Вступ

Сучасні концепції національної системи фізичного виховання визначають нові пріоритети педагогічного процесу в школі, що характеризуються спрямованістю на покращення здоров’я студентів.

Сьогодні не викликає сумнівів наявність високого взаємозв’язку між організацією, методиками фізичного виховання та станом здоров’я людей на етапі студентського  віку. Проте, як свідчать наукові дослідження, тільки 10% підлітків можуть вважатись здоровими, інші 90% – мають ті або інші відхилення у стані здоров’я або певну стадію захворювань. Це означає, що необхідно здійснювати подальші дослідження спрямовані на розробку ефективних педагогічних технологій у фізичному вихованні студентів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що здоров’я індивіда формується на підставі двох головних факторів – спадковості та умов життя (зовнішніми факторами). Оскільки діти не тільки успадковують хвороби батьків, але здобувають ще й свої, то протягом життя двох-трьох поколінь за несприятливих соціально-економічних умов держави і життєвих умов населення відбувається зниження рівня фізичного та психічного здоров’я суспільства в цілому.

Мета роботи — встановити сутність категорії “здоров’я” та дослідити методи оцінки рівня здоров’я у фізичному вихованні у вищих навчальних закладах.

Методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, теоретичне моделювання, узагальнення даних спеціальної літератури.

1. Поняття «здоров’я», його зміст та критерії

На даний момент неможливо виділити одне, загальновизнане тлумачення поняття “здоров’я” [5, 16]. В значній мірі це зумовлено тим, що наявні по-няття “здоров’я” мають у своїй основі різні методичні підходи та критерії. Як зазначає Н.В. Панкратьєва зі співавторами різноманітність поглядів на сутність поняття здоров’я та безрезультатність спроб знайти єдину, узгоджену думку пояснюється тим, що здоров’я являє з себе дуже складне явище, характерні та найбільш значимі сторони якого дуже складно узагальнити коротко та однозначно.

Один з принципів, який найчастіше використовується у науковій і науково-методичній літературі, є співставлення двох якісно різних станів: нормального фізичного (йому відповідає поняття “добре здоров’я”) і патологічного (синоніми якого — хвороба, “погане”) здоров’я. Більша частина визначень останнього складає чи має на увазі саме такий полярний поділ. Проте, подібний підхід є не досить продуктивним.

В дійсності між хворобою та здоров’ям існує багато перехідних станів. Так, більше двох тисячоліть тому Гален, наприклад, виділяв таких три ступеня: здоров’я, хвороба та проміжний стан — “ані здоров’я, ані хвороба”. Авіценна створив класифікацію з шести категорій: перші чотири відповідали різним градаціям здоров’я, а останні дві — стану патології різного ступеню.

Здатність виконувати суспільні, й насамперед трудові, виробничі функції — важливий критерій здоров’я людини. “Втрата здатності повноцінно виконувати трудові функції — є найбільш поширеним й найбільш визначним для людини, сім’ї, суспільства соціальним наслідком хвороб людини…Втрата здатності повноцінно працювати в конкретному оточенні виступає об’єктивним, достатньо визначеним та прийнятним для практичної роботи критерієм початку великої групи хвороб людей” [13].

Сьогодні, спеціалісти виділяють певні фактори зовнішнього характеру, які впливають на здоров’я індивіда, але не залежать від конкретної, окремої особи, від прояву в неї “свободи волі”. Спадковість, екологія, хімізація, умови життя, стан та можливість медичного обслуговування — все це впливає на здоров’я людини [1]. Тому дуже важливо створити такі умови і так організувати виховання, щоб було забезпечено бадьорий, позитивний стан дитини, повноцінний фізичний та психологічний розвиток. Забруднені повітря, вода, шкідливі звички (паління, алкоголь та наркоманія) дорослих — негативно впливають на ще незміцнілий організм дитини.

Водночас, поведінка суб’єкта, його пошукова активність має значно більше значення для здоров’я у порівнянні з характером зовнішніх факторів, які діють на організм індивіда.

Основна відмінність живих систем від неживих полягає в здатності їх до самоорганізації — саморегулювання, самовідновлення. Це і є біологічна сутність здоров’я. Вона описується різними сторонами процесу самоорганізації біосистеми — реакціями гомеостазу, адаптації, реактивності, резистентності, репарації, регенерації і т.д., а також процесом онтогенезу.

Про необхідність підтримання гомеостазу для стану здоров’я відомо здавна. Гомеостаз — це пристосування до будь-яких умов зовнішнього середовища, яке не повинно відбуватися за рахунок незворотних й небезпечних змін внутрішнього середовища людського організму. Відносна стабільність внутрішнього середовища та його зміни лише у визначених межах не тільки створюють оптимальні умови для функціонування тканин, органів та систем в умовах звичайної життєдіяльності, але й забезпечують передумови для реалізації адекватної поведінки в екстремальних ситуаціях [9].

Однак здоров’я — категорія не тільки медико-біологічна але і соціальна, а виконання індивідом своїх біологічних та соціальних функцій можна трактувати як прояв здоров’я. Чим вища здатність індивіда реалізувати свої біологічні та соціальні функції, тим вищий рівень його здоров’я.

Виходячи із сутності, дефініцію індивідуального здоров’я можна уявити наступним чином: здоров’я — динамічний стан людини, який визначається резервами механізмів самоорганізації його системи (стійкістю до впливу патогенних чинників та здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також являється основою прояву біологічних ( виживання — збереження особи, репродукція — продовження роду) та соціальних функцій.

Адаптація — процес пристосування будови і функцій організму та його органів до умов довкілля. В американській енциклопедії адаптація визначається як зрушення у функції чи формі, яке підтримує існування системи у визначеному середовищі [6, 11]. Виділяють генотипну і фенотиптну адаптацію. Генотипна адаптація, є процесом пристосування до умов середовища популяцій шляхом спадкоємних змін і природного добору. Генотипна адаптація стала підґрунтям еволюційної (теорії) сукупності уявлень про механізми і закономірності історичних змін у живій природі. Фенотипна адаптація є пристосувальним процесом, який розвивається в окремої особи протягом життя у відповідь на вплив факторів довкілля.

Вивчаючи закономірності адаптації організму до різного роду подразників, можна виділити такі властивості, як специфічність пристосувальних реакцій, їхню перехресність і адекватність, які є підґрунтям управління у фізичному вихованні.

Із зазначених підходів та критеріїв спеціалісти пропонують і відповідні схеми та методики оцінки стану здоров’я індивіда. З викладеного вище виходить, що в якості критеріїв, які дозволяють кількісно визначити рівень індивідуального здоров’я, можуть використовуватись тільки ті, що пов’язані з його сутнісними характеристиками (відображають діяльність механізмів самоорганізації живої системи): адаптації, гомеостазу, реактивності і т.д. В якості показників рівня здоров’я можна також використовувати характеристики проявів здоров’я, життєздатності, соціалізації особистості. Перевірка інформативності найбільш розповсюджених методик валеометрії за критеріями чутливості до специфічності показала, що максимальним індексом діагностичної ефективності володіє методика Г. А. Апанасенко (чуттєвість — біля 100%, специфічність — біля 40%).

Здоров’я людини ґрунтується на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Але певною мірою воно залежить також від свідомого ставлення людини до себе та навколишнього середовища.

Отже, здоров’я людини — стан повного соціально-біологічного і психологічного комфорту, коли функції всіх органів і систем організму зрівноважені з природним і соціальним середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти. Критерій здоров’я визначається комплексом показників. Однак за загальним станом здоров’я людини можна визначити як природний стан організму, що характеризується повною зрівноваженістю будь-яких виражених хворобливих змін. Потрібно пам’ятати, що здоров’я залежить від багатьох факторів, які об’єднуються в одне інтегральне поняття — здоровий спосіб життя. Він полягає у розумному ставленні до свого здоров’я, фізичній та психічній культурі, загартовуванні організму, вмілій організації праці та відпочинку.

2. Спосіб життя студентів та його вплив на здоров’я

Спосіб життя — сукупність матеріальних умов, суспільних і соціальних установок (культури, звичаїв тощо) та природних чинників, які всі разом зумовлюють поведінку особистості, а також її’ зворотний вплив на ці фактори.

Спосіб життя має велике значення для здоров’я людини і складається з чотирьох категорій:

1) економічної (рівень життя);

2) соціологічної (якість життя);

3) соціально-психологічної (стиль життя);

4) соціально-економічної (устрій життя).

Отже, до способу життя людини належать: активна участь людини в процесі формування умов життя, її адекватна реакція на зміну умов навколишнього середовища, а також праця, побут, задоволення матеріальних і духовних потреб у суспільному житті, норми і правила поведінки.

До основних складових здорового способу життя належать:

1. Рівень культури. Слід пам’ятати, що людина – суб’єкт і одночасно – головний результат своєї діяльності. Культура з цієї точки зору – це самосвідоме ставлення до самого себе. Однак люди дуже часто нехтують своїм здоров’ям, ведуть неправильний спосіб життя, не дотримуються режиму, переїдають, курять. Тому для здоров’я потрібні знання, які б увійшли у повсякденну звичку людини.
2. Здоров’я в ієрархії потреб. Здоров’я у ієрархії потреб людини займає не завжди перше місце, яке часто відведене іншим речам і матеріальним благам життя, кар’єрі, успіху. У результаті це приводить до шкоди не лише своєму здоров’ю, а й здоров’ю майбутніх поколінь. Отже, здоров’я повинно займати перше місце в ієрархії потреб людини.
3. Мотивування. Для збереження і відновлення здоров’я не достатньо пасивного очікування, коли природа рано чи пізно зробить свою справу. Людина має сама здійснювати якісь дії. Для кожної дії потрібен мотив – усвідомлене спонукання, яке обумовлює дію для задоволення якої-небудь потреби людини. Сукупність мотивів – мотивація , у великій мірі визначає спосіб життя людини. Тобто для збереження здоров’я дуже важлива мотивація здорового способу життя. Цінність здоров’я більшістю людей усвідомлюється тоді, коли воно під загрозою або втрачене. Тільки тоді і виникає мотивація – вилікувати хворобу, стати здоровим. Людина не відчуває свого здоров’я не знає величини його резервів, його якості і турботу по здоров’я відкладає на потім.
4. Зворотні зв’язки – нерозумне і довге випробовування стійкості свого організму (неправильне харчування, алкоголь, паління). Через певний час спрацьовують зворотні зв’язки – наслідки нездорового способу життя. Часто людина відмовляється від шкідливих звичок, коли це запізно.
5. Настанова на довге життя. У повсякденному житті треба вміло мобілізувати резерви свого організму на подолання негараздів життєвого характеру, на зменшення ризику захворювань, що сприяє довголіттю. Таким чином, поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж відсутність шкідливих звичок, режим праці і відпочинку, система харчування, різні вправи, що гартують і розвивають.

Весь зміст культури здоров’я молодої людини повинен збагатити її духовне життя, розвинути фізичні задатки, виховати в ньому моральні ціннісні потреби, запити й захоплення, розкрити все добре, відшліфувати ці якості. Формування культури здоров’я не можливе без проникнення у внутрішній світ індивіда, ґрунтовного вивчення його особливостей, здібностей і нахилів, сформувати позитивну мотивацію до здорового способу життя, підібрати ефективні засоби педагогічного впливу формування культури здоров’я; оволодіння певною сумою знань і практичних навичок не можливо уявити поза зв’язком із вольовими зусиллями, свідомої і цілеспрямованої діяльності самих студентів.

3. Здоровий спосіб життя студента

— Режим праці і відпочинку

Найважливішою задачею успішного управління учбово-виховним процесом в вузі є постійне врахування умов життєдіяльності студентів, їх соціально-демографічних і соціально-психологічних особливостей, врахування відповідності спрямованості студентської активності ідеалу майбутнього спеціаліста студенту необхідно знати функціональні можливості та його здібності, щоб оптимально організувати своє життя, працю, навчання, відпочинок, тощо.

Велику роль у поновленні енергетичних ресурсів відіграє режим праці та відпочинку. Слово «режим» у перекладі з латинської та французької означає управління. Режим дня — це встановлений порядок тривалості та чергування праці з відпочинком протягом доби, а також харчування, сну, дотримання правил особистої гігієни. Це загальний ритм життя і діяльності студента, що враховує закономірності ритмів його організму і специфіку праці.

З позиції фізіології регулярність чергування певних моментів режиму дня забезпечує встановлення ритму в діяльності організму і рефлексу на певний час.

Режим дня відображає ритмічність фізіологічних процесів в організмі.

З позиції гігієни певна тривалість праці, правильне чергування різних видів діяльності, раціональне харчування, повноцінний сон, підвищення рухової активності забезпечують не лише високу працездатність, а й успішний розвиток особистості.

З погляду психології праці режим дня сприяє формуванню навичок, звичок, установок, які організовують працю і відпочинок, харчування і сон, забезпечують відповідну адаптацію організму, його пристосування у просторі і часі. Свої вимоги до режиму дня мають також соціологія та економіка праці, тобто режим дня — це цілісне, комплексне явище, яке формується з урахуванням відомостей всього комплексу наук про людину і організацію її праці.

Обов’язковим елементом розпорядку дня є достатній сон, при цьому слід враховувати, що тривалість сну для різних людей і різного віку неоднакова. Важливими також є: ранкова гігієнічна гімнастика — зарядка, тривалістю не менше 20 хвилин; регулярне помірне харчування; прогулянки на свіжому повітрі, тривалістю до години. У процесі відпочинку слід передбачати читання художньої та періодичної літератури, відвідування театрів, виставок, перегляд кіно та телебачення, а у вихідні дні — обов’язкові тривалі прогулянки.

Таким чином, успішне вирішення проблеми часу для студентів вимагає, насамперед, чіткого планування робочого дня, що сприяє підвищенню ефективності розумової праці.

Слід пам’ятати, що на самостійну індивідуальну працю слід витрачати щоденно 3—4 години, при цьому необхідно робити п’ятихвилинні перерви через кожні 45 хвилин занять. Найдоцільніше виходити на прогулянки у період з 14 : 00 до 16 : 00, оскільки у цей проміжок часу працездатність найменша. Найбільша працездатність припадає на ранкові години (з 8 : 00 до 12 : 00) і на вечірні (з 17 : 00 до 19 : 00). Найбільш продуктивні дні тижня — вівторок, середа, п’ятниця, непродуктивні — понеділок і четвер.

 

— Організація сну

Сон для студента — обов’язкова й найбільш повноцінна форма щоденного відпочинку, ефективний спосіб зняття розумової й фізичної напруги, отриманого в плині навчального процесу. Недарма ослаблений, хворий або той, хто знаходиться тривалий час в екстремальних ситуаціях людина здатна спати тривалий час. Сон є фізіологічним захистом організму, потребою, обумовленої складними психофізіологічними процесами.

Під час сну відбуваються зміни всієї життєдіяльності організму, зменшується витрата енергії, відновлюються й починають функціонувати системи, які перенесли велику нагрузку (перевтому або хворобливі зміни). Сон усуває стомлення й попереджає виснаження нервових кліток. Відбувається нагромадження багатих енергією фосфорних з’єднань, при цьому підвищуються захисні сили організму. Систематичне недосипання приводить до порушення нервової діяльності, зниженню працездатності, підвищеної стомлюваності, дратівливості. Безсоння — найпоширеніший  розлад сну, при якому людина мало й погано спить.

Прийнято вважати, що студентам необхідно спати 7-9 годин на добу. Найбільше фізіологічним періодом є період з 23 до 7-8 годин ранку. Однак далеко не всі студенти дотримують цього правила. Так, вивчення режиму дня студентів першого-четвертого курсів в КНУ ім. Т. Шевченка показало, що 51 % з них сплять 5-6 год.  у добу. Причому на першому курсі число таких студентів становить 59,6 %. За матеріалами досліджень, проведених у різних вузах нашої країни, установлене недосипання в 60% студентів першого курсу й 33 % — старших курсів.

За спостереженнями за студентами, що проживають у гуртожитку, установлено, що до 22 годин до сну відходить 19%, до години ночі — 81%. При систематичному недосипанні в студентів розумова працездатність знижується на 7-15%. Гігієною сну передбачається відхід і підйом у те саме   час, з незначною різницею в часі. Тиша, затемнення вікон, приплив свіжого повітря, але не протягу — обов’язкові умови повноцінного сну.

Особливе значення повноцінний сон здобуває в період сесії, коли студентам доводиться освоювати багато інформації. Саме тоді студент повинен спати не менш 8 год! Якщо ж сон обмежувати 5-6 год. то це понизить здатність до засвоєння матеріалу й в остаточному підсумку послабить організм.

Надмірно тривалий сон також шкідливий. Зайвий сон не вважається корисним і в біологічному відношенні, оскільки порушуються кровообіг і робота органів травлення. Кожний студент повинен з, що напружену розумову роботу варто припинити за 1,5-2 год. до нічного сну. Інакше утрудняється процес засипання, та й сам сон стає менш міцним. Останній прийом їжі повинен бути не пізніше, ніж за 1,5-2 год. до сну.

Спати покладається в зручної, але не занадто м’якої постелі, лежачи на правому боці зі злегка зігнутими ногами. У такому положенні м’яза найкраще  розслаблюються, тіло відпочиває.

Перед сном необхідно провітрити кімнату, створити тишу й виключити джерела яскравого світла, На жаль, після 24 год. у гуртожитку «життя» тільки починається: ходіння по кімнатах, голосні розмови, чаювання.

Досить корисний нетривалий денний пасивний відпочинок. Горизонтальне положення тіла поліпшує мозковий кровообіг, дозволяє м’язам розслабитися. Денний сон, навіть короткочасний, прекрасно відновлює працездатність. Ще древні мудреці говорили, що денний сон корисний, тривалість його повинна становити 60 вдихів, тобто приблизно 4-5 хв.

У цілому безсоння не характерне для студентів, а виникає лише при більших розумових навантаженнях, тобто  найчастіше  в період екзаменаційної сесії, а також при таких захворюваннях, як неврози. Від такого явища можна позбутися завдяки правильній організації режиму дня, регулярним заняттям фізичними вправами, а також аутогенним тренуванням.

Нічний сон залежить і від індивідуально-типологічних особливостей. «Жайворонки» для відновлення своєї працездатності повинні лягати спати раніше. «Сови» же, навпаки, засипають пізно, але ранком люблять поспати довше. У студентському гуртожитку, що населяють різні типи людей, треба намагатися створювати один одному умови для повноцінного нічного відпочинку.

— Організація режиму харчування

Від якості їжі, характеру харчування, дотримання режиму харчування залежить фізичне, психічне та сексуальне здоров’я людини. До складу їжі входять нутрієнти, тобто власне поживні речовини, які всмоктуються, та баластні, які виводяться.

До складу продуктів харчування входять білки, жири, вуглеводи, клітковина, вітаміни, мінеральні речовини й вода. Велике значення в харчетравленні мають кишкові бактерії, які синтезують вторинні нутрієнти.

Дуже важливим є рівень калорій у їжі. Кожна органічна речовина має певну енергетичну цінність. Так, 1 г жирів — 9,3 ккал (або 37,0 кДж), білків і вуглеводів — 4,1 ккал (або 17,2 кДж), етилового спирту — 7,1 ккал (або 29,7 кДж).

Витрати енергії за добу залежать від віку, статі, умов життя, характеру роботи людини:

— легка фізична робота у чоловіків — 2100 ккал, жінок — 1800 ккал;

— середня фізична робота у чоловіків — 2700 ккал, жінок — 2000 ккал;

— тяжка фізична робота у чоловіків — 3000 ккал, жінок — 2200 ккал;

— дуже тяжка фізична робота у чоловіків — 3500 ккал.

Такі витрати властиві дорослим у віці від 18 до 40 років, при середній масі тіла 70 кг у чоловіків та 60 кг у жінок. У старшому віці (40-60 років) енерговитрати зменшуються за кожні 10 років — на 5%, а у наступні десятиріччя — на 10%.

Межа інтенсивності обмінних процесів у чоловіків складає майже 4800 ккал, а у жінок — 3700 кКал. Для видів спорту, які вимагають високої витривалості, вони не повинні перевищувати 1000 ккал/год.

На сучасному етапі розвитку біології та медицини розроблено основні принципи складання харчових раціонів, які мусять:

— підтримувати стабільність внутрішнього середовища, поповнювати енергетичні та пластичні витрати організму на основний обмін, усі види робіт, ріст і відновні процеси;

— рівень усіх складових не повинен бути нижчим за потребу (мінімальну);

— уміст вітамінів і мінеральних речовин не повинний перевищувати токсичний рівень.

За фундаментальним американським виданням «Нешкідливість харчових продуктів» (1986) оптимальним є помірковане споживання різних харчових продуктів, не переїдання. Ці рекомендації співпадають із порадами Гіпократа щодо «помірності «, Салернським кодексом та іншими античними та пізнішими джерелами щодо правил збереження здоров’я.

У раціоні мусить бути за поживністю:

— складних вуглеводів — 55-60%;

— цукру — не більше 15%;

— жиру — 10-30%;

На здоров’я людини особливо негативно впливає їжа, що містить багато тваринних жирів, цукру та солі. Рафіновані продукти не менш шкідливі для організму.

— Організація рухової активності

У відповідь на дію різних факторів зовнішнього середовища організм реагує певними пристосувальними реакціями, які забезпечують збереження гомеостазу, а відповідно, і життя.

Слід зазначити, що систематичне виконання фізичних вправ дозволяє зберегти фізіологічні резерви, а відповідно високий рівень здоров’я та працездатності до дуже похилого віку.

Фізично треновані особи не лише здатні без будь-яких негативних наслідків різко підвищити функції органів і систем, але й витратити на це менше енергії, як у стані спокою, так і при фізичному навантаженні. Наприклад, частота серцевих скорочень за 1 хв. в період спокою у тренованих людей — 50-60, у лижників та марафонців — 40-50, а у нетренованих — 70-80. Таким чином, при меншій частоті скорочень серце довший час відпочиває, а тканини організму одержують із кров’ю достатньо поживних речовин при менших витратах енергії.

Таким чином, хоча резерви організму є показником індивідуальним, але систематичні фізичні вправи здатні їх значно збільшити у кожного студенту.

— Особиста гігієна

Догляд за шкірою має важливе значення, оскільки здоров’я спортсмена, його працездатність і опірність різним захворюванням багато в чому залежать від стану шкірних покривів.

При заняттях фізичними вправами шкіра забруднюється. Після тренування варто обов’язково приймати теплий душ з рідким милом .  Це мило не містить шкідливих речовин, не руйнує ліпідний шар і не сушить шкіру.

Після душу необхідно добре розтерти тіло і зробити легкий масаж основних груп м’язів. Процедура миття не тільки очищає шкіру, але і поліпшує обмін речовин, робить заспокійлива дія на нервову і серцево-судинну системи.

— Профілактика шкідливих звичок

З хімічної точки зору алкоголь є найбільш небезпечним наркотиком, відомим людині. Але за сторіччя досвіду суспільство зуміло виробити культурне споживання алкоголю, без того, щоб він наносив занадто велику шкоду. У більшості країн установлений мінімальний вік, із якого можна купувати алкогольні напої, обмежений час, коли вони можуть продаватися, контролюється кількість і розташування барів і магазинів, що торгують спиртними напоями, проводиться нагляд за виконання вимог закону.

Зараз боротьба з наркоманією відбувається не лише зміною законодавства, але й створенням національних програм щодо попередження вживання та поширення наркотиків. Потрібно здійснювати комплекс заходів, які мусять зменшити не лише доступність до наркотиків, але і бажання їх використання. Однією з частин такого комплексного вирішення проблеми є розробка й запровадження програм, що стимулюють прагнення до здорового способу життя. Ідеї про те, що здоров’я людини є головною цінністю не лише її самої, але є метою суспільства, поширюються все більше у свідомості людства. Важлива роль у поширенні таких ідей належить засобам масової інформації та закладам освіти.

Таке рішення не відразу, а поступово сформувалось у суспільстві. Двадцяте сторіччя має приклади інших шляхів вирішення проблеми наркоманії. З одного боку, це була тотальна війна з виробниками та продавцями наркотиків, з іншого — спроба їх повністю легалізувати, ставитись як до звичайних товарів для споживання. Але жодним з цих шляхів подолати це суспільне зло виявилося неможливо. Тому сформувалися два основні напрямки, поєднання яких дає надію людству.

Наркомани рідко визнають себе хворими, тому виявлення й лікування наркоманії є дуже складним. Діагноз установлюють за поведінкою та зовнішнім виглядом, фізіологічним та психологічним станом, результатами лабораторних досліджень. Для лікування застосовують специфічні методи, що поєднують як фармакологічні, так і психологічні заходи впливу на хворого. Крім відновлення нормальних фізіологічних процесів необхідно обов’язково змінити оточення хворого, провести соціальну реабілітацію, інакше виникатиме рецидив захворювання.

Особливу увагу суспільства спрямовано на охорону та зміцнення здоров’я молоді, на виховання у неї негативного ставлення до будь-яких шкідливих звичок. Державі та суспільству небайдуже, хто прийде на зміну старшому поколінню — морально та духовно стійка, здорова молодь чи квола й духовно спустошена.

В умовах розбудови незалежної України потрібні тверезі, розумні, люблячі свою Батьківщину люди. Шкідливі звички гальмують розбудову держави, бо морально спустошують людей та руйнують економіку. Тому важливо запровадити моду на здоров’я, підняти престиж здорового способу життя. Велике значення має організація дозвілля молоді, створення умов, які забезпечують корисне проведення вільного часу. Для цього необхідно ширше використовувати спортивні зали та майданчики для проведення оздоровчих та культурно-виховних заходів. Не менше значення має мистецтво та заклади культури, які впливають на духовність людини, її інтелект та емоції, мислення та свідомість.

— Психофізична регуляція організму

Психофізичне тренування – це метод самовпливу на організм при допомозі змінного м’язового тонусу, регульованого дихання, образного уявлення нормального функціонування органів, словесного підкріплення з метою підвищення психофічного потенціалу, виховання уваги, волі розвитку пам’яті, формування володіння собою і адекватної реакції на подразники.

Важливою умовою при оволодінні психофізичним тренуванням являється вміння регулювати процеси дихання, м’язевий тонус і стан психіки. Спеціальні дихальні вправи не тільки підвищують стійкість організму до кисневої недостатності, але й сприяє врівноваженню нервових процесів і що важливо підвищує ефективність ідеомоторних актів.

Від ступеня м’язевої напруги, як відомо, залежить потреба організму в кисні, а під тиском розслаблення м’язів (релаксації) знижується потік імпульсів, ідучи від рецепторів м’язів, зв’язок і суглобів в центральну нервову систему. М’язева релаксація, використана в багатьох варіантах, підвищує рівень протікання нервових процесів. Перехід від напруження до релаксації і знову до напруження м’язів сприяє гімнастиці нервових центрів в частковості вегетативної нервової системи.

Правильне застосування дихальних вправ і оптимальних короткочасних затримок дихання після видиху, а інколи і на висоті входу підвищує стійкість організму до кисневої недостатності, що добре впливає на ферментні системи, кровопостачання серця і мозку. Пропонована система вправ допомагає регулювати артеріальний тиск, розширювати кровоносні судини і сітку капілярів, покращувати забезпечення організму киснем, урівноважувати нервові процеси.

Психофізичне тренування сприяє також усунення лишніх, неконтрольованих рухів. Спеціальні вправи знімають спазми, нав’язливі стани, думки і таке інше. Зміна напруги і розслаблення м’язів в поєднанні з спеціальними дихальними вправами здійснює регулюючий вплив на гладку мускулатуру внутрішніх органів і судинної системи.

4. Фізичне самовиховання і самовдосконалення – умови здорового способу життя

Фізична культура особистості вважається основою соціально-культурного буття індивіда, невід’ємним складником його загальнолюдської й професійної компетентності. Як інтегрований результат виховання й професійної підготовки фізична культура особистості визначається ставленням людини до свого психосоматичного здоров’я, рівнем розвитку фізичних можливостей, а також активністю життєвої позиції. У даному сенсі особливої актуальності набуває проблема реалізації ціннісних орієнтацій фізичної культури в їхньому практичному втіленні у свідомість сучасного студентства.

У зв’язку з цим світоглядну позицію студентів щодо сфери фізичної культури і спорту ми визначали на рівні формування теоретичних знань, а також методичних і практичних умінь їх реалізації в повсякденній навчальній діяльності. Так, теоретичні знання переважно охоплювали інформацію про історію розвитку фізичної культури, національних традицій тіловиховання, а також найбільш популярних серед студентів видів спорту, закономірності функціонування організму людини в процесі рухової діяльності, фізичного самовиховання й самовдосконалення. Такі знання необхідні студенту для пояснення сутності впливу рухової активності на організм людини, та пов’язані з розв’язанням для себе запитання «Чому?» Методичні знання забезпечують можливість одержати відповідь на запитання «Як?» використати набуті знання в практиці, самонавчатися і саморозвиватися. Практичні ж уміння характеризують відповідь на запитання «Яким чином?» найбільш ефективно виконувати ту або іншу фізичну вправу, або застосовувати рухову технологію з метою забезпечення насамперед її оздоровчого впливу.

Такі знання сприяли формуванню в студентів розуміння самопізнання можливостей своєї особистості в процесі фізкультурно-спортивної діяльності. Насамперед це стосується формування самосвідомості, тобто усвідомлення себе як особистості з активною життєвою позицією, усвідомлення своїх інтересів, прагнень, переживань, переконань, потреб тощо.

Переживання різних емоцій, що супроводжують самопізнання організму під час виконання різноманітних фізичних вправ, сприяли формуванню адекватного відношення студентів до себе – самооцінку особистості. Самооцінка сприймалася ними як змістовний (знання) і емоційний (відношення) складники. Знання про себе студенти співвідносили зі знаннями про інших, а також – з ідеалом. Отже, здібність до самооцінки формувалась як результат порівняльного пізнання себе, а не просто констатація наявних можливостей. На засадах адекватного сприйняття самооцінки ефективно розвивалися такі особистісні якості, як самоповага, самопізнання, самовиховання, самоактуалізація. Самооцінка студентів проявлялася також у реалізації певних її функцій: порівняльного пізнання себе, тобто («Хто я є як особистість?»); прогностичної («Що я можу?»); регулятивної («Що я повинен робити?»). Отже, при виконанні складних за структурою фізичних вправ, студенти ставили перед собою ціль щодо подолання труднощів. Тобто ми спостерігали прояв певного рівня намагань, що були адекватними реальним можливостям студентів. Якщо рівень намагань був занижений, то ми спостерігали деяку скутість ініціативи й активності. Надмірно ж завищений рівень намагань призводив до розчарування в результатах навчальних досягнень, а в окремих випадках – до втрати віри у свої можливості.

Аналізуючи темпи формування в студентів переконань, що визначали спрямованість оцінок і поглядів особистості в сфері фізичної культури і спорту, ми спостерігали спонукальну активність їх розвитку до рівня принципів, як манер поведінки. Переконання відображали світогляд студента, і надавали його вчинкам особливої значущості в аспекті корисності впливу занять на формування фізичної досконалості.

Формування потреби до систематичних занять фізичною культурою і спортом вважають одним із провідних спонукальних і регулюючих чинників у вихованні манер поведінки особистості. Ця потреба проявлялася в бажанні студентів виконувати нові рухові дії на фоні оптимальних фізичних навантажень; у розширенні спілкування й проведенні вільного часу в колі друзів; у необхідності самоутвердження й зміцнення позицій власного «Я»; у пізнанні й естетичній задоволеності від рухів; у поліпшенні якості фізкультурно-спортивних досягнень.

Висновки

На сьогодні не існує єдиного, комплексного визначення категорії “здоров’я”. Розглядається категорія здоров’я в декількох аспектах, серед яких головними виступають: психогігієнічний, соматичний, фізичний та соціальний.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується зростанням захворювань, інвалідності, смертності, злочинності, девіантної поведінки, різким зниженням опірності й життєдіяльності організму людини, особливо дітей і молоді. Майже 90% учнів і студентів мають відхилення в здоров’ї, понад 50% – незадовільну фізичну підготовку. Враховуючи вище згадане, стає очевидним, що для досягнення здоров’я населення перевагу слід надавати стратегії охорони здоров’я практично здорової людини. Медицина сьогоднішнього дня спрямована на усунення вже існуючої хвороби і не може істотно впливати на збереження здоров’я людини, тому існує необхідність у пошуку ефективних способів і засобів збереження і розвитку здоров’я індивіда.

Характерними явищами стали недбале ставлення до власного здоров’я і, що найгірше, – лавиноподібне поширення серед молоді паління, вживання алкоголю, наркотичних та психотропних наркотичних речовин, збільшення венеричних захворювань, девіантної поведінки. Поведінка людини на межі нового тисячоліття вийшла за межі безпечної зони, і тільки цілеспрямована турбота про здоров’я — оздоровчий імператив — може зберегти перспективу виживання людства.

Оцінка стану здоров’я також характеризується відповідними аспектами і тому не має комплексного підходу.

У фізичному вихованні пропонується ряд схем і методик, основу яких складають функціональні і морфологічні показники організму та деякі звички як фактори індивідуального способу життя. Напрямок подальших досліджень полягає у поглибленому вивченні методів покращення стану здоров’я, морфофункціональних показників та фізичних якостей; пошуку шляхів керування індивідуальним здоров’ям дітей у загальноосвітніх навчальних закладах, що за станом віднесені до спеціальних медичних груп.

На думку деяких спеціалістів з метою оцінки здоров’я  підлітків, у відповідності до сучасних уявлень про категорію “здоров’я”, доцільно в якості головних критеріїв використовувати наступні показники: рівень фізичного розвитку, ступінь його гармонійності, відповідність біологічного віку до календарного; рівень фукціонування головних систем організму; рівень фізичної підготовленості; ступінь стійкості організму до несприятливих дій довкілля; наявність або відсутність хронічних захворювань.

Природа подарувала людині дійсно безмежні можливості, яка не тільки зобов’язана дотримуватись законів природи, пізнаючи їх, підчиняючи себе і керуючи себе цими законами.

Список використаної літератури

1. Антипенко Е. Н. Качество жизни и самооценка здоровья / Е. Н. Антипенко, Н. Н. Когут // Медицинские вести. — 1997. — №2. — С. 20-21.
2. Апанасенко Г. Л. Эволюция биоэнергетики и здоровья человека / Апанасенко Г Л. — СПб: Петрополис,1992.- 123 с.
3. Апанасенко Г. Л. Валеологія як наука / Г. Л. Апанасенко, О. А. Попова // Валеологія. — 1996. — № 6. — С. 4-9.
4. Апанасенко Г. Л. Медицинская валеология. / Г. Л. Апанасенко, О. А. Попова. — Киев: Здоров’я, 1998. — 247 с.
5. Апанасенко Г. Л. Валеология на рубеже веков / Апанасенко Г. Л. // Наука в олимпийском спорте. — 2000. — Спец.выпуск. — С. 14-21.
6. Баевский Р. М. Прогнозирование состояний на грани нормы и патологии / Баевский Р. М. — М.: Медицина, 1979. — 298 с.
7. Бальсевич В. К. Онтокинезиология человека / Бальсевич В. К. — М.: Просветитель, 2000. — 356 с.
8. Безматерных Л. Э. Диагностическая эффективность методов количественной оценки индивидуального здоровья / Л. Э. Без-матерных, В. П. Куликов // Физиология человека. — 1998. — Т.24, № 3. — С. 79-85.
9. Брехман И. И. Введение в валеологию — науку о здоровье / Брех- ман И. И. — Л.: Наука, 1987. — С. 125.
10. Жабокрицька О.В., Язловецький В.С. Нетрадиційні методи й системи оздоровлення: Навчальний посібник.–Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Вінниченка, 2001. – 187с.
11. Завадський В. І. Фізіологічна характеристика розвитку організму школярів / Завадський В. І. — Луцьк:Надстир’я, 1994. — 149 с.
12. Круцевич Т. Ю. Управление физическим состоянием подростков в системе физического воспитания: автореф. дис. на соиск. науч. степени доктора наук по физ. восп. и спорту: спец. 24.00.02 «Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення» / Т. Ю. Круцевич. — К.: НУФВиСУ, 2000. — 44 с.
13. Летрик О. І. Медико-біологічні та психолого-педагогічні основи здорового способу життя : [курс лекцій] / О. І. Летрик. — Львів: Світ,1993. — 120 с.
14. Медико-біологічні основи валеології: [навч. Посібник / за заг. ред. П. Д. Плахтія]. — Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, інформаційно-видавничий центр, 2000. — 408 с.
15. Минцер О. П. Новая философия здоровья / Минцер О. П. // Материалы симпозиума «Здоровье в гармонии». — Киев, 1993. — С. 15-16.
16. Панкратьева Н. В. Здоровье — социальная ценность: [вопросы и ответы] / Панкратьева Н. В. [и др.] — М.: Мысль, 1989. — 236 с.
17. Чарлтон Э. Основные принципы обучения здоровому обраозу жизни // Вопросы психологии. 1997, №2, с. 3-14.