Вступ.

1. Сутність глобалізації в контексті сучасних дослідницьких підходів

2. Процеси глобалізації та їх вплив на національні економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

З'ясування сутності розгортання такого суспільного явища, як глобалізація сьогодні викликає низку дискусій, у межах яких осмислюються особливості новітніх перетворень у сфері економіки, політики, соціального розвитку, культури та державного управління. Переважна більшість дослідників в особливий спосіб наголошують на тому, що наприкінці XX ст. світ зазнав якісно нових змін, які певною мірою трансформували соціальну, політичну, економічну та державно-управлінську системи світу.

З огляду позицій різних методологічних розвідок глобалізація сьогодні характеризується певною "погрішністю", надокучливістю, адже кожен із дослідників вкладає в це поняття своє розуміння, яке на даний момент йому здається найбільш адекватним. Відповідно до цього на сьогодні визначені, глобалізації майже стільки, скільки й авторів, які пишуть про неї. Тому це породжує певну плутанину у розумінні даного поняття, що є неприпустимим у контексті формування єдиного концептуально погляду на дану проблему.

Саме тому метою даної роботи є спроба проаналізувати сутність глобалізації в контексті сучасних досліджень та, відповідно, визначити закономірності її формування в межах певних наукових традицій. Досягнення даної мети обумовлює розв'язання низки відповідних завдань, а саме: дослідити методологічні закономірності виникнення глобалістики як науки; визначити основні фактори, що характеризують зміст глобалізації; проаналізувати основні дослідницькі підходи до розуміння глобалізації в сучасному світі. Дана проблема є предметом спеціального аналізу в працях окремих учених, розгляд концепцій яких дав нам змогу вибудувати логіку дослідження проблеми в межах даної роботи.

Отже, виходячи з того, що поняття "глобалізації" за останні роки стає одним із найбільш популярних у різних сферах суспільного знання, а система єдиних поглядів його розуміння й досі не сформувалась, доцільність приведення їх до спільного знаменника є очевидною. Все це дає підстави говорити про необхідність застосування так званого міждисциплінарного підходу до розгляду різноманітних аспектів глобалізації в усіх сферах суспільного життя.

1. Сутність глобалізації в контексті сучасних дослідницьких підходів

Слід відзначити, що глобалізація як соціальне явище в різних дослідницьких традиціях розглядається із різних сторін, а саме ряд учених у межах своїх теоретичних розробок намагаються концептуально розкрити можливі "негаразди та суперечності даного процесу", побачити нездоланні труднощі і кризові ситуації, запропонувати свої методи їх подолання або пом'якшення. Така невирішеність значної низки питань, на нашу думку, обумовлена теоретичною незрілістю глобалістики як окремої галузі наукових досліджень. Більше того, на сьогодні поляризація суспільної думки стосовно оцінки глобалізації настільки реальна, що вона ставить під сумнів можливість цілісного теоретичного бачення змісту глобалізації. Звідси всі підстави для того, щоб ототожнювати глобалізацію з соціальним міфом, який приходить на зміну великим утопіям XX ст.

Звичайно, глобалізація як і будь-який інший історичний процес мас як позитивні, так і негативні сторони, несе в собі не лише переваги, але й значні недоліки. Тому ми спробуємо розкрити її сутність у контексті глобалізму та антиглобалізму. Щоб розкрити ці питання, доцільно розглянути сутність феномена глобалізації з позицій цих двох підходів.

Починаючи з 2000 р. вченими формується новий підхід до розуміння сутності глобалізації, а саме вони прагнуть насамперед переосмислити свої погляди, по-новому прилаштовуючись до сучасного світу. Проте вчені реально усвідомили, що єдиним принципом у поясненні змісту глобалізації с теоретична розробка та визначення альтернатив. Саме тому сучасні дискурси про глобалізацію присвячені розробці основних гіпотетично-образних моделей соціального світу, які начебто мають замінити в майбутньому національно-державну аксіоматику. На думку В.І.Толстих, по суті сьогодні йдеться про заміну старої та становлення нової парадигми світоустрою[4, c. 108-109].

Досить цікавим з теоретики-методологічної точки зору є аналіз сутності глобалізації, здійснений російським ученим В.С.Єгоройим. Його розуміння сутності глобалізації є цікавим саме тому, що воно включає розкриття основних критеріїв., за якими доцільно ідентифікувати її як процес та окреме явище. Відповідно до цього, на думку вченого, "глобалізація являє собою процес та явище, яке базується на теорії самоорганізації (синергетики) і включає такі процеси, як відкритість та емерджентність (зненацькість, неочікувана поява), незворотність такого процесу закладає основу нового бачення світу". Таким чином, В.Єгоров розглядає глобалізацію в контексті намагання віднайти джерело космологічної відкритості, яка породжує та підтримує всезагальну самоорганізацію, адже, на його думку, глобалізація має передусім забезпечувати рівноправність, взаємодоповненість, синергійне взаємопроникнення (яке лежить в основ! механізму всезагальні " самоорганізації).

У межах аналізу основних підходів до розуміння сутності глобалізації, представлених у межах російської науки, слід також вказати на працю відомого вченого С. Удовіка «Глобалізація: семіотичні підходи», яка відіграє надзвичайно важливу роль щодо констатації ролі, значення та розуміння глобалізації в російському суспільстві. Так, на думку вченого, "глобалізація відіграє роль синхронізуючого фактора, який забезпечує узгоджено гармонійну взаємодію в межах та між сферами людського існування". Саме тому, йдеться далі, під глобалізацією розуміється "становлення та гармонізація багатоміряого та багаторівневого світу, взаємопов'язаного в одних вимірах та гетерогенного в інших, прохід між якими здійснюється завдяки використанню семіотичних методів".

Глобалізація як світове економічне явище стала однією з найвпливовіших сил, яка призвела до загострення міжнародної конкуренції, що сприяє поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу праці. Унаслідок цього відбувається зростання продуктивності праці та скорочення витрат. Таким чином, держави орієнтують свою діяльність на глобальний світовий ринок, що передбачає досягнення вищої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього та зовнішнього попиту. Участь національної економіки в міжнародній конкуренції забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, упровадження передової технології, що призводить до загального підвищення обсягу виробництва.

Таким чином, здійснений нами аналіз доводить, що дослідження сутності глобалізації в межах окремих наукових шкіл та дослідницьких підходів часто має суб'єктивний та ментально-регламентований характер. Навіть у межах однієї національної спільноти, як було показано вище, зустрічається принципово суперечливе ставлення до даного явища, не кажучи при цьому про різні транснаціональні виміри його розуміння, представлені в державно-управлінських традиціях різних наукових шкіл. Це, у свою чергу, позитивно позначається на теоретико-методологічній базі розвитку державного управління в умовах глобалізації, адже тут кожна національна спільнота має свої власні критеріальні імперативи як розуміння змісту даного явища, так і можливості вибудувати стратегію розвитку своєї управлінської системи[10, c. 249-250].

2. Процеси глобалізації та їх вплив на національні економіки

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Глобалізацію можна розглядати як загальне розширення та поглиблення міжнародних процесів інвестування, виробництва, постачання та збуту, фінансів, науково-технічного прогресу, освіти. Тобто глобалізація охоплює всі сфери суспільного життя, у результаті чого соціально-економічний процес однієї країни стає складовою інтернаціонального або світового процесу.

Більшість дослідників відносять початок процесу глобалізації до великих географічних відкриттів, а саме до часу відкриття іспанцем Христофором Колумбом "Нового світу" (1492 p.). Освоєння нових територій викликало необхідність розвитку торгівлі, транспорту, комунікацій, поширення західноєвропейської мови та культури.

Особливо швидких темпів глобалізація набрала в другій половині XX ст., що супроводжувалось зростанням світової економіки, обсягів торгівлі та неймовірними міграційними процесами. Основною передумовою стрімкого розвитку процесів глобалізації стала об'єктивна необхідність усунення торговельних бар'єрів між країнами світу з метою розширення ринку та створення умов для більш повної реалізації економічних інтересів окремих держав. Це призвело до активізації обміну товарами та послугами, інформацією, капіталом, робочою силою, створюючи при цьому додаткові умови для зростання країни та підвищення її конкурентоспроможності.

Традиційно економічна інтеграція передбачає економічну відкритість держав та їх співробітництво. Такий ефект досягається завдяки відкритості національних ринків та лібералізації міжнародної економічної діяльності, що супроводжується обмеженням політики протекціонізму та впровадженням вільної світової торгівлі. Поступово можуть формуватися великі міждержавні об'єднання, створюючи сприятливі умови для розвитку економічних зв'язків між країнами-учасницями. Прикладом такої глибокої інтеграції є Європейське Співтовариство[7, c. 156].

Досить вагомим поштовхом до посилення процесів глобалізації став розвиток комп'ютерних технологій. У 1970 р. покладено початок технологічній революції, аз 1977 р. компанія Apple розпочала масове виробництво перших персональних комп'ютерів. І саме в цей час термін "глобалізація" став широко вживатися в суспільно-економічній сфері.

Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції.

Глобалізація поширювалася по всьому світу, несучи з собою процес цивілізації. Цей процес створив умови для розширення та поглиблення діяльності організацій, які змінили орієнтацію своїх виробничих потужностей з внутрішніх ринків на світові. На даний час багатонаціональним корпораціям належить близько третини світової торгівлі. ТНК постійно зростають, розширюються і формують потужний міжнародний господарський комплекс, глобально охоплюючи всі країни світу, ведучи конкурентну боротьбу за ринки збуту та світові фінансові ресурси. Сьогодні економічна потужність ТНК з легкістю може конкурувати з деякими окремими державам. На відміну від розвинутих країн, транснаціональні компанії мають жорстку ієрархічну структуру управління, вони можуть легко розпоряджатись величезними ресурсами і в короткі проміжки часу для вирішення локальних завдань бути більш ефективними, ніж держави. Звісно, виникає занепокоєння відносно безпеки та моральності таких завдань. Крім того, зростання експансії ТНК може негативно позначитись на розвитку національних економік через створення умов, в яких національні виробники не в змозі конкурувати з потужними компаніями і змушені поступатись своїми інтересами для утримання на ринку. Багатонаціональні корпорації є величезним джерелом інвестиційного капіталу, але негативним моментом їх діяльності може виступати неузгодженість політики компаній з національними інтересами держави[12, c. 215-217].

Ще однією перевагою глобалізації є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат та зниження цін, а отже — до економічного зростання.

Досить вагомим аспектом впливу глобалізації на національні економіки є надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій, які випереджають динаміку світової торгівлі. Прискорення економічного зростання розвинутих країн спрямовує потоки капіталу в країни, що розвиваються і особливо потребують фінансових ресурсів. При цьому важливим фактором залучення іноземних інвестицій виступає обґрунтована державна макроекономічна політика, яка захищає права власності та створює сприятливі умови для підприємницької діяльності. Інвестори також враховують внутрішні фактори, до яких належать рівень забезпеченості робочою силою та її кваліфікація, вартість робочої сили, обсяг ринку, ступінь інвестиційних ризиків тощо.

Прямі іноземні інвестиції дозволяють країні-реципієнту вирішити цілий ряд існуючих проблем. Інвестування економіки сприяє прискоренню темпів зростання країни та покращанню рівня життя її мешканців. Результатом активізації інвестиційної діяльності, яка є наслідком процесів глобалізації, виступає зростання експорту, диверсифікація структури економіки, її технологічне оновлення, впровадження новітніх методів менеджменту і маркетингу. Усе це в цілому сприяє підвищенню конкурентоспроможності країни і дає змогу їй зайняти належне місце у світовій спільноті.

Однак досягти позитивного ефекту від прискорення динаміки іноземного інвестування можливо лише за наявності розвиненої фінансової системи, яка визначається відношенням кредитів до ВВП, рівнем капіталізації фондового ринку, ліквідністю банківської системи. Дослідження економістів МВФ свідчать, що в країнах, де фінансові інститути слабкі, ефект від надходження прямих іноземних інвестицій обмежується тільки тими підприємствами, куди було вкладено іноземний капітал. При цьому зростання прямих іноземних інвестицій може мати й негативні наслідки, оскільки продуктивність праці та заробітна плата на вітчизняних підприємствах падають під час конкуренції з фірмами, які залучили іноземний капітал.

Отже, глобальні процеси призвели до прискорення динаміки економічних процесів у світі, що супроводжувалось виникненнями нових глобальних ринків, розвитком інформаційних технологій, укладанням міжнародних угод щодо економічного співробітництва, розширенням діяльності ТНК.

Такий прорив в економічному житті має багатоаспектний характер та неоднозначний вплив на національні економіки країн світу. На сьогодні питання глобалізації є особливо актуальним не тільки через ті блага, які вона надає, але й через потенційні конфлікти, які можуть виникнути у світі.

Процес глобалізації створює умови для виграшу, але головною проблемою є те, що ефективно використати дані можливості можуть далеко не всі країни, втягнені в цей процес. Дійсно, найбільшу вигоду від фінансової інтеграції та глобалізації отримують заможні індивіди або країни з високим рівнем доходів та розвинутими фінансовими системами. Таким чином, основним негативним наслідком глобалізації є диспропорції у світовій економіці, тобто поглиблення нерівномірності розвитку країн світу. Слабка економічна політика ряду країн, що розвиваються, не дає змоги їм активно брати участь у світогосподарській діяльності, що позбавляє ці країни можливості скористатись перевагами інтеграції у світове господарство. Протекціонізм та замкнутість національних економік не тільки не здатні вирішити проблему, але й призводять до її загострення.

Вирішити проблему нерівномірного впливу результатів глобалізації на національні економіки можливо шляхом розподілу переваг від неї всередині країн та між ними. Ці питання повинен вирішувати міжнародний інститут на базі глобального співробітництва. Оскільки бідні країни не мають жодного шансу конкурувати в глобальному середовищі, вони потребують допомоги на початковому етапі. Тому багаті країни та міжнародні організації повинні дотримуватись своїх зобов'язань та зміцнити підтримку країн, що розвиваються[11, c. 302-305].

Інша проблема глобалізації викликана занепокоєнням окремих країн, уряди яких можуть втратити контроль над економічними процесами в країні. Це зумовлюється зростанням потужності сильних держав, багатонаціональних та глобальних корпорацій та міжнародних організацій, які справляють вплив на слабкі держави, поступово отримуючи контроль над їх економічним розвитком. У такому випадку глобалізація сприяє зростанню та зміцненню сильних держав та організацій і ще більше ускладнює економічне становище країн, що перебувають на стадії становлення ринкової економіки.

До негативних наслідків процесу глобалізації належать підвищення нестійкості та нестабільності економіки. Економічна нестабільність зазвичай пов'язана з проблемами фінансово-бюджетної стабілізації та зниженням інфляції. Результатом нестійкості економічного розвитку є непередбаченість та непрогнозованість тенденцій розвитку господарського життя через коливання основних макроекономічних показників. Зростання невизначеності скорочує надходження іноземного капіталу в країну та зумовлює його вилучення з економіки.

Проблема глобальної нестабільності в економіці, викликана поширенням процесів глобалізації, пояснюється зростанням взаємозалежності національних економік на світовому рівні. Тому економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або глобальні наслідки. Тобто причини підвищення нестабільності економіки можна пояснити кореляцією між ступенем взаємопов’язаності параметрів складної системи та ступенем її нестійкості. Ученими-біологами було встановлено, що зростання ступеня взаємодії параметрів складної системи веде до різкого збільшення ступеня її нестабільності. Такий висновок є справжнім і для світової економічної системи, про що свідчить світова практика господарювання.

Протягом тривалого часу глобалізація вважалась умовою майбутнього процвітання нації. Першим реальним негативним проявом глобалізації стала хвиля південноазіатської фінансової кризи наприкінці 90-х pp. Одні з найбільш швидко зростаючих економік світу, що будували свою стратегію на взаємній кооперації з іншими країнами та активно розвивали внутрішні фінансові ринки, опинились на межі краху в лічені дні.

Аналіз такої ситуації доводить, що економіки постраждалих країн були дійсно достатньо інтегрованими у світову економічну систему, але розвиток внутрішніх фінансових ринків та механізмів їх захисту був дуже слабким. Крім того, кожна країна має свої темпи розвитку, свій шлях до стабілізації та свої національні особливості, які необхідно враховувати при формуванні фінансової та економічної системи. Застосовувати тут досвід західних розвинутих країн є недоречним, що може мати фатальні наслідки для приймаючих економік. Так і сталося з південноазіатськими країнами.

Негативні наслідки глобалізації зумовили розробку нової теорії, відповідно до якої існує так званий поріг у фінансовому розвитку країни, після проходження якого загроза негативних наслідків від відкриття своєї економіки значно знижується. Доцільність інтегруватися до світового господарства має місце тільки для тих країн, які перебувають у групі середнього доходу на душу населення і мають достатню ступінь розвитку внутрішньої фінансової системи до виходу на світові ринки. Суттєвими передумовами глобальної інтеграції є формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного. Країнам, які не відповідають зазначеним показникам, вихід на світові ринки не є закритим, але вони стикаються з загрозою отримання негативних наслідків глобалізації[8, c. 372-375].

Враховуючи вищезазначене, ситуація в Україні виглядає не досить оптимістично, її позитивне зрушення до економічного зростання є лише початковою стадією "відлиги" після затяжної кризи. У світовому рейтингу конкурентоспроможності 2004 р. Україна посіла 84-е місце, підвищивши рейтинг на шість позицій.

Але сусідами по рейтингу зверху є Кенія, Уганда, Сенегал, а знизу — Еквадор, Нігерія і Замбія. Це свідчить про відносність економічної стабілізації в Україні.

У рейтингу глобалізації, опублікованому журналом Foreign Policy у 2004 p., серед 162-х країн світу Україна посіла 43-є місце. При складанні рейтингу враховувались чотири основні параметри. По-перше, економічна інтеграція — обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій. По-друге, персональні контакти — міжнародні поїздки, туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів. По-третє, технологія — кількість користувачів Інтернет, кількість інтернет-серверів. І по-четверте, втягнення до міжнародної політики — членство держав у міжнародних організаціях, кількість посольств.

Для України дуже важливим є врахування негативних наслідків глобалізації та кризи азіатських країн. Необхідним є розробка власної обґрунтованої стратегії розвитку, а не перенесення досвіду розвинутих країн на українську економіку. Прикладом такої практики є успіх китайської економіки, реформування якої здійснювалось всупереч рекомендаціям міжнародних організацій. Сьогодні Китай є лідером за темпами розвитку та обсягом залучених іноземних інвестицій.

Адаптація України до світового співтовариства вимагає проведення реформування правової системи, яка забезпечить відповідність національного законодавства міжнародним вимогам. Необхідним є дотримання ринкових умов господарювання, спрямування на інтенсивний розвиток, зниження податкового тиску, скорочення внутрішньої та зовнішньої заборгованості, проведення соціальної політики. Для виходу на світову арену країна повинна створити потужний національний ринок, який дозволить їй визначити та закріпити пріоритетні ніші на міжнародних ринках. Усі ці умови сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності України та покращанню інвестиційного клімату.

Для входження у світовий економічний простір Україна має дотримуватись принципів вільної торгівлі та відкритості економіки, створивши при цьому відповідні механізми захисту внутрішньої економіки від можливих потрясінь на світових фінансових ринках[5, c. 368-370].

Висновки

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Глобалізацію можна розглядати як загальне розширення та поглиблення міжнародних процесів інвестування, виробництва, постачання та збуту, фінансів, науково-технічного прогресу, освіти. Тобто глобалізація охоплює всі сфери суспільного життя, у результаті чого соціально-економічний процес однієї країни стає складовою інтернаціонального або світового процесу.

Особливо швидких темпів глобалізація набрала в другій половині XX ст., що супроводжувалось зростанням світової економіки, обсягів торгівлі та неймовірними міграційними процесами. Основною передумовою стрімкого розвитку процесів глобалізації стала об'єктивна необхідність усунення торговельних бар'єрів між країнами світу з метою розширення ринку та створення умов для більш повної реалізації економічних інтересів окремих держав. Це призвело до активізації обміну товарами та послугами, інформацією, капіталом, робочою силою, створюючи при цьому додаткові умови для зростання країни та підвищення її конкурентоспроможності.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.