Вступ.

Розділ 1. Сутність позовної форми захисту в громадському процесі.

1.1. Поняття й елементи позову.

1.2. Право на позов

1.3. Процесуальні засоби захисту відповідача проти позову.

Розділ 2. Порушення провадження справи.

2.1. Порядок подання позову й наслідки його порушення.

2.2. Позовна заява: форма і зміст.

2.3. Прийняття позовної заяви і підстави до відмови в її прийнятті. Відзив на позовну заяву.

Розділ 3. Забезпечення позову у господарському процесуальному праві

3.1. Поняття забезпечення позову у господарському праві

3.2. Заходи забезпечення позову та запобіжні заходи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Успішне вирішення завдань, що стоять сьогодні перед країною в політичній, соціальній і економічній сферах, багато в чому залежить від здійснення правосуддя на засадах верховенства права, що забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Це обумовлює необхідність побудови правової держави, що можливо тільки за умови комплексного та системного реформування всіх сфер суспільного життя, складовою частиною якого виступає судово-правова реформа. Роль і значення принципів господарського процесуального права в сучасних умовах правотворення постійно зростають, оскільки вони трансформуються в норми права конкретного змісту.

Актуальність теми дослідження обумовлена також тим, що захист конституційних прав і свобод людини та громадянина у формі господарського судочинства забезпечується сукупністю і системою процесуальних дій суду та учасників процесу, які ґрунтуються на нормах ГПК, в яких відтворено позовну форму захисту. Закріпивши і гарантувавши свободу в реалізації суб’єктивних прав їх носіями, позовна форма захисту набула універсального значення для всього господарського судочинства України. Зокрема, чинне господарсько-процесуальне законодавство в певних питаннях не узгоджується з іншими правовими актами та недостатньо чітко регулює важливі питання щодо поняття, змісту і реалізації позовної форми захисту у господарському судочинстві. Саме тому виникла нагальна потреба в його поглибленому науковому дослідженні.

На найбільш важливі питання господарського процесуального права і зроблено акцент саме на тих особливостях, які відображають характеристики цієї галузі права та дослідження позовної форми захисту. Також здійснено аналіз чинного господарського процесуального законодавства, розглянуто підходи, що склалися в науковій літературі з тих чи інших питань, зокрема в працях сучасних українських учених-правознавців В.Е. Бєляневича, С.В. Васильєва, В.К. Мамутова, Д.М. Притики, М.І. Тітова, B.C. Щербини та інших.

Вивчення господарського процесуального права передбачає засвоєння не лише наукової та навчальної літератури, а й практики господарських судів, узагальненої в роз'ясненнях, листах і оглядах Президії Вищого господарського суду України.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси позовної форми захисту.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити сутність позовної форми захисту в громадському процесі;
• охарактеризувати порядок подання позову й наслідки його порушення;
• дослідити забезпечення позову у господарському процесуальному праві;
• охарактеризувати заходи забезпечення позову та запобіжні заходи.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема позовної форми захисту в громадському процесі.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси позовної форми захисту в господарському праві.

Предметом дослідженнявиступає розгляд позовної форми захисту в господарському праві, дослідження елементів позову, порушення позовної справи

Розділ 1. Сутність позовної форми захисту в громадському процесі

1.1. Поняття й елементи позову

Позов — це вимога позивача до відповідача про захист свого права або законного інтересу, яка подана через господарський суд. Позов є процесуальним засобом захисту інтересів позивача, яким спір передається на розгляд господарського суду. Позов займає важливе місце серед інших інститутів господарського процесу і є важливим процесуальним засобом захисту порушеного або оспорюваного права, який здійснюється шляхом подання позову та розгляду його по суті в засіданні господарського суду.

Господарське процесуальне законодавство закріплює право кожної заінтересованої особи звернутися в господарський суд з вимогою про захист свого порушеного або оспорюваного права й законного інтересу. Господарський суд розглядає спір про права, якщо такого спору немає, не може бути й позовного провадження господарського процесу.

Подання позову відбувається шляхом подання позовної заяви у письмовій формі в господарський суд (ст. 54 ГПК). У позовній заяві заінтересована особа (передбачуваний носій спірного права) викладає свої вимоги другій особі (передбачуваному порушнику права позивача) як відповідачу. Правова природа позову як процесуального захисту якраз і полягає в тому, щоб господарський суд прийняв позовну заяву у визначеному процесуальному порядку, перевірив законність і обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до другої, які стають сторонами процесу і між якими іде спір про права.

Таким чином, позовом у господарському процесі слід вважати спірну правову вимогу однієї особи до іншої, яка випливає з матеріально-правового відношення, заснованого на юридичних фактах і поданого до господарського суду для розгляду й вирішення у суворо визначеному процесуальному порядку.

Позов — це єдине поняття з двома сторонами, невід'ємно пов'язаними між собою, без кожної з яких не може бути позову:

— процесуально-правова — звернення до господарського суду про розв'язання спору, який виник по суті, й про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу;

— матеріально-правова — спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вказана в позовній заяві та підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.

Елементи позову — це його складові частини, якими вичерпується його зміст. Зміст позову складають підстава і предмет позову. Ці елементи індивідуалізують кожний конкретний позов. Залежно від елементів позову визначаються спрямованість і обсяг дослідження справи, визначається тотожність позовів. Позивач має право змінити предмет і підставу позову, а змінюючи позов (підставу або предмет), позивач, як правило, змінює свої вимоги до відповідача.

Предметом позову слід вважати конкретну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі.

Законодавством передбачається, що в позовній заяві повинна бути вказана вимога позивача з посиланням на закон, а якщо позов подано до кількох відповідачів — вимоги щодо кожного з них (п. 4 ст. 54 ГПК). Ці вимоги позивача до відповідача повинні ґрунтуватись на фактичних обставинах по справі. Закон вимагає, щоб у позовній заяві були вказані обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, та щоб позивач вказав спірне правовідношення, зробив посилання на законодавство (п. 5 ст. 54 ГПК)[1, c. 36-37].

Значна увага, що приділяється в юридичній літературі елементам позову та їх співвідношенню, не випадкова. Вони мають значення для всіх стадій процесу, починаючи з порушення справи і закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи індивідуалізують позов, допомагають встановити його тотожність з іншим, що має вирішальне значення для порушення цивільної справи в суді і розвитку цивільного процесу. Вони визначають зміст процесуальної діяльності по захисту цивільного права. Виділення елементів позову необхідно для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх заінтересованих осіб у справі, а також застосуванню необхідного способу для захисту права, а підстава — визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного цивільного права і обов'язку. На їх основі визначається обсяг і напрямок дослідження справи в судовому засіданні, підстави і способи забезпечення позову. Предмет і зміст позову надають можливість вирішувати питання про оголошення розшуку відповідача. В стадії розгляду і вирішення справи елементи позову виступають основою,-з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі.

Позови класифікуються також, за кількістю позовних вимог:

1)з однією позовною вимогою;

2) з об'єднаними вимогами, які пов'язані між собою.

В залежності від процесуального становища в цивільному провадженні, позови поділяються на:

1) первісний позов;

2) зустрічний позов, що подається первісним відповідачем по справі для захисту своїх прав чи охоронюваних законом інтересів. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову;

3) позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження[3, c. 64-66].

1.2. Право на позов

Господарський суд захищає спірне право і задовольняє позов, якщо спірне право підлягає захисту, або відмовляє в позові, якщо потрібно захищати право відповідача.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави.

Фактична підстава позову — це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад. Ці юридичні факти, фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підстава позову — це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зважаючи на процесуальну мету, яку має позивач, подаючи свою вимогу до відповідача, тобто залежно від характеру матеріально-правової вимоги, яку подає позивач до відповідача, позови поділяються на певні види.

Позов про визнання має на меті захист інтересів позивача, який вважає, що має певні суб'єктивні права, але вони оспорюються іншою особою. Позов про присудження містить вимогу позивача визнати його певні суб'єктивні права, відповідно до яких відповідач повинен здійснити певні дії (так званий виконавчий позов). Позов про перетворювання спрямований на припинення, зміну, іноді виникнення нового матеріального правовідношення.

Правом на позов є право порушити й підтримати судовий розгляд конкретного господарського спору в господарському суді з метою його вирішення, право на правосуддя з конкретного господарського спору.

В понятті права на позов (як і понятті позову) виступають дві нерозривно зв'язані між собою правомочності. Право на позов включає право на подання позову й право на задоволення позову, а дві сторони позову (процесуально-правова і матеріально-правова) як єдиного поняття виявляються у двох аспектах права на позов.

Право на позов є самостійним суб'єктивним правом позивача. А оскільки зміст права на позов складають дві правомочності — право на подання позову і право на задоволення позову, та якщо у позивача наявні обидві правомочності, то він має право на позов, і його порушене або оспорюване право отримує захист у господарському суді при винесенні рішення по справі й може бути реалізоване.

Отже, право на позов у конкретному господарському процесі реалізується, з одного боку, як правило, на порушення процесу по спору між сторонами, а з іншого боку — воно виявляється як право на позитивний результат процесу по цьому спору, тобто право на отримання захисту порушеного або оспорюваного матеріального права в господарському суді.

Таким чином, право на позов — це не саме порушене суб'єктивне право, а можливість отримання його захисту у визначеному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній позовній формі, разом із тим примусової його реалізації[8, c. 261-263].

У господарському процесі право на судовий захист реалізується в праві на позов у господарському процесі. Наявність або відсутність права на подання позову, тобто процесуально-правова сторона права на позов виявляється при прийнятті позовної заяви. За відсутності у позивача права на подання позову суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Матеріально-правова сторона права на позов, тобто права на задоволення позову, перевіряється в засіданні господарського суду при вирішенні спору.

У випадку обґрунтованості вимог позивача до відповідача як з фактичної, так і з юридичної сторони позов підлягає задоволенню, оскільки у позивача буде право на задоволення позову. За відсутності права на задоволення позову настане відмова у позові. Тому закон вимагає, щоб у резолютивній частині рішення містився висновок судді про задоволення або про відмову у позовній вимозі (ст. 84 ГПК). А це зумовлено наявністю або відсутністю у позивача права на задоволення позову.

Господарський суд приймає позовну заяву тільки за наявності зазначених умов, які в теорії набули назву передумов права на подання позову. Стаття 62 ГПК містить перелік підстав (умов), за наявності яких настає відмова в прийнятті позовної заяви.

Однією з передумов права на подання позову є те, що спір має бути підвідомчим господарському суду. У випадку відсутності такої передумови позивач не має права на подання позову. Крім того, не підлягають розгляду в господарському суді вимоги, які не захищає не тільки господарський суд, а й усі інші органи. Маються на увазі вимоги, які закон не захищає, які взагалі не можуть бути предметом розгляду і захисту жодним з органів, які здійснюють юрисдикційну діяльність, тобто вимоги неправового характеру, які не підлягають захисту.

Інша передумова права на подання позову — відсутність рішення зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав господарського суду або іншого органу, який вирішує спори в межах своєї компетенції або справі у провадженні цих органів з такого спору, тобто по тотожному позову.

Третьою передумовою є наявність статусу юридичної особи або статусу громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності як у позивача, так і відповідача.

За відсутності хоча б однієї з наведених передумов настає відмова у позові. Про відмову у прийнятті позовної заяви суддя виносить ухвалу, яка не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви надсилається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі. Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду[12, c. 194-196].

1.3. Процесуальні засоби захисту відповідача проти позову

Господарський процесуальний кодекс України надає позивачеві й відповідачеві рівні можливості, рівні права й обов'язки по захисту інтересів у процесі (в ході) судового розгляду.

Захист відповідача проти позову здійснюється шляхом використання матеріально-правових і процесуально-правових засобів. Відповідач має право подання заперечення проти позову — такі матеріально-правові й процесуально-правові права, а також можливість випливатимуть зі змагального характеру господарського процесу.

Матеріально-правовий захист відповідача проти позову вчиняється з тим, щоб спростувати даний позов по суті. Відповідач може стверджувати і доводити, що немає підстав позову — як фактичних, так і правових (юридичних актів і відповідних нормативно-правових актів). Господарський суд при зіставленні норм матеріального права з фактичними обставинами справи може виявити відсутність юридичних фактів, на які посилається відповідач.

Головна мета і сенс матеріально-правових заперечень проти позову — це подання доводів про те, що відсутнє суб'єктивне матеріальне право про захист, який просить позивач. Наслідком успішного матеріально-правового захисту проти позову буде винесення господарським судом рішення про відмову позивачеві в задоволенні його вимог.

Процесуально-правові заперечення проти позову — це доводи відповідача, якими він прагне довести неправомірність даного судового процесу. Відповідач може стверджувати й доказувати, що справа не може бути розглянута господарським судом через обставини, які припиняють або роблять неможливим розгляд даної справи в суді. Наслідком успішного процесуально-правового захисту буде прийняття ухвали суду про припинення провадження по справі або залишення позову без розгляду.

Заперечення проти позову можуть бути висловлені в різних заявах та клопотаннях позивача. Крім того, Господарський процесуальний кодекс України передбачає певну форму об'єднання всіх заперечень відповідача на поданий позов — відзив на позовну заяву. Подання відзиву на позовну заяву (ст. 59 ГПК) є правом відповідача і його засобом захисту. Надсилається відзив господарському суду з документами, що підтверджують заперечення проти позову. Відзив повинен містити найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додають до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву). Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником (у такому випадку додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача). Копія відзиву з необхідними документами надсилається сторонам (позивачеві, іншим відповідачам, прокуророві, який бере участь у господарському процесі).

Наявність подання зустрічного позову є одним з основних процесуальних засобів захисту прав відповідача в господарському процесі. Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для розгляду з первісним позовом (ст. 60 ГПК).

Зустрічний позов — матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами по справі. Такий позов є не тільки засобом захисту відповідача проти зустрічного позову, а й процесуальним засобом задоволення його самостійних вимог.

Оскільки зустрічний позов має бути подано тільки в процесі, який вже виник, то сторони змінюють своє становище, яке у них було спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає позивачем, а первісний позивач перетворюється у відповідача у зустрічному позові. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Подання зустрічного позову проводиться за загальними правилами подання позовів у господарському процесі. Отже, має додержуватися претензійний (досудовий) порядок врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, має бути сплачено державне мито, позовна заява подана за формою і змістом згідно з вимогами ст. 54 ГПК. На зустрічний позов поширюються й норми про відмову в прийнятті та поверненні позовної заяви[10, c. 26-28].

Розділ 2. Порушення провадження справи

2.1. Порядок подання позову й наслідки його порушення

Позов у господарському процесі є важливим процесуальним засобом захисту порушеного або оспорюваного права учасників господарського процесу. Для того щоб він виконував цю важливу роль, необхідно при поданні позову до господарського суду суворо дотримуватися певного процесуального порядку.

Справи позовного провадження в господарському суді порушуються шляхом подання позовної заяви. Подання позову є важливою процесуальною дією. Правом на звернення з позовом до господарського суду є встановлена законом можливість для кожної заінтересованої особи звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і законних інтересів в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Подати позов означає звернутися до господарського суду із заявою, яка повинна містити прохання до суду про розгляд спору про право. Поряд із цим для порушення справи недостатньо подати до суду заяву. Суддя повинен вирішити питання і винести ухвалу про прийняття заяви до провадження в суді, коли дотримано всі вимоги, передбачені законодавством.

Крім передумов права подання позову (за відсутності яких господарський суд відмовляє у прийнятті позовної заяви згідно зі ст. 62 ГПК), існують ще певні умови, встановивши які, суддя приймає позовну заяву до провадження суду.

Отже, за наявності права у заінтересованої особи суддя, в силу закону, повинен перевірити, чи мали місце певні умови, дотримання яких свідчить про наявність у позивача права на подання позову і дає можливість звертатися до господарського суду із заявою — подати позов.

Існують умови, за наявності яких суддя не приймає позовної заяви і повертає її без розгляду. Ці умови свідчать не про відсутність у позивача права на позов (право на подання позову), а лише про те, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду суду по суті доти, доки не будуть усунені підстави, які зумовили повернення заяви.

Згідно зі ст. 63 ГПК суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи, якщо:

— позовну заяву підписано особою, яка не має право її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

— у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;

— у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені у заяві обставини, не наведено обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми;

— не надано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

— порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;

— не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

— не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством;

— до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору;

— не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу, яку може бути оскаржено[5, c. 94-95].

У будь-якому випадку потрібне усунення підстав, які стали приводом для повернення позовної заяви. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Таким чином, правові наслідки відсутності права на подання позову й відсутність умов його здійснення (реалізації) є такими:

— в першому випадку за відсутності права на подання позову, тобто за відсутності передумов права на подання позову суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви і повторного подання тотожного позову не може бути;

— у випадку відсутності умов здійснення права на подання позову позовна заява повертається позивачеві, що не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду з тотожним позовом у загальному порядку — після усунення допущеного порушення.

Подання позову в строки, які встановлені для захисту порушеного або оспорюваного права, в першу чергу пов'язане із дотриманням позовної давності (глава 5 Цивільного кодексу України). Позовна давність має не тільки матеріально-правове, а й процесуально-правове значення.

Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду господарським судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Таким чином, мова іде про відмову в задоволенні матеріально-правової вимоги по суті, вимоги позивача до відповідача, якщо не буде відновлено пропущеного строку позовної давності, передбаченого законодавством. Згідно зі ст. 80 Цивільного кодексу, якщо господарський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Відновлення строку давності означатиме не що інше, як можливість використання захисту в господарському процесі, щоб одержати захист порушеного або оспорюваного права. В цьому є не тільки матеріально-правове, а й процесуально правове значення позовної давності.

Наявність одного приводу для порушення справи не є достатньою. Позовна заява подається до господарського суду з дотриманням певних правил. Правила подання позовної заяви включають положення про її форму і зміст (ст. 54 ГПК), передбачають направлення копій позовної заяви і доданих до неї документів іншим особам (ст. 56 ГПК). Норми ст. 54 ГПК вказують, в якій формі подається позовна заява до господарського суду; хто має право підпису позовної заяви; які відомості та в якому порядку мають бути вказані в позовній заяві[11, c. 12-15].

2.2. Позовна заява: форма і зміст

Для прийняття справи до провадження господарському суду необхідно перевірити відповідність позовної заяви за її формою і змістом вимогам законодавства, а також встановити, чи є в наявності документи, які вимагає закон. Тому перевірка реквізитів позовної заяви і доданих до неї документів повинна відбуватися перед порушенням справи і прийняттям позовної заяви до провадження господарського суду.

Дотримання належної форми позовної заяви і відповідність його змісту вимогам закону мають суттєве значення для підготовки судової справи до розгляду, а також для наступного правильного та швидкого розгляду його в засіданні господарського суду.

Позовна заява подається обов'язково в письмовій формі й підписується повноважною особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Якщо позов підписано представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Закон потребує суворої відповідності позовної заяви вимогам, що вказані в ст. 54 ГПК, відповідно до якої позовна заява повинна містити:

— найменування господарського суду, до якого подається заява;

— найменування сторін, їх поштові адреси;

— найменування і номери рахунків сторін у банківських установах;

— документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

— зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці (ціна позову повинна бути визначена згідно з правилами ст. 55 ГПК), суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

— зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них;

— виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

— відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством;

— перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

Вказані реквізити позовної заяви обов'язкові. Поряд із цим у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору. Закон окремо вимагає, щоб позивач, прокурор чи його заступник при поданні позову надіслали сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає (ст. 56 ГПК).

До позовної заяви додаються документи (ст. 57 ГПК), які підтверджують:

— вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених законодавством, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, — копія претензії, докази її надсилання відповідачеві, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

— відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

— сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;

— сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

— обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акту недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

2.3. Прийняття позовної заяви і підстави до відмови в її прийнятті. Відзив на позовну заяву

Суддя господарського суду одноособово вирішує питання про прийняття позовної заяви. Він повинен прийняти до провадження господарського суду позовну заяву, подану з дотриманням вимог, передбачених законом.

Суддя може прийняти позовну заяву тільки за наявності певних підстав. Стаття 62 ГПК містить перелік підстав до відмови в прийнятті позовної заяви. Він є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:

• заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

• у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав або є рішення цих органів з такого спору;

• позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.

Наявність указаних підстав свідчить про відсутність у позивача права на подання позову. Отже, незважаючи на подання позовної заяви, господарський процес не може бути порушено, і суддя господарського суду відмовляє в прийнятті позовної заяви за відсутністю у позивача права на подання позову[2, c. 144-146].

Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору (його заступнику), якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.

Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Відмова в прийнятті позовної заяви виключає можливість повторного звернення в господарський суд по даному спору.

Встановивши, що позовна заява може бути прийнята до провадження господарського суду, суддя порушує справу. Прийнявши позовну заяву, суддя господарського суду не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні (ст. 64 ГПК).

Ця ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

У випадку правильно оформленої позовної заяви та дотримання усіх умов її подання суддя виносить ухвалу про відкриття провадження по справі. ГПК передбачені випадки, коли дотримані усі умови пред'явлення позову, але розгляд справи є неможливим, а саме:

1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку громадського судочинства;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду, і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим;

5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, яка є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

У таких випадках суддя повинен винести ухвалу про відмову у відкритті провадження, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Така ухвала постановляється протягом 10 днів з дня надходження позовної заяви. Ухвала про повернення позовної заяви має інші юридичні наслідки від ухвали про відмову у відкритті провадження, а саме: перша ухвала не перешкоджає повторному зверненню, а ухвала про відмову у відкритті провадження унеможливлює повторне звернення з цим позовом до суду.

Під час відкриття провадження суддя також може вирішити питання про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача, або роз'єднати кілька поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Прагнення позивачів об'єднати вимоги обумовлено переважно такими причинами:

• об'єднання сприяє економії процесуальних коштів і часу;

• спірні вимоги розглядаються одночасно одним і тим же судом;

• оперативність провадження стосовно вирішення спору й зменшення судових витрат;

• правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог.

При об'єднанні позовних вимог необхідно звертати увагу на те, що вони мають бути пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. В іншому випадку позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Пов'язаними між собою підставою виникнення є ті вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин. Не впливають на об'єднання позовних вимог ті обставини, що зміст об'єднуваних вимог за характером різний — одних про визнання, других про присудження.

Зв'язок однорідних вимог, які можуть бути об'єднані, обумовлюється особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин. Коли вимоги випливають з різних правовідносин, урегульованих різними галузями права, і спрямовані на досягнення різної мети, особливо коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, тоді об'єднання видається недоцільним.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Таким чином, право на об'єднання кількох позовних вимог мають як позивач, так і суддя, але останній ще додатково має право на об'єднання кількох справ. Якщо позивач порушив правила поєднання вимог, або поєднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, чи може суттєво

ускладнити вирішення спору, суддя має право згідно з п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України повернути позовну заяву.

Підприємство, установа, організація вправі звернутися до господарського суду з заявою про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції або об'єднати цю вимогу з позовом про повернення стягнутої суми.

Суперечить ст. 58 ГПК України об'єднання вимог про розірвання чи зміну умов договору та відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договірних зобов'язань. Однак ст. 58 ГПК України не виключає право позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкодування в грошовій формі.

Упродовж розгляду судом позовної заяви позивач має право змінити предмет, підставу та зміст позову. Відмова позивача від позову, зменшення або збільшення розміру позовних вимог та визнання позову відповідачем викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що додаються до справи.

Закон надає можливість особі, яка є відповідачем, надіслати відзив на позовну заяву з додатком документів, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи (ст. 59 ГПК) надіслати:

— господарському суду — відзив на позовну заяву та всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;

— позивачеві, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, — копію відзиву.

Відзив повинен містити:

— найменування позивача і номер справи;

— мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги;

— перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником. В останньому випадку до відзиву додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача. При неподанні відзиву на позовну заяву справа може бути розглянута по матеріалах, які є у справі (ст.75ГПК).

Винесенням суддею ухвали про порушення справи в господарському суді закінчується перша стадія господарського процесу, після чого процес вступає в стадію підготовки справи до судового розгляду[13, c. 154-157].

Розділ 3. Забезпечення позову у господарському процесуальному праві

3.1. Поняття забезпечення позову у господарському праві

Гарантією захисту прав учасників господарського процесу є забезпечення позову. Інститут забезпечення позову спрямований на реальне і повне відновлення майнових прав учасників господарського процесу, порушених внаслідок неправомірних дій інших осіб. Мета забезпечення позову — гарантувати належне і правильне виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову є важливим і передусім дієвим засобом унеможливлення уникнення недобросовісним контрагентом цивільної відповідальності, а також ефективним засобом забезпечення реального виконання судового рішення. Необхідність такого інституту є очевидною. Коли відповідачу стає відомо про пред’явлення до нього позову, він може вжити заходів для того, щоб рішення не виконувалося: скрити грошові кошти, продати нерухомість чи інше майно, передати майно на схов іншим особам тощо.

Під забезпеченням позову розуміється прийняття господарським судом передбачених законом засобів, які гарантують можливість реального виконання майбутнього рішення господарського суду.

Господарський суд має право вжити заходів до забезпечення позову за заявою сторони (позивача, відповідача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору), прокурора, його заступника, який подав позов або зі своєї ініціативи (ст. 66 ГПК). Забезпечення позову може мати місце в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів призведе до ускладнення чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду. Вимоги про забезпечення позову можуть бути викладені як у позовній, так і в окремій заяві.

Про забезпечення позову виноситься ухвала, яка може бути оскарженою. Стаття 67 ГПК містить вичерпний перелік заходів до забезпечення позову. Позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Інші засоби, не передбачені законом, застосовуватись не можуть. Поряд із цим можливо прийняття з однієї справи кількох засобів забезпечення позову.

Арешт майна або грошових сум втілюється в забороні господарським судом розпорядження відповідним майном або грошовими сумами, які належать відповідачеві. Майно та гроші можуть знаходитись як у відповідача, так і в інших осіб. Арешт майна або грошових сум є найбільш розповсюдженою формою забезпечення позову господарським судом.

Арешт майна не перешкоджає користуванню ним, якщо це не спричинить його наступного знищення або зменшення його цінності. Таке майно не може бути продане, змінене, подароване, здане в найом, закладене або знищене.

Арешт на грошові суми як засіб забезпечення позову не гарантує, що у випадку його задоволення присуджена сума буде стягнута в першочерговому порядку. Прийняття зазначеного засобу не може порушити черговість списання грошових сум, встановлених законодавством.

Заборона відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії має на меті зберегти в подальшому положення, яке існує, до прийняття рішення. Зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, зачіпає безпосередньо інтереси інших осіб, тому такий засіб повинен застосовуватись після ретельного розгляду цього питання.

Законодавство передбачає можливість скасування забезпечення позову (ст. 68 ГПК). Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Правова природа забезпечення позову визначається правовою природою самого позову. Прохання позивача про забезпечення позову є проханням про забезпечення своєї матеріально-правової вимоги до відповідача, реалізувати яку без вжиття необхідних засобів до забезпечення позову в майбутньому може стати неможливим[9, c. 88-92].

3.2. Заходи забезпечення позову та запобіжні заходи

Українське господарське процесуальне законодавство передбачає низку заходів, що можуть вживатися з метою забезпечення позовних вимог. Зокрема, ст. 67 ГПК України визначає, що позов може бути забезпечено: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Господарське процесуальне законодавство України допускає одночасне застосування кількох заходів до забезпечення позову, за умови, що таке забезпечення не перевищить суми заявлених позовних вимог. У процесі судового розгляду можлива заміна одного заходу забезпечення іншим. Це питання вирішується в тому самому порядку, що й первісне клопотання про застосування заходів до забезпечення позову.

Ухвала про застосування заходів до забезпечення позову може скасовуватися господарським судом, що розглядає справу. Але господарський суд не має права скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших підстав відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову. В іншому випадку ухвала про забезпечення позову може оскаржуватися, причому подання скарги не зупиняє виконання ухвали. Доволі часто підставою для скасування заходів до забезпечення позову стає невідповідність таких заходів обсягу позовних вимог.

Деякі законодавчі акти України передбачають більш конкретизовані заходи до забезпечення позову, що відображають специфіку відповідної сфери діяльності. Зокрема, ст. 53 Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ (далі – Закон про авторське право) передбачає такі заходи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав: заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, передача в майновий найом, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, зокрема, комп’ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, і засобів обходу технічних засобів захисту.

Відповідні зміни до ГПК України внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22 травня 2003 р. № 850- IV (далі – Закон про внесення змін) Підстави вжиття запобіжних заходів передбачені ст. 43-1 ГПК України і полягають в тому, що особа, яка має підстави побоюватись, що надання потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або ускладненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. Запобіжні заходи включають: витребування доказів, огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходяться в неї або в інших осіб[7, c. 223-225].

Вищий Арбітражний Суд України справедливо зазначив, що питання забезпечення позову зачіпляє інтереси як боржника, так і його кредиторів, права яких можуть порушуватися у зв’язку з застосуванням заходів до забезпечення позову. Адже господарська діяльність будь-якого підприємства вимагає постійної експлуатації засобів виробництва. Товар та гроші забезпечують їх власникові необхідний прибуток. Позбавлення підприємства можливості користуватися та розпоряджатися власними засобами виробництва призводить до збитків, які іноді можуть бути безповоротними.

Збитки, завдані забезпеченням позовних вимог, можна розглядати як частину відповідальності відповідача за здійснення певних порушень норм законодавства. Але, на жаль, така ситуація є дуже далекою від реальності. Сучасна судова практика свідчить, що забезпечення основного чи зустрічного позову часто застосовується проти сторони, яка згідно з чинним законодавством жодних протиправних дій не скоювала та є добросовісним суб’єктом господарських відносин, що згодом підтверджується судовим рішенням.

Власне, в такій ситуації виникає запитання: як оцінити природу збитків, завданих забезпеченням позову, і хто несе відповідальність за їх заподіяння?

Адже за умови існування хоча б найменшої корупції в органах судової влади, інститут забезпечення позову може перетворитися на механізм недобросовісної боротьби з конкурентами чи тиску на контрагентів. Більше того, згідно зі ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, а відповідно до п. 3 Роз’яснення ВАСУ від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 “найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду”.

Отже, питання забезпечення позову розглядається в той момент, коли суду доступна позиція лише однієї сторони – позивача в конкретній справі. Зрозуміло, що на стадії попередньої підготовки суду доволі важко розібратись у правомірності вимог позивача, чи, принаймні, у достовірності доказової бази, на яку посилається позивач на обґрунтування позовних вимог. Як наслідок, більш-менш тривале забезпечення позову на кшталт накладання арешту на майно або грошові суми чи заборони вчиняти певні дії може зіграти фатальну роль у функціонуванні господарюючого суб’єкта, призвести до зриву контрактів, втрати ділової репутації, прямих фінансових збитків.

Таким чином, на сьогодні непоодинокими є випадки, коли інститут забезпечення позову наповнюється не правовим змістом у цілком законній формі. Це відбувається через те, що єдиною умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (зокрема, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. До того ж законодавець надає суду можливість оперувати оціночною категорією “достатньо обґрунтоване припущення”, не зазначаючи критерії такої обґрунтованості[6, c. 52].

Висновки

Діяльність господарського суду по розгляду і вирішенню спорів про право здійснюється у встановленій законом процесуальній формі, яка забезпечує заінтересованим у результаті спору сторонам певні правові гарантії правильності вирішення спору, рівності процесуальних прав і процесуальних обов'язків сторін, зобов'язує господарський суд розглядати й вирішувати спори у суворій відповідності з нормами господарського процесуального права на підставі правильного застосування норм матеріального права, встановлювати суттєві для справи обставини "і виносити законні та обґрунтовані судові рішення. Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченого господарським процесуальним законодавством.

Господарське процесуальне законодавство встановлює і позовну форму захисту при розгляді спорів у господарському судочинстві. Норми господарського процесуального права закріплюють найбільш суттєві ознаки позовної форми захисту:

— розгляд і вирішення спорів здійснюється спеціально уповноваженим на це органом, яким є господарський суд;

— розгляд спорів у господарському суді відбувається в суворо регламентованому законом процесуальному порядку;

— учасникам процесу забезпечені суттєві правові гарантії;

— рішення господарського суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Для позовної форми захисту права в господарському процесі характерні ознаки, які притаманні позовній (процесуальній) формі захисту права, яка існує в інших органах, при розгляді спорів про право: наявності вимоги однієї особи до іншої, яка виникає з порушеного або оспорюваного права і належить у силу закону розгляду у визначеному процесуальному порядку, встановленому законом (наявність позову); наявності спору про право.

Отже, провадження в господарському процесі має характер спірного позовного провадження, що проходить у суворо визначеній процесуальній формі, для якої характерна наявність сторін, котрі сперечаються, законність та обґрунтованість вимог яких перевіряється у чітко визначених законом послідовності й порядку.

Список використаної літератури

1. Господарський процесуальний кодекс України : Станом на 15 червня 2006 року. — Харків : ІГВІНІ, 2006. — 70 с.
2. Балюк І. Господарське процесуальне право: Навчально-методичний посібник/ Ірина Балюк,; М-во освіти і науки України , КНЕУ. — К., 2002. — 247 с.
3. Булгакова І. Господарське законодавство України: Посібник/ Ірина Булгакова,; Академія адвокатури України, Школа адвокатської підготовки. — К.: Прецедент, 2006. — 141 с.
4. Булгакова І. Господарське право України: Навч. посіб. / Академія адвокатури України. — К. : Прецедент, 2006. — 347с.
5. Вахонєва Т. Деякі питання дії та позовної давності в Україні //Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 2. — C. 80-83
6. Гайворонський В. М., Жушман В. П., Білоусов Є. М., Бойчук Р. П., Глібко С. В. Господарське право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / В.М. Гайворонський (ред.), В.П. Жушман (ред.). — Х. : Право, 2005. — 384с.
7. Голяк Л. Господарське право: Навч.-метод. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2006. — 194с.
8. Грек Б. Господарський процес України (у схемах) [Текст] : навчальний посібник / Борис Грек, ; М-во освіти і науки України, Академія адвокатури України. — К. : Прецедент, 2006. — 181 с.
9. Гордієнко Г. Процесуальні аспекти застосування позовної давності судами загальної юрисдикції //Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 12. — C. 50-52.
10. Господарське законодавство України: Збірник нормативних актів станом на 1 січня 2001 р./ Уклад. В.С.Щербина, О.В.Щербина. — К.: Атіка, 2001. — 463 с.
11. Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відносин: Збірник нормативних актів: Станом на 1 січня 2002 р./ Укл. Микола Камлик,. — К.: Атіка, 2002. — 815 с.
12. Жук Л., Жук І., Неживець О., Бєлік Ю. Господарське право України: навч. посіб. / Олена Миколаївна Неживець (відп.ред.). — К. : Кондор, 2007. — 718c.
13. Кашубіна Н. Господарське право: Навч. посібник / Донбаський гірничо-металургійний ін-т. — Алчевськ : ДГМІ, 2002. — 293с.
14. Луняк М. Господарське право України: Навч.-метод. посібник / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя / Є.М. Страшко (відп.ред.). — Ніжин : Видавництво НДПУ ім. М.Гоголя, 2003. — 327с.
15. Мельник О. Господарське право: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2005. — 212с.
16. Новицкий В. Цели предъявления встречного иска в хозяйственном процессе //Юридический вестник. — 2004. — № 4. — C. 88-94. —
17. Солодкий В. Деякі питання теорії і практики виконання рішень господарського суду по справах за позовами прокурорів //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 4. — C. 25-28
18. Степанова Т. Проблеми подання позовних заяв та участі прокурорів у господарському судочинстві //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 12. — C. 12-15.
19. Чернадчук В. Д., Сухонос В. В., Нагребельний В. П., Лук'янець Д. М. Господарське процесуальне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України. Українська академія банківської справи. Юридичний факультет / В.Д. Чернадчук (заг.ред.). — Суми : Університетська книга, 2006. — 331с.
20. Чернадчук В. Основи господарського процесуального права України: навчальний посібник / Віктор Чернадчук, Віктор Сухонос,. — 2-е вид., стереотипне. — Суми : Університетська книга, 2003. — 220 с.
21. Щербина В. Господарське право: Підручник. — 3.вид., перероб. і доп. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 653с.