1. Епоха великих географічних відкриттів.

Список використаної літератури.

1. Епоха великих географічних відкриттів

Значним стимулом до географічних відкриттів було золото як матеріалізація багатства. Відчувалася нестача грошей у товарному обігу. Видобуток коштовних металів був обмежений, значна їх частина йшла на прикраси. Пасивним залишався баланс Європи у східній торгівлі. Іспанські дворяни після завершення війни з арабами і відвоювання у 1492 p. Гранади залишилися без засобів існування. Вони зневажали економічну діяльність і намагалися вийти із скрутного становища за допомогою територіальної експансії, вирушаючи в небезпечні експедиції.

У рамках цієї епохи дослідники звичайно виділяють два періоди.

— середина кінець XV – середина XVI ст. — період іспанських і португальських відкриттів в Африці, Америці й Азії, що включає найважливіші плавання Колумба, Васко да Гамори і Магеллана;

— середина XVI – середина XVII ст. період, основний зміст якого склали вражаючі досягнення росіян землепроходців на півночі Азії, англійські і французькі відкриття в Північній Америці, голландські відкриття в Австралії й Океанії.

Маються й інші точки зору на хронологічні рамки епохи Великих географічних відкриттів, що обмежують її серединою ХV — серединою XVI ст. чи, навпроти, що включають у неї і чудові відкриття XVIII в.

У ході Великих географічних відкриттів європейські мандрівники вперше спробували перетнути океани (єдине виключення в середньовічній Європі – вікінги, але їхнього досягнення до XV ст. були вже давно забуті). Але для того щоб мореплавці наважилися залишити землю за кормою, людству довелося спочатку зробити безліч різних винаходів: такі прилади, як компас і астролябія, без яких не можна було прокласти вірний шлях і визначити широту; астрономічні таблиці, що дозволяли.. визначати довготу; географічні карти, у раннім середньовіччі гранично схематичні, але поступово стають усе більш точними в деталях. Було необхідне друкарство, щоб прискорити поширення зведень про винаходи і відкриття; пушки і порох, щоб зломити можливий опір жителів знову відкритих земель, і багато чого, багато чого іншого. А саме головне, був необхідний (і був дійсно створений) чудо-корабель, без якого відкриття не могли бути зроблені, – каравела – швидка, з легким ходом, маневрена, що володіла дивною здатністю йти потрібним курсом при будь-якому напрямку вітру, до того ж з невеликою командою, що дозволяло взяти на борт досить їжі і води.

Велику роль зіграла в епоху Великих географічних відкриттів і ідея, що усе одержувала більше поширення, кулястості Землі; з нею була пов'язана думка про можливість західного морського шляху в Індію через Атлантичний океан.

На першому етапі Великих географічних відкриттів вирішальну роль зіграли Іспанія і Португалія, у силу ряду причин що виявилися раніше інших країн готовими до виконання важких задач, висунутих часом. Протягом декількох десятків років мореплавці піренейських країн відкривають південно-східний шлях у країни Сходу навколо Африки і південно-західний – в обхід Америки, у пошуках західного шляху відкривають і досліджують величезний подвійний материк – Америку.

Але до середини XVI в. піренейські держави, удоволені захопленими джерелами багатств, поступово відмовляються від нових дослідницьких плавань, прагнучи насамперед зберегти за собою вже придбані землі. Їм на зміну приходять Англія і небагато пізніше Голландія.

Ці країни вже досить сильні, щоб почати домагатися свого місця під сонцем, але ще не в змозі витиснути іспанців і португальців з тих шляхів, що ведуть до джерел їхніх багатств. Тому Англія і Голландія повинні були шукати нові маршрути з Європи в країни Сходу: північно-західний – навколо Північної Америки і північно-східний – навколо північного узбережжя Азії. Маючи у виді обоє цих варіанта, мореплавці виходили з вірного припущення, що Азія й Америка розділені протокою, по якому можна потрапити з Північного Льодовитого океану в Тихий[2, c. 168-169].

Шлях до берегів Північної Америки проклав у 1497 р. генуезець на англійській службі Джон Кабот (Джованні Кабото). В експедиції 1498 р., здійсненої Каботом і його сином Себастьяном, англійські судна перетнули Атлантичний океан і, досягши північноамериканського материка в районі острова Ньюфаундленд, пройшли уздовж його східного узбережжя далеко на південний захід. Однак плавання виявилося збитковим (на хутрові багатства країни моряки не звернули уваги). Тому англійці надовго остигнули до досліджень у знову відкритих землях, хоча Себастьян Кабот згодом ще двічі плавав до берегів Північної Америки.

У 20-і рр. XVI в. на пошуки Північно-західного проходу кинулися португальські, іспанські і французькі експедиції, що відкрили і нанесли на карту багато тисяч кілометрів атлантичного узбережжя Північної Америки – від східного краю півострова Лабрадор до Флориди. У 1534 – 1536 р. француз Жак Бартье досліджував затоку Святого Лаврентія і пройшов по відкритій їм ріці Святого Лаврентія до впадання в неї ріки Оттави. Плисти далі не дозволяли пороги, але від індіанців Бартъе довідався, що далі до південно-заходу знаходяться великі водяні простори. Так європейці вперше почули про Великі американські озера, відкритих французами вже в XVII в. Місцеві жителі – індіанці – часто називали свої селища «канада», і це слово, що позначало просто населений пункт, стало пізніше назвою всієї північної частини Нового світла – Канади. В останній чверті XVI в. ініціативу в пошуках Північно-західного проходу впевнено захоплює Англія. У 1576 – 1578 р. три плавання в північних водах Америки зробив Мартін Фробишер, що поклав початок відкриттю Баффінової землі; заливши в її південно-східного краю, помилково прийнятий Фробишером за протоку, і зараз має його ім'я. Кілька плавань у північних водах зробив і Генрі Гудзон, що у 1607 р. досяг небагато на захід Шпіцбергена рекордної оцінки 80'23' північної широти, а в 1610 – 1611 р. обігнув півострів Лабрадор з півночі і заходу. Гудзон вирішив, що відкрив жаданий прохід у Тихий океан; насправді він ввійшов у величезну затоку, пізніше названий Гудзоновим (як і проливши, що відокремлює Лабрадор від Баффиновой землі). У пізніших експедиціях 10 – 30-х рр. XVII в. (Байлота і Баффіна, Фокса, Джемса) були досліджені і нанесені на карту берега моря Баффіна, західної частини Гудзонова затоки і південної частини басейну Фокс. Але після цього невловимий Північно-західний прохід був надовго забутий: кращі полярні мореплавці зійшлися на тім, що знайти його неможливо[1, c. 55-58].

Із середини XVI в. англійці, а слідом за ними голландці, почали шукати Північно-східний прохід. У ході цих пошуків англієць Ричард Ченслор установив торгові стосунки з Росією (1553 – 1554 р.), а Стівен Барроу, користаючись указівками російських поморів, досяг острова Вайгач. У 1594 – 1597 р. три плавання в пошуках Північно-східного проходу зробив чудовий голландський полярний мореплавець Виллем Баренц, але і йому не удалося просунутися далі Нової Землі. У XVII в. пошуки Північно-східного проходу, як і пошуки Північно-західного, були визнані безперспективними.

Кінець епохи Великих географічних відкриттів ознаменувався видатними плаваннями як на півночі, так і на півдні нашої планети. У 1642 – 1644 р. Абел Тасман робить вирішальні кроки в довгій епопеї відкриття Австралії. А в 1648 р. Федот Попов і Семен Дежнев уперше пройшли з Північного Льодовитого океану в Тихий, обігнувши східний край Азії. Тим самим існування Північно-східного проходу, що так довго шукали мореплавці різних країн Європи в XVI – початку XVII ст., було доведено. Однак відкриття Попова і Дежньова не одержало популярності, і в XVIII в. Витусу Берингу довелося удруге вирішувати ту ж задачу.

Важко переоцінити значення Великих географічних відкриттів в епопеї пізнання людиною земної поверхні. Були визначені контури всіх населених материків (крім північних і північно-західних берегів Америки і східного узбережжя Австралії), досліджена велика частина земної поверхні; однак ще не вивченими залишилися багато внутрішніх районів Америки, Африки, Азії й особливо Австралії. Великі відкриття дали новий великий матеріал для багатьох інших областей знання – історії, етнографії, ботаніки, зоології. Саме в результаті Великих географічних відкриттів прийшли в Європу настільки звичні для нас сьогодні картопля і томати, кукурудза і тютюн.

Не менш важливим був глибокий вплив відкриттів на соціально-економічні процеси в Європі. Торгові шляхи нестримно переміщалися із Середземномор'я на простори Атлантики. У результаті одні держави занепадали, і на авансцену історії виходили інші. Відкриття зв'язали між собою колись ізольовані континенти в єдине ціле: так народжувався світовий ринок. Безжалісне пограбування колоній стало одним з найважливіших важелів для нагромадження багатств у найбільш розвитих країнах Європи, і в цьому зв'язку процес розвитку капіталізму в Європі невіддільний від Великих географічних відкриттів[5,c. 21-23].

Великі географічні відкриття мали важливе значення для господарства Західної Європи. Виникли економічні зв'язки між найвіддаленішими землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з Середземномор'я на океан. Зовнішня торгівля у ХVІ-ХVIII ст. стала світовою. З американського континенту в Європу були завезені кукурудза, картопля, тютюн, какао, ваніль, індики. Європа віддячилася Новому Світові збіжжям, овочами і фруктами, різного роду тваринами. Почалося формування світового ринку, складної макроцивілізаційної системи, основою якої були новоєвропейська цивілізація, і в яку поступово втягувалася Америка, Східна Європа з підвладними Росії просторами Євразії та африканський континент.

Великі географічні відкриття зробили приголомшуюче враження на сучасників, що прекрасно усвідомлювали масштаби що відбувалися, подій. Факти спростовували представлення всіх авторитетів стародавності. Звалила віра в непогрішну досконалість античної мудрості. Перед європейцями відкрилися нові культурні обрії. Мешканці знову відкритих земель жили зовсім інакше, чим європейці, і найбільш допитливі розуми тієї епохи перестали дивитися на європейські порядки як на єдино можливі і стали зв'язувати з Новим Світлом ідеальний суспільний пристрій. Відкриваючи світ, європейці пізнавали себе.

Географічні відкриття були підготовлені господарськими і науково-технічними досягненнями. У Європі з'явилися нові типи кораблів (каравели, баржі), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т), поліпшилися мореплавні характеристики. Було сконструйовано баметр, гідрометр, вдосконалено компас. Був виданий географічний атлас[4, c. 43].

Список використаної літератури

1. Калинина Е. Великие географические открытия 15-17 веков// Преподавание истории в школе. — 2002. — № 5. — C. 55-58

2. Лановик Б.Економічна історія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович, Володимир Чайковський; Ред. Б. Лановик. -2-е вид., перероб.. -К.: Вікар, 2000. -300 с.

3. Леоненко П. Економічна історія: Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.

4. Малій О. Великі географічні відкриття // Історія в школі. — 2005. — № 2. — C. 43 -46

5. Ткач О. Хронологія географічних досліджень та відкриттів// Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2005. — № 13. — C. 21-23

6. Юхименко П. Економічна історія: Навчальний посібник/ Петро Юхименко,. -К.: Вікар, 2004. -341 с.