Вступ.

1. Основні форми роботи Верховної Ради України.

2. Характеристика законодавчого процесу у Верховній Раді України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. У процесі становлення правової системи в Україні впродовж 90-х років сформувалося законодавство, яке належним чином не забезпечує ефективного правового регулювання суспільних відносин у більшості галузей. Недосконалість вітчизняної законодавчої бази є загальновизнаним фактом у нашій країні й за її межами, що негативно впливає на вирішення проблем економіки, державного управління, інших сфер суспільного життя.

Серед багатьох чинників, що впливають на формування недосконалої системи законодавства України, безпосередньо визначальним є законодавчий процес, в якому виробляються правові основи національного законодавства – законодавчі акти. Саме законодавчий процес є концентрованим виявленням усіх інших факторів впливу (політичних, економічних, соціальних, національних, ідеологічних, культурних, міжнародних тощо), від яких залежить якість правотворення. Якщо у кінцевому підсумку вдосконалення законодавчої бази залежить від підвищення рівня усіх зазначених факторів, то законодавчий процес повинен відігравати при цьому узагальнюючу, орієнтуючу роль, оскільки щодо нього інші фактори мають значення передумов. Відтак, необхідним стає системне змінення політичних, економічних, соціальних, управлінських та інших відносин у контексті законодавчого процесу, з одночасним реформуванням цього процесу, без чого досягти цілеспрямованого впливу на поліпшення якості законодавства неможливо.

У роботі над темою дослідження були також значною мірою використані теоретичні праці відомих вчених-правознавців України: Авер’янова В.Б., Бабкіна В.Д., Грошевого Ю.М., Денисова В.Н., Журавського В.С., Зайця А.П., Зайчука О.В., Козюбри М.І., Копєйчикова В.В., Кривенко Л.Т., Котюка В.О., Колодія А.М., Кубка Є.Б., Максимова С.І., Мироненка О.М., Назаренко Є.В., Онищенко Н.М., Опришка В.Ф., Орзіха М.П., Панова М.І., Погорілка В.Ф., Рабіновича П.М., Селіванова В.М., Семчика В.І., Сіренка В.Ф., Скакун О.Ф., Тація В.Я., Тихонової Є.А., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Цвєткова В.В., Шаповала В.М., Шемшученка Ю.С., Юзькова Л.П. та інших вчених.

Метоюдослідження є виробленнятеоретичних основ законодавчого процесу як феномена правового життя, визначення його сутнісних характеристик та особливостей їх виявлення в умовах сучасної України, а також з’ясування проблем здійснення національного законодавчого процесу, і на цій основі формування методологічних підходів до його удосконалення.

Відповідно до зазначеної мети в дослідженні вирішуються такі основні завдання :

· визначити місце законодавчого процесу в правовій реальності, проаналізувати його як вид юридичного процесу;

· розкрити ознаки, сутність, структуру та повноваження складових частин парламенту як суб’єкта законотворчої діяльності;

· проаналізувати передумови і етапи становлення вітчизняного законодавчого процесу, особливості виявлення загальної сутності цього явища в умовах незалежної України; розглянути окремі види вітчизняного законодавчого процесу, дослідити проблеми організації та здійснення кожного з них.

Об’єктом дослідженняє законодавчий процес як явище правової реальності й атрибут державного управління суспільством, його здійснення в сучасних умовах України. В такому розумінні цей феномен потребує комплексного багатоаспектного наукового дослідження для вироблення цілісної теоретичної конструкції його функціонування.

Предметом дослідження є теоретичне визначення поняття законодавчого процесу і виявлення загальної сутності даного явища в умовах сучасної України.

1. Основні форми роботи Верховної Ради України

У становленні парламентаризму майже кожної країни одним із найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і формами його роботи, складом і структурою, статусом і особистими рисами парламентаріїв тощо.

Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту, тобто організації його роботи, має його нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата України, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих нормативно-правових актів організація роботи парламенту має певні організаційні форми.

Організаційні форми роботи Верховної Ради України — це передбачені Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами способи організації роботи парламенту України, його органів, народних депутатів України і посадових осіб з метою здійснення ними своїх функцій і повноважень протягом встановленого часу.

Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради є її сесії і пленарні засідання.

Сесія Верховної Ради України — це передбачений Конституцією і Регламентом Верховної Ради України загальний, основний, постійний, колегіальний спосіб організації роботи парламенту України з метою здійснення ним своїх функцій і повноважень протягом півріччя або іншого встановленого ним (парламентом) часу.

Пленарні засідання Верховної Ради України — це передбачені Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України загальні, основні, колегіальні способи організації роботи парламенту протягом дня або тижня.

Відповідно до Конституції (ст. 82) і Закону України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України» Верховна Рада працює сесійно. Сесії Верховної Ради України поділяються на чергові і позачергові. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня. У зв'язку з конституційною визначеністю щодо часу свого початку чергові сесії не скликаються.

Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. У разі оголошення Указу Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада України збираєтьсяу дводенний строк без скликання (ст. 83 Конституції).

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час воєнного надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану [4, c. 4].

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Конституції України» у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожну чергову сесію. Цей документ включає, як правило, два розділи: перший — питання, які повністю підготовлені для включення до розділу пленарних засідань; другий — питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим комісіям чи відповідним органам або особам.

Рішення про зміну чи включення питань із затвердженого в цілому порядку денної сесії приймається не менш як 2/3 голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради. У разі, коли із зазначеного питання є пропозиції погоджувальної ради депутатських фракцій, груп, рішення щодо неї приймається без обговорення більшістю голосів депутатів від конституційного складу.

Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні, тобто загальні засідання; засідання її органів (комітетів) тощо.

Засідання Верховної Ради відбуваються, як правило, відкрито. Закриті засідання відбуваються за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (ст. 84 Конституції). Основним видом засідань і тим самим пріоритетною організаційною формою їх роботи є пленарні засідання.

Відповідно до Конституції України (ст. 84) рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народними депутатами особисто.

Засідання Верховної Ради проводяться згідно з розкладом засідань. Рішення (крім процедурних) приймаються лише з питань, внесених до порядку денного засідання, за винятком випадків, передбачених Регламентом Верховної Ради. У разі порушення цієї вимоги прийняте рішення є недійсним і Голова Верховної Ради не має права підписувати відповідний акт.

Засідання відкривають, ведуть і закривають Голова Верховної Ради або його заступники. Якщо вони з будь-яких причин не здійснюють цього, то ці функції виконує один з голів комітету Верховної Ради, визначений Головою Верховної Ради, один з його заступників або ж обраний народними депутатами головуючий на засіданні. Під час обрання головуючого засідання веде найстарший за віком присутній у залі засідань депутат.

Перед кожним пленарним засіданням відбувається поіменна реєстрація депутатів з пред'явленням посвідчення, персональної картки для голосування і з особистим підписом депутата. На початку кожного засідання Верховної Ради головуючий повідомляє про кількість депутатів, що зареєструвалися, а також про яких відомо, що вони відсутні з поважних причин. На початку першого засідання кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій вони включені до порядку денного. Перед закриттям засідання робочого дня головуючий уточнює та оголошує порядок денний на наступний день пленарної роботи відповідно до розкладу засідань Верховної Ради [6, c. 3-4].

Рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймаються, як правило, після його обговорення. Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань або у відведеному для таємного голосування місці біля зали засідань.

Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти більшістю голосів депутатів від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Рішення з питань парламентської процедури у процесі засідання (процедурних питань) приймаються більшістю голосів депутатів, які взяли участь у голосуванні, за винятком випадків, передбачених законом.

Рішення Верховної Ради ухвалюються відкритим голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів та таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 кількості депутатів, що взяли участь у голосуванні. На голосування ця пропозиція ставиться першою серед інших пропозицій щодо способу голосування.

Під час розгляду і обговорення питань порядку денного надається час для доповіді — не менше 30 хвилин, доповіді — 20 хвилин і заключного слова — 10 хвилин. Виступаючим в обговоренні надається час — 10 хвилин — для заяв, внесення запитів, резолюцій; виступів — 5 хвилин, для повторних виступів — 3 хвилини.

На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого. Промовець мусить говорити тільки з приводу питання, з якого йому надано слово: він не повинен вживати образливі висловлювання та непристойні й лайливі слова, закликати до незаконних і насильницьких дій. Головуючий на засіданні має попередити промовця про недопустимість таких висловлювань і закликів або припинити його виступ, а у разі повторного порушення — позбавити його права виступу на даному засіданні.

Кожна функція Верховної Ради (законодавча, установча, контрольна та інші) має свій порядок здійснення або свої особливості. Реалізація їх або окремих дій Верховної Ради та її органів, як правило, називається процедурами, або процесом. Відповідно розрізняють законодавчу процедуру (законодавчий процес), формування органів державної влади (установчу процедуру), процедуру парламентського контролю, бюджетну та інші спеціальні процедури.

Порядок прийняття законів відрізняється складністю. У конституціях і регламентах парламентів, законах про організацію парламентів докладно регламентується порядок підготовки і прийняття законів. Законодавчий процес — це передбачений законом порядок здійснення законодавчої функції органом законодавчої влади та реалізації ним своїх законодавчих повноважень [1, c. 71-72].

Законодавчий процес складається з наступних стадій.

Перша стадія — розробка і подання проектів законів. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Воно здійснюється у формі, встановленій законом. Суб'єкт законодавчої ініціативи вносить на ім'я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи), викладені на письмі за своїм підписом. Внесений на голосування текст може супроводжуватися стислим обґрунтуванням.

Наступна стадія — розгляд законопроектів у профільних Комітетах Верховної Ради. Законопроекти після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду передаються відповідним Комітетам, які їх опрацьовують. В особливих випадках Верховна Рада направляє законопроект на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного пошуку чи наукового дослідження.

Далі йде розгляд законопроектів на засіданнях Верховної Ради. Після попереднього розгляду законопроекту у відповідних Комітетах Верховна Рада вирішує питання щодо включення цього законопроекту до порядку денного сесії та про порядок продовження роботи над ним. Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту Верховною Радою включає: обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та обговорення і прийняття в цілому (розгляд в трьох читаннях). Прийнятий більшістю голосів закон підписує Голова Верховної Ради України і негайно направляє його Президентові України.

Наступна стадія — оприлюднення закону. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його та офіційно оприлюднює або повертає закон до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схвалений Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.Закон набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування [4, c. 5].

2. Характеристика законодавчого процесу у Верховній Раді України

Законотворча діяльність як складова правового функціонування держави традиційно розглядається в контексті концепцій теорії держави і права як функціональна ознака конституціональної характеристики політичної системи та рівня парламентаризму в частині визначення моделі політичного режиму. У процесі розвитку України на засадах верховенства права у напрямі імплементації законодавчого ресурсу до європейських стандартів постає питання про моделювання оптимальних варіантів демократизації механізму законотворення, що через свою соціальну природу має розглядатися як процес матеріалізації ініціатив соціальних інститутів в систему правових відносин та здійснення державного управління суспільством за допомогою визначених ним правових норм.

Головним видом парламентських процедур є законодавча процедура (законодавчий процес), який являє собою передбачений Конституцією і законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень.

Законодавча процедура є складною і багатогранною. Вона поділяється на види і стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Конституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до ст.ст. 154-159). Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) — порядок прийняття, зміни, відміни (скасування) законів або призупинення їх дії.

Законодавча процедура складається з низки послідовних процедур (стадій): вияв законодавчої ініціативи, обговорення законопроекту, прийняття закону, його підписання й оприлюднення (опублікування). Кожна з таких основних стадій, у свою чергу, поділяється на окремі етапи, серед яких розрізняють, зокрема, стосовно першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; прийняття законів; щодо другої і третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів і прийняття законів) виділяють розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Заключна стадія законодавчого процесу включає процедуру підписання законів, опублікування і введення їх у дію тощо.

Суб'єкт, який має право законодавчої ініціативи, або представляє орган, що має право законодавчої ініціативи, вносить на ім'я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи) у письмовій формі за своїм підписом [2, c. 118-119].

Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або прийняття, а також характеристику цілей, завдань і основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі чинного законодавства, очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування. У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок державного або місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат.

Внесені для розгляду Верховною Радою законодавча пропозиція чи проект закону, в разі невідповідності вимогам Закону про Регламент Верховної Ради та положенням про порядок розробки проектів законів і про структуру, виклад, зміст та оформлення проектів законів з урахуванням висновків комітету з питань регламенту не пізніш як у 15-денний термін, повертаються заступниками Голови Верховної Ради або Головою Верховної Ради їх ініціаторам із зазначенням причин повернення. Основні підстави повернення законодавчих пропозицій чи проектів законів мають бути передбачені Регламентом Верховної Ради України.

Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту (закону) включає обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та в цілому (розгляд у трьох читаннях). Кількість повторних читань законопроекту не обмежується.

Законопроект, підготовлений головним комітетом до першого читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали до нього надаються депутатам не пізніше як за 6, а такий, що стосується Конституції, — не пізніш як за 14 днів до розгляду на засіданні. Готуючи законопроект до першого читання, головний комітет бере один із текстів законопроектів за основу або складає інший текст.

При першому читанні законопроекту Верховна Рада заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету, заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту і послідовність їх викладення), заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення, розглядає проект закону про внесення змін чи доповнень до чинних законів, інші проекти рішень Верховної Ради, внесені ініціатором.

За результатами обговорення законопроекту у першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:

• прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання;

• відхилення законопроекту;

• передачу законопроекту ініціаторові його внесення на доопрацювання у запропонований ініціатором внесення термін, але не більше 30 днів, і повторне його подання головним комітетом на перше читання;

• передачу законопроекту комітетам Верховної Ради на доопрацювання з встановленням строку доопрацювання і повторне подання його на перше читання;

• опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання.

Основним у розгляді законопроекту є, звичайно, його друге читання. Законопроект до другого читання подається у вигляді таблиці, яка містить:

• законопроект, прийнятий у першому читанні за основу;

• усі внесені і не відкликані у встановленому порядку пропозиції, поправки із зазначенням ініціаторів їх внесення;

• висновки головного комітету щодо пропозицій і поправок;

• законопроект, запропонований головним комітетом в остаточній редакції.

Під час другого читання законопроекту Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та здійснює постатейне голосування [6, c. 5-6].

За результатами другого читання законопроекту Верховна Рада після скороченого обговорення може прийняти рішення про:

• прийняття законопроекту у другому читанні, підготовку його на третє читання;

• відхилення законопроекту;

• повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на повторне друге читання;

• опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання;

• повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на третє читання.

Законопроект, підготовлений до третього читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали поширюються серед депутатів не пізніше як за 2, а пов'язані з Конституцією — за 4 дні до його розгляду на засіданні Верховної Ради.

Під час третього читання Верховна Рада обговорює законопроект разом з іншими документами у такій послідовності:

1) закінчення постатейного голосування щодо всіх статей законопроекту, якщо воно не було до кінця здійснено під час другого читання;

2) прийняття постанови про схвалення внесеного Кабінетом Міністрів плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для впровадження закону в життя;

3) прийняття законопроектів про внесення змін, доповнень до чинних законів;

4) голосування щодо частин законопроекту;

5) прийняття законопроекту в цілому;

6) прийняття в цілому проекту закону або постанови про порядок введення прийнятого закону в дію.

За результатами третього читання законопроекту Верховна Рада може прийняти рішення про:

• прийняття закону в цілому;

• відхилення законопроекту;

• повернення законопроекту на доопрацювання з наступним його поданням на повторне третє читання;

• відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень;

• схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його тексту на всеукраїнський референдум, якщо законопроект стосується питання, зазначеного в ст. 73 Конституції (про зміну території України).

Тексти законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого закон невідкладно надсилаються на підпис Президенту [2, c. 121].

Відповідно до ст. 94 Конституції України, Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України.

Після набуття чинності конституційної реформи з 1 січня 2006 р. в Конституції був закріплений механізм подолання колізії, яка виникала, коли глава держави не підписував закон України у встановлений термін, але й не повертав його до парламенту (така практика була досить поширеною в Україні). Нині у разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, документ вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, тобто кваліфікованою більшістю, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом (ст. 94 Конституції).

Закон набирає чинність через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування [3, c. 66].

Висновки

На наш погляд, суспільний інтерес має скеровувати державу на концентрацію її діяльності в тих сферах, де вимагається застосування державної сили. Саме тому законодавча функція є пріоритетною парламентською функцією. Законодавча влада повинна дбати про видання правових норм, які відповідають вимогам громадського інтересу. Діяльність по розробці та прийняттю правових норм повинна бути врівноваженою, обгрунтованою і досконалою, оскільки тільки такі вимоги забезпечують дотримання цих норм громадянами. Змістом представницької функції українського парламенту є вираження на загальнонаціональному рівні різних політичних, економічних, суспільних інтересів та їх узгодження шляхом залучення до законотворчого процесу не лише депутатів, а й груп експертів, представників політичних партій та груп населення. Метою здійснення цієї функції парламенту є його перетворення в структурований представницький орган держави, де узгоджуються головні політичні напрями, які отримали підтримку в народі, а тому мають значення і для держави. Парламент здійснює контрольну функцію за допомогою слухань, розслідувань, винесення постанови про довіру й іншими методами. Контрольна функція може здійснюватися на засіданнях парламенту або через спеціалізовані органи, створені парламентом та підконтрольні парламенту. Фінансова (бюджетна) функція парламенту полягає у прийнятті бюджету та контролі за його виконанням, оскільки право впливу за допомогою контролю за фінансами – найважливіше, бо той, хто контролює приплив та відтік коштів – має реальну владу.

Отже, можна зробити висновок, що законодавча, представницька, фінансова (бюджетна) функції парламенту містять елементи законотворчої діяльності, а контрольна функція таких ознак не містить.

Список використаної літератури

1. Єрмолаєв В. Про законодавчу діяльність Верховної Ради //Вісник Академії правових наук України. — 2007. — № 2. — C. 71-79.

2. Задирака Н.Ю. Теоретичні аспекти функціонування парламенту як органу законодавчої влади // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 49 – 51. – К., 2003. — С. 118 – 121.

3. Задирака Н.Ю. Співвідношення законодавчої та представницької функцій парламенту // Держава і право. – К., 2004. — № 25. – С. 63-67

4. Литвин В. Законотворча діяльність Верховної Ради України та стан законодавства в Україні/ Володимир Литвин //Голос України. — 2005. — 1 лютого. — C. 4-5

5. Мудра О. Роль комітетів Верховної ради України у законодавчому процесі //Право України. — 2000. — № 12. — C. 29-32

6. Фрицький Ю. Парламент України — Верховна Рада та його роль у реалізації законогдавчої влади //Право України. — 2007 . — № 7 . — С. 3 — 7.

7. Яцишин М. Законодавча діяльність Верховної Ради України з актуальних питань кримінально-виконавчої політики //Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 4. — C. 152-156. —