Міжнародна міграція робочої сили та економічне значення цього явища
Вступ.
1. Суть і сучасні риси міжнародної трудової міграції.
2. Причини міжнародної міграції робочої сили.
3. Основні види міграції та міжнародні центри тяжіння робочої сили.
4. Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили.
5. Розвиток міжнародної міграції робочої сили в Україні.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами: структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.
Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемне, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.
Актуальність: міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих.
Мета: розкрити механізм регулювання міграції робочої сили в Україні та світі.
Основні завдання: 1.охарактеризувати регулювання міжнародної міграції робочої сили; 2. розглянути зовнішню трудову міграцію; 3. розкрити участь України в міждержавному обміні робочою силою.
1. Суть і сучасні риси міжнародної трудової міграції
Сучасні МЕВ нерозривно пов'язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, рееміграція населення. Під цими поняттями розуміють:
• міграція (від лат. migratio — переселення, переміщення) —
переміщення через кордон;
• імміграція (від лат. immigrare — вселяюся) — це в'їзд в країну
на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;
• еміграція (від лат. emigrare — виселення) — переселення
громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове
проживання;
• рееміграція — це виїзд іммігрантів з країни імміграції або
повернення емігрантів на батьківщину.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн — експортерів і країн — імпортерів робочої сили.
Ринок робочої сили виконує такі функції [14, с. 66]:
а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);
б) регулює попит і пропозицію робочої сили;
в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;
г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;
д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;
є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;
є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;
ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили.
Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська [13, с. 74]. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.
Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.
Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.
Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.
Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:
• зростання масштабів міграції;
• збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн;
• розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що
утворилися на території екс-СРСР;
• формування нових центрів залучення робочої сили;
• зростання нелегальної імміграції;
• посилення "відпливу інтелекту";
• ротаційний характер міграції.
На початок 90-х років у світі нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції[8, c. 4].
Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці — для робітників — громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.
Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники.
Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:
• постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;
• те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;
• бажання покращити своє матеріальне становище;
• більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;
• національна та релігійна нетерпимість;
• зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.
Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції[13, c. 127-128].
2. Причини міжнародної міграції робочої сили
Міжнародна міграція робочої сили має давню історію. Ще за кілька тисячоліть до нашої ери великі маси людей "переїжджали на роботу за кордон". Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилона, Персії, Греції, Риму та ін.) було створено працею рабів, які походили з інших країн. Головна особливість стародавньої міграції робочої сили полягала в її примусовому характері.
Епоха середньовіччя, особливо раннього, характеризується різким послабленням міжнародної міграції робочої сили порівняно з античністю. Найбільш розповсюдженими в цей період були "військова" форма міграції та міжнародний ринок найманої "ратної праці". Ця форма міграції була особливо популярною в Західній Європі.
Могутнім поштовхом до масової міграції робочої сили стали Великі географічні відкриття і розвиток капіталізму в Європі. Цей період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до 60-х років XIX ст. прийнято вважати періодом первісної або "старої" міграції.
Наступний період міжнародної міграції робочої сили (який часто називають періодом "нової міграції") тривав з 60-х років XIX ст. до Другої світової війни. Цей період, як і попередні, також мав свої особливості і характерні риси.
Масова міграція населення стала одним із характерних явищ життя світового співтовариства другої половини XX ст. і особливо його 90-х років.
В наш час міжнародна міграція робочої сили насамперед зумовлена:
1) швидким зростанням населення нашої планети;
2) нерівномірністю економічного розвитку країн світового співтовариства.
3) розвитком сучасної науково-технічної революції;
4) соціально-політичним розвитком окремих регіонів світу та держав;
5) екологічним станом національного господарства.
Тому перед тим, як перейти до розгляду сутності міжнародної міграції робочої сили, необхідно дати характеристику демографічної ситуації на нашій планеті.
I. Демографічна ситуація на нашій планеті характеризується швидким
зростанням населення. Так, за статистикою ООН:
• 1-й рік нашої ери — 200 млн.;
• 1830 рік — 1 млрд. (за 1830 років);
• 1930 рік — 2 млрд. (за 100 років);
• 1960 рік — 3 млрд. (за ЗО років);
• 1976 рік— 4 млрд. (за 15 років);
• 1989 рік— 5 млрд. (за 13 років);
• 2000 рік — 6 млрд. (за 11 років);
• 2010 рік — 12—13 млрд. (за 10 років).
II. Умови життя ускладнюються та погіршуються.
Так, за розрахунками французького вченого Жака-Іва Кусто у 1991 р. на Земній кулі проживало 5,6 млрд чоловік, із них:
• 500 млн жило добре;
• 900 млн жило у злиднях та голоді;
• 2,5 млрд постійно недоїдало;
• 1,7 млрд не мало нормальної питної води.
Це, в основному, змушує населення шукати кращих умов життя в інших країнах світу.
III. Демографічну ситуацію контролюють і регулюють держави, міжнародні організації за допомогою проведення демографічної політики.
Демографічна політика — це сукупність заходів держав і міжнародних організацій, спрямованих на стимулювання або скорочення народжуваності населення.
При цьому важливе значення має поділ населення Землі за сферами зайнятості і місцем проживання.
1. В цілому у світі:
• у сільському господарстві зайнято 50 % населення;
• у промисловості — 20 % населення;
• у сфері послуг — ЗО % населення.
2. В індустріальних країнах:
• у сільському господарстві зайнято 13 % населення;
• у промисловості — 36 % населення;
• у сфері послуг — 51 % населення.
3. У країнах, що розвиваються:
• у сільському господарстві зайнято 65 % населення;
• у промисловості — 15 % населення;
• у сфері послуг — 20 % населення.
IV. Важливою рисою сучасної демографічної ситуації є регіональна вікова структура населення світу.
1. Всього у світі:
• до 14 років — 34 % населення;
• 15—64 роки — 60 % населення;
• старші за 65 років — 6 % населення.
2. Західна Європа:
• до 14 років — 20 % населення;
• 15—64 роки — 67 % населення;
• старші за 65 років — 13 % населення.
3. Африка:
• до 14 років — 45 % населення;
• 15—64 роки — 52 % населення;
• старші за 65 років — 3 % населення.
4. Азія:
• до 14 років — 35 % населення;
• 15—64 роки — 60 % населення;
• старші за 65 років — 5 % населення.
V. Характерною рисою демографічної ситуації в наш час є співвідношення між населенням чоловічої та жіночої статі світу, у тому числі за територіальною ознакою.
1. Народжуваність:
• у світі нині — 1040 чоловіків на 1000 жінок;
• у Європі — 1060 чоловіків на 1000 жінок;
• в Африці — 1000 чоловіків на 1000 жінок.
2. У працездатному віці (15—64 роки) на 1000 жінок припадає:
• в Африці — 979 чоловіків;
• у СІЛА — 990 чоловіків;
• у країнах СНД — 937 чоловіків.
3. У віці, старшому 65 років, на 1000 жінок припадає:
• в Африці — 889 чоловіків;
• у Європі — 649 чоловіків;
• у СІЛА — 741 чоловіків;
• в Австрії — 818 чоловіків;
• у країнах СНД — 444 чоловіків[12, c. 116-120].
Отже, сучасна демографічна ситуація в цілому у світі, в окремих регіонах і по країнах має різні особливості. Це суттєво впливає на розвиток міжнародної міграції робочої сили.
Зовнішня міграція, крім того, має дві сторони:
1) еміграція, тобто виїзд працездатного населення з країни перебування для довготривалого чи постійного проживання в іншу країну;
2) імміграція, тобто приїзд робочої сили в країну з-за кордону.
Існує поняття і рееміграції, яка означає процес повернення емігрантів до своєї країни.
Залежно від тривалості кожного переміщення міграція робочої сили поділяється на: постійну, або безповоротну; тимчасову, як правило, внутрішньоконтинентальну; сезонну, пов'язану зі щорічними поїздками на заробітки; маятникову, яка передбачає щоденну поїздку до місця роботи за межі свого населеного пункту.
Залежно від правового статусу міграція робочої сили може бути легальною чи нелегальною.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах — трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній тощо.
Міжнародний ринок праці, який об'єднує національні і регіональні ринки робочої сили, існує у формі трудової міграції.
На середину 90-х років XX ст. у світі налічувалося більше 35 млн працівників-мігрантів проти 3,2 млн у 1960 р. Якщо зважати, що на кожного працівника-мігранта доводиться 3 утриманці, то чисельність мігруючого населення на середину 90-х років XX ст. перевищувала 100 млн осіб.
Робоча сила, переміщуючись з однієї країни до іншої, пропонує себе як товар, здійснює міжнародну трудову міграцію.
Причинами міграції робочої сили є чинники як економічного, так і неекономічного характеру. Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якому регіоні, країнах світового співтовариства з метою задоволення своїх життєвих потреб[7, c. 6].
Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є: 1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т. д.);
2) стабільний порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);
3) порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;
4) соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;
5) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;
6) політичні причини;
7) військові причини;
8) релігійні причини;
9) національні причини;
10) культурні причини.
Основу міжнародних потоків становлять робітники і меншою мірою службовці.
Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:
1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;
2) міграція в межах промислово розвинутих країн;
3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;
5) міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються.
Для промислово розвинутих країн наявність іноземної робочої сили з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб необхідними працівниками, без яких не можливий нормальний виробничий процес. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25 % усіх зайнятих у будівництві, третину — в автомобілебудуванні. У Бельгії вони становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії — 40 % будівельних робітників.
Міжнародна міграція робочої сили, що існує в межах промислово розвинутих країн, значною мірою пов'язана з неекономічними факторами. Однак і для цих країн характерне таке явище як "відплив інтелекту", наприклад із Західної Європи до США.
В останні роки зростає міграція робочої сили між країнами, що розвиваються. Головним чином це міграція між новими індустріальними країнами та іншими країнами, що розвиваються. Ця міграція визначалася, в основному, економічними причинами — більш високим рівнем життя, заробітної плати в країнах — імпортерах робочої сили.
Існує міграція робочої сили з розвинених країн до країн, що розвиваються. В основному це потік кваліфікованих кадрів з країн Європи і Північної Америки до країн, що розвиваються. Причини цієї міграції є як економічного, так і іншого характеру.
Одна з головних закономірностей сучасної міжнародної міграції полягає у значному та постійному збільшенні її масштабів, залученні до цього процесу трудящих практично всіх континентів.
Міграційні потоки розвиваються хвилеподібно. Спочатку в новій країні закріплюються емігранти-піонери. Потім до них приїжджають їхні родичі та друзі. Хвиля еміграції набирає сили, але через певний проміжок часу вона спадає. Потім процес повторюється: за першою хвилею емігрантів іде друга і т. д. При цьому існує залежність між міграційними хвилями і коливаннями ділової активності. Під час кризи, як правило, збільшується потік емігрантів, а під час економічного буму за інших однакових обставин відбувається активна імміграція.
Міжнародній міграції робочої сили характерні такі закономірності розвитку:
1) переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків;
2) зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили;
3) розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);
4) розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т. д.) та збільшення форм міграції;
5) збільшення обсягів нелегальної міграції;
6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;
7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;
8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості і швидкості міграції населення[2, c. 137-140].
3. Основні види міграції та міжнародні центри тяжіння робочої сили
Міжнародну міграцію робочої сили можна класифікувати за такими шістьма ознаками:
1. За характером переміщення населення:
а) внутрішня міграція — переміщення населення в межах однієї країни;
б) зовнішня міграція — переміщення населення за межами своєї країни;
в) інтеграційна міграція — переміщення населення всередині держав інтеграційного об'єднання — ЄС, ЄАСТ тощо.
2. За часом:
а) остаточна (незворотна) міграція — виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання;
б) тимчасова (зворотна) міграція — виїзд населення в іншу країну на певний період часу;
в) сезонна міграція — це виїзд населення в іншу країну в певний період часу на певний термін, наприклад, для проведення сільськогосподарських робіт;
г) маятникова міграція, яка часто повторюється. Вона передбачає, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій країні. Це характерно для населення прикордонних районів.
3. За напрямком руху:
а) еміграція — виїзд населення за межі своєї країни;
б) імміграція — в'їзд населення в країну;
в) рееміграція — в'їзд емігрантів у свою країну.
4. За організацією:
а) добровільна міграція — непримусове переміщення населення;
б) самодіяльна міграція — нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо);
в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;
г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.
5. За професійним складом:
а) міграція робітників;
б) міграція спеціалістів;
в) міграція представників гуманітарних професій.
6. За якісним складом:
а) міграція робочої сили низької кваліфікації;
б) міграція робочої сили високої кваліфікації;
в) міграція вчених (тобто "відплив інтелекту").
Як показує практика, напрямки міжнародних міграційних потоків змінювалися і продовжують змінюватися. У першій третині XX ст. більше половини всіх емігрантів прямували до США. Решта мігрантів приблизно порівну ділилася між британськими домініонами (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз) і країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія та ін.).
Після Другої світової війни збільшення масштабів міграції супроводжувалося істотною зміною її пріоритетних напрямків. Поряд із СІЛА і Канадою міграційні потоки почали спрямовуватися до Західної Європи і особливо до країн ЄЕС[5, c. 65-66].
В останні десятиріччя сформувалися нові ринки робочої сили внаслідок не тільки міжконтинентальної, а й внутрішньоконтинентальної міграції населення. Перший центр тяжіння мігрантів сформувався в Західній Європі. Тут тільки у країнах Європейського Союзу нараховується 13 млн мігрантів та членів їхніх сімей. Основну частину іммігрантів приймають Німеччина, Франція, Велика Британія, а також Бельгія, Нідерланди, Швеція та Швейцарія.
За прогнозами європейських експертів, у зв'язку зі створенням єдиного ринку в міграційних потоках відбудуться деякі зміни. Погано організована масова імміграція працівників низької кваліфікації поступиться місцем колективним договорам цільового призначення.
Другий центр тяжіння трудящих мігрантів сформувався у 70-ті роки XX ст. в регіоні Близького Сходу. Нафтовидобувні країни притягують на промисли величезну кількість людей з Індії, Бангладеш, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії. Частка іммігрантів у загальній чисельності робочої сили окремих країн Близького Сходу досить значна. Так в Об'єднаних Арабських Еміратах вона становить 97 %, у Кувейті — 86,5 %, Саудівській Аравії — 40 %.
Третій центр сучасної імміграції робочої сили знаходиться у США. Історично трудові ресурси цієї країни склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Повоєнна імміграція до Сполучених Штатів Америки складалася з декількох етапів. Перший являв собою могутній європейський потік, коли з країн Західної Європи приїхало до США 6,6 млн осіб. Другий розпочався в 1965 p., коли був прийнятий закон, що створив сприятливі умови для вихідців з Азії і Латинської Америки. З 1993 р. веде свій відлік третій етап, в якому віддається перевага емігрантам із Європи — Ірландії, Італії, Польщі, а також з Аргентини.
Четвертий міжнародний регіон міграції сформувався в Австралії, де працює більше 200 тис. іноземних робітників.
П'ятим центром трудової міграції є країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) — Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань.
В Латинській Америці формується шостий центр тяжіння робочої сили, де іммігрантів приймають в основному Аргентина і Венесуела.
Міграційні процеси останніх років характеризуються не тільки зростанням масштабів, а й формуванням нових явищ, яких не було в недалекому минулому. Так, ще недавно можна було чітко відмежувати країни, які приймають робочу силу, від країн, які її постачають. У сучасних умовах все більша кількість країн втягується у процес одночасної еміграції / імміграції населення.
Крім того, якщо в галузі руху міжнародних потоків товарів і послуг пануючою тенденцією є лібералізація зовнішньоторговельних зв'язків, то щодо переміщення робочої сили діє система державного і міждержавного регулювання міграції, яка має тенденцію до посилення. В цьому полягає одна з відмінностей міграції робочої сили від зовнішньої торгівлі[9, c. 206-208].
4. Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили
Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми.
Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги:
• внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;
• іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;
• при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;
• іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;
• іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.
Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн знівелювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.
Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва в країні.
Необхідно також зазначити, що економіка цілого ряду промислово розвинених держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти. Ними зроблено значний внесок і в розвиток економіки США, ПАР, Аргентини та інших країн.Але імпорт робочої сили має і "зворотний бік". Так додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття. Крім того, масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ[10, c. 136-137].
Необхідно також зазначити, що трудящі-іноземці, як правило, зазнають у країні — імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи" сферою медичного обслуговування, страхування.
Країни, що експортують робочу силу, також отримують цілий ряд як переваг, так і додаткових труднощів. До переваг можна віднести таке:
1) експорт робочої сили є важливим джерелом надходжень ВКВ у країну. За даними МВФ, середня норма прибутку від експорту товарів становить 20 %, послуг — 50 %, а від експорту робочої сили вона значно вища. Так колишня Югославія у 80-х роках XX ст. отримувала від експорту робочої сили тільки у вигляді переказів 3,5 млрд дол. США, а при повернені працівників з-за кордону — ще стільки ж;
2) експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні;
3) безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо.
Водночас країни — експортери робочої сили стикаються з певними негативними явищами. Головне — це "відплив інтелекту", тобто кваліфікованих, ініціативних кадрів, які так необхідні національній економіці.
Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним.
Наслідки для країн імміграції
1. Країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами. Так, за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол., лікаря —646 тис. дол.
2. Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати.
3. Робітники-емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.
4. Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном.
Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.
Наслідки для країн еміграції
Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.
Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.
Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу[11, c. 89].
5. Розвиток міжнародної міграції робочої сили в Україні
В ММРС бере активну участь і Україна. Основними країнами імпорту робочої сили для України є США і Канада. У сучасних умовах у США проживає 1 млн 200 тис. іммігрантів з України, у Канаді — 530 тис. іммігрантів.
Головними причинами еміграції населення з України є:
1) низький життєвий рівень населення;
2) незадоволеність роботою та умовами праці;
3) недостатній рівень заробітної платні;
4) національні причини (виїзд на історичну батьківщину, наприклад євреїв);
5) екологічні причини;
б) політичні причини.
Ці причини еміграції робочої сили відповідають загальним причинам міжнародної міграції робочої сили, але разом з тим мають деякі особливості. Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:
І етап — кінець XVIII ст. (1799 р.) — кінець XIX ст. (1899 p.). Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі. Головні напрямки еміграції: США — більше 200 тис. осіб, Південна Америка — 300 тис. осіб.
II етап — з 1899 р. по 1914 р.
Основні особливості:
1) еміграція робітників, селян, інтелігенції;
2) напрямок еміграції — США, Канада, Південна Америка;
3) кількість емігрантів — близько 400 тис. осіб.
III етап — з 1918 р. по 1939 р.
Основні особливості:
1) еміграція робочої сили в основному з політичних мотивів;
2) високий рівень освіти емігрантів;
3) напрямок еміграції — США, Канада, Західна Європа;
4) різке скорочення кількості емігрантів — близько 40 тис. осіб.
IV етап — 1945—1960 pp.
Основні особливості:
1) мотиви еміграції в основному політичні;
2) зростання частки висококваліфікованих емігрантів;
3) напрямок еміграції: США — 80 тис. осіб, Канада — 50 тис, Західна Європа — 70 тис, Південна Америка — 120 тис, Австралія — 21 тис. осіб.
V етап — з 1960 р. по теперішній час.
Основні особливості:
1) виїзд кваліфікованих кадрів — "відплив інтелекту";
2) напрямок еміграції: США — 52 тис. осіб (1990 p.); Західна Європа — 146 тис, Ізраїль — 230 тис осіб.
Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава — експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном [14, с. 72]. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.
Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України — Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом — і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема — Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо. У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном — у промисловості, будівництві, сільському господарстві. Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.
Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.
З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців [14, с. 72] повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки — створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном. В цілому можна говорити про те, що розвиток в Україні міжнародної міграції робочої сили, яка призводить до значного відпливу трудових ресурсів, несприятливо впливає на розвиток трудових ресурсів нашої країни[1, c. 34-39].
Висновки
Міжнародна міграція робочої сили — це процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення з країни до країни, викликаний причинами економічного характеру.
Конкретне з'ясування сутності процесу міжнародної міграції робочої сили передбачає розгляд основних понять, які його характеризують. Ці поняття розкриваються перш за все у структурі населення за ознакою їх відношення до трудової діяльності.
У свою чергу зовнішня міграція поділяється на міжконтинентальну і внутрішньоконтинентальну.
Інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.
Таким чином, хоча пріоритети міграційної політики в Україні визначені, її практичне здійснення утруднене, насамперед, через хронічну недостачу бюджетних засобів. Першочерговими задачами є скорочення масштабів еміграції, перетворення безповоротної еміграції в поворотну, забезпечення гідних умов прийому іммігрантів і політичних біженців, усунення причин, що штовхають людей до нелегальної міграції.
Список використаної літератури
- Варецька О. Соціально-економічне підґрунтя трудової міграції населення України // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 5. — С. 34-39
- Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Підручник. -К.: Кондор, 2005. -263, с.
- Довжук Б.Актуальне регіональне дослідження трудової міграці // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 3. — С. 37-39
- Дяченко Б. І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. -2005. -№ 2. — С.138-143.
- Євтух В. Міграційна криза і як її побороти. Спроба державного регулювання // Віче. -1997. -№ 7. — С. 62-77
- Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. -К.: Знання-Прес, 2002. -382, с.
- Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Праця і зарплата. -2006. -№ 19. — С. 6
- Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Юридичний Вісник України. -2006. -№ 17. — С. 4
- Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання-Прес, 2003. -405, с.
- Липов В. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с.
- Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак.. -К.: Либідь, 1992. -190, с.
- Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
- Роменчак О. Визначення та класифікація міграцій: наближення до операційних понять // Політичний менеджмент. -2006. -№ 2. — С. 127-139
- Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 231 с.