Поведінка людини завжди викликає посилений інтерес серед науковців. Питаннями, пов’язаними з визначенням криміногенних ознак особи, займаються, зокрема, такі науки: психологія, філософія, педагогіка, соціологія, кримінологія та інші. Однак у психології поки ще немає цілісної системи знань, яка б комплексно вирішувала проблему вивчення особистісних якостей людини, що зумовлюють її актуальність.

Процес становлення демократичного суспільства та формування правової держави наділяє громадянина більшими правами та повагою до самого себе, що ускладнює роботу працівників оперативних підрозділів при розкритті злочинів. Методика розкриття злочинів, запропонована

ще в радянські часи, — застаріла і потребує реформування, починаючи з глибокого вивчення індивідуальних особливостей людини.

Мета цієї статті — на основі сучасних досліджень про особистісні якості людини запропонувати та застосувати комплексний підхід до вивчення індивідуальних якостей людини з метою вивчення особи як носія криміногенного потенціалу. Виявити такі ознаки криміногенної поведінки можна з допомогою генетики, біології, психології, соціології тощо. Оперативно-розшукова діяльність використовує знання всіх наук, негласно виявляє та досліджує їх збудники та запобігає учиненню злочинів їх носіями [1, 58-59].

Для вивчення криміногенного потенціалу особи використовують різні теорії та наукові школи. Залежно від певної ситуації особа індивідуально сприймає навколишню дійсність, у тому числі й соціальне оточення, яке впливає на криміногенну поведінку. За статистичними даними МВС України протягом 2009 р. до адміністративної відповідальності притягнуто понад 135 776 осіб, до кримінальної — 33 910 осіб, 22 634 — перебували в розшуку як злочинці, 5 321 — безвісно зникла особа, 172 864 осіб поставлено на облік як такі, що вживають наркотики, 17 045 — трупи, особи яких не встановлено, понад 2 млн злочинів залишаються нерозкритими [2].

Аналіз зазначених статистичних даних свідчить про недостатньо ефективну організацію роботи оперативних служб внутрішніх справ. Отже, виникає нагальна потреба у розробці та впровадженні нових дієвих способів, методів, заходів у боротьбі зі злочинністю на основі використання знань різних наук, зокрема психології.

Для вивчення криміногенного потенціалу особи використовують різні теорії та наукові школи. Залежно від певної ситуації особа індивідуально сприймає навколишню дійсність, у тому числі й соціальне оточення, яке впливає на її поведінку. Теорії особистості — це старанно вивірені умовиводи чи гіпотези про те, що являє собою людина, як вона поводиться і чому саме так, а не інакше. Ці теорії виконують дві основні функції — вони пояснюють і передбачають поведінку.

Водночас теорії особистості складаються з багатьох «мінітеорій», кожна з яких фокусується на окремих питаннях чи темах, які розглядаються психологією. Ці теми становлять концептуальну основу теорії особистості, розкриваючи її зміст.

Основною ознакою будь-якої теорії особистості є її структурні концепції, що взаємодіють із відносно незмінними характеристиками, які люди демонструють у різних обставинах і в різний час. Ці характеристики виконують роль основних «будівельних цеглин» людської психіки.

Можна констатувати, що нині у вітчизняній психології поширений погляд на людину як на індивіда, особистість і суб’єкт діяльності, при цьому немає загальноприйнятої концепції особистості.

Погляди закордонних психологів на особистість характеризуються ще більшою строкатістю. Л. Хьєлл і Д. Зіглер пропонують щонайменше дев’ять напрямів у теорії особистості. Це психодинамічний (З. Фрейд) і переглянутий А. Адлером і К. Юнгом варіант цього напряму, диспозиційний (Г. Олпорт, Р. Кеттел), біхевіористичний (Б. Скіннер), соціально-когнітивний (А. Бандура), когнітивний (Дж. Келлі), гуманістичний (А. Маслоу), феноменологічний напрями (К. Роджерс) і его-психологія, представлена Е. Еріксоном, Е. Фроммом і К. Корні [3].

На основі зазначених напрямів спробуємо розробити комплексний підхід до вивчення особистісних якостей людини — синергічний підхід, що є науково-філософським принципом, який розглядає природу як самоорганізовану комплексну систему [4].

Актуальність такого підходу полягає в тому, що ми розглядаємо особу не тільки як індивід чи особистість, а як суб’єкт життєдіяльності, вивчаючи особистість з моменту її народження до повного соціального розвитку, враховуючи індивідуальні особливості (характер, темперамент тощо). При цьому слід врахувати, що ефективність професійної діяльності правоохоронця безпосередньо залежить від використання психологічних знань щодо основ людської поведінки, психофізіології та різноманіття пове- дінкових форм, а також сформованих на основі цих знань навичок і вмінь.

Емпірична психологічна характеристика особистості потребує визначення основного вектора аналізу. Необхідність у ньому зумовлена складністю й суперечливістю самого об’єкта дослідження.

Б. Ананьєв стверджував, що для правильного розуміння особистості необхідний аналіз соціальної ситуації розвитку особистості, її статусу і соціальної позиції, яку вона займає [5]. Оскільки особистість формується в процесі життєдіяльності, то діяльність ця здійснюється в конкретній соціальній ситуації. Але, діючи в ній, будь-яка людина займає певний статус, який задається певною системою суспільних відносин. Статус особистості об’єктивний і може усвідомлюватися особистістю адекватно чи неадекватно, активно чи пасивно. У соціальній ситуації певної установи один займає статус керівника, інший — підлеглого тощо. Поряд зі статусом особистості кожна людина займає й певну позицію, яка характеризує суб’єктивний, діяльний бік становища особистості в певній соціальній структурі. Рівень і зміст позиції зумовлені змістом діяльності особистості.

Характеристика особистості з погляду діяльного, суб’єктивного боку її статусу є системою ставлень особистості (до навколишніх людей, об’єктивного середовища, самої себе), установок і мотивів, якими вона керується у своїй діяльності, цілей і цінностей, на які спрямована ця діяльність. Водночас ця складна система властивостей реалізується за допомогою ролей, які виконує особистість у заданих соціальних ситуаціях розвитку.

Таким чином, вивчаючи динамічні ознаки особистості — її потреби, мотиви, інтереси, бажання, установки, ціннісні орієнтації, ідеали, зрештою спрямованість, тобто те, до чого особистість прагне, можна зрозуміти й пояснити зміст виконуваних нею соціальних ролей, статус і позицію, яку вона займає. Однак якість виконання ролей, статус і позиція зумовлені не тільки динамічними ознаками особистості, а й потенціалом її індивідуально-психічного розвитку, її можливостями — задатками, спеціальними здібностями, обдарованістю [5].

Не випадково С. Рубінштейн [6] зауважував, що для вивчення психічного портрету особистості потрібно відповістити на запитання: а що може особистість? Для цього насамперед слід дослідити перераховані вище параметри особистості.

Статус особистості та її соціальні ролі, потреби й мотиви, установки й ціннісні орієнтації, структура та динаміка відносин, реалізовані за допомогою можливостей людини, переходять у систему стійких властивостей особистості, що виражають її ставлення до людей, середовища й самої себе, тобто риси характеру.

Найзагальнішою динамічною структурою вивчення особистості є узагальнення всіх можливих її індивідуально-психологічних особливостей, які Б. Ананьєв поділяє на чотири групи, що утворюють чотири основні аспекти особистості:

1. Біологічно зумовлені особливості (темперамент, задатки, найпростіші потреби).
2. Соціально зумовлені особливості (спрямованість, моральні якості, світогляд).
3. Індивідуальні особливості різних психічних процесів.
4. Досвід (обсяг і якість наявних знань, навичок, умінь і звичок) [5].

Слід врахувати, що не всі індивідуально-психологічні особливості цих аспектів особистості будуть рисами характеру, але всі риси характеру є особливостями особистості.

Кожна людина володіє не одним, а цілим комплексом соціальних ролей, які вона використовує під час повсякденної діяльності та суспільного життя. З огляду на це, пропонуємо структуру вивчення особистості, яка, на нашу думку, відображає усі сторони життєдіяльності, а отже, допоможе дослідити складне явище криміногенної поведінки особи, зокрема, такі її аспекти: біографічні дані про особу; графічну територію народження; соціальні зв’язки; матеріальний стан; соціальний стан; суспільну діяльність; професійну діяльність; наукову діяльність; політичну свідомість (погляди); духовну сферу; культурну сферу; медичні дані; спортивні дані; екологічну сферу; технічну сферу; адміністративну сферу; цивільну сферу; спеціальні оперативно-розшукові дані; психологічний стан; прогностичну сферу.

На нашу думку, їх сукупність і забезпечить синергічний підход до вивчення особистості, середовища, в якому вона перебуває, допоможе визначити її рольову поведінку. Різноманіття соціальних ролей може стати причиною внутрішнього конфлікту особистості (у тому випадку, якщо принципи соціальних ролей суперечать один одному).

Аналізуючи процес розвитку особистості як суб’єкта соціуму, найдоцільнішим і найрезультативнішим вважаємо використання біографічного методу [7], що передбачає ретельне вивчення біографічних даних особистості.

Біографічний метод досліджує етапи життєвого шляху, особливості формування особистості, може бути доповненням під час інтерпретації даних, отриманих експериментальними методами. Біографічний метод є методом синтетичного опису людини як особистості і суб’єкта діяльності. Нині це єдиний метод, який дає змогу вивчити особистість у процесі її розвитку (дані життєвого шляху, ступені соціалізації (ясла, дитячий садок, школа, ВНЗ та ін.), середовище розвитку (місце мешкання, навчальні заклади тощо), інтереси, хобі у різний період часу, стан здоров’я (у тому числі перенесені хвороби)).

Біографічний метод — історичний і одночасно генетичний, тому що дає змогу простежити динаміку життєвого шляху. Недоліки цього методу — описовість, орієнтування на пам’ять, яка може не цілком достовірно відображати минуле, тому може бути скорегований об’єктивнішими даними комплексного дослідження особистості. Як відомо, перший комплексний біографічний дослід, який охоплював всі вікові етапи і сфери життя людини, пов’язаний з ім’ям Ш. Бюллєр.

З’ясування місця та ролі особистості в соціальній системі можливе через розкриття поняття «соціальний статус». Соціальним статусом називають загальне становище особистості чи соціальної групи в суспільстві, пов’язане з певною сукупністю прав і обов’язків. Соціальні статуси бувають запропоновані та придбані, досягнуті.

До першої категорії належать: національність, місце народження, соціальне походження тощо, до другої — професія, освіта, кваліфікація, характер виконуваної праці, посада, матеріальне становище, наявність влади, партійна та профспілкова належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв’язки).

Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені чи одержані незалежно від суб’єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність), і досягнуті або надбані власними зусиллями індивіда (сімейний стан, професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний і допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти внутрішньоособистісні конфлікти.

У будь-якому суспільстві існує своя ієрархія статусів, яка є основою його стратифікації.

Певні статуси є престижними, інші — навпаки. Престиж — це оцінка суспільством соціальної значущості того або іншого статусу, закріплена в культурі й суспільній думці. Ця ієрархія формується під впливом двох факторів: а) реальної корисності тих соціальних функцій, які виконує людина; б) системи цінностей, характерної для певного суспільства [8].

Якщо престиж яких-небудь статусів необґрунтовано завищений або, навпаки, занижений, зазвичай констатують, що має місце втрата рівноваги статусів. Суспільство, в якому спостерігається тенденція до втрати цієї рівноваги, не може нормально функціонувати.

Соціальний статус особистості насамперед впливає на її поведінку. Знаючи соціальний статус людини, можна легко визначити більшість якостей, якими вона володіє, а також передбачити її дії. Подібну очікувану поведінку людини, асоційовану з тим статусом, який вона займає, прийнято називати соціальною роллю. Соціальна роль фактично є певним зразком поведінки, визнаний доцільним для людей такого статусу в певному суспільстві. Соціальна роль може бути закріплена за людиною формально (наприклад у законодавчому акті) або ж мати неформальний характер.

Зважаючи на те, що поведінка особистості значною мірою визначається статусом, який вона займає, і ролями, які вона відіграє в суспільстві, можна з’ясувати, чи зберігає вона автономію та певну свободу вибору. І хоча в сучасному суспільстві спостерігається тенденція до уніфікації й стандартизації особистості — повного її нівелювання, на щастя, не відбувається. Індивід має можливість вибирати з безлічі соціальних статусів і ролей ті, які дозволяють йому краще реалізувати свої плани, максимально ефективно застосовувати свої здібності. Будь-який рольовий припис намічає тільки загальну схему поведінки людини, зберігаючи за нею можливість вибору шляхів його виконання.

Розглядаючи ситуацію розвитку особистості, її статус і соціальну позицію, можна дослідити індивідуальні особливості особистості. Безліч властивостей особистості пов’язано з відносно стійкими залежностями у певній динамічній структурі. Особливо чітко це проявляється в характері людини.

Характер — це стрижнева психічна властивість людини, що накладає відбиток на всі її дії та вчинки, властивість, від якої, насамперед, залежить діяльність людини в різних життєвих ситуаціях [9]. Тобто даючи визначення характеру, можна сказати, що це сукупність властивостей особистості, які визначають типові способи її реагування на життєві обставини.

Під характером слід розуміти не будь-які індивідуально-психологічні особливості людини, а тільки сукупність найбільш виражених і відносно стійких рис особистості, типових для певної людини, систематично виражених у її діях і вчинках.

На думку Б. Ананьєва, характер «виражає основну життєву спрямованість і виявляється у своєрідних для певної особистості вчинках».

Поняття «характеристика» і «характер» невипадково мають однорідну етимологічну природу. Психологічна характеристика людини перш за все має відображати її характер, тому що саме в ній найсуттєвіше виявляються особливості особистості. Однак не слід підміняти риси особистості рисами характеру, адже поняття «особистість» ширше, ніж поняття «характер», і поняття «індивідуальність людини як особистості» не вичерпується лише її характером.

Таким чином, відмінність характеру від особистості, у вузькому розумінні, полягає в тому, що до характеру людини входять риси, які характеризують її поведінку.

Кожна людина відрізняється від інших за індивідуальними особливостями, тобто особливостями, властивими саме їй як індивіду. У поняття «індивідуальні особливості» входять не тільки психологічні, а й соматичні («сома» — від лат. «тіло») особливості людини, такі як колір очей і волосся, зріст і фігура, розвиток скелета і м’язів.

Ще одна важлива категорія — це темперамент — характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що забезпечують психічні процеси і стани [9].

Темперамент — якість особистості, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної зумовленості її нервової системи і значною мірою зумовлює стиль її діяльності. Темперамент належить до біологічно зумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основні типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

Темперамент визначає глибину, інтенсивність, стійкість емоцій, емоційну вразливість, енергійність та інші динамічні, індивідуально стійкі особливості психічного життя, поведінки й діяльності. Учені вважають, що темперамент — це біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості людини сполучаються одна з одною не випадково, а закономірно пов’язані між собою, утворюючи визначену організацію, структуру, що характеризує типи темпераменту [10].

Отже, під темпераментом слід розуміти індивідуальні своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, і залишаються незмінними у зрілому віці.

Отже, використання синергічного підходу дає змогу комплексно проаналізувати проблему пізнання особистості, особливостей її поведінки, зокрема схильність до правопорушень тощо. Застосування цього підходу на практиці полегшує роботу з різними «зсередини» сприятиме встановленню категоріями людей. Вивчення особи психологічного контакту, що дасть змогу досягти з об’єктом пізнання довірчих стосунків.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Сервецький І. В., Дашко В. А. Науково-практичний коментар Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність». — К., 2006. — С. 397.
2. Статистичні дані МВС України за 2009 р.Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. Основные положення, исследования и применение. — СПб., 1992. — С. 511.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — Київ ; Ірпінь, 2003. — С. 1440.
4. Ананьев Б. Г. Личность, субъект деятельности, индивидуальность. — М., 2008. — С. 256.
5. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — СПб., 2000. — С. 480.Скокова Л. /.Біографічний метод в соціології : історія і специфіка застосування : дис. … канд. соціол. наук : спец. 22.00.01 / НАН України. — К., 1999. — С. 193.
6. Роберт К. М. Социальная теория и социальная структура. — М., 2006. — С. 880.
7. Мещеряков Б. Г., Зинченко В. П. Большой психологический словарь. — М., 2007. — С. 590.
8. Винославська О. В. Психологія : навч. посіб. — К., 2005. — С. 311.