Вступ.

1. Бюджетне планування як основа бюджетного процессу.

2. Удосконалення оподаткування малого та середнього бізнесу.

3. Бюджетний механізм та проблеми збалансованості бюджетів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

Метою нашої роботи було висвітлення основних питань бюджетної системи, розкриття їх особливостей та закономірностей.

Основні завдання, які були поставлені в роботі:

— дослідити бюджетне планування як основа бюджетного процесу;

— охарактеризувати основні інструменти бюджетного планування;

— виявити принципи бюджетного планування;

— проаналізувати прогнозування показників бюджету;

— розкрити основні принципи організації бюджетного планування;

— дослідити удосконалення оподаткування малого та середнього бізнесу;

— запропонувати основні шляхи вдосконалення на рівні законодавства України щодо оподаткування малого та середнього бізнесу;

— виявити сутність та методи бюджетного механізму;

— охарактеризувати основні інструменти бюджетного механізму;

— дослідити функції та завдання бюджетного механізму;

— розкрити проблеми збалансованості бюджетів.

Робота містить три розділи, кожен з яких є нібито окремою темою, але всі об’єднані загальним питанням теми. У першому висвітлено сутність поняття бюджетне планування та його роль в соціально-економічних процесах. В другому розглянуто оподаткування малого та середнього бізнесу, що склалось на даний час в Україні. І, в заключному розділі розглядається можливі напрямки вирішення проблем, вдосконалення та ефективне формування бюджетного механізму України.

1. Бюджетне планування як основа бюджетного процесу

Бюджетному плануванню належить центральне місце в управлінні фінансовою системою. З його допомогою досягаються необхідні пропорції в розподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки і територіями держави, забезпечуються фінансовими ресурсами пріоритетні сфери економічної діяльності, проводиться єдина фінансова політика на території держави. Бюджетне планування відіграє важливу роль у розподілі валового внутрішнього продукту на фонди споживання і нагромадження та у забезпеченні збалансованого розвитку економіки держави.

Відповідно до цього перед бюджетним плануванням постають наступні завдання;

— формування найважливіших народногосподарських пропорцій розвитку економіки на плановий період

— виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку

— мобілізація грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення

— раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня

— здійснення державного фінансового контролю за ходом виконання бюджету.

Основні принципи бюджетного планування:

— демократизація бюджетних відносин, тобто під час планування необхідно враховувати оптимальні зв'язки між державним і місцевими бюджетами, а також між ланками місцевих бюджетів

— пріоритетне значення бюджетного планування у всій сукупності фінансових планів

— директивність та цільовий напрямок бюджетних зобов'язань

— органічний зв'язок бюджетного планування з планами соціально-економічного розвитку держави та регіонів.

Показники фінансових планів являються вихідним матеріалом для аналізу фінансового стану держави, інформаційною базою перспективного планування. Система фінансових планів дозволяє виявити об'єктивні взаємозв'язки і довготривалі тенденції зміни структури джерел фінансових ресурсів, а також фактори, що визначають розвиток цих тенденцій у майбутньому.

Для визначення та прогнозування довго- та середньострокових цілей для досягнення яких необхідно направити діяльність органів влади та розробку стратегії заходів та механізмів їх реалізації проводиться стратегічне планування. Обов'язковим елементом зазначеного етапу є відбір переліку відповідних напрямків і завдань, виходячи з фінансових можливостей. Це в основному визначається у вигляді програмних та прогнозних документів органів влади: Програма діяльності Кабінету Міністрів України, Державна програма економічного та соціального розвитку на середньостроковий період [7, c. 31-33].

Бюджетне прогнозування — визначення вірогідних показників доходів і видатків бюджету на перспективу. Це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формується концепція, шляхи її вирішення і основні цілі, які повинні бути досягнуті

Прогнозування показників бюджету здійснюється у такій послідовності:

— визначення цілей та відповідно завдань для досягнення поставлених цілей;

— збір, опрацювання та аналіз інформації;

— вибір моделі прогнозування;

— розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розрахунків.

В умовах поступової стабілізації фінансової системи, структурної перебудови економіки бюджетний процес став більш відкритим. Задовго до подання проекту бюджету Міністерством фінансів оприлюднюються планові показники місцевих бюджетів. Це дає можливість здійснити відповідні розрахунки, перевірити статистичні показники та фактичні дані за попередні періоди для розрахунків індексів відносної податкоспроможності.

Фінансове планування та прогнозування є важливими інструментами управління і дають реальні переваги органам виконавчої влади, а саме:

— пов'язує політику і бюджет для досягнення довгострокових планів;

— окреслює фінансове майбутнє і залишає час для запобігання несприятливим подіям;

— поліпшує якість прийняття фінансових рішень;

— дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення зазначених проблем;

— удосконалює процес формування бюджету;

— дозволяє краще оцінити бюджетні пропозиції та приймати відповідні рішення;

— сприяє відкритості управління і прозорості прийняття рішень.

У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічнихзавдань.

По-перше, визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у грошових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої частини новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюджету суб'єктами господарювання. Водночас у даний період, коли поставлені завдання концентрації фінансових ресурсів для забезпечення основних (вирішальних) напрямків соціально-економічного розвитку, роль бюджету у перерозподільних процесах непомірно зростає.

По-друге, досягнення найвищої ефективності у розподілі бюджетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного господарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зростанню ефективності всього суспільного виробництва.

По-третє, спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства. Розвиток суспільства має переважно динамічний характер. Водночас як окремі економічні суб'єкти, так і цілі регіони розвиваються не однаково рівномірно. Завдання бюджетного планування — виявити можливі диспропорції розвитку в суспільстві і за допомогою бюджетного механізму їх ліквідувати.

По-четверте, забезпечення прозорості і контролю за фінансово-господарською діяльністю суб'єктів господарювання з метою дотримання цільового використання і режиму економії у використанні бюджетних ресурсів та повнотою виконання завдань з надходження податків і зборів до бюджету. Для запровадження ефективного державного контролю за витратами бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного і місцевого бюджетів, з 1997 р. було здійснено перехід на їх фінансування на основі кошторису. Кошторис — це основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період.

По-п'яте, формування необхідних резервів. Наявність бюджетних резервів дає можливість забезпечити безперебійність фінансування планових заходів навіть у тих випадках, коли надходження до бюджету виявляються не виконаними. Бюджетні резерви виступають джерелом відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи. Без них важко обійтися при ліквідації диспропорцій, що виникають у процесі виконання бюджету. Вони необхідні також для маневрування грошовими коштами в період сезонних касових розривів[10, c. 37-39].

Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:

— комплексний підхід до основних параметрів економічного й соціального розвитку у безпосередньому взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями. Основою бюджетного планування є планові показники економічного і соціального розвитку (обсяг виробництва і реалізації продукції, фонд заробітної плати і податкове навантаження на неї, показники діяльності соціальної інфраструктури тощо). Але розробка бюджету не зводиться лише до пасивного відображення завдань економічного і соціального розвитку. У процесі бюджетного планування виявляються додаткові резерви надходжень до бюджету та необхідність і можливості фінансування певних заходів економічного і соціального розвитку;

— оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки і соціальної інфраструктури;

— визначення раціональної межі перерозподілу бюджетних ресурсів через бюджетний механізм;

— єдність у використанні показників бюджету в усіх ланках бюджетної системи;

— наукова обґрунтованість бюджетного планування з використанням передової методології і методів застосування передових норм і нормативів у використанні бюджетних коштів;

— режим економії в бюджетному плануванні означає орієнтацію на виконання завдань економічного й соціального розвитку за мінімумом витрат. Відповідно до цього обсяг бюджетного фінансування має плануватися в такому розмірі, щоб забезпечувалося раціональне використання кожної гривні. Це означає, що у процесі бюджетного планування враховуються можливості усунення непродуктивних витрат і втрат, а також найбільш прогресивні норми витрат палива, сировини, матеріалів тощо[15, c. 72-74].

Виступаючи комплексом складних і різноманітних видів планової діяльності, бюджетне планування на всіх рівнях його виконання використовує відповідні методи. Найширшого застосування набули такі методи: метод економічного аналізу, метод екстраполяції (коефіцієнтів), нормативний метод, балансовий метод та предметно-цільовий метод.

Вихідним у бюджетному плануванні є метод економічного аналізу. З його допомогою шляхом зіставлення планових показників з фактичними визначається рівень виконання бюджетних показників за попередній період. У процесі аналізу даних минулого періоду виявляються причини неповноти акумуляції грошових коштів до бюджету, визначається рівень ефективності використання бюджетних коштів.

Метод екстраполяції полягає у визначенні бюджетних показників на основі виявленої стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників відбувається на основі досягнутого у попередньому періоді розвитку і його коригуванні на відносно стійкі темпи зростання за встановленими коефіцієнтами. Цей метод застосовується і у сучасному бюджетному плануванні. Його головний недолік полягає у перенесені минулих тенденцій на майбутнє і, крім того, він не стимулює виявлення резервів та не сприяє економії бюджетних коштів.

Досконалішим вважається нормативний метод бюджетного планування. Його суть полягає в тому, що планові бюджетні показники розраховуються на основі встановлених прогресивних норм і фінансово-бюджетних нормативів. Нормативний метод бюджетного планування може стати достатньо ефективним, якщо норми відповідатимуть таким вимогам:

— мають бути науково обґрунтованими;

— мають бути прогресивними, тобто орієнтуватися на передовий досвід;

— мають бути відносно стабільними визначений тривалий час.

Нормативний метод бюджетного планування потрібно застосовувати в усіх ланках бюджетної системи. При цьому його застосування має відбуватися на єдиному методологічному підході щодо формування норм і нормативів незалежно від рівня управління.

У процесі бюджетного планування широко застосовується балансовий метод. Із застосуванням цього методу досягається рівність між доходами і видатками бюджету кожної ланки бюджетної системи та узгоджуються фінансові ресурси з їх потребою. З його допомогою встановлюються необхідні пропорції в розподілі бюджетних коштів міждержавним бюджетом та місцевими бюджетами[7, c. 36-37].

Роль балансового методу в сучасних умовах значно зросла. Ринкова економіка характеризується досить високою динамічністю складових національного господарства і соціального розвитку. Останнє потребує комплексного підходу до планування фінансових ресурсів і напрямків їх використання. Для забезпечення такої комплексності необхідно не лише підвищити наукову обґрунтованість планових завдань, а й забезпечити збалансування, узгодженість та ув'язку різноманітних показників в єдине ціле. Конкретне призначення балансового методу полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування та вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб. Тому балансовий метод, який дає можливість узгодити фінансові ресурси Держави з їх потребою, зайняв центральне місце в усій роботі з бюджетного планування.

Подальше удосконалення бюджетного планування безпосередньо пов'язане з програмно-цільовим методом. Особливість програмно-цільового методу полягає у формуванні бюджету за програмами, зосередженні на результатах, стратегічному підході у плануванні, посиленні відповідальності при виконанні програм, обґрунтованості та аналізі прийнятих бюджетних рішень, прозорості у витрачанні бюджетних коштів. В основу бюджетно-цільового методу складання бюджетів покладено бюджетні програми, визначення яких дається у Бюджетному кодексі України: «Бюджетна програма — систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій». Бюджет за програмами спрямовується на досягнення конкретної мети і дає чітке розуміння державним органам та громадськості цільової спрямованості бюджетних коштів та забезпечує прозорість бюджету.

Програмно-цільовий метод бюджетного планування застосовується при формуванні Державного і місцевих бюджетів України починаючи з 2002 р.

Застосування програмно-цільового методу бюджетного планування сприятиме успішному вирішенню завдань з мобілізації фінансових ресурсів до бюджету і забезпеченню безперервного фінансування соціально-економічного розвитку суспільства[10, c. 42-44].

2. Удосконалення оподаткування малого та середнього бізнесу

На глобальному суспільному рівні, в разі податкових зловживань фактично складається так, що суспільство “приховує” гроші від самого себе, чим власноруч обмежує можливості для свого розвитку. Але це в тому разі, якщо система перерозподілу бюджетних коштів справедлива, виконує ще й стимулюючі, а не лише фіскальні й перерозподільчі функції і оптимально відрегульована в якості податкового тягаря.

Активна державна підтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого бізнесу.

Система оподаткування повних і командних товариств, приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ. Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірми-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас капіталу, та захиститись від вимивання обігових коштів.

Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутої економіки систему пільг:

— диференційована система оподаткування в залежності від величини обороту,

— “податкові інвестиційні кредити” на засоби, що направляються на розширене виробництво за рахунок власних ресурсів,

— податкові скидки на прибуток,

— пільгове формування спеціальних цільових резервних фондів за рахунок неоподаткованого прибутку,

— пільгове оподаткування оновленого асортименту продукції,

— система стимулюючих заходів по потоку інвестицій в компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями[11, с. 42].

Останнє є надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимулом до розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадження вітчизняного “франчайзигну”. Наприклад, Японія застосовує податок на прибуток в розмірі 42%, але для малого бізнесу – 30%. Англія відповідно 35% і 29%[11, с. 43].

Загалом варто зазначити, що правова система будь-якої країни тримається на трьох китах, які є трьома джерелами права: це — звичаї, писане право і суспільна правосвідомість. Якщо рівень правосвідомості не відповідає вимогам суспільного розвитку, правова система набуває деформованого характеру і правові норми не виконують належним чином регулюючі функції. Це ж стосується й норм, якими застосовуються податкові преференції. Отже, питання збереження і вдосконалення спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності, як бачимо, має значно ширший характер. Вона тісно пов’язана з розвитком культури суспільних правовідносин, а отже, із загальним процесом відродження національної культури, духовності й суспільної моралі, з розумінням того, що буква закону, якщо вона справедлива, — до певної міри священна, оскільки саме вона в правовому суспільстві гарантує хоча й мінімальну, але реальну свободу індивіду.

Запровадження спрощеної системи оподаткування на перших етапах дало помітні позитивні результати як щодо розвитку малого бізнесу, так і щодо надходжень до бюджету. Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва в Україні збільшилась з 1998 р., коли була запроваджена спрощена система оподаткування, до початку 2005 р. з 1131 тис. до 2660 тис., тобто у 2,4 разу. Від суб’єктів малого підприємництва, які використовують спеціальні режими оподаткування, до Зведеного бюджету у 2004 р. надійшло 835,5 млн грн, у 2005 р. – 1349,0 млн грн., у 2006 р. – 1799,5 млн грн. Водночас більшість експертів з питань регуляторної політики погоджуються з тим, що потенціал розвитку малого підприємництва, закладений цією системою, вже практично вичерпано. Після введення спрощеної системи до неї було прийнято низку змін, зокрема щодо окремих відрахувань до соцфондів, які суттєво ускладнили процедуру сплати податків. Існування чотирьох можливих варіантів спрощеного оподаткування призводить до зростання вартості податкового адміністрування. Крім того, спрощена система перетворилась на джерело ухиляння від сплати інших загальнодержавних податків (за рахунок переведення на сплату єдиного податку структурних підрозділів великих підприємств). Підприємці-фізичні особи – платники єдиного податку склали “конкуренцію” нелегальним центрам конвертації безготівкових коштів у готівкові[13, c. 48-49].

На думку фахівців, спрощена система оподаткування не враховує, наприклад, таке: якщо об’єктом оподаткування є виручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни продукції, за збереження обсягу реалізації збільшує виручку, й відповідно, суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства зменшується. Це дестимулює підвищення технологічного рівня продукції, а тому, від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпають саме виробничі підприємства. До того ж їхня ліквідність є значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Таким чином, де-факто система спрощеного оподаткування надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств.

Одним із напрямів удосконалення податкової системи є встановлення законодавчо визначеного переліку податків і зборів та спрощення процедур адміністрування. Зокрема, перелік податків та обов'язкових платежів має включати:

Загальнодержавні податки і збори:

· податок на прибуток юридичних осіб;

· податок на доходи фізичних осіб;

· податок на додану вартість;

· акцизний податок;

· податок у вигляді державного мита;

· податок у вигляді імпортного мита;

· податок на транспортні засоби;

· рентні збори;

· єдиний збір за перетин митного кордону;

· збір за використання природних ресурсів;

· екологічний збір;

· єдиний соціальний збір;

· податок для малого та середнього підприємництва, що сплачується за спрощеною системою оподаткування.

Місцеві податки і збори:

· готельний збір;

· ринковий збір;

· рекламний збір;

· збір за використання місцевої символіки;

· збір за паркування автотранспорту;

· збір за організацію гастрольних заходів нерезидентів;

· збір за видачу дозволу на первинне розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

· єдиний збір за видачу дозволів на будівництво об'єктів нерухомості виробничого або невиробничого призначення.

Досягнення економічного зростання можливе лише за умови ефективного державного регулювання через застосування податкових важелів. Саме податкова система в Україні є негативним чинником у розвитку малого бізнесу. Адже в основу формування вітчизняної податкової системи в Україні покладені міжнародні податкові системи, певно законодавчі органи України певні, якщо дана податкова система сприяє бурхливому розвитку Західних країн, то і наша країна досягне з нею результатів, але нажаль це не так, дана система обов’язково повинна базуватися на особливостях розвитку економіки власної держави. Саме тому існуюча податкова система не дає можливості підприємствам отримувати очікуваний дохід, стимулює непрозорість фінансів і приховування прибутку, інвестування власних коштів в економіку країн, які мають менше податкове навантаження[16, c. 48-50].

Механізм реалізації регуляторної політики України щодо оподаткування тієї чи іншої сфери господарської діяльності СМП потребує удосконалення, зважаючи на такі причини: 1) нормативно-правова база оподаткування є складною, неоднорідною та нестабільною, а окремі законодавчі норми — недостатньо узгоджені, інколи суперечливі. Питання оподаткування і досі регулюються не тільки законами, а і декретами Кабінету міністрів України, указами Президента України. Через наявність у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюється підзаконними актами. Такий стан правової бази може бути виправданий на початковому етапі формування податкової системи, однак неприйнятний на даному етапі розвитку економіки. 2) за часів становлення незалежності України відбулися зміни в розумінні поняття «суб’єкт підприємницької діяльності»: змінилися види підприємств, система оподаткування господарської діяльності підприємств, виникла спрощена система оподаткування СМП застосування якої з урахуванням позитивних чинників (активізація підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, стимулювання раціонального використання ресурсів, зменшення витрат на адміністрування податків) призвело до таких проблем: викривлення мотивації підприємницької діяльності, зокрема незацікавленість суб'єктів господарювання у зміні свого статусу як суб'єктів, які мають право використовувати спрощені системи оподаткування, що уповільнює їх розвиток та зростання обсягів діяльності, призводить до дроблення деяких середніх підприємств; створення умов для побудови схем уникнення оподаткування внаслідок нечіткого законодавчого регулювання спрощеної системи оподаткування; використання суб'єктів малого підприємництва, що застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, які працюють у загальному режимі оподаткування.

Основні стратегічні, тактичні цілі та завдання реформування податкової системи України розглянемо на рис.2.1.

Таким чином, для досягнення вище зазначених цілей та завдань систему оподаткування необхідно узгодити з системою бухгалтерського обліку, створити законодавчу базу з питань оподаткування, яка б найбільшою мірою враховувала соціально-економічний розвиток нашої держави, створити такі податкові норми, які б сприяли розвитку малого та середнього бізнесу. Приділити неабияку увагу створенню Податкового кодексу України.

Програмні засади УСПП щодо реформування податкової системи вже протягом багатьох років залишаються незмінними. Відповідно до них необхідно внести наступні зміни до діючого законодавства:

1. Знизити ставку податку на прибуток підприємств до 20 %.

2. Встановити принцип визначення моменту збільшення валових доходів та валових витрат за фактом переходу права власності (відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт).

3. Не включати до валового доходу активи, що надходять платнику податку при виконанні інвестиційних зобов'язань власниками корпоративних прав за результатами приватизації.

4. Нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по ПДВ здійснювати виключно за "касовим" методом.

5. Відшкодування ПДВ здійснювати безпосередньо через Державне казначейство України.

6. Знизити ставку податку на додану вартість з 20 до 15 відсотків.

7. Впровадження нового механізму оподаткування сільськогосподарських товаровиробників податком на додану вартість, згідно якого такий товаровиробник може обрати режим збору податку за фіксованою ставкою, сума якого залишається в його розпорядженні як компенсація податку на додану вартість, сплаченого у складі витрат.

8. Забезпечити використання єдиних первинних документів обліку для податкового та бухгалтерського обліку.

9. Ліквідувати податкову накладну як документ податкового обліку.

10. Підтримати пропозицію Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України щодо шкали і ставок оподаткування доходів фізичних осіб.

11. Запровадити механізм виключення із сукупного доходу фізичних осіб — платників податків відсотків, сплачених ними за користування іпотечними кредитами, одержаними для будівництва житла та внесків, сплачених до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та частини внесків у системи недержавного пенсійного забезпечення.

12. Встановити розмір державного мита, виходячи виключно з вартості компенсації витрат державних органів на здійснення відповідних дій.

13. Виключити з оподаткування податком на рекламу послуг з реклами, що надаються через засоби масової інформації.

14. Зберегти спрощену систему оподаткування малого та середнього підприємництва.

15. Не вводити будь-якого майнового податку на даному етапі соціально-економічного розвитку України.

16. Знизити ставку плати за землю з 1 до 0,5 % у тих населених пунктах, де була проведена грошова оцінка землі[17, c. 138-140].

Сьогодні гостро стоїть питання реформування системи соціального забезпечення. На жаль, позитивних зрушень у зазначеній сфері в частині зниження навантаження на роботодавців за останні роки не відбулося. Натомість зросли розміри відрахувань, які сплачують роботодавці до соціальних фондів (зараз — понад 40 %). Єдиним шляхом реформування системи соціальних внесків може бути лише їхнє зниження. На початковому етапі, з урахуванням забезпечення виконання соціальних зобов'язань держави, пропонується знизити рівень відрахувань за рахунок роботодавців до 35 % при збереженні передбачених законодавством соціальних гарантій.

Принциповою позицією є запровадження Єдиного соціального збору для роботодавців. Це, в першу чергу, дозволить суттєво скоротити витрати на адміністрування, обсяги звітності тощо.

Удосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб має відбуватися одночасно з реформуванням системи соціальних зборів. Разом зазначені заходи дозволять зробити суттєвий крок у напрямі легалізації доходів громадян, розширення податкової бази.

Пропонується дві форми спрощеного оподаткування: патентна та відсоткова. Загалом, всю систему умовно можна поділити на три рівні, кожному з яких відповідає певний суб'єкт спрощеної системи і застосовується одна з двох її форм.

Перший рівень – це найдрібніші суб’єкти підприємницької діяльності – самозайняті фізичні особи, що не використовують працю найманих працівників та здійснюють діяльність в сфері торгівлі або надання платних послуг населенню, тобто працюють на кінцевого споживача. Це практично те підприємництво, що перебуває ще на початковою етапі і є, по суті, боротьбою з бідністю. До таких суб'єктів ставляться найменші вимоги й тут фактично відсутній облік. Їм пропонується застосовувати патентну форму, тобто вони мають щомісячно сплачувати фіксовану суму, яка встановлюється місцевою радою в межах від 0,2 до 1,5 мінімальних заробітних плат.

Другий рівень – це суб’єкти малого підприємництва (як фізичні так і юридичні особи), обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) яких не перевищує межі 10000 мінімальних зарплат. Вони також працюють на кінцевого споживача (торгівля, громадське харчування, громадські послуги). Їхня діяльність пов’язана з готівкою, облік та контроль за обліком якої є обтяжливим і неефективним. Тому їм також пропонується патентна форма, тобто сплата фіксованих сум, визначених місцевою радою за місцем розташування точки торгівлі або надання послуг. Такий варіант зберігає мотивацію до легалізації, яку проголошує ДПАУ, та мотивацію місцевих органів влади до створення на підпорядкованій їм території сприятливих умов для діяльності таких суб'єктів підприємництва. При цьому, до них має бути застосовано досить простий облік (лише підсумок за день), який підтверджує відповідність суб'єкта критеріям обсягу реалізації.

Третій рівень – це суб’єкти малого підприємництва (як фізичні, так і юридичні особи), обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) яких не перевищує межі 20000 мінімальних зарплат. Для таких суб’єктів пропонується застосувати більш гнучку – відсоткову форму спрощеної системи, в якій за базу оподаткування береться обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Отже, вимоги щодо обліку реалізації зростають.

На початковому етапі доцільним видається запровадження єдиної ставки податку на доходи фізичних осіб на рівні 13-15 % з поступовим збільшенням неоподатковуваного мінімуму доходів громадян до прожиткового мінімуму на протязі 3-5 років.

Потребує удосконалення і система спрощеного оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності. Запровадження зазначених систем мало безумовно позитивний вплив на розвиток малого та середнього бізнесу. Відбулося суттєве зростання надходжень до бюджету від суб'єктів малого та середнього бізнесу. Тому спрощені системи оподаткування необхідно на даному етапі соціально-економічного розвитку країни зберегти. Проте вони потребують суттєвого доопрацювання у зв'язку з їхньою неузгодженістю з діючим податковим законодавством, наявністю можливостей для ухилення від оподаткування та невирішеністю питань, пов'язаних з внесками до соціальних фондів[19, c. 25-27].

3. Бюджетний механізм та проблеми збалансованості бюджетів

Бюджетний механізм — це система економічних заходів впливу на забезпечення мобілізації оптимальних обсягів фінансових ресурсів бюджету, їх найефективнішого розміщення і найекономнішого використання з метою забезпечення соціального-економічного розвитку суспільства, визначеного економічною політикою держави.

За економічною сутністю бюджетний механізм відображає комплексну взаємодію організаційних і методологічних заходів у формі бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, що діють на правовій основі і забезпечують функціонування бюджетної системи в економіці держави, їх практичне застосування для виконання цілей і завдань, окреслених бюджетною політикою. Бюджетний механізм — це складна економічна форма цілеспрямованої взаємодії його елементів для забезпечення мобілізації фінансових ресурсів держави та їх використання відповідно до бюджетної політики держави.

Бюджетний механізм виконує функцію забезпечення фінансовими ресурсами, функцію використання фінансових ресурсів та функцію регулювання соціально-економічних процесів у державі. Функції забезпечення фінансовими ресурсами та їх використання безпосередньо пов'язані з функцією регулювання. Регулятивний процес одночасно також означає забезпечення фінансовими ресурсами та їх використання.

Функціонування бюджетного механізму визначається кількісними і якісними характеристиками. Кількісна характеристика бюджетного механізму визначається обсягом фінансових ресурсів, що мобілізуються і використовуються бюджетною системою для виконання цілей та завдань, окреслених бюджетною політикою. А якісна характеристика показує технологію формування і використання фінансових ресурсів із застосуванням бюджетних інструментів (ставки, норми, строків, санкції, стимулів тощо) з метою забезпечення виконання кількісних характеристик. Організаційна будова бюджетного механізму, на нашу думку, має трирівневу структуру. На першому (визначальному) рівні діють методи бюджетного механізму. Функціонування бюджетної системи на другому рівні забезпечують бюджетні інструменти, а на третьому рівні діють важелі бюджетного механізму.

Методи бюджетного механізму виступають як засоби впливу на процес формування оптимального обсягу ресурсів бюджету та їх найбільш економного розміщення і використання. Вони включають такі елементи, як бюджетне прогнозування і планування, оподаткування, фінансування, бюджетне регулювання і бюджетний контроль.

Інструменти бюджетного механізму — це засоби, що застосовуються для виконання завдань, передбачених бюджетною політикою. Вони вказують на економічний зміст окремої сукупності бюджетних відносин таких, як бюджети різних рівнів, перспективне, поточне і оперативне бюджетне планування, різні види податків і зборів, бюджетні норми і нормативи, бюджетні стимули і міжбюджетні трансферти, форми і методи бюджетного контролю тощо. Інструменти бюджетного механізму тісно пов'язані між собою. Кожен інструмент породжує певне економічне навантаження та має об'єктивні межі застосування. Тому розширення дії одних інструментів за рахунок обмеження дії інших може негативно вплинути на функціонування бюджетного механізму в цілому.

Важелі бюджетного механізму діють у межах бюджетного інструменту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів. До них належать методи і методологія бюджетного планування і прогнозування, визначення податкової бази, об'єктів оподаткування та податкових ставок, ставки заробітної плати, стипендій та норми витрат, штрафи та пільги, ревізія, аудит, моніторинг тощо. Важелі бюджетного механізму випливають із бюджетного інструменту і конкретизують його функціонування у бюджетному механізмі[12, c. 19-20].

Діапазон дії методів, інструментів і важелів бюджетного механізму обмежений бюджетним законодавством.

Структуру бюджетного механізму показано на рис. 3.1. Важелі бюджетного механізму діють у межах бюджетного інструменту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів. До них належать методи і методологія бюджетного планування і прогнозування, визначення податкової бази, об'єктів оподаткування та податкових ставок, ставки заробітної плати, стипендій та норм витрат, штрафи та пільги, ревізія, аудит та моніторинг тощо. Важелі бюджетного механізму випливають із бюджетного інструменту і конкретизують його функціонування у бюджетному механізмі.

Цілеспрямований вплив бюджетного механізму на процес формування ресурсів бюджетів різних рівнів та їх найраціональніше розміщення й використання забезпечується вертикальною й горизонтальною координацією його елементів. Вертикальна координація здійснюється за допомогою елементів вищого рівня (методів бюджетного механізму), рознесених по елементах нижчого рівня (інструментах бюджетного механізму), які безпосередньо конкретизують їх дієвість за певними елементами механізму (важелі бюджетного механізму). Горизонтальна координація, що забезпечується саморегулюючою налаштованістю кожного елемента на виконання лише властивого йому навантаження, узгоджує дії безпосередньо непов'язаних між собою елементів бюджетного механізму за вертикальним рівнем та елементів, що належать до різних вертикальних рівнів[3, c. 22].

Бюджетний механізм включає комплексну взаємодію бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, за допомогою яких визначаються оптимальні параметри формування фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів та максимальна ефективність їх розміщення й використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Функціонування лише одного бюджетного механізму не може забезпечити оптимального обсягу формування ресурсів бюджетів різних рівнів та їх раціонального використання, ефективність функціонування бюджетного механізму може бути досягнута за узгодженої взаємодії усіх складових господарського механізму. Тому надзвичайно важливим є забезпечення узгодження заходів щодо удосконалення усіх складових господарського механізму, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва[3, c. 23].

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету.

Надлишок бюджету може використовувати уряд за непередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року.

Для забезпечення збалансованості Державного бюджету на КМ України покладається обов'язок узагальнювати й готувати пропозиції про скорочення видатків бюджету, а також давати висновки (у тому числі й на пленарних засіданнях Верховної Ради) щодо відповідності законопроектів, які вносяться на розгляд ВР України, Закону про Державний бюджет на поточний бюджетний рік і основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою під час його затвердження. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку ухвалює Верховна Рада. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

У скрутних ситуаціях покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися способом додаткової емісії грошей. Наслідки грошової емісії загальновідомі: з'являється ризик неконтрольованої інфляції, руйнуються стимули довгострокових інвестицій, розкручується цінова спіраль, знецінюються заробітна плата та збереження населення, відтворюється заробітна плата та збереження населення, відтворюється новий бюджетний дефіцит[1, c. 69-70].

Отже, збалансування бюджету належить до ключових проблем бюджетної системи. Згідно із ст.21 3акону України "Про бюджетну систему України", "збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики". Відповідні правові рішення з цього питання не тільки забезпечують чітке й ефективне функціонування бюджетної системи, але й визначають фактичні можливості діяльності різних органів влади. В найзагальніших рисах під "збалансуванням" необхідно розуміти забезпечення рівноваги. В свою чергу, термін "бюджетна рівновага" означає, що бюджетні видатки покриваються бюджетними доходами. Якщо бюджетні видатки перевищують доходи, то це значить, що існує бюджетний дефіцит. У цьому випадку рівноваги немає. Якщо ж доходи вищі від податків, існує профіцит бюджету, або бюджетний надлишок. Однак цього разу можна сказати, що бюджет відзначається відсутністю рівноваги. Отже, стан бюджетної рівноваги не означає тільки рівновагу в арифметичному розумінні, тобто коли доходи дорівнюють видаткам. Бюджет знаходиться у стані рівноваги як тоді, коли доходи дорівнюють видаткам, так і тоді, коли доходи вищі від видатків. Іншими словами, бюджетної рівноваги немає тільки тоді, коли видатки перевищують доходи, тобто має місце існування бюджетного дефіциту.

Принцип збалансованості місцевих бюджетів завжди мав велике значення. Він відображається в багатьох правових документах.

Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в основному затверджуваними парламентом нормами. Це означає, що державні органи створюють систему місцевих бюджетів, основною умовою існування якої має бути гармонія між доходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів, тобто рівновага. Передача обов'язків і відповідальності місцевим органам влади має супроводжуватися забезпеченням цих органів відповідними фінансовими ресурсами. З правової точки зору про відповідність між зв'язками та фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов'язки супроводжуються правами та компетенціями на використання джерел доходів. Ці компетенції можуть визначатися по-різному — від прав на використання ресурсів до нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві органи влади повинні мати юридичне закріплені джерела доходів, достатні для покриття обов'язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві органи влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх використання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів зменшить самостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не означає зв'язку між збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю. Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати відповідний рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій, так і в доходній частині[20, c. 215-216].

Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості місцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою ситуацією та інфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значної відносної самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це стане зайвим тягарем для надто дефіцитного бюджету держави. Частково з такими думками можна погодитись. Однак за відсутності протягом років достатніх власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало самостійність регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. Цю ситуацію не можна вважати за правильну. В багатьох випадках намір самостійності місцевих органів влади може залишитися лише декларативним, підкреслюючи також теоретично визнану регіональну самостійність територіального планування.

Зокрема залежно від рівня відповідальності органів місцевої влади за надання послуг вони повинні мати доступ до диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливості пов'язувати пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні.

Щодо проектів, доходи з яких надійдуть тільки в майбутньому, відповідним способом фінансування є боргові зобов'язання. В іншому випадку теперішні платники податків субсидують майбутніх користувачів послугами, через що зменшуються і ефективність, і справедливість, оскільки доходи мають випереджати видатки з метою збору відповідно великих фондів для початку інвестиції. Тим більше строк сплати боргу має відповідати, наскільки це можливо, строкам надходження доходів з даної інвестиції. Борг є тимчасовим і неостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути сплачений. Цей принцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів теперішніми платниками податків, виконуючи тим самим одночасно вимоги ефективності та справедливості.

За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпорядженні гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов'язків (такі або схожі обов'язки існують в регіонах з диференційованим рівнем економічного розвитку), треба прийняти тезу про необхідність вирівнювання фінансово-економічних можливостей регіонів країни. Якщо видатки в межах регіону, що надає послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити, координуючу роль можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпечення ефективності та справедливості це мають бути конкретні та доповнюючи дотації з урахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах. Однак забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції В економічному розвитку та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих органів влади до економії видатків і заходів до пошуку нових і збільшення продуктивності існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів як результат діяльності місцевих органів влади ніколи не повинно призводити до автоматичного їх передавання вищому рівню або до зменшення дотацій чи субвенцій.

Все це стосується збалансованості місцевих бюджетів. Крім структури доходної та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у цій сфері, важливе значення мають питання процедури збалансування місцевих бюджетів, тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєві норми визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і видатки місцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має послідовність затвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип самоврядування найкращим є рішення, за якого органи держави заздалегідь затверджують обсяги дотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи певні права у встановленні ставок окремих податків і визначенні обсягу видатків, остаточно затверджують доходну та видаткову частини бюджету. Таким чином. акт затвердження місцевого бюджету набуває реального значення. Розуміючі: необхідність певних обмежень свободи діяльності місцевих органів влади, слід зазначити, що значення затвердження місцевих бюджетів залежить від того, чи мають місцеві органи влади права і які вони у визначенні доходної та видаткової сторін бюджету.

Узагальнюючи положення, що стосуються рівноваги місцевих бюджетів, необхідно відзначити, що системою, в якій обов'язкам мають відповідати ресурси, тобто потенційними видаткам — доходи місцевих бюджетів, повинні керуватися саме фінансові органи держави. Така система повинна передбачати конкретно визначений обсяг самостійності місцевих органів влади і стимулювати ефективність діяльності цих органів. Однак право остаточного затвердження квот доходів і видатків має залишатися на місцевому рівні[4, c. 139-140].

Висновки

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що дотримуючись мети та завдання нашої роботи ми розкрили питання сутності та завдань бюджетного планування, вивчили та запропонували удосконалення оподаткування малого та середнього бізнесу, охарактеризували бюджетний механізм й прийшли до наступних висновків.

Перше питання, яке ми розглянули в роботі – це бюджетне планування. Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства. Як один з важливих інструментів організації управління економікою бюджетне планування створює передумови для повного і своєчасного забезпечення фінансовими ресурсами соціально-економічного розвитку суспільства.

Досконально розглянули удосконалення оподаткування малого та середнього бізнесу в Україні й довели, що розвиток малого та середнього приватного бізнесу – важливий фактор формування повноцінного ринкового середовища, реструктуризації і підвищення ефективності суспільного виробництва, поліпшення матеріального добробуту громадян, вирішення соціально-політичних проблем.

Детально вивчили бюджетний механізм та проблеми збалансованості бюджетів й підсумували, що бюджетний механізм — це сукупність способів і форм організації бюджетних відносин, що застосовуються суспільством з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Він передбачає застосування спеціальних методів, форм, способів, важелів мобілізації, розподілу та використання бюджетних коштів. Отже, бюджетний механізм є активним елементом державного управління економікою. Істотний вплив на нього мають завдання, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі розвитку.

Список використаної літератури

1. Блажевич В. Збалансування місцевих бюджетів та роль міжбюджетних відносин у вирівнюванні місцевих (міських) бюджетів //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 2. — C. 69-72

2. Бутенко В. Складання бюджетів (бюджетний процес) //Податкове планування. — 2006. — № 12. — C. 30-44

3. Василик Д. Бюджетний механізм в управлінні економікою //Фінанси України. — 1999. — № 9. — C. 22-23

4. Василик Д. Теоретичні основи побудови бюджетного механізму/ Д.Василик //Фінанси України. — 2000. — № 11. — C. 138-140

5. Гордей О. Бюджетний механізм забезпечення зростання суспільного добробуту //Фінанси України. — 2003. — № 4. — С.29-32

6. Державний бюджет є збалансованим //Віче. — 2008. — № 3. — C. 34-36

7. Затонацька Т.Г. Впровадження середньострокового бюджетного планування як інструмент підвищення ефективності бюджетних видатків //Фінанси України. — 2007. — № 11. — С.31-42

8. Карпінський Б.А. Формування збалансованості фінансових показників //Фінанси України. — 2004. — № 10. — С.50-56

9. Кириленко О. Фінансово-кредитні методи збалансування місцевих бюджетів //Банківська справа. — 2001. — № 6. — C. 33-36

10. Мельник О. Методи бюджетного планування //Фінанси України. — 2003. — № 12. — С.37-46

11. Мірошниченко О. Оптимізація оподаткування суб’єктів малого підприємництва //Бухгалтерський облік і аудит. — 2005. — № 6. — C. 42-47.

12. Наумова Л. Бюджетний механізм фінансової стабілізації економіки //Фінанси України. — 2003. — № 4. — С.19-28

13. Нікитенко Д. В. Податкове стимулювання малого та середнього підприємництва //Фінанси України. — 2005. — № 3. — С.48 — 56.

14. Плескач В.П. Інформаційно-аналітичне забезпечення управління державними фінансами //Фінанси України. — 2008. — № 11. — С.18-28

15. Полозенко Д.В. Планово-індикативне й бюджетне планування в умовах ринку //Фінанси України. — 2008. — № 7. — С.72-77

16. Стасишен М. Щодо вдосконалення системи діяльності та оподаткування малого підприємства //Економіст. — 2008. — № 5. — C. 48-50

17. Супруненко С.А. Податкове планування на підприємствах малого бізнесу //Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 4. — C. 135-144

18. Шава О. Система бюджетного планирования //Генеральный директор. — 2007. — № 4. — C. 20-21

19. Щербина О. Шляхи удосконалення податкової системи малого підприємництва //Предпринимательство, хозяйство и право. — 2008. — № 7. — C. 23-27

20. Юрчишин В. Цілі й завдання збалансованого бюджету //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2000. — № 4 .