Соціально – гігієнічні проблеми охорони здоров’я жінок і дітей

Тема:„Соціально – гігієнічні проблеми охорони здоров’я жінок і дітей”

Зміст

Вступ. 3

1. Сутність здоров’я та чинники, що його визначають.

2. Індикатори здоров`я населення.

3. Державна політика в сфері охорони здоров'я.

4. Профілактична діяльність у системі охорони здоров'я.

5…. Проблеми охорони здоров’я жінок і дітей в Україні.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Конституція України проголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Проте кожному відомо, що сьогодні нинішній рівень медичної допомоги в Україні не задовольняє ні пацієнтів, ні фахівців. В зв’язку з цим, стан здоров’я населення України за останні роки значно погіршився. Проте, як відомо, на стан здоров’я населення впливає багато чинників, серед яких : спосіб життя; вплив навколишнього середовища; генетична компонента (спадковість); доступність і якість медичної допомоги.

1. Сутність здоров’я та чинники, що його визначають

Всесвітня Організація Охорони здоров'я (ВООЗ) визначає здоров'я, як стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Існує й інший підхід до визначення здоров'я. Задовго до появи ВООЗ класики марксизму визначали хворобу як природну у своїй волі життя. Тобто хворий, у порівнянні зі здоровим, чогось як би не може. Розвиваючи цю думку можна дуже глибоко заблудитися! Зате користуючись методом від противного, здоров'я можна розглядати як життя вільне і не стиснуте. Але хіба це можливо? Навкруги одні обмеження — і фізичні, і духовні, і соціальні.

Потрібно відзначити, що і раніше, і зараз багато авторів говорили і говорять приблизно те ж — живи відповідно до своєї природи, тобто так, як треба, і будеш здоровий. Так що здоров'я можна визначити і як життя відповідно до законів природи і зі своєю природою.

Відсутність болючих відчуттів зовсім не означає відсутність якої-небудь патології. Особливо духовної і моральної. А медики завжди вважали, що якщо людина здорова, то це значить тільки те, що існуючими засобами і методами в нього, у даний момент, не можна знайти ніяких хвороб.

У цілому ж здоров'я, якщо його і можна якось конкретно визначити, і вимірити, швидше за все, поняття і величина дуже відносна й індивідуальна.

Величезне значення в здоров'я має взаємозв”язок складових його елементів і можливість компенсації одних іншими. Можна бути фізично слабким, але розумним; психічно хворим, але дуже добрим, сильним, але дурним тощо, а в цілому вписуватися в поняття якоїсь норми і жити припиваючи.

Вантажникові потрібно здоров'я вантажника, піаністові — піаніста, президентові — президента. Чоловіку — чоловіче, жінці — жіноче.

Багато авторів, з огляду на все це, вважають, що здоров'я людини — це стан, що дозволяє йому виконувати свої біологічні або соціальні функції. Саме якісь свої, ті, що є, а не всякі різні, на які теоретично може бути здатна людина. Функцій то дуже багато: біологічні, соціальні, духовні, сімейні, виробничі, спортивні, репродуктивні… Класифікувати і групувати їх можна по різних ознаках. Але не можна забувати, що хтось, дійсно, здатний на багато, а в когось здатність всього одна єдина.

В останні роки в зв'язку з проблемами здоров'я деякі фахівці стали виділяти так званий третій стан. Це коли, на їхню думку, людина начебто і не хвора, але в той же час як би і не здорова. Або навпаки. І до таких зараз відносять більшість людей. Але що це змінює? Здоровіше ж люди від цього не сталі.

Сьогодні життя пред'являє до здоров'я людини все менше і менше вимог. І не тільки до фізичного, але і психічного, духовного, морального. Викликає сумнів ? Так подивитеся навколо на себе. Життя не таке важке, як ми про нього думаємо. Хіба раніш, років тисяч п'ять назад, або більше, могла б людина з таким здоров'ям, особливо соціальним і духовним, жити.

Отже, здоров'я — поняття багатофакторне, соціально й історично обумовлене. І дуже індивідуальне. Тисячі років тому без здоров'я фізичного людина просто не могла вижити. Природний добір робив свою справу. Зараз умови життя змінилися. Але людина, як і раніш, повинна бороти за своє існування. Для цього теж потрібно здоров'я.

Вітчизняні фахівці визначають таке співвідношення часткового внеску в порушення здоров'я таких узагальнених факторів: генетика (близько 20%), екологія (близько 20%), спосіб життя (більш 50%) і система охорони здоров'я (менш 10%).

У розвинутих країнах Заходу дана формула, запропонована USA Health Department (Американським департаментом здоров'я), відносно вірно відбиває співвідношення основних факторів, що визначають рівень здоров'я населення розвитих країн, оскільки там за останні 30-40 років значно краще вирішувалися гострі проблеми екології й охорони здоров'я і тому внесок останніх у формуванні статусу здоров'я населення став відносно менше. Однак у випадку України, де екологічна криза, навпроти, прогресує, а відставання в області лікувальної і профілактичної медицини стало волаючим фактом, співвідношення часткового внеску відзначених факторів у стан здоров'я повинний виглядати зовсім інакше. А саме, у погіршенні здоров'я населення України в основному винні, насамперед, довгостроково існуюче і прогресуюче екологічне неблагополуччя і злидарський рівень фінансового і матеріального забезпечення лікувальних і профілактичних установ.

Тому застосування в нас вищевказаної формули без відповідної її корекції варто вважати помилковим. До того ж змістовне значення такого поняття, як "спосіб життя", і можливість його забезпечення в умовах нашої країни мають також істотну відмінність від такого в західних країнах. Це важливо підкреслити, оскільки вважаючи, що основний внесок у погіршення здоров'я вносить недотримання індивідуумом здорового способу життя, ми тим самим констатуємо, що основна провина за несприятливі зміни стану здоров'я більш ніж на 50% лягає на саму людину. Але тим часом, поняття "спосіб життя" містить у собі не тільки і не стільки шкідливі звички індивідуума, але і те, яким повітрям у силу об'єктивних причин ми змушені постійно дихати й у побуті, і на відпочинку, і на виробництві; якої якості воду ми щодня споживаємо; наскільки забруднені токсичними речовинами продукти харчування, що купуються в магазинах і вирощуються на забруднених ґрунтах у домашнім підсобних господарствах; наскільки доступні для кожної людини місця і методи оздоровлення і рекреації, а також екологічно чисті зони для відпочинку і профілактики здоров'я і реабілітаційних заходів…

2. Індикатори здоров`я населення

Якщо уважно розглянути визначення здоров`я, подане вище, то можна помітити, що воно складається з двох частин: хвороби і фізичні вади, які можна оцінити об`єктивно, та психічне і соціальне благополуччя людини, яке містить значну суб`єктивну компоненту.

Слід також підкреслити, що склад термін “здоров`я” не є постійним, а залежить від соціального і культурного рівня, змінюючись у просторі і часі.

Визначення здоров`я є широким і не може бути охоплено одним індикатором. У позитивному плані здоров`я населення можна оцінити в термінах середньої тривалості життя при народженні (або після досягнення будь-якого віку) — кількість років, яку проживе немовля, якщо рівень смертності у вікових групах не зміниться. Середня тривалість життя залежить від статі людини — біологічна розбіжність між чоловіками і жінками становить 4-5 років. При позитивному підході для оцінки здоров`я використовується також показник якості життя — кількість років життя без обмежень, пов`язаних з хворобою та інвалідністю. В Нідерландах, наприклад, тривалість життя без обмежень складала у чоловіків до 59,5 років, у жінок — 58,2 (розрахунок за 1984-1985 роки), додаткове життя з обмеженнями — 13,3 роки для чоловіків, 23,3 роки для жінок.

При негативному підході (який більш поширений) стан здоров`я описують в термінах смертності, захворюваності, функціональних відхилень.

Смертність представляють як загальну або за причинами на 100 000 населення. Смертність дітей до одного року їх життя розраховують на 1000 дітей цього віку. Для порівняння популяцій з різним віковим складом структуру смертності необхідно стандартизувати за віком, тому що “старі” популяції будуть мати вищі коефіцієнти смертності з багатьох хвороб: наприклад, онкологічних, серцево-судинних і т.д. .

Вважається також, що показник смертності дітей до одного року їх життя відображає головним чином якість і доступність медичної допомоги для дітей та спосіб життя населення.

Захворюваність — відношення кількості осіб з вперше виявленими випадками хвороби за наявний проміжок часу до середньої величини людської спільноти протягом того ж самого періоду, поширеність — відношення кількості осіб, які мають певну хворобу у даний період часу, до середньої величини людської спільноти протягом того ж самого часу.

При користуванні даними статистичної звітності, необхідно звернути увагу на те, що відомості про смертність населення, показник середньої тривалості наступного життя більш вірно характеризують його стан здоров`я. Дані державної звітності щодо захворюваності і поширеності можна вважати достатніми тільки для деяких хвороб, наприклад, інфекційних, онкологічних, діабету, тощо. У багатьох випадках різниця в показниках між регіонами країни відображає доступність і якість медичної допомоги, рівень освіти населення, соціально-економічну різницю між областями з більшим чи меншим ступенем урбанізації. Наприклад, відомо, що смертність дітей до одного року їх життя менша там, де освіта матерів вища.

Використання показників захворюваності і поширеності є слушним у спеціальних епідеміологічних дослідженнях, які, на жаль дуже дорого коштують.

Фактори ризику для здоров`я населення, що зустрічаються в навколишньому середовищі України, різноманітні. У спадок від колишнього СРСР Україні залишився високий рівень концентрації промислових об`єктів із застарілими енергомісткими технологіями, низька ефективність очисних споруд, наслідки аварії на ЧАЕС. Енергомісткість валового національного продукту в Україні у 9 разів вища, ніж у країнах Європейського союзу. Незважаючи на складне екологічне становище, частка природоохоронних витрат у ВВП в період 1996-1999 років була у межах 0,3-0,4%. У 1999 році у природоохоронному будівництві в країні освоєно в 2,7 рази менше капіталовкладень, ніж у 1990 році.

Вплив багатьох забруднювачів на здоров`я може компонуватися з іншими чинниками (паління, алкоголь, економічні негаразди). Ця негативна дія на здоров`я не завжди достатньо вивчена, але на сьогодні не існує сумнівів у тому, що забруднювачі середовища можуть підвищувати кількість захворювань органів дихальної системи, пухлин різної локалізації, деяких вроджених аномалій і т.і., а також погіршувати самопочуття.

Як оцінити розміри негативного тиску довкілля на здоров`я населення, пріоритезувати чинники навколишнього середовища у їх шкідливій дії і визначити послідовність профілактичних дій, особливо в умовах економічної і фінансової дестабілізації?

Відомо, що для оцінки наслідків несприятливої дії чинників навколишнього середовища щодо здоров`я враховується наступне:

-біологічна дія шкідливого чинника;

— ступінь його розповсюдження;

— стійкість чинника у часовому просторі;

— розміри груп населення, які в тій чи іншій мірі знаходяться під негативним впливом.

Чинники, що визнано шкідливими, забороняють до вживання, або регламентують їх надходження у навколишнє середовище. При цьому у міжнародному співтоваристві рішення про рівень регламентації приймається згідно концепції “користь-шкода”. Користь, яку матиме суспільство від застосування чинника, порівнюється із завданою довкіллю і здоров`ю шкодою. Визначається розмір шкоди, т.з. прийнятний допустимий ризик, те, чим людство нехтує, отримуючи користь від того, що впроваджує. Ця величина встановлюється з урахуванням не тільки вищевикладених критеріїв, але й економічного стану суспільства.

В Україні до теперішнього часу регламентування шкідливих чинників проводиться з позицій “примату здоров`я” і “нульового” ризику. Вважається, що при дотриманні розробленого нормативу, антропогенні чинники негативно не впливатимуть на здоров`я людей. Але це твердження не відповідає дійсності, в популяції завжди знайдуться індивіди більш чутливі — особи з хронічними захворюваннями легенів, печінки, спадковою схильністю і т.і.

В Україні взагалі майже не користуються концепцією ризику (ймовірності виникнення) для регламентування і оцінки шкідливого впливу чинників навколишнього середовища. Поняття допустимого ризику існує тільки при регламентуванні радіаційного чинника (іонізуючого випромінення).

Між тим, без застосування поняття ризику і його розрахунку неможливо вірно ранжувати чинники за ступенем їх шкідливості. Слід також зазначити, що нашій країні з вкрай дестабілізованою економікою потрібні реальні і прийнятні рівні ризику.

Відсутність або обмеження застосування вищевказаних понять ускладнює кількісну оцінку шкоди, що наноситься здоров`ю негативним впливом середовища.

3. Державна політика в сфері охорони здоров'я

Державна політика у сфері охорони здоров'я спрямовується на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського народу.

Реалізація цієї політики потребує здійснення комплексу державних і галузевих заходів.

Державні заходи мають передбачати:

— поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров'я, їх ефективне використання;

— забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, переорієнтацію охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані з забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля;

— вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань;

— створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби із шкідливими звичками; розвиток фізичної культури і спорту;

— забезпечення раціонального збалансованого харчування населення;

— здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я населення, а також соціальної політики підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку;

— забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання і навчання;

— запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери охорони здоров'я;

— удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів;

— визначення критеріїв щодо диференціації розміру оплати праці медичних та фармацевтичних працівників залежно від рівня їх кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов виконуваної роботи;

— інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, в тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості.

Галузеві заходи мають передбачати:

— розроблення державних комплексних та цільових програм охорони здоров'я населення;

— визначення пріоритетів медичної допомоги та обгрунтування переліку і обсягу гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

— розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;

— проведення реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги, раціоналізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги;

— удосконалення системи інформаційного забезпечення галузі охорони здоров'я на основі широкого розвитку інформаційних мереж, реорганізації медико-статистичної служби;

— створення системи забезпечення і контролю якості надання медичної допомоги на основі розроблених показників якості;

— запровадження системи ліцензійних інтегрованих іспитів у вищих медичних навчальних закладах, незалежно від їх підпорядкування, для уніфікованого контролю за якістю підготовки фахівців для сфери охорони здоров'я;

— удосконалення порядку акредитації закладів охорони здоров'я та атестації медичних і фармацевтичних працівників.

4. Профілактична діяльність у системі охорони здоров'я

Створення умов для здорового способу життя, активізація профілактичної діяльності у системі охорони здоров'я передбачає вдосконалення нормативно-правової бази, формування державної політики, направленої на збереження та зміцнення здоров'я населення.

Запроваджуватиметься система соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження тютюнопаління та реклами алкоголю, тютюну й інших шкідливих для здоров'я речовин.

Гігієнічне виховання населення буде трансформовано у державну систему безперервного навчання і здійснюватиметься на всіх етапах соціалізації особистості.

Широке впровадження профілактичних технологій потребує серйозних змін у роботі амбулаторно-поліклінічних закладів. Ключовою фігурою має стати сімейний лікар — лікар загальної практики.

Інтегральним показником суспільного розвитку країни, відображенням її соціально-економічного та морального стану, могутнім фактором формування демографічного, економічного, трудового та культурного потенціалу суспільства є здоров'я населення. В Україні за останні роки воно значно погіршилося. Про це свідчить ситуація гострої демографічної кризи, шо склалася в країні. Вона характеризується низькою народжуваністю, поширенням однодітності і бездітності, високим рівнем загальної та дитячої смертності, зниженням середньої тривалості життя та його активного періоду. З 1991 року спостерігається зростаюче природне скорочення населення, тобто кількість померлих перевищує кількість народжених. У 1991-1994 роках чисельність населення скоротилася на 565 тис. чоловік. Рівень народжуваності в Україні дуже низький, забезпечення заміщення попереднього покоління прийдешнім становить лише 73 відсотки (в містах — 64 відсотки) і тільки в селах зберігається просте відтворення населення. Зменшується демовідтворювальннй потенціал населення, погіршується його сімейна структура, знижується кількість шлюбів та підвищується кількість розлучень.

Несприятлива екологічна ситуація, ускладнена наслідками Чорнобильської катастрофи, посилила генетичний тягар. Збільшується народжуваність дітей з вродженими вадами розвитку (в 1980 році — 6 тис. чоловік, у 1994 році — 34 тисячі). На обліку в медичних закладах перебуває близько 275 тис. дітей з психічними захворюваннями і понад 25 тисяч з дитячим церебральним паралічем.

Важливим фактором збереження здоров'я жінок і дітей, зниження материнської і дитячої смертності, поліпшення демографічної ситуації в цілому є планування сім'ї.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я планування сім'ї включає запобігання небажаній вагітності, вільний вибір кількості та часу народження дітей залежно від віку і здоров'я батьків.

Проблеми планування сім'ї, сексуальної поведінки населення поки шо залишаються в Україні за межами уваги громадськості. Недостатньо використовуються з цією метою засоби масової інформації. Викликає занепокоєння проблема раннього початку статевого життя у підлітків, профілактики і виявлення у них гінекологічних та венеричних захворювань, запобігання небажаній вагітності у ранньому віці. Існуюча система статевого виховання не сприяє підвищенню рівня знань підростаючого покоління в сфері сексуальної поведінки.

Відсутність комплексного підходу до вирішення проблем планування сім'ї призвела до такої ситуації в країні, коли штучне переривання вагітності стало основним методом регулювання народжуваності. В Україні щороку реєструється майже 800-900 тисяч абортів, шо вже багато років в 1,5 — 2 рази перевищує кількість пологів. На 1000 жінок дітородного віку в 1993 році припадало 68,6, в 1994 році — 66 абортів. За останніми даними цей показник у США становив 20,1, Франції — 14,9, Канаді — 10,2, Австралії — 15,5. Саме штучне переривання вагітності є першопричиною порушень дітородної функції та бездітності сімей (22 відсотки), тяжких запальних процесів статевих органів (30 відсотків), ускладнень вагітності й пологів, які нерідко призводять до смерті або ушкоджень здоров'я новонароджених, а також зумовлюють економічні збитки від тимчасової втрати працездатності, пов'язаної безпосередньо з абортами та ускладненнями після них.

Причинами значного поширення штучного переривання вагітності є переважання традиційних малоефективних засобів контрацепції та вкрай недостатній їх асортимент, відсутність системи статевого виховання і сексуальної освіти населення. В Україні досі лише 18 відсотків жінок використовують механічні контрацептиви (ВМК) і 3,5 відсотка — оральні, тобто значно менше, ніж в економічно розвинутих країнах.

Відсутність з боку держави ефективної допомоги населенню в плануванні сім'ї є однією з основних причин внутрішньосімейних конфліктів і дестабілізації сім'ї. Ця Програма покликана розпочати активне сприяння державних органів усіх рівнів розв'язанню проблем, що назріли сьогодні у суспільстві, зокрема шляхом підвищення культури використання засобів контрацепції, різкого скорочення запобігання народженню небажаних дітей через штучне переривання вагітності, налагодження у стислі терміни виробництва достатньої кількості сучасних протизаплідних засобів і цілеспрямованого виховання населення щодо нагальної потреби в них.

5.Проблеми охорони здоров’я жінок і дітей в Україні

Серед основних стратегій діяльності Всесвітньої організації охорони здоров’я пріоритетними були і залишаються питання забезпечення здоров’я дітей і жінок репродуктивного віку. Цього курсу дотримується й Україна, адже період трансформації, який переживає наша країна, супроводжується не лише соціально-економічним спадом, але й погіршенням здоров’я населення як дорослого, так і дитячого віку. Це підтверджують високі рівні поширеності захворювань, тимчасової втрати працездатності, інвалідності та смертності.

Якщо йдеться про здоров’я дітей та жінок репродуктивного віку, то проблематично розпочати аналіз із якоїсь певної вікової категорії. Доведено, що хвора жінка репродуктивного віку не може народити абсолютно здорову дитину, а хвора новонароджена дівчинка у майбутньому з великою ймовірністю буде мати проблеми з репродуктивним здоров’ям.

Однак за даними вітчизняних і зарубіжних авторів, найбільш вразливим щодо захворюваності є підлітковий вік. Аналіз стану соматичного здоров’я підлітків свідчить про його негативні тенденції. За останні роки (1991–2000) загальна захворюваність дівчат віком 15–17 років зросла в 1,7 раза, у тому числі на окремі нозології: хвороби сечостатевої системи — у 4,6; розлади менструальної функції — у 4,5; запальні захворювання придатків матки — у 4,6 раза.

Експерти ВООЗ наголошують, що більшість хвороб у цей період може спричинити порушення репродуктивного здоров’я у майбутньому.

Низький рівень соматичного здоров’я жінок у період до настання вагітності має наслідки під час вагітності та пологів. Нині у кожної третьої вагітної спостерігаються прояви анемії, у кожної шостої — хвороби сечостатевої системи, у кожної п’ятнадцятої — хвороби системи кровообігу.

Такий стан соматичного здоров’я вагітних призводить до зростання ускладнень пологів, загрози материнських і плодово-малюкових втрат. Ці втрати, особливо плодово-малюкові, значною мірою зумовлені також високим відсотком (5–8 %) передчасних пологів.

Аналізуючи статистичні дані стосовно перинатальних втрат та смертності дітей першого року життя слід зазначити, що рівні та структура перинатальної, неонатальної та малюкової смертності протягом 1991–2004 рр. мали різні величини. Так, найвищий показник малюкової смертності мав місце у 1995 р. — 14,7 на 1000 народжених живими.

Перинатальна смертність протягом 1995–1997 рр. сягала 12 на 1000 народжених живими і мертвими. Рівень неонатальної та ранньої неонатальної смертності був найвищим у 1997 р. — 7,7 і 5,6 на 1000 народжених живими відповідно.

Високим був також показник материнської смертності — на початку 90-х рр. він становив 39,7–32,4 випадки на 100 тисяч народжених живими.

Вивчаючи структуру малюкової та материнської смертності за статистичними даними та даними спеціальних реєстрів, ми дійшли висновку, що за останні 25–30 років вона суттєво змінилася. Якщо чверть століття тому малюки першого року життя помирали головним чином від хвороб органів дихання та інфекційних захворювань, то на початку ХХІ ст. переважають малюкові втрати від станів, що виникли в перинатальний період та внаслідок вроджених вад.

За результатами вивчення вікової структури померлих на першому році життя встановлено, що 50–60 % із них гине протягом першого місяця життя, у так званий неонатальний період. У ранній неонатальний період (0–6 днів) новонароджені гинуть у 60–70 % випадків від асфіксії та інших гіпоксичних станів. Ця сама причина зумовлює високі показники мертвонароджуваності.

Змінилася також структура материнської смертності. Якщо в першій половині 90-х рр. під час вагітності, пологів та в післяпологовий період жінки помирали від ускладнень соматичних захворювань, так званої екстрагенітальної патології (ЕГП) (33,8 %), абортів (19,2 %), кровотеч (16,4 %) та гестозів (9,4 %), то в останні роки рівень втрати жінок внаслідок абортів та кровотеч суттєво знизився. Спостерігається також певне зменшення материнської смертності, пов’язаної з ЕГП.

Наукові дослідження та практичні напрацювання свідчать, що питання збереження репродуктивного здоров’я, зменшення материнських та плодово-малюкових втрат, а тим більше демографічна ситуація виходять далеко за межі медичної галузі і вже давно стали загальнодержавною, міжсекторальною проблемою. Тому з метою їх вирішення було прийнято цілий ряд законодавчих актів, державних, національних, галузевих та регіональних програм: Національна програма “Планування сім’ї” (1995), Національна програма “Діти України” (1996), Цільова комплексна програма генетичного моніторингу (1999), “Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми “Діти України” на період до 2005 року (2001), Національна програма “Репродуктивне здоров’я 2001–2005” тощо.

Ще однією з особливостей стану здоров’я дітей та жінок репродуктивного віку є те, що його незадовільний рівень нашаровується на вкрай несприятливу демографічну ситуацію, яку деякі демографи вважають кризовою. І це підтверджується тим, що сучасний історичний період розвитку України характеризується низьким рівнем народжуваності.

Незважаючи на певне підвищення народжуваності у 2002–2004 рр., темпи відтворення населення залишаються критичними. Сумарний коефіцієнт народжуваності становить 1,2, тоді як навіть для простого відтворення населення необхідно, аби він був не меншим 2,4 дитини на 1 жінку. На Європейському континенті нижчий, ніж в Україні, коефіцієнт сумарної народжуваності реєструється в Чехії та Болгарії.

Якщо внесок молодих матерів (до 25 років) у величину сумарної народжуваності у більшості країн Європи знижується, то в Україні цей показник становить 55 % і є одним із найвищих у Європі.

Внаслідок несприятливих змін у процесах народжуваності на мікрорівні не задовольняється потреба в дітях, а на макрорівні — відбувається деформація вікового складу населення, зменшення його демографічного і трудового потенціалу. Кризовий стан дітородної активності населення буде даватися взнаки протягом життя багатьох поколінь не лише на рівні сім’ї, а й усього суспільства, маючи наслідком хвилеподібну майбутню динаміку чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчутну перешкоду для сталого розвитку країни.

Тому було прийнято ряд державних документів щодо “стимулювання” народжуваності. Зокрема, це Указ Президента України від 03.01.2002 р. № 5/2002 “Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні”, постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 161-р “Про затвердження Концепції безпечного материнства” та ін.

Відповідні заходи були розроблені та реалізуються також на галузевому рівні. За роки незалежності України були створені та удосконалені такі служби, як планування сім’ї, дитяча та підліткова гінекологія, медико-генетична та дитяча неврологія, неонатологія.

Активно запроваджуються нові медичні та організаційні технології: спільне перебування матері та новонародженої дитини; нові принципи грудного вигодовування; сімейні пологові зали; неонатальні та перинатальні центри; неонатальні тренінгові центри тощо.

Такий комплексний міжсекторальний підхід і впровадження нових медичних та організаційних технологій дали змогу поліпшити рівень здоров’я дітей та жінок і в кінцевому результаті — зменшити плодово-малюкові втрати та знизити материнську смертність.

Проте досягнуті показники залишаються все ж гіршими, ніж в інших країнах Європи. Тому для подальшого покращення стану здоров’я дітей та жінок репродуктивного віку необхідні значні інвестиції, раціональне використання наявних ресурсів та приведення якості надання медичної допомоги у відповідність до стандартів ВООЗ, а головне — потрібно сформувати у населення розуміння необхідності збереження власного здоров’я.

Висновки

Необхідно створити в державі такі умови для реалізації концепції реформування охорони здоров'я, які б підтверджували, що здоров'я людини — найважливіший пріоритет державної політики. Реальним кроком у цьому напрямку є розробка і утвердження Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" (2002 р.), що охоплює практично всі соціальні, економічні, юридичні, медичні та інші аспекти життя людини і цілком відповідає стратегії ВООЗ "Здоров'я для усіх у XXI сторіччі". Стан здоров'я населення, соціально-економічні умови залежать одне від іншого і визначають рівень розвитку і цивілізованості країни.

Список використаних джерел

Аналіз здоров'я населення України та діяльності лікувально-профілактичних установ у 1998 р.: Статистичний довідник Центру медичної статистики МОЗ України. — К.: МОЗ України, 1999. — 322 с.
Гойда Н. Г., Жилка Н. Я. Репродуктивне здоров’я (ситуаційний аналіз) // Мед.-соц. проблеми сім’ї. – 2003. – № 2 (8). – С. 3–14
Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О.. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я // Джура. -К.: — 1997. — 328 с.
Демографічна криза в Україні: проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії /За ред. В. Стешенко. – К., 2001
Здоров’я населення України та діяльність лікувально-профілактичних закладів системи охорони здоров’я. – К.: Центр мед. статистики МОЗ України, 2001. – 383 с.
Моисеенко Р. О. Охрана здоровья матерей и детей в Украине: проблемы и перспективы // Здоровье женщины. – № 3 (15). – С. 8–16
Навколишнє природне середовище і здоров’я населення України. Доповідь до плану дій з гігієни навколишнього середовища. Київ. 1998.
Хижняк М. І., Нагорна А. М. Здоров'я людини та екологія. — К.: Здоров'я, 1995. — 229 с.

referat-ok.com.ua