1. Акціонерне фінансування. Види акцій і сфери їх застосування.

2. Методи керівництва.

3. Сегментація, вибір сегментів ринку розміщення товарів на ринку.

Список використаної літератури.

1. Акціонерне фінансування. Види акцій і сфери їх застосування

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред'явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Проста акція дає право голосу (за принципом: одна акція — один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку. Привілейовані акції надають певні переваги їх власникам, насамперед у правах на отримання доходу. Як правило, ці переваги виражаються у фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються незалежно від отриманого прибутку. Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками від усього статутного фонду акціонерного товариства. Іменна акція передбачає встановлення її власника, який вказується на акції. При цьому ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі власники акцій та реквізити належних їм акції. Продаж чи передання іменної акції іншому власнику фіксується відповідними записом чи заміною акції.

Номінальні акції являють собою цінні папери, на яких позначається їх номінальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу. Платні акції — це акції, що купуються під час їх випуску. Преміальні акції пов'язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, наперед визначених випадках[10, c. 186].

Акціонерне фінансування — одна з найпоширеніших форм фінансування проектів – одержання фінансових ресурсів через випуск акцій і облігацій. Акціонерний капітал може мати форму грошових внесків, техніки і технології, послуг, документації, майнових прав. Основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку реалізації проекту, розрахунки з інвесторами можна перенести на пізніші терміни, коли підвищується спроможність проекту генерувати прибутки. Водночас проекти фінансуються через випуск як акцій, так і боргових зобов’язань.

Отже, акції розрізняються за наступними видами.

За розмірами отриманого доходу:

Проста акція — дозволяє своєму власникові отримувати дивіденд залежно від результатів діяльності акціонерного товариства і голосувати на загальних зборах акціонерів (одна акція — один голос).

Привілейована акція — відрізняються від простих тим, що дивіденд по ним складає заздалегідь фіксовану суму, але не дає право голосу на зборах акціонерів. Свою назву «привілейована» отримали тому, що у разі ліквідації АТ виплата певних сум в першу чергу робиться по цих акціях.

За характером розпорядження:

Іменна акція — закріплюється за визначеною особою з занесення в книгу акціонерного товариства відповідних записів. Як правило, іменні акції випускаються для працівників підприємства.

На пред'явника — належить її фактичному власникові і не закріплюється за конкретною особою. Передача акції на пред'явника означає автоматичну зміну її власника. Нею може володіти особа, що не працює на підприємстві.

2. Методи керівництва

Важливий компонент керівництва — лідерство, тобто здатність впливати на людей, спонукати їх діяти для досягнення мети. Посада керівника не означає автоматичного лідерства. У науковому підрозділі нерідко лідером є співробітник, що генерує нові ідеї й концепції, а керівник вирішує переважно організаційні питання. Це підвищує неформальні організаційні якості підрозділу, ефективність його роботи. Найбільш вдале поєднання — керівник одночасно і лідер, і хороший управлінець.

Теорія лідерства вивчає природу лідерства, що багато важить для ефективної роботи організації. Підходи до вивчення лідерства засновані на поєднанні трьох основних змінних: лідерських якостей; лідерської поведінки; ситуації, у якій діє лідер.

Кожному зі сформованих методів керівництва адекватний цілком визначений стиль керування. Це значить, що кожний метод для своєї реалізації потребує в особистостях, що володіють конкретними якостями. Крім того, метод керування більш чутливий до нових потреб у сфері управлінських відношень, чим стиль керівництва.

Стиль як явище виробничого порядку у визначеній мірі відстає від розвитку й удосконалювання методів керування й у зв'язку з цим може вступати з ними в протиріччя, тобто унаслідок визначеної автономізації стиль керівництва в якості відбитки застарілих методів керування може привносить у них нові, більш прогресивні елементи.

Єдність методів і стилю керівництва складається в тому, що стиль служить формою реалізації методу. Менеджер із властивим тільки йому стилем керівництва у своїй діяльності може використовувати різноманітні методи керування (економічні, організаційно-адміністративні, соціально-психологічні).

У системі методів управління організацією провідна роль належить економічним методам, а серед методів керівництва основними є організаційні методи. Кожен метод керівництва має свої сильні і слабкі сторони. Абсолютно ідеальних методів немає. Тому перед керівником встають кілька завдань: прагнути знайти ті методи, які мають у даній ситуації найбільший потенціал впливу; уміло поєднувати ті або інші методи керівництва, щоб їх комбінація максимально мотивувала підлеглих виконувати дане завдання; уміло використовувати вибрані методи та їх поєднання на практиці.

Одне з найважливіших завдань керівника — забезпечити постановку загальних цілей і приватних цілей для кожного співробітника. Можна виділити три основних способи рішення завдань виконання цілей.

1. Керівник сам визначає загальну мету для всього колективу й частки мети для підлеглих, а потім видає індивідуальні завдання.

2. Керівник визначає загальну й приватні цілі самостійно, потім організує їхнє обговорення й за підсумками обговорення самостійно коректує мети, формулює й видає завдання.

3. Керівник розробляє проект загальної мети. Разом зі співробітниками він обговорює й коректує його. По його пропозиціях співробітники самі розробляють мети для себе, і керівник обговорює з кожним його пропозиції. Тільки після цього він обговорює спільно з усіма всі приватні цілі й затверджує їх.

У різних ситуаціях може бути виправданий і ефективним будь-який спосіб виконання цілей. Але те, яким образом виконавець включений у розробку цілей, розподіл робіт, і те, як він одержує різні завдання, прямо впливає на його мотивацію. Розглядаючи наведені вище способи досягнення мети, легко помітити різницю у взаємодії керівника з підлеглими в кожному з них. Приналежність першого способу до авторитарного стилю керівництва досить очевидна. Керівник — "локомотив" для того, щоб прокладати шлях йдучим за ним, може обмежитися тим, що загальна мета відома йому одному, а всі інші працюють по завданнях. Але він не може сподіватися, що його підлеглі будуть прагнути до високих результатів.

Керівник, що діє по другому сценарії, дещо робить для кращої мотивації своїх підлеглих: загальна мета відома всім, хто буде над нею працювати, кожному видане завдання, що зрозуміле й прийняте. Ці моменти — необхідність забезпечити розуміння завдання і його прийняття підлеглими — є зовсім не формальними, а дуже значимими саме з погляду мотивації. Тому можна вважати, що при такому способі постановки цілей керівник витримує необхідний мінімум, при якому взагалі можна розраховувати на якусь зацікавленість підлеглих у роботі.

Але найкращі умови мотивації створює третій спосіб постановки цілей. Він має деякі недоліки — трудомісткий, жадає від керівника вміння організувати колективне обговорення рішень, займає щодо багато часу. Тому в режимі оперативної роботи він важко здійсненний. Однак при постановці великих цілей він незамінний, тому що здатне забезпечити найбільш високу мотивацію підлеглих. Навіть при постановці оперативних завдань керівник зобов'язаний витримувати необхідний мотивуючий мінімум і піклуватися про те, щоб підлеглі обов'язково точно розуміли, що від них хочуть, приймали це завдання й могли висловити свої зауваження, якщо їх щось не влаштовує. Саме в ході такого спільного пророблення й коректування будь-який працівник у стані більш адекватно оцінити всі важливі для оцінки досяжності результату моменти. Відомо, чим менш зрозумілий сам результат і його призначення, тим більше важким він суб'єктивно сприймається, переоцінюються зусилля, що вимагаються, і знижується самооцінка.

Отже, правильна процедура постановки цілей жадає від керівника:

• визначити загальну й приватні цілі конкретно, тобто так, щоб можна було перевірити, досягнута чи мета ні; забезпечити повноту приватних цілей, необхідних для досягнення загальної; забезпечити розуміння завдань виконавцями; домогтися прийняття завдань виконавцями, тобто готовності їх виконувати;
• виділити зв'язку (внутрішні і зовнішні), які потрібно контролювати й координувати;
• визначити приватні цілі так, щоб загальний результат був максимально близький до можливого з погляду його корисності.

3. Сегментація, вибір сегментів ринку розміщення товарів на ринку

Наведемо основні етапи сегментування ринку (Рис. 1).

Вибір цільового ринку — пошук ринку, на який підприємство орієнтуватиме свою діяльність. Таким може бути будь-який ринок, визначений за суб'єктивним, товарним, територіальним та іншими принципами.

Оскільки критеріїв сегментування ринку безліч, у маркетингу виокремлюють чотири основних принципи сегментування (табл. 2).

Як правило, для з'ясування географії поширення товару спочатку сегментування здійснюється за географічним принципом (табл. 3).

Після вибору найвигіднішого географічного регіону з відповідною кількістю населення і кліматичними умовами сегментування здійснюють за демографічним принципом і складають відповідну таблицю, а потім залежно від характеру запропонованого товару — за психографічним або поведінковим принципом.

При доборі цільових ринків виробник має враховувати особливості споживчого і виробничого ринків.

Споживчий ринок — сукупність окремих фізичних і юридичних осіб, які купують товари і послуги для власного споживання.

Виробничий ринок — сукупність юридичних осіб, які купують товари для їх подальшого перероблювання.

Ринок посередників — ринок, що утворюють підприємства (або/і фізичні особи), які переносять право власності на товар від виробника до споживача. Залежно від того, з ким доводиться працювати посереднику, ринок набуватиме рис промислового або споживчого. Часто ринку посередників притаманні риси обох попередніх ринків. [4, c. 111-114]

Порівняльну характеристику ринків наведено у табл. 4.

Сегментація ринку може бути визначена як стратегія, за допомогою якої ринок розділяється на сегменти, які найімовірніше будуть характеризуватися однаковою реакцією на заходи комплексу маркетингу. ціль складається в максимальному проникненні на такі сегменти ринку, замість того, щоб розпорошувати зусилля по всім ринку.

Список використаної літератури

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є.Основи менеджменту. — Львів : Світ, 1995. — 294с.
2. Виханский О.С., Наумов А.И.Менеджмент: Человек, стратегия, организация, процесс:Учебник. — 2.изд. — М. : Фирма Гардарика, 2005. — 416с.
3. Єрмошенко М. Менеджмент : Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. -К.: Національна академія управління, 2006. -655 с.
4. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г.Основи менеджменту: Підручник. — К. : Академвидав, 2003. — 415с.
5. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. -К.: Каравела, 2005. -494 с.
6. Менеджмент: теоретичні основи і практикум : Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти/ Олег Гірняк, Петро Лазановський,. -К.: Магнолія плюс; Львів: Новий Світ-2000, 2003. -334 с.
7. Мошек Г.Є.Основи менеджменту: Навч. посібник / Інститут змісту та методів навчання; Київський держ. торговельно- економічний ун-т. — К., 2003. — 136с.
8. Осовська Г. Менеджмент організацій : Навчальний посібник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. -К.: Кондор, 2005. -853 с.
9. Пушкар Р. Менеджмент: теорія та практика : Підручник/ Роман Пушкар, Наталія Тарнавська,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -486 с.
10. Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.
11. Сердюк О. Теорія та практика менеджменту : Навчальний посібник/ Олександр Сердюк,; М-во освіти і науки України. -К.: ВД "Професіонал, 2004. -424 с.
12. Стадник В. Менеджмент : Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна. -К.: Академія, 2003. -463 с.
13. Тарнавська Н. Менеджмент: теорія та практика : Підруч. для вузів/ Наталія Тарнавська, Роман Пушкар. -Тернопіль: ВКФ "Карт-бланш", 1997. -457 с.
14. Хміль Ф. Менеджмент : Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. -К.: Вища школа, 2002. -350 с.
15. Шегда А. Менеджмент : Учебник/ Анатолий Шегда,. -3-е изд., испр. и доп.. -К.: Знання , 2006. -645 с.