Вступ.

1. Поняття договору перевезення вантажу та його різновиди.

2. Зобов'язання сторін за договором перевезення вантажів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проблемі правової природи договору перевезення вантажу приділяється значна увага у роботах багатьох учених, які досліджують транспортне законодавство.

Традиційно в радянській і сучасній українській правовій науці договір розглядається з трьох точок зору: як юридичний факт, з яким пов'язують виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків; як саме правові відносини, що виникло з угоди сторін як юридичного факту; і, врешті-решт, як форма (правовий документ), якої відповідне правовідношення набуває.

Основи договірних відносин закріплені в Конституції України та у законодавчих актах, зокрема у Цивільному та Господарському кодексах України, які набрали чинності 1 січня 2004 р. Так, законодавчо визначено, що договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у Цивільному кодексі (ст. 627) зазначено на таку важливу умову, як: "сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".

Темою даної роботи є договори перевезення вантажу — договори, які опосередковують важливу функцію перевезення вантажів, багажу і пошти.

Актуальність теми. Договори перевезення вантажу мають важливе значення в умовах ринкової економіки та вільної конкуренції на ринку транспорту, але у той же час викликають багато спорів та дискусій з приводу їх юридичної природи та законодавчого визначення.

1. Поняття договору перевезення вантажу та його різновиди

Цивільним та Господарським кодексами України регулюються такі види договорів перевезення, як 1) договори перевезення вантажу; 2) договори перевезення пасажирів; 3) договори фрахтування; 4) угоди транспортних організацій про порядок організації перевезень у прямому змішаному повідомленні; 5) договори про організацію перевезень; 6) договори між транспортними організаціями різних видів транспорту про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажів.

Всі ці договори відрізняються за своїми ознаками, правовим значенням, суб'єктним складом, предметом зобов'язань тощо. Але об'єднуючою ознакою для них є те, що вони регулюють правовідносини, які виникають у процесі перевезення В.Вітрянський вважає, що в сучасних умовах вже не можна говорити тільки про один договір, який сконструйований за моделлю реального договору. відповідно до якого перевізник зобов'язаний доставити ввірений йому вантаж у пункт призначення і видати його одержувачу або іншій уповноваженій на те особі, а вантажовідправник — сплатити провізну плату, а про систему договорів перевезення, до якої відносить всі вище перераховані договори стосовно усіх видів транспорту. Розглянемо ці договори докладніше[1].

Договір перевезення вантажу — це договір, за яким перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж і видати особі, яка має право на його одержання, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (ст. 909 ЦК). Укладення такого договору підтверджується складанням і видачею відправнику вантажу транспортної накладної, коносамента або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом або кодексом. Цей договір є реальним, оскільки зобов'язання перевізника виникають лише до того вантажу, який був зданий вантажовідправником і прийнятий перевізником для його доставки у пункт призначення, та двостороннім договірним зобов'язанням, бо права і обов'язки має і перевізник, і відправник вантажу. Крім цього, угоди між транспортними організаціями про організацію перевезень вантажу являють собою договори, у яких передбачено порядок передачі, прийому вантажу з одного виду транспорту на інший, коли перевезення провадиться різними його видами за єдиним перевізним документом, а також умови здійснення перевезень.

За договором фрахтування одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату усю або частину місткості в одному або кількох транспортних засобах на один чи декілька рейсів для перевезення пасажирів та вантажу. Цей договір є двостороннім, консенсуальним, оплатним і відрізняється від договорів перевезення вантажу та пасажирів предметом зобов'язання. Предметом зобов'язання перевізника є увесь або частина транспортного засобу.

Угоди між транспортними організаціями про організацію перевезення вантажу, пасажирів та багажу є договорами, у яких визначаються: порядок передачі, прийому вантажу, пасажирів і багажу з одного транспорту на інший, у разі здійснення перевезення кількома видами транспорту за єдиним документом.

За договором про організацію перевезення вантажу перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а відправник надавати до перевезення вантаж в обумовленому обсязі. У цьому договорі визначають обсяги, строки й інші умови надання транспортних засобів, вантажу для перевезення, порядок розрахунків тощо. Ці договори характеризуються як двосторонні, оплатні й консенсуальні, носять довгостроковий характер і укладаються між перевізником та власником вантажу при необхідності здійснення систематичних його перевезень, при цьому на різних видах транспорту. Це: річний договір — на автомобільному транспорті, довгостроковий договір перевезення вантажу — на морському транспорті, навігаційний договір — на внутрішньому водному транспорті, спеціальний договір — на повітряному транспорті.

Наступним є договір про організацію робіт із забезпечення перевезень вантажу. Укладається він між організаціями різних видів транспорту в порядку, визначеному транспортними статутами і кодексами. Предмет зобов'язань, які випливають з цих договорів, — це дії транспортних організацій із забезпечення прийому вантажу, доставленого у місце відправлення, і зданого до перевезення не відправником вантажу, а транспортною організацією іншого виду транспорту; це — перевантаження вантажу з одного виду транспорту на інший; видача вантажу транспортним організаціям для доставки одержувачу.

Відмінність договору про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажу від угод, які укладаються між організаціями різних видів транспорту, на думку В.Вітрянського, у тому, що перший договір регулює взаємовідносини, які виникають між транспортними організаціями різних видів транспорту при перевезеннях вантажу за кількома транспортними документами[2].

Зупинимося на договірному регулюванні перевезень вантажу. В.Вітрянський вважає, що договірне регулювання перевезень вантажу сьогодні не вичерпується реальним договором його перевезення і починається із подачі транспортних засобів під завантаження і пред'явлення вантажу до перевезення. Уже на цій стадії виникають зобов'язальні правовідносини між відправником останнього і перевізником. Підставою виникнення цих зобов'язань при систематичних перевезеннях і довгострокових відносинах сторін є договори про організацію перевезень, в інших випадках — консенсуальні договори перевезення (договір фрахтування на повітряному транспорті). За їх відсутності джерелом зобов'язань стосовно подачі транспортних засобів і їх використання слугують договори, що укладаються шляхом прийняття перевізником заявки відправника вантажу. Наступна стадія перевізного процесу — транспортування вантажу — охоплюється реальним договором його перевезення, виконання якого (при видачі вантажу одержувачеві у місцях загального користування) є підставою для припинення відносин з перевезення вантажу.

Разом з тим зазначена послідовність зобов'язань і підстав, що їх породжують, характерна лише для елементарної організації перевізного процесу. У реальному майновому обороті використовуються більш складні схеми правовідносин, які опосередковують перевезення вантажу. Зокрема, нерідко його відправники укладають з автотранспортними організаціями або з товарними (експедиційними) конторами інших видів транспорту договори централізованого перевезення вантажу на станції, у порти, аеропорти. У таких випадках між транспортними організаціями укладаються договори про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажу (наприклад, договір на централізоване завезення (вивезення) вантажу на станції залізниць, у порти, аеропорти). При його перевезеннях за єдиним транспортним документом між транспортними організаціями різних видів транспорту укладаються угоди про порядок організації перевезень вантажу в прямому змішаному повідомленні.

Названі договори мають пряме відношення до перевезення вантажу, оскільки усі вони покликані регулювати правовідносини, що складаються між учасниками перевізного процесу: відправником вантажу, перевізником, іншими транспортними організаціями, вантажоодержувачем.

Відносини перевезення вантажів регулюються системою договорів, які слугують підставою виникнення відповідних цивільно-правових зобов'язань перевезення вантажів.

Усі названі договори можуть розглядатися як окремі види договору перевезення, які виділяються за різними класифікаційними ознаками. У цій системі договорів, котрі опосередковують перевезення вантажів, договір перевезення останнього розуміється як традиційно реальний договір, змістом якого є доставка перевізником довіреного йому відправником вантажу в пункт призначення і видача його особі, яка має право на одержання останнього (одержувачеві).

У чому ж полягає відмінність договорів перевезення вантажу різними видами транспорту, адже за визначенням названого договору суть його одна — перевезення вантажу і сплата за це відповідної плати. Відмінність у тому, що саме транспорт є основним засобом здійснення договору перевезення, а кожен транспорт має притаманні лише йому ознаки, які суттєво впливають на виконання договору перевезення вантажу, і котрі відповідно повинні бути зазначені в його умовах, тобто у визначенні названого договору для кожного транспорту окремо.

Як визначити особливості кожного окремого виду транспорту і їх вплив на умови договору перевезення вантажу?

Договір перевезення вантажу залізничним транспортом визначений у Статуті залізниць України (п. 22) як договір залізничного перевезення вантажу, за яким залізниця зобов'язується доставити довірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення у зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату[3]. Цим визначенням законодавець передбачив дуже важливу умову договору — термін виконання, який зазначено у договорі. І.Булгакова запропонувала визначити договір залізничного перевезення вантажу як особливий багатосторонній господарський договір, де сторонами виступають вантажовідправник, перевізник та вантажоодержувач, кожен з яких несуть певні обов'язки[4].

Враховуючи законодавче визначення та науково обґрунтовані аргументи І.Булгакової, договір залізничного перевезення вантажу можна вважати таким, який має достатньо відмінностей від договорів перевезення вантажу іншими видами транспорту і який посідає певне місце у системі зазначених договорів.

Відповідно до ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язуються перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання останнього особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт)[5]. Але, на думку О.Клепікової, Т.Короткого, О.Шемякіна, договір морського перевезення вантажів необхідно розмежувати з договором фрахтування на підставі таких критеріїв: предмет (договір перевезення — послуги перевезення вантажу, а договір фрахтування — морське судно та послуги екіпажу), мета (договір перевезення — перевезення вантажу, договір фрахтування — будь-які цілі торговельного мореплавства), сторони (відповідно відправник та перевізник, фрахтівник та фрахтувальник). Договір перевезення вантажу вони вважають реальним, а договір фрахтування — консенсуальним, і відповідальність за пошкодження або загибель судна покладено за договором перевезення на судновласника, а за договором фрахтування — на фрахтувальника. Виходячи з цього О.Клепікова пропонує викласти визначення договору морського перевезення вантажу як "угоду, за якою перевізник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату"[6]. Але деякі науковці (В.Демиденко, О.Балобанов, В.Прус, А.Жудро, Ю.Джавад) дотримуються зазначеного у законодавстві України визначення договору морського перевезення вантажу і вважають, що не має значення розмежування договорів морського перевезення вантажу та фрахтування, оскільки вони спрямовані на його транспортування.

Виходячи з цього, можна зробити наступний висновок: договір морського перевезення вантажу має певні особливості, встановлені у законодавстві України, які визначають його як договір морського перевезення вантажу та як договір фрахтування разом.

Навігаційний договір перевезення вантажу та буксирування плотів і суден внутрішнім водним транспортом визначено у Статуті внутрішнього водного транспорту (п. 60) як такий, що укладається між пароплавствами Міністерства річного флоту і органами управління річного флоту з вантажовідправниками і власниками плотів і суден на перевезення вантажів і буксирування плотів і суден[7].

На думку Г.Самійленка, цей договір має багато спільного з договором морського перевезення вантажу, а відмінністю між ними є "різні техніко-навігаційні та економічні умови". Оскільки у своїх працях він не навів визначення самого договору перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом, то важко встановити, в чому саме полягають ці відмінності.

Але, аналізуючи законодавче визначення даного договору, можна вести мову про те, що договір перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом відрізняється від інших договорів перевезення останнього іншими видами транспорту предметом, який полягає не тільки у його перевезенні, а й у буксируванні плотів і суден; суб'єктним складом (пароплавство з одного боку та вантажовідправники і власники плотів та суден — з іншого); метою, яка полягає не тільки у перевезенні вантажу, а й у буксируванні плотів і суден тощо. Отже, і цей договір має свої, притаманні лише йому, особливості, і тому посідає певне місце у системі договорів перевезення вантажу.

Визначення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом закріплено у ст. 45 Статуту автомобільного транспорту, який не враховує такої особливості як момент виникнення цього договору. Деякі науковці вважають, що легальне визначення поняття у названій статті Статуту безспірно характеризує договір перевезення вантажу автомобільним транспортом як реальну угоду. Багато науковців вважають цей договір, поряд із договором чартеру на морському і повітряному транспорті, консенсуальною угодою, тобто такою, що виникає з моменту досягнення сторонами угоди з перевезення, а не з того моменту, коли відправник передав вантаж перевізникові. Тобто, необхідно зауважити, що існують певні особливості, які відрізняють договір перевезення вантажу автомобільним транспортом від договорів перевезення вантажу іншими видами транспорту[8].

Для перевезень вантажу повітряним транспортом важливе значення мають строки перевезення, оскільки мінімальні строки — це одна з найсуттєвіших переваг користування таким транспортом. Специфіка повітряних перевезень має одну характерну рису — надзвичайна швидкість перевезення таким транспортом порівняно із іншими видами транспорту. На цьому ґрунті виник попит на повітряні перевезення вантажу. Слушною є думка Г.Савічева, який запропонував доповнити визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом вказівкою про строк доставки. Водночас, на мою думку, необхідно додати, що визначення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом повинно бути істотною умовою цього договору, оскільки досягнення згоди між сторонами з приводу строку його виконання має важливе значення для укладення останнього. Саме строки виконання договору, вважаю, є тією істотною умовою, яка впливає на виконання останнього, сприяє встановленню рівноправності його сторін і гарантує належне виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Порушення строку доставки вантажу, який є основним строком виконання договору перевізником, тягне невигідні цивільно-правові наслідки.

Місце виконання також має винятково важливе значення для належного виконання договору повітряного перевезення вантажу. Тільки при досягненні сторонами домовленості стосовно місця призначення перевезення вантажу, такий договір може бути укладений. Специфіка повітряних перевезень полягає у тому, що вони здійснюються тільки по повітряним лініям, які знаходяться на території нашої країни або інших країн, початковою і кінцевою точками яких є аеропорти, місце знаходження котрих може мати суттєве значення для відправника вантажу. Тому місце виконання названого договору визначається відправником і погоджується із перевізником, який має право визначити його самостійно, оскільки повітряні перевезення здійснюються за визначеною повітряною лінією з аеропорту відправлення до аеропорту призначення.

Досягнення згоди між сторонами з приводу місця виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом має важливе значення, оскільки це є необхідною умовою здійснення перевезення вантажу і належного виконання договору.

Враховуючи викладене вище, на мій погляд, можна дати таке визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом і викласти ст. 60 Повітряного кодексу України наступним чином: "За договором повітряного перевезення одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату"[9].

Враховуючи таку відмінність між договорами перевезення вантажу на різних видах транспорту, доцільно вести мову про цілу систему названих договорів, у яку включити договори перевезення вантажу на залізничному, автомобільному, морському, внутрішньоводному і повітряному транспорті.

2. Зобов'язання сторін за договором перевезення вантажів

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений йому другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладання договору підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, передбаченого транспортними статутами та кодексами).

Належне виконання договору перевізником обумовлене дотриманням ним низки обов'язків, що випливають безпосередньо зі статуту (кодексу) і необхідних умов для нормального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, реалізується на різних стадіях виконання договору: при його укладенні; у процесі перевезення вантажу; збереження і видачі в пункті призначення[10].

На перевізника покладається обов'язок:

• своєчасно подати відправникові вантажу перевізні засоби, справні в технічному і комерційному стані, тобто придатні для перевезення конкретного вантажу (наприклад, контейнери й вагони, які очищені від залишків вантажу і сміття, а в необхідних випадках — промиті та продезінфіковані);

• своєчасно здійснити завантаження вантажу й опломбувати транспортний засіб (якщо за договором це покладено на перевізника);

• забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до ви дачі його одержувачеві у пункті призначення. Забезпечення цілісності та схоронності вантажу включає також дотримання особливих правил перевезення щодо певних видів вантажів (наприклад, вантаж, який швидко псується при перевезенні, потребує дотримання відповідних температур);

• доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений погодженням сторін, якщо транспортними статутами, кодексами та правилами, що видаються згідно з ними, не передбачено інше, а в разі відсутності таких строків — у розумний строк. Наприклад, на морському транспорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом або договором, а в разі їх відсутності вантаж доставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці (ст. 160 Кодексу торговельного мореплавства України);

• своєчасно повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Так, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин на ступного дня (ст. 58 Статуту залізниць)[11];

• видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспортному документі. При видачі вантажу в пункті призначення перевізник повинен дотримуватись правил, чинних на певному виді транспорту. Так, відповідно до ст. 66 Статуту автомобільного транспорту, перевізник при здаванні вантажу одержувачеві зобов'язаний перевірити масу, кількість місць і стан вантажу в разі: видачі вантажу зі складу вантажної автостанції; прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу та ін.

З фактом укладення договору перевезення вантажу певні права та обов'язки виникають також у відправника вантажу. Деякі з них передбачені транспортними статутами (кодексами) і правилами перевезень вантажів та передують укладенню договору, зокрема:

• відправник повинен пред'явити вантаж до перевезення у належному стані, у справній тарі та упаковці, відповідно до державних стандартів і технічних умов, які забезпечують повну його схоронність. Відповідно до транспортних статутів (кодексів), усі необхідні для перевезення матеріали (стойки, прокладки тощо) заготовляє і подає відправник;

• відправник одночасно з пред'явленням вантажу подає перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів, а також прикладає до них усі документи, необхідні для дотримання санітарних, митних, карантинних та інших правил. На посвідчення прийняття вантажу до перевезення відправникові надається вантажна квитанція;

• відправник повинен з метою ефективного використання транспортних засобів, за загальним правилом, своєчасно, повно і раціонально завантажувати їх. Водночас, на морському транспорті на вимогу відправника, якому для перевезення надано все судно (чартер), перевізник повинен відправити судно в плавання, навіть якщо не весь вантаж було завантажено. Перевізник у цьому разі зберігає право на повний фрахт, тобто плату за перевезення (ст. 155 Кодексу торговельного мореплавства України)[12];

• відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату за тарифом.

Обов'язки одержувача:

• своєчасно прийняти вантаж;

• здійснити остаточні розрахунки з перевізником і очистити транспортні засоби.

На деяких видах транспорту передбачається винагорода за дострокове навантаження або вивантаження транспортних засобів. Наприклад, за угодою сторін у договорі морського перевезення може бути передбачена винагорода за закінчення завантаження судна раніше, ніж це передбачено сталійним часом (час, що визначається згідно з Кодексом торговельного мореплавства України) (ст. 49 Кодексу торговельного мореплавства України)[13].

В яких випадках перевізник звільняється від відповідальності за втрату, псування і пошкодження вантажу?

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення, який містить такі елементи (умови):

• протиправна поведінка боржника;

• збитки як результат такої поведінки;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

• вина боржника.

Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для накладення майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажу.

Головні обов'язки перевізника за договором перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілісність і схоронність вантажу і доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення і до видачі одержувачеві у пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

У разі прострочення в доставці вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати одержувачеві збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сторін, транспортними статутами та кодексами не передбачено інші форми відповідальності. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу або багажу в розмірі фактичної шкоди.

До вчинення перевізникові позову, що випливає з перевезення вантажу, слід обов'язково пред'явити йому претензії у порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами. Позов до перевізника може бути вчинений вантажовідправником або вантажоодержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді в місячний строк. Позовна давність за вимогами, що випливають із перевезення вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визначається згідно з транспортними статутами та кодексами.

У транспортних статутах і кодексах дається перелік обставин, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, псування і пошкодження вантажу.

Зокрема, перевізник звільняється від відповідальності, коли:

• вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) і зі справними пломбами відправника;

• вантаж перевозився в супроводі провідника вантажовідправника або вантажоодержувача;

• нестача не перевищує норм природної втрати;

• нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

• вантаж, який швидко псується, став непридатним, але перевізник не порушив строків доставки та встановленого правилами перевезення температурного режиму;

• вантаж здано до перевезення без зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або забезпечення заходів для збереження вантажу при перевезенні (наприклад, "обережно — скло");

• здано до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму;

• недоліки тари чи упаковки не були помічені за зовнішнім виглядом під час прийняття вантажу до перевезення чи застосовано тару, що не відповідає властивостям вантажу, встановленим стандартам, за відсутності слідів пошкодження тари в дорозі.

Залежно від виду транспорту можуть бути визначені додаткові підстави звільнення перевізника від відповідальності. Небезпеки і стихійні явища зумовлюють розширення кола обставин, за яких морський перевізник звільняється від відповідальності за несхоронність вантажу.

Такими обставинами можуть бути:

• непереборна сила;

• небезпеки та випадковості на морі;

• рятування людей, суден та вантажів;

• пожежі, що виникли не з вини перевізника;

• воєнні дії та народні заворушення;

• страйки чи інші обставини, які викликали зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства)[14].

Висновки

Відповідно до чинного законодавства України перевезення вантажів транспортними організаціями здійснюється на підставі договорів перевезення вантажів, які за загальним правилом укладаються у кожному окремому випадку па перевезення конкретного вантажу, прийнятого від вантажовідправника. Це випливає із легального визначення договору перевезення, що міститься у ст. 358 Цивільного кодексу УРСР: «За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату». Визначення поняття договору перевезення вантажу із урахуванням особливостей на окремих видах транспорту закріплені також у Статуті залізниць України (ст. 22), Статуті автомобільного транспорту УРСР (ст. 45), Кодексі торгового мореплавства України (ст. 133).

При аналізі договору перевезення вантажів як юридичного факту ми звернули увагу на ті ознаки, які допомагають з'ясувати сутність зобов'язання.

В ході роботи ми визначили якими ж правовими ознаками характеризується договір перевезення вантажів як юридичний факт — правова угода сторін, спрямована на виникнення перевізного правовідпошення?

Насамперед це — двостороння угода, оскільки для її виникнення необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, зокрема, одна сторона (вантажовідправник) виявляє свою волю на переміщення вантажу до певного місця призначення, інша сторона (перевізник) погоджується здійснити таке перевезення. Така двостороння угода іменується договором перевезення вантажу.

За своїм змістом договір перевезення вантажів є двостороннім, тобто права і обов'язки покладені на обидві сторони зобов'язання, що виникло з цього договору. Із цього випливає ще одна характеристика договору перевезення вантажів як оплатної угоди: кожна сторона за виконання нею певної дії здобуває право вимагати від іншої сторони виконання зустрічної дії. Так, вантажовідправник, передаючи вантаж транспортній організації, має право вимагати від останньої перевезення цього вантажу відповідно до умов договору, транспортна організація, в свою чергу, має право вимагати сплати за таке перевезення певної грошової суми.

Проте досягнення угоди між сторонами про перевезення вантажу недостатньо для того, аби вважати договір укладеним.

Аналіз поданого вище легального визначення договору перевезення дає підстави стверджувати, що договір перевезення вантажів є реальною угодою, тобто для її укладення, поряд із згодою сторін, необхідне фактичне вчинення дій, зокрема передавання вантажу. Перевізник зобов'язується доставити і передати вантажоодержувачу ввірений йому вантаж, тобто вантаж, який йому вручив вантажовідправник. Обов'язок перевезти вантаж не може виникнути, незважаючи на досягнуту сторонами угоду, якщо вантаж не буде передано транспортній організації.

Однак в юридичній літературі зазначається, що твердження про те, що договори перевезення вантажів є реальними угодами, — це загальне правило, яке має свої винятки. В теорії і практиці прийнято вважати договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також чартер (договір, що передбачає умову надання для перевезення всього судна або його частини) на морському, повітряному транспорті консенсуальними угодами, тобто такими, які виникають з моменту досягнення згоди сторін про перевезення, а не з моменту, коли відправник передав вантаж перевізнику.

Викладене дає змогу зробити висновок, що договір перевезення вантажу незалежно від видів транспорту, щодо яких вій укладається, завжди є реальною угодою, для укладення якої необхідне не лише досягнення сторонами згоди, а й вручення вантажу.

Список використаної літератури

1. Булгакова І.В. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — К., 2003. — 20 с
2. Витрянский В.В. Понятие и виды договора перевозки. Система договоров перевозки // Хоз-во и право. — 2001. — № 1. —С. 60—75.
3. Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. -2001. -№ 7. — С. 21-27
4. Кирилов С. Договір перевезення вантажу. Загальні правила, про які не можна забувати // Податки та бухгалтерський облік. -2005. -14 липня. — С. 9-14
5. Клепікова О.В. Правова природа договору морського перевезення вантажів // Вісник Вищого арбітражного суду України. — 2000. — № 3. — С 222—226.
6. Кодекс торговельного мореплавства: Офіцій. текст із змінами станом на 1 жовтня 2000 р. — К., 2000. — 199 с
7. Мироненко В.П. Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів // Автошляховик України. -2004. -№ 3. — С. 13-15
8. Свистун Л. Довгостроковий договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом // Право України. -2004. -№ 7. — С.62-64
9. Статут залізниць України: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. —№ 14. — Ст. 548.
10. Устав внутреннего водного транспорта Союза ССР: утв. пост. Совета Министров СССР от 15 октября 1955 г. № 1801.
11. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. — 2003. — № 1. — Ст. 461.

---

[1] Витрянский В.В. Понятие и виды договора перевозки. Система договоров перевозки // Хозяйство и право. —2001. — № 1. —С. 60—75

[2] Витрянский В.В. Понятие и виды договора перевозки. Система договоров перевозки // Хоз-во и право. —2001. — № 1. —С. 65

[3]Статут залізниць України: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. —№ 14. — Ст. 548.

[4] Булгакова І.В. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні: Авторсф.дис. . канд. юрид. наук. — К., 2003. — с. 11

[5] Кодекс торговельного мореплавства: Офіцій. текст із змінами станом на 1 жовтня 2000 р. — К., 2000. — 199 с

[6] Клспікова О.В. Правова природа договору морського перевезення вантажів // Вісник Вищого арбитражногосуду України. — 2000. — № 3. — С 222—226

[7] Устав внутреннего водного транспорта Союза ССР: утв. пост. Совета Министров СССР от 15 октября 1955 г.№ 1801.

[8] Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. -2001. -№ 7. — С. 21-27

[9] Витрянский В.В. Понятие и виды договора перевозки. Система договоров перевозки // Хоз-во и право. —2001. — № 1. —С. 60—75

[10] Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. -2001. -№ 7. — С. 21-27

[11]Статут залізниць України: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. —№ 14. — Ст. 548

[12] Кодекс торговельного мореплавства: Офіцій. текст із змінами станом на 1 жовтня 2000 р. — К., 2000. — 199 с

[13] Кодекс торговельного мореплавства: Офіцій. текст із змінами станом на 1 жовтня 2000 р. — К., 2000. — 199 с

[14] Кодекс торговельного мореплавства: Офіцій. текст із змінами станом на 1 жовтня 2000 р. — К., 2000. — 199 с