Характерною відмінної рисою художньо-публіцистичних жанрів є те, що, що в них присутні художність і публіцистичність.

Художність — це образне відображення дійсності, моделювання ситуації або подій, що дійсно відбулися або придуманих подій.

Публіцистичністьвиражається перш за все у присутності документальності, в пафосі і тенденційності оповідання, в допустимості тільки домислу, але не вигадки.

Конкретний, документальний факт в цих жанрах як би відходить на задній план, поступаючись місцем враженню автора від факту, його оцінці, авторській думці.

До художньо-публіцистичних жанрів, на думку Кенжегулової Н. відносяться [ 24, c. 87 ]:

― нарис,

― зарисовка,

― есе,

― політичний портрет.

В рамках це жанру можна розглядати і документальну розповідь.

Нарис — це невелика розповідь про дійсну подію, людину або явище. Журналістський нарис відрізняється від літературного достовірністю і адресністю фактів. В журналістиці нарис — найоб'ємніший жанр, тоді як в літературі — самий невеликий.

Нариси діляться на:

1. Описові:

а) путні;

б) подійні.

2. Сюжетні:

а) портретні;

б) проблемні.

Описові нариси відрізняються в основному одно лінійністю оповідання, підлеглістю хронології події, а сюжетні — постановкою проблеми, яка вимагає рішення, складністю відображення життєвих колізій.

Оповідання в нарисі може вестися від першої, третьої або множинної особи. Автор нарису може бути сам безпосереднім учасником події, героєм; він може "за кадром", його оповідання може бути просто "фоном", на якому розвиваються події; автор може бути спостерігачем — головним "оцінювачем [ 24 ].

В нарисі використовуються два види прози: комунікативно-класична і естетична. Логічність викладу, дотримання класичних мовних норм — властиві комунікативно-класичній прозі. Така проза присутня в основному в нарисах Песькова В., Голованова Я. Естетична проза відрізняється високою емоційністю викладу, присутністю в тексті яскравих описів. Така проза нарисів Алімжанова А. В нарисі використовуються також три види сюжетів:

1. Простий сюжет — відповідний природному ходу події.

2. Просторово-часовий сюжет — це коли події можуть відбуватися в одному і в тому ж просторі, але в різних тимчасових вимірюваннях.

Наприклад, в нарисі Алімжанова А. "Трон Рудаки". Асоціативний — коли сюжет довільно міняється відповідно асоціативним настроям героїв або автора. В нарисі також важливі такі елементи, як пейзаж, портрет і інші деталі. Відомі знамениті нариси Уаліханова Ш. "Аблай" — портретний нарис, "Нариси про Джунгарії" — путні нариси.

Зарисовка- невеликий за об'ємом жанр, він відрізняється від нарису тим, що в ньому відсутній сюжет. Види зарисовок:

1. Пейзажна.

2. Асоціативна — побудована на асоціаціях.

3. Портретна — портрет людини, або місцевості, явища.

В зарисовці відсутня проблема. Це в основному ланцюг картин, асоціацій. Відомі зарисовки про природу і тваринних Пескова В., які публікуються в кожному п'ятничному номері газети "Комсомольська правда".

Есе — жанр, який пишеться на одному диханні, в ньому присутнє високе емоційне напруження, разом з філософськими роздумами.

Види есе з тематики:

1. Політичні

2. Економічні

3. Літературні

4. Публіцистичні. і ін.

В есе як правило відсутній сюжет. Це своєрідний вільний "потік інформації". Теми есе відрізняються злободенністю і актуальністю. Есе як жанр з'явився ще в середньовіччі. Відомі есе Стефана Цвейга. Сучасні есе відрізняються гостротою проблеми і зльотом філософського осмислення.

Нове слово в сучасну ессеїстикувніс відомий Казахстанський письменник і публіцист Р. До. Бельгер, яки писав свої есе на трьох мовах: казахській, російській і німецькій. Його есе — віртуальні бесіди з синами казахської землі "Тихі бесіди на галасливих перехрестях" унікальні за своїм змістом і проблематиці. Публіцист міркує про проблеми казахського народу вустами великих предків, ці есе гідні серйозного вивчення.

Політичний портрет- жанр, в якому в основному відображається психологічний портрет, дії і імідж реальних осіб. Політичний портрет відрізняється від інших жанрів тим, що в ньому в рівних кількостях повинні бути представлені публицистичностьі художність. Задача журналіста в написанні цього жанру — вгадати за іміджем реальну особу і дати його істинну психологічну характеристику, прогнозувати можливі дії цієї особи в майбутньому, передбачити суспільну значущість і роль цієї особи в суспільному розвитку.

Дещо по іншому пропонує класифікацію художньо-публіцистичних жанрівКарпенко В.О.[ 12 ]. На нашу думку, дані визначення більш точно характеризують дані жанри.

Нарис– художньо-публіцистичний жанр, в якому на документальній основі узагальнюються важливі суспільно-політичні явища, розкриваються події, у центрі яких постає зображення всебічності природи чи розкриття характеру людини, яка її любить і зберігає.

Фейлетон– сатиричний художньо-публіцистичний жанр, котрий виявляє комічну суть негативних фактів, процесів і явищ дійсності. Останнім часом він практично зник з газетних шпальт. Але ж сила сміху та висміювання є незборимою. Використовуйте її для боротьби з байдужими чиновниками чи знищувачами природи.

Памфлет– сатиричний художньо-публіцистичний жанр, в якому розвінчуються небезпечні негативні явища. Розрахований на ідейне знищення об'єкта критики. Як і фейлетон, практично в газетах не зустрічається. Разом з тим, може відродитися на сторінках, насамперед, партійної преси.

Етюд і есе– художньо-публіцистичні жанри, які за своїми жанровими ознаками нагадують нарисово-фейлетоно-памфлетні виступи на історичні, наукові, літературно-мистецькі теми й мають закінчений характер. Вимагають значних зусиль для пошуку оригінальних, відчутих всім серцем образів, які краще за все виникають у інтимні хвилини особистого спілкування з природою.

Художньо-публіцистичні жанри в сучасності відійшли на задній план, поступившись місцем інформаційним і аналітичним, оскільки останні володіють великою оперативністю і інформація знайшла в даний час небувалу актуальність. Такий об'ємний жанр, як нарис зовсім зник із сторінок друку.

На жаль, журналісти не так часто створюють екологічні матеріали в художньо-публіцистичних жанрах, хоча це суттєво б збагатило палітру виступів засобів масової інформації, сприяло б більш емоційному розумінню любові до природи та потреби її збереження.

Художньо-публіцистичні жанри відрізняють від інших своєю будовою та особливістю використання композиційних прийомів.

Перш ніж аналізувати художньо-публіцистичні жанри, які по суті є текстом, розглянемо що представляє собою текст.

Текст – це виражене у будь-якій формі, упорядковане та завершене словесне ціле, які заключає в себе певний зміст, який співвідноситься з однією із сфер функціонування мови. Текст – продукт породження та предмет сприйняття, процес генерації та інтерпретації. Саме при породженні текстів виникає таємничий переклад язикової дійсності у дійсність язикову, а при сприйнятті — повернення від язикової матерії до поза язиковим реаліям [14, c. 121].

Кожен з вище описаних художньо-публіцистичних жанрів характеризується своєю зв’язністю, інформативністю, завершеністю.

Зв'язність — це найважливіша текстова категорія художньо-публіцистичних жанрів, саме її наявність підвищує статус деякої безлічі висловів, перетворюючи їх на текст.

Інформативність — основна категорія тексту і його обов'язкова ознака. В даному випадку термін інформація використовується в значенні «отримання нових відомостей про предмети, явищах, відносини, події об'єктивної дійсності».

Завершеність — це функція задуму, встановленого в основу художньо-публіцистичних жанрів. Текст можна вважати завершеним тоді, коли, з погляду автора, його задум отримав вичерпний вираз, коли, на думку автора, бажаний результат досягнуто.

Збиральність як лінгвістична ознака художньо-публіцистичного стилю знаходить втілення і в своєрідності категорії особи (використовування 1-ої і 3-ої особи в узагальненому значенні), і в порівняно підвищеній частотності займенників ми, ви, наш, ваш і в особливостях їх вживання.

Газетний текст відноситься до газетно-публіцистичного стилю. При аналізі художньо-публіцистичних жанрів під газетним текстом будемо мати на увазі друкарське повідомлення, в якому представлений сучасний погляд на дійсність відносно конкретного питання, події або процесу. Газетний текст є специфічним типом тексту, що займає особливе місце в складній ієрархічній системі текстів. Серед характеристик газетного тексту можна виділити загальні риси, що зближують його з текстами інших типів, і специфічні, властиві тільки йому властивості, що відрізняють його від останніх. Основні властивості сучасних газетних текстів полягають у фактичній, актуальності, релевантності, доступності, соціальній активності, монтажності, сенсаційності, експресивності і емоційності.

Головною стилеутворюючою властивістю сучасного газетного тексту є обов'язкова реалізація в ньому одночасно двох головних функцій — інформативної і соціальної дії. Учені звернули увагу на особливості мови газети, його інформаційний аспект.

Конструктивними принципами газетної мови виявляються одночасні і рівноправні орієнтації на експресію і стандарт. Зразкові газетні тексти створюються не обмеженням стандарту, а умінням підшукувати експресивну протиотруту, творчо створювати органічне чергування контрастуючих елементів.

Існує 3 типи будови газетних текстів художньо-публіцистичних жанрів[3, c. 102]:

1) хронікально-послідовна будова (опис явищ, подій, людського життя в їх часовій послідовності);

2) будова, заснована на логіці причинно-наслідкових зв'язків. Дослідження, аналіз, де немає розповіді про подію, явище або який-небудь відрізок життя героя «в часі», а все оповідання будується за принципом не тимчасової, а логічної послідовності. В основі цього типу побудови лежить не логіка викладу, як в першому випадку, а логіка дослідження;

3) еліптична будова.

Хронікально-послідовна будовагазетних текстів художньо-публіцистичного жанру. Це одне з найпростіших і в той же час досить поширених типів в газеті будови текстів. Воно характерне тим, що автор розказує все «по порядку». Тобто послідовність пропозицій визначається послідовністю подій, які підлягають опису. Так би мовити, діє принцип «що бачу, то співаю». В даному випадку текст шикується виходячи з послідовної зміни різних періодів, епізодів і дій.

В практиці існують два принципи відображення події: пряма і зміщена хронологія. При прямому хронологічному відображенні автор розвертає оповідання, послідовно описуючи події. Перебивання тимчасових і просторових зв'язків буває тоді, коли необхідно прискорити або уповільнити хід оповідання. Відбувається це за рахунок зсуву різних тимчасових періодів, епізодів і дій. В текстах з порушеною (зміщеної) хронологією відбираються різні періоди події або життя героя. Наприклад, оповідаючи про справи людини в справжньому часі, автор може звернутися до його минулого. І навпаки. Перебита хронологія допомагає вільно переміщати героя з одного тимчасового відрізка в іншій. Для цих цілей діють різні вставні конструкції: спогади героя або автора, авторські роздуми.

Виявляючи різні причинно-наслідкові зв'язки між явищами дійсності або досліджуючи внутрішній світ героїв, мотиви їх поведінки і т.п., автор будує твір згідно логіці своєї думки.

Існує чотири типи причинно-наслідкових зв'язків, і відповідно існує чотири типи будови газетних текстів:

П З, де П — причина, З — слідство.

1. П > З

2. П > С1 + С2 +…….+ Сn

3. П1 + П2 +……+ Пn > З

4. П > С1(П1)> С2(П2)> …… > Сn

В першому типі будови показано, що причинно-наслідковий зв'язок направлений від причини до породженому нею слідства. Значить, причина і слідство — асиметричні, і відношення між ними необоротне. Мається на увазі, що причини викликають не будь-які, а певні, відповідні їм слідства.

В другому типі будови деякі причини викликають численні, довго тривалі слідства, наприклад катастрофічні стихійні біди, такі, як урагани, землетруси або вибух атомної бомби над Хіросімою в 1945 році.

В третьому типі будови показано, що численні причини підводяться до одного слідства.

Четвертий тип будови є широко поширеним типом причинно-наслідкових зв'язків, що викликають так званий «ефект доміно», коли дія однієї причини викликає цілий ланцюжок слідств, подібно тому як падіння однієї кістки доміно в довгому ряду викликає послідовне падіння всіх поставлених один за одним кісток.

Еліптична будова газетних текстів художньо-публіцистичного жанру. Газетні тексти даного типу показують явища і події не цілком, а лише в максимально істотних елементах, тобто цілісна дія або явище усікається до найістотніших слідств характеризуючи його прояви.

Еліптична будова газетних текстів украй зручна для опису складних, тривалих, багатокомпонентних явищ: тривалих спортивних змагань, політичних протистоянь, складних економічних процесів, які не можуть бути випадкові і не можуть бути підібрані за іншим принципом, ніж принцип доцільності і релевантности. Підставою для відбору фактів не можуть бути сенсаційність, ексклюзивність і т.д., якщо не існує прямого зв'язку з крізною ідеєю.

Однією з головних характеристик мови художньо-публіцистичних жанрів є установка на оціночність викладу. Останнім часом у зв'язку з демократичними реформами в газетно-публіцистичному стилі відбуваються великі зміни у бік його індивідуалізації; має місце перегруповування жанрів і навіть їх змішення. Помітно міняється мова газети, її впливовий настрій, тональність.

Діалектичне об'єднання провідних ознак «експресії» і «стандарту» газетного тексту, виділене В.Г. Костомаровим, співвідноситься із взаємодією двох провідних функцій газети: інформаційної і впливаючої. Інформема — стандартизована одиниця, що дає інформацію про подію, що відбувається.

Заголовок- невід'ємна і головна частина будь-якої газетної публікації.

На основі співвідношення між заголовком і елементами тексту утворюються різні типи заголовка:

1) заголовок, що виражає тему тексту;

2) заголовок, що відображає окремий факт тексту;

3) заголовок, що називає героя публікації;

4) заголовок, що представляє цитату або відомий вираз, що відносяться до описуваної події;

5) заголовок, що виражає аналітичну оцінку ситуації;

6) заголовок, що актуалізує ідею матеріалу;

7) заголовок, що актуалізує другорядні елементи тексту.

Вступ є абзацом, набраним більш жирним шрифтом, ніж вся решта тексту, містить в собі найважливіший або найцікавіший елемент повідомлення і є його своєрідною «візиткою». В сучасних газетних текстах українських ЗМІ існують наступні типи вступу:

― вступ-кидок;

― вступ-парасолька;

― відкладений вступ і т.д.

Вступ-кидок створюється як пряма коротка фраза, виступаюча в ролі заголовка на початку повідомлення. Він не прагне того, щоб повідати про подію, а просто позначає тему і настроює глядача на сприйняття наступної за ним інформації, чітко указуючи її тематику або спрямованість.

У вступі-парасольці, тобто зведеному вступі саме відповідь на певні питання повністю розкриває зміст події, дає про неї повне уявлення.

Відкладений вступ, один з класичних варіантів, розказує про подію у вільній розмовній формі, інтригуючи читачів незнайомими фактами, іменами і т.д. Він будується за принципом викладу початку події або проблеми або її зав'язки.

Корпус — основний текст твору від зачину до кінцівки. Він конкретизує вступ, відповідає на питання, що містяться у вступі, і аналізує факти. Загалом, корпус розкриває проблему в подробицях, в чому частина читачів не має потреби. Тому дуже важливо всю суть повідомлення висловити в заголовку і вступі.

Кінцівка- це кінець газетного тексту. Вона виконує дві функції:

1) підсумовує текст, узагальнюючи все сказане і виділяючи головну думку;

2) кінцівка може ставити відкрите питання, звернене до читачів, властям, націлене на те, щоб порушити їх реакцію.