1. Економічні ідеї в Росії і в Україні у XVII – XVIII ст.

1.1. Економічні погляди Посошкова.

1.2. Соціально-економічні ідеї П.Орлика.

2. Класичний напрям в українській економічній думці.

2.1. Семен Десницький — однодумець Адама Сміта.

2.2. "Економічна система" Михайла Балудянського.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Відсталість Росії від західноєвропейських країн особливо стала відчутною наприкінці XVII ст. Необхідні були докорінні реформи. Ці реформи і були проведені Петром І. Вони охопили і господарське життя України. Навколо Петра І було немало соратників, які намагалися зробити свій внесок у справу економічного життя Росії. Серед них (ми уже називали нашого співвітчизника Феофана Прокоповича) — Іван Тихонович Посошков (1652 — 1726 pp.) — оригінальний економіст-мислитель, який намагався вирішити гострі проблеми економіки. І. Т. Посошков вийшов із сім'ї майстра ювелірних справ, сам був майстром, потім служив на ґуральні, займався торговельно-промисловою діяльністю. Найпопулярніша його робота "Про бідність і багатство" (1724) була призначена для Петра І. У серпні 1725 р. Посошков був заарештований і ув'язнений в Петропавлівську фортецю, де наступного року помер. У книзі глибоко аналізується життя країни, її недоліки, містяться практичні рекомендації щодо їх усунення. Разом з тим, у ній розглядаються і теоретичні питання.

1. Економічні ідеї в Росії і в Україні у XVII – XVIII ст.

1.1. Економічні погляди Посошкова

За своїми поглядами Посошков був прихильником монархії. Водночас він критично ставився до систем і порядку управління в Росії, вбачав у них перешкоду до ліквідації злиденності та примноження багатства в країні. У Посошкова немає характерного для представників меркантилізму Західної Європи ототожнення багатства з грішми. Він вважав, що багатство суспільства втілюється не тільки у дорогоцінних металах, а й у матеріальних благах. Посошков розрізняє багатство майнове і немайнове. Під майновим він розумів багатство держави (скарбниці) і багатство народу, під немайновим — "щиру правду", тобто законність, правові умови, хороше керування країною. Завданням економічної політики держави Посошков вважав "всенародне збагачення". Він писав:". ..в якому царстві люди багаті, то і царство те багате, а в якому будуть злиденні, то і царству тому не можна дістати слави багатого". Зростання народного багатства вигідне народу і державі — така основна думка Посошкова. Його висловлювання мали прогресивний характер і виходили за рамки меркантилістських уявлень про багатство. Для ліквідації злиденності і досягнення багатства у країні найважливіше значення мають такі дві тези Посошкова: примусити всіх людей працювати, причому сумлінно і продуктивно, знищити гультяйство у всіх його проявах, рішуче боротися з непродуктивними витратами, здійснювати жорстку економію у всьому. Виходячи із загальнодержавних інтересів, він рішуче виступає проти хижацького ставлення до природних багатств країни і викладає найбільш доцільні, на його думку, принципи їх використання.

Особливо велику увагу Посошков приділяв питанням розвитку національної промисловості. Він писав про необхідність будівництва залізорудних, скляних, полотняних заводів. При цьому вказував, що розвиток великої вітчизняної промисловості буде сприяти "зберіганню" грошей у країні. У числі заходів, спрямованих на розвиток виробництва, Посошков пропонував будувати заводи на державні кошти і передавати їх потім у приватні руки, радив організувати стимулювання і охорону винахідництва. Посилаючись на багатство країни, доводив необхідність розвідування її надрів, охорони природних ресурсів, рибних багатств і лісів. Будучи ідеологом купецтва, Посошков багато місця у своєму творі відводить питанням торгівлі. Із всіх видів господарської діяльності найбільше значення він надавав торгівлі, а із суспільних станів — купецтву. "Торг — справа велика! Купецтвом всяке царство багатиться, а без купецтва ніяка і мала держава бути не може,"— писав Посошков. Намагаючись зробити купецтво монополістом у торгівлі, він пропонував заборонити дворянам і селянам займатися торгівлею. Ставлячи мету ліквідувати конкуренцію і гру цін на ринку, Посошков висловився за "установлену ціну", яка регулюється зверху системою нагляду і контролю. Щодо цього, погляди його застаріли, а от у негативній оцінці системи внутрішнього мита, яке існувало тоді у всіх країнах і сильно звужувало внутрішній товарооборот, Посошков випередив свій час. Запропоноване ним установлення одного збору з товарів, причому значно нижчого від суми існуючих тоді внутрішніх зборів, дійсно сприяло б розвитку внутрішньої торгівлі.

Щодо зовнішньої торгівлі, Посошков пропонував таку систему її організації, яка, на його думку, здатна забезпечити російським купцям панівне становище і захистити їх від конкуренції з боку іноземного торгового капіталу. Заходи щодо організації зовнішньої торгівлі проникнуті турботою Посошкова про збереження і примноження грошей у країні. Він вважав необхідним ввозити з-за кордону тільки те, що не виробляється всередині країни і без чого обійтися неможливо. Пропонував заборонити ввезення предметів розкоші, які вже виробляються у країні, включивши до їх переліку сіль, скляний посуд, трюмо, капелюхи та інші товари. Щоб мати змогу не ввозити ці товари і тим самим зберегти гроші у країні, Посошков пропонував створити власну промисловість. Для стимулювання власного виробництва, на його думку, «лід зупинити вивезення із країни промислової сировини, а вивозити за кордон лише готові вироби. Оригінальністю відзначаються погляди Посошкова на гроші. Виходячи із виключної ролі державної влади у розвитку продуктивних сил, він відстоює номіналістичну теорію грошей. Його теорія враховувала інтереси національного купецтва, зміцнювала економічну незалежність країни і практично узагальнювала фінансову практику того часу[11, c. 65-67].

У книзі "Про бідність і багатство", крім проблеми торгівлі, промисловості, грошей та інших питань народного господарства, значне місце посідало і селянське питання. Залишаючись ідеологом купецтва, Посошков показав тяжке становище селянства в епоху Петра І. Він критикував нічим не обмежену експлуатацію селян поміщиками, намагався зрозуміти причини бідності селянства, знайти шляхи їх усунення. Не вимагаючи відкрито скасування кріпосного права, Посошков пропонує обмежити владу поміщиків певними рамками. Надзвичайно радикальною і прогресивною для свого часу була пропозиція визначити законом розмір селянських повинностей відповідно до кількості землі і посівів, значно знизити розмір податків, які стягалися із селян, установити обов'язкове навчання писемності селянських дітей. Заслуга Посошкова полягає в тому, що він зумів правильно, в рамках своєї епохи, зрозуміти основні завдання країни. Він одним із перших російських письменників-економістів дав розгорнуту і витончену систему економічних поглядів[9, c. 29].

1.2. Соціально-економічні ідеї П.Орлика

Унікальним документом, який став найвищим злетом і підсумком української суспільної думки козацької доби, була Конституція Пилипа Орлика. Ідеї, висловлені у цьому документі, є результатом майже тисячоліття соціально-економічного і політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації. Історико-економічний екскурс, який дається в преамбулі Конституції, допомагає зрозуміти витоки і особливості козацького соціально-економічного устрою, який утвердився в Україні в результаті Визвольної війни середини XVII ст. Це була національна модель ранньобуржуазного суспільства з елементами ринкового господарства. Земля зосередилася в руках козаків, селян і міщан. Основним типом господарства стало дрібне і середнє козацько-селянське та індивідуально-приватне, що ґрунтувалося на власній і частково на найманій праці. Козацьке господарство втілювало потенційні тенденції капіталістичного фермерства. Серед океану великих феодальних кріпосницьких маєтків Європи вільне козацьке землеволодіння, тисячі приватних ділянок в Україні були чимось небаченим, створювали могутню соціально-економічну базу для консолідації народу і його руху шляхом прогресу. Конституція П. Орлика стояла на захисті приватної власності. Щоб не допускати обезземелювання рядових козаків і концентрації старшинського землеволодіння, в тодішніх умовах це вело до відродження феодально-кріпосницьких відносин, стаття 10 Конституції забороняла старшині (полковникам, сотникам, отаманам ) забирати у рядових козаків землю або силою змушувати до її продажу. Велику увагу приділено в Конституції фінансовим справам. Конституція відокремлювала державний скарб від гетьманського і передавала його в розпорядження генерального підскарбія. На цю посаду могла бути обрана лише "людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна". Таким чином, створювалися державні фінанси. Таке ж розгалуження мало бути здійснене і на місцях. Пани-полковники "не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовільнюючись своїми приходами й добрами. Дістали відображення в Конституції і питання торгівлі, що засвідчувало розвиток товарно-грошових відносин у Гетьманщині. Якщо базари і торги обслуговувалися тільки місцевими ринками, які забезпечували економічний зв'язок між містом і селом, то ярмарки зв'язували між собою різні райони України і були ознакою започаткування внутрішнього ринку. Правила ярмаркової торгівлі регламентувалися звичаєвими нормами. За дотриманням правил торгівлі стежили ярмаркові судді або козацька старшина. За користування ярмарковим місцем сплачувалися різні збори, зокрема мито за торгове місце, за кількість і різноманітність товару, за його ввезення ("індукта" — ввізне мито, "евекта" — вивізне мито). Конституція визначала деякі напрями вдосконалення оподаткування населення. Податковий тягар передбачалося полегшити за рахунок оподаткування тих верств населення, що раніше не оподатковувалися, і передусім — маєтних купців, які захищалися "полковничою та сотницькою протекцією", і підсудків. Скасувавши ненависні народові державні монополії, оренди, відкупи, інші обтяжливі для селян і міщан стації (розквартирування в їх будинках компанійців і сердюків), Генеральна рада мала знайти інші кошти на утримання найманого війська, що перебувало в розпорядженні гетьмана і виконувало військово-поліцейські доручення. У соціально-економічній політиці українських гетьманів, починаючи від П. Сагайдачного, приділялася увага соціальному захистові населення. Конституція також звільняла козацьких вдів, осиротілих козацьких дітей, козацьких жінок, чоловіки яких перебували в походах або на іншій службі, під сплати податків і виконання різних повинностей. Старі козаки, козаки-інваліди, козаки-одинаки бралися на повне державне забезпечення. Хоч першу Конституцію України і не було втілено в життя, все ж вона залишилась однією з найвидатніших пам'яток політичної економічної думки[7, c. 132-134].

2. Класичний напрям в українській економічній думці

2.1. Семен Десницький — однодумець Адама Сміта

На противагу Вольтерові, який вважав, що імперію можна розширювати і зміцнювати лише збройною силою, С. Десницький надавав особливого значення торгівлі. "Купецтвом, — писав він, — більше народу зміцниться і об'єднається, ніж якимсь іншим засобом. Незаперечним доказом є вся Європа, в котрій нині зовсім неможливо переможцеві заволодіти усією державою або вщент зруйнувати її, бо інші держави, будучи у взаємнім між собою купецтві, перед оголошенням війни протестують проти призвідника"3.

Надаючи великого значення торгівлі, купецтву в розвитку держав і народів, все-таки треба погодитися з твердженнями, що "вчення про власність посідає центральне місце у системі соціологічних, економічних і юридичних поглядів Десницького". Він розглядав різні аспекти власності, її генезис, генетику, національні особливості, функцію на різних етапах суспільного розвитку, починаючи від найпримітивніших господарських форм. Власник, зазначав С. Десницький, піклується про своє майбутнє, боючись, щоб воно не було зруйноване насильством, обманом або марнотратством. Учений дотримувався погляду, згідно з яким власність — це категорія суспільного розвитку; жодного поняття про власність у "натуральному стані" люди не мали.

Чимало місця в правознавчих дослідженнях С. Десницький відводив моральній філософії, зайнявши щодо неї позицію своїх учителів. Зрозуміло, що він досконало знав англомовну літературу. У Британії, зауважував він, видано більше, ніж де, політичних, метафізичних і морально-повчальних творів. Зокрема, в цій ділянці прославились Гобс, Комберланд, Мандель, Лок, Баркле, Болінброк, Сидне, Гарінґтон, Гатчесон, Девід Г'юм і "пан Сміт". "У моєму розумінні, — писав С. Десницький, — пана Сміта морально-повчальна філософія ближче з натуральною юриспруденцією з'єднана, ніж всі інші системи цієї науки". У цих словах відчувається завидна прихильність учня до поглядів свого вчителя.

Докладно аналізуючи "натуральну юриспруденцію", вчений зазначав, що важливим предметом є дослідження добробуту громадян, їх облаштування, впровадження мануфактур, сприяння комерції, організації банків і монети. Оскільки земля як нерухоме майно завжди в усіх державах вважається надійним скарбом, то право повинно враховувати "найкращі засоби, щоб удосконалити хліборобство". Не оминув С Десницький митних та інших економічних справ, що ними повинно заопікуватися право в державі.

С. Десницький дослідив зв'язок слави, почестей, привілеїв із власністю, яка є економічною основою влади. Власність і влада ведуть до заперечення людинолюбства.

Поняття про власність майна в різних умовах існування С. Десницький виклав 21 квітня 1781 р. Спираючись на тогочасний рівень науки, вчений не погоджувався з тими природознавцями, які вважали, що розвиток у суспільстві, як і в природі, минає стадії дитинства, юності, змужніння і зрілості.

Стародавні дослідники вирізняли чотири стадії розвитку людства: 1) існування за рахунок ловлі звірів і збиральництва; 2) скотарство; 3) хліборобство; 4) комерція. С. Десницький дотримувався переважно цього чотиристадійного поділу розвитку цивілізації, з'ясовуючи особливості поняття маєткової власності на кожній з них. "Власність, — писав він, — за найвищими поняттями нинішніх найосвіченіших народів містить в собі: 1. Право вживати свою річ за власною волею. 2. Право повертати свою річ від кожного, хто заволодів нею не праведно. 3. Право відчужувати свою річ, кому хто хоче, при житті й по смерті"[2, c. 354-356].

С. Десницький був захисником приватної власності. Будь-який замах на власність він уважав за найбільшу нелюдськість і вимагав "покарання такого злодія". "Позбавити людину володіння або перешкодити їй у використанні своєї речі — явне беззаконня", — твердив С. Десницький.

На початковій стадії суспільного розвитку, коли люди, щоб прогодуватися, полювали на диких тварин і збирали плоди, не було чіткого поняття про власність. Скотарські народи мали ще недостатнє уявлення про власність, бо кочували і не були прив'язані до однієї місцевості.

Докорінно змінилася ситуація у народів, що жили з рільництва. Від перебування на місці "земля робиться більше удобреною", "народи можуть запастись плодами земними і потрібними знаряддями для удобрення землі й зняття плодів з неї[3, c. 52].

2.2. "Економічна система" Михайла Балудянського

Серед економістів класичного напряму в політичній економії чільне місце посідає син греко-католицького священика з українського Закарпаття Михайло Балудянський (1769—1847). У чому полягає наукова сутність "Економічної системи" М. Балудянського, які її основні компоненти та значення? Відповідаючи на це запитання, потрібно розглянути зміст і структуру цієї системи, яка дійшла до нас у різних варіантах.

Розкриваючи "систему, засновану на торгівлі", М. Балудянський наголошував на таких її принципах:

1) гроші як основне знаряддя торгівлі та міра всіх цінностей становлять головне багатство народу;

2) основне правило полягає в прискоренні обігу грошей;

3) продуктивними називаються тільки ті класи, які добувають гроші;

4) уся кількість виробів дорівнює величині споживання;

5) міські жителі більше від сільських пов'язані з грошовими операціями.

Згідно з цією теорією основою комерційної системи є примноження грошей. Держава виконує роль батька родини, який повинен кожному визначити деякий вид діяльності. "Громадянин повинен вправлятися не в тих промислах, від яких він отримує більше прибутку, а в тих, котрі приносять державі більше користі". Основними критеріями ефективності економічно-господарської діяльності в такій системі є торговельний баланс, порівняння імпорту й експорту. Коли обсяги вивозу переважають ввіз, то баланс вважається державі вигідним. Усі вади господарської діяльності на державному рівні усуваються за допомогою балансових інструментів. Баланс за таких умов, на думку М. Балудянського, служить єдиним критерієм перевірки правильності комерційної політики. У системі цієї політики перше місце посідає зовнішня торгівля, а також просторова, зворотна і привізна торгівля. Друге місце належить внутрішній торгівлі, наступними є мануфактура і сільське господарство.

Меркантилістська концепція стверджує, що "кількість народного багатства дорівнює кількості грошей, що перебувають в обігу, з додатком до того паперових грошей, винайдених кредитом". Промисловість покликана пожвавлювати торгівлю і сприяти нагромадженню грошей. Зокрема, високо цінуються ті фабрики і мануфактури, які працюють на експорт. Очевидно, такими підприємствами повинна постійно опікуватися держава. Землеробству, яке має постачати промисловості сировину і продовольчі товари, відводиться у цій системі остання роль. Що стосується споживачів, то вони сприяють розвиткові зазначених галузей економіки, тому держава часто бере їх під свій захист[1, c. 537-538].

М. Балудянський відтворив меркантилістську систему в усій її багатогранності. "За прямим змістом правил, що чинні в цій системі, — зазначав М. Балудянський, — привіз будь-яких товарів вважається втратою; вивіз же будь-яких товарів вважається вигодою". Це, так би мовити, стрижень меркантилістської економічної системи. Вчений детально розкрив державно-господарський і управлінський механізм, який покликаний забезпечити ефективне функціонування меркантилістської системи, враховуючи всі її аспекти. Загалом М. Балудянський був противником меркантилістської політики, не розумів, як з її допомогою держава може вийти з біди.

На зміну меркантилістам у другій половині XVIII ст. прийшли фізіократи з новою філософією господарювання. М. Балудянський, проаналізувавши економічні погляди фізіократів, відзначив, що згідно з їх концепцією все походить від землі. "Людина не творить нічого; природа — все; людина через свою працю надає плодам природи новий вигляд, і свою справу називає вдосконаленням". Людина переробляє продукти природи, однак нічого до них не додає, а лише те, що сама спожила в процесі створення нової речі. Отже, внаслідок штучного обробітку кількість природного виробу повинна зменшуватися. Це особливо помітно в ремеслах і мистецтві.

М. Балудянський докладно схарактеризував суть, частини і функціонування капіталу в народному господарстві. "Якщо нація, — зауважував він, — споживає все вироблене своєю річною працею, то її капітал не примножується і вона не здатна починати нові роботи і використовувати нові машини; тоді вона залишається у попередньому становищі"3. Дохід нації, прибутковий капітал і багатство нагромаджуються тоді, коли більше виробляється, ніж споживається. Отже, марнотратство є великим злом для нації та держави. Учений бачив суттєву різницю між ощадливістю і скупістю. Скупість обмежує можливість реалізації товарів. Усякий капітал повинен приносити прибуток. М. Балудянський твердив, що коли національне багатство зростає, тоді прибуток на капітал зменшується. Це пояснюється тим, що всі капіталісти включаються в господарську діяльність, а це призводить до суперництва і зменшує прибутки.

У дусі концепцій класичної школи М. Балудянський вважав, що складовими ціни є зарплата, прибуток на капітал і земельна рента. "У добре організованому суспільстві, — на його думку, — ціна всяких товарів складається… тільки з трьох головних і суттєвих частин: з плати за працю, прибутку з капіталу і земельних доходів… Продуктивними класами вважаються тільки три стани: робітники, капіталісти і власники землі"[10, c. 125-127].

Продовжуючи розгляд економічної теорії А. Сміта з доповненнями, М. Балудянський основну увагу приділив проблемі розподілу та обігу багатства. Всяке багатство, зазначав він, виробляється працею і розподіляється спершу між трьома продуктивними класами, а потім надлишкові товари обмінюються. Якщо б люди не винайшли обміну, то ніколи би не вийшли з дикого стану. Вчений докладно розглянув закони обміну, його вплив на багатство суспільства, роль і функцію в цьому купецтва тощо.

Не тому держава багатіє, що вона більше вивозить, ніж ввозить, а тому, що вона більше виробляє. Джерело зміцнення нації М. Балудянський вбачав у сфері виробництва.

М. Балудянський окремо розглянув асигнаційні банки і кредитні папери, зокрема ті, що виконують функції грошей. Зіставивши різні погляди на обіг паперових грошей, український учений запровадив закон, згідно з яким "усі види паперових грошей, що є в обігу держави, за своєю кількістю не повинні ніколи перевищувати суму золотих і срібних грошей, місце яких вони заступають або якби, при однаковій торгівлі за відсутністю паперових грошей, були в обігу". Співвідношення золотих, срібних і паперових грошей, банкнот, банківські операції тощо, — предмет економічної системи М. Балудянського, який, крім того, розглянув усі форми кредиту.

Оцінюючи економічні теорії свого часу, вчений зробив такі загальні висновки: "Лише праця виробляє. Лише капітали приводять у рух працю. Але всякий капітал здобувається головно старанням і ощадливістю. Жодне знаряддя обміну не має творчої сили. Кредит, заснований на достатку позичальника і продуктах праці, правосуддя, покровительство і свобода промисловості, спільно з освітою громадян і поширенням торгівлі, є єдиними дієвими засобами збагачення нації".

М. Балудянський був ученим-мислителем. Він залишив небагато опублікованих праць, затративши чимало енергії на систематизацію і укладання зводу Законів Російської імперії, на розроблення проектів реформування російської кріпосницької системи, вищої школи. Дореволюційні та сучасні дослідники відзначають великий внесок М. Балудянського в розроблення різних економічних, фінансових, судових реформ у царській імперії. Йому належить проект судового устрою, проекти реформування аграрних відносин тощо. До того потрібно додати, що в основу багатьох проектів економічних реформ, організації державного господарства, фінансів, кредитно-банківської системи Російської імперії тощо покладено теоретичні праці М. Балудянського, в яких був відображений тогочасний рівень економічної науки і господарської політики західноєвропейських держав.

Велика заслуга М. Балудянського полягає в тому, що він послідовно утверджував передові на той час економічні ідеї, погляди, програми. Про видатних учнів М. Балудянського можна сказати багато, але достатньо зазначити, що серед них були декабристи, які одними з перших виступили проти царизму і кріпацтва. Це було запримічено реакційними захисниками царського трону, які звинуватили його у вільнодумстві. На нього посипалися доноси і погрози[11, c. 139-140].

Висновки

На кінець XVIIIст. в Росії панував феодально-кріпосницький лад. Зародження капіталістичних відносин супроводжувалось зростанням суспільного поділу праці, розвитком промисловості й торгівлі. Основною формою організації промисловості була мануфактура, яка ґрунтувалася переважно на праці кріпаків.

Промисловість, що народжувалась, потребувала фінансової і кредитної допомоги держави, а також захисту від іноземної конкуренції. Незважаючи на перешкоди формується буржуазна власність. Посилюється процес розпаду феодальних відносин. Значну роль у цьому процесі відігравало купецтво. Усе це позначилось на формуванні нових (порівняно з XVIII ст.) ідей і теорій. Проте в цілому можна зазначити, що основною економічною проблемою був пошук шляхів народногосподарського розвитку, зв’язаний із кризою кріпосництва.

Економічні ідеї консервативного дворянства. Представники консервативного та реакційного дворянства виступали за збереження кріпацтва і самодержавства. Вони ідеалізували становище селян і їх відносини з поміщиками. Ці погляди обстоювали й такі провідні російські журнали, як «Вісник Європи» й «Дух журналів», друкуючи статті, автори котрих не лише захищали і виправдовували кріпацтво, а й вихваляли його. Так, «Дух журналів» намагався довести, що життя російського селянина «безтурботне і щасливе», а відносини між поміщиками і селянами мають «сімейний характер» і є значно людянішими, ніж становище селян в інших країнах, де немає кріпацтва. Про це, зокрема, писав дворянин Правдін у статті «Порівняння російських селян з іноземними» (1817).

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.