Термін «журналістська етика» набув своєї актуальності лише після розпаду Радянського Союзу. Адже раніше, наприклад, ще під час правління Сталіна, коли могли розстріляти за неправильно написану букву у прізвищі вождя, ніхто із журналістів і подумати не міг про подання недостовірної інформації (принаймні вони впевнені були, що пишуть правду).

Зрозуміло, що зараз газети не ті, що були в 30-х, 60-х та навіть 80-х роках. І журналісти не ті. Вони більш розкуті, вільні у виборі тем. Сьогодні є свобода слова, демократія. Але, нажаль, цим надбанням не всі вміло користуються, точніше сказати, багато, хто його просто використовує.( ). Адже всім відомо, що свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої. Саме демократія винудила створити морально-етичні орієнтири, яких у своїй професійній діяльності повинні дотримуватися творчі працівники засобів масової інформації. Вони викладені у Кодексі професійної етики українського журналіста. Згідно з цим важливим документом, головний обов’язок журналіста полягає в сприянні забезпечення права громадянам на отримання оперативної, а головне об’єктивної інформації. Ухилятися від подачі неточних, недостовірних, чи ще гірше перекручених фактів, які б могли нанести моральну шкоду честі, гідності людини, її діловій репутації. В іншому випадку журналіста підправлять відповідні служби, поставлять у правові рамки законодавства України.( )

Що ж, звучить загрозливо. Та чи завжди це зупиняє сучасних безстрашних, прагнучих сенсації та грошей працівників ЗМІ? Звичайно, що ні, адже деякі українські ЗМІ говорять самі за себе.

Та інколи дуже важко знайти ту грань, яку перейшов чи не перейшов журналіст, адже ситуації бувають різні та своєрідні, тому усі нюанси порушення кодексу журналістської етики передбачити дуже важко.

Професор В, Ф. Іванов виділяє основні пункти, які стосуються порушення журналістом норм правової етики:

· втручання у приватне життя;

· виправлення помилок і право на відповідь;

· інформація про злочин та нещасні випадки;

· захист від зловживання свободою слова.

Наприклад візьмемо ситуацію, яка склалася на новому каналі. 8 липня вийшла в записі програма кращих історій сезону програми «Ексклюзив». Серед них був сюжет про Віталіну Ющенко з натяком на те, що у неї роман з грузинським дизайнером. Така інформація прозвучала в підводці: «За їхнім бурхливим романом спостерігав весь світ. Вона дивилася на нього, як на Бога, Який спустівся з небес. ВІН НЕ відривав тривожно погляду від неї. Чи сподобається їй? Чи оцініть? Донька самого Президента помічена в романі з іноземним дизайнером. Що поробиш — із потягом до прекрасного впоратися непросто будь-якій жінці, навіть Віталіні Ющенко ». З такою ж підводкою сюжет виходив в ефір 30 березня і 1 квітня.

За недостовірно подану інформацію редактора каналу Катерину Самохвалову звільнили з роботи. Звісно інформація була неправдива. Але, якщо зануритися у цю ситуацію, то побачимо, що про роман було сказано лише у підводці і дивлячись сюжет далі глядач розуміє, що ніякого зв’язку між дизайнером та донькою минулого президента України не існує, а це просто своєрідна, так скажемо, метафора. Та з іншого боку, люди ласі на чутки, сприймаючи та обдумуючи перші слова журналіста вже не вслухаються в те, про що говорять далі. Як то кажуть, перше слово дорожче за друге. Та й сама програма носить про вокативний характер, в ній часто обговорюють приватне життя відомих людей.

Слід зазначити, що коли виникає суперечність між основним завданням журналістики і потребою використання її для пропаганди, порушуються правдивість, чесність, об’єктивність, інші етичні вимоги в ім’я виконання пропагандистських завдань партій, влади. Виникає необхідність регулювати відносини журналістики і суспільства: влади і журналістики, стосунків журналістів і читачів, журналістів з колегами, а також поведінку, вчинки журналістів.

Проблема професійної етики журналіста на сучасному етапі демократичного розвитку України проявляється вочевидь при становленні нової, демократичної преси, що працюватиме як інформатор громадськості на принципових засадах демократії. Прикладом об'єкту уваги преси, актуального й важливого саме завдяки сучасному розвитку українського суспільства як демократичного, може слугувати, передусім, виборність – новий для України, але необхідний для становлення демократії принцип, що покликаний забезпечити право громадян обирати осіб, які представлятимуть їх інтереси в урядових структурах. Вибори в Україні сьогодні проходять в умовах жорсткої політичної конкуренції. Комунікативні стосунки, які відбуваються під час передвиборної компанії, переважно носять конфліктний характер, тим самим генеруючи нові етичні проблеми як для відносин у політичних колах, так і для журналістів, які висвітлюють політичні процеси [4, c. 34].

У формі моральних принципів, норм та ідеалів знаходять своє відтворення цінності — критерії та способи оцінки позитивного або негативного значення об’єктів навколишності для людини. Своєю чергою, професійна і загальна етика здійснює суттєвий вплив на журналістську професійну діяльність саме через систему цінностей.

Соціальний ефект журналістики в Україні, яка встала на шлях демократії, безпосередньо пов'язаний із ініціативою преси, яка проявляється в постановочних дискусіях, полеміці з приводу ситуацій всередині держави та на міжнародному рівні, орієнтованій насамперед на гласність, активізацію громадської думки. Підтримка і розвиток справжньої демократії потребує наявності і зміцнення вільної, незалежної, плюралістичної і відповідальної журналістики всередині країни. Така журналістика має відповідати загальному розвитку демократичних тенденцій у світі. З багатьох причин проблеми масових інформаційних процесів, комунікаційної політики і практики неможливо розглядати ізольовано від проблем становлення і розвитку нової державності, міждержавних і міжнаціональних відносин. Тому журналістика в Україні може розвиватися тільки в межах загального процесу демократизації, сучасний етап якого несе більше проблем, аніж готових рішень.

В Україні, на відміну від країн з розвинутою демократією, нема недержавного органу саморегулювання преси. Тому преса у своїй діяльності спирається тільки на норми права. На сьогодні законодавство України дає пресі певні гарантії свободи і покладає на неї певні правові обов'язки. Отже, втілення принципів журналістської етики багато в чому залежить від загального розвитку правничої бази, від легітимності законів та рівня стабілізації всередині країни [7, c. 223].

Як приклад порушення журналістської етики, можемо розглянути питання щодо підготовки журналістами "Нового каналу" сюжету про охорону банків для програми "Репортер" 6 лютого 2008 року, констатує порушення журналістами пунктів Етичного кодексу українського журналіста. Про це мова йшла в рішенні Комісії з журналістської етики. Зокрема, за словами членів Комісії, журналісти порушили пункти 6 і 13 Етичного кодексу українського журналіста: "Повага до права громадськості на повну й об'єктивну інформацію про факти й події є найпершим обов'язком журналіста" і "Журналіст не повинен використовувати незаконні методи одержання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України й може вдатися до будь-яким законних, у тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації" [ 8].

Як приклад порушення журналістської етики, можемо розглянути позов щодо підготовки журналістами "Нового каналу" сюжету про охорону банків для програми "Репортер" 6 лютого 2008 року, який констатує порушення журналістами пунктів Етичного кодексу українського журналіста. Зокрема, за словами членів Комісії, журналісти порушили пункти 6 і 13 Етичного кодексу українського журналіста: "Повага до права громадськості на повну й об'єктивну інформацію про факти й події є найпершим обов'язком журналіста" і "Журналіст не повинен використовувати незаконні методи одержання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України й може вдатися до будь-яким законних, у тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації".

Комісія зазначила, що тема сюжету, є суспільно-значимою, але для висвітлення цієї теми журналісти використовували інсценоване пограбування відділення одного з банків. Комісія вказує журналістам і редакторам "Нового каналу" на свідоме порушення як етичних норм, передбачених міжнародним і українським законодавством і етичними принципами, так і норм, установлених Редакційним уставом ЗАТ "Новий канал". Так при підготовці сюжетів журналісти й редактори повинні керуватися засадами поваги до права громадян на одержання інформації, а не спробами перевершити інших завдяки мнимій сенсаційності новини.

Для найкращого інформування громадськості допускається деяка провокаційність журналістів або перебільшення. У цьому випадку, на думку членів Комісії, журналісти перейшли грань, заохочуючи хуліганські дії групи із сумнівною репутацією й наражаючи на небезпеку навколишніх.

Як висновок, Комісія попередила журналістів каналу і зазначила на дотримування основних норм та правил норм Етичного кодексу українського журналіста.

Отже, журналістська етика не є ситуативною – треба неодмінно дотримуватися кількох незаперечних правил [1, c. 46]:

1. Ніколи не можна навмисно публікувати фальшиву інформацію.

2. Не можна брати хабара в обмін на те, щоб розголосити чи приховати інформацію.

3. Неправильно писати про тих, у кому ваша персональна чи фінансова зацікавленість.

В журналістиці є також свої "темні" сторони поведінки, з питаннями про це краще звернутися до повного етичного кодексу. Одним прикладом може бути питання прийняття подарунків від людей, з якими контактуєш під час роботи. Деякі американські організації дозволяють приймати невеликі подарунки. Інші забороняють репортерам, редакторам і фотографам приймати будь-які подарунки, хай які вони будуть малі.

Можна приводити багато прикладів з порушення журналістської етики в Україні, це й зокрема випадок, що стався на каналі ICTV з приводу ведучого програми «Максимум в Україні» Олександра Ільїних, якому Комісія з журналістської етики оголосила громадський осуд. А сталося це через висвітлення трагічної події (смерті пацієнтки), в якій Ільїних припустився низки грубих помилок та порушив норми журналістської етики. Зокрема, позицію журналіста назвали упередженою, підкресливши, що в сюжеті відсутні коментарі та аргументи протилежної сторони. На думку членів комісії, Ільїних не провів належного аналізу вже наявних фактів, спотворив інформацію, яку здатні оцінити та прокоментувати лише фахівці.

Також, як приклад можна розглянути ситуаці., що виникла з журналістом каналу «1+1» Жаном Новосельцевим, який належним чином не перевірив достовірність джерел інформації. Комісія вважає, що упередженість журналіста, використання ним неперевіреної інформації, подача в ефір відеоряду, знятого сторонніми до каналу особами, без відповідного повідомлення про це аудиторії, є порушенням права аудиторії на повне та адекватне інформування. Комісія з журналістської етики засудила вчинок журналіста каналу «1+1» Жана Новосельцева за порушення п. 6 Етичного кодексу українського журналіста «Повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов'язком журналіста» та п. 13 «Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України і може вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації».

Журналіст відповідає за свою інформацію. В широкому розумінні він відповідальний за неї перед своєю авдиторією, яка надає законної сили його діяльності в політичному суспільстві. Він також відповідає за неї перед своїм керівництвом, головним редактором, видавцем, власником медійної установи. Журналіст може бути вимушений звітувати перед різноманітними соціальними силами, що очікують від нього поведінки, відповідної їхнім сподіванням та, власне, концепції ЗМІ.

Ця подвійна відповідальність призводить до численних внутрішніх конфліктів: між різними покладеними на нього обов'язками стосовно змісту інформації, між різними зобов'язаннями перед третіми особами, між обов'язками і зобов'язаннями. Щодо індивідуальної етики, то тут може йтися тільки про відповідальність журналіста перед собою, що тільки враховує умови та безпосередні наслідки й обмежує його дії. Тим самим опосередкування (через засоби масової інформації) прийнятих рішень примножує й посилює дії журналіста, він повинен враховувати віддаленіші перспективи одночасно в часі й просторі. За характером своїх дій, які є складником колективної практики, журналіст ніяк не зміг би здійснювати етичний аналіз на самоті. Існує проблема поширення неправдивої або конфіденційної інформації про особу без її згоди [4, c. 98]. В Україні поширена практика замовних статей з метою дискредитації окремих громадян і посадових осіб, в яких оприлюднюється свідомо неправдива або конфіденційна інформація.

Ось чому треба підвищувати рівень єдиної професійної етики, що закликає журналістів до індивідуальної моралі, рівень, який залишається фундаментальним, але здається, що на ньому застигла суспільна дискусія про етику інформаційних засобів. Підвищення цього рівня має відбуватися в напрямку ЗМІ як організації. Воно мало б відбуватися в напрямку суспільства, приводячи так до питання про очікування людей (громадськості) у тому, що стосується журналістської етики та власної етичної відповідальності.

Найперше завдання журналіста — гарантувати людям одержання правдивої й достовірної інформації за допомогою чесного відбиття об'єктивної реальності". Саме в такій гарантії й укладена серцевина загальної формули професійної майстерності.

Однак, у цю формулу варто включити ще ряд надзвичайно важливих положень, а саме:

· піклуватися про те, "щоб громадськість одержувала досить матеріалу, що дозволяє їй сформувати точне й зв'язне уявлення про світ";

· сприяти "загальнодоступності в роботі засобів масової інформації";

· виступати "за загальні цінності гуманізму, насамперед за мир, демократію, соціальний прогрес, права людину й національне звільнення";

· усіляко протидіяти "тиранічним режимам, колоніалізму й неоколоніалізму, а також іншим нещастям, що заподіюють людству страждання, таким, як убогість, недоїдання, хвороби";

· "сприяти процесу демократизації міжнародних відносин в області інформації й комунікації, особливо охороняти й зміцнювати мир і дружні відносини між народами й державами".

Відмінність етичних принципів преси, що базуються на принципах загальної етики, але у своїй конкретиці не співпадають із загальною етикою, виявляється не лише у прямій відповідності професійним ситуаціям, але й у тому, що професійна етика втілює ідеали та цінності певної суспільної інституції, до якої належить конкретний друкований орган. Таким чином, діяльність демократичної преси повинна базуватися на дотриманні ідеалів та цінностей демократії. Такими ідеалами є свобода, рівність, справедливість [2, c. 67].

Приписи професійної журналістської етики базуються на прийнятих у суспільстві моральних цінностях і, водночас, являють собою механізм легітимації у суспільстві цінностей (зокрема демократичних).

Важлива проблема преси на сучасному етапі, яка розв'язується засобами етики – співвідношення цілей та засобів у роботі журналіста. Представник демократичної преси, ставлячи перед собою мету, яка загалом спрямована на закріплення демократичних принципів, повинен враховувати, що неетичні засоби досягнення обраної мети спотворюють найкращу ціль і надають їй неприйнятного для демократії характеру. Отже, якщо заради певної мети працівникові незалежної преси доводиться поступатися моральними принципами, то слід проаналізувати, чи не конфліктує ця мета з головними цінностями демократії і чи варта вона таких поступок [3, c. 6].

Порушення зазначених ідеалів було й у випадку з Ю.Шеляженком, який під час підготовки матеріалу «"Правозащитный Хлестаков" надувает простаков», порушив пункти 6, 9 та 10 Етичного кодексу (відповідно право громадськості на повну та об’єктивну інформацію, відокремлення фактів, суджень і припущень одне від одного та збалансованість точок зору).

Ю.Шеляженко не зустрічався з об’єктом своєї критики, та не перевіряв інформацію, що була надана «явно упередженою щодо Едуарда Багірова особою». Також було багато оціночних суджень, що подані як факти. Юрію Шеляженку оголошено громадський осуд та запропоновано публічно вибачитися «за упереджене ставлення до збору і поширення інформації». Перевірка ж інформації, за словами Шеляженка, проводилася «шляхом аналізу документів, а також шляхом опитування інформованих осіб».

Отже, проблеми, пов'язані з етичним нормуванням професійної журналістської діяльності, відносяться до числа найбільш досліджуваних у західному світі й найменш осмислених у вітчизняній науці. Моральність та етичні принципи кожного окремого журналіста і є на сьогодні найголовнішою проблемою в мас-медіа, тому що хтось повинен буде наважитись, хтось має підняти моральний рівень усього суспільства, щоб воно почало розуміти, де правда, а де брехня, та мало гідність не дозволити знущатися над собою.

І на закінчення хотілося б відзначити, що етичні принципи будуть мати важливе значення в роботі журналіста, коли в колективі буде підтримуватися культура етики.

Список використаної літератури

1. Гвоздєв В. Свобода преси і свобода інформації: проблеми співвідношення // Публіцистика і політика: Зб. наук. пр. / За заг. ред. проф. В.І. Шкляра. – К., 2000. – С. 45-47.

2. Карась М. Чесність, неупередженість і журналістика // Віче. — 2005. — № 11. — С. 66-67

3. Криворучко С. Сучасна міжнародна етика преси // Актуальні питання масової комунікації / За ред. д-ра філол. наук, проф. В.Різуна. – К.: Інститут журналістики. – 2002. Вип. 3. Ч. 2. – С. 5-8.

4. Криворучко С. Загальні принципи етики у їх застосуванні до журналістики // Актуальні питання масової комунікації / За ред. д-ра філол. наук, проф. В. Різуна. – К.: Інститут журналістики. – 2002. Вип. 3. Ч. 1.– С. 34-40.

5. Кузнецова О.Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень. – Львів: Світ, 1998. – 412 с.

6. Письменная Е.В. Профессиональная этика в деловой прессе / Е. В. Письменная. — М. Издательский дом "Хроникер", 2004. — 176 с.

7. Приступенко Т.О. Свобода слова та журналістська етика в Україні // Наукові записки Тавричного національного університету ім. В.И. Вернадського Серія "Філологія. Соціальна комунікація". Том 21 (60). 2008 р. №1. С.219- 230.