Вступ

Актуальність теми. Виробництво не можна уявляти як механічне поєднання його основних елементів: робочої сили, землі і засобів виробництва. Вони утворюють складну систему в її взаємозв’язку. А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. З розвитком суспільства вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їх кількість. Так, осягаючи всі раніше невідомі властивості речей, люди оволодівають таємницями виготовлення нових видів продукції, застосовують нові технології, використовують якісно нові матеріали. Це у свою чергу ставить нові вимоги і до робочої сили, кваліфікації працівників.

Прогрес виробництва пов’язаний з формуванням нових факторів виробництва, які змінюють як стан виробництва, так і характер взаємодії його факторів. Усезростаюче значення має енергія. Спочатку нею була рухова сила людини (або тварин, що використовуються у виробництві). Зараз становище значно змінилось. Успішна взаємодія факторів виробництва тепер неможлива без оволодіння могутніми джерелами енергії.

Науково-технічна революція неодмінним фактором виробничого прогресу визнала інформацію. Вона необхідна і як умова роботи сучасної системи машин, і як засіб підвищення якості робочої сили, і як передумова досконалої організації самого процесу виробництва.

Водночас змінюється організація виробництва, яка забезпечує єдність, злагодженість функціонування всіх його факторів, взаємодію людей як учасників процесу виробництва. Поглиблюється галузева диференціація суспільного виробництва, ускладнюється його структура, з’являються нові галузі виробництва.

Існування сучасного ринку в умовах економічної кризи, що відбувається нині в Україні вимагає контролю за взаємодію особистого та речовинного факторів виробництва. У цей час виявляються деякі диспропорції у функціонуванні особистого фактора. Зміни техніко-економічної структури не встигає супроводжуватися змінами в потребах працівників. Вплив фінансової кризи вже спостерігається в будівельній, металургійній, хімічній, банківській галузях української економіки, які інтегровані у міжнародні економічні структури. На сьогоднішній день у цих галузях вже відбувається падіння виробничих показників та як наслідок — звільнення працівників. Теоретичні знання і виробничий досвід працівників на визначеному етапі приходять у невідповідність зі знов виникаючими змінами з іншими факторами виробництва. Трапляється, що фактори виробництва потребують перепідготовки працівників в умовах скорочення вакансій робочої сили, що виникли на виробництві.

Аналіз наукової літератури свідчить, що основним змістом дослідження в сучасних умовах набула особлива роль накопичення знань ,наука як поєднання особистого та речовинного факторів виробництва. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов’язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування. Актуальність означеного дослідження зумовлена недостатньою кількістю розробок в Україні відносно особистого та речовинного факторів виробництва

Тому метою нашого дослідження є аналіз основних факторів суспільного виробництва.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути теоретичні аспекти факторів суспільного виробництва;

— з’ясувати сутність і структура факторів виробництва;

— дослідити взаємозв’язок основних факторів виробництва  ;

— охарактеризувати основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія;

— дослідити закон відповідності основних факторів виробництва          ;

— проаналізувати виробничу функції Кобба-Дугласа та її сучасну інтерпретацію.

Предметом дослідження виступає суспільне виробництво та фактори, які його визначають.

Об’єктом дослідження є основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія.

Розділ 1. Теоретичні аспекти факторів суспільного виробництва

1.1. Сутність і структура факторів виробництва

Поняття фактор походить від латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушійна сила процесу або одна з його умов. Спільне між поняттями «ресурси» і «фактори» те, що і одні, й інші можуть бути природні, економічні, трудові, фінансові, тобто являти собою одні й ті ж природні й соціальні сили, з допомогою яких здійснюється виробництво. Але до факторів можна віднести законодавство, час, простір, інформацію, погоду, клімат, тобто чинники, які безпосередньо у виробництві не використовуються, але на нього впливають.

У марксистській економічній літературі виділяють три основні фактори виробництва: працю, предмети праці і засоби праці. їх поділяють також на речові й особисті.

Сучасна економічна наука до складу факторів виробництва відносить працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію та екологію (рис. 1).

Земля як фактор виробництва означає всі використовувані у виробництві природні ресурси. Капітал — це виготовлені людьми засоби виробництва, які здатні приносити дохід. Робоча сила (у марксистській економічній теорії) — це здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей. За статистикою ООН, що ґрунтується на економічних поглядах, прийнятих у розвинутих країнах, робоча сила — це люди у віці 16 років і старші, задіяні у виробництві, і ті, що шукають роботу. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів праці і сил природи з метою пристосування їх для задоволення людських потреб.

Підприємницькі здібності в умовах ринкової економіки виступають як особистий людський ресурс, який полягає в здатності підприємця до високої організації виробництва, в умінні орієнтуватися в ринковій кон’юнктурі, брати на себе ініціативу в організації виробництва, приймати рішення, які визначають курс діяльності підприємства, упроваджувати нові технології та нові форми організації виробництва і йти на ризик [5, c. 57-58].

Наука — це систематизовані людські знання про суспільство, природу, економіку і людську діяльність.

Інформація — це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань, які використовуються в різних сферах життєдіяльності. У практичній діяльності проявляється як продаж технологій у формі патентів.

Екологія, як фактор виробництва — це чинники навколишнього середовища, що здійснюють певний вплив (негативний або позитивний) на економічні процеси, рослинність, тваринний світ і на людину.

Від наявності ресурсів, рівня їх розвитку і використання великою мірою залежить економічний потенціал країни, тобто сукупна здатність галузей народного господарства виробляти певний обсяг валового внутрішнього продукту.

Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об’єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва — це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин, а у способі поєднання їх — конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил.

У характері відбивається соціально-економічне, а у способі — організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Першому відповідають економічні відносини (виробництво, розподіл, обмін, споживання), в основі яких знаходяться відносини власності або майнові; другому — організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, дисципліни, ресурсного забезпечення, реалізації результатів праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил [9, c. 38].

Поєднання факторів виробництва — це не застигла система, а динамічне явище. Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

• забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;
• формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;
• забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;
• досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;
• пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;
• створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та їхніх витрат). Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов’язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування [4, c. 55].

1.2. Взаємозвязок основних факторів виробництва

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об’єктивною підставою суспільного поділу праці.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості — суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в суспільному вигляді — це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва — однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв’язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особистого). Між індивідуальним та сукупним факторами виробництва виникають відносини і єдності, і відчуження [22, c. 48-49].

Первинними факторами виробництва були земля і праця. З розвитком цивілізації з’явилися й інші речові фактори виробництва, але також похідні від землі. Останні є вже результатами праці, продукцією виробничого призначення. Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.

Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу.

Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи. Сучасні знаряддя праці на відміну від тих, що використовувалися на початкових етапах цивілізації, включають у себе не тільки різні робочі машини, механізми, обладнання, пристосування, двигуни та передавальні пристрої, а й автоматизовані системи управління, яким відповідають високі технології та переважно розумова праця робітників.

Пасивною частиною засобів праці, значення якої від цього не зменшується, е засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв’язку, інформації та інші комунікаційні системи.

Предмет праці як друга частина засобів виробництва — це річ (природна чи вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт [17, c. 53-54].

Усі зазначені функції засобів виробництва і працівників є необхідними у виробничому процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенціальний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючою та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили — людини. Це не означає, що речовий фактор виробництва є лише пасивною стороною процесу виробництва. Наприклад, та його частина, що створена самою природою (предмети праці, які не пройшли первинної обробки), безпосередньо впливає на робочу силу. Часто причиною порушення економічної рівноваги у суспільстві є недооцінка зворотної дії природного речового фактора виробництва на умови функціонування особистого фактора. Руйнівною для особистого фактора може виявитися дія й тієї частини речового фактора, що є знаряддями праці. Проте функція-при-чина притаманна живій праці, а функція-наслідок — засобам виробництва.

При розгляді розвитку функцій факторів виробництва їхній взаємозалежності та взаємовпливу слід приділяти першочергову увагу. Недооцінка значення соціальної сфери, залишковий принцип виділення ресурсів для її розвитку, приниження ролі всього того, що пов’язане із забезпеченням високого рівня розвитку особистого фактора виробництва, зумовлені неправильним розумінням пріоритетів у функціональній взаємодії факторів виробництва.

Взаємодія і поєднання особистого і речовинного факторів виробництва виявляється як загальний економічний закон, що відображає реально існуючу, стійку, повторювану, діалектичну причинно-слідчу взаємозумовленість двох елементів продуктивних сил. Даний закон відображає якісну і кількісну здатність до праці та потреб збільшення вимог до речовинного фактору. Кількісно особистий фактор визначає відповідність робочих місць чисельності працівників, якісно — забезпеченість цих робочих місць працівниками визначеного професійно-кваліфікаційного рівня, відповідність структури робочої сили структурі виробничо-технічної. Кількісні зміни, як правило, супроводжуються і якісною перебудовою.

Механізм чинності закону відповідності факторів виробництва в умовах масштабів виробництва, що зросли, і розвитку науково-технічної революції в усіх галузях виражає об’єктивну необхідність сполучення кількісних і якісних професійно-кваліфікаційних пропорцій особистого фактора на різних рівнях суспільного виробництва, рівні і характері революційного становлення речовинних факторів, оскільки якісна і кількісна диференціація особистого фактора залежна і зумовлена розвитком речовинного фактору виробництва, ступенем спеціалізації і поділом праці. З цієї причини проблема розподілу особистого фактора повинна зважуватися в комплексі з заходами для удосконалювання знарядь і предметів праці. З іншого боку, кількісна і якісна відповідність особистого фактора виробництва характеру і рівню розвитку речовинного фактора припускає гармонічний розвиток особистості з метою забезпечення умов формування всебічно розвинутих особистостей на основі повного задоволення їх матеріальних і духовних благ.

Тут є сенс відзначити, що існуючі в нашій науковій літературі визначення закону сполучення факторів виробництва механізмом формування відповідності професійно-кваліфікаційної структури особистого фактора рівню наявних засобів виробництва, мають трохи спрощений, однобічний характер Даний підхід обмежує сферу чинності закону і виходить за межі безпосереднього виробництва. Закон відповідності особистого і речовинного факторів виробництва виражає діалектику розвитку продуктивних сил і характеризується відносинами між людьми, пов’язаними з раціональним і оптимальним застосуванням об’єктивно зумовлених технічним прогресом факторів виробництва, що постійно удосконалюються. Він відображає виробничі відносини з приводу ефективного безпосереднього використання факторів виробництва з метою досягнення максимального ефекту у виробництві кінцевого продукту. Ця сторона закону найбільш точно показує сутність властивих йому відповідних виробничих відносин.

Проте деякі автори взагалі заперечують дію цього закону, інші розуміють його як форму прояву закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Дослідження закону відповідності особистого і речовинного факторів виробництва висунуло проблему визначення ролей в їхній взаємодії і розвитку. В економічній літературі з цього приводу немає одностайної думки [12, c. 38-39].

Перш ніж перейти до обґрунтування позиції, яку ми поділяємо, відзначимо, що особистий і речовинний фактори виробництва, взаємодіючі в суперечливій єдності, знаходяться в постійному прямому і зворотному взаємозв’язку. Відповідність факторів виробництва не є статичною. Складне кількісне і якісне співвідношення і взаємозумовленість постійно порушується, знаходячись у діалектичному переплетінні і взаєморозвитку. Подібно до закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, соціально-економічна форма особистого фактора виступає як відображення розвитку речовинного фактора. Відповідність особистого фактора визначається структурою застосовуваних у виробництві речовинних факторів, змістом технологічного процесу. Протиріччя між досягнутим рівнем розвитку речовинних факторів і постійно виникаючою новою потребою розвитку особистого фактора є однією з умов ефективного розвитку виробництва взагалі, тому що поява більш сучасних речовинних факторів виробництва та їхнє доцільне використання в процесі створення матеріальних благ неминуче супроводжується зміною в загальному рівні удосконалювання особистого фактора. Інтенсивно речовинний фактор об’єктивно пред’являє все нові і нові високі якісні і кількісні вимоги до становлення професійної структури, що регулюється суспільством залежно від конкретної потреби виробництва і праці.

Раціональне використання більш сучасної технології можливо лише тоді, коли досягається відповідна збалансованість особистого фактора [4], оскільки, тільки з’єднавшись у процесі виробництва з особистим фактором, речовинний фактор може виконувати визначену роль елемента продуктивних сил. Рівень розвитку речовинного фактора залежить від ступеня підготовки, якісного стану і досконалості особистого фактора. Речовинний фактор, що постійно розвивається, вимагає відповідного удосконалювання особистого, і навпаки, більш висока ступінь становлення особистого фактора викликає еволюцію речовинного. У процесі взаємодії факторів виробництва активна роль належить живій праці. Особистий фактор — рухливий, гнучкий елемент продуктивних сил.

Виходячи з вищевикладеного, вважаємо, що при аналізі співвідношення розвитку факторів виробництва, не можна підходити однозначно, віддаючи перевагу якому-небудь з них. З одного боку, у процесі взаємодії особистий фактор видозмінює й удосконалює природу речовинних факторів, з іншого боку, особистий фактор змінює свою власну природу. Розвиток його зумовлений динамікою удосконалювання речовинних факторів, як визначеної минулої праці.

Ми думаємо, що в даний час виявилися деякі диспропорції у функціонуванні особистого фактора. Глобальні зміни техніко-економічної структури не завжди супроводжують відповідні зміни росту кваліфікованої праці, високі темпи зменшення частки працівників малокваліфікованої праці. Питома вага ручної некваліфікованої праці в допоміжному виробництві продовжує залишатися високою.

Особливої ролі в сучасних умовах набули накопичені знання, наука як поєднання особистого та речовинного факторів виробництва. Теоретичні знання і виробничий досвід працівників на визначеному етапі приходять у невідповідність зі знов виникаючими, більш складними речовинними факторами. Трапляється, що рівень підготовки працівників відстає від застосовуваних на практиці технологій і техніки, а кількісний склад особистого фактора не цілком відповідає потребам розвитку його речовинного фактора [11, c. 46-47].

Зазначена неантагоністична невідповідність між потребами технології, що поліпшуються, і кількісним рівнем особистого фактора планомірно переборюється на основі швидкого й оперативного впровадження досягнень науки і техніки, поліпшення якості підготовки і перепідготовки кадрів, масових професій, упровадження нових методів організації виробництва. У положенні, що створилося, забезпечення виробництва насамперед кваліфікованими кадрами має винятково важливе народногосподарське значення, подальше збільшення їхньої чисельності, на нашу думку, сприятливо вплине на ріст ефективності виробництва.

Оптимальний розподіл праці по галузях дозволяє раціонально комбінувати сполучення факторів виробництва. Глибокі зміни в економіці країни, безупинний процес суспільного поділу, що поглиблюється, праці, застосування більш досконалих речовинних факторів виробництва і методів організації праці підсилюють необхідність підтримки пропорційної відповідності факторів виробництва, а разом із тим і у функціях робітників у суспільних комбінаціях процесу праці [19, c. 46].

Розділ 2. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія

2.1. Закон відповідності основних факторів виробництва

Існування сучасного ринку в умовах економічної кризи, що відбувається нині в Україні вимагає контролю за взаємодію особистого та уречевленного факторів виробництва. В цей час виявляються деякі диспропорції у функціонуванні особистого фактора. Зміни техніко-економічної структури не встигають супроводжуватися змінами в потребах працівників. Вплив фінансової кризи вже спостерігається в будівельній, металургійній, хімічній, банківській галузях української економіки, які інтегровані у міжнародні економічні структури. На сьогоднішній день у цих галузях вже має місце падіння виробничих показників та як наслідок — звільнення працівників.

Взаємодія і сполучення особистого і уречевленого факторів виробництва виявляється як об’єктивний загальний економічний закон, що відображає реально існуючу, стійку, повторювану, діалектичну причиново-наслідкову взаємозумовленість двох елементів продуктивних сил. Даний закон, відображає якісну і кількісну здатність до праці потребами уречевлених факторів, що підвищуються. Кількісно особистий фактор визначає відповідність робочих місць чисельності працівників, якісно -забезпеченість цих робочих місць працівниками визначеного професійно-кваліфікаційного рівня, відповідність структури робочої сили структурі виробничо-технічної. Кількісні зміни, як правило, супроводжуються і якісною перебудовою.

Механізм чинності закону відповідності факторів виробництва в умовах масштабів виробництва, що зросли, і розвитку інноваційної діяльності у всіх галузях виражає об’єктивну необхідність сполучення кількісних і якісних професійно-кваліфікаційних пропорцій особистого фактора на різних рівнях суспільного виробництва, становлення уречевлених факторів, оскільки якісна і кількісна диференціація особистого фактора взаємозалежна і взаємообумовлена розвитком уречевлених факторів виробництва ступенем спеціалізації і поділом праці. З цієї причини проблема розподілу особистого фактора повинна зважуватися в комплексі з заходами для удосконалювання знарядь і предметів праці. З іншого боку, кількісна і якісна відповідність особистого фактора виробництва характеру і рівню розвитку уречевленого фактора припускає гармонічний розвиток особистості в метою забезпечення умов формування всебічно розвинутих особистостей на основі повного задоволення їх матеріальних і духовних благ.

Тут є сенс відзначити, що існуючі в нашій науковій літературі визначення закону сполучення факторів виробництва механізмом формування відповідності професійно — кваліфікаційної структури особистого фактора рівню наявних засобів виробництва, мають трохи спрощений, однобічний характер. Даний підхід обмежує сферу чинності закону і виходить за межі безпосереднього виробництва. Закон відповідності особистого і уречевленого факторів виробництва виражає діалектику розвитку продуктивних сил і характеризується відносинами між людьми; відносинами, що пов’язані з раціональним і оптимальним застосуванням об’єктивно обумовлених технічним прогресом факторів виробництва, що постійно удосконалюються . Він відображає виробничі відносини з приводу ефективного безпосереднього використання факторів виробництва з метою досягнення максимального ефекту у виробництві кінцевого продукту. Ця сторона закону найбільш точно показує сутність властивих йому відповідних виробничих відносин [13, c. 61-62].

Тим часом, деякі автори взагалі заперечують дію цього закону, інші розуміють його як форму прояву закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Дослідження закону відповідності особистого і уречевленого факторів виробництва висунуло проблему визначення ролей в їхній взаємодії і розвитку. В економічній літературі з цього приводу немає одностайної думки.

Перш ніж перейти до обґрунтування позиції, яку ми поділяємо, відзначимо, що особистий і уречевлений фактори виробництва взаємодіючі в суперечливій єдності. знаходяться в постійному прямому і зворотному взаємозв’язку. Відповідність факторів виробництва не є статичним. Складне кількісне і якісне співвідношення і взаємозумовленість постійно порушується, знаходячись у діалектичному переплетінні і взаєморозвитку. Подібно закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, соціально-економічна форма особистого фактора виступає як відображення розвитку уречевленого фактора. Відповідність особистого фактора визначається структурою застосовуваних у виробництві уречевлених факторів, змістом технологічного процесу. Протиріччя між досягнутим рівнем розвитку уречевлених факторів і постійно виникаючою новою потребою розвитку особистою фактора є однією з умов ефективною розвитку виробництва взагалі, тому що поява більш сучасних уречевлених фактрів виробництва і їхнє доцільне використання в процесі створення матеріальних благ неминуче супроводжується зміною в загальному рівні удосконалення особистого фактора. Інтенсивно уречевлений фактор об’єктивно пред’являє все нові і нові високі якісні і кількісні вимоги до становлення професійної структури, що регулюється суспільством у залежності від конкретної потреби виробництва і праці [9, c. 74].

Раціональне використання більш сучасної технології можливо лише тоді, коли досягається відповідна збалансованість особистого фактора, оскільки, тільки з’єднавшись у процесі виробництва з особистим фактором, уречевлений фактор може виконувати визначену роль елемента продуктивних сил. Рівень розвитку уречевленого фактора залежить від ступеня підготовки, якісного стану і досконалості особистою фактора. Уречевлений фактор, що постійно розвивається, вимагає відповідною удосконалення особистою, і навпаки, більш висока ступінь становлення особистого фактора викликає еволюцію уречевленого. У процесі взаємодії факторів виробництва активна роль належить живій праці. Особистий фактор — рухливий, гнучкий елемент проективних сил.

Особливої ролі в сучасних умовах набули накопичені знання, наука як поєднання особистого та речовою факторій виробництва

Теоретичні знання і виробничий досвід працівників на визначеному етапі приходять у невідповідність зі знов виникаючими, більш складними уречевленими факторами. Трапляється, що рівень підготовки працівників відстає від застосовуваних на практиці технологій і техніки, а кількісний склад особистого фактора не цілком відповідає потребам розвитку його уречевленого фактора

Зазначена неантагоністична невідповідність між потребами технології, що піднімаються, і кількісним рівнем особистою фактора планомірно переборюється на основі швидкого й оперативного впровадження досягнень науки і техніки, поліпшення якості підготовки і перепідготовки кадрів, масових професій, упровадження нових методів організації виробництва У даній ситуації забезпечення виробництва насамперед кваліфікованими кадрами мас винятково важливе народногосподарське значення, подальше збільшення їхньої чисельності, на нашу думку, сприятливо вплине на зростання ефективності виробництва.

Оптимальний розподіл праці за галузями дозволяє раціонально комбінувати сполучення факторів виробництва. Глибокі зміни в економіці країни, безупинний процес суспільного поділу праці,що поглиблюється, застосування більш досконалих уречевлених факторів виробництва і методів організації праці підсилюють необхідність підтримки пропорційної відповідності факторів виробництва, а разом з тим і у функціях робітників в суспільних комбінаціях процесу праці [22, c. 57-58].

2.2. Виробнича функція Кобба-Дугласа та її сучасна інтерпретація

Функцію виробництва реальної фірми можна визначити емпірично через виміри її фактичних показників. За допомогою такого аналізу фірма і приймає рішення про вибір технологічно ефективного способу виробництва.

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробни-ча функція Кобба-Дугласа, розроблена у 1923 році в США економістом П.Дугласом спільно з математиком Ч.Коббом на основі досліджень в обробній промисловості США за період з 1899 по 1922 pp. Вона описує залежність об-сягів виробництва від двох факторів — капіталу і праці, абстрагуючись від ін-ших.

Функція Кобба-Дугласа має вигляд:

Q=A,K^б,L^в, (2)

де

А — коефіцієнт пропорційності або масштабності;

б, в — коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Розрахунки показали, що за досліджуваний період коефіцієнти функції

мають значення: A=1,01; а = 1/4; в=3/4 . Тобто функція приймає вид:

Q=1,01K^1/4 L^3/4

З цього випливає, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва 3/4 проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збі-льшення витрат праці на 1 % розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу.

Пізніше у функцію виробництва вчені ввели фактор часу і якісні зміни в процесі виробництва, перейшовши від статичної моделі Кобба-Дугласа до динамічної моделі:

Q=A K^б L^в e^rt , де

e^rt — фактор, що відображає вплив технічного прогресу й інших якісних змін у виробництві протягом певного часу.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологіч-ний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого об-сягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробниц-тва і лише один економічно ефективний, — той, який на даний момент за-безпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використо-вувані вхідні ресурси [5, c. 288-289].

Функція Кобба-Дугласа має такі властивості:

1) коефіцієнт а показує, на скільки відсотків зміниться обсяг випуску продукції, якщо витрати праці зміняться на 1 %, а витрати капіталу залишаться незмінними. Такий показник називається коефіцієнтом еластичності випуску за витратами праці;

2) коефіцієнт р є коефіцієнтом еластичності випуску за витратами капіталу;

3) сума параметрів а + Р описує масштаб виробництва.

Якщо ця сума дорівнює одиниці, маємо постійний масштаб виробництва. А це означає, що зі збільшенням обох виробничих ресурсів на одиницю обсяг продукції також зросте на одиницю. Якщо сума менша одиниці, то масштаб виробництва спадний, тобто темпи зростання обсягу продукції нижчі за темпи зростання обсягу ресурсів. Якщо сума перевищує одиницю, маємо зростаючий масштаб: темпи зростання обсягу продукції перевищують темпи зростання обсягу виробничих ресурсів.

Параметр А у функції Кобба-Дугласа залежить від одиниць вимірювання Y, F та L і також визначається ефективністю виробничого процесу.

Отже, економетрична модель виробничої функції дає змогу проаналізувати виробничу діяльність, щоб визначити шляхи підвищення її ефективності. Обґрунтованість такого аналізу цілковито залежить від достовірності моделі та її адекватності відповідному реальному процесу.

Вплив багатьох чинників на результативну змінну може бути описаний лінійною моделлю

де у — досліджувана (залежна, пояснювана) змінна, або регресанд; х₁,х₂,…,х_m — незалежні, пояснюючі змінні, або регресори; a₁, a₂,…, a_m — параметри моделі; и — випадкова складова регресійного рівняння.

Функція (3.1) є лінійною відносно незалежних змінних і параметрів моделі, але саме лінійність за параметрами є більш суттєвою, оскільки це пов’язано з методами оцінювання параметрів. Випадкова складова и є результативною дією всіх неконтрольованих випадкових факторів, що зумовлюють відхилення реальних значень досліджува-ного показника у від аналітичних (обчислених на підставі обраної регресійної залежності).

Зрозуміло, що лінійні зв’язки не вичерпують усіх можливих форм залежності між показниками. Тому при дослідженні конкретного еко-номічного явища першочерговим завданням є пошук найточнішої аналітичної форми опису статистичного зв’язку між його показниками. Певна форма залежності повинна мати відповідне економічне обгрунтування. Якщо вигляд залежності встановити важко, то за перше наближення до моделі все ж обирають лінійну залежність.

Звичайним математичним підходом до розв’язання задач є виокремлення специфічних класів задач або зведення задач до деякого класу і застосування відповідних методів розв’язування. Оскільки дослідження лінійних функцій має незаперечні переваги перед іншими класами функцій, то нелінійні функції намагаються передусім звести до лінійних. Наприклад, степенева функція після логарифмування набирає вигляду і після заміни lna0 = a є лінійною відносно параметрів a,a₁,…,a_n. Показникова функція після логарифмування набирає вигляду і після заміни ln а,-=6,-, і = 0,1, 2,…, т, є лінійною відносно пара-метрів.

Гіперболічна і квадратична функції заміною змінних z,. = — або z, = xt, і = 1, 2,…, т, зводяться до лінійного вигляду:

Зауважимо, що в сучасному економічному аналізі існують залежності, які не зводяться до лінійних елементарними перетвореннями, однак їх параметри можна легко розрахувати спеціальними спрощеними методами.

Оскільки найпоширенішими в економетричному моделюванні є лінійні функції, обгрунтування економетричних методів розглядають, як правило, на базі лінійних моделей [7, c. 146-147].

Отже, необхідні умови для забезпечення максимізації прибутку дають змогу визначити відповідні витрати робочої сили і основного капіталу. З розширенням масштабів виробництва ефективність витрат ресурсів падає, що відповідає максимізації прибутку в умовах досконалої конкуренції. Наведений приклад виробничої функції показує, що ця економетрична модель дає змогу досить широко проаналізувати виробничу діяльність, визначити шляхи її вдосконалення з метою підвищення ефективності. Обгрунтованість такого аналізу повністю залежить од вірогідності економетричної моделі, від того, наскільки вона адекватна реальному процесу.

Проблема побудови виробничої функції або інших технологічних взаємозалежностей у виробництві — класична проблема економетрії, висвітлюється далі.

У процесі виробництва споживаються всі його фактори, в тому числі й людський ресурс. Споживанням людського ресурсу є сама праця та підприємницька діяльність. Коли людський фактор функціонує, його енергія витрачається. Варто пам’ятати, що робоча сила і підприємницькі здібності не тільки споживаються, а з форми діяльності переходять у форму блага, фіксуються у певному предметі, результаті. Усі чотири фактори виробництва зливаються в єдиному цілеспрямованому і планомірному процесі, опредмечуються в результаті, яким є матеріальний продукт чи послуга, тобто продукція.

Значення людського фактора в системі основних факторів виробництва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини.

Здатності людини в процесі виробництва реалізуються не тільки в праці як такій. Вони проявляються як уміння людини: 1) поєднати і раціонально використати об’єктивні фактори виробництва — землю і капітал — для виготовлення певної продукції; 2) розвивати свої розумові і фізичні здібності; 3) створювати нові засоби виробництва, поліпшувати їх техніко-економічні характеристики; 4) послідовно вдосконалювати організацію праці і виробництва тощо [20, c. 84-85].

Висновки

Виходячи з вищевикладеного, вважаємо, що при аналізі співвідношення розвитку факторів виробництва, не можна підходити однозначно, віддаючи перевагу якому-небудь з них. З одного боку, у процесі взаємодії особистий фактор видозмінює й удосконалює природу уречевлених факторів, з іншою боку, особистий фактор змінює свою власну природу. Розвиток його обумовлений динамікою удосконалення уречевлених факторів, як визначеної минулої праці.

В умовах нестабільного стану економіки, виходячи з вищевикладеного, вважаємо, що при аналізі співвідношення розвитку факторів виробництва, не можна підходити однозначно, віддаючи перевагу якому-небудь з них. З одного боку, у процесі взаємодії особистий фактор видозмінює й удосконалює природу речовинних факторів. У даний час виявилися деякі диспропорції у функціонуванні особистого фактора в умовах економічної кризи, що відбувається нині в Україні. Це вимагає контролю за взаємодію особистого та речовинного факторів виробництва. Зміни техніко-економічної структури не встигають супроводжуватися змінами в потребах працівників.

Таким чином, аналіз поєднання факторів виробництва із соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту.

Суспільне виробництво ґрунтується передусім на природних факторах. У загальному плані виробнича взаємодія людини й природи здійснюється шляхом втягування у господарський обіг відповідних ресурсів та обміну речовин між людиною і навколишнім природним середовищем. У результаті праці природні ресурси набувають конкретних властивостей, які задовольняють певні потреби суспільства. Всі матеріальні блага, що споживаються людьми, а також засоби виробництва являють собою здебільшого модифіковані людською працею елементи природи.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т «Харківський політехнічний ін-т»; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ «ПРОМЕТЕЙ», 2006. — 364с.
2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.
3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
4. Воробйов Є. М. Економічна теорія / А. А. Грищенко, В. М. Лісовицький, В. М. Соболєв. — Харків, Київ : ТОВ «Карвін», 2003. — 704 с.
5. Мочерний С. В. Економічна теорія / С. В. Мочерний. — Київ : Видавничий центр «Академія», 2001. — 656 с.
6. Наливайко А. П. Мікроекономіка / А. П. Наливайко, Н. М. Євдокимова, Н. В. Задорожна. — Київ : КНЕУ, 2003. — 208 с.
7. Череп А. В. Трансфер технологій як інструмент реалізації інноваційної діяльності / А. В. Череп, О. Ф. Андронова. — К. : Кондор, 2007. — 356 с.
8. Чухно А. А. Основи економічної теорії / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко. — Київ : Вища школа, 2001. — 606 с.
9. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. «Економічна теорія») / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.
10. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ «Волинські обереги», 2005. — 408 с.
11. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
12. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.
13. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 «Економіка і підприємництво» в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.
14. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.
15. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.
16. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». — Миколаїв, 2007. — 332с.
17. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
18. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
19. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
20. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
21. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.
22. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.