Вступ.

1. Електронний бізнес та основні його види.

2. Системи ефективності електронного бізнесу.

3. Перспективи розвитку електронного бізнесу в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Бурхливе поширення інформаційних технологій та нових методів ведення бізнесу в нашій країні привело до зародження і становлення нової сфери підприємництва — електронної комерції. Незважаючи на свої очевидні переваги (відкритість, демократичність, глобальність тощо), електронний бізнес є надто агресивним середовищем підприємництва, успіх в якому цілком залежить від глибоко продуманої стратегії діяльності. Дійсно, ґрунтовні основи електронного бізнесу залишаються колишніми: його метою є одержання прибутку, генерування грошових потоків і створення конкурентних переваг. Єдина відмінність електронного бізнесу від класичних методів ведення бізнесу полягає в тому, що він функціонує швидше, отже, його конкурентні переваги є швидкоплиннішими.

На нашу думку, дотримання цього принципу дозволяє підприємцям уникнути непродуманих затрат на формування верхівки "айсберга" електронної комерції (дизайн web-сторінок, технічне та технологічне забезпечення тощо). Будь-яке підприємство у сфері електронної комерції має починатися з розробки структури бізнесу, його логістики, цільової аудиторії, нормативно-правової бази. На жаль, тенденція самодостатності інформаційних технологій значно поширена в пострадянському Інтернет-бізнесі. Багато підприємств електронної комерції України стали жертвами саме такого непродуманого підходу. Інтернет-проекти будували досвідчені web-дизайнери та web-майстри, які часто не обізнані з практикою реального бізнесу. Вони створювали грамотні, професіональні web-сторінки, просували та рекламували їх у мережі, добивалися збільшення їх відвідування, але не зростання обсягів реальних продажів. Причини, на нашу думку, полягають у надмірному захопленні технічною стороною створення Інтернет-ресурсів та у недостатній увазі до ґрунтовних основ побудови бізнесу (розробки стратегії, вирішення тактичних і організаційних питань тощо).

1. Електронний бізнес та основні його види

Електронний бізнес (е-бізнес) — вид електронної економічної діяльності, яка інтенсивно розвивається у сучасному світовому просторі. Концепція е-бізнесу з'явилася ще до поширення Internet.

Наприкінці 70-х років е-бізнес набув популярності у фінансових структурах західноєвропейських інформаційних систем (ІС), зокрема у фінансових комп'ютерних мережах, що використовували відповідне апаратне і програмне забезпечення (ПЗ).

Internet, Intranet/Extranet-мережі, корпоративні інформаційні системи, бази даних і бази знань, сховища даних, Web-застосування на сучасному етапі — це далеко неповний перелік інструментів ведення електронного бізнесу.

Е-бізнес, враховуючи задіяні у ньому СЕД, можна умовно поділити на три категорії: 1) у межах одного підприємства, 2) у вигляді об'єднання груп підприємств, 3) у вигляді глобальної мережі Internet. Ці види е-бізнесу можуть відбуватися як навколо Internet, так і в Internet.

До першої групи належить Internet-провайдинг, контент-провайдинг і сервіс-провайдинг; до другої — постачання програмно-технічних засобів, Web-дизайн, програмування і надання Web-сервісів; до третьої — реклама, електронні магазини, електронні аукціони, електронні платіжні системи, електронний маркетинг, електронна комерція, електронні ЗМІ тощо.

Про поширення певних видів е-бізнесу в Україні свідчать показники, що характеризують такі обсяги ринку інформаційних послуг (табл. 1)[2, c. 51-52].

Ринок електронних послуг можна представити різними секторами електронного бізнесу.

Системи електронного бізнесу дають змогу отримувати доступ до інформації 24x7x365(6) годин на рік, мати актуальну інформацію, вести процесинг продажу, легко взаємодіяти з бізнес-партнерами, розширювати торговельні мережі, розосереджувати продукцію по складах.

За даними Forrester Research, 85 % обігу е-комерції припадає на корпоративних клієнтів. Для підтримки е-комерції різні ІС підприємств повинні підтримувати обмін електронними даними за допомогою сучасних стандартизованих інтерфейсів, шлюзів з Internet-орієнтованими системами. До електронних фінансових послуг можна віднести:

1) Internet-банкінг — система надання банківських послуг клієнтам, що забезпечує можливість здійснювати стандартні банківські операції через Internet;

2) Internet-трейдинг — надання фінансовим інститутам через Internet можливості здійснення ефективних операцій з фінансовими інструментами на фінансових ринках;

3) Internet-страхування — забезпечення процесу оформлення, оплати та придбання страхових полісів, отримання страхових премій через Internet[7, c. 31-32].

2. Системи ефективності електронного бізнесу

Останнім часом комерційні організації звертають все більше уваги на можливості Інтернет як засобу для отримання додаткового прибутку. Вони намагаються використовувати потужний рекламний потенціал глобальної мережі; з’являється все більше сайтів, які забезпечують купівлю та продаж товарів та надання послуг тощо. При цьому ділові партнери можуть знаходитися в будь-якій точці земної кулі.

До очевидних переваг електронної комерції слід віднести:

· порівняно низька вартість;

· оперативність та зручність здійснення операцій;

· зняття територіальних обмежень;

· потужний рекламний потенціал.

Водночас з електронною комерцією пов’язано ряд проблем. Зокрема, стають все більш актуальними проблеми безпеки та захисту інформації, а також довіри між партнерами, фінансових та інших гарантій. Технології є новими і недостатньо відпрацьованими; крім того, технологічна основа електронної комерції швидко змінюється. Не вирішено ряд юридичних питань, пов’язаних з електронною комерцією.

Зняття територіальних обмежень – це не тільки перевага, але й проблема, пов’язана з посиленням конкуренції.

Взагалі, в основі електронного бізнесу лежать ті ж закони, що й в основі звичайного бізнесу. Якщо компанії нічого запропонувати потенційним клієнтам, або якщо немає чіткого бізнес-плану – бізнес, швидше за все, буде приречений на невдачу, і ніякі Інтернет-технології тут не допоможуть. В кращому разі сайт такої компанії буде просто займати місце на сервері, в гіршому – перетвориться на антирекламу або буде приносити прямі збитки (затрати на створення, підтримку і т.п).

Таким чином, поділимо стратегії електронного бізнесу на три види:

1. Стратегії електронного бізнесу, які основані на підвищенні ефективності діяльності компанії.

2. Стратегії, які націлені на одержання прямих доходів від впровадження електронного бізнесу.

3. Змішані стратегії.

Згідно з першою стратегією, ефективність електронного бізнесу досягається шляхом економії витрат, поліпшення іміджу торгової марки, підвищення ефективності бізнес-процесів та маркетингової діяльності компанії. Стратегії електронного бізнесу, які націлені на одержання прямих доходів, продають у мережі безпосередньо товари чи послуги, або рекламу. Найчастіше, компанії впроваджують змішані стратегії електронного бізнесу, завдяки побудові яких, компанії мають змогу використовувати мережу Інтернет з метою підвищення ефективності своєї діяльності.

Прикладом застосування змішаної стратегії електронного бізнесу є галузеві електронні площадки, тобто сайти, де зібрана вся інформація про певний галузевий ринок та її учасників (виробників, продавців та споживачів). Галузеві електронні площадки також повинні надавати можливість не тільки швидкого пошуку партнерів, а й виконувати функції електронної біржі. Такі галузеві електронні площадки, в першу чергу, надають можливість швидкого виходу на міжнародні ринки з меншими витратами[5, c. 46-48].

Незважаючи на те, що Україна у відношенні до ведення бізнесу в Інтернет відстає від західних держав, український Інтернет сьогодні розвивається досить активно, навіть швидше, ніж у країнах з більш високим рівнем доходу населення. Український ринок, реагуючи на швидкий ріст кількості користувачів, повторює світові тенденції розвитку глобальної мережі, просувається по шляху збільшення, інтеграції і здешевлення сервісів. Розробляється спеціальна нормативна база, без якої розвиток електронної комерції в Україні неможливо.

3. Перспективи розвитку електронного бізнесу в Україні

Першопрохідці електронної комерції кинулися до найпоширенішої та найочевиднішої галузі підприємництва — роздрібної торгівлі. Проте, за інформацією компанії TNS Interactive, Україна виявилася найконсервативнішою з 37 досліджуваних країн за популярністю Інтернет та Інтернет-купівель. Згідно з цією інформацією, всього 4% жителів нашої країни мають доступ до мережі, та лише 1% користувачів Інтернет є одночасно Інтернет-покупцями. На відміну від більшості країн, де як основні причини відмови від купівель у режимі on-line називалися питання безпеки, жителі України взагалі не довіряють Інтернет-магазинам.

Можна назвати кілька причин існуючого становища: недостатня поширеність Інтернет, неактивне використання пластикових карток, нерозвинутість електронних платіжних систем, непідготовленість покупців до роботи в мережі, низька купівельна спроможність населення. Стримуючими факторами є також погана організація доставки товару і недовіра до систем передоплати. Очевидним наслідком такого становища стало те, що більшість підприємств електронної комерції В2С (бізнес — споживачу) являють собою вітрини магазинів, а не джерело заробітку. Таким чином, на поточній стадії розвитку електронної комерції в Україні функціонування Інтернет-магазинів не виходить за межі експерименту щодо використання можливостей мережі.

Проте все сказане зовсім не заперечує майбутнього української роздрібної торгівлі в Інтернет. Існують ринки товарів і послуг, для яких електронна торгівля є значно вигіднішою, ніж традиційна торгівля, а загальні проблеми (недосконалість апаратної та технологічної баз, систем доставки і оплати, низька платоспроможність населення тощо) не такі значущі. Це цифрові товари та інформація, для якої важливою є оперативність доставки, предмети розкоші (автомобілі, антикваріат, коштовності), туристичні послуги, рідкісні товари, для яких вагомими є витрати на пошук і придбання (запчастини, спеціальна література). Багатообіцяючим є, на нашу думку, ринок продажу і оренди житла.

Сьогодні загальною тенденцією у світі інформаційних технологій є інтеграція наявних на підприємстві інформаційних систем в єдиний інформаційний простір. Комплексна автоматизація забезпечує систематизацію та координацію бізнес-процесів як всередині підприємства, так і з його бізнес-партнерами. Першим кроком у цьому напрямі є впровадження систем планування ресурсів. Саме навколо таких систем створюються додатки для електронної комерції[3, c. 36-37].

З появою електронної комерції один з найстаріших атрибутів ринкової економіки — сам ринок як місце проведення операцій купівлі-продажу — зазнав кардинальних змін. Підприємства дістали можливість продажу та купівлі товарів через необмежену кількість нових електронних ринків чи електронних торговельних майданчиків.

Переваги використання електронних ринків можна умовно поділити на три групи. По-перше, продавці одержують можливість залучення більшої кількості покупців, нагромадження актуальнішої інформації, ефективнішої та індивідуалізованішої роботи. По-друге, електронні ринки створюють нішу діяльності для посередників, які організують збирання та аналіз інформації, процеси замовлення та оплати продукції, інтеграцію програмних продуктів сторін, консультаційні послуги. По-третє, найбільших переваг досягають покупці, які з появою електронних ринків одержують можливість вільного порівняння умов угод і цін, чим ініціюють активнішу конкуренцію між продавцями.

Як показує світова практика, електронні ринки створюються двома шляхами: всередині фінансово-промислових груп і незалежними компаніями. У першому випадку спільні закупки та товарні потоки проводяться між членами групи, у другому — на універсальному майданчику відкривається єдиний каталог товарів, до якого залучаються різні організації. На Заході популярна перша модель, в Україні пішли більш складним і трудомістким другим шляхом. Проте він призвів не до появи товарних В2В-бірж, а до їх трансформації в дошки об'яв.

Основною причиною такого становища, на наш погляд, є той факт, що віртуальний бізнес, тобто модель бізнесу, яка спирається лише на інформаційні потоки та не інтегрується з потоками матеріальними і фінансовими, є надто слабкою та уразливою в практиці українського підприємництва. Як і у сфері електронної комерції В2С, багатьма проектами керують програмісти, а не фінансисти чи фахівці з розвитку підприємництва.

Важливу роль у взаємодії продавця з покупцями відіграють системи управління взаємовідносинами з клієнтами. Вони дозволяють підтримувати постійний контакт, відстежувати інтереси клієнтів і реалізовувати їх індивідуальні потреби. З урахуванням конкуренції в усіх галузях, яка зростає, дані системи стають ключовим фактором досягнення конкурентних переваг і успішного розвитку бізнесу. Такі Інтернет-рішення реалізують: допомогу маркетинговій службі підприємства у визначенні цільової групи споживачів і формуванні стратегії поведінки щодо цієї групи; удосконалення процесів обміну інформацією всередині компанії та раціоналізацію наявних процесів; поліпшення індивідуальних взаємовідносин з покупцями з метою підвищення їх задоволеності та зростання прибутку компанії, ідентифікацію найприбутковіших клієнтів і забезпечення їм особливого рівня послуг[8, c. 142-144].

Важливого значення при впровадженні В2В-систем набуває забезпечення безпеки і конфіденційності проведення трансакцій. У цьому зв'язку розумним рішенням для України, на нашу думку, є залучення банківської системи як інституту гарантування коректності та правомочності електронних угод. Можна виділити кілька видів послуг у сфері В2В, які українські банки можуть надавати бізнес-структурам: забезпечення суворої автентифікації учасників електронної комерції та шифрування конфіденційної інформації, яка передається через Інтернет у процесі укладання угоди; гарантування виконання зобов'язань (резервування коштів на рахунках довірених осіб на період виконання зобов'язань); відкриття кредитних ліній для постійних учасників електронної комерції.

Вагомою перешкодою на шляху використання Інтернет-технологій у практиці бізнесу є не технічні проблеми, а питання психології та етики. Незважаючи на свої очевидні переваги, Інтернет як додатковий і ефективний інструмент ведення та розвитку бізнесу у багатьох людей не викликає довіри. Хоча прослуховування телефонів набагато простіше з технічного боку, з психологічної точки зору робота в мережі викликає значно більшу недовіру.

У цьому зв'язку виникають питання перевірки дійсності потенціальних бізнес-парт-нерів. У більшості випадків автентифікація учасників електронної комерції проводиться на підставі пароля, проте такий захист не забезпечує повної гарантії безпеки. Набагато ефективнішими є технології цифрових сертифікатів і цифрових підписів, складність злому яких у більшості випадків робить його економічно невиправданим.

Одним з найпопулярніших застосувань електронної комерції в західних країнах є надання клієнтам послуг home-banking — самостійного управління своїми рахунками через Інтернет (банківське обслуговування на дому). Піонером у цій галузі в Україні є Приватбанк (www.privatbank.com).

На нашу думку, в Україні цей досвід є малоперспективним з огляду на принципову відмінність соціального середовища (фізичні особи практично не використовують банківську систему для здійснення платежів, а Інтернет доступний лише невеликій кількості учасників). Таким чином, домашнє банківське обслуговування може пропонуватися корпоративним клієнтам, що фактично означає не появу нової послуги, а тільки використання іншого технічного носія для послуги "Банк — Клієнт". І хоча вартість банківського обслуговування у даному випадку скорочується, це не приведе до масового відпливу клієнтів до таких банків.

Скоріше за все, в українських умовах основний доход банку від електронної комерції даватимуть не віддалені банківські послуги, а постійні залишки коштів на рахунках учасників електронних угод та їх операторів. Для цього є необхідним тісний формальний і неформальний зв'язок операторів систем електронної комерції з банками, тобто фактично інтеграція їх операцій з фінансовими послугами банку.

Електронна комерція є відмінним інструментом підвищення ефективності бізнесу. Грамотне управління підприємствами електронного бізнесу здатне значно скоротити витрати та збільшити обсяги продажів. У цьому зв'язку завдання українського бізнесу полягає у виборі раціональної ніші застосування і в ефективному управлінні підприємствами електронної комерції[1, c. 3-6].

Висновки

Сфера електронного бізнесу в Україні знаходиться на етапі розвитку. Вітчизняні суб'єкти підприємницької діяльності мають невеликий досвід у використанні можливостей електронного бізнесу і, як наслідок, програють у конкурентній боротьбі. Тому організації та підприємства потребують розробок, які би допомогли їм використовувати мережу Інтернет для підвищення ефективності їхньої діяльності.

"Електронний бізнес (Е-бізнес) — ділова активність, що використовує можливості глобальних інформаційних мереж для перетворення внутрішніх і зовнішніх зв'язків компанії з метою створення прибутку". Основною складовою компонентою електронного бізнесу є електронна комерція. Електронна комерція — це бізнес-процеси, які здійснюються між суб'єктами за допомогою інформаційних та телекомунікаційних технологій і забезпечують досягнення економічних та фінансових цілей суб'єктів, а також сприяють зниженню витрат. Середовищем для електронної комерції може бути не тільки мережа Інтернет, а й будь-яка комп'ютерна мережа. Суб'єктами електронної комерції виступають фізичні та юридичні особи, а також урядові організації.

Переваги використання електронного обміну даними такі:

— зменшення продовжуваності циклу транзакцій;

— зниження рівня витрат на обробку документів;

— зменшення обсягу інвестицій, направлених на підтримку товарних запасів;

— зменшення часу на закупку товарів;

— зменшення товарно-матеріальних запасів;

— зменшення коефіцієнта помилок;

— зменшення поштових витрат;

— підвищення рівня обслуговування споживачів;

— виключення можливості втрати документів;

— прискорення фінансових потоків;

— ріст обсягу продаж;

— підвищення коефіцієнта обороту товарних запасів;

— підвищення рівня рентабельності;

— поліпшення партнерських взаємовідносин між учасниками каналу.

Список використаної літератури

1. Жучкова И. Электронный бизнес. Перспективы развития //Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — № 12. — C. 3-6.

2. Ковтунець В. Становлення електронного бізнесу в Україні//Актуальні проблеми економіки. — 2001. — № 1-2. — C. 51-53

3. Меджибовська Н. Перспективи розвитку електронного бізнесу в Україні //Економіка України. — 2003. — № 6. — С.36-41

4. Міщенко В. Електронний бізнес на ринку фінансових послуг: Практичний посібник/ Володимир Міщенко, Анатолій Шаповалов, Галина Юрчук,. — К.: Знання, 2003. — 278 с.

5. Макарова М. Електронна комерція: Посібник/ Маріана Макарова,. — К.: Академія, 2002. — 269 с.

6. Пономаренко Л. Електронна комерція: Підручник для студентів економічних спеціальностей/ Леонід Пономаренко, Валентин Філатов,; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2002. — 442 с.

7. Садовий М. Система електронного бізнесу : елементи, механізм дії та тенденції розвитку //Банківська справа. — 2002. — № 1. — C. 31-41

8. Самойленко Л. Переваги застосування електронного бізнесу //Економіка АПК. — 2003. — № 8. — С.141-146