Вступ.

1. Теорії соціально-економічних трансформацій і становлення економічного устрою ринкової економіки.

1.1. Теорія еволюційної економіки Ч. Дарвіна.

1.2. Соціально-економічна трансформація за Й. Шумпетером і К. Марксом.

Розділ 2. Особливості економічного устрою в Україні.

2.1. Економічна політика та інституціональні основи державності.

2.2. Державно-політичні засади.

2.3. Конститутивні основи ринкової трансформації.

Розділ 3. Демократичний потенціал державного управління в контексті економічного розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідженнязумовлена пошуком оптимальної системи організації державної влади і управління в Україні для її ефективного соціально-економічного розвитку.

Проблемам аналізу демократичного державного управління науковці завжди приділяли значну увагу. Ці проблеми досліджували найвидатніші вчені, такі як: Перикл (Давня Греція), Б.Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVIII ст.), Т.Джеферсон (США, XVIII ст.), І.Франко (Україна, кінець ХІХ-ХХ ст.), В.Гавел (Чехія, XX ст.), С.Сахаров (Росія, XX ст.) та ін.

У всіх країнах дослідники, які аналізували форми держави, політичний режим, діяльність державних органів і громадських організацій, зробили внесок у розробку цієї теми, оскільки саме у цьому розумінні найчастіше і вживається термін "демократія". З українських дослідників згаданій темі приділяли увагу В.Бодров, В.Воротін, М.Корецький, О.Лебединська, О.Оболенський, В.Ребкало, С.Телешун та багато інших. Незважаючи на значні напрацювання в цій сфері, нагальною є потреба в подальшому дослідженні синергетичного зв'язку демократичного потенціалу державного управління й економічного розвитку.

Сьогодні на Заході переважає оцінка демократії як феномена Нового часу, що ознаменувався переходом від традиційного суспільства до сучасного. Сучасність вважається еталоном, який увінчує людську історію, а окремі держави вважають своєю місією творити історію всього світу.

На основі того, що у висококонкурентоспроможних суспільствах більше свободи, прозорості в ухваленні суспільно значущих рішень і можливості для виразу думок бізнесменів, ніж у суспільствах менш конкурентоспроможних, науковці роблять логічний висновок, що вільні, справді демократичні суспільства сьогодні є найбільш конкурентоспроможними.

З'ясуємо, що є первинним, а що — похідним: демократична організація державної влади — підґрунтя прискореного економічного зростання чи потужна економіка є основою для стабільного демократичного державного управління?

Мета та завданняроботи полягають у тому, щоб, по-перше: уточнити зміст таких понять, як "економічний устрій" і, по-друге, з'ясувати, який зв'язок існує між рівнем економічного розвитку і суспільством та демократичним державним управлінням.

1. Теорії соціально-економічних трансформацій і становлення економічного устрою ринкової економіки

Соціально-економічна трансформація економіки є довгостроковим еволюційним розвитком господарської системи, в результаті якого формується нова інституціональна структура, що означає становлення якісно іншого економічного устрою. З філософської точки зору, еволюційність розвитку означає, що основною рушійною силою виступає природний відбір, а отже, мета подальшого розвитку не визначається свідомо. Відсутність мети — важливий момент історії еволюційного розвитку: ніхто не знає, до чого приведе еволюційний процес, щоб пізнати, слід його пройти.

1.1. Теорія еволюційної економіки Ч. Дарвіна

Оскільки теорія еволюційної економіки спирається на принципи селекції, висунуті Ч. Дарвіном, то для пояснення причин та закономірностей виникнення й подальшого розвитку економічних інститутів використовується критерій "виживання найбільш пристосованого", тобто "збереження та поширення тих інститутів, які мають найбільший набір "соціально-доцільних ознак … "Соціально недоцільні" правила суспільством придушуються".

В економіці "природний відбір" наявний насамперед тоді, коли розвиток найбільш конкурентоспроможних господарських суб'єктів відбувається за рахунок витіснення з економічного простору інших членів популяції господарських суб'єктів. Історія використання такого підходу в дослідженні трансформаційного розвитку бере початок від А. Сміта та Ч. Дарвіна. Зазначимо, що Смітова теорія "невидимої руки" відповідає ідеї "природного відбору" Ч. Дарвіна, перенесеної на економічне підґрунтя. Так, Адам Сміт розглядав економіку як спільноту товаровиробників, кожен з яких діє абсолютно самостійно, але під керівництвом "невидимої руки" ринку (його законів), яка безвідносно до намірів людини підпорядковує її вчинки останньої інтересам суспільства. Коли А. Сміт наголошував на тому, що ринок виводить окремого індивіда на досягнення мети, яка ним не була поставлена, він тим самим вказував на об'єктивність еволюційного процесу розвитку економічної системи, на дію еволюційних законів.

За Ч. Дарвіном причиною і рушійною силою еволюційного процесу виступає природний відбір. Принципово важливим у характеристиці природного відбору є те, що він заперечує можливість свідомої постановки мети подальшого розвитку. Ця виведена Ч. Дарвіним для живої природи закономірність дозволяє зрозуміти та обґрунтувати особливості поведінки індивіда, на які вказував А. Сміт: господарські суб'єкти в умовах вільної конкуренції, яка виконує функції природного відбору в економічному житті, виходять на сукупно-економічний ефект, який власне не є метою їх приватного розвитку. Економічно й соціально недоцільні господарські суб'єкти та інститути в перебігу еволюційного розвитку придушуються, виживають найбільш пристосовані, які мають соціально й економічно доцільні ознаки.

1.2. Соціально-економічна трансформація за Й. Шумпетером і К. Марксом

На нашу думку, у XX ст. найбільший внесок у теорію соціально-економічної трансформації зробив Й. Шумпетер. Й. Шумпетер наголошував на різноманітності еволюції господарських суб'єктів та різній їх ролі в загальному еволюційному процесі. Для ринкових систем він виконав детальний аналіз руйнування її інститутів, які способом свого функціонування впливають на неї. Взагалі, Й Шумпетер показав, як протагоніст капіталістичної економічної системи, під яким розуміли інноваційне підприємство, що виступає рушійною силою економічного розвитку, та інститути (приватна власність, конкурентний порядок, свобода договорів тощо), котрі дозволяють приватну економічну діяльність, повільно виводяться з гри. Його термін "творче руйнування" дозволив показати механізм руйнації старого в процесі еволюції і звільнення місця для створення та розвитку нового.

Однак слід зазначити, що можливості використання еволюційної теорії Й. Шумпетера в сучасних умовах сумнівні. Практика не підтвердила його висновки про самоподолання капіталізму і стабілізацію соціалізму, скоріше навпаки.

Не можна не сказати про розвиток концепції поступовості економічного розвитку К. Маркса, який розумів системну економічну трансформацію як діалектичний процес, як загальні принципи руху і змін в об'єктивному світі. Теорію економічної трансформації він розвинув своїм аналізом способу функціонування капіталістичної системи, коли прагнув знайти причини, за якими капіталістична система неодмінно руйнується і веде до соціалізму. Зокрема, в першому томі "Капіталу" він сформулював чітку логічну послідовність про взаємозалежність товару та його основних властивостей з рухом норми додаткової вартості та загальним законом капіталістичного нагромадження і показав неминучість загибелі капіталістичної економічної системи. Для повноти його теорії економічної трансформації суспільства слід було б додати теоретичні основи аналізу побудови і функціонування соціалістичної економічної системи. Цього він не зробив. Ми згодні з позицією Д. Мороза, що його теорія економічної трансформації не може бути використана для пояснення сучасних трансформаційних процесів, зокрема в країнах субрегіону АСЕАН.

Проте можна погодитися з тим, що, розглядаючи діалектичний процес як загальний принцип суспільного розвитку, є сенс використати її для пояснення необхідності суспільних перетворень у країнах з перехідними ринковими економіками. Оскільки виробничі відносини і політична надбудова соціалістичного суспільства не відповідали історичному етапові розвитку продуктивних сил, це спричинило соціальну і політичну боротьбу між провідними партіями, які захищали колишні виробничі відносини та особисті владні позиції, які потребували змін. Цим, на наш погляд, і обмежуються можливості Марксової теорії аргументувати необхідність трансформаційного розвитку економічної системи. Зазначимо, що пояснити сам процес економічної трансформації господарських суб'єктів та інших інститутів різних форм власності, еволюційне оформлення контурів нового економічного устрою ця теорія зробити не дозволяє.

Не можна не сказати про розвиток Смітової концепції "невидимої руки" Ф. Хайєком. Центральний аспект суспільно-теоретичної концепції Ф. Хайєка, який має значення для теорії економічної еволюції, полягає в його інтерпретації взаємозв'язку між індивідуальними діями, з одного боку, і соціальною послідовністю, з другого. Це положення в науковій літературі називається "поясненням невидимої руки".

Воно акцентує на тому, що структури суспільного устрою є результатом упорядкування "невидимої руки", яка простежується в діях індивідів. Пояснюючи спонтанне виникнення інститутів, теорія Ф. Хайєка наголошує на трансформаційному процесі, який здійснюється як перехід від неефективних інститутів до ефективних. Однак Ф. Хайєк не дає відповіді на питання, чому взагалі можливе створення неефективних інститутів, якщо вони є результатом спонтанного розвитку, який випливає з власних (приватних) інтересів. Він не пояснює також, як виникають такі політичні інстанції, проте вважає, що оскільки вони все ж виникають і впливають на конкуренцію, то конкуренція зумовить у довгостроковому плані високий рівень ефективності законодавчих форм порядку. Ці елементи теорії Ф. Хайєка можна розглядати як теоретико-трансформаційні і вони, на нашу думку, можуть бути використані в розвитку трансформаційних процесів постсоціалістичних країн.

Зазначимо, що особливу вагу для дослідження проблем трансформаційного розвитку, зокрема країн субрегіону АСЕАН, має ще одне положення еволюційної теорії — хреодний ефект. Ми згодні з позицією А. Нестеренко: хреодний ефект означає, що з випадкових причин те чи інше явище може почати розвиватися не за оптимальним шляхом, причому чимдалі продовжується такий розвиток, тим складніше повернути з обраної траєкторії. Селекційний відбір, таким чином, не діє, або його результати стають помітними лише в історично віддаленій перспективі. Явище продовжує розвиватися за первісною траєкторією, навіть якщо вона в кінцевому рахунку означає безвихідь.

У мікроекономіці прикладом хреодного ефекту може бути розвиток конкурентного підприємства в монополістичне, коли воно захоплює певний локальний ринок і знижує загальноекономічну ефективність господарства, тобто господарський оптимум починає руйнуватися. Отож, коли еволюційний розвиток відбувається під впливом ендогенних факторів як природний відбір, то він не завжди відповідає критерію економічної доцільності. Для країн з перехідними економіками та країн, які розвиваються, має значення висновок, що природна внутрішня еволюція економічних устроїв може не відповідати цільовим установкам розвитку економічних систем. У такому разі виникає потреба в його "штучному" корегуванні, яке потребує активізації зовнішньої сили.

Таким чином, сутність першого типу економічної еволюції полягає в тому, що економіка відтворює економічні інститути й економічний устрій минулого, поступово вносячи в них зміни. За таких умов найбільш суттєві, глибинні економічні структури та інститути залишаються переважно сталими, реформування стосується насамперед поверхових, більш мобільних структур. Цей тип системної трансформації демонструється більшістю африканських та деякими азіатськими країнами.

Головна змістовна риса другого типу економічної еволюції — це певний рівень залежності від минулого за умов радикальних, усвідомлених змін попереднього економічного устрою, де велику роль відіграє не природний, а "штучний" відбір. У реалізації такого типу системної трансформації на державу покладаються функції створення економічного порядку. Провідну роль тут можуть відіграти основні постулати теорії ордолібералізму. Цей тип економічної еволюції найкраще відповідає завданням реформування постсоціалістичних суспільств.

Оскільки це так, постає питання про еволюційний розвиток ринкового економічного устрою саме цим шляхом. Тут може виникнути зауваження щодо твердження про еволюційність ринкових відносин у постсоціалістичних країнах. Зазначимо, що наведене нами пояснення Марксового вчення для еволюційної теорії вже дало відповідь на це питання. Окрім того, постсоціалістичні країни переходять до ринку не шляхом революції, а саме природним шляхом, заснованим на свідомому відборі кращого, що було надбанням минулого, з радикальними змінами застарілих глибинних (конституюючих) інституціональних та економічних структур.

Обираючи певний конкретний тип економічного устрою ринкової економіки, країни приймають рішення, виходячи зі своїх національно-політичних та національно-економічних інтересів, а також конкретно-історичних особливостей. Розбіжності між типами економічного устрою є проявом суспільно усвідомленого вибору, коли беруться до уваги мета трансформаційного розвитку та характерні риси національного менталітету. Становлення ринкового економічного устрою, позбавленого від національних особливостей, закладає загальні об'єктивні основи для розвитку ринкових відносин. Це, на нашу думку, є теоретичною (абстрактною) моделлю економічного порядку, яка закріплює певні правила та норми функціонування конкурентно-ринкового механізму. Ядром такої абстрактної моделі, як ми вже з'ясували, є індивід, поведінка якого визначається як раціональна.

Раціональний індивід не з'являється сам по собі. Об'єктивною основою для його виникнення та становлення є домінування приватної власності на підприємствах за умов чисельності й різноманітності організаційно-правових форм останніх та ведення господарського рахунку на засадах ринкового ціноутворення.

Інститут приватної власності на економічні ресурси та споживчі товари виступає запорукою економічних свобод індивіда, коли останній дістав право вибору і як підприємець (що, як, для кого виробляти?), і як домогосподарник (що, як, з якою метою споживати?). Економічна свобода індивіда є похідною від права володіння і права розпоряджання власністю. Як і права власності, економічна свобода виступає первісною інституціональною умовою ринкового економічного устрою.

Розділ 2.Особливості економічного устрою в Україні

2.1. Економічна політика та інституціональні основи державності

Для розробки програм трансформації економічних систем у напрямку оформлення ринкових економічних устроїв слід виходити насамперед зі зміни акцентів щодо оцінки провідної рушійної сили такої економічної системи і визначення інституціональних основ, які її формують. Економічна політика держави, спрямована на оформлення ринкового економічного устрою, є способом дій держави, за допомогою якого можна створити для індивіда такі умови, коли він здатний виконати функцію, в котрій реалізується як його власна економічна (соціальна) природа, так і загальноекономічний інтерес. Такі дії держави пов'язані насамперед зі створенням загальних умов господарської діяльності. Під загальними умовами ми розуміємо сукупність економічних та інституціональних факторів, які впливають на рішення, що приймаються господарськими суб'єктами, індивідами, домогосподарствами. У вузькому розумінні в понятті "загальні умови" слід, на нашу думку, вбачати законодавче регулювання та управлінські процеси, які впливають на господарську діяльність та економічний розвиток суспільства.

Дії держави завжди мають конкретний характер, на який впливають різного роду фактори. Поряд із суто економічними, такими як, наприклад, економічний рівень розвитку суспільства, індивідуальна структура споживан-ня, розподіл економічних ресурсів за регіонами, суспільний поділ праці й форми економічної кооперації тощо, до таких факторів належать політичні, зокрема схильність нації до парламентаризму чи монархізму, авторитаризму чи демократії; культурні, до яких можна віднести не тільки загальну, а й правову культуру суспільства; психологічні, що впливають на визнання чи невизнання економічної політики, запропонованої державою; національні, пов'язані насамперед з менталітетом нації, її традиціями — як культурними, політичними, так і економічними тощо.

Завдяки факторам впливу формується національне ставлення до втручання держави в економічний процес, у свободу індивіда, визначаються завдання держави по оформленню і збереженню економічного устрою, який є властивим лише певному конкретному суспільству. Формування ринкового економічного устрою за даного типу системної трансформації можемо розглядати як об'єктивно обумовлений процес, в якому суб'єктивні засади відіграють роль правил функціонування об'єктивних основ, створюють ті обмежувальні умови для їх руху, коли економічний організм як макросоціальна одиниця функціонує відповідно до всіх інших макросоціумів, утворюючи з ними органічну єдність суспільства, заснованого на принципі індивідуалізму. Отже, еволюційне оформлення економічного устрою — суб'єктивно обумовлений процес організації економіки через норми та поведінку, відповідні інститути, а також через традиції та "неписані" правила, узвичаєні в кожному суспільстві. У цьому еволюційному процесі теоретично можна виділити: державно-політичні засади, конститутивні основи, механізм макроекономічного регулювання.

2.2. Державно-політичні засади

Умовно ми їх представляємо як організаційно-політичні принципи. Перший принцип визначаємо як принцип підтримання й закріплення певних нормативних норм економічної поведінки індивіда в суспільстві. Ділова поведінка підприємця, як і домогосподарства, будується на засадах максимізації приватної користі. Це — цільова функція. В її реалізації індивід може використати інструменти, спрямовані проти інших індивідів і, врешті-решт — проти суспільства. Правила економічної поведінки надають господарським суб'єктам економічну свободу в межах, які визнаються правом. Цей принцип упорядковує взаємовідносини індивідів і забезпечує функціональну здатність ринкових відносин, коли жоден їз суб'єктів не може поводитися всупереч правилам ринкової гри.

Другий принцип політики економічного устрою — політика держави, спрямована на усунення економічно владних груп або на обмеження їх функцій у ринковому середовищі. Необхідність дотримання такого принципу випливає з того, що в разі його ігнорування економічною політикою суспільство може перетворитися на суспільство авторитарної меншості, для якої властива анархія економічно владних груп. Анархія останніх не є просто надіндивідною силою. її можна визначити як руйнівну, таку, що негативно впливає на ринковий механізм.

Третій принцип формулюємо як наслідок двох перших: економічна діяльність держави має бути спрямована на організацію економічного устрою, а не на командне управління економічними процесами. Державні дії повинні бути зорієнтовані на оформлення правової держави, коли: а) в державі й суспільстві панують закони, а не окремі люди; б) держава може планувати і втручатися в розвиток господарських процесів лише у надзвичайних ситуаціях, що повинно визнаватися більшістю громадян; в) громадяни, у свою чергу, не повинні нехтувати правом; г) єдине довгострокове завдання держави як носія виконавчої влади полягає в тому, щоб приводити в дію прийняті норми права.

Дотримання цих державно-політичних засад при оформленні економічного устрою сприяє розгортанню економіко-правових свобод, коли кожна людина може вільно обирати, яке втручання в її індивідуальні плани інших людей з метою виконання колективних планів вона визнає.

2.3. Конститутивні основи ринкової трансформації

Під конститутивними основами ринкового устрою ми розуміємо комплекс заходів держави, спрямованих на створення і збереження економічного устрою суспільної системи. Ці заходи можуть мати організаційно-правовий і організаційно-економічний характер. Оформлюються вони, на нашу думку, на підставі двох основних ознак. По-перше, конкурентний порядок ринкової економіки може бути раціонально оформлений і ефективно функціонувати лише завдяки чітко усвідомленим і науково обгрунтованим діям держави. По-друге, дії держави повинні будуватися з урахуванням наявної історико-еконо-мічної ситуації. Як показує еволюційний досвід країн з розвиненою економікою, названі ознаки лежать в основі того, що конститутивні основи в кожній окремій країні мають свої характеристики. В кожній країні своя вихідна ситуація, своя кон'юнктура влади, свої можливості економічної політики і свої завдання розвитку, тобто кожній країні притаманна своя концепція трансформації соціально-економічного розвитку.

Слід зазначити, що економічна політика держави не може бути відірваною від концепції трансформації, оскільки спрямована саме на її реалізацію. Більше того, економічна політика не може бути відірваною від існуючої історико-політичної та економічної ситуації в окремій країні — від конкретного етапу її еволюційного розвитку. Не можуть бути встановлені параметри економічного розвитку, які мали б однакове значення для всіх країн в усі часи. Формування конститутивних основ у країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин відбувається по-різному. Суб'єктивні основи заснування конкурентного ладу в країнах з трансформаційними економіками будуть іншими, аніж у країнах, що розвиваються, так само як різними є конститутивні основи, наприклад, в Словаччині, Україні та країнах АСЕАН.

Серед конститутивних основ, на які спрямовані дії держави, на першому місці — створення функціонально-спроможної цінової системи. Еволюційний розвиток суспільства відбувався так, що ринковий економічний устрій базується на ціновій системі досконалої конкуренції.

Інші типи ринку: ринок монополістичної конкуренції, монополістичний та олігополістичний — з'явилися як результат еволюційного розвитку першого. Кожний із наступних ринків заперечує перший і несе у собі елементи його руйнації. Тому виникає потреба в оформленні такого ринкового устрою, цінова система в якому, відповідаючи суті первісних ознак, змогла б їх зберегти і дати можливість одночасно розвиватися іншим типам ринків відповідно до загальних законів ринкового ціноутворення. Йдеться не лише про дії держави щодо усунення державних субвенцій підприємствам чи ліквідації монопольного тиску, про заборону ввезення товарів із-за кордону чи припинення заморожування цін. Це повинна бути позитивна система, коли заходи держави щодо оформлення економічного устрою випливають із законів ринкової економіки.

В основу політики трансформації економічного устрою мають бути покладені дії держави по утворенню конкурентоспроможних ринків та запровадженню ринкового ціноутворення. В кожній країні вони мають свої властивості та особливі риси. Специфіка оформлення цінового механізму визначається насамперед рівнем розвитку приватної власності. Приватна власність на засоби виробництва розцінюється нами як друга конститутивна ознака ринкового економічного устрою. Із власності випливає мотивація використання обмежених економічних ресурсів. Ця теза далеко не завжди визнається в країнах з трансформаційною економікою. Ще й досі в багатьох з них переважає точка зору про переваги суспільної, державної власності на ресурси, обсяг яких не визнається обмеженим. Процеси приватизації відбуваються в таких країнах повільно й утворена недержавна власність на ресурси відіграє незначну роль у створенні ВВП. Наприклад, частка приватних підприємств у створенні ВВП коливається в межах 5-9 % в умовах реального економічного зростання в Україні [8]. У країнах, що розвиваються, значення приватної власності порівняно з традиційними формами власності є суттєвішим.

Виходячи з теорії ринків, приватна власність на ресурси мусить бути тісно пов'язана з конкуренцією. Наслідком такого зв'язку є загальноекономічна та соціальна ефективність. У цій статті ми не будемо математично визначати дану закономірність, але згадану ефективність легко уявити, використавши відомі криві попиту і пропозиції, де ринкова рівновага свідчить, що і виробники, і споживачі мають від цього певний зиск. Ринковий попит і ринкова пропозиція, перетинаючись, зумовлюють ситуацію ринкової рівноваги. Якщо вибирати сучасну назву кінцевого етапу трансформації нинішньої соціально-економічної системи в Україні з визначень західної економічної думки, то найбільш прийнятим є термін "змішана економіка" в інтерпретації Е. Хансена, де поєднуються риси "держави добробуту" і функція національного планування, яка здійснюється державою. У свою чергу "держава добробуту" неможлива без перерозподілу значної частки національного доходу через центральний (федеральний бюджет). Виступати взагалі проти перерозподілу національного доходу, проти вдосконалення процесів розподілу (так зокрема твердив Л. Ерхард) — означає виступати проти об'єктивного перебігу економічного розвитку людства, займати антигуманні, антипрогресивні позиції як у теорії, так і на практиці.

Розділ 3. Демократичний потенціал державного управління в контексті економічного розвитку

Демократія є одним із засадничих принципів Європейського Союзу поряд з такими принципами, як свобода, права та свободи людини, верховенство права, про що наголошується у договорі про Європейський Союз, членом якого прагне стати в майбутньому Україна.

Демократія в наш час перетворилась на самоцінність. Більшість країн, що здобули незалежність після Другої світової війни, обрали демократичний шлях розвитку. Напевно, одним із вагомих аргументів такого вибору було те, що більшість високорозвинених країн — демократичні.

Ґрунтовний аналіз щодо того, наскільки виправдалися такі очікування, зроблено у роботі професора Нью-Йоркського університету А.Пшеворського "Демократія і ринок. Політичні і економічні реформи у Східній Європі і Латинській Америці". У дослідженні охоплено період з 50-х до початку 90-х pp. XX ст.

Основними результатами дослідження науковець поділився з щотижневиком "Експерт", які ми наводимо у стислому вигляді.

Демократія, за визначенням А.Пшеворського, це коли партії програють вибори. Демократії, на думку науковця, можуть бути стійкими лише при певному рівні економічного розвитку. Але сам по собі високий рівень доходів не гарантує демократичного устрою.

Серед країн з низьким рівнем доходу (з валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення менше, ніж 1000 дол. за паритетом купівельної спроможності (ПКС) 1980 p.) гине кожна восьма демократія. В бідних країнах демократії досить нестійкі. Але коли рівень душового ВВП перевищує за 3000 дол. за ПКС 1980 p., шанси на виживання демократичної системи різко зростають. Серед таких країн лише в Туреччині і низці латиноамериканських країн (Аргентина, Чилі, Уругвай, Бразилія) відбувалися перевороти, що ліквідували демократії. За межами Латинської Америки, якщо рівень доходу досягає середнього, то демократія стає значно більш стійкою[9, c. 18-20].

Вірогідність того, що країна, де рівень доходу на душу населення становить 4900 дол. за ПКС, вірогідність відмови від демократії на користь диктаторського режиму близька до нуля. Якщо йдеться про демократичну країну, де на людину припадає 6000 доларів ВВП за ПКС, то тут вірогідність нульова.

Звичайно, в цьому існують відхилення. Арабські країни, на думку багатьох економістів і політологів, є прикладом "сировинного прокляття". Багатство на природні ресурси, зокрема на нафту, нерідко негативно впливає на економічне зростання і призводить до формування автократії. Причина проста — в багатих на сировину країнах можна правити без співпраці з населенням. Ви встановлюєте свердловину, відправляєте нафту на експорт, а потім можете відкладати гроші на рахунках у швейцарських банках. Тому в багатих на сировину країнах, як вважає А.Пшеворський, правити дуже легко -населення там швидше тягар, ніж актив, з яким треба співробітничати для того, щоб суспільство розвивалося, а економіка зростала.

На думку науковця, в середньому демократії і недемократії забезпечують приблизно однакові темпи зростання загального доходу. Проте відмінність у темпах зростання значно більш поширена серед авторитарних режимів, ніж серед демократій. Диктатури здатні досягти економічного дива, але вони ж призводять і до економічних катастроф. Демократії ж у середньому забезпечують стабільні середні темпи зростання. Але, що дуже важливо, чисельність населення в середньому зростає швидше при диктатурі, ніж при демократії. Це означає, що рівень доходів на душу населення зростає швидше в умовах демократії. Але механізм цього — про що економісти часто забувають — не економічний, а демографічний[13, c. 18-19].

Низка країн ще 200 років тому мали приблизно однаковий набір первинних умов. Проте політичний і економічний розвиток в одних з них виявився успішним, в інших — проблемним. Усе залежить від того, у що інвестують країни. Є країни, в яких багато устаткування і мало людей. Є такі, в яких багато людей і мало устаткування. Якщо інвестувати так, щоб змінювати співвідношення між фізичним і людським капіталом у бік його вирівнювання, то можна і вибратися з пастки. Оскільки, якщо в країні не вистачає людських ресурсів, а інвестиції йдуть у людський капітал, пуття з цього не буде. І навпаки, показовим є досвід азіатських "тигрів" в 70-80 pp. XX ст. Хоча науковець визнає, що всі ці пояснення мають свої обмеження. Чому комусь вдається досягти успіху, а комусь ні? Пшеворський дає чесну відповідь: ми точно не знаємо.

Важливість інвестування в людський капітал Пшеворський ілюструє таким прикладом. У 1750 р. середній житель Британських островів міг продуктивно працювати лише 5 год. на добу. Причина — тоді було таке споживання калорій, що забезпечувало лише цей невеликий час. За розрахунками економістів, половина економічного зростання в Британії між 1750-м і 1900 pp. була досягнута за рахунок поліпшення харчування і охорони здоров'я. Половина! І це в століття індустріальної революції! Тому умови, в яких живе населення, дуже важливі. Якщо населення не отримує достатнього харчування, виникають проблеми з охороною здоров'я і освітою, ніякого зростання не буде. Потрібна стабільність.

Стосовно форми власності — не має значення, хто є власником — уряд чи приватні особи, вважає А.Пшеворський, важливо, щоб компанії були конкурентоспроможними.

Що стосується "стратегічних галузей", то тут постає проблема проведення реформи. Якщо приватизація природних монополій відбувається до того, як вводиться система регулювання, то це небезпечний шлях — це показав досвід Східної Європи. Виявляється, що приватна природна монополія є дуже сильною, а це шкодить економіці. Але якщо спочатку створюється ефективна система регулювання, а лише потім відбувається приватизація, то нові власники вже знають правила гри і діють відповідно до них.

Для економічного зростання не має значення, якою є політична система. Коли починається зростання, то важлива інвестиційна стабільність. Якщо масштаб інвестицій, які необхідно здійснити, дуже великий, то найважливішими є не особливості режиму, а стабільність. Це демонструє приклад Китаю.

В умовах демократії більшість політичних подій, будь-то страйки або зміна правлячих партій, мало впливає на економіку, оскільки всі очікують, що ці події можуть відбутися. Час від часу в умовах демократії люди виходять на демонстрації, час від часу на виборах перемагає опозиція. Але життя триває. В умовах диктатури такі речі дуже небезпечні. Якщо в умовах диктатури відбувається страйк, то він порушує стабільність — і це впливає на зростання.

За даними Держкомстату України, розмір номінального ВВП у 2005 р. становив 418,5 млрд грн. Якщо перерахувати цю суму в долари США за курсом Національного банку України 5,05 грн за 1 дол. і розділити на кількість населення України на кінець 2005 р. — 46929,5 тис. осіб, то вийде, що розмір ВВП на одну особу в Україні у 2005 р. становить 1766 дол. США. Безумовно, якщо порівнювати цю цифру з поданою А.Пшеворським градацією, необхідно було б зробити поправку на ПКС, але й так очевидно, що тільки в разі подальшого зростання економіки демократичні процеси в Україні стануть незворотними[16, с. 71-75].

Отже, під терміном "демократія" ми розуміємо форму правління, при якій всі громадяни мають рівні конституційні права щодо участі у прийнятті політичних рішень відповідно до правил правління більшості, при цьому меншості гарантуються умови для здійснення певних індивідуальних або колективних прав.

Демократичне державне правління характеризується виборністю основних органів держави і законністю функціонування всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпеченні прав та свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Історична природа демократії полягає в тому, що вона є міжформаційним феноменом, який супроводжував становлення, в першу чергу, західної цивілізації на всіх етапах її розвитку. Демократія виникає практично на кожній формаційній стадії у своїй специфічній формі. Вона, як правило, є початковою фазою кожної формації. Нова фаза знаменується появою нових форм демократії, а також розширенням масштабів демократичного процесу. Замість лінійної перспективи спостерігається циклічно перервний характер демократичного процесу.

Історія свідчить, що демократія можлива у будь-якому суспільстві, тільки потрібен час і просвіта громадян, і насамперед правлячої еліти. Якщо вона зорієнтована на демократичні цінності та норми, то вони будуть впроваджуватися і в суспільстві відповідні цінності.

Стійкість демократичної форми державного устрою залежить від багатьох факторів, але один із головних — це рівень життя населення, зокрема рівень ВВП на душу населення.

Багатство на природні ресурсами, зокрема енергетичні, часто негативно впливає на економічне зростання і приводить до формування автократії, що пояснюється тим, що в країнах, багатих на сировину, можливе правління без співпраці з населенням.

У середньому демократії і недемократії забезпечують приблизно однакові темпи зростання загального доходу. Проте відмінність в них значно більша в авторитарних країнах, ніж у демократичних, які в середньому забезпечують стабільні середні темпи. Успіх політичного і економічного розвитку країн багато в чому залежить від того, у що вони інвестують. Єдиного рецепту успіху не існує, для кожної країни він свій.

Для економічного зростання характеристики політичної системи є менш важливими, ніж інвестиційна стабільність.

З метою подальшого демократичного розвитку України необхідно:

1) через засоби масової інформації проводити просвітницьку роботу серед населення щодо демократичних методів врядування;

2) ввести нові і покращити існуючі навчальні курси основ демократичного врядування у всіх навчальних закладах[10, c. 217-219].

Висновки

Такий розвиток подій, власне, і зумовлений тісним взаємозв'язком ринкової економіки і демократії. Адже, як відомо, саме ринкова економіка передбачає наявність приватної власності, яка і забезпечує можливості для існування політичної опозиції та інтелектуальної свободи. Доказом особливої ролі приватної власності у процесі демократизації політичної системи є приклад реформ на території пострадянського простору, зокрема в Україні, Росії, де головною перешкодою для їх успішного здійснення стало фактичне утвердження у політико-економічній практиці принципу тотожності влади і власності.

Економічний розвиток впливає на демократизацію через різні канали. Головними з них є: по-перше, формування у людей почуття довіри до влади та причетності до загальнополітичних процесів; по-друге, зростання рівня освіти, інформованості та компетентності (демократія, писав з приводу цього вчений із світовим ім’ям Й. А. Шумпетер, процвітає лише у соціальних системах. Першою умовою її поглиблення є те, що людський матеріал “має бути досить високої якості” ); по-третє, запровадження цивілізованої (справедливої) системи розподілу між соціальними групами населення (зростання багатства держави і швидкий економічний розвиток зменшують майнову диференціацію і тим самим полегшують досягнення між різними соціальними групами угод та компромісів); по-четверте, економічний розвиток, що сприяє утвердженню середнього класу (демократія йде, як вважає С. Гантінгтон, не від фермерів, і, як правило, не від робітничого класу, а від міського середнього класу. Саме він є основним суб’єктом третьої хвилі демократизації); по-п’яте, зростання економічного потенціалу, яке сприяє відкритості суспільства, є також запорукою його демократизації.

Для прискореного економічного зростання Україні потрібно збільшити інвестиції у людський капітал і новітні технології. Враховуючи, що населення країни має досить високий освітній рівень і розвинуту систему освіти, пріоритетними на сьогодні мають бути інвестиції в новітні технології, що зробить конкурентоспроможними українські товари і послуги на зовнішніх ринках.

Розвиток економічного потенціалу країни сприятиме незворотності демократичних процесів.

Подальшими перспективними дослідженнями у даному напрямі, на нашу думку, є з'ясування залежності між забезпеченням справедливості й рівності можливостей та економічним зростанням у контексті демократичного розвитку.

Список використаної літератури

1. Білорус О. Українську економіку врятує тільки справжня демократія/ //Віче. — 1998. — № 4. — C. 3-10

2. Біляцький С. Під ковдрою демократії //Наука і суспільство. — 2006. — № 3-4. — C. 5-14

3. Бабенко С. Демократичний сектор вітчизняної економіки: Споживчій кооперації україни- 140 років //Урядовий кур'єр. — 2006. — 17 жовтня. — C. 11

4. Гальчинський А. Проблеми демократизації економіки //Економіка України. — 2005. — № 11. — C. 4-11

5. Гришин И. Экономическая демократия: шведский казус //Мировая экономика и международные отношения. — 2006. — № 5. — C. 40-52

6. Давидова М. Соціально-економічні права як критерій аналізу і класифікації сучасних демократичних держав //Право України. — 2001. — № 8. — C. 32-35

7. Кроль Ю. Концепція соціального захисту в умовах переходу України до ринкової економіки й позиція соціал-демократії //Наше гасло. — 2004. — № 1-2. — C. 155-157

8. Куйбіда В. Становлення демократичних засад місцевого самоврядування //Економіка України. — 2000. — № 10. — C. 14-20

9. Павлишенко М. Демократизація власності — основа демократизації суспільства/ М. Павлишенко //Економіка України. — 2006. — № 9. — C. 12-25

10. Рублев Г.В. Международный опыт реализации концепций экономической демократии //Социально-гуманитарные знания. — 2004. — № 1. — C. 207-219

11. Сікора В.Д. Олігархізм, опозиція та ринкова демократія в Україні//Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 9. — C. 173 — 182.

12. Савченко Э. Эволюция отношений собственности в Украине: необходимость корректировки и де-мократизации на современном этапе //Економіст. — 2005. — № 8. — C. 60-63.

13. Скаленко О. Українську економіку врятує тільки справжня демократія //Визвольний шлях. — 2002. — Кн. 1. — С.18-23

14. Сухонос В. Здійснення державної влади в умовах демократичного, авторитарного і тоталітарного режиму (політичний і економічний аспекти)//Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 2. — C. 2-6

15. Тілі Ч. Державне ресурсовилучення і демократія //Соціологія : теорія, методи, маркетинг. — 2007. — № 4 . — C. 38-49.

16. Шкурат І. Демократичний потенціал державного управління в контексті економічного розвитку //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 4. — C. 71-79.

17. Як інформаційні технології можуть сприяти розвитку демократії //Економічні реформи сьогодні. — 1999. — № 20. — C. 2-6