Вступ.

1. Якість та конкурентоспроможність продукції

1.1. Якість продукції

1.2. Конкурентоспроможність продукції

1.3. Ефективність і способи її підвищення.

2. Стандартизація та сертифікація продукції

3. Розрахунок рівня конкурентоспроможності підприємства на основі використання вітчизняних і міжнародних стандартів якості

4. Державна політика у сфері управління якістю продукції

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки — підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція та надаються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені висококваліфіковані кадри, на ньому вирішується питання економного витрачання ресурсів, застосування високопродуктивної техніки та технології, розробляються бізнес-плани, використовується маркетинг, здійснюється ефективне управління — менеджмент.

В умовах ринкової економіки виживе лише те підприємство, яке найбільш розумно й компетентне визначить потреби ринку, створить і організує виробництво продукції, яка користується попитом, а також забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників.

Економіка підприємства — це сукупність економічних процесів, які здійснюються на підприємстві при використанні ресурсів для задоволення матеріальних потреб у відповідності до матеріальних можливостей учасників господарської діяльності.

Економіка підприємства як наука і є системою знань про закони, закономірності і правила використання на підприємстві певних, суворо обмежених, ресурсів для випуску корисної продукції (робіт, послуг) і розподілу її серед споживачів.

Якість як економічна категорія — це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товарі.

Оцінка якості продукції характеризується рівнем її конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу в порівнянні з аналогічними об'єктами даного ринку.

Мета: дати визначення якості та конкурентоспроможності підприємств та показати шляхи підвищення якості продукції.

Завдання:

1. охарактеризувати якість та конкурентоспроможність продукції;

2. показати стандартизацію та сертифікацію продукції;

3. визначити розрахунок рівня конкурентоспроможності підприємства на основі використання вітчизняних і міжнародних стандартів якості;

4. розкрити державна політику у сфері управління якістю продукції.

1.Якість та конкурентоспроможність продукції

1.1.Якість продукції

Якість продукції- сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Якість як економічна категорія — це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товарі [13, с. 368].

Потреби зазвичай виражаються у властивостях, у їх порівнянні з аналогічними властивостями базового, або еталонного зразка.

Для забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів у виробничо-господарській діяльності підприємства важливо застосовувати певну систему показників, що дасть можливість визначити і контролювати рівень якості усіх видів продукції.

Рівень якості- це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Оцінювання якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якостітого чи іншого виробу визначають обчисленням вибраних для його характеристики показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів.

Для отримання порівняльних характеристик якості поряд з абсолютним визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найкращих вітчизняних та зарубіжних аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів має постійно зростати. Тому виникає необхідність визначення перспективного рівня якості, який враховує пріоритетні напрями і темпи розвитку науки й техніки. Для нових видів продукції доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Усі показники якості продукції поділяють на такі групи:

1) диференційовані (одиничні, комплексні) показники, що характеризують одну або кілька властивостей одиниці продукції. Система одиничних показників наведена в табл. 1.1. [13, с. 369];

2) загальні — показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство, незалежно від її виду і призначення.

До цієї групи належать такі показники:

— співвідношення сертифікованої і несертифікованої продукції;

— питома вага;

— нової продукції в загальному її обсязі;

— продукції вищої категорії якості;

— продукції, що відповідає міжнародним стандартам;

— продукції, що експортується.

Крім двох розглянутих груп існує третя група непрямих показників якості продукції, яка характеризується штрафами за неякісну продукцію; обсягом і питомою вагою забракованої продукції; втратами від браку тощо. Показниками якості цієї групи є:

• гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних ремонтів у розрахунку на один виріб;
• наявність рекламацій, їх кількість і вартість;
• рівень попиту на даний виріб тощо.

Система показників якості продукції наведена на рис. 1.1. Складна система показників застосовується для оцінки якості знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Якість знарядь праці характеризується також низкою загальних показників, до яких належать:

— надійність;

— довговічність;

— ремонтопридатність;

— продуктивність.

Надійність- властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується середньою тривалістю роботи між двома несправностями.

Довговічність- властивість виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність (експлуатаційну придатність).

Ремонтопридатність- можливість техніки швидко виявляти й усувати несправності.

Якість продукціїґрунтується на порівнянні значень показників якості даної продукції з відповідними показниками якості базової продукції або іншими показниками, що встановлені діючими стандартами та нормами [13, с. 370].

Механізм визначення рівня якості продукції проходить три етапи. Перший етап — вимірювання показників якості, для чого використовуються такі три методи:

1) експериментальний метод — безпосереднє вимірювання показника за допомогою спеціальних технічних засобів, інструментів і людських органів. Цей метод застосовується лише для отримання одиничних показників.

2) розрахунковий метод полягає в обчисленні якості на основі одиничних показників;

3) експертний метод передбачає підрахунок та аналіз думок експертів про якість даної продукції.

Другий етапполягає у виборі базових показників для порівняння. Базовими показниками можуть бути:

1) проектні показники;

2) зразки світового рівня;

3) показники вітчизняних чи закордонних стандартів.

В окремих випадках у підприємства виникає необхідність порівняти нову продукцію з тією, що випускалася раніше. У цьому разі важливо, щоб прототип не був морально застарілим.

Третій тип- це порівняння показників якості нової продукції з базовими і визначення доцільності виробництва нової продукції.

За продукцією, якість якої характеризується сортом, розраховується частка продукції кожного сорту в загальному обсязі виробництва та середній коефіцієнт сортності [13, с. 372].

Середній коефіцієнт сортностірозраховується як відношення вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною першого сорту.

Зміна якості продукції суттєво впливає на основні фінансово-економічні показники підприємства. При розрахунку величини впливу зміни якості на зміну випуску товарної продукції (∆ТП), зміну виручки від реалізації (∆В) і прибутку (∆П) можна використовувати такі формули:

1.2.Конкурентоспроможність продукція

Оцінка якості продукції характеризується рівнем її конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможністьхарактеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу в порівнянні з аналогічними об'єктами даного ринку.

Конкурентоспроможність- це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення[1, с. 242].

Чинники забезпечення конкурентоспроможності продукції:

Перший чинник відображає рівень якості продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зручність у використанні.

Другий чинник- рівень ціни порівняно з іншими конкурентами, систему знижок, форми оплати та можливість відстрочки у платежах тощо.

Третій чинник- канали збуту — характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування.

Четвертий чинниквідображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання систем просування товару на ринок тощо.

П'ятий чинник- кваліфікаційний рівень персоналу підприємства, ефективність використання кадрового потенціалу, прогресивність управлінської структури та її мобільність тощо.

Конкурентоспроможність підприємства- це його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Отже, конкурентоспроможність підприємства — це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Конкурентоспроможність продукції- сукупність її властивостей, що відображає міру задоволення конкретної потреби споживачів проти наявної на ринку аналогічної продукції.

Отже, конкурентоспроможність продукції — це сукупність споживчих властивостей виробу, що характеризують його відмінність від виробу — конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам та з урахуванням витрат на їх задоволення, а також цінового показника і прибутковості [1, с. 243].

Для аналізу конкурентоспроможності продукції необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів — конкурентів і сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів.

Корисний ефект- це віддача об'єкта, інтегральний показник, що визначається на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, які задовольняють ту чи іншу конкретну потребу.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу- це ті витрати, які обов'язково необхідно здійснити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект.

Життєвий цикл- неперервний у часі процес перетворення ідеї, матеріальних та інших ресурсів у продукцію, включаючи її реалізацію, експлуатацію й утилізацію [1, с. 243].

Якщо конкурентоспроможність певних об'єктів неможливо розрахувати за вказаними показниками, то кількісну оцінку їх конкурентоспроможності визначають за результатами експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товаруяк інтегрального результату дії широкого спектру чинників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

1. Аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів (нормативних, технічних, економічних), вибір найбільш конкурентоспроможного товару — зразка для порівняння.

2. Обчислення одиничних показників за окремими параметрами та визначення сукупності параметрів двох товарів для порівняння.

3. Розрахунок групових показників на основі одиничних, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів.

4. Визначення інтегрального показника з усіх груп параметрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспроможності аналізованого виробу.

Еталон для порівняннямає належати до однієї групи товарів з аналізованим виробом, мати визначені умови використання і функціональне призначення, бути характерним для вибраного ринку і мати максимальну кількість переваг для покупців[1, с. 244]. Товар-еталон повинен повністю відповідати нормативним вимогам майбутнього ринку.

Розрахунок нормативних параметрів для оцінки конкурентоспроможності забезпечується за допомогою альтернативного методу, і застосовуваний показник має лише два значення:

1 — якщо товар відповідає нормі;

0 — якщо не відповідає.

Конкурентоспроможність об'єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з результатів експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об'єктів (наприклад машин та устаткування) можна зробити, користуючись формулою

Кп = Еоп/Епк k1 k2 k3

де Кп — конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці;

Еоп, Епк- ефективність відповідно оцінюваної продукції і продукції-конкурента, одиниця корисного ефекту/одиниця валюти;

k1 k2 k3- коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.

Ефективність продукції [Еоп(пк)] визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби (Екнс) із сукупними витратами протягом життєвого циклу (Всжц), тобто

Еоп(ПК) =Екнс/Всжц.

Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для оцінки конкурентоспроможності того чи того виду продукції (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема корисний ефект одно параметричних машин за нормативний строк служби рекомендується визначати за формулою:

де Тн — нормативний строк служби машини, років;

Пгп- погодинна паспортна продуктивність машини;

Фрчр — річний фонд часу роботи машини;

k1….kn- коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості машини вимогам споживачів.

До показників (коефіцієнтів), що зменшують корисний ефект, належать:

1) коефіцієнт зниження продуктивності машини в міру її техніко-економічного старіння;

2) показники погіршання безвідмовності й ремонтопридатності;

3) показники рівня шуму, вібрації та інші показники ергономічності та екологічності машини;

4) показник організаційно-технічного рівня виробництва в споживачів машини.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини можна визначити за такою формулою:

де Вмд.нддкр. — кошторисна вартість маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

Вотпв — кошторисна вартість організаційно-технологічної підготовки виробництва нової машини;

N1, N2- кількість машин, яку передбачається виготовити за даною конструкторською і технологічною документацією (N1 = N2, якщо є тільки один виробник даної машини);

Ввм- витрати на виробництво машини (без амортизації попередніх витрат);

Ввс- витрати на впровадження машини в споживача, що включають транспортні витрати та кошторисну вартість будівельно-монтажних і пускових робіт;

Вер- витрати на експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт у t-му році (без амортизації попередніх витрат);

Вдл- витрати на демонтаж і ліквідацію (реалізацію) елементів основних виробничих фондів (включаючи саму машину), що вибувають з експлуатації у зв'язку з освоєнням і впровадженням нової машини. Якщо ці витрати менші за дохід від реалізації елементів основних фондів, що вибувають, то у формулі вони мають бути зі знаком мінус, якщо більші — зі знаком плюс [2, с. 337].

1.3.Ефективність і способи її підвищення

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції задовольняти певні потреби споживачів відповідно до її призначення [1, с. 239].

Якість продукції пов'язана із споживною вартістю товару, але ці поняття не тотожні. Споживна вартість характеризує задоволення певної потреби споживачів, корисність речі, а якість — міру задоволення цієї потреби, яка виявляється у споживанні.

Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Показники технічного рівня встановлюються при проектуванні нових знарядь праці (транспортних засобів, машин, приладів).

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами, як:

— потреби науково-технічного прогресу (сучасні технології вимагають кращих якісних характеристик сировини, матеріалів, обладнання тощо);

— зміна споживчих запитів населення (при кількісному насиченні ринку зростають вимоги до якісних характеристик товарів);

— нестача або обмеженість природних ресурсів (використання високоякісних: сировини, матеріалів, машин рівноцінне їх збереженню, економії суспільної праці);

— підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах (кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар);

— розвиток зовнішньої торгівлі (вихід і опанування зовнішнього ринку можливі лише за умови виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції) [13, с. 376].

Значення підвищення якості продукціїполягає в тому, що недостатній рівень якості має негативні економічні, соціальні та екологічні наслідки.

Економічні наслідкиполягають у втратах матеріальних і трудових ресурсів, затрачених на виготовлення, транспортування і збереження недоброякісної продукції; додаткові витрати на ремонт техніки; втрати у виробничій інфраструктурі (дороги, сховища, комунікації") тощо.

Соціальні наслідкипроявляються у зниженні темпів росту добробуту населення, падінні престижу вітчизняних товарів, зменшенні прибутків підприємств та ін.

Екологічні наслідки- це додаткові втрати на очищення земельних ресурсів, водного і повітряного басейнів, на оздоровлення населення, втрати продуктивності сільськогосподарського виробництва через складну екологічну ситуацію і т. ін [13, с. 376].

Оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів.

Соціально-економічне значення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому:

1) високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

4) багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства [3, с. 293].

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції:

Технічні:

1. Використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів.

2. Запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни.

3. Забезпечення належної технічної оснащеності виробництва.

4. Удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов.

Організаційні:

1. Запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління.

2. Удосконалення методів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції.

3. Розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами та покупцями (споживачами).

4. Узагальнення й використання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі підвищення конкурентоспроможності продукції.

Економічні та соціальні:

1. Застосування узгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів

2. Установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів

3. Використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства

4. Усебічна активізація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання

За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні [3, с. 295].

З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторію дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.

До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й раціональному ринках цілком підставне відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення Методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю На всіх стадіях виготовлення продукції.

Нагальною потребою є розробка й використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування й забезпечення виробництва високоякісної та конкурентоспроможної продукції. Формами та методами економічного впливу на ці процеси є передовсім узгоджена система прогнозування й планування якості продукції, установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці всіх категорій працівників підприємства, а формами впливу соціального-усебічна активізація людського чинника, проведення ефективної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

2. Стандартизація та сертифікація продукції

Для успішного розв'язання завдань, пов'язаних з підвищенням якості продукції, необхідна певна система заходів, яка б орієнтувала весь господарський механізм, усю сукупність технічних, організаційних і соціальних факторів сучасного виробництва на досягнення такого рівня якості продукції, який найповніше відповідав би суспільним потребам. Об'єднання робіт щодо поліпшення техніко-експлуатаційних споживчих властивостей продукції в єдину систему цільових, постійно здійснюваних заходів досягається на основі систем управління якістю.

Управління якістю продукції- це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні й експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий (галузь, об'єднання, підприємство, цех) комплексний (багатоаспектний) характер. Вона забезпечує єдність і взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального і правового (юридичного) аспектів [13, с. 373].

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запроваджувати дійові механізми формування якості продукції і суворо дотримуватися їх вимог. Визначальними елементами цього процесу є стандартизація та сертифікація продукції.

Відповідно до Закону України "Про стандартизацію" стандартизація — діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань із метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі й сприянню науково-технічному співробітництву.

Розрізняють міжнародну, регіональну та національну стандартизації:

— міжнародна — стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн;

— регіональна — стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;

— національна — стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Державна політика у сфері стандартизації базується на принципах:

— забезпечення участі фізичних та юридичних осіб у розробці стандартів і вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції;

— відкритості та прозорості процедур розробки і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

— доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

— відповідності стандартів законодавству;

— адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

— пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних і регіональних стандартів;

— дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

— участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Організація робіт у системі управління якістю визначається стандартами, які регламентують технічний рівень продукції, її надійність, довговічність, економічні, естетичні й ергономічні характеристики.

Стандарт- документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу [13, с. 374].

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" нормативні документи із стандартизації поділяються на:

1) державні стандарти України;

2) галузеві стандарти;

3) стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

4) технічні умови;

5) стандарти підприємств.

Державні (національні) стандарти- стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів.

Галузеві стандартирозробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляються у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів.

Технічні умови- документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві [1, с. 247].

Застосовуються також міжнародні та регіональні стандарти — стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації.

Важливим елементом управління якістю продукції є її сертифікація — елемент, що означає оцінку відповідності продукції конкретним вимогам і видачу відповідного документа — сертифіката,

Сертифікація- це система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов і інших нормативних документів, що діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг [1, с. 248].

Сертифікат- це документ, що підтверджує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. Сертифікація продукції здійснюється з метою:

— запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

— сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

— створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі [1, с. 248].

Кожен вид товарів, який підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, має бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості та відповідність вимогам міжнародних стандартів.

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію.

Обов'язкова сертифікація здійснюється тільки в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитися з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, які не є обов'язковими (на договірних засадах).

3. Розрахунок рівня конкурентоспроможності підприємства на основі використання вітчизняних і міжнародних стандартів якості

Встановлені вітчизняні і міжнародні стандарти якості економічних благ можна і необхідно використовувати для визначення конкурентноспроможності гірничовидобувних підприємств і конкурентноздатності їх продукції на внутрішніх (вітчизняних) і зовнішніх (міжнародних) ринках. Першопочатково розглянемо аспект конкурентноздатності продукції.

Конкурентноздатність продукції існує в двох формах — формальній і ринковій. Вироблену продукцію слід вважати формально конкурентноздатною, якщо вона відповідає встановленим стандартам якості і цей факт підтверджено сертифікатами відповідності. Виданий господарському суб’єкту сертифікат відповідності є головною ознакою визнання суспільством, державою, міжнародною спільнотою через свої інституції продукції підприємства. Сертифікат відповідності підтверджує високу якість новостворених благ, які в повній мірі задовольняють певні потреби і закріплює право здійснювати їх продаж на внутрішньому, чи міжнародному ринку. Застосування вітчизняних і міжнародних стандартів якості по відношенню до продукції гірничовидобувних підприємства дозволяє зробити висновки щодо формальної конкурентноздатності на внутрішньому, чим міжнародному ринках [11, с. 46].

Новостворена продукція є ринково конкурентноздатною, якщо поряд з аналогічними за якістю і ціною видами продукції інших виробників вона користується сталим, або зростаючим попитом і обсяги її реалізації сталі, або зростають. Наявність наведених ознак свідчить, що дана продукція визнана ринком.

Якщо для певного виду продукції співпадають формальна і ринкова конкурентноздатність, то потрібно констатувати існування повної конкурентноздатності. В разі не співпадання цих форм для певного виду продукції необхідно констатувати часткову конкурентноздатність. При цьому відсутність ринкової конкурентноздатності засвідчує невизнання ринком продукції, а відсутність формальної конкурентноздатності позбавляє право здійснювати продаж на внутрішньому, чи міжнародному ринках, хоча потреба і попит на даний вид продукції можуть існувати. Якщо формальна і ринкова форма конкурентноздатності відсутні, то слід вважати, що певний вид продукції є неконкурентноздатним.

В розрізі конкурентноздатності продукції розглядається конкурентноспроможність гірничовидобувного підприємства, що її виробляє. Рівень його конкурентноспроможності визначається як відношення обсягу благ – економічних реалій, які виробляються для задоволення певних потреб, що відповідають стандартам якості до всього обсягу функціонуючих в межах господарської системи благ за певний період (фінансовий рік). При цьому окремо можна визначати конкурентноспроможність даного підприємства з використанням вітчизняних і міжнародних стандартів[11, с. 48].

Значення показника внутрішньої конкурентноспроможності знаходиться як відношення обсягу благ, котрі відповідають вітчизняним стандартам якості до обсягу всіх благ.

де RK_n– рівень конкурентноспроможності на внутрішньому ринку,

W_nSt– річна сукупність благ, що відповідає вітчизняним стандартам і підтверджена сертифікатами відповідності;

W- річний загальний обсяг благ, що функціонує в межах підприємства протягом року

Показник зовнішньої (міжнародної) конкурентноспроможності розраховується як відношення обсягу благ, що відповідають міжнародним стандартам якості до обсягу всіх благ.

де RK_int – рівень конкурентноспроможності на міжнародному ринку,

W_intSt– річна сукупність благ, що відповідає міжнародним стандартам і підтверджена сертифікатами відповідності;

W — річний загальний обсяг благ, що функціонує в межах підприємства протягом року.

Обов’язковою умовою проведення даних розрахунків є наявність вітчизняних і міжнародних сертифікатів відповідності, оскільки лише в такому випадку отриманий результат можна вважати вірним і таким, який об’єктивно відображає конкурентноспросможність гірничовидобувного підприємства. В інших випадках, коли лише припускається, що продукція підприємства задовольняє даним стандартам, а документально цей факт не підтверджено, такий результат потрібно визнати недійсним. Зазначена методологія визначення рівня конкурентноспроможності була апробована і виявилася придатною для використання в роботі маркетингових служб гірничовидобувних підприємств[11, с. 49].

4. Державна політика у сфері управління якістю продукції

Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг). У ній зазначено, що державна політика у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг) спрямована на підтримку зусиль підприємств у задоволенні потреб споживачів шляхом поліпшення якості й конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю.

Спад виробництва та зниження економічного потенціалу України на початку 90-х років негативно вплинули на якість і конкурентоспроможність вітчизняних товарів, робіт, послуг, впровадження сучасних методів управління якістю.

Ситуація ускладнювалася інтервенціями іноземних товарів, зниженням платоспроможності населення. Це пояснюється недоліками економічної політики, зокрема надмірною лібералізацією ринку, що відкрило необмежений доступ імпорту товарів, а також відсутністю важелів у сфері управління якістю. До того ж акти законодавства, що регулюють відносини у цій сфері, не узгоджені між собою і не спрямовані на забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції, а чинна система державного регулювання не стимулює виробників до поліпшення її якості. Не створено інфраструктури сприяння поліпшенню якості, підтримки інновацій, відсутнє інформаційне забезпечення, практично не проводиться навчання у сфері управління якістю та довкіллям.

В Україні, як і в інших державах СНД, діють добровільні державні стандарти на системи управління якістю, розроблені на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000 [13, с. 376].

Тим часом у Європі та в світі застосовуються сучасні методи поліпшення якості, рівня ділової досконалості та управління довкіллям, зокрема за вимогами міжнародних стандартів ISO серії 9000 та 14000 сертифіковано близько 400 тис. систем управління якістю, і щороку ця цифра збільшується на 50 тис., тоді як в Україні сертифіковано близько 600 систем. На багатьох вітчизняних підприємствах системи управління якістю не переглядалися впродовж останніх 10-15 років і не відповідають сучасним вимогам. Аналіз свідчить, що основною причиною їх низького рівня є відсутність системного підходу до управління та навчання у цій сфері [13, с. 376].

Для відродження економіки України необхідно поліпшити якість і конкурентоспроможність продукції, створити умови для повного розкриття потенціалу підприємств, досягнення ділової досконалості, надавати всіляку підтримку та сприяти розвитку сфери управління якістю.

Тобто забезпечення поліпшення якості має стати завданням загальнодержавної ваги, а основним шляхом його розв'язання — державна підтримка сучасних методів управління якістю та діловою досконалістю, розробки і впровадження систем управління якістю та довкіллям відповідно до стандартів ISO серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якістю, визнаних у Європі та світі.

Метою Концепції є визначення стратегічних напрямів, пріоритетів, а також політичних, соціально-економічних і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю. Основними завданнями Концепції є:

— визначення стратегічних напрямів, методів і механізмів реалізації державної політики у сфері управління якістю;

— формування загальної культури якості;

— постійне вдосконалення управління якістю в усіх галузях економіки. Державна політика у сфері управління якістю повинна ґрунтуватися на оптимальному поєднанні інтересів держави і товаровиробників щодо випуску якісної та конкурентоспроможної продукції.

Завдання державної політики у сфері управління якістю полягає у створенні необхідних правових, економічних, організаційних умов для:

• виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;
• задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію;
• збереження й відновлення безпеки довкілля;
• збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки;

— зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня громадян;

— піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обороноздатності.

Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на таких принципах всеохоплюючого управління якістю:

— орієнтація на споживача;

— провідна роль керівництва підприємств у вирішенні питань якості;

— залучення працівників підприємств до процесів управління якістю;

— процесний підхід до управління ресурсами і діяльністю підприємств;

— системний підхід до управління діяльністю підприємств;

— постійне навчання працівників, впровадження інновацій та вдосконалення виробничих процесів;

— прийняття рішень з урахуванням конкретних фактів;

— розвиток партнерських стосунків із постачальниками [13, с. 377].

Економічні заходи державного регулювання у сфері управління якістю спрямовуються на стимулювання діяльності товаровиробників щодо поліпшення якості продукції, підвищення їх відповідальності за виготовлення та реалізацію неякісної продукції.

З метою активізації роботи з впровадження систем управління якістю необхідно забезпечити державну підтримку підприємств шляхом компенсації (на конкурсній основі} частини їх витрат на розробку і впровадження цих систем за рахунок цільового кредитування та інших джерел фінансування. Органи виконавчої влади повинні керуватися при цьому таким критерієм, як здатність підприємства до забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції.

Підприємства можуть довести своє право на одержання державної підтримки шляхом обґрунтування власних програм поліпшення якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції.

Висновки

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції задовольняти певні потреби споживачів відповідно до її призначення.

Методи оцінки якості продукції поділяються залежно від способу одержання інформації на: об'єктивний (вимірювальний і реєстраційний), органолептичний і розрахунковий.

Конкурентоспроможність — це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення.

Конкурентоспроможність продукції — це сукупність споживчих властивостей виробу, що характеризують його відмінність від виробу — конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам та з урахуванням витрат на їх задоволення, а також цінового показника і прибутковості.

Для аналізу конкурентоспроможності продукції необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів — конкурентів і сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів.

З метою активізації роботи з впровадження систем управління якістю необхідно забезпечити державну підтримку підприємств шляхом компенсації (на конкурсній основі} частини їх витрат на розробку і впровадження цих систем за рахунок цільового кредитування та інших джерел фінансування. Органи виконавчої влади повинні керуватися при цьому таким критерієм, як здатність підприємства до забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції.

Список використаних джерел

1.Бойчик І.М. Економіка підприємств: Навчальний посібник. -Львів: Вид-во "Сполом", 1999. -211 с.

1. Гетьман О. О.Економіка підприємства: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -487 с.
2. Должанський І. З. Конкурентоспроможність підприємства: Навч. посібник для студ. вузів. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -381, с.
3. Економіка виробничого підприємництва: Навчальний посібник. -К.: Знання, 2001. -405 с.
4. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студ. вуз. -К.: Знання-Прес, 2001. -334, с.
5. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -К.: КНЕУ, 2000. -526 с.
6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Анатолій Шегда, Тетяна Литвиненко, Марія Нахаба та ін.,. -К.: Знання-Прес, 2003. -335 с.
7. Економіка та організація діяльності об’єднань підприємств: Навчальний посібник/ Л. М. Чепурда, С. С. Бєляєва, М. В. Плахотнікова. -К.: Професіонал, 2005. -269, с.
8. Конкурентоспроможність: країна, регіон, підприємство /Ред. Ю. В. Полунєєва; Рада конкурентоспроможності України, Центр стратегій конкурентоспроможності (МІМ-Київ). -К.: ЛАТ&К, 2006. -175, с.
9. Примак Т. О. Економіка підприємств: Навчальний посібник. -К.: МАУП, 1999. -107 с.
10. Примак Т. О. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студ. екон. спец. вузів . -К.: Вікар, 2002. -175 с.
11. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств: Навчальний посібник/ І. Ю. Сіваченко, Ю. Г. Козак, Ю. І. Єхануров, Ю. В. Макогон та ін. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -454 с.
12. Шваб Л. І. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -3-є вид.. -К.: Каравела, 2006. -583 с.
13. Экономика предприятия: Учеб. пособ./ Ред. Л.Г. Мельник. — Сумы: Университет. книга, 2002. — 631 с.