Постановка проблеми. В даний час розвиток процесу глобалізації призводить до перетворення світової економіки на єдину систему, структуроутворюючу основу якої складають вже не держави, а окремі підприємства, провідне місце серед яких належить корпораціям.

Одним з основних функціональних підрозділів корпорації є фінанси, що уможливлюють взаємозв´язок і узгодженість усіх складових системи забезпечення ефективного функціонування підприємства. Вивчення особливостей фінансової діяльності корпорацій в Україні та світі дозволить створити інтегральну картину поточного стану вітчизняного корпоративного сектору, оцінити перспективи його подальшого розвитку, а отже, є необхідним етапом у процесі створення конкурентоспроможної національної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процеси становлення і фінансового розвитку корпорацій розглядаються в працях вітчизняних і зарубіжних вчених: Р. Вернона, Дж. Даннінга, В. Кондратьева, Ю. Куренкова, О. Мозгового, Є. Панченко, О. Плотнікова, А. Ругмана, В. Суторміної та інших. Разом із тим, специфіка корпоративних фінансів у глобальному економічному середовищі потребує подальших наукових розробок.

Метою статті є виявлення особливостей та оцінка характеру трансформацій фінансової діяльності корпорацій України та країн Заходу в сучасних економічних умовах.

Для цього поставлені наступні завдання:

— дослідити особливості функціонування корпорацій в сучасних умовах;

— визначити напрямки перетворень фінансової діяльності західних та українських корпорацій;

— оцінити відповідність фінансової поведінки корпорацій Заходу та України вимогам сучасного етапу розвитку світової економіки.

Виклад основного матеріалу. Трансформаційні процеси у світовій економіці створюють принципово нове середовище для діяльності корпорацій. Вільний доступ до зарубіжних ринків надає можливість знаходити різні сполучення факторів виробництва, більш вигідні операції й угоди, альтернативні ринки збуту. З іншого боку, сукупний вплив раніше ізольованих один від одного конкурентних факторів обумовлює розвиток гіперконкуренції, тобто багатоаспектної, динамічної та агресивної конкуренції, а через ускладнення економічної системи і зіткнення процесів дезорганізації й організації значно зростає рівень невизначеності.

Внаслідок цього в корпораціях мають місце:

—  розширення спектра джерел отримання конкурентних переваг;

—  необхідність забезпечення глобальної конкурентоздатності;

—  зниження рівня обгрунтованості економічних рішень;

—  зростання значення часового виміру діяльності тощо.

Для забезпечення довгострокової конкурентоздатності, прибутковості і стійкості в таких умовах корпораціям необхідно розробляти й упроваджувати принципово нові методи роботи, що обумовлює істотні зміни в фінансовій діяльності, оскільки важливі управлінські рішення мають ґрунтуватися на фінансових розрахунках.

В країнах Заходу однією з головних тенденцій корпоративного управління є поширення нової системоутворюючої ідеї, що полягає у концентрації загальних зусиль на найважливіших чинниках ринкової вартості корпорації. Внаслідок цього мають місце розвиток і активне використання методів менеджменту, заснованого на управлінні вартістю.

Змінюються і напрямки стратегічного інвестування. В глобальній економіці для забезпечення довгострокового зростання вартості корпорації у багатьох випадках уже не є вирішальною прибутковість окремих проектів. З´явилась нова категорія — стратегічний ефект — результат, що досягається при операціях на геоекономічному атласі світу з використанням високих геоекономічних технологій.

В умовах гіперконкуренції виняткового значення набувають унікальні конкурентні переваги, що формуються на основі петель позитивного зворотного зв´язку і генерують могутні цикли зростання, здатні забезпечити збільшення рентабельності протягом тривалого часу.

Так, великі ТНК прагнуть до подальшого нарощування своєї економічної потужності і спрямовують інвестиції на глобальну консолідацію активів, розробку та впровадження нових фінансово-правових і інформаційних технологій, що забезпечують контроль над цілими сегментами світової економіки. У свою чергу, сучасні мережеві корпорації витрачають кошти на забезпечення автономності, навченості, на розвиток горизонтальних зв´язків, що дозволяє знизити вплив інерційних тенденцій. Крім того, все більше інвестицій спрямовується на розробку інструментів прив´язки споживачів, придбання нематеріальних активів, вирішення завдань колективної взаємодії, адаптації до змін, впровадження інновацій.

Зусилля фінансових менеджерів також концентруються на забезпеченні гнучкості, актуальної в умовах невизначеності. На це спрямовані наступні заходи:

—  перехід до заснованої на імовірнісному підході відкритої моделі стратегічного фінансового планування;

—  інвестування у створення гнучкої моделі виробництва;

—  ітеративний фінансовий аналіз діяльності корпорації у ракурсі розвитку ринків і активності конкурентів;

—  формування структури капіталу, яка дозволяє швидко змінювати частки різних фінансових інструментів;

— спільне використання фінансових ресурсів у межах складних диверсифікованих корпоративних об´єднань тощо.

Важливою передумовою ефективного розвитку в сучасних умовах є забезпечення постійної фінансової рівноваги корпорації, що вимагає оптимізації грошових потоків і розробки відповідної процедури управління для кожного виду фінансових ризиків. Слід також відзначити активне використання сучасних фінансових інструментів і технологій підвищення їхньої ефективності, створення і впровадження нових фінансових продуктів і схем, спрямованих на удосконалення фінансової діяльності через мінімізацію витрат і підвищення рівня безпеки, а інколи — на отримання спекулятивного прибутку або ухилення від сплати податків.

Таким чином, в країнах Заходу зміни у фінансовій діяльності корпорацій сприяють ефективному функціонуванню останніх у динамічних умовах сучасного економічного середовища.

Приступаючи до аналізу вітчизняних корпорацій, слід зазначити, що їхня специфіка обумовлена особливостями перехідного етапу розвитку української економіки і полягає, зокрема, в тому, що в Україні акціонерні товариства створювалися через розподіл статутних фондів державних підприємств, тобто трансформаційним, а не еволюційним шляхом об´єднання приватних капіталів. Це порушило принцип діяльності корпорацій ще на початковому етапі реформування. Через відсутність цивілізованих господарських механізмів процеси становлення і розвитку корпоративних структур стримувалися і надалі, що створило для більшості з них значні фінансові проблеми.

Так, для України є характерною вимушена самодостатність фінансування в межах корпорацій або фінансових груп, що зумовлено низкою причин, серед яких:

—  прогалини у правових нормах, що регулюють створення й функціонування корпорацій;

—  високий ризик ворожого поглинання, запобігання якому через самовикуп акцій і штучне створення кредиторської заборгованості підриває можливості самофінансування і знижує інвестиційну привабливість;

—  недооцінка компаній ринком;

—  обмеженість можливих джерел фінансування, адже капітал, зароблений за допомогою тіньових схем, не амністований, а банківські ресурси є недостатніми;

—  неліквідність і низька ємність вітчизняного фондового ринку, зокрема, через нестачу великих емітентів, адже акції багатьох з них знаходяться у державній власності і на ринку вільно не обертаються. Як наслідок, показник ринкової капіталізації в Україні є одним з найнижчих серед країн із перехідною економікою;

—  численні корпоративні конфлікти і загроза реприватизації;

—  непрозорість бізнесу, приховування і перекручування фінансової інформації.

У вітчизняних умовах не одержала однозначного підтвердження поширена теза про те, що зростання концентрації власності веде до зростання ефективності діяльності підприємства, оскільки в Україні зосередження акціонерного капіталу в одних руках часто здійснюється з метою заміни керівництва і не завжди передбачає збільшення прибутковості й залучення інвесторів.

Фінансовий менеджмент більшості вітчизняних корпорацій не відповідає світовим стандартам і має ознаки системної дезорганізації: надлишок несуттєвої і нестача необхідної й оперативної інформації, фрагментарний контроль, велика інерція в реалізації рішень. Тому багато українських корпорацій зараз вирішують такі завдання, як:

— перебудова механізму корпоративного управління з урахуванням вимог фінансової прозорості;

—  організація роботи фінансової служби;

—  створення корпоративних стандартів управлінського обліку;

— автоматизація операцій фінансової діяльності за допомогою сучасних програмних засобів тощо.

Висновки і перспективи подальших розвідок. Можна констатувати, що внаслідок трансформації у сфері фінансової діяльності західних корпорацій відбувається інтеграція фінансової стратегії як основної підсистеми генеральної стратегічної концепції управління; вирішується завдання виділення ключових, системоутворюючих чинників фінансової політики. Фінансові ресурси інвестуються в розвиток динамічних конкурентних переваг, забезпечення фінансової й операційної гнучкості та фінансової безпеки. Для кожного з цих блоків створюються, удосконалюються й контролюються окремі системи приросту вартості.

В Україні акціонерний капітал виконує не родову функцію — залучення ресурсів, а функцію перерозподілу власності та встановлення контролю над підприємствами, тому закладені в корпоративній формі господарювання потенційні можливості досі не отримали належного розвитку.

Таким чином, у той час, коли західні корпорації створюють могутні фінансові технології вирішення актуальних проблем, задаючи новий концептуальний каркас економічної діяльності, українські корпорації знаходяться тільки на початковому етапі формування цивілізованої фінансової системи. Але без вирішення ними більш складних завдань фінансового розвитку з урахуванням загальних світових тенденцій теперішній економічний підйом в Україні буде короткочасним.

Це вимагає подальших досліджень напрямків і конкретних механізмів трансформації фінансових стратегій корпорацій Заходу, пошуку шляхів адаптації західного досвіду до вітчизняних умов, розробки рекомендацій щодо внесення змін у фінансову діяльність українських корпорацій.

 

Список використаних джерел

1. Ачи З., Домэн Э., Сибони О., Синха Д., Витт С. Парадокс быстрорастущих компаний // Вестник McKinsey. — 2002. — №2 //www.vestnikmckinsey.ra.

2. Брун M. Гиперконкуренция: характерные особенности, движущие силы и управление // Проблемы теории и практики управления. — 1998. — №3. — С. 104-109.

3. Глобальное сообщество. Картография постсовременного мира. — М.: Восточная литература, 2002.

4. Коваль И. Очередные задачи финансового менеджмента в Украине // Финансовый директор.- 2001.- №1. — С. 32-37.

5. Кочетов Э. Г. Глобалистика: Теория, методология, практика: Учебн. для вузов. — М.: НОРМА, 2002.

6. Охріменко О. Сучасні проблеми ринку акцій України // Цінні папери України. — 2005. — №3. — С. 12.

7. Рассказов С. В., Рассказова А. Н. Стоимостные методы оценки эффективности менеджмента компании // Финансовый менеджмент. — 2002. — №3. — С. 71-81.

8. Рассказов С. В., Рассказова А. Н. Стоимостные методы оценки эффективности менеджмента компании // Финансовый менеджмент. — 2002. — №4. — С. 13-26.

9. Синергетическая парадигма. Когнитивно-коммуникативные стратегии современного научного познания. — М.: Прогресс-Традиция, 2004.

10.Berglof Е., Pajuste A. Emerging Owners, Eclipsing Markets? Corporate Governance in Transition. — SITE, Stockholm School of Economics, 2003.

11.Blair M. Ownership and Control. Rethinking Corporate Governance for the Twenty-First Century. — Washington, D.C.: Brookings Institution Press, 1995.