Вступ.

Фінансовий ринок.

Кругообіг фінансових ресурсів в економіці.

Первинний ринок та фінансові посередники.

Вторинний ринок.

Ринок грошей та ринок капіталів.

Методи ціноутворення.

Загальна схема розрахунку ціни.

Затратні методи ціноутворення.

Методи визначення цін орієнтовані на попит.

Економетричні методи визначення цін.

Механізм ціноутворення на фінансовому ринку

Вплив попиту та пропозиції на ціни фінансового ринку.

Формування ринкової ціни грошового капіталу.

Вступ.

Рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг, протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів та послуг;

розширення сфери застосування вільних цін;

соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.

Діяльність корпорацій нерозривно пов'язана з функціонуванням фінансового ринку. Між ними існує взаємний зв'язок. Ринкова кон'юнктура суттєвою мірою визначається економічним станом компаній. Одночасно господарська політика фірм повинна враховувати становище на фінансовому ринку.

1.1. Кругообіг фінансових ресурсів в економіці.

Векономіціпостійновідбуваєтьсякругообіг фінансовихресурсів.Головними його суб'єктами є домашнігосподарства, тобто господарства окремих громадян та їхніх сімей, підприємства, держава та різноманітні фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди й т. ін.). Останні є посередниками такого кругообігу.

У процесі господарювання в одних суб'єктів подекуди виникає потреба в коштах для розширення їхньої діяльності. Одночасно в інших накопичуються заощадження, котрі можуть бути використані для інвестицій. Обидві сторони зустрічаються на фінансовому ринку (), де й відбувається перелив коштів. Мета фінансового ринку — акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці.

У табл. 1.1.1. (приклад) зображена гіпотетична матриця кругообігу фінансових ресурсів в умовах замкнутої економіки, тобто без урахування зовнішньоекономічних зв'язків країни. Тут показано, що для кожного із секторів економіки величина фінансових ресурсів (Р) балансується з обсягом їх використання (В). Інвестиції корпорацій (нефінансових інститутів) значно перевищують їхній власний (акціонерний) капітал. Різниця покривається за рахуноккредитних зобов'язань. Домашні господарства мають порівняно значні власні заощадження. Частину з них вони спрямовують на інвестиції в інші сектори економіки, насамперед у не фінансові.

Як видно з матриці, хоча обсяг ресурсів цього сектора значно менший, ніж двох попередніх, він відіграє винятково важливу роль в економіці завдяки своїй посередницькій діяльності. У держави відсутні власні накопичення, тому бюджетний дефіцит покривається шляхом залучення кредиту. Матриця свідчить, що в країнах з розвинутою ринковою економікою обсяг фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави, значно менший, ніж в інших суб'єктів.

Необхідні кошти компанії купують на фінансових ринках двома шляхами: безпосередньо, тобто прямо в тих, хто має надлишок заощаджень, та через фінансових посередників. Другий шлях переважає, тому що він ефективніший та дешевший, оскільки посередник є спеціалістом з налагодження зв'язків між попитом та пропозицією на фінансові ресурси.

Поняття «фінансовий ринок» охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьох інститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (цінних паперів), обслуговує різних клієнтів, діє в різних регіонах. Розвинута ринкова економіка взагалі передбачає існування багатьох типів різноманітних ринків. Можна виділити такі з них:ринки матеріальних активівphysical asset marketsfinancial asset marketstangiblereal

();ринки ф’ючерсів(). На першому з них купівля та продаж мають здійснюватись на умовах «спот», тобто протягом декількох днів. На другому — до якоїсь певної дати в майбутньому. Значення ф’ючерсних ринків, до яких належать ринки опціонів, зростає;ринки грошейmoney markets

(), котрі є ринками довгострокових кредитних зобов'язань та часток капіталу акціонерних товариств;(), де обертаються позики під житлові будинки, комерційну й промислову нерухомість та під фермерську землю;(), де надаються позички на автомобілі та побутові електроприлади, на навчання та відпочинок тощо.

Ринки класифікують також напервинні(), тобто такі, на яких нові випуски зобов'язань (цінних паперів) продаються та купуються вперше; іsecondary markets

Стан економіки значною мірою зумовлений ефективністю переливу фондів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів економіки та розмірів, структура заощаджень та Інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансового ринку. Останній має значення для забезпечення адекватних капіталовкладень та економічного зростання.

Фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансового ринку. По-перше, сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу). По-друге, об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на первинному ринку. Адже окремо взяті невеликі заощадження недостатні для масштабних інвестицій. Але, вклавши невеликі кошти, їхні власники посередньо можуть реалізувати досить великі інвестиції. По-третє, диверсифікують ризик, що досить важко зробити окремим власникам заощаджень самостійно. По-четверте, трансформують термін первинного цінного паперу в різні терміни погашення посередніх зобов'язань. Останні можуть бути привабливішими для кінцевого кредитора.

Посередники спрямовують кошти від кінцевого кредитора до кінцевого позичальника за нижчою ціною та з меншими перешкодами, ніж якби це було б при прямій купівлі первинних цінних паперів кінцевими кредиторами.

Значні послуги на фінансовому рийку надаються групою фірм, що займаються цінними паперами (). Вони організовані спеціалістами в галузі дилерської, брокерської та консультативної діяльності, їх часто називаютьінвестиційними дилерами(). Вони краще знані як передплатники () нових (первинних) випусків цінних паперів та спеціалісти з підтримки їхнього вторинного обігу.

Дилерські фірми мають свою організаційну структуру, тобто відділи адміністрації, дослідження, управління, маркетингу та ін. Вони підтримують на певному рівні свої запаси цінних паперів компаній-клієнтів, діють як агенти з купівлі та продажу для інвесторів, дають їм поради, виступають як фінансові агенти компаній тощо. Діяльність дилерських компаній регулюється законодавством. Існують некомерційні асоціації таких компаній, котрі допомагають своїм членам, забезпечують навчальними програмами їхніх службовців та виконують інші роботи, що спрямовані на підтримку галузі.underwriting functionbest—efforts basis

Додепозитних інститутівналежать комерційні банки та різноманітні «майже-банки» (трастові компанії, ощадні банки, кредитні спілки та компанії з надання позик під нерухомість). Ці установи акумулюють заощадження, вимоги та термінові депозити окремих громадян, компаній та уряду для подальшого надання банківських позик. Слід підкреслити, що ринок банківського кредиту більш індивідуальний, ніж фондова біржа та ринок довгострокового позичкового капіталу. Умови банківського кредиту (величина відсотків та ін.) звичайно обговорюються безпосередньо між банком та фірмою. У різних банків такі умови можуть бути несхожими. Головною причиною такої різниці є конкуренція між банками.періодично отримують внески своїх клієнтів в обмін на виплати при настанні страхового випадку. За рахунок фондів, сформованих з попередніх внесків, страхові компанії створюють резерви, котрі разом з частиною власного капіталу інвестують у фінансові активи.lifeinsurancecompaniesgeneral insurance companies

Компанії із страхування життя мають змогу вкладати свої кошти в довгострокові цінні папери, оскільки, страхуючи на випадок смерті, вони значною мірою можуть передбачити перспективи настання страхових випадків. Як правило, ці компанії здійснюють значні вклади в цінні папери з фіксованими доходами. До них належать облігації уряду та корпорацій, а також заставні. Інвестиції в акції корпорацій становлять менш як 10 % усіх інвестицій цих страхових компаній.

Пенсійні фонди

Більшістю приватних пенсійних фондів за певну плату керують трастові та страхові компанії. Існують також державні пенсійні фонди різних рівнів.

Взаємні фондиmutual funds

Залежно від розмірів внесків у Фонд кожна особа володіє певним його відсотком. Власник такої частки капіталу в будь-який момент може її продати. За необхідності взаємний фонд має повернути належні частки капіталу.balanced funds

Фінансові корпораціїfinancial corporationssales and consumer loan companies1.3. Вторинний ринок.

Посередницька діяльність розглянутих вище фінансових інститутів поширюється насамперед на первинний ринок цінних паперів. Окрім них, існують різноманітні ринки та примикаючі до них біржі, котрі, здебільшого належачи до вторинного ринку, теж сприяють безперебійному кругообігу фінансових ресурсів. Вторинні торговельні операції не збільшують загального обсягу фінансових активів. Але існування вторинних ринків підвищує їхню ліквідність, а отже, сприяє розвитку первинного ринку цінних паперів. Фірмі, звичайні акції якої продаються на фондовій біржі, буде порівняно легше розмістити новий випуск аналогічних цінних паперів серед заінтересованих вкладників первинного ринку. Можливість реалізації цінних паперів на вторинному ринку — це один з декількох факторів, котрі беруться до уваги потенційними інвесторами при оцінці нових випусків цінних паперів.organized security exchangeover—the—counter market

Організована біржа(askbitФірми, заінтересовані в життєздатному вторинному ринку для своїх цінних паперів, складають перелік () таких паперів для біржі.

Вимоги для допуску цінних паперів на біржу стосуються мінімального розміру, потенційних доходів та загального фінансового становища. Тільки досить великі компанії відповідають цим умовам, а з точки зору невеликих підприємств вони доволі обмежувальні.The Stock Exchange (Listing) Regulations, 1984

Одержавши дозвіл складати перелік, фірми повинні дотримуватися приписаних біржею правил щодо звітності та управління цінними паперами. Загальноприйнятим є правило, що члени біржі мають продавати цінні папери лише в її межах. Для поширення перелічених паперів поза її межами необхідний спеціальний дозвіл. Дилери інвестиційних компаній можуть мати місця на декількох біржах. І фірми можуть складати перелік цінних паперів на декількох біржах.позабіржовому ринку.Тут діють дилери (або брокери), котрі тримають незареєстровані біржею паперизготовністю їх продати. Інвестори можуть купити цінні папери в дилера, або навпаки — дилер в інвестора. Як правило, покупці та продавці зв'язуються по телефону, щоб обговорити угоду на позабіржовому ринку

Ринок грошей

Грошовий ринок досить складний. До нього входить багато дилерів з цінних паперів та різноманітні фінансові інститути. Відсотки по його інструментах надзвичайно чутливі до мінливих умов попиту та пропозиції. Нова інформація про будь-які економічні та політичні зміни майже миттєво впливає на ціну інструментів грошового ринку. Кошти переводяться між покупцями та продавцями за допомогою комп'ютерів, що дає змогу швидше оформлювати угоди. Завдяки високій ліквідності грошових інструментів цього ринку фінансові інститути, компанії та окремі громадяни можуть краще планувати свої інвестиційні портфелі.різноманітніші, ніж ринки грошей, оскільки їхня діяльність пов'язана з кількома видами зовсім різних інструментів. Тут можна виділитиринок облігацій(таринок часток капіталу, або акцій().

На ринку часток капіталу продаються і купуються акції корпорацій. Акції є свідоцтвом права власності на частину капіталу компанії. Права, привілеї та ризик, пов'язані з акціями, відрізняються від тих, які має власник облігації корпорації. На цьому ринку торгують привілейованими акціями, правами () та варантами (), котрі є опціонами, тобто надають право купити або продати фіксовану кількість звичайних акцій протягом певного періоду.

Слід підкреслити, що компанії можуть отримувати кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку грошей та капіталу. Наприклад, приблизно 50 % ринку облігацій США припадає на нові іноземні випуски цих цінних паперів. Випереджають США за цим показником ряд країн Західної Європи — Великобританія, Німеччина, Франція. Порівняно мала кількість привілейованих та звичайних акцій також реалізується на зовнішніх ринках. Останніми роками не фінансові компанії реалізують за кордоном і незначну кількість короткострокових комерційних векселів.2. Методи ціноутворення.

Постановка цілей і задач ціноутворення;

1.1.короткострокова максимізація прибутку;

1.3.максимальне збільшення збуту;

1.5.лідерство в якості.

2.Оцінка витрат виробництва.

Витрати виробництва визначають мінімальну ціну товару. Тому фірма повинна установити таку ціну, щоб продаж товару за цією ціною покривала її витрати і приносив справедливий прибуток.

4.Вибір методу ціноутворення.

6.Облік додаткових факторів.

До додаткових факторів відноситься якість товару, обсяг постачання, взаємовідношення між продавцем і покупцем, умови оплати, франкування ціни (франко-завод, франко-границя, і т.д.).

2.2. Витратні методи ціноутворення.

Метод, заснований на визначенні повних витрат.

Суть методу така. Сумуються усі витрати (перемінні і постійні) до них додається прибуток, що фірма бажає одержати. Розділивши цю суму на кількість зробленого товару, одержують ціну одиниці.

Цей метод простий і зручний, але він має два недоліки:

А) Не приймається в увагу попит. Товар може виявитися нереалізованим за заявленою ціною.

Б) Виникає складність при випуску декількох товарів. Постійні витрати можна відносити на виробництво даного товару різними способами.

З даній таблиці видно, що при різних комбінаціях цін можна одержати різні підсумкові прибутки, і навіть збиток. У реальному житті проглядаються всі можливі варіанти і зупиняються на тім, що дає найкращий результат. Для таких розрахунків краще використовувати відповідне програмне забезпечення.

2.3. Методи визначення цін орієнтовані на попит.

При використанні методу з орієнтацією на попит виробничі витрати розглядаються як обмежник, нижче якого реалізація даного товару не вигідна.

Установлення цін на основі цінності товару, що відчувається.

При подібному підході до ціноутворення виробник виходить з купівельного сприйняття даного товару.

Наприклад, чашка кави в робочій столовій Вам обійдеться в 3 карбованці, а в барі Ви за неї заплатите 6 карбованців. Уся справа в самім сприйнятті й атмосфері. У робочу столову ви заходите швидко і дешево поїсти, а в бар – посидіти в затишній атмосфері.

При даному методі розрахунку ціни особлива увага необхідно приділяти попиту.

Метод поточних цін.

Призначаючи ціну з урахуванням рівня поточних цін, фірма відштовхується від цін конкурентів і менше уваги звертає на власні чи витрати попит.

2.4. Економетричніметоди визначення цін.

Фірми часто випробують необхідність у проектуванні й освоєнні виробництва такої продукції, що не заміняє раніше освоєну, а чи доповнює розширює вже існуючий параметричний ряд виробів. Існує ряд методів визначення цін на таку продукцію в залежності від рівня її споживчих властивостей з урахуванням нормативів витрат на одиницю параметра.

Метод питомих показників.

При даному методі ціна нового виробу Цн розраховується по формулі:

Цн=(Цб/Пб)*Пн,

Де Цб – ціна базисного виробу,

Пб – величина параметра базисного виробу,

Пн – величина параметра нового виробу.

Наприклад, розроблений двигун потужністю 20квт. У якості базисного береться аналогічний двигун, але потужністю 10квт за ціною 210000р. Пб=10квт, Пн=20квт. Тоді ціна нового двигуна складе (210000/10)*20 = 420000р.

Цей метод украй недосконалий. Він ігнорує всі інші споживчі властивості виробу і застосуємо тільки для товарів з нескладною конструкцією і характеризуючихся одним параметром.

Метод регресивного аналізу.

Цей метод застосовується для визначення залежності ціни від зміни декількох техніко-економічних параметрів продукції:

Ц=F(X1,X2,…,Xn),

де X1,2,…,n–параметри виробу.

Кількісна залежність між змінами результативного (Ц) і факторних (Xj) ознак знаходяться на основі методу регресивного аналізу.

Баловий метод.

Суть методу полягає в тому, що на основі експертних оцінок значимості параметрів виробів для споживачів кожному параметру привласнюється визначене число балів, підсумовування яких дає оцінку техніко-економічного рівня виробу. Ціна лазневим методом розраховується так:

1)визначається ціна нового виробу:

Наприклад, фірмі необхідно розрахувати відпускну ціну на новий автомобіль:

Модель автомобіляПараметриКомфортабельністьЕкономічністьПроходимістьБалиКоефіцієнт вагомостіБалиКоефіцієнт вагомостіБалиКоефіцієнт вагомостіБазовий450,2700,4800,4Новий500,28304800,4

Ціна базової моделі 135000грн. Тоді:

1)Ціна нового автомобіля (50*0,2+83*0,4+80*0,4)*1,96=147392грн.

Агрегатний метод.

Ціна грошового капіталу, котра складається на фінансовому ринку, визначається співвідношеннямміж попитомпокупцівтапропозицією продавців грошових фондів.

Вона показує величину попиту на грошові фонди потенційних власників часток капіталу та кредиторів, котрий може бути задоволений за відповідних цін (дивідендів та відсотків) протягом певного відрізку часу. За умови незмінності решти факторів зниження ціни веде до відповідного зростання попиту. І, навпаки, підвищення ціни спричинює його падіння. Тобто існує зворотний зв'язок між ціною та величиною попиту. Ця залежність має назвузакон попиту(). Якщо споживачі виявляють можливість збільшення інвестицій та позик за того ж самого рівня цін, відбувається зростання попиту. На рис. 3.1.1. це показано шляхом зміщення кривої попиту вправо — від ПО до ПОІ. Навпаки, скорочення можливостей споживачів приводить до зменшення попиту на грошовий капітал за того ж самого рівня цін. На рисунку це показано зміщенням кривої попиту вліво — від ПО до П02.бражується графічно у вигляді кривої ПР (рис. 3.1.2.), Вонапоказуєвеличин) грошового капіталу інвесторівта позичковогокапіталукредиторів, котра пропонується за відповідними цінами(дивідендами, відсотками) протягом певного відрізку часу. За умовинезмінностірешти факторівіснує пряма залежність між, з одного боку,рівнем дивідендівта відсотків,азіншого,— обсягом грошового капіталу, щопропонується для продажунаринку.При зростаннідивідендівта відсотків збільшується обсяггрошовогокапіталу, котрий пропонується для інвестицій в акції тапозик. Ця залежність називаєтьсязаконом пропозиції ().Тепер простежимо динаміку співвідношень попиту та пропозиції на фінансовому ринку. На рис. 3.1.3. видно, що встановлення порівняно високих дивідендів та відсотків (ЦІ) спонукає власників грошового капіталу збільшувати обсяг капіталу, що пропонується для продажу. Але при високій ціні у споживачів зменшується бажання купувати запропонований обсяг грошового капіталу. В такому випадку на ринку виникає надлишок пропозиції грошового капіталу.

У протилежній ситуації, коли рівень дивідендів та відсотків дещо занижений (ІЬ), виникає дефіцит грошового капіталу, що пропонується для продажу.equilibrium price

Розглянемо докладніше, як впливають на рівноважну ціну фінансового ринку зміни попиту та пропозиції. Припустимо, що обсяг пропозиції грошового капіталу залишається постійним (рис. 3.1.5. а, б). У випадку підвищення попиту :а інших незмінних умов (ПО1) зростає ціна та збільшується обсяг грошового капіталу, що знайшов збут. При зниженні попиту (ПО₂) піна та обсяг продажів скорочуються.

Можливі також складні ситуації зміни ціни фінансового ринку при одночасному коливанні попиту та пропозиції. Коли попит та пропозиція змінюються в протилежних напрямах, можливі два випадки.

По-друге, при скороченні пропозиції та зростанні попиту спостерігається подвійний ефект зростання ціни. Можна сподіватися, що підвищення рівноважної ціни буде більшим, ніж якби воно було викликане будь-яким з цих факторів окремо. Обсяг продажів, як і в першому випадку, залежить від відносних параметрів зміни попиту та пропозиції.

Розглянемо випадок, коли попит та пропозиція падають. Якщо пропозиція зменшується значніше, ніж скорочується попит, то рівноважна ціна на фінансовому ринку зростає. У протилежному випадку вона падає. Обсяг продажів грошового капіталу скоротитьсязподвійною силою.

3.2. Формування ринкової ціни грошового капіталу

Цінифінансового ринку на грошовий капітал фактично віддзеркалюють рівень доходності цього капіталу.Дляпозичковогокапіталу доходвиступаєу вигляді відсотків, для власників капіталу, що вкладається в акції компаній,— у формі дивідендів та приросту капіталу, котрий має місце в результаті подальшої купівлі-продажу акцій на фінансовому ринку. На розподіл грошового капіталу в економіці впливає не тільки доход (ціна). Важливим фактором є ризик, тобто вірогідність завдання збитків власникам грошового капіталу.Отже, розподіл грошового капіталу через фінансовий ринок здійснюється залежно від очікуваного доходу та ризику.

У попередньому розділі підкреслювалося, що ринкова ціна грошового капіталу значною мірою зумовлюється співвідношенням попиту та пропозиції. Крім того, існує багато чинників, що формують ринкову ціну капіталу.stated, or nominal rate

На практиці досить важко точно виміряти величину компонентів номінальної відсоткової ставки. Але для нас важливо зрозуміти їхню сутність.() дорівнює ставці, що встановлюється за без ризиковими зобов'язаннями за відсутності інфляції. Вона називається також реальною (), або вільною від ризику (). Фактично бездомішкова відсоткова ставка дорівнює відсоткам по короткострокових скарбничих векселях або якихось інших короткострокових боргових зобов'язаннях уряду за відсутності інфляції. Реальна відсоткова ставка не постійна. На неї впливає передусім величина прибутковості активів корпорацій та інших позичальників, а також бажання людей заощаджувати чи витрачати на поточні потреби.().Інфляція є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскількипідїї дією змінюєтьсякупівельнасилагрошових одиниць і зменшується коефіцієнт реальної прибутковості інвестицій. Розглянемо це на прикладі. Уявімо, що заощадження розміром 10000 грошових одиниць інвестовані в короткострокові державні цінні папери, за якими через один рік уряд обіцяє сплатити 7 %річних. Черезрік власник такої облігації одержить 10700 грошових одиниць, з яких 10000 — основнийборг держави,а700 — сумавідсотків. Якщо протягом року інфляція становитиме 12 %, тоді товар, ціна якого на початку року дорівнювала 10 грошовим одиницям, коштуватиме наприкінці року 11,2 грошових одиниць. Таким чином, на початку року власник заощаджень міг придбати 1000 одиниць товару (10000: 10), а наприкінці року — 955 одиниць(10700:11,2). Незважаючи на те, що володіння державними цінними паперами дало змогу їхньому власниковізбільшити заощадженняна700 грошових одиниць за рік, інфляція звела їх нанівець.-_{kT-= k*IP-}

Слід відрізняти передбачену та непередбачену інфляцію. Важливо пам'ятати, що в номінальну відсоткову ставку закладаються передбачені, тобто очікувані в майбутньому темпи інфляції, а не ті, що вже склалися до цього. Так, якщо статистика свідчить, що інфляція в попередньому році становила 4 %, а наступного року очікується 7 %, то розрахунок номінальної ставки базується на показнику 7%.

Якщо інфляційна надбавка розрахована правильно, то ні кредитор, ні позичальник не програють(виграють)від інфляції. Якщо ж реальне становище є непередбаченим, ТО відбувається перерозподіл коштів від кредитора до позичальника або навпаки. При непередбаченому зростанні темпів інфляції терпить кредитор, оскільки одержує норму прибутку, нижчу за ту, котра запланована під час укладання угоди про позику. Наприклад, номінальна ставка на 10-річ-ну позику становить 15 %, з яких 5 % — це гадана реальна ставка, а 10 % —інфляційна надбавка. Фактично за 10 років періоду позики інфляція становила 12 %. У результаті для позичальника вартість реальної ставки буде 3 %, а не 5%. Кредитор втрачає, оскільки реальний прибуток нижчий за той, котрий очікувався при укладанні угоди про позику. Коли має місце непередбачене скорочення темпів інфляції, зазнає втрат позичальник. Тепер він має сплачувати борг «у більш дорогих» грошових одиницях, ніж ті, що передбачалися. У даному випадку виграє кредитор.нетто-кредитор(), до яких належать ті кредитори, чиї фінансові активи перевищують пасиви, таnet debitor

Важливими факторами, що впливають на величину відсоткової ставки, є загальний стан економіки, а також кредитна та фіскальна політика держави.

За допомогою кредитної політики держава прагне вплинути на темпи економічного зростання, на інфляційні процеси. Це реалізується через контроль над грошовою масою завдяки зміні офіційної облікової ставки та величини обов'язкових банківських резервів. Як наслідок — кредитна політика впливає і на номінальну відсоткову ставку.

Державні цінні папери вважаються гарантованими від несплати. Згідно з рейтингом інвестиційних агентств цінні папери компаній залежно від ризику несплати розподіляються на класи. При цьому враховуються: платоспроможність емітента цінних паперів, обсяг та структура боргу, стабільність грошових потоків. Виділяються такі класи:цінні папери найвищої якості ();