Сучасне кримінальне законодавство містить норми, спрямовані на захист інтересів правосуддя, зокрема забезпечення виконання судових рішень. Прикладом такого кримінально-правового припису є ст. 388 КК України, що передбачає відповідальність за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації.

Відповідальність згідно зі ст. 388 КК України настає тільки у випадку розтрати, відчуження, приховування, підміни, пошкодження, знищення майна або інших незаконних дії з майном, на яке накладено арешт або яке описано, чи порушення обмеження права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банківської або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами (вкладами), на які накладено арешт (ч. 1); розтрати, відчуження, приховування, підміни, пошкодження, знищення майна або інших незаконних дії з майном, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили (ч. 2).

Предметом названих злочинних діянь постає: майно, на яке накладено арешт або яке описано; кошти (вклади), на які накладено арешт; майно, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили. Перелік названих предметів є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Майном, на яке накладено арешт, законодавець вважає майно, щодо якого за рішенням суду, слідчого, органу державної виконавчої служби застосовується обмеження свободи І власника (відповідача; обвинуваченого чи підозрюваного або особи, яка несе передбачену законом матеріальну відповідальність за дії названих учасників процесу; боржника) розпоряджатися ним.

До майна, яке описане, належить майно, на яке накладено арешт, внесене, відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства та Закону України «Про виконавче провадження», до протоколу або акта опису й арешту слідчим чи державним виконавцем, з метою забезпечення фактичного виконання рішення суду.

Кошти, на які накладено арешт, — це національна валюта (гривня) або іноземна валюта, щодо якої судом, слідчим, органом державної виконавчої служби застосовується обмеження свободи власника (відповідача; обвинуваченого чи підозрюваного або особи, яка несе передбачену законом матеріальну відповідальність за дії названих учасників процесу; боржника) розпоряджатися нею.

Вкладами, на які накладено арешт, є грошові суми або цінні папери, внесені юридичними чи фізичними особами для зберігання у кредитно-фінансові установи на певних умовах, щодо яких застосовується обмеження свободи власника (відповідача; обвинуваченого чи підозрюваного або особи, яка несе за законом матеріальну відповідальність за його дії; боржника) розпоряджатися ними, яке застосовується судом, слідчим, органом державної виконавчої служби, з метою забезпечення фактичного виконання рішення суду.

Майном, яке підлягає конфіскації (лат.— вилучення майна у державну скарбницю) за рішенням суду, що набрало законної сили, є майно:

а)      у кримінальному судочинстві — яке є власністю засудженого, якому призначено за вироком суду конфіскацію майна як додаткове покарання, та яке підлягає примусовому безоплатному вилученню у власність держави або майно (знаряддя), за допомогою якого було вчинено злочин чи яке є незаконно добуте (видобуте). Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України;

б)      в адміністративному судочинстві: предмет, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об´єктом адміністративного правопорушення; гроші, отримані внаслідок вчинення адміністративного правопорушення.

Вважаємо, що цей перелік предметів злочинного діяння є недостатньо визначеним. Таке визначення предмета не здійснює в достатній мірі належну кримінально-правову охорону порядку виконання вироків у частині конфіскації майна або інших рішень щодо забезпечення відповідного правового режиму майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано. При встановленні предмета злочину не враховано особливості кримінального, цивільного, господарського, адміністративного, виконавчого процесу.

Чинна норма згідно зі ст. 388 КК України не достатньо може забезпечити невідворотне виконання судових рішень, оскільки дуже «спритні» боржники приховують належне їм майно ще до того, як воно описується і на нього накладається арешт [1, 130-131].

На практиці переважна більшість обвинувачених чи підозрюваних або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії, боржників по-різному намагаються приховати або відчужити майно, на яке необхідно накласти арешт чи описати, приховати свій дохід і таким чином унеможливити виконання судового рішення.

Все викладене вище дає право не погодитись зі змістом норми, за якою предметом злочину є тільки майно, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, кошти (вклади), на які накладено арешт.

Якщо звернутися до міжнародного досвіду в цій сфері, зокрема до КК Литовської Республіки (ст. 246), в якому встановлена кримінальна відповідальність щодо особи, яка розтратила або приховала своє, але не піддане опису або арешту, а також довірене йому майно, на яке накладено тимчасове обмеження прав власності.

Частина 1 ст. 88 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що за неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника на винних осіб накладається штраф. Схожа правова норма міститься у ст. 188´3 КпАП України.

У статті 377і КК Грузії передбачена відповідальність за непред´явлення чи неправильне або неповне пред´явлення боржником судовому виконавцю передбаченого законом переліку майна.

Згідно зі ст. 292а КК Австрії особа, яка надає суду або органу, який виконує покарання, невірний або неповний опис майна, в результаті чого виникає загроза для задоволення вимог кредитора, несе кримінальну відповідальність.

З метою удосконалення змісту предмета злочину, передбаченого ст. 388 КК України, доцільно було б встановити в складі злочину цієї статті предметом злочину майно, на яке звертається стягнення або яке передається.

Недостатньо вирішеним на сьогодні є також питання змісту та характеристики суб´єкта злочину незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації.

На думку одних правників, суб´єкт злочину — загальний [2, 538; 3, 959; 4, 1003]. Інші ж визначають його як спеціальний [5, 302].

Так, називаючи суб´єкта загальним, науковці зазначають, що суб´єктом незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації, може бути тільки особа, якій майно передане на зберігання [2, 538]; особа, якій майно передано на зберігання відповідно до закону [3, 959; 4, 1003].

Відносячи суб´єкта цих злочинних діянь до категорії спеціальних, деякі юристи називають власника майна та інших осіб, котрим майно, на яке було накладено арешт чи описане, ввірене під розписку [5, 302].

Численна група вчених не проводить градацію суб´єктів на окремі види, а лише називає їх ознаки і вважає, що суб´єктом незаконних дій щодо майна є власник майна чи інша особа, в якої воно перебуває [6, 478]; особа, якій це майно передано на відповідальне зберігання за описом і під розписку [7, 756]; фізична особа, що досягла 16-річного віку і є власником майна, яке підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, або будь-яка інша особа, якій таке майно доручено зберігати чи охороняти [8, 788].

Узагальнюючи викладене вище, можна сказати, що суб´єктом злочину, передбаченого ст. 388 КК України, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і має певні правові обов´язки щодо майна, які виникають з моменту накладення арешту на майно, опису цього майна або постановлений рішення про конфіскацію майна. Такі особи, яким це майно ввірено на відповідальне зберігання (власник майна, яке підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, інша особа, якій ввірено це майно), а також представник банківської або іншої фінансової установи. Всі названі вище особи володіють певними правовими ознаками, що відносить їх до категорії спеціальних суб´єктів.

Однак існуюча судова практика засвідчує, що такий перелік спеціальних суб´єктів не дає можливості притягти до відповідальності значну категорію осіб, які ухиляються від виконання судових рішень, або створює умови для судових помилок.

Так, 16 січня 2008 р. Рівненським районним судом Рівненської області винесено обвинувальний вирок за ч. 1 ст. 388 КК України.

Засуджений визнав себе винним повністю та надав показання, що відповідно до рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2003 р. він повинен був сплатити кошти за договором позики у сумі 12 190,00 грн. Всю суму грошей йому одразу сплатити не вдалося, тому на його майно, автомобіль марки Chrysler, 1999 р. вип., було накладено заборону відчуження, проте йому про таку заборону не було відомо. Цей автомобіль він за довіреністю передав спочатку у м. Червоноград, а потім у м. Чернігів.

Відповідно до мотивувальної частини вироку суд встановив вину засудженого тільки з показань: державного виконавця, який підтверджував факт накладення арешту на майно боржника; стягувача, який підтвердив факт невиконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2003 р. та непогашення боргу за договором позики; покупця автомобіля, який пояснив, що придбав на автобазарі автомобіль, маючи на меті зняти цей автомобіль з обліку та переоформити на себе.

Фактично автомобіль на зберігання засудженому не передавався, докази стосовно повідомлення боржника про арешт майна відсутні [9] і на підставі формулювання ч. 1 ст. 388 КК України засуджений громадянин не мав обов´язку щодо збереження названого майна.

Враховуючи те, що суб´єктом незаконних дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано, є особа, якій це майно ввірено, судом неправомірно винесено обвинувальний вирок за ч. 1 ст. 388 КК України.

У нормативно-правових актах різних країн називається загальний суб´єкт незаконних дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації.

Так, у ст. 308 КК Латвійської Республіки встановлена відповідальність за розтрату, відчуження або приховування, а також підміну майна, підданого арешту без вказівки на конкретну особу. Частина 2 цієї норми містить кваліфікований склад злочину, за яким передбачена кримінальна відповідальність за ті самі діяння, скоєні особою, якій ввірено це майно.

У статті 296 КК Республіки Болгарія передбачена кримінальна відповідальність для осіб, котрі з метою перешкодити виконанню судового рішення або закінченню його виконанню знищать, пошкодять, приховають, продадуть або передадуть річ, щодо якої винесено це судове рішення.

Згідно зі ст. 292а КК Австрії особа, яка надає суду або органу, який виконує покарання, неправильний або неповний опис майна, в результаті чого виникає загроза для задоволення вимог кредитора, несе кримінальну відповідальність.

У статті 289 КК Швейцарії встановлена відповідальність для осіб, які порушують адміністративні приписи — конфіскують річ, на яку накладено службовий арешт.

У статті 43422 КК Франції передбачено, що зірвання печаток, накладених публічною владою, карається двома роками тюремного ув´язнення і штрафом у розмірі 200 тис. франків. Посягання на зірвання печаток карається таким же покаранням. Таке саме покарання застосовується за будь-яке привласнення предмета, який знаходиться під печаткою або в розпорядженні правосуддя.

У статті 314 КК КНР передбачена відповідальність за приховування, переміщення, перепродаж, умисне знищення опечатаного, арештованого або замороженого органами юстиції майна за обтяжуючих обставин.

Відповідно до ст. 264 Закону про кримінальне право Ізраїлю той, хто отримує майно або відчужує, утримує, переховує його, а також скоює щодо нього інше діяння, усвідомлюючи, що таке майно арештоване або вилучене за приписом суду, з наміром завадити чи перешкодити провести арешт майна чи такому припису, карається тюремним ув´язненням строком на три роки.

Жодна із наведених норм іноземного законодавства не містить вказівки на обмежене коло суб´єктів кримінальної відповідальності як осіб, яким майно ввірено чи передано на зберігання.

На противагу в законодавстві України суб´єкт злочину, передбачений ст. 388 КК України, є доволі обмеженим. Для забезпечення належної кримінально-правової охорони порядку виконання судових рішень необхідно виключити посилання на спеціальний статус особи та передбачити загальний суб´єкт злочину незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації.

З огляду на викладене, доцільним є внесення змін до ст. 388 КК України та викладення диспозиції ч. 1 у такій редакції: «1. Розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке звертається стягнення або яке передається, спрямовані на унеможливлення виконання рішення суду».

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

Зеленов Г. Кримінально-правові гарантії в механізмі забезпечення виконання судових рішень// Підприємство, господарство і право. — 2005. — № 8. Кримінальне право України. Особлива частина : підруч. / Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін. / за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. — К., 2004. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К., 2003.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 4-те вид., переробл. та допов. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К., 2007. Кримінальне право України : Загальна та Особлива частини : навч. посіб. / В. О. Кузнецов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гіжевський. — К., 2005. Кримінальне право України : Особлива частина : підруч. / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін. ; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-ге вид., переробл.і допов. — К., 2005.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид., переробл. та допов. / відп. ред. С. С. Яценко. — К., 2005. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. — К., 2001.

Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 16 січня 2008 р. у справі № 1-27/2008 / Єдиний державний реєстр судових рішень України // www.reyestr.court.gov.ua