.

У процесі законодавчих реформ виникло дерегулювання фінансових ринків, що проводилося з кінця 60-х років та охопило більшість країн з розвинутою економікою, з метою пом’якшення чи повного скасування обмежень та заборон у фінансовій діяльності. Як наслідок відбулося відкриття нових установ, поширення філійної мережі, створення холдингів, регулювання відсотків та тарифів на фінансові послуги тощо. Дерегулювання розпочалося в США, де у комерційних банків підвищувалися ліміти процентних ставок за ощадними депозитами. Водночас з’являлися нові різновиди чекових рахунків, наприклад депозитний рахунок грошового ринку, що дало громадянам можливість отримувати відсоток за операційними рахунками. Завдяки новим законам банки отримали право пропонувати клієнтам операційні депозити, а також різні варіанти споживчого та комерційного кредиту, тобто послуги, типові для багатьох конкуруючих між собою банківських та  фінансових установ, наприклад, позичково-ощадні асоціації. Інші провідні країни світу, як Австралія, Канада, Англія, Японія та ін., приєдналися до практики дерегулювання в 80-ті роки, поширивши сферу повноважень діяльності банків, дилерів з операцій з цінними паперами та інших організацій, що надають фінансові послуги [2].

Посилення ролі небанківських фінансових інституцій — характерна особливість 1970-1990-х років. Останнім часом частка активів комерційних банків високо розвинутих країн, особливо у США, ледь перевищує чверть сукупних активів усіх фінансових інституцій. На страхові компанії та пенсійні фонди припадає біля 40% активів. Пожвавився процес концентрації капіталу у сфері небанківських кредитно-фінансових установ. Наприклад, великі нефінансові корпорації, як, зокрема, Дженерал Моторз Компані, Сups, AT&T та ін., мають можливість надавати відповідні фінансові послуги клієнтам згідно своїх спеціалізацій. Така конкуренція  в подальшому сприятиме розширенню переліку послуг для клієнтів [2, c. 356-357].

В наслідок розвитку банківських систем в країнах ЄС виникає — Європейська система центральних банків ( ЄСЦБ ) , що складається  з Європейського центрального банку (ЄЦБ) та центральних банків країн – членів ЄС. Основна мета ЄСЦБ – підтримка цінової стабільності, тобто регулювання рівня інфляції до 2 – х %.

ЄЦБ допомагає компетентним відомствам здійснювати контроль над кредитними інститутами, сприяє підвищенню зайнятості населення, стійкому економічному зростанню, високому ступеню конвергенції національних економічних систем ЄС, де банки намагаються підтримувати не лише свою фінансову стабільність, а й  загальну економічну політику ЄС.

Введення євро — безпрецедентне явище у світовій економіці. Уперше йдеться про появу на економічній карті світу цілком нової грошової одиниці, яка має на меті замінити у найближчі роки та поступово витіснити з внутрішнього та зовнішнього обороту національні грошові одиниці та долари США. При цьому євро повинна стати не тільки розрахунковою одиницею на заміну СДР та ЕКЮ, а повноцінною грошовою одиницею, для здійснення валютних операцій як всередині країн ЄС, так і на світовій арені.

Позитивний вплив валюти євро також відбувається у країнах, що мають тісні економічні і торговельні зв’язки з ЄС.  Ефективність реалізується через 2 напрямки:

• використовуючи єдину валюту в розрахунках з ЄС експортери та імпортери виграють від зниження ризиків і витрат при здійсненні валютних трансакцій;
• прив’язавши свої національні валюти до євро, країни зробили перші кроки до стабільності, використавши як орієнтир стабільність ЕВС [4].

Головним чинником швидкої інтеграції грошових ринків у ЄС було створення і надійне функціонування системи великомасштабних грошових переказів у реальному часі TARGET.

У Європі до введення євро існувала велика кількість розрахункових систем, при цьому в кожній країні-члені вони, як правило, управлялися центральним банком. Пріоритетним завданням, яке було визначено при заснуванні Євросистеми, було забезпечення фінансової стійкості з наступним формуванням інтегрованого європейського ринку цінних паперів. З цією метою було започатковано проект TARGET, реалізація якого здійснювалась у три етапи:

1) TARGET (1999) – поєднання у єдину мережу систем гуртових міжбанківських розрахунків у режимі реального часу для країн-членів Євросистеми;

2) TARGET 2 CASH (2007) – створення єдиної спільної платформи для грошових розрахунків в межах Євросистеми;

3) TARGET 2 SECURITIES – планується створити загальну платформу торгівлі цінними паперами для суб’єктів європейського фондового ринку [8, c. 32-33].

Під час обігу валюти кожної держави на зовнішньому ринку виникає фінансова стабільність у її економіці, що, відображається наявністю її фінансових ресурсів і ступенем їх використання. Отже, держава, вільно маневруючи грошовими коштами, здатна шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації  продукції а також послуг через існуючі суб’єкти господарювання, що відзначається оновленням, розширенням та зміною якісних характеристик.

Але, крім фінансової стабільності, може відбуватися девальвація грошової одиниці, що призведе до негативних процесів в економіці, навіть якщо ця ситуація викликана не об’єктивними макроекономічними процесами, а панічними настроями головного внутрішнього інвестора – пересічних громадян [5].

Відсоткові ставки за депозитами і кредитами слугують нижньою і верхньою межею ринкової ставки «овернайт» і є барометром грошово-кредитної політики ЄЦБ.

Обов’язковому резервуванню (система обов’язкового резервування була введена рішенням Ради ЄЦБ у 1998 р.) підлягають такі пасивні статті банківського балансу, як: депозити, боргові зобов’язання та короткострокові цінні папери.

Резервна ставка коливається у межах від 0 до 2% і визначається на місячній основі. Вартість грошей в єврозоні визначається ставкою за основними операціями рефінансування ЄЦБ, яка рішенням Ради директорів ЄЦБ від 8 червня 2000 року встановлюється на тендерній основі після узгодження мінімально можливого її рівня з ЄЦБ. Крім неї до інструментарію ЄЦБ відносяться гранична кредитна ставка та гранична депозитна ставка.

За станом на 10.11.2009 ставки встановлені на рівні (діють з 8.11.2001): ставка за основними операціями рефінансування – 3,25%, гранична кредитна ставка – 4,25% та гранична депозитна ставка – 2,25% [7, c. 262-263].

Але вихід на міжнародні ринки грошових операцій дозволить банкам отримувати ресурси, які не підпадають під вимоги обов’язкового резервування, що дозволить банкам збільшувати свій кредитний потенціал і на цій основі підвищувати  ефективність своєї діяльності.

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене потрібно відмітити, що саме кошти вкладників безпосередньо використовуються для кредитних операцій. А це і заробітна плата, й обігові кошти на сировину, матеріали, пальне та інше, інноваційні проекти розвитку підприємств. Коли нема коштів – припиняються платежі, а зупинка платежів – це повний параліч господарської діяльності країни, блокування її економіки.

Особливе значення  фінансової стабільності у державі має регулювання валютних операцій методами посиленого фінансового моніторингу, попередженням та усуненням тіньової діяльності в банківській сфері.

• Переміщення євровалют, яке залежить від фази циклу, коливань процентних ставок, вектора економічної політики країни, впливає на національну економіку і часто-густо суперечить грошово-кредитній політиці країни. Спекулятивні потоки євровалют посилюють нестабільність національної економіки, утруднюють її вихід із кризи.
• Обмін євровалют на національні валюти сприяє розширенню кредитної експансії всередині країни.
• Ринок євровалют впливає на платіжний баланс. Наприклад, відплив доларів із США на євроринок збільшує обсяг іноземних вимог до американських банків, що посилює дефіцит платіжного балансу країни з поточних операцій.
• Ринок євродоларів справляє неоднозначний вплив на розвиток кризи світової валютної системи. Спершу, в 50—60-ті роки, він гальмував розвиток цієї кризи, поглинаючи доларовий надлишок і розширюючи масштаби використання долара як міжнародного платіжного та резервного засобу. З початку 70-х років функціонування ринку євродоларів почало посилювати кризу Бреттон-Вудської системи. У 1990—2010 рр. ринок євровалют чинив потужний вплив на потоки капіталу і виникнення та розвиток сучасних економічних криз.
• Євровалютні операції служать передавальним механізмом впливу змін грошово-кредитної й валютної політики однієї країни на іншу. Так, політика високих процентних ставок у США на початку 80-х років змусила країни Західної Європи підвищити свої процентні ставки для стримування відпливу капіталів і утруднила проведення ними грошово-кредитної політики, спрямованої на вихід з економічної кризи. В середині 80-х років за рішенням п’яти провідних країн проведено узгоджене зниження міжнародних процентних ставок, однак зберігається різниця в їхніх рівнях. У 2000 р. зниження процентних ставок у Японії сприяло їх зниженню в Європі.
• Надзвичайна мобільність коштів на ринку за великих масштабів операцій чинить значний вплив на валютний стан світового фінансового середовища.

Зважаючи на те, що євровалюти на сьогодні матеріально не забезпечені і їх розвиток стримується переважно можливостями капіталовкладень, у тому числі спекулятивного характеру, виникають питання про межі зростання даного ринку, оптимальні розміри, співвідношення євровалют, необхідність регулювання та ін.

Список використаної літератури

1. Захаров І.В. Спрощення процедури здійснення угод на ринку евровалют/ І.В. Захаров//Фінанси України. -2008. — №9. — С. 18-20.
2. Мозговий О.М. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусіець. — К.: КНЕУ, 2005. — 557 с
3. Поплавська Ж.В. Євровалюта в сучасних кризових умовах економіки / Ж.В. Поплавська// Фінанси України. -2008. — №3. — С. 25.
4. Стефанова Є.В. Євро як світова валюта/ Є.В. Стефанова// Фінанси України. — 2009. — №4. — С.19.
5. Шеремет О. Ринок евровалют: основні проблеми та перспективи розвитку/ О. Шеремет// Економіка України. — 2009. — №2. — С. 29-31.
6. Кузнєцова Л.І., Кузьменко В.П. Досвід Європейської інтеграції та можливості його використання у СНД. К.: КНЕУ, 2004 р. — 546 с.
7. Савченко О.Г. Економічний капітал банку як фактор стабільності банківських установ ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 2003. – № 39, частина І. – С. 261-264.
8. Набок P. Фондові ринки у країнах – нових членах ЄС: становлення і перспективи / Р. Набок, О. Шитко // Вісник Національного банку України. – 2005. – № 7. – С. 29–33.