1. Еволюція адміністративного управління та значення адміністрування для управління за сучасних умов.

2. Скласти статут організації.

Список використаної літератури.

1. Еволюція адміністративного управління та значення адміністрування для управління за сучасних умов

Управлінська наука розвивалася в межах підходів які планувалися в колишньому радянському союзі, хоча науково пошукові дослідження спрямовувались в решті решт на удосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід в галузі управління все ж таки був накопичений.

Перший етап у розвитку управлінської думки дістав назву наукового управління.

1. Наукове управління (1885 — 1920)

Воно найбільш тісно пов'язане з роботами Ф. Тейлора, Френка й Лілії Гілбрет та Генрі Гантта.

Ці творці школи наукового управління думали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, для того щоб добитися їх більш ефективного використання.

У 1911 р. вийшла книга Ф.Тейлора "Принципи наукового управління". Вона започаткувала науку управління як самостійну галузь наукових досліджень і практичної діяльності. Він розробив ряд методів наукової організації праці. Так, при виконанні операцій застосовувалося преміювання працівників з метою їх заохочення до підвищення продуктивності праці та збільшення обсягу виробництва.

Тейлор і його сучасники фактично визнавали, що робота з управління — це певна спеціальність. Організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить найбільш успішно. Цей підхід різко відрізнявся від старої системи, за якої робітники самі планували свою роботу.

Наукове управління не нехтувало людським фактором. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у підвищенні продуктивності і збільшенні обсягів виробництва.

Концепція наукового управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники, практики та вчені побачили, що методи й підходи, які викладалися в науці і техніці, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації[7, c. 18-19].

2. Класична або адміністративна школа в управлінні (1920—1950)

Появу цієї школи пов'язують з іменами А. Файоля, Л. Урвіка, Д. Мунл. А. Файоль керував великою французькою компанією з видобутку вугілля. Л. Урвік був консультантом з питань управління в Англії. Д. Мунл працював під керівництвом Альфреда П. Слоуна в компанії "Дженерал Моторе".

Школа адміністративного управління базувалася на розробці й використанні універсальних принципів і функцій управління підприємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохочень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому виходили із ідеї, що дотримання цих принципів безперечно забезпечить успіх організації.

3. Школа людських відносин (1930-1950)

Рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити значення людського фактора як основного елементу ефективності організації. Цей рух був реакцією на недоліки класичного підходу. Тому школу людських відносин інколи називають неокласичною школою.

Вчених Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо можна назвати найбільшими авторитетами у розвитку школи людських відносин в управлінні.

Знамениті експерименти Мейо відкрили новий напрям у теорії управління. Мейо довів, що чітко розроблені робочі операції і висока заробітна плата не завжди приводять до підвищення продуктивності праці. Інколи працівники реагували значно сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва та матеріальні стимули. Пізніші дослідження, які були проведені Абрахамом Маслоу та іншими психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища.

Дослідники психологічної школи вважали, що якщо керівництво виявляє велику турботу за своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які містили більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі[14, c. 67-68].

4. Поведінкові науки (1950 — дотепер)

Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Криса Арджириса, Ренціса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родового життя.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу, головним чином, на методах налагодження міжособистих відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості. Методи вивчення працівника ґрунтувалися на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

Популярність поведінкового підходу значно виросла в 60-ті роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських проблем. Головним в історії поведінкових наук було утвердження того, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому. Емпірична школа управління

У процесі подальшого розвитку управлінської думки відбулося повернення до практики управління. З'явився новий напрям менеджменту — емпірична школа, яка є відображенням попередніх течій. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у галузі менеджменту є: одержання, обробка й аналіз практичних даних і видача на цій основі рекомендацій для керуючих.

Виділяють два основні напрями емпіричної школи: дослідження в галузі практики організації управління та розробка теоретичних основ сучасного капіталістичного суспільства.

Головним напрямом досліджень в емпіричній школі є вивчення змісту праці та функцій керівників. Вибір такого напряму досліджень пов'язаний з тим, що теоретики акцентують увагу на професіоналізації управління, тобто перетворенні праці з управління в самостійний, специфічний вид — в особливу професію[2, c. 24-26].

Школа соціальних систем

Обґрунтовуючи подальший розвиток ринкових відносин, ряд вчених (Д. Марч, Г. Саймон, А. Епіціоні та ін.) критично підійшли до попередніх управлінських теорій з урахуванням сучасного досвіду і сформували нову — теорію соціальних систем. Ця теорія використовує у своєму вченні висновки школи людських відносин. Працівника в організації розглядають як соціально орієнтовану істоту, потреби якої впливають на середовище в організації. У свою чергу, середовище має зворотний вплив на працівника. Школа соціальних систем розглядає людину в соціальній групі як один із багатьох взаємозалежних і взаємодіючих факторів у складному комплексі соціальних відносин організації. 5. Кількісний підхід (1950 — дотепер)

До Другої світової війни кількісні методи використовувалися в управлінні недостатньо.

У кількісному підході виділяють: — дослідження операцій і моделі; — вплив кількісного підходу.

Дослідження операцій і моделі за своєю суттю — це застосування методів наукового дослідження доопераційних проблем організації.

Після постановки проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє модель ситуації. Модель — це форма зображення реальності. Вона дещо спрощує реальність і подає її абстрактно. Після створення моделі змінним задаються кількісні значення. Це дозволяє об'єктивно порівняти та описати кожну змінну і відношення між ними.

Найбільший поштовх до застосування кількісних методів в управлінні дав розвиток комп'ютерів.

Нова школа

Характеризується розвитком сучасних кількісних методів обґрунтування рішень шляхом впровадження в науку управління точних наук і комп'ютерів. Послідовниками цієї школи можна назвати таких дослідників менеджменту, як Р. Люса, Д. Форстера, А. Голдберга та ін.

Так як Україна входила до складу СРСР, то її управлінська наука розвивалася, виходячи з підходів, які тоді були. Ряд досліджень були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, у зв'язку з чим був накопичений певний досвід.

Автори Андрушків Б.М. і Кузьмін О.Є. [2, с 13-14] у своїй книзі виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів:

1-ший етап {жовтень 1917 — березень 1921,). Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.

2-гий етап (1921 — 1928). Подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом. Зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічного управління. З'явилися трести й синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні.

3-тій етап (1929 — 1945). Організація індустріальної бази суспільного виробництва, вдосконалення структурного управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

4-тій етап (1946 — 1965). Пошук нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спроба переходу до територіальної і територіально — галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

5-тий етап (1965 — 1975). Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічного управління.

6-тий етап (1975 — 1995). Усвідомлення неможливості реформування адміністративно — командної системи. Цей етап підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких належить до сьомого етапу (1985). У ньому розрізняють:

— 1-ший підетап — робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;

— 2-гий підетап — застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин;

— 3-тій підетап — впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи;

— 4-тий підетап — впровадження територіального господарського розрахунку на всіх рівнях управління;

— 5-тий підетап — початок ринкових реформ. Реалізація цьогопідетапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України[16, c. 42-45].

Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвітньо відомий економіст М. Туган-Барановський. який опублікував низку праць, де розкрив зміст людських інтересів. Задовго до формування школи людських стосунків та поведінських наук (1930- 1950 рр) М. Туган-Барановський сформулював групи потреб, які змушують людей діяти гак, л не інакше. Іншими основами потреби слугують мотивами до дій для досягнення мети. Найважливішим стимулюючим мотивом нагромадження капіталу вчений називав честолюбство. Таким чином, М. Туган-Барановський. а не американський вчений Маслоу започаткував механізм стимулювання людей до діяльності через змістовні теорії на підставі "піраміди потреб".

Управлінська діяльність — один із найважливіших факторів функціонування й розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно удосконалюється у відповідності до об'єктивних вимог виробництва і реалізації товарів, складності господарських зв'язків, підвищення ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції.

2. Скласти статут організації

1. Загальні положення

1.1. Чернівецька обласна організація "Чаргафф — фонд" (надалі — Організація) є громадською організацією, що об'єднує на добровільних засадах викладачів, студентів, науковців та учнів загальноосвітніх шкіл.

1.2. Організація набуває статусу юридичної особи з моменту її реєстрації та має круглу печатку, кутовий штамп і рахунки в установах банків.

1.3. Організація має право на свою символіку, емблему та іншу атрибутику.

1.4. Організація діє відповідно до Закону України " Про об'єднання громадян"; іншого чинного законодавства України, а також згідно з цим Статутом.

1.5. Діяльність організації поширюється на територію Чернівецької області.

1.6. Місцезнаходження організації: м. Чернівці, вул. Лесі Українки 25, ауд.83а

2. Мета та завдання організації

2.1. Організація створюється з метою захисту прав та законних інтересів своїх членів; вивчення наукової спадщини та біографії видатного вченого XX століття Ервіна Чаргаффа (уродженця м. Чернівці); сприяння підвищенню рівня викладання біології та екології в загальноосвітній і вищій школах.

2.2. Організація ставить перед собою завдання:

— сприяти вивченню наукової спадщини та біографії професора Ервіна Чаргаффа;

— сприяти створенню музею Ервіна Чаргаффа, організувати видання книги про життя та творчість вченого;

— налагодити зв'язки з Віденським, Йєльським, Берлінським та Колумбійським університетами, Пастеровським інститутом (Франція), де навчався та працював Ервін Чаргафф;

— організовувати конференції, семінари, симпозіуми та перегляди фільмів присвячені актуальним проблем екології та біології;

— організовувати читання присвячені видатним екологам та біологам світового значення;

— сприяти дослідженням історії розвитку біологічної та екологічної науки на Буковині та вшановувати пам'ять видатних вчених краю;

— розробляти та приймати участь в обговоренні проектів рішень з питань екологічної державної політики;

— спрямовувати зусилля громадськості та науковців на відновлення порушених екосистем;

— проводити роз'яснювальну роботу серед населення області щодо лімітуючих та мутагенних екологічних факторів регіону та пропагувати ефективні засоби для корекції, спричинюваних цими факторами порушень здоров'я;

— сприяти мобілізації наукового потенціалу краю на дослідження генофонду, екологічного та естетичного стану садів, парків та заповідних об'єктів області та сприяти їх покращенню;

— сприяти навчанню населення щодо орієнтації у виборі екологічно безпечних предметів побуту та екологічно чистих продуктів харчування з метою покращення генофонду нації;

— пропагувати ідею добровільного екологічного страхування підприємств та добровільної сертифікації продукції;

— налагоджувати зв'язки з викладачами та науковцями за кордоном та в Україні для впровадження новітніх методів та технологій в біологію та екологію;

2.3. З метою виконання поставлених завдань організація має право:

— формування та зміцнення матеріально-технічної бази Організації;

— співпраці з українськими та міжнародними Асоціаціями університетів та інших навчальних та наукових закладів, з громадськими організаціями;

— встановлення ділових контактів з підприємствами, комерційними і банківськими структурами, науковими та навчальними установами, профспілковими організаціями для здійснення завдань, передбачених цим Статутом;

— визначати об'єкти і суб'єкти підтримки в сфері еколого-громадської діяльності;

— виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнових і немайнових прав;

— розповсюджувати інформацію та пропагувати ідеї і цілі Організації;

— одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування, керівників навчальних закладів інформацію, необхідну для реалізації статутних цілей і завдань Організації;

— вести господарську діяльність через створені у порядку, встановленому законодавством, підприємства, установи;

— встановлювати і розвивати контакти з викладачами, науковцями та організаціями інших країн, сприяти організації стажування у вітчизняних та закордонних наукових центрах та навчальних закладах;

— заснувати друкований орган Організації, використовувати наявні засоби інформації, випускати інформаційні листки, бюлетені, часописи тощо;

— проводити іншу не заборонену законом діяльність, що відповідає Статуту Організації.

3. Умови та порядок прийому в члени Організації, їх права та обов'язки

3.1. Членство в Організації є індивідуальним.

3.2. Членами Організації можуть бути громадяни України, що мешкають на території області, віком від 14 років, які підтримують положення даного Статуту та відповідають пункту 3.3.

3.3. Організація об'єднує спеціалістів біологічного та екологічного профілю (викладачів, науковців, студентів, інженерів-технологів, екологічних інспекторів), а також учнів загальноосвітніх шкіл та пенсіонерів.

3.4. Прийняття в члени Організації здійснюється Радою на підставі письмової заяви довільної форми. Члени Організації сплачують раз у рік членські внески, розмір яких визначається загальними зборами організації.

3.5. Член Організації має право:

— обирати і бути обраним до керівних органів Організації;

— пропонувати та організовувати заходи, що відповідають цілям і завданням Організації, розвитку її матеріально-технічної бази;

— вільно висловлювати свої погляди, критичні зауваження і вносити пропозиції щодо діяльності Організації та її керівних органів;

— отримувати будь-яку інформацію, що стосується діяльності Організації, її керівних органів та окремих посадових осіб, зокрема, операцій з фінансовими та матеріальними цінностями;

— вийти з членів Організації за власним бажанням;

— користуватися правовою, моральною та матеріальною підтримкою Організації.

3.6. Член Організації зобов'язаний:

— дотримуватися вимог Статуту Організації;

— — брати активну участь у діяльності Організації;

— — дотримуватися професійної етики та честі;

— — своєчасно сплачувати членські внески.

3.7. Члену Організації видається членський квиток і нагрудний знак Організації.

3.8. Членство в Організації припиняється:

— — за письмовою заявою члена Організації;

— — згідно з рішенням зборів Організації за порушення вимог Організації.

4. Організаційна структура Організації

4.1. Найвищим керівним органом Організації є загальні збори, які скликаються Радою не рідше одного разу на три роки. Рішення зборів є чинним при наявності на них більше половини членів Організації. Позачергові збори скликаються радою на вимогу президента, ревізійної комісії, 1/2 членів Організації. Загальні збори:

— приймають Статут Організації і вносять зміни та доповнення до нього;

— обирають членів Ради, президента Організації, віце-президента, ревізійну комісію терміном на 5 років;

— приймають рішення про припинення діяльності Організації та її реорганізацію;

— визначають основні напрямки діяльності Організації на поточний період;

— затверджують план роботи Організації;

— приймають і затверджують рекомендації та документи, що подаються від імені Організації.

4.2. Виконавчим органом Організації є Рада, яка складається з п'яти чоловік (президента, віце-президента та трьох членів Ради), обирається терміном на 5 років та проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.

Рішення Ради приймаються більшістю голосів її членів. Рада:

— забезпечує виконання рішень загальних зборів;

— приймає рішення щодо виконання поточних завдань Організації;

— приймає до Організації нових членів;

— затверджує штатний розпис Організації;

— скликає загальні збори Організації.

4.3. Президент Організації (обирається терміном на 5 років):

— репрезентує організацію у державних органах та громадських організаціях, діє від імені Організації як перша особа;

— головує на засіданнях Ради;

— підписує фінансові та господарські документи;

— здійснює господарське управління майном і коштами Організації;

В разі відсутності президента його функції виконує віце-президент.

4.4. Ревізійна комісія перевіряє фінансово-господарську діяльність Організації і звітує про свою діяльність на загальних зборах Організації. Без висновку ревізійної комісії річний баланс Організації затвердженню Радою та зборами Організації не підлягає.

4.5. Члени Ради Організації і ревізійна комісія Організації обираються терміном на 5 років і можуть переобиратися необмежену кількість разів.

4.6. Президент, члени Ради Організації і ревізійна комісія Організації обирається загальними зборами Організації. Бухгалтер-скарбник є технічним працівником і працює в Організації на договірній основі.

5. Кошти та інше майно Організації

5.1. Кошти Організації утворюються за рахунок:

— членських внесків;

— добровільних внесків окремих осіб та організацій (як вітчизняних, так і зарубіжних), зацікавлених у роботі Організації;

— відрахувань від надходжень створених Організацією підприємств;

— інших надходжень, не заборонених чинним законодавством.

5.2. Кошти Організації, які залишаються після відрахування обов'язкових платежів, передбачених чинним законодавством витрачаються на статутну діяльність та утримання технічних працівників Організації.

5.3. Майно Організації складається з наукового та технічного обладнання, будівель і споруд, транспортних засобів, матеріалів тощо, придбаних на кошти організації, а також з переданих організації державними і недержавними організаціями та окремими особами.

5.4. Організація має право мати рахунки, укладати трастові договори з комерційними банками на управління своїми грошовими рахунками, а також продавати, передавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати безкоштовно в тимчасове користування або у позику іншим юридичним і фізичним особам свої кошти та майно чи списувати їх з балансу, згідно з чинним законодавством.

5.5. Організація виступає позивачем та відповідачем у суді та арбітражі.

5.6. Організація виконує касові та розрахункові операції з вітчизняними та зарубіжними установами, а також з окремими громадянами, згідно з чинним законодавством.

5.7. Організація самостійно веде бухгалтерський та статистичний облік у встановленому законодавством порядку і несе повну відповідальність за його достовірність.

6. Порядок припинення діяльності Організації

6.1. Організація може припинити свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації через саморозпуск за рішенням загальних зборів Організації, прийнятим більшістю голосів від загальної кількості членів Організації.

В усіх інших випадках ліквідація (припинення діяльності ) Організації може бути здійснена лише за рішенням суду, прийнятим згідно з чинним законодавством України.

6.2. Після прийняття рішення про припинення діяльності Організації (або за рішенням суду) збори Організації створюють ліквідаційну комісію, яка здійснює оцінку всіх коштів та майна Організації, задоволення законних майнових претензій, складає ліквідаційний баланс.

6.3. Усі кошти та майно Організації, що залишаються в її власності на момент припинення діяльності після повного задоволення законних майнових претензій, за рішенням загальних зборів Організації передаються іншим організаціям, програмні цілі яких збігаються з програмними цілями Організації.

7. Порядок внесення змін і доповнень

7.1. Зміни та доповнення до Статуту Організації приймаються загальними зборами.

7.2. Зміни, що сталися в статутних документах, підлягають реєстрації в порядку, передбаченому законодавством.

Список використаної літератури

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є.Основи менеджменту. — Львів : Світ, 1995. — 294с.
2. Виханский О.С., Наумов А.И.Менеджмент: Человек, стратегия, организация, процесс:Учебник. — 2.изд. — М. : Фирма Гардарика, 1996. — 416с.
3. Єрмошенко М. Менеджмент : Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. -К.: Національна академія управління, 2006. -655 с.
4. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г.Основи менеджменту: Підручник. — К. : Академвидав, 2003. — 415с.
5. Любимова Н. Менеджмент — путь к успеху/ Наталия Любимова. -М.: Агропромиздат, 2002. -59 с.
6. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. -К.: Каравела, 2005. -494 с.
7. Менеджмент: теоретичні основи і практикум : Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти/ Олег Гірняк, Петро Лазановський,. -К.: Магнолія плюс; Львів: Новий Світ-2000, 2003. -334 с.
8. Мошек Г.Є.Основи менеджменту: Навч. посібник / Інститут змісту та методів навчання; Київський держ. торговельно- економічний ун-т. — К., 1998. — 136с.
9. Осовська Г. Менеджмент організацій : Навчальний посібник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. -К.: Кондор, 2005. -853 с.
10. Пушкар Р. Менеджмент: теорія та практика : Підручник/ Роман Пушкар, Наталія Тарнавська,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -486 с.
11. Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.
12. Сердюк О. Теорія та практика менеджменту : Навчальний посібник/ Олександр Сердюк,; М-во освіти і науки України. -К.: ВД "Професіонал, 2004. -424 с.
13. Стадник В. Менеджмент : Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна. -К.: Академія, 2003. -463 с.
14. Тарнавська Н. Менеджмент: теорія та практика : Підруч. для вузів/ Наталія Тарнавська, Роман Пушкар. -Тернопіль: ВКФ "Карт-бланш", 1997. -457 с.
15. Хміль Ф. Менеджмент : Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. -К.: Вища школа, 2002. -350 с.
16. Шегда А. Менеджмент : Учебник/ Анатолий Шегда,. -3-е изд., испр. и доп.. -К.: Знання , 2006. -645 с.

Яковенко В. Менеджмент і маркетинг : Навчальний посібник/ Валерій Яковенко,; Європ. ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. -143 с.