Вступ.

1. ПОНЯТТЯ І МЕТИ ТЛУМАЧЕННЯ.

2. ВИДИ І СПОСОБИ ТЛУМАЧЕННЯ, СУБ'ЄКТИ ТЛУМАЧЕННЯ.

3. ОСОБЛИВОСТІ ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ.

ВИСНОВОК

Вступ.

Будь-яка діяльність плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не буває без з'ясування змісту правових вимог.

Без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм неможливо правове регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення нормативних актів є необхідною передумовою для правильного здійснення норм права.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового чи повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткої смерті про зміст діючих норм виникає в ході правотворческой роботи. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знань справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при висновку угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридично значимих дій і т.д.

При написанні даної роботи використовувалася велика кількість літератури. У сучасній юридичній науці дослідження даної проблеми зв'язано з іменами Пиголкина А.С., Вопленко Н.Н., Черданцева А.Ф., Хабриевой Т.Я. Однак єдиного підходу до питань тлумачення в авторів немає. Особливо суперечливі думки радянських і закордонних учених. Ціль даної роботи спробувати проаналізувати і систематизувати існуючі думки і відповісти на запитання про те, яка мета тлумачення, хто є суб'єктом тлумачення, які особливості тлумачення Конституції. А в зв'язку з прийняттям 24 листопада 1996 року нової редакції Конституції Республіки Бєларус ця проблема придбала сьогодні особливу актуальність і значимість.

1. ПОНЯТТЯ І МЕТИ ТЛУМАЧЕННЯ.

Термін "тлумачення" (іnterpretatіo) багатозначний. Під тлумаченням (тлумаченням) найчастіше розуміється будь-який пізнавальний процес, спрямований на пояснення явищ чи природи суспільних явищ. У більш вузькому змісті слова під тлумаченням розуміються пояснення виражень, формул, символів, тобто знаків природної чи штучної мови. Терміном "тлумачення" позначається також сукупність значень (змістів), що придаются знакам природної чи штучної мови. Таким чином, під тлумаченням розуміється з одного боку, визначений розумовий (пізнавальний) процес, спрямований на пояснення знакової системи, а з інший результат цього процесу, виражений у сукупності висловлень природної мови, що додає зазначеній системі визначене значення (зміст).

У юридичній науці і практиці аналогічно вживається термін "тлумачення права (чи закону)". І тут, з одного боку, під тлумаченням права розуміється визначений розумовий процес, спрямований на встановлення змісту норм права шляхом виявлення значень і змісту термінів і виражень (знаків природної мови), ув'язнених у нормативних актах. Таке розуміння тлумачення позначається звичайно шляхом вираження "з'ясування змісту (змісту) норм права". Воно знаходить свою характеристику в сукупності способів тлумачення. З іншого боку, під тлумаченням права (норм права, закону) розуміється результат розумового процесу (з'ясування), що фіксується в сукупності мовних висловлень, що відбивають зміст норм права.

Тлумаченні правової норми являє собою складне явище интелектуально-волевого характеру, спрямоване на пізнання і пояснення змісту права з метою їх найбільш правильної реалізації.

Тлумачення є необхідним і дуже важливим елементом юридичної діяльності, хоча в багатьох випадках цей процес зовні непомітний, оскільки відбувається найчастіше автоматично, як саме собою що розуміється, без ясно вираженої мети тлумачити словесне вираження правової норми. Це порозумівається тим, що тлумачення нормативного акта звичайно є не самоціллю, а лише засобом для того, щоб правильно зі знанням справи здійснювати правові норми в реальному житті, а також видавати підзаконні нормативні акти.

Тлумачення у своєму першому значенні, внутрішній розумовий процес, що відбувається у свідомості обличчя, що застосовує правову норму, — це необхідний підготовчий етап, передумова для правильного рішення конкретної справи, проведення кодификационной роботи, складання збор і картотек законодавства, обліку нормативних актів. Тлумачення ж, як виражене зовні роз'яснення змісту правової норми, об'єктивується як у формі офіційного акта державного органа, так і у формі дава громадськими чи організаціями окремими обличчями рекомендацій і рад, що не мають формально обов'язкового характеру. Його ціль забезпечити правильне й однакове здійснення тлумачення норми у всіх випадках на який вона розрахована, усунути неясності і можливі помилки при її застосуванні. Зазначені аспекти найбільше чітко проглядаються при застосуванні права: чи обличчя орган, що застосовують юридичну норму, повинні усвідомити їхній зміст і ознайомитися з роз'ясненнями, що даються офіційними органами, наукою права. З'ясування норм передбачає мета установити її зміст у повному обсязі, у теж час роз'яснення має, як правило, більш конкретне призначення — розкрити зміст того чи іншого терміна, пояснити на кого поширює своя дія толкуемая норма.

Необхідність тлумачення норм права обумовлено їхніми ознаками, особливостями форм вираження зовні і функционорования.1 Неясність правової норми може зовні проявитися в наступних формах: недостатня визначеність; недостатня точність тих чи інших слів і виражень у нормативному акті; неповнота норми, коли законодавець не взяв до уваги деякі сторони суспільних відносин, що він хотів врегулювати; внутрішнє протиріччя самої правової норми.

Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер (нормативність), поширення їхньої дії на широке коло суб'єктів і ситуацій. У теж час норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. Тому в ході реалізації, і правозастосування зокрема , виникає необхідність конкретизувати ті чи інші змістовні елементи норм права, виражені в загальній і абстрактній формі, і в такий спосіб наблизити зміст норм права до конкретних ситуацій. У ході тлумачення загальні й абстрактні норми переводяться на мову більш конкретних висловлень, не зухвалі сумніви про відносність толкуемой норми саме до даної ситуації, що підлягає юридичному дозволу.

Кожна норма права регулює визначений вид суспільних відносин, обкреслений у нормах права загалом. Конкретні ж відносини визначеного виду, регульовані нормами права, не тільки численні, але і мають індивідуальні ознаки, особливостями, хоча і містять, зберігають істотні риси, властивому усьому виду відносин. Ця індивідуальність відносин у процесі застосування до них норм права породжує різноманіття питань, відповіді на який можна одержати тільки шляхом тлумачення.

Не виключена поява в суспільному житті і нових відносинах, життєвих ситуацій, що не існували в момент створення чи закону не одержали широкого розвитку, поширення ситуацій, що конкретно не мав на увазі законодавець, однак у силу абстрактного характеру норм права охопив їх регулюванням. Поява таких нових життєвих ситуацій, оказавшихся урегульованими нормами права в силу загального характеру останніх, також породжує різні питання, що вимагають відповіді шляхом тлумачення.

Варто також знати, що правотворчество і тлумачення — різні речі, що чітко розрізняються одна від іншої. Інтерпретатор правової норми — не творець правий. Він повинний лише з'ясувати, установити усенародну волю, виражену в нормативні акті. Предмет дослідження при тлумаченні — правова норма, за межі якої при строгому дотриманні режиму законності інтерпретатор ні в якому разі не в праві вийти. Норма права в силу своєї абстрактності може враховувати не тільки факти, виникнення яких передбачав законодавець, але під її дію можуть підпасти і непередбачені законодавцем знову з'являються факти і ситуації. "Не передбачення" тут, звичайно, відносно. "Не передбачення" тільки в конкретності, але мається передбачення в абстрактності, узагальненості. Якщо враховувати, що норми права тлумачаться, як правило, стосовно до конкретних ситуацій, то поява нових ситуацій, який не існувало в момент видання норми, у визначеній мері сприяє "руху", "розгортанню" її змісту. "Рух" у даному випадку також відносно. Це "рух" конкретності в рамках абстрактності. Поява нових фактів "збагачує" зміст загальної й абстрактної норми.

Розвиток і зміна змісту присуще особливо нормам, у формулюваннях яких містяться оцінні терміни. Зміст понять, позначених оцінними термінами, міняється разом зі зміною соціально-політичної й економічної обстановки. Міняється тому, що міняються критерії соціальної оцінки тих чи інших явищ, позначених цими термінами.

Процес пізнання при тлумаченні нормативні актів у значній мірі полегшений тим, що сам предмет тлумачення — об'єктивний результат думок законодавця. У силу цього при тлумаченні нормативні актів у принципі вкрай рідка свідомість інтерпретатора виявляється нездатним узагалі з'ясувати зміст досліджуваного нормативні акта. Це зовсім не означає, що роль інтерпретатора зводиться до ролі машини, що механічно тлумачить нормативні акти. Тлумачення — активна, творча і кропітка діяльність, свого роду мистецтво, де необхідне активне застосування інтерпретатором своїх знань і досвіду. Але ця діяльність не повинна бути спрямована не на те, щоб обійти веління закону, чи розширити звузити зміст правової норми і змінити її, а на те, щоб правову норму правильно і всебічно досліджувати, з'ясувати той зміст, що законодавець вклав у словесне формулювання норми. Тому, тлумачачи норми права, необхідно добре знати різноманітні сторони життя суспільства, глибоко розбиратися в специфіці кожного роду суспільних відносин. Крім того інтерпретатору потрібні визначені знання в області логіки, граматики, психології, історії і т.д. У свій час Е. В. Васьковский правильно вказував, що кожна правова норма " являє собою виражену в словах думка законодавця. Отже, мистецтво тлумачення законів зводиться до уміння розуміти людську мову".

Метою тлумачення нормативні актів, як правило, є не просто абстрактне розуміння змісту правової норми заради чисто академічних цілей, а пізнання її для того, щоб правильно на її основі вирішувати конкретні життєві випадки. Тлумачення законів і інших нормативні актів є одним із засобів зміцнення законності, її забезпечення. Як би гарний закон ні був без правильного і глибокого його тлумачення неможливе зміцнення законності. Недостатньо глибоке і правильне тлумачення норм права, і, отже, неправильне їхнє застосування здатне привести до дуже серйозних помилок при проведенні закону в життя. Усунення помилок розуміння, створення умов належної реалізації права переслідують акти тлумачення. Тлумачення в правовій державі повинне служити мети правильного, точного, однакового розуміння і застосування законів, мети виявлення тієї суті закону, що законодавець вклав у словесне формулювання, покликано протидіяти будь-яким спробам відійти від точного змісту правових норм, протиставляти під різними приводами "буквальний" і "дійсний" зміст цих норм. Основною ідеєю, який повинне бути перейняте все навчання про тлумачення нормативні актів, є ідея всілякого зміцнення законності, її охорони.

2. ВИДИ І СПОСОБИ ТЛУМАЧЕННЯ, СУБ'ЄКТИ ТЛУМАЧЕННЯ.

Прийоми тлумачення норм права — це методи підходу до їхнього дослідження, способи за допомогою яких думка інтерпретатора поглиблюється в зміст правової норми. Усвідомлюючи дійсний зміст і соціальне призначення правових норм, ми користаємося різними прийомами. Навчання про прийоми тлумачення було розроблено в практиці римських юристів і середньовічних глоссаров, однак уперше струнке і розгорнуте навчання про ці прийоми дав Савиньи.

Результат дослідження правової норми, що йде від більш простого й елементарних до більш складному і глибокий, дає нам щире представлення про зміст правової норми.

Таким чином, ми повинні виділити і вивчити наступні три прийоми тлумачення: текстове, тобто дослідження тексту норми; систематичне, тобто дослідження правової норми з погляду її зв'язку з іншими нормами; історико-політичне, тобто дослідження соціального значення правової норми, тих обставин, що обумовили її створення і дія.

Текстове тлумачення — це прийом, що звичайно називають граматичним, оскільки об'єктом дослідження в даному випадку є текст, так сказати зовнішня сторона норми. Однак як представляється, цей термін не зовсім удалий, оскільки він може наштовхнутися на думку, що мова йде лише про використання правил граматики. Текстове тлумачення виділяється як самостійний прийом не в силу цього. У противному випадку по тим же підставам, по яких ми виступаємо проти самостійного існування логічного тлумачення (прихильником якого є Черданцев А.Ф.), потрібно було б відкинути і "граматичне" тлумачення. Інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно як лексичну і синтаксичну, так і значеннєву структуру тексту норми, застосовує правила і граматики і логіки.

При такім тлумаченні потрібно з'ясувати, у яких словах, пропозиціях формулюється гіпотеза, санкція, диспозиція правової норми. Для цього встановлюється значення окремих слів, усвідомлюється їхня граматична форма (падіж, рід, число, вид, обличчя), визначається зв'язок між ними. Потім усвідомлюється граматична і значеннєва структура пропозицій, з яких складається норма. При текстовому тлумаченні норм права необхідно спеціально зупинитися на з'ясуванні значення окремих термінів. У законодавстві часто використовуються терміни, що мають загальноприйняте значення. Однак деяким з них придается в законі особливий зміст. Роз'яснення таких термінів нерідко дається в самих законах і інших нормативно-правових актах. Застосовуючи норми права, що містять терміни, уживані в різних значеннях, важливо установити їхній дійсний зміст, безпосередньо закладений самим правотворческим органом. У противному випадку це може привести до неправильного рішення юридичної справи.

Прикладом граматичного тлумачення може служити тлумачення термінів у звичайному слововживанні зміст, яких у багатьох випадках розпливчасто і допускає багатозначне тлумачення. Так, у відповідності зі статтею 87 КК Республіки Бєларус крадіжка визначається як таємне викрадення чужого майна. У практиці виникло запитання, як розуміти слова "таємне викрадення"; чи мається у виді тут викрадення майна тільки під час відсутності власника чи майна також у відсутності інших громадян. Неясне питання, чи є таємне викрадення в присутності потерпілого, якщо останній не здатний був зрозуміти що відбувається (малолітній, обличчя в стані сп'яніння і т.д.). Як видно, даний общеупотребимый термін приведе до неясностям і сумнівів.

У нормативно-правових актах широко використовуються спеціальні терміни з різних галузей техніки, науки, мистецтва. Для правильного їхнього з'ясування необхідне звертання до відповідного довідникам, чи словникам допомозі фахівців. Зміст досліджуваного слова тлумачиться так, як розумів його законодавець у момент видання норми. Основна лексична база, використовувана в нормах права, постійна. Однак можливість зміни значення слів існує і не можна це не враховувати при тлумаченні.

Наступна, не менш відповідальна задача — установлення значеннєвої і граматичної структури тексту, вивчення взаємозв'язку всіх пропозицій, що уточнюють, розвиваючий і конкретизирующихих зміст і в сукупності складових норму права. Установлення таких зв'язків особливо важливо у випадку, коли норма складається з декількох статей одного чи акта різних актів (внесення змін і доповнень у статтю, наступне її поширення, скасування якої-небудь частини і т.д.).

Норму права можна зрозуміти до кінця, якщо розглядати її в тісному логічному зв'язку з іншими нормами, близькими по змісту. Саме тому установлення визначеного зв'язку (як близької так і більш віддаленої) з іншими правовими нормами є необхідним і дуже важливим елементом тлумачення усіх без винятку норм. Таким чином, необхідність систематичного тлумачення викликається наявністю норм, що регулюють суміжні суспільні відносини, деякою мірою схожі один на одного і взаємно зв'язані між собою. За допомогою систематичного тлумачення ми можемо глибше і повніше осмислити правове веління, перевірити, поглибити й уточнити текстуальний зміст правової норми, усунути сумніву, що можуть виникнути в процесі граматичного тлумачення. Систематичне тлумачення — це з'ясування змісту норми права з погляду її зв'язку з іншими, самостійними правовими нормами, у залежності від місця, що займає дана норма в цілому в системі нормативного акта. При систематичному тлумаченні ми, по-перше, розкриваємо зміст правової норми в залежності від місця, що вона займає в системі чи кодексу іншого нормативного акта, у залежності від того, у якому по значимості нормативному акті ця норма сформульована, по-друге, порівнюємо досліджувану правову норму з іншими нормами даної галузі права, а також з нормами інших галузей, з якими знаходиться в тім чи іншому зв'язку і взаємозв'язку.

Так стаття 137 КК Республіки Бєларус передбачає відповідальність за порушення правил охорони праці. Але в цій статті нічого не говоритися про тім, у чому ці правила полягають. Таких правил багато, вони міститися в законах і інших нормативних актах і їх не можна не враховувати при тлумаченні статті 137.

Установлення систематичних зв'язків толкуемой норми з іншими, близькими їй по змісту, в одних випадках дозволяє всебічно розглянути першу норму без зради її змісту. В інших випадках близька норма може доповнити розпорядження досліджуваної норми, уточнювати її, ліквідувати можливість виникнення пробілів і непорозумінь при її застосуванні. Зв'язок норм з'являється також у тім, що одна норма може установлювати визначені виключення з загального правила, сформульованого в іншій нормі, змінювати в тім чи іншому ступені зміст іншої норми, чи обмежувати поширювати обсяг її дії.

Установлення системних зв'язків між нормами допомагає правильно зрозуміти сферу їхньої дії, коло облич яких вони стосуються, зміст того чи іншого терміна і т.д. Це особливо важливо, коли порівнюється видана раніше норма з новою, котра в якомусь ступені коректує її зміст.Систематичне тлумачення дозволяє виявити протиріччя і колізії в законодавстві, норми які хоча формально не скасовані, насправді замінені іншими і фактично не діють. При необхідному застосуванні аналогії закону цей прийом тлумачення допомагає знайти найбільш близьку по змісту, що підлягає дозволу, норму.

Вивчення історичної обстановки, що склалася при виданні досліджуваної правової норми, тих задач, що ставив перед собою законодавець при виданні цієї норми, установлення її соціального призначення на основі вивчення суспільних процесів, що обумовили її виникнення і дія, називається історико-політичним тлумаченням. При його застосуванні важливе використання документів і матеріалів, опублікованих у засобах масової інформації, літератури, що відбиває політику держави по рассматриваему питанню. Крім того історико-політичне тлумачення вивчає приамбулу і введення до толкуемым актів, їхнє офіційне і неофіційне тлумачення, тексти старих, скасованих актів по тому ж питанню, матеріали обговорення і прийняття толкуемой норми, а також враховує соціально-політичну обстановку, що складається в момент самого процесу тлумачення.

Історико-політичне тлумачення допомагає правильно й у кожнім історичному періоді диференційовано підійти до тлумачення того чи іншого чи терміна слова. Наприклад у ст. 421 ГК РСФСР1922 року вживається термін предмет розкоші. Зміст цього терміна перетерпіло серйозні измененения в силу зрослого матеріального добробуту людей, і тому тепер він тлумачиться трохи інакше, чим у двадцяті роки, коли був прийнятий Цивільний кодекс.

Природно, що це тлумачення повинне проводитися лише в рамках основного змісту досліджуваного акта, не повинне бути приводом для відходу від його точного змісту.

Зазначені прийоми завжди доповнюють і обумовлюють один одного. При тлумаченні нормативного акта до них завжди приходиться прибігати одночасно і паралельно. Вони дають позитивні результати лише в сукупності, у своєму взаємному проникненні; не можна успішно тлумачити нормативний акт тільки за допомогою одного якого-небудь прийому.

Правила і прийоми тлумачення полегшують зусилля інтерпретатора проникнути в суть правової норми. Однак вони не можуть замінити собою розум обличчя толкующего нормативні акт, його життєвий і правовий досвід, його юридичні знання. Прийоми тлумачення норм права — це методи підходу до їхнього дослідження, способи за допомогою яких думка інтерпретатора поглиблюється в зміст правової норми.

Роз'яснення законів і інших нормативних актів може виражатися як у формі офіційного акта повноважного на те органа, так і у формі не мають формально обов'язкового характеру рекомендацій і рад дава громадськими чи організаціями окремими обличчями складає істотну сторону проблеми тлумачення. Визначеному чи органу обличчю для виробництва роз'яснення необхідно, звичайно, усвідомити собі зміст нормативного акта, що роз'ясняється, однак це є лише необхідною передумовою для роз'яснення.

Будь-яке чи обличчя орган мають можливість роз'ясняти чи закон інший нормативний акт, але юридичні наслідки такого роз'яснення бувають різні. У залежності від наслідків, до яких приводить роз'яснення нормативних актів, можна виділити два основні види тлумачення. Офіційне тлумачення, що носить обов'язковий для виконання характер. Воно дається спеціально уповноваженими на те компетентними органами і формально зв'язує виконавців толкуемой норми. І неофіційне тлумачення, воно не носить формально обов'язкового характеру, і сила роз'яснення, що дається при цьому виді тлумачення, полягає тільки лише в його переконливості і правильності.

Офіційне тлумачення, що дається судовими чи іншими уповноваженими на те державними органами, а також органами громадських організацій по спеціальному уповноваженню держави, можна розділити на два види: нормативне і казуальне тлумачення.

Нормативним тлумаченням є офіційне роз'яснення правової норми компетентним органом обов'язкове для всіх облич і органів, що прямо попадають під юрисдикцію цього органа, що робить тлумачення, і поширюється на все коло випадків, передбачених толкуемой правовою нормою, забезпечуючи тим самим однакове і правильне проведення в життя розпоряджень цієї норми.

Офіційне нормативне тлумачення можна розділити на два види: автентичне тлумачення, тобто офіційне роз'яснення, що виходить від органа, що установив дану правову норму, і легальне тлумачення, здійснюване не самими нормотворческими органами, а іншими в силу повноважень, отриманих від держави. Легальне тлумачення повинне проводитися в рамках компетенції органа виробляючого роз'яснення. Його обов'язкова сила поширюється на тих суб'єктів, що потрапили під юрисдикцію органа, що дає тлумачення. Офіційне (легальне) тлумачення засноване на науковому підході до вивчення діючого права. Для судової діяльності особливо важливі роз'яснення Верховного Суду по справах застосування законодавства при розгляді судових справ. Такі керівні роз'яснення (у Республіці Бєларус вони видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду), будучи різновидом легального тлумачення, даються з питань судової практики на підставі розглянутих судами справ, є результатом їхнього узагальнення. У них роз'ясняються ті питання, що викликають сумніву і неясності в судових органів, породжують роз'єднаність у відправленні правосуддя, помилки і неправильні рішення. У той же час автентичне тлумачення — це розкриття волі законодавця, сформульованої в правовій нормі, її конкретизація. У ряді випадків нормативні акти, що на практиці викликали чи неясності суперечливо застосовувалися, офіційно роз'ясняються шляхом нормативного тлумачення самим органом, що видав цей акт. Акт нормативного тлумачення має ту ж юридичну чинність і як правило аналогічну зовнішню форму, як і акт, що роз'ясняється. Так, у Республіці Бєларус подібні роз'яснення можуть видаватися Президентом, Палатою Представників і іншими правотворческими органами.

Казуальним тлумаченням називається таке роз'яснення змісту правової норми, що дається судовими чи іншим компетентним органом із приводу й у зв'язку з розглядом конкретної справи і є формально обов'язковим лише при його дозволі. Формально загальнообов'язкової сили таке тлумачення не має. Суди не можуть ґрунтуватися і посилатися на нього при рішенні конкретних справ.

Неофіційне тлумачення відбувається, коли роз'яснення змісту законів і інших нормативних актів можуть даватися не тільки визначеними компетентними на те органами, але і громадськими організаціями, великими державними і суспільними діячами, ученими, а також будь-якими іншими громадянами в їхньому повсякденному житті.

Серед видів неофіційного тлумачення можна виділити так називане повсякденне тлумачення, здійснюване громадянами в побуті, повсякденній житті, а також професійне, наприклад роз'яснення законів адвокатом і т.д. Нарешті, дуже важливим видом неофіційного тлумачення є так називане доктринальне тлумачення, здійснюване наукою права. Його сила не у формальній обов'язковості, а в переконливості, в авторитеті тих облич і організацій, що здійснюють це тлумачення. Будучи тісно зв'язано з практикою, воно покликано поліпшувати якість застосування закону, зміцнювати законність.

3.ОСОБЛИВОСТІ ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ.

У процесі здійснення правова норма сама по собі залишається незмінної з погляду змісту і задача тлумачення обмежується лише встановленням того змісту, що вклав у неї законодавець. У той же час необхідно пам'ятати, що суспільство не коштує на місці, життя увесь час розвивається, умови існування суспільства міняються, виникають нові потреби, іде в минуле старе. Безумовно законодавець не в змозі передбачити в праві всі майбутні зміни в житті суспільства, так цього і не потрібно. Правові норми можуть застаріти і не відповідати потребам розвитку суспільства. У таких випадках найбільш доцільними є скасування і зміна застарілих норм і прийняття нових. Але не завжди відставання норм права від потреб життя, що розвивається, полягає в тім, що конкретна норма зовсім чи не діє підлягає безумовному скасуванню через невідповідність новим умовам. Відносна самостійність і мінливість правової норми дозволяють у виняткових випадках шляхом тлумачення пристосувати норму права до соціально-політичних умов, що змінилися, якщо це можливо в рамках законності.

Тлумачення Конституції може здійснюватися або законодавчою або виконавчою владою. Офіційне нормативне тлумачення Конституції Республіки Бєларус здійснює Палата Представників, однак крім офіційного здійснюється і неофіційне (з'ясування змісту Конституції в процесі застосування). Нас у даному випадку цікавить діяльність Конституційного Суду, що хоча і не має повноваження офіційного тлумачення, але в процесі правоприменительной діяльності звертається до тлумачення Конституції. Причому зміст конституційної норми, що використовувався судом під час ухвалення рішення може розходитися з тим змістом, що викладений в офіційному тлумаченні, даним Палатою Представників. Відбувається колізія між двома галузями влади, у той же час рішення Конституційного Суду обов'язково до виконання. Для Республіки Бєларус найбільш прийнятним рішенням буде доручити офіційне тлумачення Конституції Конституційному Суду.

Для обґрунтування того, хто повинний здійснювати тлумачення Конституції можна використовувати одну з теорій, розроблених Кельзеном і Хансом, а саме інституціональну, котра виходить з того, що конституція встановлює "правила гри" для органів влади жоден з який не повинний зазіхати на повноваження іншого.

Офіційне тлумачення Конституції, здійснюване президентом, парламентом, урядом і подібними їм органами, іменується іноді політичним, тому що зазначені органи здійснюють політичну діяльність. Вони обираються на визначений відрізок часу, чергові чи позачергові вибори можуть цілком змінити їхній політичний склад і привести до зміни проведеної ними політики. Тому здійснюване ними тлумачення пристосоване до поточного задачам і, отже, по змісту своєму нестабільно. Політичне тлумачення типове для соціалістичних конституцій.

До того ж, як законодавець може тлумачити конституцію, якщо він не фахівець, якщо з правовими питаннями він зштовхнувся тільки після обрання. Якого буде тлумачення якщо враховувати, що законодавець разношерст, є "заручником політичних подій" і кожний дотримує своєї точки зору і прагнути втілити її — адже в парламенті вирішує більшість, а не здоровий глузд сам по собі. На відміну від суду, де тлумачення відбувається на основі оцінки практики застосування законів судовими організаціями, законодавець діє на основі оцінки самих законів. Крім того, варто мати на увазі, що конституційні виправлення, будучи результатом інтерпретаційної діяльності законодавця, йдуть доповнюва далі (толкуемой) норми і конкретизують її, що виходить за рамки класичної діяльності по тлумаченню. До того ж прийняття конституційних виправлень — настільки довго, що в корені може змінитися правова ситуація. Потрібно також мати через, що Палата Представників і Сенат "є сесійними органами і не можуть швидко й оперативно усунути неясності й утруднення, що виникають у процесі проведення в життя того чи іншого закону."

При американській системі тлумачення законів і інших актів здійснюють суди загальної юрисдикції при розгляді конкретних справ. Чому конституція як фундаментальне і постійне право має потребу в остаточному авторитеті для її тлумачення і з'ясування її змісту і чому таким авторитетом повинний бути Верховний суд? Один з аргументів полягає в тому, що він, на відміну від інших галузей правління не має матеріальної влади і нібито позбавлений особистих інтересів. Він лише на стражу конституції, що є найбільш глибоке вираження народної волі, і якщо тлумачення здійснене належним чином, те і воля народу знайде своє втілення в дозволі конституційних питань судом. Інший аргумент — тлумачення засноване на проходженні принципу справедливості, що втілений у конституції і взаємозалежний з іншими її фундаментальними принципами. Девіз Верховного суду США — "Рівне правосуддя в рамках закону" — втілює в собі мети суду демократичного суспільства.

Конституція в США вважається непорушною. Ніяка політична влада не може над нею піднятися, і незалежні суди, а не обрані народом законодавчі органи, є її истолкователями.

Ні в якій мері не представляючи собою погрозу суспільному волевиявленню, судова влада була задумана як гаранта демократичних воль шляхом запобігання концентрації влади в державних структурах. Вона грає життєво важливу роль у підтримці тендітного балансу між різними галузями влади. Олександр Гамильтон писав у 1788 році в "Федералісті-78" в одній з багатьох редакційних статей у підтримку конституції, що пропонувалася: " Судова влада в силу своїх функцій завжди буде найменш небезпечної для усіх. Судова влада … не має вплив ні на меч, ні на гаманець, не розпоряджається ні міццю ні багатством суспільства і не може почати якої-небудь вирішальної дії. Воістину можна сказати, що в неї немає ні сили, ні зарозумілості — тільки судження…

Відповідальність суддів безпосередньо перед законодавчою і виконавчою владою, наприклад у тім, що стосується умов роботи суддів, що виражається наприклад у тім, що стосується умов роботи суддів періодично переглядаються ними, поставило б під погрозу систему розділеної влади. Ця обставина могла б зрушити баланс занадто далеко на користь однієї з влади, що грозило б внесенням безсторонніх підходів у судовий процес.

Коментатори однак указують, що американському правосуддю не удалося уникнути деякої політизації.

У кінцевому рахунку чому судді, призначувані на свою посаду довічно і, що відбуваються звичайно з еліти суспільства, більш підходять для здійснення тлумачення Конституції, чим обрані народом представники, більш йому підзвітні? Відповідь полягає в тім факті, що США є конституційною демократією, що вимагає, щоб правління більшості бути збалансовано дотриманням прав меншості.

Контрмажорная природа правосуддя є скоріше перевагою, чим недоліком. Обмеження державної влади і гарантії прав особистості не мали би змісту без механізму приборкання влади більшості. Суди тому є зробленим інструментом захисту прав меншості, у той час як дві інші галузі влади більш піддані впливу більшості. У відмінності від інших державних чиновників судді не мають виборчих округів, вони "представляють" Конституцію і з її черпають свою владу.

Роз'яснення закону не означає оцінки його доцільності, а отже, не існує можливості давати оцінку політиці, що проводиться представницьким органом. Тим самим верховний суд не перетворюється і не може перетворитися в орган, що здійснює політику, що, однак, не означає що його постанови не можуть мати того чи іншого політичного значення. Вирішуючи питання про тлумачення закону, Верховний суд не стає законотворчим органом, оскільки він не може ні замінити норми закону, ні створити нові.

Особлива роль суду визначається тим, що він — арбітр у суперечках про право. Важливо, що суд не тільки реалізує принцип справедливості в правоприменительной практиці, але і виступає як своєрідний арбітр у процесі законотворчості. Тим самим суд виступає в якості "сдержки і противаги" стосовно двох інших галузей влади. Причому в суду є визначені переваги в порівнянні з законодавцем в оперативності приведення правопорядка у відповідність з вимогами життя. Суд , звертаючи до тлумачення Конституції і права, може використовувати аналогію закону й аналогію права, тобто приймати рішення керуючись не тільки буквою, але і духом закону, аксіомами і принципами права.

Європейська система припускає установу спеціальних чи квази-судебных органів для тлумачення Конституції, що займають особливе місце в ієрархії судової влади. Такими органами є, наприклад, Конституційний суд в Італії, Конституційний трибунал у Польщі, Конституційна рада і частково Державна рада у Франції.

Коли конституційний суд інтерпретує конституцію і "зв'язане з цим дія" не тільки для громадян, але і для державних органів, то думка, що обґрунтовує і робить законним обмеження всієї державної влади конституцією, може лише стати реальністю, коли рішення суду виразить зміст конституції, нехай навіть у формі судового тлумачення. Навіть якщо суд уповноважений визначити обов'язковість змісту конституції, він не коштує над конституцією, який зобов'язаний своїм існуванням.

Конституційний Суд є незалежним арбітром. При його діяльності зберігається баланс влади в державі і тлумачення коштує на захисті законності. До того ж ефективність тлумачення здійснюване цим органом перевірена досвідом ведучих європейських країн. Підвівши підсумок вищесказаному можна прийти до висновку, що Конституційний суд Республіки Бєларус повинний здійснювати функцію тлумачення Конституції.

Необхідність тлумачення Конституції виникає по тим же причинам, по яких інтерпретуються всі нормативні правові акти; тлумачення — необхідна стадія процесу їхньої реалізації. Конституція — особливий акт, розрахований на тривалу і стабільну дію. При цьому в її дії можна виділити два етапи. Перший — порівняно короткий, коли Конституція ще нова і її роз'яснення зв'язане в основному з недоліками правотворчества (наявністю пробілів, суперечливістю окремих норм, іншими небрежностями законодавця). На другому етапі встає проблема відставання конституційного тексту від розвитку життя, нових реалій. Зокрема , може змінитися обсяг передбачених правовими нормами понять, він може стати чи ширше вже, чим припускав законодавець. Тут можна піти різними шляхами: або нескінченно мучити Конституцію виправленнями, як це було з Конституцією РСФСР 1978 р., або "пристосувати" Основний Закон до суспільної практики. Відомий і третій шлях — перетворення Конституції в деякий еталон, юридичний фетиш. Сумний тому приклад — Конституція СРСР 1977 р., будучи перетворена в програмний документ, вона не робила ніякого впливу на суспільний розвиток. "Реалізація" же йшла через безконтрольне відомче нормотворчество, назване вже тоді "законним беззаконням".

У правовій державі розривши між Конституцією і суспільною практикою неприпустимий. Керувати державою і суспільством можна тільки на основі Конституції, у тих формах і тих методах, що передбачені в ній. Однозначно, що відновлення і дотримання Конституції складають дві сторони єдиного конституційного процесу. Це — вихідна позиція для подолання відставання Основного Закону. Але до чого веде відновлення через постійні виправлення закону? Валиться авторитет правий, виникає погроза непогодженості і суперечливості в системі норм, тому що вносяться "клаптеві" зміни і доповнення. Тому необхідно тлумачення Конституції, здатне без утрат "пристосувати" Основний Закон до життя. Тут і варто врахувати досвід країн, що таким шляхом багато років переборюють відставання Конституції без її зміни.

Тлумачення Конституції можна розглядати і стосовно до її твердості і м'якості. Як видно , використання тлумачення може з'явитися альтернативою твердості Конституції. Наприклад, незважаючи на надзвичайно складну процедуру прийняття виправлень до Конституції Бельгії (протягом 150 років, що пройшли з часів її прийняття, було лише 3 виправлення (1892 — 93 р., 1919 — 21р., 1956-68 р.). Суди Бельгії, як правило, намагаються уникати перевірки конституционности законів, здійснюючи лише їхнє тлумачення, як це закріплено в Конституції.

Для конституційного права інтерпретація конституції має вирішальні значення, тому що в результаті відкритості і широти конституції проблеми інтерпретації виникають тут частіше, ніж у тих правових областях, де нормування більш деталізоване.

Одним з аспектів необхідності тлумачення Конституції є захист прав громадян. Американська традиція розглядає саму писану конституцію як суверена. І дуже консервативно відноситься до зміни конституції. Її тлумачення придбало важливе значення, тому що воно коштує на захисті прав громадян в умовах мінливої дійсності. Приміром , шляхом тлумачення Конституція в середині 19 століття стала на правах білих американців, створивши закони негрів, що дискримінують, (Jіm Crow Laws). Однак вже в 50-і роки 20 століття, коли вдачі і погляди змінилися і почалися боротьба за рівні права, тлумачення тієї ж самої норми дозволило зрівняти усіх у правах.

На іншому прикладі можна вказати, як тлумачення захистило права прямо не згадані в Конституції США. Рішення в справі "Гидеона проти Уэйнбрайта ", 1963 року установило той життєво важливий принцип, що право на юридичну допомогу, навіть для тих, хто не може неї оплатити, є важливої складовий права на справедливий суд, гарантований Конституцією (виправлення 5). Обвинувачуваному Гидеону було відмовлено в захиснику, і він був змушений захищатися сам проти обвинувачення, що ввірвався в більярдний зал з метою учинити скандал. Гидеон звернувся з апеляцією у Верховний суд штату Флорида, у якій указав, що відмовивши призначити йому адвоката, суд тим самим відмовив йому в праві на справедливий суд. Верховний суд Флориди відхилив апеляцію, і тоді Гидеон подав скаргу у Верховний суд США, що одноголосно вирішив справу на його користь. Суддя Хью Блэк аргументував рішення суду в такий спосіб: … " Той факт, що держава наймає адвокатів для порушення обвинувачення, а відповідачі з грошима наймають адвокатів для свого захисту, є самим наочним показником широко розповсюдженого переконання, що адвокати в карному суді — це необхідність, а не розкіш." Верховний суд за допомогою тлумачення захищає права, прямо не згадані в конституції і не подразумевавшиеся її засновниками. … Так наприклад, спираючи на нові доктрини, що базувалися на розширеному тлумаченні конституції, і, зокрема , на доктрину фундаментальних прав і на обновлене тлумачення положень про належну правову процедуру і рівний захист законів по 14 виправленню ВР на чолі з Уорреном зробили багато, щоб правові можливості здійснення цивільних і процесуальних прав американців наблизити до демократичних конституційних ідеалів.

Функціонально конституційна скарга (посилання на порушення конституційних прав публічною владою) містить у собі як індивідуальну гарантію захисту громадян, основні права якого порушені, так і об'єктивно-правові компоненти: вона служить охороні конституції, захищаючи особистий інтерес потерпілого, вона повинна сприяти забезпеченню, тлумаченню і розвитку конституційного права.

ВИСНОВОК

Складова предмет даної роботи проаналізувати різні аспекти проблеми тлумачення, виявити його необхідність у дотриманні законності і виконання норм права, досліджувати способи і суб'єкти тлумачення.

Тлумачення нормативні актів надзвичайно важливо для застосування правових норм до конкретних фактів громадського життя, для здійснення правосуддя. Від правильного, всебічного і глибокого тлумачення нормативні актів багато в чому залежить зміцнення законності, охорона прав і законних інтересів громадян.

У ході роботи були розглянуті такі способи тлумачення як текстовий, систематичний, історико-політичний. Причому для здійснення правильного тлумачення необхідне використання усіх з них.

Що стосується суб'єктів тлумачення, ними можуть бути як громадяни так і органи держави, однак офіційне тлумачення Конституції можуть здійснювати або законодавча чи виконавча галузі влади або судова. У Республіці Бєларус дану функцію виконує Палата представників, однак хотілося б, щоб тільки Конституційний суд мав це повноваження, щоб уникнути можливих колізій і забезпечити роботу механізму "сдержки противаг".

У процесі застосування юридично важливо не тільки точно інтерпретувати те чи інше формально закріплене правове положення, але витлумачувати право в цілому — його зміст, його принципи, соціально-політичний зміст і т.д. Лише таке (більш глибоке) тлумачення права може служити відповідно до вимог законності, основою для індивідуального поднормативного регулювання конкретних юридичних норм, аналізу права, субсидіарного застосування.

Проблема тлумачення ще мало вивчена і вимагає подальшого більш широкого розгляду. Всеобъемлюще досліджувати її в рамках даної роботи неможливо, однак важливість її вивчення очевидна.