ВСТУП

Кожна цивілізована країна і кожна розвинена нація одним з найбільших своїх скарбів вважає талановиту людину. Відомий український психолог Г. С. Костюк ще у 40-ві – 50-ті роки минулого сторіччя піднімав питання розвитку здібностей у дітей. Але на той час суспільство було не готовим до розв’язання цієї проблеми.

Виявлення обдарованих дітей та подальший розвиток їх здібностей та обдарувань є однією з проблем сучасної психолого-педагогічної науки. Чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх оптимальний розвиток, саме тому так важливо виявити обдарованість дітей на ранньому етапі.

Йдучи до школи, обдарована дитина стикається з великою кількістю проблем. Це і спілкування з однолітками прийняття чи неприйняття ними дитини до шкільного колективу, особистість вчителя – допомагатиме він чи, навпаки, перешкоджатиме подальшому розвитку здібностей дитини.

1. ПОНЯТТЯ ОБДАРОВАНОСТІ, ЇЇ ВИДИ.

На думку дослідників Н. Волкової та Ю. Гільбуха, обдарованість – це індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності [2, с. 4].

За психологічним словником Головіна, обдарованість – це специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів, потреб, які дають можливість виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, вищого від „середнього” [3, с. 427].

Д. Богоявленська дає наступне визначення поняттю «обдарованість» — це системна якість психіки, яка розвивається протягом усього життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одній або декількох сферах діяльності в порівнянні з іншими людьми.

У психологічній періодиці подається така версія: обдарованість – це є розумовий потенціал чи інтелект, цілісна пізнавальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання [4, с. 20].

Як зазначає Р. Немов, обдарованість – це наявність у людини задатків до розвитку здібностей, а здібності – це індивідуальні особливості людей, від яких залежить набуття ними знань, умінь, навичок, а також успішність виконання різноманітних видів діяльності [5, с. 669]. Але ніяка окрема здібність не може бути достатньою для успішного виконання діяльності. Треба, щоб у людини було багато здібностей. Поєднання здібностей, необхідних для успішного виконання діяльності, називається обдарованістю.

Існують різні типи обдарованості. Так, найменш вивчена лідерська або соціальна обдарованість. Така обдарованість характеризується здатністю розуміти інших людей, будувати з ними конструктивні взаємини, управляти ними. Ще один тип обдарованості – художня. Цей тип обдарованості , як правило, виявляється у високих досягненнях у художній діяльності – музика, танці, живопис, скульптура, сцена. Психомоторна (спортивна) обдарованість виявляється дуже помітно, але в контексті середньої загальноосвітньої школи не являє спеціального інтересу. Учні зі спортивною обдарованістю часто не зовсім добре вчаться. Це пов’язано насамперед із недостачею часу та належного бажання. Якщо в школярів, що захоплюються спортом, створити відповідну мотивацію, тобто настій, то вони, як правила, можуть чудово навчатися.

Пряме відношення до школи мають таких три типи обдарованості : академічна, інтелектуальна і творча (креативна)

Академічна обдарованість являє собою яскраво виражену здатність навчатися.

Інтелектуальна обдарованість – це не тільки і навіть не стільки здатність навчатися, скільки вміння думати, аналізувати, зіставляти факти, тобто виконувати складну інтелектуальну роботу. Носії такої обдарованості іноді блискуче, іноді непогано, іноді чудово з одних предметів і погано з інших – це залежить від їхнього ставлення до предмета й до викладача.

Творча обдарованість (креативна) – це те що, виявляється в нестандартному баченні світу , в нешаблонному мисленні і в тому, що суспільство оцінює над усе. У творчої обдарованості багато різних варіантів: є учні, які виявляють неабиякі творчі можливості буквально в будь – якій діяльності, за яку беруться, але бувають учні, в яких таке нестандартне бачення виявляється досить яскраво лише в одній сфері.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний — необхідний ученим, політикам, економістам; образно-художній — дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам; раціонально-образний — історикам, філософам, учителям; емоційно-почуттєвий — режисерам, літераторам [6, с.207] .

2. ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА КРИТЕРІЇ ОБДАРОВАНОСТІ.

Обдарованість багатогранна і визначається в основному трьома взаємопов´язаними параметрами:

— випереджуючим розвитком пізнання;

— психологічним розвитком;

— фізичними даними.

Вчені стверджують, що в обдарованих і талановитих дітей біохімічна й електрична активність мозку підвищена. У ранньому віці обдарованих дітей відрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові зв´язки, робити відповідні висновки, рання мова, відмінна пам´ять і великий словниковий запас. Вони вміють класифікувати, використовувати накопичені знання, самостійно придумувати слова, надають перевагу іграм, які вимагають активізації розумових здібностей.

Обдарованих дітей характеризує підвищена концентрація уваги на чомусь, наполегливість у досягненні результату діяльності, яка їм цікава.

У цілому прийнято вважати, що дитина відрізняється обдарованістю тоді, коли показник його IQ вище 130 балів. Але до уваги беруть не тільки результати таких тестувань, а враховують також такі критерії, наприклад:

— виняткова допитливість, коли дитина постійно ставить запитання на різноманітні теми;

— прагнення частіше спілкуватися з дорослими, ніж з однолітками;

— вибір друзів з дітей старшого віку;

— підвищена чутливість;

— висока вимогливість до себе самого, схильність до самокритики;

— розвинену уяву;

— інтерес до світу дорослих;

— здатність концентруватися на сюжеті занятті або предметі;

— прагнення швидше навчитися читати, любов до читання;

— розвинуте почуття гумору;

— інтерес складних ігор;

— прагнення усамітнюватися під час роботи;

— критичне ставлення до оточуючих;

Серед інших відмінних рис, у обдарованих дітей зазвичай яскраво домінують виняткова інтелектуальна допитливість, часом неусвідомлюване прагнення до самотності та самоізоляції, викликане за часту усвідомленням своєї яскравої індивідуальності.

Н. С. Лейтес вирізняє три категорії дітей з ознаками розумової обдарованості.

Першу з них представляють діти із незвичайно високим рівнем розумового розвитку порівняно зі своїми однолітками. Такі діти часто зустрічаються у дошкільному віці. Їх називають вундеркіндами, а останнім часом у зарубіжній психології з´явився термін «індиго-діти».

Друга категорія — це діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості (до математики чи до інших наук). Такі діти свої можливості однозначно виявляють лише у підлітковому віці.

Третя категорія — діти зі значними розумовими резервами, такі, що володіють якоюсь яскраво вираженою здібністю, відзначаються чимось особливим (пізнавальною активністю, оригінальністю, експериментаторством). Це діти з прихованою обдарованістю. До них Н. С. Лейтес відніс А.Ейнштейна, якого виключили з гімназії за недостатні успіхи.

Критерії обдарованості:

1. Часто «перескакують» через послідовні етапи свого розвитку.

2. У них чудова пам´ять, яка базується на ранньому мовленні.

3. Рано починають класифікувати і диференціювати інформацію, що надходить до них.

4. Із задоволенням захоплюються колекціонуванням, при цьому їхня мета — не приведення колекції в ідеальний і досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її на нових підставах.

5. Мають великий словниковий запас. Із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові слова і поняття.

6. Можуть займатися кількома справами відразу, наприклад, стежити за двома чи більше подіями, що відбуваються навколо них.

7. Дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять ніяких обмежень своїх досліджень.

8. У ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв´язки, робити правильні висновки.

9. Можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально «занурюються» в своє заняття, якщо воно їм цікаве.

10. Мають сильно розвинуте почуття гумору.

11. Постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу.

12. Відзначаються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно.

13. Часто роздратовують ровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими, що завжди мають рацію.

14. Їм бракує емоційного балансу, вони часто нетерплячі та поривчасті.

3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ.

Перш за все обдарована дитина надзвичайно чутлива і завдяки цьому, вразлива. Оскільки вона дуже швидко всмоктує все, що відбувається навколо, так само вона сприймає все, що відбувається навколо неї чи стосовно неї. Будь-яке найменше охолодження стосунків з однолітками, недостатня увага з боку вихователів чи батьків сприймається як звинувачення у чомусь або, навіть, як відторгнення. Будь-який незначний подразник з боку інших може сприйматися надзвичайно бурхливо, зі сльозами, бажанням усамітнитися, де б ніхто не заважав переживати почуття власної провини. Такі діти надзвичайне гостро переживають і прояви соціальної несправедливості в суспільстві. У таких випадках не слід промовляти «Нічого не вдієш», «Такий складний час» та інше… Краще допомогти прийняти участь у громадському житті, щоб не знищити бажання щось робити у майбутньому взагалі.

Також ці діти можуть дуже гостро реагувати на інших, хто не поділяє чи не розуміє їхніх прагнень і домагань, чи на тих, чий темп роботи значно відрізняється від темпу обдарованої дитини. Обдаровану дитину необхідно навчити сприймати людей такими, якими вони є, і найкраще це робити за принципом «інший – не значить поганий». Для цього обов´язково потрібно відзначати значимість кожної людської особистості і підкреслювати позитивні риси і досягнення інших. Іноді обдаровані діти, що виростають у сім´ях із певним «ореолом» своєї виключності, у дорослому житті розуміють, що існують й інші, не менш здібні, розвинені і талановиті люди, просто «ламаються». У них буквально опускаються руки і, виявляється, що вони зовсім неспроможні до конкуренції. Потрібно намагатися виховати терпляче і разом з тим стійке ставлення до стресів, що виникають від оточуючих, щоб вона у майбутньому не втратила прагнення до перемог і вирішення проблем через те, що може потрапити до несприятливого оточення, де пануватимуть заздрість, нерозуміння чи байдужість.

Прагнення обдарованої дитини до досконалості також повинно мати свою обов´язково досяжними. Обдаровані діти дуже критично ставляться до власних досягнень, вони часто лишаються незадоволеними власними здобутками і на цьому підґрунті можуть з´явитися відчуття власної неадекватності чи низька самооцінка. Здатність захоплюватися улюбленою справою також має бути дозованою, щоб мета не перетворилася у недосяжну досконалість.

Усі обдаровані діти мають яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями та навичками. Вони демонструють високий рівень досягнень.

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров´я входять до «групи ризику». Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вихователів.

Психологічні дослідження доводять, що пізнавальна мотивація обдарованих дітей виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному.

Самооцінка обдарованих дітей нижче, ніж у третини їхніх ординарних однолітків, а соціальна впевненість нижче, ніж у чверті. У зв’язку з цим обдаровані діти більш чуттєві й уразливі в соціальному плані, саме тому важливо, щоб насамперед батьки формували у них адекватне ставлення до себе.

Фізичні характеристики обдарованих дітей так само різноманітні, як і самі діти. Два стереотипи-суперники: худий, маленький і блідий «книжковий хробак» в окулярах і міцний, високий, здоровий і красивий у порівнянні з однолітками дитина далекі від істини.

Помічено, що дуже часто обдаровані діти в дитинстві більше не сплять, ніж сплять. А ось навички тонкої моторики, ручної роботи в обдарованих можуть бути менш розвинені в порівнянні з пізнавальними здібностями. Це важливо враховувати, тому що нерівність у порівнянні з нормами розвитку часто веде до роздратування, що виявляється з боку дорослих[ 8, с.177-183 ] .

4. ОСНОВНІ ШКІЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

   1. Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт)

В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити:

1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.

2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.

3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини.

4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п.

5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.

Ми уже відзначали, що обдаровані діти досить уразливі. Уітмор виділяє такі причини уразливості:

• прагнення до досконалості (перфекціонізм) — не заспокоюються, не досягаючи вищого рівня;

• відчуття незадоволеності — дуже критичні до себе та своїх досягнень, низька самооцінка;

• нереалістичні цілі — часто ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучуються та переживають;

• надчутливість — дуже сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Часто таких дітей уважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду;

• потреба в увазі дорослих — оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати тертя у стосунках з іншими дітьми;

• нетерпимість — більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком.

2. Проблеми обдарованих дітей з учителями й однолітками.

Зазвичай декого з учителів дратують такі якості обдарованих дітей:

— широка обізнаність із теми, що вивчається на уроці;

— обдарована дитина нудьгує у той час, коли клас напружено працює;

— вона втручається в перебіг навчального процесу — перша тягне руку,

— її відповіді містять не тільки інформацію, почуту за короткий час на уроці, а все, що їй відомо з цього питання;

— ставить багато запитань, які не стосуються теми уроку.

У спілкуванні з однолітками в обдарованих дітей можуть виникати такі проблеми:

— обдаровані діти зосереджені на своїх інтересах і не обізнані з тим, що цікавить їх співрозмовників;

— вони не вміють слухати, перебивають співрозмовника, часто виправляють, якщо він неправильно або неточно висловив свою думку;

— розвиток пізнавальних здібностей в обдарованих дітей випереджає їхнє розуміння законів спілкування.

5. ПРИНЦИПИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНОЮ ДИТИНОЮ.

5.1. Принципи роботи школи й батьків з обдарованою дитиною.

Психологи Карне, Шведел і Ліннемайєр (США, 1982) сформулювали принципи розробки навчальних програм для обдарованих дітей.

1. Кожна дитина неповторна. Одна може вийти вперед в арифметиці, інша у читанні, третя у музиці. Бувають діти з надзвичайно високим показником інтелекту, маючи загрозливо низьку самооцінку.

2. Обдаровані діти дуже критичні до себе і часто мають негативний «Я»-образ. Реакції близьких дорослих означають для них дуже багато. Невідповідність між високо розвиненим інтелектом і недосконалими руховими навичками блокує реалізацію дитиною своїх задумів (побудову конструкцій, механізмів, створення малюнків тощо), що негативно відбивається на самоповазі.

3. Сім´я повинна відігравати суттєву роль у вихованні обдарованої дитини. Програми для виховання обдарованих дітей слід реалізувати у тісній взаємодії суспільного й сімейного виховання.

4. Програма повинна включати різноманітний навчальний матеріал, що відповідає інтересам і потребам дитини.

5. Програма повинна бути збалансованою і сприяти всебічному розвиткові, передбачати розвиток емоційної та рухової сфер, а також спілкування і наполегливості у досягненні цілей..

6. Обдарована дитина повинна мати можливість спілкування з такими ж обдарованими ровесниками.

7. Реалізація програм для виховання обдарованих дітей вимагає спеціальної підготовки вихователів та її постійне вдосконалення.

8. Програма повинна своєчасно забезпечувати поступовий і плавний перехід з рівня на рівень .

Розвиток обдарованих дітей потребує особливої уваги батьків та вихователів.

5.2. Наставники обдарованих дітей

І школа, і батьки обдарованих дітей потребують допомоги людей, які володіють спеціальними знаннями й навичками у сфері роботи з такими дітьми. Ю. Яблоновська виділяє такі риси професіонала, який може працювати з обдарованими дітьми:

• високий рівень інтелектуального розвитку;

• чуйність;

• почуття власного достоїнства;

• здатність переносити великі моральні витрати;

• гарна саморегуляція;

• уміння підтримати, захистити, надати допомогу;

• комунікативність;

• добрі організаторські здібності;

• уміння будувати педагогічну діяльність на основі результатів психодіагностики особистості дитини, з огляду на її індивідуальні й вікові особливості;

• уміння адаптувати свою діяльність до особистості кожної дитини;

• уміння розробляти й упроваджувати авторські програми;

• уміння створювати ситуацію успіху, умови для самореалізації особистості учня, стимулювати творчість дитини;

• уміння використовувати у своїй діяльності інноваційні методи та технології навчання й розвитку дітей.

ВИСНОВОК

Працюючи з обдарованими учнями, педагог має враховувати психологічні особливості, а саме:

— обдарована дитина відзначається високим рівнем досягнень, а також значними можливостями їх отримання у майбутньому в рідних сферах діяльності;

— серед обдарованих дітей вирізняють три категорії: діти із незвичайно високим рівнем розумового розвитку; діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості (до математики чи до інших наук); діти, що відзначаються чимось особливим, певною рисою (пiзнaвaльнoю aктивнicтю, opигiнaльнicтю, eкcпepимeнтaтopcтвoм);

— oбдapoвaнi діти вiдзнaчaютьcя певними ocoбиcтicними якостями, щo yтpyднюють їx кoнтaкти з poвecникaми (opигiнaльнicть, кpитичнicть, виcoкий piвeнь poзвиткy);

Вчитель і батьки такої дитини мають враховувати, що у обдарованої дитини можуть виникнути проблеми при взаємодії з однолітками. Тому саме плідна співпраця школи і батьків допоможуть адаптуватися до колективу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Савчин М., Василенко Л. Вікова психологія: Навчальний посібник. — К.: Академвидав, 2005. — 360 с.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. К.: Академія, 2002. – 57 с.

3. Словарь практического психолога / Сост. Головин С. — Минск: Харвест, — 1998. – 800 с.

4 . Струтинська Г. Обдарованість і творчість: орієнтири взаємодії / Психологічна газета. – 2007. — № 14. – С. 20 — 23.

5 . Немов Р. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003.– Кн. 1: Общие основы психологии. – 688 с.

6. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія». – 2002. – с.206-209.

7. Дуткевич Т. В. Дитяча психологія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — 424 с.

8. Терещенко Л. Психологічні особливості виховання обдарованих дошкільників / Вісник Інституту розвитку дитини. – 2010 р. – № 8. – с.177-183.