Методика засвоєння учнями історичних фактів на уроках історії

Актуальність теми. Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, – справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. За короткий час в Україні створено нову цілісну систему викладання історії України та Всесвітньої історії, повністю оновлено зміст та структуру історичної освіти. Вона повністю звільнена від ідеологічних, вузько класових підходів і поглядів на розвиток суспільства, оцінювання минулого та перспективи майбутнього. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки.

Однією з проблем викладання історії є комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу. Як правило, більшість учнів в цілому володіють історичними фактами, можуть викладати їх у хронологічній послідовності та знають найважливіші історичні дати. У той же час проблемою залишається формування у школяра загального історичного світогляду. Учні досить абстрактно уявляють історичний процес. Викликає труднощі оперування та використання понятійного апарату. Започаткована дванадцятибальна система дає можливість і систематизувати знання школярів. Учні повинні знати, у яку історичну епоху відбувається та чи інша історична подія, у чому полягає її сутність та історичне значення. Теоретичні та фактологічні знання суміщують із знаннями про історичну добу (тисячоліття, століття, дата).

Мета: розкрити методику засвоєння учнями історичних фактів на уроках історії.

Завдання роботи:

— показати роботу учнів з історичними документами;

— організація роботи учнів з текстовими таблицями, схемами на уроках історії;

— окреслити вивчення історичних персоналій;

— розкрити місце і завдання хронології на уроках історії;

— охарактеризувати роботу учнів з текстами підручників та посібників;

— визначити вплив змісту і прийомів викладання історії на характер пізнавальної діяльності учнів;

— методичні розробки уроків з Всесвітньої історії.

Розділ 1. Теоретичні основи засвоєння учнями історичних фактів на уроках історії

1.1. Робота учнів з історичними документами

Історичним поняттям називають ключове слово чи ключові слова, у яких відображено головні, важливі найбільш суттєві сторони історичних подій та явищ. Засвоєння учнями історичних понять є найважливішим завданням навчання історії в школі.

— створення цілісної картини історичного явища;

— виділення його суттєвих ознак;

— повідомлення поняття, яке закріплює сутність цього явища;

— визначення поняття;

— вправи на застосування поняття;

— перехід до вивчення нових понять [10, с. 58].

За своєю класифікацією історичні поняття розподіляються на:

— одиничні – діють протягом короткого історичного часу в тій чи іншій

країні;

— особові – діють упродовж значного періоду в одній країні чи групі

країн;

— загальні – діють у різних країнах, у рамках певного суспільства;

— всеохопні – діють у різних суспільствах протягом тривалого історичного періоду [10, с. 59].

Поняття розрізняються за змістом історичного матеріалу: економічні, соціально-політичні, історико-культурні.

Дослідження дидактів та методистів підтвердили, що поняття та теоретичні положення в шкільних курсах історії можуть бути засвоєні лише за умови знання учнями конкретних історичних фактів.

При викладанні історії України слід звернути увагу на вивчення основних понять та ідей курсу, які є провідними в усіх класах і акумулюються в таких положеннях:

— етапи становлення української державності;

— боротьба українського народу з іноземними загарбниками;

— антифеодальний та національно-визвольний рух в Україні;

— становлення української нації;

— видатні політичні діячі України;

— герої національно-визвольних змагань;

— внесок українського народу в скарбницю світової науки та культури;

— національні меншини в Україні;

— соціально-економічний і політичний розвиток України;

— відродження і побудова Української держави [7, с. 42].

Важливого значення для розкриття історичного минулого набуває опрацювання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об’єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

— Коли був написаний історичний документ?

— Хто автор цього документа?

— Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього документа?

— Які історичні події відображено в документі?

— Яке враження цей документ справляє на сучасників? [7, с. 43].

1.2. Організація роботи учнів з текстовими таблицями, вивчення історичних персоналій

Ефективність навчання визначається конкретними знаннями, вміннями та навичками, які здобули учні в процесі уроку. Велику допомогу в цьому їм надають узагальнювальні схеми та таблиці. Вони містять головне, найбільш суттєве для школярів: дати, події, факти, історичні поняття.

Робота зі схемами й таблицями може відбуватись у таких формах:

а) відтворення вчителем крейдою основного змісту історичного матеріалу у вигляді схем та таблиць;

б) нанесення запропонованого наочного матеріалу на папір, графічне та естетичне його оформлення;

в) виведення схем і таблиць на екран за допомогою технічних засобів навчання;

г) організація самостійної роботи учнів над таблицями та схемами в процесі уроку [8, с. 54].

Схеми і таблиці можуть виконувати різноманітні функції, наприклад, узагальнення історичного матеріалу, чи формувати логічне мислення в учнів.

Таблиці можуть використовуватися при вивченні складних історичних тем, наприклад, культури. Оскільки такі теми об’єктивно перевантажені фактичним матеріалом, буде корисним, щоб учні вміли складати тематичні таблиці на зразок [8, с. 55].

У курсі “Історія України” та “Всесвітня історія” учні зустрічають чимало історичних образів. Для значної категорії звернення до історичних персоналій є непростою проблемою. Тільки в курсі вітчизняної історії учень має виявити знання історичних портретів, зокрема князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, політичних діячів, видатних представників суспільного і культурного відродження.

Часто це не можна зробити тільки за шкільними підручниками, тому велика увага надається самостійній роботі, використанню довідкової, документальної та історико-публіцистичної літератури.

Для всебічного висвітлення історичних персоналій рекомендується:

— Ознайомитися з найважливішими біографічними даними.

— Простежити процес становлення особистості в конкретному середовищі.

— Виявити історичні умови, що відіграли роль у формуванні поглядів, якостей особи.

— Дослідити участь історичної особи в суспільному житті.

— Визначити, інтереси якої соціальної групи, класу, політичної сили відбиває історична особа в своїй діяльності.

— Виявити вплив конкретної історичної особи на окремі галузі життя чи суспільно-політичні процеси.

— З’ясувати морально-психологічні якості історичної особи.

— Показати коло однодумців і соратників історичної особи.

— Визначити історичну роль особи та її вплив на певну сферу життя суспільства [8, с. 60].

1.3. Хронологія на уроках історії, її місце і завдання

Мета вивчення хронології в школі показати послідовність подій і явищ, тривалість їх у часі, підвести учнів до розуміння виміру часу і познайомити з системами літочислення. Мета визначає завдання:

Забезпечити в свідомості учнів правильне відображення історичного часу.
Сприяти розвитку їхніх часових уявлень.
Допомогти засвоєнню найважливіших дат, подій, часових категорій.

У шкільному вивченні історії дати умовно поділяють на основні і неосновні [10, с. 73].

Знайомити учнів з прийомами вивчення хронології слід починати з того, що вчитель креслить на дошці лінію часу. Дізнавшись про основні дати зазначеного періоду, учні розташовують події з ними пов`язані у хронологічній послідовності.

Особливо важливо, щоб учні засвоїли поняття “ера”, а також усвідомили сутність зворотного відліку часу в історії. Для того, щоб учні усвідомили сутність хронології виконуються спеціальні завдання, використовуючи для цього стрічку часу. Вчитель називає дату історичної події, а учні визначають століття цієї події і відшукують її місце на стрічці часу.

Виходячи із сучасних можливостей бачиться необхідним застосування комп`ютерних програм з хронології. У програмі “Стрічка часу” запис про кожну подію складається з чотирьох полів: дати, назви події, її короткого опису, класифікації. Є можливість порівнювати схожі історичні дати, через історичні події запам`ятовувати дати [10, с. 73].

Роботі з хронології сприяють синхроністичні таблиці. Вони відображають одночасність (синхронність) подій або явищ суспільного життя в історії.

Прийоми запам`ятовування головних фактів і пов`язаних з ними історичних дат базуються на смислових зв`язках і зв`язках з подіями, коли дата заучується чисто механічно з тим, щоб при повторенні, узагальненні і осмисленні вивченого викликати асоціацію з певною подією, допомогти учням усвідомити її роль і значення у загальному контексті історичних подій.

Запам`ятовуванню дат сприяє образне позначення часу, а також метод асоціювання.

Завдання по засвоєнню хронології можуть бути найрізноманітнішими, наприклад: на вказання дати події або на визначення події по даті; вибір потрібної дати з їхнього перерахунку; співвіднесення події і дати; визначення тривалості, хронологічної послідовності подій; вибір з перерахунку тих дат, які відносяться до певних процесів; складання хронологічних рядів, таблиць; визначення періодів, етапів у розвитку подій; визначення основоположних подій.

Важливо не тільки механічно запам’ятати дату і подію, а й логічно пов’язати їх з характеристикою історичного явища та епохою. У загальному вигляді це можна зробити за схемою [10, с. 74]:

Дата → Зміст події → Історична оцінка

1.4. Робота учнів з текстами підручників та посібників

Підручники та посібники – найважливіше джерело знань. Форми роботи з ними можуть бути різними, зокрема:

а) виписування головних історичних подій;

б) вибір назв, імен, дат;

в) складання текстових і хронологічних таблиць;

г) складання складних і простих планів;

д) робота з поняттями і термінами;

є) аналіз історичних документів, репрезентованих у підручнику.

Кінцева мета самостійної роботи учнів над текстом підручників і посібників, а також різноманітною історичною літературою – узагальнити історичні факти, віднайти зв’язки між ними і зробити висновки [3, с. 12].

Етапи роботи з історичною картою:

— Ознайомлення з історичними картами.

— Вибір потрібної історичної карти.

— Визначення місцезнаходження на карті об’єкта, про який іде мова.

— Уявлення за допомогою карти історичних подій (напрямків походів, місць битв, стратегічних планів полководців, районів народних повстань і національно-визвольних рухів тощо); економічного розвитку, побуту, культурного поступу чи іншої епохи [3, с. 13].

Прочитання історичної карти:

а) аналіз історико-географічних образів;

б) порівняння історико-географічних образів;

в) узагальнення історико-географічних картин [3, с. 13].

Курс “Вступ до історії України. 5 клас” є пропедевтичним, що й визначає його місце в системі шкільних історичних курсів, а також початковість, елементарність його змістової частини й тих вимог, що їх висувають до знань та умінь учнів. Історичній пропедевтиці властива своєрідна мета й засоби її втілення, не тотожні систематичним курсам історії в загальноосвітніх навчальних закладах. Головне завдання курсу “Вступ до історії України. 5 клас” — підготувати учнів до успішного засвоєння історичних знань в наступних класах, сформувати в дітей початкові уявлення про історію як науку та про історію України як її складову, прищепити інтерес до її вивчення. Все це і визначає особливості роботи з підручником у 5 класі.

Знайомство учнів з підручником у 5 класі слід починати з характеристики його хронологічних рамок, структури підручника, особливості його побудови, різними видами тексту, питаннями і завданнями, а також з ілюстраціями і учбовими картами.

На уроках в 5 класі слід застосовувати метод пояснювального читання. Він складається із органічно зв`язаних між собою елементів читання, роз`яснення і доповнення прочитаного, розгляду ілюстрацій, бесіди [3, с. 15].

При пояснювальному читанні виділяються абзаци і окремі речення, їх складові, визначається головна думка, виявляються смислові зв`язки, а також зв`язки та ілюстрації.

Завдання по підручнику поступово ускладнюються. Діти вчаться знаходити фактичний матеріал (наприклад, власні імена і дпти), виписувати їх, формулювати відповіді самостійно, так як в готовому вигляді їх в підручнику немає.

Першочергове завдання вчителя – привчити учнів виділяти незрозумілі місця тексту, невідомі їм терміни. Важливо навчити учнів не пропускати невідомі слова і вирази, а шукати їм пояснення, звертаючись до вчителя чи до словників.

Для організації ефективної роботи учнів вчитель може використати пам`ятку адресовану учням:

Прочитай весь параграф і склади загальне учвлення про описані в ньому події і явища. Уважно розглянь карти, схеми, ілюстрації.
Зверни особливу увагу на виділені в підручнику факти, висновки, ідеї.
Склади розгорнутий план, він полегшить підготовку домвшнього завдання.
Постарайся узгодити з матеріалом підручника те, що побачив і почув на уроці.
У випадку необхідності переглянь параграфи, вивчені раніше.
Перевір чи знаєш ти матеріал теми, перекажи його, спочатку користуючись планом, потім без нього.
Підготуй відповіді на запитання і завдання, які розташовані в кінці параграфа [3, с. 20].

До важливих елементів роботи з підручником слід віднести складання плану параграфу. Так, у 6 класі план можна починати складати вже на першому уроці по темі “Стародавній Єгипет”. Зокрема, складання плану для підзаголовків “Землеробство – основне заняття єгиптян” і “Початок обробки металів” допоможуть учням встановити взаємозв`язок фактів в історії: спочатку змінюється техніка, покращуються знаряддя праці, виникають нові галузі виробництва, і лише тоді відбуваються зміни в соціальній структурі суспільства. Так, перехід до орного землеробства привів до панівного становища чоловіка; з переходом до металу виділились ремісники. Послідовність цих явищ закріплюється в пам`яті учнів і допомагає усвідомленню їхнього взаємозв`язку [3, с. 21].

Робота над планом по тексту підручника може йти інакше. Наприклад, при вивченні історії повстання в Єгипті у 1750 р.до н.е. Вчитель по ходу розповіді записує на дошці план: причини повстання, учасники повстання, вимоги повсталих або “проти кого і за що повстали”, причини поразки повстанців. Після розповіді і бесіди про повстання учні закріплюють матеріал читанням параграфа. Потім вони вказують, де саме в підручнику міститься відповідь на кожний пункт плану; деякі короткі фрази читаються вголос; залучається і раніше пройдений матеріал [3, с. 22].

План вивчення повстання записується в робочий зошит з історії, ним в подальшому керуються учні при вивченні аналогічних тем.

До складання плану по тексту підручника необхідно частіше звертатися у 7 класі при вивченні історії середніх віків, так як матеріал є досить складним, а підзаголовки об`ємніші.

Якщо вчитель розпочав роботу в новому класі, необхідно виявити рівень учбової діяльності, основних вмінь школярів. Так, в у класі слід визначити, чи вміють учні визначати головну думку в тексті підручника, порівнювати факти чи явища, складати узагальнюючі характеристики. Чи можуть вони пояснити виконувані при цьому дії? Як учні працюють з новим текстом?

Починаючи вивчення нової теми, вчитель повинен запропонувати учням її назву, тоді назву параграфа, його підзаголовки. Так учні знайомляться з планом вивчення нового матеріалу.

Давати відповіді при роботі з підручником допомагають спеціальні завдання. Так, можна знаходити в тексті підручника відповіді на запитання поставлені вчителем і процитувати його, переказати своїми словами, підібрати матеріал для відповіді на кілька запитань.

Робота з текстом підручника, яка закріплює пояснення вчителя, може завершатися складанням таблиці. Учні впражняються у відборі матеріалу, в складанні точних формулювань, складають кістяк основних фактів, що полегшує запам`ятовування. Так, таблиця “Завоювання Карла Великого” допомагає запам`ятати, які і в кого були завойовані землі при утворенні Франкської імперії, допоможе виявити загарбницький характер політики Карла Великого і підготує учнів до розуміння однієї з причин неміцності цієї держави [3, с. 25].

Замість роботи з таблицею можна дати завдання нанести на контурну карту землі, завойовані Карлом Великим, кордони Франкської імперії і держав, на які вона розпалася.

Тут метою роботи з текстом підручника можуть бути знайомство з новими фактами, коли вчитель організовує їхнє заучування в об`ємі підручника; поглиблення розуміння взаємозв`язку історичних явищ; уточнення нових понять та інші завдання.

Як приклад такого використання підручника можна навести розгляд теми: “Утворення держав у Греції в VIII-VI ст. до н.е.” [3, с. 26]

Розглянувши з допомогою аплікацій питання про розорення селян в Аттіці, вчитель переходить до характеристики господарства і суспільства Аттіки.

Ці питання можна розглянути шляхом роботи з текстом підручника, його учбовими ілюстраціями і картою. Запропонувавши учням прочитати абзаци 3 і 4 на стр. 83 підручника, вчитель задає питання:

1) Які нові галузі виробництва розвиваються в Аттіці?

2) Знайдіть на карті підручника (стр.82) гори Лавріона.

3) Що виробляли майстерні, які цілими вулицями оточували афінський акрополь?

4) Розглянемо малюнок кузні на стр.83.

5) Які нові галузі розвивалися в сільському господарстві Аттіки?

Розповідь вчителя про торгівля і мореплавство ілюструється заставкою пред розділом “Стародавня Греція” (стр.63).

Учні важко засвоюють поняття “демос” і “аристократія”, змішують їх, особливо останнє, з поняттями “знатний”, “рабовласник”. Усвідомленню цих понять допомагає таблиця на підставі тексту підручника.

Цілком можливим є варіант використання підручника як джерела першопочаткового ознайомлення з новим навчальним матеріалом. Легше всього організовувати роботу над подійним матеріалом, якщо він достатньо конкретно і яскраво викладений в підручнику. Вчителю не обов`язково все викладати самому. Клас може заслухати якогось із своїх товаришів, який підготував уривок із книги для читання (наприклад, про завоювання арабів) або самостійно прочитати відповідний матеріал в підручнику. Проте в цих випадках метою повинно бути не тільки засвоєння фактів, але й осмислення їх. Для цього до читання перед учнями ставиться питання, розкриття якого вони повинні знайти в підручнику або в повідомленні [3, с. 28].

Так, по історії стародавнього Китаю вчитель залишає за собою повноцінну розповідь про повстання “Жовтих пов`язок”. Потім учні мають розглянути текст, керуючись планом, складеним ще при вивченні повстання в Єгипті, і вказати на ті нові обставини, які в порівнянні з повстанням єгипетської бідноти, можна відмітити в Китаї.

Перед читанням про зруйнування Карфагену вчитель знайомить клас з одним з питань в кінці параграфа: У чому полягає основна відмінність третьої Пунічної війни від перших двох?

Інколи учням доручається самостійно ознайомитися з невеликим уривком з підручника і виділити характерні риси цього явища (події). Наприклад, звідки видно, що у Візантії VI ст. положення трудящих було важким? Відповіді учнів, які перед тим прочитали відповідний фрагмент параграфа, замінять розповідь вчителя. Отже матеріал буде засвоєно в ході самостійної роботи [3, с. 29].

Робота з підручником допомагає реалізовувати принцип розвивального навчання, зокрема зазначений вид учбової роботи розвиває увагу учнів. Ось один з прийомів Після пояснення нового матеріалу вчитель пропонує учням прочитати параграф в підручнику і відповісти, про що він не розповів і які повідомив їм нові знання ( у порівнянні з тими, які є в тексті відповідного параграфа).

До підручника вчитель звертається і тоді коли робить висновки. Спочатку повідомляється, що під висновками розуміється найголовніше, подібне, спільне чи різне, що міститься в учбовому матеріалі який вивчається. Під керівництвом вчителя учні створюють нове судження на базі одного чи кількох попередніх. Після цього вони порівнюють свої висновки з висновками підручника. В подальшому вони роблять висновки по уже по цілій темі.

Учні також можуть підбирати по підручнику докази до сформульованого вчителем висновку або до якогось судження.

У старших класах можливі завдання по поглибленню змісту підручника. На підставі наукової літератури учні розкривають згадувані в підручнику факти і події, характеризують персоналії. Вони також співставляють викладення фактів в підручнику з інтерпретацією їх в першоджерелах.

Можливим є і повне самостійне вивчення теми уроку по підручнику. В такому випадку вчитель пропонує план вивчення нового матеріалу, питання і завдання, коротко розкриває основні положення, які учні повинні самостійно засвоїти.

Проте найбільше учні працюють над текстом підручника в ході виконання домашнього завдання.

Таким чином, при роботі з підручником в учнів слід сформувати такі вміння: 5 клас – навчитися виділяти найголовніше у фрагменті тесту, переказувати текст, навчитися складати простий план параграфа. 6 клас – виділяти найголовніше в параграфі, використати в переказі декілька джерел знань; 7 клас – викладати матеріал кількох параграфів, складати складний план, застосовувати різні види наочності; 8-9 класи – підбирати докази до сформованого вчителем висновку, складати план тем, працювати з термінами і поняттями. 10-11 класи – викладати матеріал по наскрізним проблемам з кількох тем, складати план-конспект кількох тем, співставляти факти підручника з першоджерелом, розвивати і поглиблювати зміст підручника матеріалами додаткової літератури [3, с. 34].

Ведення конспекту учнями є важливою складовою частиною уроку. В учнівський зошит записують:

а) тему та план уроку;

б) визначення головних історичних понять;

в) тези лекції вчителя;

г) цитати;

д) календарі подій;

є) різноманітні таблиці та схеми;

ж) цифровий матеріал тощо [3, с. 36].

Для ведення зошита треба знати умови успіху:

— Виділення головного.

— Уникнення надмірної деталізації.

— Логічний виклад матеріалу.

— Постійний і систематичний запис в зошиті.

— Записи мають бути акуратними, без помилок, основні думки і ключові ідеї бажано підкреслювати маркером [3, с. 37].

У ході уроку історії вчитель звертає велику увагу на всебічний розвиток мовлення учнів. До усної відповіді учнів ставлять такі вимоги:

— змістовність викладу – повне, конкретне, чітке розкриття теми з використанням найважливіших історичних фактів, їх оцінка з висновками й узагальненнями;

— логічність – послідовне, чітке висвітлення історичного матеріалу;

— багатство мовлення – уживання історичних термінів, синонімів, образних висловів тощо. Багатство мовлення зумовлює використання історичних документів, знання літературних пам’яток епохи, історико-публіцистичних творів;

— емоційність і виразність – яскраве й образне висловлення думки й почуття, вміле добирання прикладів, точність слова;

— правильне вживання слів – забезпечується додержанням норм української літературної мови, відсутністю слів-паразитів, жаргонних словотворень, русизмів, правильною вимовою і написанням історичних термінів [3, с. 40].

Розділ 2. Методика викладання історичних фактів на уроках історії

2.1. Вплив змісту і прийомів викладання історії на характер пізнавальної діяльності учнів

Різний по характеру учбовий історичний матеріал, який викладається з допомогою адекватних засобів і прийомів, впливає на пізнавальну діяльність учнів по-різному.

Як відзначають психологи, наочно-образний і емоційно-образний виклад учбового матеріалу детермінує переважно діяльність відтворюючої і творчої уяви учнів, викликає у них відповідні емоції, створює співзвучні фактам співпереживання. Пояснення і розмірковуючий виклик історичних фактів, супроводжуюча їх еврістична бесіда активізує насамперед понятійну розумову діяльність учнів, спрямовує їх на аналіз фактів, виділення і узагальнення їхніх істотних ознак і зв`язків, на засвоєння теоретичних відомостей у формі історичних понять, законів суспільного розвитку і світоглядних ідей [4, с. 55].

Використання вчителем узагальнюючих характеристик для того, щоб разом з учнями проаналізувати факти, знайти і конкретизувати теоретичні положення посилює розумову діяльність учнів на уроці історії.

У всіх вказаних випадках зміст і прийоми викладу учбового матеріалу мобілізують діяльність пам`яті учнів. В результаті учні запам`ятовують образи, ознаки і визначення історичних понять усвідомлено і в значній мірі неусвідомлено.

Аналогічним чином методично вірне викладення неголовних фактів, статичного, історико-картографічного і хронологічного матеріалу сприяє ефективному його освоєнню і запам`ятовуванню учнями у взаємозв`язку з головними фактами. Зміст і характер викладення в якійсь мірі визначають також рівні самостійності пізнавальної діяльності. Пояснюючий виклад історичних даних теоретичного характеру орієнтує учнів на репродуктивний спосіб роботи, на просте відтворення їх з допомогою прийомів, якими при викладенні користувався вчитель [4, с. 55].

При наявності необхідних умінь пояснюючий виклад теоретичних даних може спрямувати учнів і на більш складну діяльність творчого проблемного характеру. У такому випадку учні повинні володіти більш складними прийомами і уміннями, що дозволить їм творчо відтворити і доповнити поданий вчителем учбовий матеріал. Такими прийомами є, наприклад, складання різних типів планів, тез, логічних схем, заповнення порівняльних, конкретизуючих та інших текстових таблиць [4, с. 56].

Діяльність проблемного, творчого типу може в учнів викликати розгляд і узагальнення вчителем з активною участю школярів нового фактичного матеріалу з опорою на теоретичні положення. Аналіз фактів, порівняння і узагальнення їх істотних ознак, конкретизація фактами спонукає учнів засвоювати і відтворювати знання у новому вигляді.

Найбільш складну творчо-пошукову діяльність учнів детермінує проблемний виклад учбового матеріалу, що нерідко супроводжується еврістичною бесідою. Відповідно застосовуються учбові прийоми, які допомагають учням аналізувати, узагальнювати, порівнювати, конкретизовувати не пояснений, а проблемно викладений учбовий матеріал.

Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок кількох, часом суперечливих поглядів щодо проблеми, яка вивчається. Учні повинні вибрати правильну точку зору та обґрунтувати її.

Рішення проблемних завдань на уроці історії є найвищим етапом організації роботи з учнями. На відміну від звичайних уроків, проблемне навчання спитається не тільки на пізнання історичних фактів та подій, а на розкриття причинно-наслідкових зв’язків. Чітке формулювання навчальної проблеми – одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку.

Характерною рисою проблемного навчання є постановка перед учнями проблемної ситуації, яка спонукає їх не тільки користуватися готовими знаннями, але й самостійно (або під керівництвом вчителя) здобувати нові знання. Схематично це може мати такий вигляд [4, с. 57].

Існують різноманітні шляхи створення проблемної ситуації:

— постановка проблемних завдань;

— організація дискусії на уроці;

— організація пошукової роботи школярів.

Проблемна ситуація на уроці залежить від:

— характеру навчального матеріалу;

— актуальних проблем сучасності;

— життєвого досвіду школярів [4, с. 58].

Організація проблемного уроку може мати такий вигляд:

При оцінюванні проблемних завдань високо оцінюються використання учнями:

— знань з історії;

— знань з літератури;

— довідкових джерел;

— засобів масової інформації [4, с. 59].

Змістовний і методично повноцінний виклад учбового матеріалу необхідно поєднувати з логічно продуманою системою запитань і завдань, які ефективно організують і спрямовують діяльність учнів. Це випливає з того, що головним суб`єктом учбового пізнання сучасна методика вважає учня, який пізнає предмет з допомогою вчителя.

Різноманітні питання і завдання, поєднуючись у навчанні з різними елементами учбового історичного матеріалу і прийомами його викладення, посилюють організуючо-творчу роль вчителя на уроці, а, відповідно, посилюють рівень пізнавальної діяльності учнів.

Починаючи роботу у 6 класі вчителі як правило використовують два види питань і завдань – образні і смислові. Перші навчають учнів засвоювати і відтворювати в образній формі зовнішні ознаки історичних подій. Другі сприяють формуванню уміння осмислювати сутність фактичного матеріалу, засвоювати теоретичні дані у вигляді історичних понять різної складності.

Деякі вчителі застосовують також запитання і завдання, які спонукають учнів висловлювати свої судження з приводу тих чи інших історичних фактів.

На підставі спостережень було зроблено висновок, що основним початком активізації пізнавальної діяльності учнів є не стимулювання внутрішнього інтересу до історії, а використання зовнішнього впливу у вигляді попередження про наступне опитування. Це означає, що у переважної більшості учнів немає стійкого інтересу до вивчення історії. Для виправлення становища була розроблена спеціальна модель стимуляції інтересу до вивчення історії. В основі її були: картиннє описування, сюжетна розповідь, аналітичне описування. Які почали використовуватися в комплексі з засобами наочності, друкованими історичними текстами, нестандартними уроками. Навчання цим прийома слід починати з показів цих прийомів у своєму поясненні. Школярі отримують завдання спробувати уявити себе в далекому минулому, в ролі історичних персонажів тих часів. Потім в роботу вводяться елементи творчості. Учні мають можливість реалізувати свою схильність до певної фантазії і уяви. Якщо учням складно використовувати ці прийоми базуючись лише на поясненні вчителя і матеріалах підручника, в роботу вводяться фрагменти з документальних джерел і художніх книг історичного характеру [4, с. 61].

Позитивний ефект в роботі над прийомом дає читання в класі сюжетних історичних текстів по ролях. Таке читання як елемент ролевої гри допомагає учням зрозуміти смисл сюжету, зміст і етапи розвитку історичних подій.

Прийоми аналітичного описання найкраще використовувати при вивчення знарядь праці, зброї, інших матеріальних предметів, а також виробничих процесів. При цьому необхідно використовувати опору на наочність.

Вчителі досить часто застосовують прийом усного твору на тему яка вивчається з використанням опорних слів і виразів. Учнівські твори повинні аналізуватися в класі. Працюючи з фактичним матеріалом не слід забувати провивчення сутнісних сторін зазначеного матеріалу, що допомагає визначитись із прийомами їх кращого засвоєння і відтворення.

При систематичному навчанні прийомам учбової діяльності учні в цілому освоюють у 7-8 класах пізнавальні вміння передбачені програмою. Це створює умови як для засвоєння нових умінь, так і для більш продуктивної роботи з учбовим матеріалом [4, с. 62].

Історичні факти у старших класах вивчаються в основному на рівні відтворюючої діяльності. Причиною цього є великий об`єм учбового матеріалу. Отже, втрачаються набуті навики творчо-проблемного освоєння і відтворення учбового матеріалу. Це є великим недоліком. Вихід бачиться у перенесенні значної кількості навчальної інформації на самостійне вивчення, а вивільнений час можна використати у розвивальному контексті, виведенні прийомів роботи на новий проблемно-пошуковий рівень [4, с. 62].

Необхідно не втрачати і прийоми образного, емоційного викладення, а, відповідно, вони збережуться і в учнів, що сприятиме підтриманню інтересу до історії.

Використовуючи додаткову літературу, кожний вчитель може конструювати необхідні прийоми образного викладення головних історичних фактів і розвивати відповідні вміння у старшокласників.

При великих обсягах навчального матеріалу займатися розвитком цих умінь досить проблематично, але в ході перевірки і повторення знань і умінь цю роботу необхідно проводити обов`язково. Слід налаштовувати старшокласників, щоб вони в ході підготовки домашніх завдань відтворювали в своїй уяві образи головних історичних персонажів, залучаючи до цього процесу художній історичний вимисел.

У випадках коли образ має значне смислове навантаження, цю його сторону важливо повторювати в ході закріплення знань і умінь. Так після наочно-образного оповідання про розвиток капіталізму у текстильній промисловості Росії необхідно запропонувати учням відтворити на дошці і пояснити схематичні малюнки, що відображають етапи цього процесу. Це допоможе учням ще раз в образній формі уявити і осмислити найважливіші факти із змісту уроку, а разом з тим повторити використаний вчителем прийом образного вивчення головних фактів [4, с. 63].

Теоретичний матеріал в старших класах доцільно вивчати не стільки на відтворюючому, скільки на проблемному, творчо-пошуковому рівнях. Робота на цих більш високих рівнях пізнавальної діяльності ефективно виховує і розвиває учнів, успішно формує їхнє історичне мислення.

У старших класах вводяться нові прийоми учбової роботи. Одним з нових являється прийом складання учнями на підставі пояснення вчителя або підручника теоретичних висновків і узагальнюючих характеристик, які відображають сутнісні ознаки учбового матеріалу.

Формуючи узагальнюючі характеристики учні просуваються індуктивним шляхом від вивчення фактів до осмислення їхньої сутності і в подальшому до перерахування найбільш важливих, істотних ознак в узагальнюючій характеристиці. Зокрема Е.І.Пометун навчає учнів умінню застосовувати узагальнюючі характеристики для аналізу нових історичних фактів, аналогічних тем, з яких виведена кожна характеристика [4, с. 65].

2.2. Методичні розробки уроків з Всесвітньої історії

Як приклад використання на уроках історії проблемного завдання використаємо розробку уроку з Всесвітньої історії «Римська релігія та культура» для 6 класу.

Мета уроку: показати учням, світогляд та культурні традиції Стародавнього Риму (УІІІ ст. до н.е – У ст.)

показати віру древніх римлян, кризу традиційної релігії та виникнення християнства;
розкрити виховання, освіту та наукові погляди римлян;
охарактеризувати літературні традиції та мистецтво в Древньому Римі.

Обладнання: карта території Римської імперії у найбільший період її розквіту 116 рік.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу з вирішенням проблемного завдання.

Хід уроку

Організаційний момент — 2 хв.
Вивчення нового матеріалу — 30 хв.

План

Загальна характеристика Стародавнього Риму.
Віра та зародження християнства.
Виховання й освіта.
Наука.
Літературна традиція.
Мистецтво.

Оголошення теми та мети уроку. Мотивація.

Проблемне завдання: Коли Рим був завойований варварами, і чому цю подію прийнято вважати кінцем історії Древнього Риму і Древньої історії взагалі.

Задумайтесь над цим, а відповідь постарайтесь дати в кінці уроку.

Дре́вній Рим (також стародавній Рим, старожитній, античний Рим) — сучасна назва держави (8 століття до н.е. — 5 століття) з центром у місті Римі (в різні часи цією назвою називали Константинополь, Рим в Італії. Інколи також казали — Місто (лат. Urbs)).

Історію Риму зараз прийнято поділяти на три основні періоди:

— царський (середина 8 століття до н.е. — 510 до н.е.)

— республіканський (510 до н.е. — 30 до н.е.)

— імператорський (30 до н.е. — 476).

Відповідно до переказу, місто Рим заснували брати Ромул і Рем близько 754/753 до н.е. У переказах згадуються 7 царів, що правили в 8-6 ст. до н. е. Після вигнання останнього царя Тарквинія Гордого була встановлена республіка (510 до н.е./509 до н.е.). До середини 3 століття до н.е., підкоривши всю територію сучасної Італії, Рим перетворився у велику державу, що домоглася гегемонії в усьому Середземномор’ї, що привело до зіткнення з Карфагеном. Після трьох Пунічних воєн, одержавши перемогу над Карфагеном у 146 до н.е., Рим стає найбільшою средиземноморскою державою. Східна Римська імперія, яку зараз називають також Візантія проіснувала ще біля 1000 років.

Рим являв собою поліс, керований царями. Великий культурний вплив надавали на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, ще не розшифрована його писемність). У них римляни запозичали більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Після вигнання останнього царя влада переходить до народних зборів, які обирали Сенат і двох консулів. В послідуючий за цим період Республіки (VI-I сс. до н. е.) Рим підкоряє Італію, перемагає у війнах з Карфагеном і завойовує материкову Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру виявляється домінуючим: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов’язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії в професійну, зміну ролі військовоначальників ведуть до серії громадянських воєн. Гай Юлій Цезар проголошує себе імператором, після його вбивства змовниками і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління означало заміну республіки імперією (I с. до н. е.-V с. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства ведуть до підйому римської культури. Завойовані Римом східні народи також вносять свій внесок, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері. Рим довго не знає військових невдач, але внутрішні протиріччя послаблюють його, в кінці IV с. н. е. відбувається розкол Римської імперії на Західну і Східну. У 476 Рим був завойований варварами, і цю подію прийнято вважати кінцем історії Древнього Риму і Древньої історії взагалі.

Релігія римлян древнішого часу засновувалася головним чином на уявленні про внутрішні сили, властиві окремим предметам і людям, на вірі в духів — охоронців і заступників місць, дій, станів. До них відносилися генії (добрі духи, що охороняли людину протягом його життя), пенати (охоронці і заступники рідного будинку, а потім — усього римського народу, звідси бере свій початок відомий вислів — «повернутися до рідних пенатів», тобто повернутися на батьківщину, додому). Вірили і в божества гір, джерел, лісів. Ці духи і божества були спочатку безособові і бесполі, нерідко іменувалися і в чоловічому, і в жіночому роді (Янус і Яна, Фавн і Фавна). Цим божествам приносилися жертвоприносини, їм присвячувалися релігійні церемонії. Величезне значення надавалося різного роду гаданням (по польоту птахів, по внутрішностях тваринних т.д.)

Під впливом італійських племен з’явилися бог Сатурн, верховний бог Юпітер, Юнона і Мінерва. У плебеїв (нижчого прошарку громадян) була своя трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (бог виноградників) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни), Діана (богиня полювання), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і садів, потім — любові і краси). Деякі боги шанувалися головним чином представниками одного стану або професії (торговці шанували Меркурія, ремісники — Мінерву). У римлян не склалася розвинена міфологія. З посиленням грецького впливу відбувається певне зближення римських богів з грецькими і запозичення грецької міфології (Зевс — Юпітер, Гера — Юнона, Афіна — Мінерва, Аськлепій — Ескулап). Проникали в Рим і східні культи — Ісиди, Осіріса, Кібелі, вмираючого і воскресаючого бога Мітра. Не без східного впливу на етапі імперії оформився культ імператора як живого бога.

Відмінною рисою світогляду древніх римлян була міфологізація своєї історії. Якщо про богів практично не було сюжетних розповідей, то про заснування Риму розповідав міф про братів Ромула і Рема, що чудом залишилися живими після змови проти їх батька і вигодуваних вовчицею. Починаючи з древніших часів, передавалися розповіді про військову доблесть і патріотизм римлян.

По мірі наростання загальної кризи Римської імперії, наступає і криза традиційної релігії. Внаслідок складного синтезу східних релігій і культів, передусім іудаїзму, платоновської і елліністичної філософії і соціальних утопій виникає нова релігія — християнство. З іудаїзму в християнство прийшла та частина Біблії, яка називається Ветхим Заповітом — збірник древніх сакральных (священних) текстів. Він складався протягом І тис. до н. е. і містить виклад міфологічних систем і сюжетів, історичні перекази, релігійну публіцистика і притчі, філософсько-моралістичний твори і любовна лірика, зразки релігійної містики. Досвід, втілений і зафіксований в Біблії, збагатив народну мудрість, вплинув величезним чином на розвиток літератури, образотворчого мистецтва, філософської думки.

Що склало зміст нової релігії — християнства?

Якщо намагатися сказати стисло, то це віра в те, що 2 тисячі років тому Бог прийшов в наш світ — народився, прийняв ім’я Іїсус, проповідував, страждав і помер на хресті, як людина. Оповідання про земне буття Христа і його вчення склало основну Нового Заповіту, що став частиною Біблії. Якщо Ветхий Заповіт признається рівно і іудеями, і християнами, то Новий Заповіт є священною книгою тільки християн. У Новий Заповіт входять: 4 євангеліє (в перекладі з грецького «євангеліє» — благая звістка) — від Матфея, від Марка, від Луки і від Іоанна, в яких описане земне життя Іїсуса Христа; Діяння святих Апостолів (учнів Христа); Соборні послання святих Апостолів; Послання Апостола Павле і Прозріння Іоанна Богослова, або Апокаліпсис.

Потрібно підкреслити особливу роль сімейного виховання у римлян. Діти виховувалися в дусі поваги до вірувань і звичаїв предків, беззаперечного підкорення батьківській владі. Хороший громадянин у римлян — це слухняний син і дисциплінований воїн. Древнє законодавство передбачало суворі покарання за порушення батьківської волі, в цьому ж напрямі діяла державна релігія з її обожнюванням цивільної і військової доброчесності.

У V ст. до н.е з’явилися елементарні («елементарний» в перекладі з латині — основної) школи, де навчалися головним чином діти вільних. Предмети — латинська і грецька мови, лист, читання і рахунок. Пізнє серед знатних і спроможних сімей набуло поширення домашня освіта. У II в. до виникли граматичні і риторські школи, які також були доступні для дітей багатих римлян. Риторські школи були своєрідними вищими учбовими закладами (ораторське мистецтво, правіше, філософія, поезія). Поступово юристів-вчителя утворили досить стійкі групи, які отримали назву «кафедр». За таким же принципом оформляються кафедри риторики і філософії, медицини і архітектури. Декілька вищих шкіл виникає у II ст. е. (Рим, Афіни). Студенти, які приїжджали отримувати утворення з різних частин Римської держави, об’єднувалися в земляцтва — «хори».

У період Республіки навчання було приватним, і держава в нього не втручалася. Однак у часи імперії держава поставила навчання під свій контроль. Вчителя стали оплачуваними державними службовцями. Було встановлене число риторів і граматиків для кожного міста, в залежності від кількості жителів. Вчителя користувалися рядом привілеїв, а в IV ст. н. е. всі кандидатури викладачів підлягали затвердженню імператором.

Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його досягнути найзначніших результатів, особливо в тих науках, де можливе практичне застосування наукових досягнень.

У римській філософії сильніше усього позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб указати шлях на щастя. Великим представником цього напряму був Сенека. Він грав видну політичну роль при дворі імператора Нерона, але закінчилася його кар’єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством. Сенека насамперед розробляв проблеми практичної моралі: подолання страху смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування зумовлення. Філософська розробка такого кола ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.

Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, що систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар в науково-просвітницькій поемі «Про природу речей».

Класична праця з географії належить Страбону, що зібрав в своїй «Географії» всі відомі тоді зведення про країни і народи — від Британії до Індії. Птолемей, узагальнюючи астрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, згідно з якою навколо шарообразной Землі обертаються Сонце і інші планети. Ця модель залишалася пануючою аж до Нового часу. Найбільшою фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, що вивчав нервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.

Виключно значущим і оригінальним внеском Древнього Рима в світову наукову традицію є створення юриспруденції.

У Римі діяла сувора система судочинства. У часи пізньої республіки і імперії, коли в закони часто вносилися зміни, виникла система сповіщення громадян про закони, що приймаються. При Юлій Цезарі на центральну площу виставляли гіпсову дошку з інформацією про військові перемоги і урядові акти і рішення «Щоденні відомості римського народу» (своєрідний прообраз газет). Копії розсилалися по державі, у всі провінції. Серед тих, хто вніс важливий внесок в розвиток юриспруденції — Марк Туллій Цицерон — видатний оратор, автор ряду робіт по філософії держави, послідовний прихильник демократичного правління, він безуспішно намагався відтворити республіку після вбивства Цезаря.

Латинській мові в світовій культурній традиції належить абсолютно особлива роль. Масштаби римського завоювання перетворили його в мову міжнаціонального спілкування для всіх підкорених народів від Іспанії до Межиріччя. На основі так званої «народної латині» виникли багато які сучасні європейські мови: італійська, іспанська, французька, англійська. Надалі латинь довго залишалася в Європі мовою літератури і науки, а в медицині не втратила цю роль і до сьогодні. Латинською мовою ведеться досі і католицьке богослужіння.

Особливість полягає в тому, що протягом тривалого часу мова відточувалася і удосконалювалася не в художній творчості, а насамперед в політичній сфері: у виступах ораторів в Сенаті і на судових процесах, в законодавстві, в політичній публіцистиці. Про образність мови свідчить безліч афоризмів, які живі і зараз: „Карфаген повинен бути зруйнований“ (Катон), „Прийшов, побачив, переміг“ (Юлій Цезар), „Доки, Катіліна, ти будеш випробовувати наше терпіння?“(Цицерон) і безліч інших.

Час правління Октавіана Августа часто називають „золотим віком“ римської літератури. Сучасниками були три великих римських поета — Вергилій, Горацій і Овідій. Самим знаменитим твором римської літератури стала поема Вергілія „Енеїда“. Вергилий зумів з блиском вирішити дуже важку творчу задачу. „Енеїда“ — це літературний епос — тобто що не має народної усної основи, повністю створений поетом. Еней — син царя Анхиза і богині Венери, один із захисників Трої, після її падіння попливе на кораблі, довго поневіряється і зрештою, виконуючи предначертание богів, прибуває в Італію і стає родоначальником римського народу. Від нього ж ведеться і родовід роду Юлія, до якого належав Октавіан Август.

Неперевершеним вважається володіння Вергілієм виразними засобами мови. Існує безліч переказів поеми на сучасні мови. Можна пригадати, що початок формування української літературної мови поклала авторизованная „Енеїда“ Івана Котляревського. Ліричними поетами були Горацій і Овідій.

У римські часи з’явилося багато новин в книжковій справі. Крім папірусу розповсюдився винайдений в малоазийском місті Пергаме матеріал для листа — особливим образом оброблена шкіра — пергамент. Крім книг-сувоїв з’явилися книги-кодекси, які від сучасних книг відрізнялися тільки способом скріплення листів. Якщо бібліотеки як збори документів, книги існували вже давно, то бібліотеки, відкриті для суспільного користування, виникли саме в Римі. Цікаво, що в цих бібліотеках були передбачені досить ізольовані місця для роботи, оскільки в ті часи люди читали винятково вголос.

Для практичних римлян мистецтво було одним з коштів розумної організації життя, звідси — ведуче місце архітектури. У архітектурі римляни об’єднали етруську і грецьку традиції, східні елементи. Римляни різноманітили будівельні матеріали: використали дуже міцний з’єднувальний вапняковий розчин, винайшли бетон. Римські архітектори і будівники досконало освоїли і дуже широко використали арочну конструкцію.

Як і раніше важливим було культове будівництво. На відміну від греків, римляни вміщували колоннаду частіше за все тільки перед фронтальною стороною храму. Часто будували круглі в плані храми — ротонди (від латинського „ротунда“ — кругла). Вони розробили свої варіанти дорического, ионического і коринфского ордерів, причому в їх використанні не було такої суворості, як у греків. По мірі зростання могутності Рима храми, спочатку досить скромні, ставали все прекрасніше.

Своє найвище вираження архітектурна і інженерна думка Древнього Риму знайшла в Пантеоні — храмі всіх богів, побудованому у II в. н. е. швидше всього Аполлодором Дамаським. Храм являє собою ротонду, вхід в яку прикрашений портиком. Купол цього храму, відлитий з бетону, в діаметрі перевищує 40 м (по розмірах він залишався в Європі неперевершеним до XIX в.). Древні сприймали купол як символ небесного зведення — втілення верховного бога Юпітера.

Центрами політичного і культурного життя в містах були форуми (буквальний переклад — ринкова площа). Тут на ранніх етапах проводилися народні збори, зводилися головні храми і інші суспільні споруди (більшість з них являли собою васильки — прямокутні в плані, розділені поперечними стінами на декілька залів). Всіх перевершував вже в республіканську епоху, звичайно ж, Римський Форум. Юлій Цезар поклав початок традиції будівництва форумів кожним новим імператором (форум Серпня, форум Траяна). Частиною форумів були і меморіальні споруди, що прославляли перемоги римської зброї, видатних полководців, а потім імператорів: тріумфальні арки і колони (сама знаменита — колона Траяна)

У Древньому Римі створюється ряд абсолютно нових типів споруд. Це, передусім, амфітеатри. Найбільший з них — амфітеатр Флавієв або Колізей (I в. н.э.). Місця для 50 тисяч глядачів спиралися на конструкцію, фасад якої оформлений у вигляді трехъярусной аркади. Арена у вигляді еліпса була забезпечена складною системою підземних технічних приміщень. В епоху імперії терми стали величезним спорудами з внутрішнім оздобленням, не поступливим палацам. Крім приміщень з холодними і гарячими басейнами, вони включали зали для відпочинку, для фізичних вправ, а іноді і бібліотеки. Прославили римлян і їх технічні споруди. Мережа чудових мощених каменем доріг з’єднувала всі частини величезної держави.

Виникнення театрального мистецтва в Римі пов’язане з святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були сатури — побутові комічні сценки, що включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком. Римські актори відбувалися з середи вольноотпущенников або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне положення. У Римі уперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликого числа глядачів) театральні вистави.

Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися циркові вистави, гладіаторські бої, що свідчило про деградацію театральної культури і суспільні вдачі.

III. Перевірка вирішення учнями проблемного завдання — 10 хв.

Домашнє завдання:

43, Виписати вдома в зошити основний зміст нової релігії – християнства [12, с. 44-47].

Наведемо приклад уроку мета якого — закріпити знання історичної термінології, хронології, історичних діячів.

Конспект уроку Стародавній Рим (Урок узагальнення).

Мета: узагальнити знання учнів з даної теми; закріпити знання історичної термінології, хронології, історичних діячів Стародавнього Риму; виховувати інтерес до історії; розкипати вміння швидко орієнтуватися, порівнювати та співставляти історичні події та явища, логічно мислити.

Обладнання: дошка, картки із завданнями, таблички з номерами відповідей.

Тип уроку: узагальнюючий урок-гра (за принципом телевізійної гри «Зоряний час»)

Хід уроку

Організаційний момент.
Гра-конкурс.

Завдання

А. І.Ромул ; 2. Ганнібал ; 3. Спартак ; 4. Траян ;

Діоклетіан 6. Т.Гракх ; 7. Ю.Цезар ; 8. Константин.

До А.:

Імператор, який жив у Ш ст. відновив могутність ослаблої імперії, її кордони і посилив імператорську владу. (5)
Полководець, який здійснив перехід через Альпи. (2)
Імператор, який дозволив християнам відкрито збиратися і будувати храми . (8)
Ватажок великого повстання рабів. (3)
Консул, який запровадив земельний закон і роздавав наділи землі розореним селянам (6)
Легендарний засновник Риму. (1)
Перший римський імператор. (7)
Імператор, який своїми завоюваннями найдалі просунув римські кордони на Схід. (4) Б. 1. Тібр ; 2. Рубікон ; 3. Капу я ; 4. Канни ;
Помпеї ; 6. Везувій ; 7. Сицилія ; 8. Карфаген

до Б.:

Місто-держава, яке вело довгу боротьбу з Римом за володіння в Середземномор’ї. (8)
Острів, за володіння яким розпочалася ця боротьба. (7)
Місто, яке загинуло в 79 р. від виверження вулкану. (5) 4 Річка, на берегах якої стоїть Рим (1)
Місто, в якому почалося повстання рабів під проводом Спартака. (3)
Місто, біля якого під час другої Пунічної війни відбулася знаменита битва, яка завершилась оточенням римського війська, (4)
Річка на кордоні Галлії і Риму, пов’язана з діяльністю Ю.Цсзаря. (2)
Гора, біля підніжжя якої повсталі раби Спартака отримали першу перемогу над римським військом. (6)

В. 1. Сенат; 2. Форум; 3. Консул; 4. Трибун;

Легіон 6, Тріумф ; 7. Колон ; 8. Гладіатор

до В. :

Орган влади в Римі часів республіки, в перекладі «рада старих». (1)

Дрібний орендар землі в Римській імперії, (7)
Посада в Римі часів республіки — протягом року управляв Римом, а під час війни командував військом, (3)
Базарна площа в Римі, яка з часом перетворилась у центр столиці. (2)
Раб, який бився на аренах амфітеатрів на втіху глядачам римлянам. (8)
Назва підрозділу римського війська. (5)
Урочистий в’їзд переможного полководця в Рим на чолі війська, (6)
Захисник інтересів плебеїв у сенаті. (4).

Г. 1. 753 р. до н.е. ;2. 476 р. ; 3. 216 р. до н.е. ; 4. 49 р. до н.е. 5. 74 р. до н.е. ; 6. 509 р. до н.е. ; 7. 313 р ; 8. 133 р до н.е. до Г. :

Закон про землю Тіберія Гракха. (8)
Заснування Риму , (1)
Легалізація християнства. (7)
Встановлення республіки в Римі. (6)
Повстання Спартака. (5)
Битва під Каннами, (3)
Захоплення Ю. Цезарем влади в Римі. (4)
Загибель Західної Римської імперії. (2)

«Четвертий зайвий»

Сенатор 2. Консул 3. Трибун 4. Єпископ
Вергілій 2. Цицерон 3. Сціпіон 4. Лукрецій
Канни 2. Рим 3. Сицилія 4. Капуя
Терми 2. Вето 3. Вілла 4. Арка
Латини 2. Галли 3. Готи 4, Вандали
Юпітер 2. Христос 3. Нептун 4. Вулкан
Красс 2. Помпей 3. Ю. Цезар 4. Ганнібал

Логічний ряд

І. Константин, 2. Октавіан Август, 3. Діаклетіан, 4. Ю.Цезар (розставити в хронологічному порядку правління) 1. Карфаген, 2. Сирія, 3. Греція, 4. Македонія. (розставити в порядку підкорення цих країн Римом)

Підведення підсумків уроку.

Оцінювання найбільш активних учнів [11, с. 31-32].

Висновки

Процес формування історичних понять починається з визначення суттєвих ознак та розкриття їх на конкретному історичному матеріалі. Далі учні повинні знати сутність історичного поняття. Наступними етапами роботи є визначення місця історичного поняття в загально-історичному процесі та їх зв’язок з іншими історичними поняттями. Методисти виділяють такі етапи формування понять: створення цілісної картини історичного явища; виділення його суттєвих ознак; повідомлення поняття, яке закріплює сутність цього явища; визначення поняття; вправи на застосування поняття; перехід до вивчення нових понять.

Пояснення і розмірковуючий виклик історичних фактів, супроводжуюча їх евристична бесіда активізує насамперед понятійну розумову діяльність учнів, спрямовує їх на аналіз фактів, виділення і узагальнення їхніх істотних ознак і зв`язків, на засвоєння теоретичних відомостей у формі історичних понять, законів суспільного розвитку і світоглядних ідей.

Список використаних джерел

Антична література. Греція. Рим. Навчальний посібник. Издательство: ЦУЛ. – 2006. — 864 с.
Баханов К. О. Шкільна програма з історії: становлення змісту. — Харків: Основа, 2009. — 127, с.
Баханов К. О. Сучасний шкільний підручник історії. — Харків: Основа, 2009. — 128 с.
Берельковский И.В., Павлов Л.С. История. Методика преподавания. – М., 2001. – 184 с.
Бех І. Д. Педагогіка і психологія // Педагогічна думка. — 1996. — №4. — С. 136-141
Бордовская Н. В. Педагогика: Учебник для вузов. СПб.: Питер, 2000. — 299 с.
Всесвітня історія. 6 клас: Дидактичні матеріали. — Харків: Основа, 2007. — 158, с.
Левітас Ф. Л. Методика викладання історії: Практикум для вчителя . — Харків : Основа, 2007. — 109 с.
Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л. Загальна педагогіка: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 167 с.
Мокрогуз О. П. Інноваційні технології на уроках історії. — Харків: Основа : ПП «Тріада+», 2007. — 191 с.
Морозова Н. М. Всесвітня історія.. 6-9 класи. Нестандартні уроки. — Харків : Основа : ПП «Тріада+», 2007. — 143, с.
Нетрадиційні уроки. Історія : 5-12 класи. — Харків : Торсінг плюс, 2008. — 251, с.
Подласый И. П. Педагогика: Новый курс: Учебник для вузов: В 2 кн. — М.: Владос, 1999 — Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. -1999. — 573, с.
Харламов И. Ф. Педагогика: Учебник для вузов. — М.: Гардарики, 2002. — 516, с.

referat-ok.com.ua