Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що шкода, заподіяна злочином, не має самостійного термінологічного значення в межах науки кримінального права, а використовується, насамперед, як термінологічний інструмент при визначенні та характеристиці інших понять, наприклад, критеріїв криміналізації діянь, суспільної небезпеки злочину, суспільно небезпечних наслідків злочину, малозначності діяння тощо. При цьому поняття “шкода” набуває у працях вчених різний зміст в залежності від предмету їх наукового дослідження. Такий підхід розмиває зміст поняття „шкода, заподіяна злочином”, надає йому багатозначний характер, і не дає можливості загального використання цього поняття в одному значенні в межах науки кримінального права та кримінального законодавства.

Зобовʼязання із заподіяння шкоди відомі з давніх часів. З розвитком суспільства, втіленням у життя теорії про природні права людини учасником відносин з відшкодування шкоди стає держава.

Публічно-правові відносини виникають в результаті владної діяльності, діяльності від імені публічної влади. У таких відносинах, де заподіювач шкоди наділений владою, питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи, має особливе значення.

Цьому питанню постійно приділяється увага в юридичній літературі як на загальнотеоретичному рівні, так і в науці кримінального права.

1. Характеристика підстав умов відповідальності за заподіяння шкоди

Наслідком порушення цивільно-правових норм може бути також і моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала через каліцтво або інше ушкодження здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК[1]). Зазначена шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

До обов’язкових умов цивільно-правової відповідальності належать причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Причинно-наслідковий зв’язок є простим (якщо між протиправною поведінкою та завданою шкодою немає інших юридично значущих обставин) та складним (якщо між завданою шкодою та протиправною поведінкою існують й інші обставини, які впливали на її заподіяння). Причому протиправна поведінка особи лише тоді є причиною збитків, коли вона безпосередньо пов’язана із збитками.

Майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала, а по-друге, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків встановлених ч.2 ст.1167 Ц.К. (випадки завданої шкоди джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок незаконного судження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт тощо).

Відшкодування шкоди регулює стаття 1166 Цивільного кодексу України[2], яка визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоду звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями відшкодовується у випадках передбачених Цивільним кодексом України[3].

Ознаки зобов’язання щодо відшкодування шкоди:

1)правова форма реалізації цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;

2)основні функції-поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив;

3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобов’язання, не впливають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його інтересів;

4) зобов’язання виникає за наявності передбачених законом умов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки.

Зміст ст. ст. 203 і 440 ЦК[4] полягає в тому, що для того щоб визнати особу відповідальною за шкоду, необхідно встановити, що ця шкода є результатом (наслідок) саме її протиправного діяння (причина), тобто між ними повинен існувати певний причинний зв’язок.

Існують різні теорії щодо характеру причинного зв’язку: необхідний і випадковий причинний зв’язок, можливий і дійсний причинний зв’язок та ін.

Зобов’язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов’язаннями із правопорушення або деліктними зобов’язаннями) — найпоширеніший вид недоговірних зобов’язань.

Зобов’язання із заподіяння шкоди — це зобов’язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немай-нових прав абсолютного характеру і мета яких — забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як внаслідок невиконання договірних зобов’язань, так і у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов’язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність.

І договірна, і недоговірна відповідальність мають спільні риси:

— мета — поновити порушені права;

— мають майновий характер;

— реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;

— виконують попереджувальну, виховну функцію. Водночас між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю існують і певні відмінності:

1) договірна настає, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна — в абсолютних;

2) договірна покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна — на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиняються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);

3) договірна — це додатковий обов’язок, який приєднується до невиконаного обов’язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна — це новий обов’язок замість невиконаного (заподіяв шкоду — відшкодуй);

4) договірна передбачена як законом, так і договором, недоговірна — виключно законом;

5) договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення пені, штрафу, неустойки, а недоговірна — виключно у вигляді відшкодування збитків[5].

Як договірна, так і недоговірна відповідальність настає лише за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені в ст. 1166 ЦК[6]. Відповідальність за заподіяння шкоди настає за загальним правилом за наявності таких умов:

1) шкода;

2) протиправність поведінки заподіювана;

3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;

4) вина заподіювана шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними для виникнення зобов’язань із заподіяння шкоди, оскільки їх сукупність вимагається в усіх випадках, крім тих, які спеціально передбачені в законі.

2. Підстави виникнення зобов’язань за заподіяння шкоди

Підстави виникнення зобов’язань — це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди:

1) наявність шкоди у потерпілого;

2) протиправність поведінки заподіювача шкоди;

3) причинний зв’язок між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою.

4) Вина заподіювача.

Наявність шкоди у потерпілого-вона може майновою або моральною. Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди. Особиста немайнова (моральна) шкода раніше не відшкодовувалася. Проти позитивного вирішення питання висувалися два основних заперечення:

а) відшкодування моральної шкоди не притаманне було соціалістичній свідомості і праву;

б) моральну шкоду не можна ні оцінити, ні відшкодувати в грошовій формі. Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобігання порушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а про цивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до статті 1167 ЦК[7] моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної та юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу-тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) у інших випадках встановлених законом.

Окремо у статті 1168 ЦК[8] урегульоване відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи. Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю[9].

Протиправність поведінки заподіювача шкоди-порушення норм права і суб’єктивного права потерпілого. Закон передбачає низку обставин, наявність яких виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди:

а) дії щодо здійснення права і виконання обов’язку-наприклад, дії організації епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюють небезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань, діяльність пожежників з гасіння пожежі;

б) згода потерпілого на заподіяння шкоди. Вона виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди за наявності трьох умов: згода добровільна, стосується тих благ, якими потерпілий може повністю розпоряджатися самостійно, відповідно вимогам закону про порядок здійснення цивільного права;

в) протиправність поведінки самого потерпілого (у деяких випадках). Це заподіяння шкоди у разі здійснення особою права на самозахист. Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169)[10]

Від необхідної оборони слід відрізняти крайню необхідність. Це стан, коли особа заподіюючи більшу шкоду, що загрожує інтересам держави або суспільства, особистості чи правам діючої або іншої особи, завдає шкоду значно меншу, якщо небезпека зазначеним інтересам і правам не може бути усунена іншими шляхами і засобами (наприклад, водій, намагаючись уникнути наїзду на пішохода, заподіяв шкоду іншому автомобілю). У разі необхідної оборони виключається цивільно-правова і кримінальна відповідальність. Однак цивільне право не передбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності. Можливі три варіанти вирішення питання:

а) загальне правило-шкода, завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншим способом (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.(ч.1. ст.1171)

б) за ч.2 ст.1171 ЦК суд має право, враховуючи обставини, за яких завдано шкоди у стані крайньої необхідності, покласти її обов’язок відшкодування на особу, яка її завдала;

в) суд вправі зобов’язати особу, що завдала шкоду, а також особу в інтересах якої діяла вказана особа, відшкодовувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

3.Причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювача і завданою шкодою. Вирішення питання про встановлення причинного зв’язку ускладнюється тим, що закон передбачає у ряді випадків відповідальність одних осіб за дії інших відповідальність юридичної особи за дії її працівників, відповідальність батьків за дії своїх малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв’язок складається з двох і більше ланок: перша виражає зв’язок поведінки, безпосередньо зв’язок заподіювача із завданою шкодою; друга-зв’язок між поведінкою безпосереднього заподіювача і діями відповідальної особи[11].

3. Категорії та особливості заподіяння шкоди

Розрізнення лише таких об’єктів, як життя і здоров’я фізичної особи та майно фізичної або юридичної особи, що могло вважатися виправданим раніше, тепер є недостатнім. Більше того, при такій класифікації зобов’язань виникає питання, куди мають бути віднесені правовідносини відшкодування шкоди, завданої іншим благам особистого характеру (крім життя і здоров’я) фізичної особи; шкоди, завданої немайновим правам юридичної особи тощо.

Інша класифікація зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, мала своїм критерієм врахування особливостей суб’єктів, які завдали шкоду. Із врахуванням зазначеного критерію пропонувалося розрізняти: 1) зобов’язання із заподіяння шкоди, завданої неправомірними діями суб’єктів цивільного права; 2) зобов’язання із заподіяння шкоди, завданої неправомірними діями державних органів та їхніх посадових осіб у сфері адміністративного управління, а також незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, така класифікація є неповною, оскільки не враховує всі різновиди суб’єктів цивільних відносин, які можуть виступати в ролі особи, що завдала шкоду, та боржника у зобов’язаннях, які тут розглядаються.

З позицій чинного законодавства критеріями, які дозволяють сформувати систему деліктних зобов’язань, є підстави їх виникнення або іншими словами склади деліктів.

Загальний, або ж генеральний делікт визначає загальні засади відповідальності за завдання позадоговірної шкоди, до яких, зокрема, належать такі вимоги: 1) шкода, завдана особі або майну, має бути відшкодована у повному обсязі особою, яка цю шкоду заподіяла; 2) сам факт завдання шкоди особі або майну незалежно від того, у сфері яких відносин її було заподіяно, визнається протиправним, якщо особа, котра завдала шкоду, не доведе, що діяла вона правомірно; 3) склад цивільного правопорушення, який слугує підставою деліктного зобов’язання, закріплений у загальній нормі про деліктні зобов’язання. Він містить у собі такі елементи, як шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок, вина заподіювача шкоди. На думку прихильників позиції, яка тут наводиться, загальним поняттям делікту і зобов’язання, що виникає на його підставі, охоплюються різні конкретні види правопорушень. Вони мають відмінні риси, що дає підставу для розрізнення також деліктів спеціальних[12].

Система деліктних зобов’язань побудована на поєднанні загального (генерального) делікту із спеціальним. Склад загального делікту законодавець наводить в ст. 1166 ЦК, де передбачено, як загальне правило, що заподіяна шкода відшкодовується особою, яка її заподіяла.

Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:

— способом заподіяння шкоди;

— особою заподіювача шкоди;

— особою потерпілого;

— особою, яка відповідає за шкоду;

— об’єктом, якому заподіюється шкода;

— обставинами заподіяння шкоди;

— особливими умовами відповідальності тощо.

Види спеціальних деліктів:

1) шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (ДПН):

а) шкода, заподіяна наземним ДПН;

б) шкода, заподіяна морським судном;

в) шкода, заподіяна повітряним судном;

г) ядерна шкода;

2) шкода, заподіяна представниками і працівниками юридичної особи:

а) шкода, заподіяна працівником при виконанні ним трудових обов’язків;

б) шкода, заподіяна посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування;

в) шкода, заподіяна незаконними діями представників правоохоронних органів;

3) шкода, заподіяна особами з пороками волі:

а) малолітніми;

б) неповнолітніми;

в) недієздатними;

д) особами, які не розуміли значення своїх дій;

4) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого:

а) під час виконання особою договірних зобов’язань;

б) під час виконання трудових обов’язків;

г) фізичній особі-підприємцю;

д) малолітній особі;

є) неповнолітній особі;

ж) особі, яка не працювала;

з) особі, яка потерпіла від злочину;

5) шкода, заподіяна правомірними діями:

а) необхідною обороною;

6) в стані крайньої необхідності;

б) шкода, заподіяна навколишньому середовищу:

а) атмосфері, воді, землі;

б) флорі, фауні;

7) моральна шкода:

а) шкода, заподіяння якої пов’язано із діяльністю державних органів та посадових осіб;

б) шкода, заподіяна засобами масової інформації;

в) шкода, заподіяна приватними особами;

8) шкода, заподіяна недоліками робіт, послуг речей;

9) шкода, що відшкодовується особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність;

10) шкода, яка відшкодовується у зв’язку з припиненням права власності;

11) шкода, що відшкодовується фізичній особі, яка потерпіла від злочину, якщо заподіювач шкоди не встановлений або отримати належне з нього неможливо;

12) створення загрози життю, здоров’ю чи майну особи;

13) інші спеціальні випадки відшкодування шкоди.

Висновки

Злочин заподіює соціальну і правову шкоду. Однак крім цього, злочин характеризується тим, що досить часто завдається також реальна (фактична) шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди. При цьому реальна (фактична) шкода, яка заподіюється злочином, не завжди має значення для кваліфікації злочину.

кримінально-правова шкода – це та істотна шкода, яка заподіюється фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння, і наявність якої дозволяє говорити про підвищений ступінь суспільної небезпеки діяння та необхідність встановлення кримінально-правової відповідальності за його вчинення.

Істотна шкода як критерій криміналізації діяння проявляється:

По-перше, у посяганні на суспільні відносини, які, незалежно від сформованих історичних умов, завжди будуть охоронятися заходами кримінально-правового примусу. У даному випадку обумовлюється сфера суспільних відносин, які, незалежно від історичних умов, завжди потребують кримінально-правової охорони через особливу значимість для держави (державна зрада, диверсія, шпигунство та ін.), через недоторканність приватної власності (крадіжка, грабіж, розбій) або недоторканності особи (вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування та ін.).

По-друге, у посяганні на суспільні відносини, які у певний період існування суспільства і держави набувають особливої важливості і у зв’язку з цим потребують кримінально-правової охорони.

По-третє, у заподіянні тяжких наслідків. У даному випадку зазначається на таких наслідках суспільно небезпечного діяння, які вказують на підвищений ступінь його суспільної небезпеки. Надалі законодавець це враховує при криміналізації даного діяння, а також при визначенні конструкції складу конкретного злочину, закріплюючи цей суспільно небезпечний наслідок як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони.

Аналіз статей Особливої частини КК України дозволяє зробити висновок, що суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони складу злочину можуть бути виражені не тільки у вигляді реальної (фактичної) шкоди або загрози заподіяння такої шкоди, але й у вигляді соціально-правової шкоди, питання про наявність якої вирішується органом досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обставин справи й у межах своєї компетенції.

Механізм заподіяння шкоди об’єктові злочину можна представити в наступному вигляді: злочинець, вилучаючи предмет суспільних відносин, знищуючи або пошкоджуючи його, посягаючи на суб’єкт суспільних відносин або розриваючи соціальний зв’язок між учасниками правовідносини, порушує погодженість форми і змісту суспільних відносин.

Список використаної літератури

Нормативна база:

1. Цивільний кодекс України. — Х. : Фоліо, 2009. — 864с.
2. Кримінальний кодекс України ; Кримінально-процесуальний кодекс України: офіц. вид.:із змінами та доп. станом на 1 липня 2008 р. / Міністерство юстиції України. — К. : Ін Юре, 2008. — 557c.

Спеціальна література:

1. Барабаш О. Щодо протиправності дій при заподіянні моральної шкоди // Право України. — 2000. — № 9. — С. 43-45
2. Борисова В. І., Кібенко О. Р., Кравчук В. М., Крат В. І., Кучеренко І. М., Марченко В. М.. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар: пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій Міністерства юстиції, науковців, факівців:правникам, нотарям, адвокатам, суддям, викладачам, студентам / І.В. Спасибо-Фатєєва (ред.). — Х. : Страйд, 2009.
3. Бурлака І. Понятійна суть та юридична природа зобов’язань з відшкодуванням шкоди, заподіяної без вини завдавача // Право України. — 2009. — № 9.- С.106-109
4. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища: тематична добірка // Юридичний Вісник України. — 2010. — № 18 : Вкладка. —  С. 1-32
5. Григор’єва М. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди як самостійні елементи підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 8. — С. 141-144
6. Демидова Л. Заподіяння майнової шкоди як одиничний злочин і його різновиди // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 2. — С. 131-134
7. Демидова Л. Соціальна і економічна обумовленість кримінально-правової відповідальності за заподіяння майнової шкоди // Юридична Україна. — 2011. — № 1. — С. 107-112
8. Домбрутова А. Відшкодування шкоди, заподіяної злочином [Текст] / А. Домбрутова // Юридичний Вісник України. — 2005. — № 17. —  С. 14
9. Орлов М. Кримінально-процесуальні гарантії відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином // Право України. — 2004. — № 5.- С.68-72
10. Чернадчук В. Заподіяння моральної шкоди як умова відповідальності // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2004. — № 3. — С. 42-46
11. Ярема А.Г. Нове в регулюванні відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві // Вісник Верховного Суду України. — 2008. — № 2. — С. 25-54