Дослідження окремих фінансово-правових інститутів як особливих фінансово-правових явищ з неминучістю вимагають застосування феноменологічного підходу [2]. Названий підхід дозволяє змоделювати правовий інститут як окремий правовий феномен у вигляді стійкого комплексу правових норм, призначений управляти юридичними ситуаціями певного типу, виходячи з кінцевої мети та визначеної ідейної основи.

Метою цієї статті є аналіз позицій науковців щодо визначення інституту фінансового права; визначення критеріїв розмежування інститутів фінансового права, поняття і ознак інституту міжбюджетних відносин на основі теоретико-правових та фінансово-правових засад.

Корисність поняття «фінансово-правовий інститут» полягає в тому, що воно дозволяє об´єднати навколо одного загального інтересу й однієї духовної основи норми, розсіяні в різних розділах законів і кодексів, проте використання теорії інститутів дозволяє провести облік та аналіз усіх розрізнених елементів одного і того самого юридичного феномена. Поняття інституту фінансового права допомагає зібрати в єдиний комплекс численні грані одного й того самого соціального явища і, відповідно, краще його зрозуміти. Теорія юридичних інститутів висвітлює точні межі дії та впливу правових норм. Ці норми не довільні за своїм походженням; їх глибинний зміст пов´язаний із кінцевими цілями, які є ідейною основою інститутів. Загальна ідея полягає в тому, що права та інтереси підпорядковані кінцевим цілям, задовольнити які покликаний конкретний інститут фінансового права. Проте правові інститути не лише дозволяють відкрити перманентний чи еволюційний характер фундаменту права. Вони також вказують законодавцю основні напрями, яких він повинен дотримуватися у процесі будівництва цілісної правової системи [3].

На проблему інституалізації системи фінансового права звернули увагу видатні науковці.

Д. В. Вінницький наголошує на зростанні значення факторів, які забезпечують логічність і передбачуваність права: це конституційно встановлені функції певних структурних елементів (галузей, інститутів), базові юридичні конструкції, принципи, поняття [4].

Процеси зміни і трансформації характерні й окремим підрозділам, що входять до фінансового права. В останніх виданнях низки підручників використовуються нові пропозиції щодо побудови системи податкового права, розкриття ключових проблем бюджетно-правового регулювання [5] й інших інститутів фінансового права [6]. Разом із цим, у напрямі різних аспектів глобалізації з´являється необхідність не лише переосмислити поняття предмета фінансового права, а й розширити деякі інститути фінансового права [7]. Таким чином, реалізується загальна потреба у системному осмисленні «нового» фінансового права і його структурних елементів [8].

Л. К. Воронова серед завдань науки фінансового права визначає з´ясування ролі і призначення фінансово-правових інститутів з одночасним твердженням про розширення предмета фінансового права у зв´язку із виникненням нових фінансово-правових інститутів [9]. Н. Ю. Пришва наголошує на необхідності: 1) переглянути поняття предмета фінансово-правового регулювання, чітко окресливши його межі; 2) уточнити систему фінансового права; 3) концептуально переглянути основні фінансово-правові категорії та поняття; 4) обґрунтувати трансформацію окремих фінансово-правових інститутів [10]. Ю. О. Тихомиров зазначає, що підгалузі та інститути фінансового права і нині залишаються не повністю з´ясованими [11].

М. П. Кучерявенко стверджує, що в основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, урегульованих нормами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівня. На первинному рівні виділяються галузі права, правові інститути (субінститути) і їх об´єднання — певні підгалузі. На іншому рівні виділяються вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні й змішані правові інститути, що використовують кілька юридичних режимів регулювання в їх об´єднанні. Якщо безпосередньо галузь права — це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, які за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відособленого, самостійного регулювання, то правовий інститут — це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі [12].

О. А. Музика-Стефанчук визначає фінансово-правовий інститут як законодавчо виокремлену сукупність правових норм, які забезпечують комплексне регулювання певної групи суспільних відносин. Підгалузь фінансового права характеризується наявністю в її складі кількох правових інститутів з одночасним виділенням «загальних положень», характерних для всіх інститутів [13].

Інститутом може вважатися не будь-яка група фінансово-правових норм. Задля визначення інституту існують певні критерії (ознаки), відповідно до яких ту чи іншу сукупність фінансово-правових норм можна вважати інститутом фінансового права.

Проблематика ознак правового інституту досліджувалася ще за радянського періоду. Зокрема С. С. Алексєєв вважав, що інституту права властиві три комплексні показники: 1) однорідність фактичного змісту; 2) юридична єдність (комплексність) норм; 3) законодавча відособленість [14]. На думку Л.І.Дембо, правовий інститут існує лише там, де сукупність правових положень окреслює певні закінчені типізовані правовідносини [15].

Фінансово-правові інститути мають такий ступінь виділення юридичних норм, що при вилученні з правового регулювання окремого фінансово-правового інституту стає неможливою регламентація даного виду фінансових відносин. Навіть спеціальні фінансово-правові інститути, покликані регламентувати окремі операції в процесі правового регулювання, характеризуються даною ознакою. Норми, які утворюють фінансово-правовий інститут, не можуть за волею законодавця переміститися в рамки іншого фінансово-правового інституту, оскільки вони утворюють єдине, неподільне ціле. Фінансово-правові норми можуть бути скасовані, змінені, але не можуть бути механічно перенесені в структуру правового утворення, що не відповідає їх природі [16].

Зв´язки, які існують між нормами, що об´єднують окремий фінансово-правовий інститут, настільки міцні, що при вилученні будь-якої з них порушується цілісність правового регулювання фінансових відносин у межах даного інституту. Крім цього, фінансово-правовий інститут має забезпечувати повноту регламентації певної сукупності фінансових відносин, іншими словами, фінансово-правовий інститут повинен містити «комплект» різних видів правових норм: дефінітивних, уповноважуючих, зобов´язуючих, забороняючих, які в комплексі забезпечують всі аспекти правового регулювання визначеної групи фінансових відносин. Так, організація інститутів фінансового права передбачає одночасно об´єднуючий дух та ієрархічну будову [17].

На нашу думку, відкритим залишається не лише питання визначення ознак інституту фінансового права, а й питання визначення критеріїв розмежування інститутів фінансового права у його системі, оскільки ці питання мало досліджені.

Предмет і метод правового регулювання, властиві системі фінансового права, не можуть бути критеріями розмежування інститутів галузі, оскільки предмет і метод фінансово-правового регулювання єдині для всіх інститутів фінансового права. З огляду на це судження обґрунтованою постає позиція А. Ф. Апта та А. А. Кененова, що критерії, які застосовуються як до галузі, так і до інституту права, не дають підстав до чіткого розмежування структурних елементів системи права [18].

Вважаємо, що критеріями розмежування інститутів фінансового права є: сфера впливу на суспільні відносини, що є предметом фінансового права; цілеспрямованість і векторність правового регулювання певної сукупності однорідних суспільних правовідносин; специфіка (особливості) правового впливу на суспільні відносини; спосіб (особливості механізму) реалізації фінансово-правових норм у межах конкретного правового інституту; ступінь взаємодії інституту з іншими елементами системи фінансового права; функції та принципи; склад (особливості) суб´єктів. Застосування зазначених критеріїв дозволить: обґрунтовано розмежовувати інститути фінансового права; визначати їх місце та роль у системі фінансового права.

Інститути фінансового права не існують відособлено один від одного, вони взаємодіють, а їх сукупність становить цілісну систему інститутів фінансового права. У цьому виявляється інтеграційний аспект інститутів фінансового права, оскільки ці інститути пов´язані між собою тісними функціональними зв´язками. У першу чергу, всі інститути пов´язані з фундаментальними інститутами фінансового права, об´єднаними у його Загальній частині (наприклад інститутом фінансового контролю). Також інститути Особливої частини фінансового права взаємопов´язані між собою, класичним прикладом чого є генетичний і функціональний зв´язок бюджетного і податкового права. Інтеграційний аспект виявляється безпосередньо у тому, що інститути становлять систему фінансового права, саме у межах системи вони мають свій напрям (сферу) правового впливу. Диференційний аспект інститутів фінансового права виявляється в тому, що вони різняться за своєю правовою природою.

Вважаємо, що правові норми, які регламентують міжбюджетні відносини, об´єднуються у основний фінансово-правовий інститут підгалузі бюджетного права — інститут міжбюджетних відносин.

Виходячи із теоретико-правових основ інституту міжбюджетних відносин властиві наступні основні ознаки: 1) цілісність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, що є предметом фінансового права; однорідність суспільних відносин (певного сегмента бюджетно-правових відносин, що виникають між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням, та їх уповноваженими органами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами), які є об´єктом впливу норм, об´єднаних у конкретний інститут міжбюджетних відносин; 2) єдність та автономність нормативно-правового матеріалу в межах інституту; 3) єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту; 4) функціональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту; 5) зовнішнє відособлене закріплення інституту міжбюджетних відносин у вигляді окремого розділу IV «Міжбюджетні відносини» Бюджетного кодексу України.

Інститут міжбюджетних відносин об´єднує норми Бюджетного кодексу та спеціальних нормативно-правових актів — Закону України «Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об´єднань» від 01.07.2004 р. № 1953-2, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами» від 05.09.2001 р. № 1195, постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання врегулювання міжбюджетних відносин» від 31.12.2004 р. № 1782 та інших нормативно-правових актів.

Отже, інститут міжбюджетних відносин як організований комплекс правових норм утворює юридичний порядок особливого типу відносин між ланками бюджетної системи з керівною метою — забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Виходячи з вище викладеного, інститут міжбюджетних відносин — це об´єктивно сформована, цілісна і відносно відособлена сукупність функціонально взаємообумовлених і структурно взаємопов´язаних правових норм, що забезпечують комплексне і цілеспрямоване регулювання найбільш споріднених, якісно однорідних суспільних відносин, що ви& никають з приводу зв´язків, засобів взаємодії держави і адміністративно-територіальних одиниць по вертикалі й горизонталі бюджетної системи, у тому числі з приводу розмежування бюджетних повноважень щодо доходів і видатків бюджетів усіх рівнів бюджетної системи, а також відносин з приводу перерозподілу частини доходів у зв´язку з вирівнюванням рівня бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів.

ПРИМІТКИ

1. Финансовое право : учеб. пособ. / А. А. Пилипенко. — Мн. : Книжный Дом, 2007. — С. 64.
2. Пацурківський П. С., Гаврилюк Р. О., Хохуляк В. В. Пострадянська наука фінансового права: деякіпідсумкитаперспективи розвитку /П.С.Пацурківський,Р.О.Гаврилюк, B. В. Хохуляк // Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство. — 2005. — Вип. 286. — С. 9.
3. Вакарюк Л. Класичні теорії юридичних інститутів і поняття «інститут фінансового права» / Л. Вакарюк // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 6. — С. 104.
4. Винницкий Д. В. Финансовое право в современных условиях: традиции и инновации / Д. В. Винницкий // Финансовое право. — 2006. — № 8. — С. 10.
5. Финансовое право / отв. ред. М. В. Карасева. — 2-е изд. — М. : Юристъ, 2006. — С. 17—18.
6. Финансовое право для экономических специальностей:учеб./под общ. ред. С.О.Шохина. — М. : КНОРУС, 2006.
7. Белов В. А. Глобализация права и финансовое право России // Ежегодник МАФП. 2003 / В.А.Белов;подобщ.ред.проф.С.В.Запольского.—М.,2004.—С.19.
8. Винницкий Д. В. Зазнач. праця. — С. 8—9.
9. ВороноваЛ. К. Наукафінансовогоправатаїїсучасні завдання / Л. К. Воронова // Фінансове право. — 2007. — № 1. — С. 8.
10. Пришва Н. Ю. Проблемні питання предмета і системи фінансового права / Н. Ю. Пришва // Фінансове право. — 2007. — № 1. — С. 16.
11. Тихомиров Ю. А. Публично-правовое регулирование: динамика сфер и методов / Ю. А. Тихомиров // Журнал российского права. — 2001. — № 5. — С. 7.
12. Фінансове право України : навч. посіб. / Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін. — К. : Правова єдність, 2009. — С. 60—61.
13. Музика-Стефанчук О. А. Фінансове право : навч. посіб. / О. А. Музика-Стефанчук. — 3-тє вид., допов. і перероб. — К. : Атіка, 2007. — С. 27.
14. Алексеев С. С. Проблемы теории права / С. С. Алексеев.— Свердловск, 1972. — Т. 1. — C. 140.
15. Дембо Л. И. О принципах построения системы права / Л. И. Дембо // Советское государство и право. — 1956. — № 8. — С. 94.
16. Киримова Е. А. Правовой институт: понятие и виды / Е. А. Киримова ; под ред. И. Н. Се-някина. — Саратов, 2000. — С. 12.
17. Вакарюк Л. Зазнач. праця. — С. 103—104.
18. Апт А. Ф., Кененов А. А. К вопросу об элементах и структуре советского права / А. Ф. Апт, А. А. Кененов // Вестник Моск. ун-та. Серия «Право». — 1973. — № 3. — С. 50.