Вступ

Розділ І. Загальна характеристика фіктивного підприємництва

1.1. Історико-правовий розвиток підприємницької діяльності та умови виникнення фіктивного підприємництва

1.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності та суспільна небезпека фіктивного підприємництва

1.3. Поняття фіктивного підприємництва та фіктивного підприємства

Висновки до розділу

Розділ ІІ. Організаційно-правові основи діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

2.1. Організаційно-функціональна структура підрозділів податкової міліції, що протидіють фіктивному підприємництву

2.2. Організація роботи підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

2.3. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

2.4. Організація діяльності підрозділів податкової міліції щодо профілактики фіктивного підприємництва та ліквідації фіктивних підприємств

2.5. Взаємодія підрозділів податкової міліції з іншими службами та правоохоронними органами щодо організації протидії фіктивному підприємництву

Висновки до розділу

Висновки

Список використаних джерел

Актуальність теми. Дисертаційне дослідження зумовлене нагальною потребою розробки адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії протиправним проявам, які здійснюються правопорушниками від імені фіктивних суб’єктів господарювання у сфері підприємницьких, фінансово-господарських відносин в Україні. Зазначена діяльність має узагальнену назву – фіктивне підприємництво, тобто це неіснуюча, нелегітимна, прихована, протиправна, відповідно до встановленого законодавства, господарська комерційна діяльність.

У дисертаційному дослідженні фіктивне підприємництво розглядається як соціально небезпечне явище, яке поширилося в економіці держави, завдає великої матеріальної шкоди державі, суб’єктам господарювання, негативно впливає на суспільні відносини, має багато назв і різне змістовно-правове трактування.

Поширення фіктивного підприємництва в Україні сталося внаслідок тривалої правової неврегульованості приватної власності, ринкових та інших суспільних відносин у минулому та недосконалість державно-правового механізму регулювання підприємницької діяльності в сучасних умовах. Державно-кооперативна форма власності радянської держави була несумісна з приватнопідприємницькою діяльністю і законодавчо заборонялася. Незважаючи на заборону приватнопідприємницької діяльності, адміністрування господарських процесів, окремі особи створювали так звані „лжекооперативи” або використовували державні підприємства або тільки їх реквізити для виготовлення дефіцитних товарів, надання послуг населенню з метою отримання прибутків, які не враховувалися в установленому законом порядку.

У сучасних умовах адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності забезпечувалося понад 30 законами, прийнятими Верховною Радою,

22постановами Кабміну та 14 декретами та указами Президента України, до яких упродовж 1991–2004 рр. було внесено близько 1000 змін і доповнень, які часто не відповідали вже чинним нормам або зовсім їх заперечували. З ухваленням Конституції та прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України правові неузгодженості у становленні підприємницької діяльності частково були усунуті. На розвиток підприємницької діяльності негативно впливають зміни до понад 300 законів про оподаткування, відсутність Податкового кодексу, незадовільна діяльність організаційно-структурних формувань органів державної влади щодо організації і контролю за підприємницькою діяльністю, недоліки соціально-економічного, управлінського, нормативно-правового характеру та інше. Це створює можливість правопорушникам використовувати такий економіко-правовий феномен, як фіктивне підприємництво, тобто здійснювати протиправну діяльність з використанням „фіктивних”, „транзитних” підприємств, „фіктивних фірм”, „конвертаційних центрів” та інших псевдогосподарських формувань.

У юридичній літературі, законодавчих актах, у наукових публікаціях тощо вживаються різні назви фіктивності підприємств, які не завжди відповідають правовим нормам їх створення, не розкривається їх зміст, що потребує подальшого наукового розгляду і уточнення.

Термін „фіктивне підприємництво” вживається в різних значеннях. В одних випадкахЗв’язок з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є частиною загальної теми, яку розробляють кафедри і наукові підрозділи Національного університету державної податкової служби України (далі – Національний університет ДПС України), тема дисертаційного дослідження затверджена його Вченою радою. Крім того, цей напрям досліджень відповідає Рішенню Ради Національної безпеки і оборони України „Мета і завдання дослідження.

Об’єктом дослідження

Предметом дослідження

Методи дослідження.

метод системного аналізу, який дозволив комплексно проаналізувати положення Конституції, інших законодавчих атів, які регулюють підприємницьку діяльність, нормативно-правові акти стосовно діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву, практику їх застосування, статистичні дані та наукову літературу (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, розділ 2, підрозділ 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5.); метод узагальнення, що застосовувався з метою формування та розвитку на основі вже наявних у спеціальній літературі позицій та думок, нових наукових підходів, пропозицій щодо розуміння суті фіктивного підприємництва (розділ 1); логіко-семантичний метод – для аналізу та поглиблення понятійного апарату (розділ 1, підрозділ 1.3); соціологічний метод (анкетування), який використовувався під час вивчення узагальнення правозастосовної практики адміністративної відповідальності за правопорушення з використанням фіктивних підприємств (розділ 1, 2); історико-правовий метод, що використовувався в ході дослідження становлення і розвитку норм, що регулюють підприємницьку діяльність і розвиток фіктивного підприємництва (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2); порівняльно-правовий метод, який використовувався для аналізу й порівняння кримінального і адміністративного законодавства щодо відповідальності за вчинення правопорушень від імені суб’єктів господарювання, що дало змогу вдосконалити адміністративне законодавство (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2, 1.3);

олі та значущості вже опублікованих праць науковців, дана дисертаційна робота є монографічним дослідженням проблем адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву. Визначення і всебічний аналіз процесів правового, організаційного забезпечення,

профілактики, викриття та ліквідації фіктивних підприємств дозволили обґрунтувати ряд висновків і пропозицій. Основні з них такі:

власності, ринкових та інших суспільних відносин; заборона підприємницької діяльності в минулому та недосконалість державно-правового механізму регулювання підприємницької діяльності в сучасних умовах;

—

доведено, що умовами поширення фіктивного підприємництва є правові неузгодженості нормативних актів, які регулюють порядок створення та ліквідацію суб’єктів господарювання, відсутність адміністративної відповідальності за порушення встановлених правових норм реєстрації суб’єктів господарювання та інше;

—

вперше обґрунтовано встановлення адміністративної відповідальності за провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання без перереєстрації в державних органах після його придбання новим власником та

укладення неправомірних угод, спрямованих на сприяння іншим суб’єктам господарювання отриманню неконтрольованих прибутків;

—

дістало подальшого розвитку визначення узагальненого поняття змісту „фіктивне підприємництво” та „фіктивне підприємство”, їх форми прояву та взаємозалежність;

—

вперше обґрунтовано доцільність перейменування спеціальних підрозділів податкової міліції по боротьбі з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та незаконному відшкодуванню податку на додану вартість у підрозділ протидії фіктивному підприємництву та незаконному відшкодуванню ПДВ;

—

вперше обґрунтовано доцільність створення на базі Інституту післядипломної освіти при Національному університеті ДПС України спеціального курсу з протидії фіктивному підприємництву, а також впровадження на базі факультету податкової міліції Національного Університету ДПС України підготовку спеціалістів за економічними спеціальностями;

—

вдосконалено концептуальне рішення про необхідність об’єднання інформаційних систем органів державної служби в автоматизований інформаційний банк даних (АІБД) ДПА України;

– дістали подальшого розвитку висновки про здійснення державної реєстрації суб’єктів господарювання в органах державної податкової служби, а також про обов’язковість використання працівниками органів державної реєстрації обліків правоохоронних та інших державних органів при перевірці реєстраційних документів на осіб (засновників) підприємств;

—

обґрунтовано необхідність законодавчого надання банківськими установами відомостей ДПА про призначення платежів та інших даних щодо контрагентів підприємств, які визнані фіктивними.

– внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства та організаційно-практичної діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву.

Наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку та шляхів удосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву.

Усі висновки дисертації спираються на особисті наукові праці автора, підтверджуються науковими статтями й актами впровадження.

полягає у тому, що обґрунтовані у дисертації ідеї та положення є творчим розвитком теорії та практики адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву, містять конкретні висновки і пропозиції для підрозділів податкової міліції, становлять інтерес для інших правоохоронних органів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у навчальному процесі, правозастосовній та науковій діяльності, зокрема:

—

у навчальному процесі: результати дослідження використані при викладанні курсів: „Адміністративне право”, „Фінансове право”, „Господарське право” Національного університету ДПС України (акти впровадження від 16.01.2006 р., та від 03.04.2007 р.), у проведенні лекцій, семінарських і практичних занять кафедри адміністративного права та організації адміністративної діяльності Академії управління МВС (акт впровадження від 21.07.2007 р.);

—

у правозастосовній діяльності: результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність підрозділів ГУ ПМ ДПА України та ГCУ МВС України (акти впровадження від 04.04.2007 р. та 12.04.2007 р.);

—

у науково-дослідній сфері: матеріали дисертації включені в окремий розділ навчального посібника за науково-дослідною темою: „Організаційно-правове забезпечення діяльності оперативних підрозділів податкової міліції щодо попередження податкових злочинів у паливно-енергетичному комплексі (ПЕК) України”, яка виконується у Науково-дослідному центрі з проблем оподаткування (держреєстр

№0105U003864). Назва розділу „Правові та організаційні засади діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву в ПЕК” (акт впровадження від 03.04.2007 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження.

Структура дисертації.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІКТИВНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1. Історико-правовий розвиток підприємницької діяльності та умови виникнення фіктивного підприємництва

.194].

Дослідники стародавнього світу розглядати багатство як економічну науку (від грець. oikonomia – житло і закон) у розумінні умілого ведення домашнього господарства. Арістотель (III ст. до н.е.) поділяв багатство на економіку (виробництво благ для людей) і хримастику (накопичення грошей). Давньогрецький філософ Ксенофонт (IV-III до н.е.) в творах „Економіка” і „Про доходи”, розглядав підприємницьку діяльність у межах сім’ї [

2, с. 150 -151].

Впродовж різних етапів соціально-економічного розвитку суспільства, продуктивних сил, науково-технічного прогресу, впровадження в господарсько-економічні процеси більш ефективних засобів виробництва, грошових коштів тощо, підприємницька діяльність вийшла за рамки сім’ї (родини). Стан розвитку підприємницьких відносин досяг такого рівня, коли люди стали розглядати власність підприємств не просто ведення господарства і вироблення матеріальних благ, а як спосіб, або джерело примноження цього багатства, яке можна використати з метою отримання прибутку.

Характеризуючи приватну власність, як економічну категорію підприємницької діяльності вчені Мельник П.В. і Шакун В.І відмічають її як „історично визначену систему відносин, які складались з приводу привласнення результатів праці, і перш за все засобів виробництва, бо той хто володіє засобами виробництва має можливість здійснювати підприємницьку діяльність у будь-якій

формі і отримувати прибуток від такої діяльностІ” [3, c.8].

У процесі підприємницької діяльності, між людьми виникали товарно-грошові та виробничі відносини, за яких власність розподілялася між ними і потребувала державного втручання. Держава, як основний розпорядник власності, хоч безпосередньо не бере участі в розподілі власності в підприємницьких відносинах між громадянами, проте виступає регулятором таких відносин створюючи спеціальні державно-правові механізми, які від імені держави здійснюють регулювання таких відносин. Порушення суб’єктами підприємницьких відносин установлених державою правових приписів (норм) призводить до відповідальності засновників суб’єктів підприємницьких відносин або зміни його статусу.

Залежно від внутрішньополітичних устроїв держав та ідеологічних мотивів, державні спеціальні державно-правові механізми, в одних випадках, створювали умови для розвитку приватної власності і підприємницьких відносин – в інших, стримували їх розвиток аж до категоричної заборони включно [4, с.

прибуток забезпечує, і відповідає можливостям споживача [5 с. 483].

Впродовж різних етапів суспільного розвитку, ставлення до людей, які займались підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку, було неоднозначним. Наприклад, в античні часи та в період феодального устрою діяльність тогочасних підприємців – купців, крамарів, лихварів характеризувалась як „негідна і мерзенна”. Це виходило

із тих соціально-економічних, правових і моральних норм, якими жило суспільство.

–

[6, с. 24].

Підприємницька діяльність є важливим чинником в розвитку економіки в цілому

[7].

Розвиток економіки вдосконалювався і залежав від способів виробництва, які історично змінювались, разом із вдосконаленням виробничих відносин державного регулювання цих відносин. Економіка у загальнодержавному масштабі всього народного господарства має дві сторони вираження: по-перше, як матеріально натуральне наповнення, по друге, як сукупність виробничих відносин, що пов’язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту, тобто постійного відтворення економіки. Стабільна і міцна економіка, визначає економічну і політичну незалежність держави в світі, створює можливості для матеріального забезпечення громадян і належний рівень соціальної захищеності. У зв’язку з цим приватна власність і здійснення на її основі підприємницької діяльності сьогодні є основним видом суспільно корисної господарської діяльності людини.

Підприємницька діяльність розвинулася й економічно обґрунтовувалася в країнах Західної Європи. Там вона розвивалася еволюційним шляхом і сприяла встановленню в цих країнах правових норм, які стимулювали процеси розбудови ринкової інфраструктури і державно-правового закріплення функціонування її суб’єктів. Для більшості населення цих країн, підприємницька діяльність сьогодні вважається найкращим засобом досягнення матеріального благополуччя та реальною можливістю розкриття індивідуальних якостей та реалізації своїх життєвих планів. У кінцевому підсумку рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє, перш за все, вирішенню соціально-економічних проблем, пов’язаних із працевлаштуванням населення, якісним наданням послуг і виробництвом товарів, що задовольняють різносторонні потреби людей.

Про історико-правове регулювання підприємницької діяльності в нашій державі в різних історичних періодах висвітлюється в роботах Авер’янова Б. В., Бандурки О.М, Сизоненка В.М. Прутської О.О., Опалінського Ю.В. та інших. Автори поділяють розвиток підприємницької діяльності на кілька історичних періодів становлення економічного розвитку нашої держави з висвітленням правових норм і причин, що стримували розвиток підприємницької діяльності.

Про початковий етап розвитку підприємницької діяльності велику цінність представляють наукові роботи Хизрича Р. і Петерса М. [8] на які роблять посилання окремі автори. Авторський колектив підручника „Підприємницьке право України” за редакцією Р.Б. Шишки відзначає, що вперше термін „підприємець” був зафіксований (1725 р.) англійцем Ричардом Контільйоном, який досліджував особливості формування капіталістичної системи господарювання. Він зазначав, що в економічному середовищі з’явився новий прошарок людей, які на свій власний ризик здійснюють ринковий обмін товарів з метою отримання прибутку. В 1797 р. Бодо визначив підприємця як особу, що несе відповідальність за підприємницьку справу, той що планує, контролює організовує та володіє підприємством. Френсис Уокер в 1876 р. відрізняв тих, хто надає капітал та одержує від нього проценти і тих хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям [9].

Сизоненко В.М. розвиває думку щодо мотиву

прибутку, що отримує підприємець внаслідок підприємницької діяльності. Ним наголошується, що тривалий час між вченими-економістами висловлювалися суперечливі думки. Перші розглядали прибуток підприємця як особисте збагачення з метою наживи, другі

–

як власника, який йде на ризик, заради результату реалізації комерційної ідеї, треті

В роботах Прутської О.О. говориться, що, за часів ранньофеодальної доби Київської Русі окремі торгові люди займалися переважно зовнішньою торгівлею і в першу чергу з країнами Західної Європи, але підприємницька діяльність на Україні не була такою поширеною, як у країнах Західної Європи. Численні, загарбницькі та спустошливі війни, які відбувалися на її території упродовж тривалого часу, часто руйнували її економіку, що призводило до втрати людських ресурсів і державності. Упродовж різних історичних періодів колонізаторська політика литовсько-польського, польського, австро-угорського і російських урядів, які діяли в інтересах своїх метрополій, усіляко перешкоджали розвитку зовнішніх торговельних відносин України з іншими державами. Вони встановлювали високі мита, що ускладнювали транзит товарів через її територію, водночас надавали привілеї і преференції своїм та іноземним купцям. Внутрішня торгівля була не в кращому становищі, оскільки обмежувалася різними регламентаціями та заборонами, що гальмували її розвиток.

Протягом тривалого історичного часу, в Російській імперії не були нормативно врегульовані товарно-грошові та інші майнові відносини, що негативно позначалося на утворенні багатої родової знаті, яка б займалася виготовленням і обміном товарів, що сприяло б розвитку підприємницької діяльності. Крім того, тривалий час у Росії не вирішувалося питання власності землі. Будь-яка земля передавалася не в родову, а в тимчасову власність.

Лише у другій половині ХIХ ст., після скасування кріпосного права, в результаті здійснення економічних реформ у Росії відроджується економічне життя. У цей період пожвавлюється підприємницька діяльність, розвивається промисловість, мануфактура, торгівля, залізничне та пароплавне будівництво, проводяться реформи в сільському господарстві. У процесі цих перетворень формується новий клас підприємців, який дістав назву „буржуазія

”

„

211-216 ].

певною метою)

у кримінальному законодавстві. Кримінальним кодексом УРСР у 1927 р., встановлювалася відповідальність за утворення приватного підприємства у формі (фіктивного кооперативу), а також за сприяння організації таких підприємств з боку фундаторів і фіктивних членів.

Особи, які створювали фіктивні кооперативи, ставили собі за мету отримати кредити на пільгових умовах, приховувати порушення законодавства про охорону праці, ухилитися від сплати податків та інших обов’язкових платежів шляхом використання наданих кооперативам пільг [20, с. 119].

У союзному законодавстві вживалась інша термінологія визначення фіктивності підприємств, ніж в українському. Аналогом українського терміна „фіктивний кооператив” був російський термін „лжекооператив”, пізніше „лжесоціалістичне підприємство”, надалі просто „лжепідприємство” або „лжепідприємництво”.

В умовах відсутності капіталістичних елементів і куркулів окремі приватні та посадові особи, намагалися використовувати не лише кооперативи, а й державні установи. За цієї обставини надалі під фіктивним підприємництвом розумілося створення „лжесоціалістичних підприємств”, тобто підприємств, які лише із зовнішнього формального боку мають вигляд як соціалістичні (можуть мати свій рахунок у банку, печатку тощо), але за своїм

змістом такої діяльності не є такими, оскільки переслідують мету власного збагачення. На практиці формально створювались і функціонували приватнопідприємницькі лжепідприємства, організації та установи під видуманою державною чи громадською вивіскою, що використовувалися (з підробленням документів), як прикриття, насправді неіснуючих або від імені реально існуючих соціалістичних підприємств. Особи, які засновували такі фіктивні підприємства притягувались до кримінальної відповідальності як за заняття приватнопідприємницькою діяльністю [21, с. 499].

Протягом тривалого часу у Радянському Союзі здійснювалося державне адміністрування господарських процесів, що не враховували об’єктивних економічних закономірностей. Безмежний монополізм та державний диктат, відносна замкнутість товарних відносин в рамках однієї форми власності виключав конкурентні змагання і не сприяв прогресу. Законодавча неврегульованість прав власника на засоби виробництва, отримання прибутків, відсутність ринкової інфраструктури і конкурентно-ринкового режиму господарювання, нерозвиненість сфери послуг і вільного ціноутворення, часто призводило до дефіциту і „перебоїв” товарів широкого вжитку серед населення.

За даними експертів, фіктивне підприємництво в СРСР до 1990 р. існувало в вигляді „тіньової економіки.” В тіньовій сфері в 80-х на початку 90-х років працювало 20 % працездатного населення. Послугами тіньовиків користувалися до 70 % тих, хто купував одяг, 57 %

крб. при річному обігу тіньового капіталу 70-80 млрд. крб. [22, с. 190].

Отже, фіктивне підприємництво нерозривно пов’язане з підприємницькою діяльністю, яка розвивалася залежно від державного устрою і ставлення держави до приватної власності. У зв’язку з категоричною забороною і неврегульованістю соціалістичною державою приватної власності, підприємницької діяльності і ринкових відносин, фіктивне підприємництво розвинулось у формі фіктивних кооперативів.

1.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності та суспільна небезпека фіктивного підприємництва

Соціально-економічні реформи, які здійснюються в Україні після проголошення незалежності, спрямовані у першу чергу на відродження підприємницької діяльності. Стратегічним курсом соціально-економічної політики України і держави почалося формування соціально спрямованої економічної системи з розвиненим приватним сектором як основи становлення і зміцнення громадянського суспільства і підприємницьких відносин.

Правовою основою управління цією сферою становлять Конституція

України, закони України „Про власність”, „Про підприємництво” від 07.02.19991р., „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р., „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р., „Про селянське (фермерське) господарство”, „Про колективні сільськогосподарські підприємства”, „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.11.2000 р. та „Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 20.12.2000 р. та укази Президента України: „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, „Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих об’єктів у сфері природних монополій”, Про затвердження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності”, „Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”, постанови КМУ: „Про впровадження механізму по недопущенню монополізації товарних знаків”, „Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності”, „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності” інші законодавчі акти [23].

Приватна власність, господарська (підприємницька) діяльність набула чітких юридичних норм після ухвалення Верховною Радою Конституції України та прийняття Господарського та Цивільного кодексів України. Конституція України (ст. 41), закріплює власність і на її підставі підприємницьку діяльність як найважливіше право людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності на свій розсуд. Згідно Конституції України право приватної власності є непорушним, воно набувається в порядку визначеному законом, і його використання не повинно завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян та інтересам суспільства [24, с.24].

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують підприємницьку діяльність та розвивають і конкретизують відповідні положення Конституції України було прийняття Господарського кодексу України. З набуттям чинності нового Господарського кодексу України з 01.01.2004 р. і припинення дії Законів України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про власність” правові основи господарської комерційної діяльності базуються на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Прийняття Господарського кодексу України спрямоване на забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвинення підприємництва і на цій підставі підвищення ефективності суспільного виробництва відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільно-господарського порядку в економічній системі України, сприяння її гармонізації з іншими економічними системами .

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічного і соціального результату з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Як правова категорія „підприємництво” отримало визначення у Господарському кодексі України (ст. 42) де зазначено, що підприємництво, як вид господарської діяльності, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) самостійно, ініціативно, систематично на власний ризик з метою досягнення економічного і соціального результату та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно на будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом [25, 30].

Суб’єктами господарювання згідно з п. 1-5 ст. 53 Господарського кодексу України та ст. 80-83 Цивільного кодексу України є господарські (підприємницькі або непідприємницькі) організації – юридичні особи або без статусу юридичної особи всіх форм власності, в тому числі й об’єднання підприємств зареєстровані в установленому порядку [26,

У сучасних умовах фіктивне підприємництво поширилося в різних сферах, особливо в фінансово-економічній, паливно-енергетичній, зовнішньоекономічній та інших. Поява нових форм господарювання, ускладнення товарно-грошових відносин у державі створило організованим злочинним групам додаткові умови для здійснення їх протиправних задумів і вчинення різного роду правопорушень [34,

–

66].

Поширеною була практика створення фіктивних

підприємств після набрання чинності Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. [36]. Мета створення таких фіктивних підприємств отримання незаконного відшкодування ПДВ, який насправді раніше до бюджету не сплачувався. Так, за даними

ДПА України, тільки за сім місяців дії цього закону підлягало відшкодуванню 2455,2 млн. грн. У 1999 році бюджет не отримав податку на додану вартість у сумі близько 3,9 млд. гривень. У 2000 р. від незаконної діяльності фіктивних структур державою не отримано ПДВ на суму близько 4-х мільярдів гривень

За 9 місяців 2001 р. податковою міліцією виявлено майже 4 тис. фіктивних

підприємств, загальний обсяг коштів, проведений через їх рахунки з метою ухилення від оподаткування, становить понад 20 мільярдів гривень. У цьому ж році виявлено і попереджено безпідставного відшкодування ПДВ понад 1 мільярд гривень порушено 75 % кримінальних справ, які стосувалися фактів ухилення від сплати ПДВ

39].

Розроблення схем незаконного відшкодування ПДВ з бюджету та їх практичне застосування стало індустрією та своєрідним бізнесом. У створених схемах задіються значна група підприємств, банківських установ, різноманітні фінансові інститути, наприклад торгівці цінними паперами, офшорні компанії, створені безпосередньо для проведення операцій щодо незаконному відшкодуванню ПДВ. Так, при проведенні підприємством експортних та інших операцій, формують податковий кредит, не вкладають у проведення таких операцій власних коштів, але отримують відшкодування в повному обсязі з бюджету. Крім того, в кожній з таких схем використовується ланцюг фіктивних і транзитних підприємств, на які перекладаються реальними підприємствами податкові зобов’язання зі сплати податку на додану вартість. Організатори схем отримують бюджетні кошти у вигляді відшкодування а фіктивні і транзитні підприємства ліквідовуються і не сплачують до бюджету податок.

[41].

Фіктивне підприємництво використовується правопорушниками в механізмі протизаконних схем, як спосіб для вчинення інших економічних правопорушень, які набули великих масштабів, і дедалі більше становлять загрозу економічній безпеці України, оскільки частина капіталу держави, за підрахунками спеціалістів, перебуває у „тіньовому” обороті [42, с.173]. За

с. 206].

У підприємництві з'явилися нові схеми протиправної діяльності в енергетиці, агропромисловому комплексі, на ринку зерна, нафти, спирту, горілчаної продукції, що дозволяє вимивати кошти з прибуткових галузей, отримувати надприбутки певним колам осіб. Фіктивні фірми використовуються в бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській, зовнішньоекономічній, оборотно-торговельній, посередницькій, сферах, сфері приватизації, послуг, приватного бізнесу та в інших галузях народного господарства.

Найбільш характерні види правопорушень, які скоюються фіктивними підприємствами, це: ухилення від оподаткування, шахрайства з фінансовими ресурсами, неповернення кредитів, незаконна конвертація валюти і її перевід за кордон, контрабанда, легалізація коштів отриманих злочинним шляхом та інші [44, c. 54]. Вчиняючи шахрайські дії з фінансовими ресурсами правопорушники створюють ряд фіктивних фірм на підставних осіб, які за підробленими документами отримують кредити, які потім не повертаються, а фіктивні фірми ліквідовуються.

При проведенні операцій по незаконному конвертуванні безготівкових грошових коштів на рахунок фіктивних фірм перераховуються кошти легальними платниками за нібито виконані роботи, надані послуги і поставлені товари. Подібні операції призводять до завищення валових витрат у реально існуючого платника, що зменшує оподаткований прибуток, крім того підприємство здобуває право на податковий кредит щодо податку на додану вартість, який сплачено фіктивному псевдовиконавцю чи псевдопостачальнику в складі перерахованої суми. Але фактично сума сплаченого фіктивному підприємству ПДВ використовується у тіньовому обігу і до бюджету не надходить.

У більшості із вчинених в цих сферах правопорушень використовуються схеми з проведенням фінансових операцій, за якими кошти неодноразово перечислюються з рахунку на рахунок, від однієї фіктивної фірми до іншої, на одному із етапів вилучаються злочинцями, після чого деякі фірми або припиняють своє існування, або об’являють себе банкротами, а для подальшої злочинної оборудки створюються нові фіктивні фірми.

Небезпечність функціонування таких підприємств у даний час має міжрегіональний характер. Фірми реєструються в одній області, розрахункові рахунки відкриваються в банківських установах іншої області, накопичення коштів робиться в інших областях, а перерахування їх через кореспондентські рахунки банків – взагалі в іншому регіоні

.

[45]

. Така „схема”, ураховуючи нетривалий час проведення зазначених операцій, значно ускладнює організацію перевірок з боку контролюючих органів, своєчасне виявлення і розкриття їх оперативними органами. Існування широкої мережі фіктивних фірм значно ускладнює криміногенну ситуацію як безпосередньо в кредитно-банківській системі, так і в інших сферах діяльності [46, с.55]. Правопорушники активно використовують існуючу систему розрахунків для „відмивання” отриманих протиправним шляхом коштів через переведення безготівкових коштів у готівкові і їх „конвертацією” в іноземну валюту [47, с.

[ 48, с. 273].

Особливо небезпечним є використання правопорушниками фіктивних підприємств при збуті за кордон за демпінговими цінами гостродефіцитної сировини, зерна, енергоносіїв, металобрухту та інше. Такі протиправні операції пов’язані з контрабандою, використанням підроблених документів, ухиленням від сплати митних зборів, причому, вітчизняні та закордонні правопорушники активно використовують недосконалість українського законодавства щодо зовнішньоекономічної діяльності. При здійсненні експортно-імпортних операції, легальна підприємницька діяльність служить для них надійним прикриттям для вчинення великомасштабних махінацій з присвоєнням неконтрольованих прибутків, більша частина яких осідає на рахунках в іноземних банках.

Поширеними стали факти незаконного ввозу суб’єктами підприємницької діяльності промислових та продовольчих товарів – з Туреччини, Китаю, країн Східної та Центральної Європи, а також схеми контрабандного ввозу підакцизних товарів, які в подальшому реалізуються без сплати до бюджету належних платежів. Правопорушники оформлюють вантажно-митні декларації на фіктивну фірму (часто незареєстровану в державних органах) на території України, для ввозу товарів, при цьому, використовують підроблені реєстраційні документи на фірму, провізні документи і печатки. Нерідко такі правопорушення виявляються занадто пізно, коли винні особи вже реалізували товари, отримали кошти і зникли.

Набули поширення схеми здійснення фіктивної підприємницької діяльності без реєстрацій суб’єктів господарювання в державних органах а також без дозволів і ліцензій на заняття окремими видами діяльності особливо в паливно-енергетичному комплексі України [49].

в комбінації з іншими.

від 15 травня 2003 року №755-IV, який набув чинності 01.07.2004 р. Раніше порядок реєстрації Про порядок

Відповідно до вимог цього Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” державна реєстрація СПД проводиться за місцем знаходження або місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

[55].

та ст. 29

„

”

. Згідно п. 14 ст. 58 Господарського кодексу України перереєстрація суб’єкта господарювання здійснюється у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб’єкт або організаційно-правової форми господарювання, або найменування суб’єкта господарювання .

Законодавство передбачає перереєстрацію придбаного СПД в місячний строк, саме цей термін використовуються правопорушниками, які придбавають (купують) підприємства з юридичною особою, відкривають розрахункові рахунки в банках на підставних осіб, навмисно не перереєстровують СПД в органах державної влади і податкових органах, використовувати СПД для здійснення протиправної діяльності.

На основі цього, пропонується доповнити ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення „Порушення порядку провадження господарською діяльністю”,

після слів: „Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом”

, словами: „або провадження господарської діяльності суб’єктом господарювання зареєстрованого з порушення порядку (встановлених правових норм) реєстрації, або провадження господарської діяльності власником (співвласниками) суб’єкта господарювання після його придбання без перереєстрації в державних органах

або несвоєчасне повідомлення в держані органи про зміну юридичної адреси суб’єкта господарювання ” і далі за текстом

.

Для адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії правопорушенням, які скоюються правопорушниками від імені суб’єктів підприємницької діяльності, важливе значення має визначення змісту понять термінів „фіктивне підприємництво” і „фіктивне підприємство”. Ці терміни співзвучні і близькі за змістом, але мають суттєві розбіжності.

Про необхідність уточнення терміну „фіктивне підприємництво”, визначення ознак фіктивної підприємницької діяльності та інше говориться у Рішенні Ради Національної безпеки і оборони України „Про заходи щодо попередження і нейтралізації загроз національній безпеці, пов’язаних із нестабільністю правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку на додану вартість” від 15.12.2006 р. введеному в дію Указом Президента України № 1154/2006 від 28.12.2006 р

.

]

Сьогодні у юридичній літературі, законодавчих актах, у наукових публікаціях тощо термін „фіктивне підприємництво” використовується у різних значеннях. В одних випадках термін „фіктивне підприємництво” означає тільки злочин за який настає кримінальна відповідальність за „створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона” [57, ст. 205]. Зокрема, автором проаналізований склад злочину ч. 1 ст.205 КК України „Фіктивне підприємництво”, і зроблений висновок, що він не охоплює всі можливі випадки вчинення фіктивного підприємництва і потребує правових змін і доповнень так як містить в собі правові недоліки [58, 59].

Аналізуючи протиправну діяльність, яка скоюється правопорушниками в сфері підприємницької діяльності, автор прийшов висновку, що фіктивне підприємництво передбачає протиправну (фіктивну) діяльність, яка вчиняється від імені суб’єктів господарювання, (зокрема фіктивних), мета такої діяльності, приховати інші правопорушення, за які передує кримінальній відповідальності адміністративна.

Наприклад: при порушенні порядку провадження господарської діяльності винні особи притягуються до адміністративної відповідальності за ст. 164 КУпАП і до кримінальної відповідальності за ст. 202 ККУ. При недобросовісній конкуренції за ст. 164-3 КУпАП і незаконному використанні товарного знака ст.229 ККУ. При порушенні порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень за ст. 166-4 КУпАП і порушення антимонопольного законодавства за ст. 230 ККУ та інші.

Вчиняються дії, які на не мають законодавчого врегулювання. На етапі створення суб’єктів господарювання скоюються порушення порядку (установлених правових норм) реєстрації (не перереєстрація підприємств, не подання відомостей про зміну юридичної адреси та інші дії), які потребують законодавчого регулювання тощо.

Отже на нашу думку термін „фіктивне підприємництво” пов’язаний з фіктивними підприємствами, (які законодавчо невизначені) від імені яких вчиняється протиправна (фіктивна) діяльність. Тому фіктивне підприємництво має широке значення і може використовуватися в різних значеннях.

Фіктивне підприємництво має дві форми вчинення правопорушень:

1) здійснення протиправної діяльності від імені зареєстрованих з порушенням порядку (правових норм) „фіктивних

”

суб’єктів господарювання різних видів і форм (перелік яких міститься в Господарському кодексі України);

2) здійснення протиправної діяльності з підробленням засновницьких та інших документів від імені існуючих (зареєстрованих в державних органах), керівництву яких невідомо про таку діяльність, або неіснуючих суб’єктів господарювання, тобто використання в господарській діяльності тільки їх реквізитів.

Протиправна (фіктивна) діяльність передбачає порушення права: адміністративного, господарського, цивільного, фінансового, кримінального та інших. За наслідки такої діяльності може наставати кримінальна або адміністративна відповідальність.

Фіктивне підприємництво за яким розуміється загальна характеристика скоєння різноманітних правопорушень у сфері підприємництва, (зокрема таких, що неврегульовані законодавством), які скоюються від імені суб’єктів господарювання зазначають в своїх наукових роботах Опалінський Ю.В., Лисенко В.В., Білецький В.С, Волобуєв А.Ф, Дудоров О.О., Третьяков С. та інші.

Наприклад: Опалінський Ю.В. визначає фіктивне підприємництво як широку протиправну діяльність, що набуває все більшого впливу на підприємницьку діяльність [18]

.

Лисенко В.В. назвав „проблемою вивчення фіктивного підприємництва” визначення критеріїв поняття „фіктивна фірма” в діяльності податкових органів. Далі автор характеризував форми фіктивних фірм, які не мають законодавчо-змістовного визначення. Серед варіантів існування фіктивних фірм Лисенко В.В. узагальнює практику податкових органів і виявлену протиправну діяльність, яка здійснюється без реєстрації в державних органах з використанням підробленої печатки, іншим варіантом фіктивної фірми автор називає діяльність зареєстрованого підприємства з неправдивими даними на засновників і посадових осіб. Як варіант поняття „фіктивна фірма” Лисенко В.В. відносить і юридичний термін „фіктивне підприємництво”, за яким згідно ст. 205 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність.

Таким чином, Лисенко В.В. характеризує проблему вивчення широкого поняття фіктивного підприємництва і скоєння так званими „фіктивними фірмами” різноманітних правопорушень за які настає за його логікою не тільки кримінальна але й адміністративна відповідальність

суб’єктів підприємницької діяльності, які використовуються правопорушниками для псевдорозрахункових операцій [61, с. 34 — 77].

Навроцький В. вважає фіктивне підприємництво, як укладання господарських угод без реального їх виконання (передача товарів, надання послуг) з використанням юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності створених або придбаних з цією метою [62 с. 21].

Існують і інші визначення поняття правової проблеми фіктивного підприємництва [63, с.246 — 253

].

Дисертантом здійснено аналіз практичної роботи підрозділів податкової міліції в результаті якого встановлено, що в більшості випадків податковими органами виявляються протиправна (фіктивна) діяльність, яка здійснюється правопорушниками від імені суб’єктів господарювання, що мають такі ознаки:

здійснення підприємницької діяльності з використанням підроблених засновницьких (статутних) документів їх реквізитів, печатей, штампів та ін. від імені видуманих або реально існуючих суб’єктів господарювання без реєстрації в державних органах;

–

–

інші комбіновані варіанти здійснення підприємницької діяльності суб’єктами господарювання, які зареєстровані або не зареєстровані в державних або податкових органах і використовуються правопорушниками для ухилення від оподаткування або заволодіння товарно-матеріальними, грошовими цінностями або отримання неконтрольованого прибутку

Виходячи із того, що словосполучення

„фіктивне” означає, нереальне, вигадане з певною метою, а підприємництво, це

діяльність суб’єктів господарювання (підприємств). Пропонується наукове визначення узагальненого поняття соціального явища фіктивного підприємництва, як неіснуючої, недійсної, нелегітимної (незаконної) відповідно до встановленого законодавства господарської комерційної діяльності, яка проваджується від імені (фіктивних) суб’єктів господарювання різних видів і форм (перелік яких визначено Господарським кодексом України) або з використанням тільки їх реквізитів як засобу для заволодіння товарно-матеріальними цінностями або отримання інших неконтрольованих прибутків. Наслідки незаконної діяльності (проступків або злочинів) скоєних винними особами регулюються відповідним законодавством.

Щодо поняття „фіктивне підприємство”, то до цього часу немає єдності в визначенні змісту цієї категорії.

Наприклад, у наукових публікаціях, у засобах масової інформації зустрічаються терміни: „віртуальні підприємства”, „лжепідприємства”, „псевдопідприємства”, „псевдофірми”, „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми”, підприємства з „ознаками фіктивності”, „конвертаційні центри”, „транзитні фірми”, „ офшорні” „коралові” підприємства та інші назви, в яких не розкривається зміст.

Існують ряд жаргонних назв, які також зустрічаються в публікаціях:

„

фонарі”,

„

химери”,

„

багаторазові”,

„

номінальні контори”,

„

конверти”,

„

поганки”,

„

смітники”,

„

підставні”,

„

ліві”,

„

фірми-транзит”,

„

фірми-прокладки”,

„

білі”,

„

фіктивні фірми,”

„

фіктивні суб’єкти підприємницької діяльності”,

фіктивна юридична особа,” та інші, які вживаються як тотожні, [60, с.11] хоча при детальному розгляді вони мають відмінності і відрізняються порядком їх створення.

Закон України

Про порядок погашення податкових зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами

”

не дає поняття фіктивності суб'єкта підприємницької діяльності, однак вживає таку категорію. Розглядаючи питання списання і розстрочки податкового боргу (підпункт «д» пункту 18.1.2 і підпункт «д» пункту 18.2.1 статті 18 Закону), визначає, що безнадійним боргом є

„

податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону

”

фіктивні підприємства”, однак, у жодному з них не визначено поняття даної категорії. Не визначено також, хто повинен встановлювати, у якому порядку і з урахуванням яких ознак, що свідчать про те, що окремі суб'єкти підприємництва є фіктивними.

Проблема поняття фіктивного підприємства полягає в визначенні ознак фіктивної діяльності підприємств, які в практичному використанні та в кожному конкретному випадку мають багато різних тлумачень цього явища. Відсутність чітких законодавчих норм і ознак фіктивного підприємства створює умови для трактування поняття фіктивного підприємства, як платниками податків так і правоохоронними органами, на власний розсуд.

Труднощі у визначенні поняття „фіктивне підприємство”, „фіктивна фірма”, „фіктивна підприємницька структура” тощо викликані, насамперед, широким спектром діяльності і різними формами (видами) їхнього прояву в підприємницькій діяльності.

У практиці діяльності податкових органів, судової господарської практиці є різні тлумачення визначення ознак фіктивного підприємства.

Деякі нормативні та відомчі нормативні акти ДПА України і методичні рекомендації до них, дають також різні визначення ознак фіктивного підприємства.

Згідно Постанови КМУ „Про порядок затвердження Методики визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами” № 697 від 27 травня 2002 року визначено, що непрямі методи оподатковування можуть застосовуватися у випадку встановлення діючими підприємствами взаємин з фіктивними структурами. При встановленні податковими органами фактів перерахування коштів фіктивним структурам, валові витрати платника податків зменшувалися на ці суми. Не відбувалося в таких випадках збільшення податкового кредиту (зменшення до сплати) сум податку на додаткову вартість [66].

У Наказі ДПА України від 16.11.98 р. № 540 „Про порядок реалізації матеріалів фіктивних фірм”, дається визначення фіктивного підприємства, як юридичної особи, зареєстрованої (або незареєстрованої) в державних органах, до статуту і фінансових господарських документів якої внесені неправильні відомості про засновників і керівників, які використовують у своїй діяльності підроблені печатки або реквізити інших підприємств, а також, які використовують банківські рахунки на підставі недійсних документів [67].

У Листі ДПА України „Про ознаки фіктивних фірм“ від 21.05.1999 р. № 329/4/25-1210 йдеться про фіктивні структури, які насправді не існують і здійснюють свою діяльність на підставі підроблених установчих документів і свідоцтв про державну реєстрацію. Далі в цьому документі, говориться, що законодавством не визначено поняття „фіктивна фірма”, зазначається, що на території України „створюються підприємницькі структури, які не реєструються в органах державної влади згідно з вимогами діючого законодавства або реєструються, як правило, за дорученням, виданим на неіснуючих осіб, по загублених або украдених паспортах з використанням підроблених печатей нотаріусів і органів державної реєстрації” [68].

У Методичних рекомендаціях по організації боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ під фіктивним підприємством розуміється СПД, як правило за формою організації „приватного підприємства”, який зареєстровано на підставних осіб, не надає звітність у податкові органи, має значні обсяги фінансово-господарських операцій, не веде бухгалтерського і податкового обліку, виступає постачальником і споживачем товарів (робіт, послуг) самого різного роду для реальних підприємств, банківські рахунки якого використовуються для акумулювання і конвертування коштів, що надходять від реальних СПД.

Фіктивні підприємства визначаються, як механізм перекладу зобов’язань на фіктивні, неіснуючі комерційні структури з наступною конвертацією безготівкових коштів

У Листі ДПА України від 14.01.2005 р. №365/6/26-5215 „Щодо роз’яснення поняття „фіктивна фірма”, відмічається, що правове визначення поняття „фіктивне фірма” відсутнє, що таке поняття вживається податковими органами не як правова категорія, а як узагальнююче поняття підприємства, що здійснює діяльність із порушенням підприємницької діяльності. У разі виявлення таких підприємств, працівники податкової служби звертаються до відповідних судових інстанцій (органів) з позовами про скасування державної реєстрації або визнання недійсними реєстраційних і установчих документів такого підприємства. У разі ж встановлення у діях посадових осіб суб’єкта господарювання ознак правопорушень, передбачених кримінальним законодавством або Кодексом України про адміністративні правопорушення, за матеріалами щодо таких суб’єктів приймається рішення згідно з чинним законодавством

за фіктивними даними

”.

Йдеться про подання на державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності документів, що містять недостовірні дані про його засновників: вкрадені паспорти або документи на підставних осіб, на померлих тощо. Сисоєв В. вважає фіктивною фірмою, як суб’єкт підприємництва, який не надає фінансові звіти і не знаходиться за юридичною адресою [81].

Дудоров О.О. у своїй науковій праці „Тлумачення ознак фіктивного підприємництва у доктрині та правозастосовчій практиці” зазначає, що різні наукові підходи і рекомендації щодо діяльності фіктивних підприємств, можна розглядати з погляду з’ясування механізмів ухилення від оподаткування та вчинення ними інших протиправних дій

[82].

Господарські суди, розглядаючи позови податкових органів, визнають фіктивними підприємства лише за умови скасування у судовому порядку його державної реєстрації у випадку:

–

–

–

–

–

Судова практика визнає за податковими органами права на подібні позови [83].

Отже різноманітність тлумачень і визначень поняття фіктивного підприємства дає підстави стверджувати що ця проблема потребує вирішення.

Дисертант згоден з думкою вчених про те, що назва „фіктивне підприємство”, „фіктивна фірма” та інші похідні назви означають про те, що в основі цих словосполучень є слово „підприємство”, яке створене у відповідності до законодавства в установленому порядку і зареєстроване в державних органах як суб’єкт господарювання. Дії осіб, які використовують підроблені установчі документи від імені суб’єктів господарювання для скоєння правопорушень без відповідної державної реєстрації не можуть розглядатися як скоєнні в рамках фіктивних підприємств, так як суб’єкт господарювання відсутній.

Словник термінів (автор Шепітько В.Ю.) визначає фіктивну фірму як: „лжефірму; підприємство, створене на підставних осіб, не маючи мети здійснювати статутну діяльність”. За його твердженням „фіктивна фірма служить прикриттям незаконної діяльності, дає змогу здійснювати фінансові операції, мати стосунки з іншими юридичними особами і підприємцями, укладати фальшиві угоди” [ 84, с. 224].

Щодо назви „фіктивна фірма”, юридичні та інші словники української мови такого словосполучення не містять. Великий тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В.Т. Бусела визначає окремо поняття „фіктивний”, який є „фікцією, несправжній, вигаданий, фальшивий”. Поняття „фірма” у словнику дається в трьох значеннях: 1) „торговельне або господарське підприємство”, 2) „об’єднання суміжних або однорідних підприємств”, 3) розм. „ім’я або назва для прикриття чого небудь” [1].

На основі цього, пропонується наукове поняття „фіктивної фірми”, „фіктивного підприємства”, як суб’єкта господарювання зареєстрованого в державних органах з порушенням порядку (правових норм) державної реєстрації (на підставних, судимих, недієздатних та інших осіб, за підробленими засновницькими документами, не перереєстрованого в державних органах після придбання новим власником, порушує порядок подання звітів про зміну свого місцезнаходження та порядок подання податкових декларацій і фінансової звітності тощо). Від його імені здійснюється фіктивне підприємництво, тобто укладаються неправомірні угоди з певною метою, створюються умови для здійснення іншими фізичними чи юридичними особами протиправної діяльності поза державним контролем, ухилення від сплати податків тощо. Наявність функціонування такого підприємства приводить до його ліквідації у судовому порядку шляхом визнання установчих документів та укладених ним угод недійсними і скасування державної реєстрації. Наслідки протиправних дій осіб винних у створенні або використанні фіктивного підприємства регулюються відповідним законодавством;

Аналіз дисертантом фінансово-господарських протиправних схем за участю фіктивних підприємств показав, що для досягнення протиправних результатів правопорушниками найчастіше використовуються фіктивні підприємства, які можна класифікувати у два види [85, с. 198]

I. Головні фіктивні підприємства.

II. Допоміжні фіктивні підприємства

Головні фіктивні підприємства це підприємства, які в ланцюгу протиправних схем виконують головну роль по заволодінню товарно-матеріальними цінностями (далі ТМЦ) або грошовими коштами, так як на них покладається основне завдання отримання неконтрольованого прибутку

.

Головні фіктивні фірми за своїм цільовим призначенням структурною побудовою, терміном існування у спланованих правопорушниками протиправних схемах поділяються на два різновиди фіктивних СПД одноразового і багаторазового

–

приховування від сплати податків у випадках контрабандного ввозу товарів або несплати митних платежів на рахунок держбюджету при проведені „фіктивного” експорту;ухилення від сплати податків шляхом переведення безготівкових коштів у готівку, розкрадань ТМЦ при роздержавлені власності;

–

здійснення шахрайських дій при заволодінні ТМЦ і грошових коштів інших СПД, держави, банку, чи грошових коштів громадян, здійснюючи при цьому інші протизаконні дії;

–

200 -201].

Небезпечність незаконної конвертації характеризується тим, що вона є базисом, а також передумовою для існування інших способів, за допомогою яких здійснюються інші злочини, перш за все ухилення від сплати податків іншими легальними СПД.[89, с.27, 90].

Функціонування конвертаційних центрів носить корисливу спрямованість не тільки для банків але, як уже говорилося, і для легальних СПД, які підтримують контакти з фіктивними підприємствами.

А саме:

–

[60, с.66].

Допоміжні (проміжні) фіктивні підприємства багаторазового використання — це такі підприємства, (фірми), які в ланцюжку злочинних фінансово-господарських схем суб’єктів підприємництва часто виступають проміжним кільцем між фіктивними фірмами і легальними підприємствами, оскільки, виконують функції „прикриття” і протидії правоохоронним органам у виявленні фактів ухилення від оподаткування та інших злочинів, що здійснюються легальними підприємствами. Звідси назви таких підприємств: „транзит”, „буфер,” „фірми-прокладки”.

Підприємства „буфер” або „транзит” фіктивними можна назвати формально, так як ці СПД офіційно зареєстровані і оформлені на реальних осіб, (часом і на підставних) які регулярно, сумлінно подають у ДПА звітні документи про незначні зобов’язання перед бюджетом про те, що вони виступають постачальниками різних товарів (робіт і послуг) для інших реально легальних підприємств і фірм.

Допоміжні транзитні підприємства з урахуванням їх прикриття можуть існувати не менше 3 — 6 місяців.

Транзитні СПД створюються для:

–

надання за певну плату неправдивих документів легальним СПД про надання послуг чи реалізації товарів, про сплату ПДВ іншими фіктивними фірмами. При цьому ціни на придбання чи реалізовану продукцію в цих документах підводяться під найбільш вигідні умови для клієнтів.

Таким чином, фірми клієнти перекладають на транзитні підприємства свої податкові зобов’язання або зменшують їх шляхом необґрунтованого завищення валових витрат і сум податкового кредиту по ПДВ, у результаті чого ПДВ фірмам відшкодовується державою з бюджету, виходячи не з реальної, а завищеної ціни придбаного товару.

За рівнем обслуговування „клієнтів” транзитні „буферні” підприємства мають такі різновиди назв: „сірі” або „білі” підприємства.

За

свої „послуги” „сірі”, транзитні підприємства беруть комісійні в розмірі

не більше

3 — 4 %

від

вартості

угоди. Як правило, такі “буферні” суб’єкти підприємництва мають відповідні ліцензії (дозволи) на заняття окремими видами підприємницької діяльності.

„Світлі” або „білі” транзитні фірми мають вищий статус надання послуг легальним підприємствам. Такими фірмами, як правило, користуються керівники державних підприємств і зарубіжні представництва. Послуги „світлої” фіктивної фірми обходяться для „клієнтів” дорожче (до 10 %). „Світлими” або „білими” транзитними фірмами надаються підвищені гарантії безпеки, тобто керівники таких фірм мають надійні корупційні зв’язки в органах влади, що створює надійне прикриття їх від правоохоронних органів

[60, с. 27 — 28].

Основна небезпека „транзитних“ фірм

полягає в тому, що вони глибоко проникають у господарські „ланцюжки”, особливо на міжрегіональному рівні за їх „допомогою” наносяться великі збитки бюджету держави.

Ухилення від сплати податків із використанням пакетів документів, що надають ФСПД, а також переведення грошових коштів у готівку через розрахункові рахунки підприємств указаної категорії сьогодні перетворилося в окремий, дуже прибутковий вид „комерційної” діяльності, який спрямований на формування економічної основи організованої злочинності, що сприяє подальшому переходу в „тінь” легального сектору економіки держави.

Ділки тіньового бізнесу з метою ухилення від оподаткування і „відмивання” легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, протягом багатьох років, здійснюють перевід коштів за кордон для їх приховування від правоохоронних органів. Для цього вони використовують мережу допоміжних фіктивних підприємств, так званих „офшорних” і „коралових” компаній, які реєструють в інших державах

[92, с.70 — 74].

Незаконно вивезені або переведені через офшорні або коралові компанії капітали, отримані незаконним шляхом, проходять через фінансові і банківські установи невеликих країн із пільговим податковим режимом, а потім їх вкладають у фінансові установи країн із розвиненими податковими системами, але так, щоб не можна було встановити їхнього реального власника. Для цього використовують спрощену систему реєстрації компаній і пільгове оподаткування окремих країн, що отримали назву офшорних зон, які гарантують підвищену конфіденційність розрахункових рахунків. Перелік офшорних зон оприлюднений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 року № 53-р, згідно з яким на сьогодні, у світі нараховується понад 40 офшорних зон. До переліку країн включені Острови Кука, Домініканська Республіка, Єгипет, Гватемала, Угорщина, Індонезія, Ізраїль, Ліван, Маршалові острови, Нігерія, Філіппіни, Росія та інші [93].

Офшорні компанії

це комерційні структури, зареєстровані в країнах з пільговим режимом оподаткування під виглядом банків, страхових компаній, комерційних організацій, що для прикриття, займаються купівлею і реалізацією різноманітних готових товарів, які реалізують через свої спеціально створені магазини.

Такі компанії мають свої рахунки в банках, адреси службовців і займаються лише „законними” операціями. Насправді, крім установчих документів і рахунків в банку вони ніяких активів не мають (іноді такі компанії називають паперовими). Структуру таких компаній можна порівняти з коралами, які абсолютно порожні всередині і мають складну внутрішню будову (форму).

Основна мета діяльності коралових компаній полягає в тому, що розрахунковий рахунок компанії в банку має подвійну, потрійну, а іноді і більш високий рівень конфіденційності, за допомогою якого здійснюється перевід коштів у будь-якому напрямі. Діяльність цих компаній можна порівняти з трубопроводом, через який перекачуються грошові маси іншим більш віддаленим фірмам для приховування дійсних джерел прибутків.

Коралові компанії часто реєструються на місцевих жителів іноземної держави, які досконало знають закони офшорних держав. Такі особи отримують процентну винагороду від кількості проведених операцій.

Використання офшорних, коралових підприємств в офшорних зонах є способом виведення коштів з реального сектора економіки і вивезення їх за межі України, що сприяє криміналізації приватизаційних процесів, збагаченню посадових осіб і зменшенню обігових коштів підприємств, та легалізації „брудних” коштів.

Знання працівниками міліції різновидів фіктивних підприємств схем і способів, за якими вчиняється фіктивне підприємництво та інші правопорушення, пов’язані з ним, дозволяє максимально точно визначити характер і вид правопорушень, що мають значення в процесі документування та розслідувані. Як показав аналіз дослідження, існує тісний діалектичний взаємозв’язок між різновидами фіктивних підприємств, схемами і способами їх протизаконного використання, причинами і умовами, які сприяють вчиненню правопорушень, що надає можливість правоохоронним органам зосередити зусилля на їх запобіганні, виявленні і викритті.

Висновки до розділу 1

Проведене дослідження загальної характеристики фіктивного підприємництва дозволяє зробити такі висновки:

1. Підприємницька діяльність і ринкові відносини розвивалися залежно від державного устрою і ставлення держави до приватної власності. Передумовою виникнення фіктивного підприємництва є підприємницька діяльність.

2. Приватна власність, ринкові відносини, що є основою підприємницької діяльності набули практичного і теоретичного розвитку в країнах Західної Європи. Через історичні обставини підприємницька діяльність на території нашої держави не мала високого рівня розвитку.

3. У зв’язку з категоричною забороною і неврегульованістю соціалістичною державою ринкових відносин, приватної власності і підприємницької діяльності, фіктивне підприємництво розвинулось у формі фіктивних кооперативів.

4. Законодавство радянського періоду, встановлювало відповідальність за приватнопідприємницьку діяльність, що в умовах відсутності правового регулювання такої діяльності сприяло розвитку фіктивного підприємництва.

5. В Україні, внаслідок правової неузгодженості діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з відповідальністю за фінансові правопорушення, фіктивне підприємництво набуло нових видів і форм в стратегічних для економіки держави сферах: і становить суспільну небезпеку.

6. Пропонується доповнити ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення „Порушення порядку провадження господарською діяльністю”,

після слів: „Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом”

, словами: „або провадження господарської діяльності суб’єктом господарювання зареєстрованого з порушення порядку (встановлених правових норм) реєстрації без перереєстрації його в державних органах

власником (співвласниками) після придбання суб’єкта господарювання і далі за текстом

.

7. Доповнити ст. 166-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення „Неправомірні угоди між підприємцями”

після слів „Укладення угод, спрямованих на встановлення (підтримування) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших підприємців”

, словами: „або укладення угод спрямованих на сприяння заволодінню товарно-матеріальними, грошовими цінностями, ухилення від оподаткування іншими суб’єктами господарювання тощо” і далі за текстом.

8. Пропонується наукове визначення узагальненого поняття соціального явища фіктивного підприємництва, як неіснуючої, недійсної, нелегітимної (незаконної) відповідно до встановленого законодавства господарської комерційної діяльності, яка проваджується від імені (фіктивних) суб’єктів господарювання різних видів і форм, або з використанням тільки їх реквізитів як засобу

для заволодіння товарно-матеріальними цінностями або отримання інших неконтрольованих прибутків. Наслідки незаконної діяльності вчинених при фіктивному підприємництві (проступків або злочинів) скоєних винними особами регулюються відповідним законодавством.

9. Пропонується наукове поняття „фіктивного підприємства”, як суб’єкта господарювання зареєстрованого в державних органах з порушенням порядку (правових норм) державної реєстрації (на підставних, судимих, недієздатних та інших осіб, за підробленими засновницькими документами, не перереєстрованого в державних органах після придбання новим власником, порушує порядок подання звітів про зміну свого місцезнаходження та порядок подання податкових декларацій і фінансової звітності тощо). Від його імені здійснюється фіктивне підприємництво, тобто укладаються неправомірні угоди з певною метою, створюються умови для здійснення іншими фізичними чи юридичними особами протиправної діяльності поза державним контролем, ухилення від сплати податків тощо. Наявність функціонування такого підприємства приводить до його ліквідації у судовому порядку шляхом визнання установчих документів та укладених ним угод недійсними і скасування державної реєстрації. Наслідки протиправних дій осіб винних у створенні або використанні фіктивного підприємства регулюються відповідним законодавством;

Реалізація змін до законодавчих норм дозволить правоохоронним органам більш ефективно виявляти та розкривати правопорушення, які скоюються в сфері господарсько-підприємницької діяльності, правильно кваліфікувати такі діяння та призначати відповідні покарання адміністративними, слідчо-судовими органами.

Важливу роль щодо протидії фіктивному підприємництву покладається на органи державної податкової служби, зокрема на її мілітаризовані структурні підрозділи – податкову міліцію. Податкова міліція є невід’ємною структурною одиницею в системі Державної податкової служби України. У перекладі з латинської термін

система” – це є складена з частин об’єктивна єдність закономірно пов’язаних один з одним предметів [95, с. 58]. Мета і функції підрозділів податкової міліції визначена законодавством України і направлена на запобігання правопорушень, що скоюються від імені суб’єктів підприємницької діяльності у сфері підприємницької діяльності відповідно до її компетенції.

Згідно зі ст. 106 Конституції України Президент України „…утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр міністра України міністерства та та інші центральні органи виконавчої влади”. Указом Президента України від 22 серпня 1996 року в складі податкової служби України була створена

податкова поліція. Під цією назвою об’єдналися підрозділи МВС по боротьбі з кримінальним прихованням доходів від оподатковування і відділи податкових

розслідувань податкової інспекції Міністерства фінансів. Указом Президента України від 30.10.1996 р.

„

Про створення у складі Державної податкової адміністрації України Головного управління податкової поліції”, Державній податковій адміністрації підпорядковувалися підрозділи податкової поліції МВС України по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування. Законом України

„

Про внесення змін до Закону України

„

Про Державну податкову службу в Україні” від 5 лютого 1998 р податкова поліція отримала назву

„

Згідно розділу V Закону України

Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. визначені завдання, структура, функції,

Структура податкової міліції складається із Слідчого управління податкової міліції, Управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби, Департаменту боротьби з відмиванням доходів отриманих злочинним шляхом

державної податкової адміністрації України; управління податкової міліції, слідчі відділи податкової міліції, відділи по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі; відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонні й об'єднані державні податкові інспекції.

Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції ДПС України, який одночасно є Першим заступником Голови Державної податкової адміністрації.

Перший заступник начальника податкової міліції є начальником Головного управління податкової міліції ДПА України.

В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі податкову міліцію очолюють начальники управлінь податкової міліції – перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій [96].

Начальники міських, районних в містах і міжрайонних відділів є першими заступниками начальників відповідних районних адміністрацій (інспекцій) в містах та районах.

Окремий підрозділ

– це підструктура якоїсь загальної структури. Наприклад: Управління по боротьбі з корупцією та безпеки в органах ДПС України, Головне управління податкової міліції

– це окремі елементи структури ДПА України.

Оперативно-аналітичне управління

–

–

основного складу: атестованих працівників податкової міліції;

–

Щодо прав та обов'язків оперативних працівників податкової міліції, то вони витікають із:

аконів України, які регламентують діяльність підрозділів;

компетенції підрозділів податкової міліції;

–

На кожний підрозділ органів податкової міліції затверджується положення про підрозділ, де конкретизується його завдання та функції, а працівникам податкової міліції

– відповідні функціональні обов’язки.

Правові основи організації діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії податковим правопорушенням визначаються Конституцією України, чинним законодавством України, актами Президента, Кабінету Міністрів України, міжнародними нормативними актами, угодами та договорами про міждержавне співробітництво в сфері економіки. Для виявлення фактів фіктивного підприємництва та інших правопорушень підрозділи податкової міліції наділені спеціальними повноваженнями, зміст яких регламентується відомчими нормативними актами внутрішньовідомчими нормативними актами (наказами, інструкціями, Листами ДПА України) та інше. [97, с.192, 98].

запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження в справах про адміністративні правопорушення;

–

запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

Для успішного виконання завдань підрозділами податкової міліції вирішені не до кінця проблеми соціально-правової захищеності працівників податкової міліції, які визначені в наукових працях

Шкарупи В.К і Шакірової О.В.

Відповідно до чинного законодавства працівники податкової міліції уповноважені:

–

здійснювати оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною

формою, а також проводити дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживати заходів до відшкодування заподіяних державі збитків;

–

забезпечувати безпеку працівників органів державної податкової служби та захист її від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків;

–

– суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп’ютерних систем, які застосовуються для розрахунків за готівкові кошти з споживачами, та інших документів незалежно від способу надання інформації, пов'язаної з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявність посвідчень про

державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів на її проведення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмової формі проведення, довідки і зведення з питань, що виникають під час перевірок, проводити перевірки вірогідності інформації, отриманої для занесення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків інших обов’язкових платежів;

– одержувати безкоштовно від підприємств, установ, організацій, включаючи Національний банк України і його установи, комерційні банки інші

фінансово-кредитні установи, від громадян – суб'єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отриманих доходах, витратах підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності і громадян про валютні та інші розрахунки, інформацію про наявність і звертання засобів на їхніх рахунках, у тому числі про не надходження у встановлений термін валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності;

– обстежувати будь-які виробничі, складські, торгові й інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і житло громадян, якщо воно використовується як юридичну адресу суб'єкта підприємницької діяльності, а також для одержання доходів. У випадку відмовлення керівників підприємств, установ, організацій і громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження зазначених приміщень і устаткування і непредставлення документів про отримані доходи і проведені витрати органи державної податкової служби мають право визначати оподатковуваний податком дохід таких підприємств, установ, організацій і громадян на підставі документів, що свідчать про отримані ними доходів, а у відношенні громадян – також з урахуванням оподатковування осіб, що займаються аналогічною діяльністю;

– вимагати від керівників підприємств, установ, організацій і громадян діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їхнє виконання, а також припинення дій, що перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби;

– вилучати в підприємств, установ, організацій і громадян документи, що свідчать про приховання (заниженні) об'єктів оподатковування, несплаті податків, інших платежів, вилучати в громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, що порушують порядок заняття підприємницької діяльністю, реєстраційні чи посвідчення спеціальні дозволи з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи й ін.

застосовувати до підприємств, установ, організацій фінансові санкції у вигляді стягнення до бюджетів та державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми податків, інших платежів;

–

накладати адміністративні штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також на громадян, які порушують податкове законодавство;

–

„

Про Державну податкову службу в Україні”); здійснювати затримання громадян, проводити їх особистий огляд, огляд речей та транспортних засобів, що їм належать, у випадках, якщо особи підозрюються у скоєнні податкового правопорушення, корупції в органах

„

Оперативно – розшукова функція передбачає здійснення окремими спеціальними підрозділами податкової міліції в повному обсязі оперативно-розшукових заходів визначених Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність

”. Оперативно-розшукова діяльність в органах державної податкової служби

здійснюється оперативними підрозділами податкової міліції з метою викриття порушень податкового законодавства, виявлення навмисного ухилення від сплати податків, обов’язкових платежів, зборів

Для виконання покладених на працівників податкової міліції завдань наділені правами:

–

опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;

–

брати участь у перевірці дотримання податкового законодавства підприємствами, установами, організаціями та окремими особами;

–

витребувати, збирати, вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів;

–

негласно виявляти та фіксувати сліди тяжких злочинів, документи та інші предмети, які можуть бути доказами підготовки або вчинення злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, земельні ділянки;

–

здійснювати проникнення в злочинні групи або вводити в розробку окремих оперативних працівників та агентів з метою вивчення фінансової, господарської діяльності підприємств, організацій, виявлення правопорушень, зловживань і протиправних дій у сфері оподаткування в комерційних структурах, кредитно-фінансових, зокрема банківських системах, паливно-енергетичному і АПК, сферах виробництва і реалізації підакцизних товарів, зовнішньоекономічній діяльності тощо;

–

здійснювати візуальне спостереження із застосуванням фото -, кіно -, і відео зйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних заходів;

–

знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби;

–

мати гласних і негласних співробітників;

–

встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності;

–

ведення оперативних обліків і ОРС;

–

контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення;

–

отримувати від юридичних та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, які готуються або вчинені та становлять загрозу економічній безпеці суспільства і держави;

–

створювати з метою конспірації підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу або відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів, оперативних підрозділів

[102].

Крім цього, згідно ст. 22 Закону України „Про внесення змін у Закон України „Про державну податкову службу в Україні”, вона наділяється правами працівників міліції, передбаченими пунктами 1- 4, абзацами першим

–

четвертим, пункту 5, пунктами 6 — 12, 14, підпунктами "а" і "б" пункту 15, пунктами

16 — 20, абзацом першим пункту 21 і пунктами 23-30 статті До охоронної функції органів податкової міліції відноситься забезпечення безпеки діяльності податкових інспекцій, захисту їх працівників від протиправних посягань при виконанні ними службових обов’язків.

Окрім завдань, які пов’язані з кримінально-процесуальними діями пов’язаними із запобіганням злочинів у сфері оподаткування, їх розкриттям і розслідування, на податкову міліцію покладено завдання здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, які вчиняються особами при порушені податкового законодавства.

З огляду цих завдань податкова міліція здійснює адміністративну функцію, яка передбачає припинення адміністративних правопорушень, які скоюються в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності відповідно до її компетенції.

Для виконання адміністративної функції підрозділам податкової міліції надані необхідні державно-владні повноваження, згідно якими працівники підрозділів податкової міліції мають право вимагати від громадян і посадових осіб припинення порушень, а у разі невиконання цих вимог:

–

ст. 255 КУпАП)

викликати громадян і службових осіб у справах про адміністративні правопорушення та матеріалами, що знаходяться в її провадженні;

–

застосовувати в межах своєї компетенції заходи адміністративного примусу;

–

здійснювати особистий огляд, огляд речей предметів документів;

–

затримувати та тримати у спеціально відведених приміщеннях осіб, які вчинили правопорушення на строк встановленим законодавством;

–

проводити кіно- і фотозйомку, звукозапис, як допоміжні засоби попередження протиправних дій та ін.

Згідно ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення

працівники податкової міліції, мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення про:

–

порушення порядку проведення розрахунків (у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг) (cт.155-1 КУпАП);

–

про неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) порушення законодавства з фінансових питань (cт.163-2

КУпАП);

–

про зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка (cт.164-5

КУпАП);

– виготовлення, придбання, або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів (cт.177-2

До організаційної структури підрозділів податкової міліції, які здійснюють протидію фіктивному підприємництву у сфері господарської діяльності належать підрозділи оперативного управління. Підрозділи оперативного управління здійснюють такі функції:

–

виконують у межах своїх повноважень письмові доручення слідчого, вказівки прокурора, ухвали суду та постанови судів, запити державних органів, установ і організацій про проведення оперативно-розшукових заходів;

–

на підставі та в порядку, передбаченому чинним законодавством виконують запити відповідних оперативних служб України, міністерств, правоохоронних органів та іноземних держав;

–

взаємодіють з іншими інформативними підрозділами, правоохоронними органами, службами, контролюючими органами;

–

при здійсненні оперативно-розшукової діяльності дотримуються правил конспірації;

–

яльності на основі взаємодії з різними підрозділами та іншими правоохоронними органами, досудової підготовки матеріалів щодо ліквідації фіктивних підприємств.

Серед основних функцій оперативно-аналітичних підрозділів податкової міліції по протидії фіктивному підприємництву є з

бір, систематизація й аналіз інформації про: створення і функціонування фіктивних підприємств і найбільш поширені методи та способи ухилення від сплати податків, протиправні технології, що опрацьовуються та впроваджуються правопорушниками

, які забезпечують протиправну діяльність фіктивних структур. Формування масивів інформації та підготовка узагальнених матеріалів, згідно з відповідними розпорядженнями ДПА України та вказівками ГУПМ ДПА України.

Зокрема, аналітичні підрозділи виконують такі функції, щодо протидії фіктивному підприємництву:

– вивчають причини та умови, що сприяють створенню та функціонуванню фіктивних підприємств

та розроблення заходів щодо їх усунення;

– відтворюють повну та цілісну картину оперативної обстановки, тенденцій та факторів, які негативно впливають на неї та визначають на основі цього стратегічні

напрями діяльності податкової міліції;

–

озробка та розповсюдження:

а)

характерних правопорушень, які вчиняються за допомогою фіктивних підприємств;

б)

боротьби із фіктивними підприємствами у сфері оподаткування. Наприклад, оперативно-аналітичним підрозділом ГУПМ ДПА України на базі емпіричного матеріалу розроблені методичні рекомендації щодо проведення оперативно-аналітичного пошуку в ряді галузей народного господарства з виявлення правопорушень, які вчиняються з використанням фіктивних підприємств, зокрема

Методичні рекомендації по виявленню та документуванню фіктивних фірм”,

„

Методичні рекомендації щодо переносу податкових зобов’язань

„

фіктивними” фірмами та скасування їх державної реєстрації” та інші.

В структурі оперативних управлінь створені спеціальні підрозділи, які безпосередньо відповідають за стан протидії з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності, – це підрозділи боротьби з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та незаконному відшкодуванню податку на додану вартість (далі ПДВ).

здійснення заходів, спрямованих на виявлення, документування протиправної діяльності та знешкодження стійких угрупувань і осіб, які спеціалізуються на створенні та використанні фіктивних підприємств;

–

здійснення оперативно-розшукових заходів по виявленню і призупиненню діяльності фіктивних підприємств і конвертаційних центрів;

здійснення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення реально існуючих суб’єктів підприємництва, які користуються послугами фіктивних підприємств по незаконному конвертуванню коштів і ухилення від оподаткування, проведення роботи по документуванню злочинної діяльності їх посадових осіб, відшкодуванню заподіяних державі збитків;

збір і аналіз відомостей про суб’єкти підприємництва, що заявляють і одержують з бюджету відшкодування податку на додану вартість;

накопичення і систематизація інформації щодо реальних підприємств, що користуються послугами фіктивних підприємств, як для документального прикриття операцій по незаконному конвертуванню коштів і ухиленню від оподаткування, так і для незаконного відшкодування ПДВ;

супроводження та наповнення інформаційної бази даних у межах

АРМа „ФСПД” про реально існуючих суб’єктів підприємництва, що здійснюють регулярну фінансово-господарську діяльність з фіктивними структурами, про характер і розміри таких операцій;

формування бази даних і інформаційно-аналітичні системи з метою збору, аналізу та оцінки інформації щодо виявлення фіктивних структур, їх реквізитів, зокрема, по яким скасована державна реєстрація, про посадових осіб, які засновували дані підприємства, а також про їх фактичних організаторів;

виявлення і припинення фактів незаконного відшкодування ПДВ, штучного формування податкового кредиту, мінімізації податкових зобов’язань по даному виду податку, вчинених зокрема, шляхом використання фіктивних підприємств у фінансово-господарських розрахунках;

вжиття заходів щодо виявлення схем ухилення від оподаткування, у яких використовуються фіктивні підприємства;

–

здійснення контролю за якістю і своєчасністю збору пакету документів підрозділами податкової міліції для скасування державної реєстрації або визнання недійсними установчих документів підприємств з ознаками фіктивності;

–

–

–

організація та координація роботи по скасуванню в судовому порядку держаної реєстрації фіктивних СПД, угод укладених між ними і реально існуючими суб’єктами підприємництва і відшкодуванню податку на додану вартість;

–

розроблення і внесення на розгляд керівництва ДПА України пропозицій по прийняттю нових законодавчих і нормативних актів, що регламентують порядок створення і функціонування суб’єктів підприємництва, а також діяльність податкових органів;

–

–

Отже особливості діяльності підрозділів податкової міліції щодо виконання покладених на них завдань,

запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, свідчить, що ці підрозділи ведуть боротьбу, перш за все, з різноманітними правопорушеннями (злочинами і проступками), які вчиняються правопорушниками від імені суб’єктів господарювання в підприємницькій діяльності, на етапі їх створення і функціонування. Розглядаючи організаційну побудову, функції та повноваження підрозділів по боротьбі з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та незаконному відшкодуванню податку на додану вартість доцільніше було б перейменувати в підрозділи протидії фіктивному підприємництву та незаконному відшкодуванню податку на додану вартість.

„

я

к показав аналіз дослідження, залежить від багатьох факторів, один із яких – правильно продумана і чітко налагоджена організаційна робота підрозділів податкової міліції направлена на досягнення ефективних результатів з обслуговування закріплених за ними суб’єктів підприємницької діяльності в різних галузях економіки а також ліній за окремими напрямками скоєння правопорушень, як у межах

Організаційна робота підрозділів податкової міліції передбачає здійснення, з застосуванням адміністративно-правових методів, комплексу необхідних управлінських заходів зі збору відомостей (інформації, даних), для оцінки і використання,

проведення аналізу з метою вироблення, формування, прийняття та організації виконання управлінських рішень. Організаційно-управлінська діяльність підрозділів податкової міліції забезпечує безпреривне спостереження за результатами службової діяльності усіх підрозділів податкової міліції як зовнішнього так і внутрішнього середовища.

Велика роль в організації діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву відіграє керівництво підрозділами. Здійснення керівним складом підрозділів податкової міліції організаційної роботи та прийняття на цій основі управлінських і оперативно-тактичних рішень тісно пов’язані з пізнавально-аналітичним аспектом діяльності підрозділів податкової міліції, який у практиці оперативно-службової діяльності називається вивченням стану і оцінки зовнішнього середовища (оперативної обстановки) на об’єктах оперативного обслуговування.

Враховуючи, що протиправна діяльність фіктивних підприємств використовується правопорушниками практично в усіх галузях економіки, завданням керівництва підрозділів податкової міліції спрямовувати підпорядковані підрозділи на виявлення, викриття фіктивних підприємств, їх ліквідацію та забезпечення стягнення заборгованості з таких підприємств у бюджет. Як складова частина управлінської діяльності організаційна робота у підрозділах податкової міліції, що протидіють фіктивному підприємництву здійснюється на всіх рівнях у межах компетенції, вона притаманна кожному структурному підрозділу й співробітнику, але й характерна для спеціалізованих підрозділів податкової міліції.

Методика організаційної роботи направленої на виявлення правопорушень які вчиняються від імені фіктивних підприємств полягає в поєднанні гласних і негласних заходів.

Гласні заходи – це такі, що здійснюються працівниками податкової міліції в процесі виконання покладених на них службових завдань без спеціальних прийомів (заходів) конспірації до осіб, стосовно яких вони проводяться. Серед гласних заходів, що здійснюються щодо протидії фіктивному підприємництву, найчастіше застосовуються попереджувальні (профілактичні); адміністративні; слідчі та інші дії працівників податкової міліції.

Дії з реалізації гласних заходів щодо протидії фіктивному підприємництву можуть проявлятися в різноманітних формах:

– опитування осіб за їх згодою та використання їх добровільної допомоги в виявленні фіктивних фірм;

– ініціювання перед керівництвом органів податкової служби про проведення позапланової перевірки фіктивних суб’єктів господарювання;

– участь працівників міліції у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств з ознаками фіктивності та підприємств, які контактували з ним;

– направлення запитів на отримання документів та їх аналіз, що стосується протиправної діяльності фіктивних підприємств;

– відвідування жилих, службових та інших приміщень за згодою власників або мешканців для з’ясування обставин вчинених правопорушень фіктивними підприємствами;

– підготовка необхідного пакету документів для направлення в суд з метою скасування судом засновницьких документів фіктивних підприємств та укладених з ним угод та інші.

Практична діяльність податкової міліції з використання гласних заходів настільки різноманітна, що розглянути всі її форми неможливо. Головне при проведенні гласних заходів щодо протидії фіктивному підприємництву – це витребування і аналіз перш за все документів, які є підставою для створення підприємств (засновницькі документи (статут), наявність дозволів, ліцензій, тощо. Встановлення і перевірка за спеціальними обліками осіб на яких зареєстровані фіктивні підприємства. Для виявлення окремих правопорушень, які здійснювалися фіктивними підприємствами важливого значення набуває здійснення економіко-правового аналізу фінансово-господарської діяльності таких суб’єктів господарювання тощо.

Негласний характер оперативного напряму є весь комплекс оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом України

„

Про оперативно-розшукову діяльність”, іншими нормативними актами, а також відомчими нормативними актами ДПА України. Особлива увага повинна приділятись

–

при якому здійснюється збір необхідної для планування інформації, її вивчення і оцінка, а якщо така інформація відсутня або її недостатньо, то проводяться заходи для її отримання;

–

основний

– це

фіксація результатів планування у відповідних письмових документах (довідках, схемах, таблицях, графіках).

У структурному аспекті система планування роботи підрозділів податкової міліції по виявленню правопорушень пов’язаних з фіктивним підприємництвом включає такі організаційні форми:

–

міжвідомчі координаційні плани; здійснюються з метою координації діяльності підрозділів податкової міліції ДПС, МВС, СБУ, суду, прокуратури, різноманітних відомств, підприємницьких структур щодо протидії з фіктивним підприємництвом;

–

організаційно-управлінські плани, передбачають складання поточних (квартальних, річних) і перспективних (на три, п’ять і більше років) планів спрямованих на протидію фіктивному підприємництву. Таким чином, поточне планування призначене вирішити найближчі завдання, а перспективне – подальші.

Крім перспективного і поточного планування в організації оперативно-cлужбової підготовки особливе місце належить індивідуальному плануванню працівників податкової міліції і керівників, що є ефективним засобом підвищення продуктивності роботи, сприяє чіткому і своєчасному виконанню функціональних обов’язків.

В індивідуальному (особистому) плануванні зазначаються заходи, відображені у планах роботи працівників податкової міліції в цілому, а також діяльність по безпосередній участі в попередженні, виявленні та викритті правопорушень пов’язаних з фіктивним підприємництвом.

Структура, форма і техніка підготовки проектів планів сприяють зручному користуванню планами, правильному розумінню і виконанню заходів, у яких охоплюються напрями діяльності: конкретність запланованих заходів; чітке визначення

виконавців і терміни виконання; логічна послідовність розділів плану, лаконічність викладення змісту плану тощо.

Реалізація планів забезпечується правильною розстановкою кадрів, здійсненням контролю за виконанням намічених цілей, внесенням коректив; взаємодією з іншими правоохоронними органами тощо [Дод. Б].

Стабільність отримання оперативної інформації залежить від правильної розстановки працівників податкової міліції, небажаних і частих їх переміщень. На думку автора, необхідно враховувати професійну і моральну підготовленість працівника податкової міліції, його схильність, бажання, можливості, рівень знань а також психологічні особливості при визначенні обсягу і складності визначеної ділянки роботи. Врахування таких особливостей дозволить керівникам підрозділів податкової міліції приймати правильне рішення й ефективно впливати на стан вчинення правопорушень. У випадку перестановки або при призначені нового працівника податкової міліції, потрібно не формально, як це часто буває, передавати справи а й надавати йому, як тільки це можливо, найбільший обсяг інформації про специфіку роботи.

Новопризначеному працівнику податкової міліції необхідно роз’яснювати особливості виявлення і викриття податкових правопорушень особливо таких, які пов’язані із створенням та функціонуванням фіктивних підприємств, сприяти встановленню ділових контактів з керівниками та працівниками суб’єктів підприємництва на об’єктах обслуговування. Завдання працівників податкової міліції – перекрити всі криміногенні об’єкти, де можуть бути вчинені економічні правопорушення. Працівник податкової міліції повинен вміти застосовувати гласні і негласні оперативно-розшукові заходи отримання оперативної інформації які використовуються в практичній діяльності правоохоронних органів

[110].

„

заслуховування звітів працівників міліції за той чи інший період [Дод. Б].

Діяльність керівника включає в себе розподіл обов’язків між співробітниками, інструктування, навчання, контроль, узгодження, забезпечення взаємодії різних служб та інше.

В цілому, діяльність керівників підрозділів податкової міліції і їх підлеглих

працівників полягає в правильній організації оперативного обслуговування об’єктів, галузей економіки, одним із завдань якої є своєчасне безперервне надходження оперативної інформації про підготовку або вчинення правопорушень.

Від керівників підрозділів податкової міліції залежить належне планування і розстановка підлеглих працівників, чітке визначення їх функціональних обов’язків, використання можливостей кожного співробітника і його спеціалізації, здійснення професіональної роботи, максимальне використання всіх можливостей щодо протидії фіктивному підприємництву.

Отже організація роботи

підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву – це система ціленаправлених заходів, які здійснюються керівниками податкової міліції ДПА України з метою належного морально-психологічного та організаційного забезпечення її діяльності, а також взаємодіючих з нею підрозділів та ефективного управління особовим складом, організації ділового контролю та надання практичної допомоги підлеглим структурам та працівникам.

Для проведення організаційної роботи керівництвом підрозділів, найчастіше виявляються такі елементи адміністративного впливу суб’єкта управління на об’єкт: розпорядження, наказ, вказівка, заборона та інше. Важлива роль в організації роботи працівників податкової міліції є метод переконання, особистий приклад керівника, як виховний вплив на підлеглих.

Організаційну роботу з протидії фіктивному підприємництву здійснюють

працівники податкової міліції, які займаються безпосереднім пошуком джерел отримання інформації щодо створення та функціонування фіктивних підприємств. Відмінність організації роботи керівного складу податкової міліції і їх підлеглих працівників в тому, що підлеглі працівники користуються не адміністративно-дисциплінарними, а адміністративно-примусовими методами впливу на об’єкт своєї діяльності.

Для підвищення професійних навичок і специфіки роботи в фінансово-економічній сфері доцільно було б створити курси з протидії фіктивному підприємництву на базі Інституту післядипломної освіти при Національному університеті ДПС України з подальшим складанням заліку і лише після успішної його здачі допускати їх до самостійної роботи.

Впровадити на базі факультету податкової міліції Національного університету державної податкової служби України підготовку спеціалістів, які б готували фахівців для боротьби з економічними правопорушеннями не тільки за спеціальністю „правоохоронна діяльність”, а й за економічними спеціальностями, з обов’язковою спеціалізацією в кредитно-фінансовій та інших сферах економіки.

Закон України „Про державну податкову службу в Україні (ст.8) визначає, що податкові органи України та її територіальні підрозділи здійснюють зокрема, функцію організації роботи щодо створення інформаційних систем, автоматизованих робочих місць та інших засобів інформації і комп’ютеризації робочих місць органів державної податкової служби.

Сьогодні інформаційна система в ДПС складається з

Центральної бази даних

(ЦБД) податкових органів до складу якої входять: Державні реєстри платників податків юридичних і фізичних осіб; Державний реєстр платників ПДВ; реєстри прибуткових та неприбуткових організацій, підприємств; реєстр постійних представництв нерезидентів; реєстр фіктивних підприємств та фіктивних податкових накладних; реєстр втрачених паспортів; масив суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, зокрема таких, які акредитовані на митних постах; реєстр інформації про стан розрахунків

(подекадної) платників з бюджетом (АІС „Галузь”), (АІС „Пільги”); Національний план контрольно-перевірочної роботи; інформація про реалізацію акцизних марок (АІС „Акцизні марки”) тощо. Вдосконалюється

корпоративна інформаційна мережа, що надає можливість податковим органам використовувати інформацію ЦБД та інформаційних архівів інших міністерств (Держмитслужби, Держказначейства Держкомстату, Мінфіну, банків тощо).

Діяльність податкової міліції щодо протидії правопорушенням у сфері оподаткування пов’язана із використанням різноманітних механізмів протизаконного ухилення від оподаткування (використання фіктивних, транзитних підприємств, конвертаційних центрів, провадження підприємницької діяльності без реєстрації в державних органах, укладання неправомірних угод, проведення псевдооперацій тощо). Інформація щодо протиправну діяльність суб’єктів підприємництва та рух грошових коштів і товарів міститься в різних первинних документах, документах бухгалтерського обліку, податковій звітності, тощо.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції відіграє важливу роль щодо протидії фіктивному підприємництву та пов’язаним з ним іншим податковими правопорушеннями.

Семир’янов Д.Я. виділяє дві функції інформаційно-аналітичної роботи підрозділів податкової міліції

114, с.161

]

.

Для нашої країни проблема організації комп’ютерного інформаційного пошуку ознак фіктивної діяльності суб’єктів господарювання має особливу гостроту і специфіку. По-перше, існуюча інформаційна система в податкових органах не задовольняє потребу підрозділів податкової міліції в перевірці

суб’єктів господарювання і результатів їхньої фінансово-господарської діяльності (наприклад, за наявними базами даних директором СПД тривалий час може числитися особа, яку вже давно звільнено, а засновником – особа, яка уклала та нотаріально засвідчила договір відчуження підприємства). По-друге, відсутність інформаційного забезпечення є причиною високого рівня тіньової економіки, яка, відповідно, залишається поза офіційною статистикою та податковим контролем. По-третє, високим залишається рівень використання готівкових розрахунків, які не враховуються офіційною статистикою. Нарешті, законодавчо і практично не вирішена велика кількість питань контролю за витратами і доходами фізичних і юридичних осіб, інформаційної взаємодії правоохоронних, контролюючих і інших державних органів. У зв’язку з цими та іншими причинами, на жаль, впровадження окремих методик боротьби з фіктивними підприємствами не знаходять адекватного застосування в умовах української економіки.

Незважаючи на наявність істотних проблем, підрозділами податкової міліції здійснюється розробка методик і алгоритмів інформаційного пошуку,

накопичено практичний досвід їхнього застосування.

Основу методик інформаційного пошуку становить методи зіставлення великих масивів різної інформації про платників податків і розпізнавання ознак фіктивної діяльності, скоєння податкових та інших правопорушень. Особливе значення для вирішення пошукових інформаційно-аналітичних завдань має інформація про платників податків і їх фінансово-господарську діяльність, зосереджену як у внутрішніх, так і у зовнішніх, стосовно податкової міліції, власників інформаційних ресурсів.

Як показав аналіз практичної діяльності підрозділів податкової міліції, які здійснюють протидію фіктивному підприємництву, велика роль відводиться застосуванню методу економіко-правового аналізу діяльності суб’єктів господарювання.

Економіко-правовий аналіз передбачає застосування спеціальних прийомів виявлення негативних тенденцій у діяльності одного або групи підприємств регіону, галузей господарювання. До них відносяться такі економічні прийоми, як групування, порівняння, визначення відносності величин, балансовий метод та інше.

Економіко-правовий аналіз включає в себе систему прийомів і методів економічного дослідження, обґрунтованих показників господарської діяльності підприємств незалежно від виду організаційних форм підприємств та форм власності, який спрямований на виявлення економічних правопорушень, у тому числі і в сфері оподаткування. Аналізуються техніко-економічні, бухгалтерські, статистичні та інші показники виробничо-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, їх оцінка і порівняння з базовими показниками випуску продукції, дотримання стандартів і норм, правил збереження і реалізації, сплати податків і зборів, наявність відхилень від діючого нормативно-правового регулювання, які розглядаються в статистиці та динаміці як наслідок впливу загальних і суб’єктивних факторів господарської діяльності.

Під час проведення економіко-правового аналізу враховуються різні ознаки, що характеризують суть фіктивного суб’єкта підприємництва:

–

відсутність СПД за юридичною адресою;

–

постійне надання в податкові органи відомостей про призупинення господарської діяльності;

–

фіктивності”, також можуть

бути використані:

–

–

–

–

–

зробити вибірку офіційних та неофіційних каналів отримання інформації (газети, журнали, об’яви, інформація негласних джерел, інших правоохоронних органів тощо), визначитись з юридичними фірмами які надають послуги з реєстрацією підприємств „під ключ”, провести подальші оперативно-розшукові заходи з метою встановлення їх причетності до створення ФСПД.

– в

вивчити результати документальних перевірок підприємств, кримінальні справи, раніше порушені відносно посадових осіб ФСПД, інформаційні бази даних, іншу наявну інформацію щодо осіб на яких раніше реєстрували фіктивні підприємства, осіб, які мали відношення до реєстрації, організації та злочинної діяльності фіктивних підприємств, планування злочинних схем фінансово-господарської діяльності підприємств, посадових осіб банківських установ, в яких найчастіше відкриваються рахунки ФСПД, перевірити їх по спецобліках і провести інші оперативно-перевірочні заходи направлені на встановлення їх повторної причетності до фіктивних фірм.

Для викриття фіктивності підприємств необхідно:

– отримати (копії) документів про держреєстрацію ФСПД, про облік у податкових органів, про отримання дозволу на виготовлення печатей ФСПД;

– отримати документи, які свідчать про характеристику та зміст фінансово-господарської діяльності та вчинення правопорушень з використанням ФСПД;

– опитати працівників органів державної влади, які реєстрували підприємство органів податкової служби, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування та інших щодо порушень порядку реєстрації ФСПД;

– опитати осіб, допомога яких була використана у процесі реєстрації (придбання) ФСПД;

– затримати та опитати осіб, які реєстрували ФСПД;

– установити осіб, які фактично організували зареєстрували (придбали) ФСПД, (час, місце, спосіб реєстрації (придбання) ФСПД, способи вчинення злочинів з використання ФСПД, розмір заданої шкоди інші докази та відомості, що свідчать про факт вчинення фіктивного підприємництва, та інших суміжних злочинів);

– опитати осіб, які брали участь у виконанні окремих господарських операцій;

– провести комплекс ОРЗ для встановлення місць зберігання майна, грошових коштів, цінностей одержаних злочинним шляхом;

– накласти арешт на майно осіб, які вчинили фіктивне підприємництво;

– провести комплекс ОРЗ по супроводженню розслідування фіктивного підприємництва та інших злочинів, проведення окремих слідчих дій (виконання окремих доручень слідчих, збирання додаткових матеріалів тощо);

– призначити та провести документальні ревізії, експертизи (перевірки фінансово-господарської діяльності ФСПД) та інше.

Матеріали отриманої і перевіреної інформації щодо осіб, що готують або вчиняють злочини, з використанням фіктивних структур, які підслідні підрозділам податкової міліції, можуть бути підставою для заведення ОРС з метою здійснення подальших перевірочних та оперативно-розшукових заходів щодо їх викриття і притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності. Факти встановлення фіктивності підприємств можуть бути підставою для претензійної роботи в судах направленої на стягнення до бюджету коштів і їх ліквідації.

Одним з розповсюджених способів вчинення податкових правопорушень є приховування доходів через пов’язані допоміжні (транзитні) фіктивні фірми. Як правило, такі фірми створюються спеціально для проведення операцій з приховування доходів, отриманих основною фірмою. Найчастіше керівниками цих фірм є особи, пов’язані з фактичними керівниками головної організації. Їх виявлення здійснюється шляхом аналізу відомостей про засновників, керівників фірм. Установлюються родинні зв’язки, вивчаються фінансові і господарські відносини підприємств. У результаті складається схема взаємозв’язків юридичних і фізичних осіб, на підставі якої відпрацьовуються певні версії.

Виявлення ознак так званих „транзитних” підприємств, що маскують взаємовідносини легального “сумлінного” платника податків з фіктивним підприємством, відбувається завдяки застосування двох способів їх виявлення:

1) вивчення платіжних і первинних документів реальних підприємств, при яких виявляються основні постачальники товарів (робіт і послуг);

2) вивчення інформації баз даних АРМ

ФСПД”, при яких виявляються підприємства, що систематично перераховують кошти на рахунки ФСПД.

Одним з шляхів боротьби з фіктивними, транзитними підприємствами,

що заслуговує уваги і поширення, є застосування методики розробленої в УПМ ДПА в Київській області. Вона базується на аналізі наявних у податкові службі інформаційних масивів, де відбираються податкові декларації даних щодо обсягів операцій з реалізації товарів (робіт, послуг), здійснюється їх порівняння, проводиться аналіз відмінностей таких операцій. Кінцевим результатом проведеного аналізу повинна бути схема, яка відображає повну картину фінансово-господарських операцій, від постачання матеріальних цінностей і проведення розрахунків за них і до їх споживання.

Отриману інформацію необхідно терміново перевірити, враховуючи, що

транзитні” підприємства існують не менше 3-6 місяців, не мають систематизованого податкового і бухгалтерського обліку, у цих підприємствах можуть бути розрізнені первинні бухгалтерські документи, що підтверджують відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) легальним підприємствам. У випадках відсутності договорів і первинних документів, на підставі яких грошові кошти перераховуються з рахунку

транзитної” на рахунки ФСПД, застосовується до таких підприємств адміністративний арешт активів для подальшого стягнення їх до бюджету [115].

Виявлення ознак конвертаційних центрів необхідно починати з вивчення руху коштів на розрахункових рахунках у банках, оскільки одним із найбільш важливих ознак можливої незаконної діяльності суб’єкта господарювання є операції з перерахування великих сум коштів через банківські рахунки. Такі відомості можна отримати в комерційному банку, в якому відкриті рахунки фірми або в регіональній Рахунковій палаті при Національному банку України.

Для виявлення таких ознак на цьому етапі можна використовувати як наявність інформаційних систем, так і інформацію від інших контролюючих і правоохоронних органів. Реквізити фірми (у тому числі і код ЄДРПОУ), звіряються з базою даних платників податку (відповідно до ст. 5 Закону України

„

Про систему оподаткування” банки зобов`язані в 3-х денний термін повідомити ДПА про відкриття нового розрахункового рахунку свого клієнта), встановлюється, чи не подавалися в ДПІ звіти про відсутність будь-якої діяльності за зазначений період (встановити рух коштів на розрахункових рахунках). Необхідну інформацію треба одержувати із суворим дотриманням вимог конфіденційності, з метою попередження можливого

]

.

Для отримання необхідної інформації про фіктивну діяльність суб’єктів підприємницької діяльності податковою міліцією використовуються наявні інформаційні системи податкових органів, таких як: АРМ „Облік”, АРМ „Пошук АРМ „Паспорт”, АРМ „Митниця”, АРМ „Звіт”, АРМ „Аудит”, АРМ „ФСПД” та інші інформаційні бази даних органів статистики, Ліцензійної палати, Національного банку, Державної митної служби, Міністерства фінансів України, КРУ, МВС та інших державних, контролюючих та правоохоронних органів України.

Роздробленість відомчих інформаційних систем органів податкової служби і правоохоронних органів не забезпечують якість і надійність різносторонньої інформації, особливо про організаторів, які займаються організацією фіктивних фірм. (Наприклад, створюючи на короткий термін фіктивні фірми, організатори вчиняють злочини, які розслідуються одними правоохоронними органами, а через певний час організовуються нові фіктивні підприємства для вчинення злочинів, які в компетенції інших

правоохоронних органів). Все це призводить до зниження ефективності боротьби з фіктивними підприємствами.

З метою інформаційно-аналітичного забезпечення цієї складної і трудомісткої роботи, що вимагає аналізу і перевірки величезної кількості документів, доцільно було б розробити і використовувати на практиці відповідні методики й автоматизовані інформаційні технології.

Якісно новим та перспективним напрямком інформаційно-аналітичного забезпечення управління підрозділами податкової міліції є розробка і впровадження методики автоматизованого аналізу податкової та бухгалтерської звітності платників податків у пов’язаних економічних структурах. Звичайно у процесі податкових розслідувань і перевірок вивчається податкова звітність, первинні й інші документи окремих суб’єктів господарювання. Однак роздільне дослідження результатів господарської діяльності взаємозалежних економічних структур, як правило, не дає бажаного результату. Розроблювана методика дозволяє за наявною інформацією про засновницькі, договірні, родинні й інші зв'язки фізичних і юридичних осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів у сфері оподаткування,

виділяти структури зв'язків, задіяних у схемах фінансово-господарської діяльності групи підприємств чи фізичних осіб.

Такі структури можуть включати розгалужену мережу зв’язків фізичних осіб, комерційних, банківських і кредитних підприємств і організацій, задіяних у вчиненні масштабних і витончених злочинів. Після виявлення схем руху товарних і грошових мас добувається і вводиться в банк даних системи інформація про господарську діяльність (балансові звіти, декларації про доходи), нерухомість, кредитні і банківські операції, а також відомості про кредиторську і дебіторську заборгованість об'єктів виявленої економічної

структури.

Потім

з урахуванням

виявлених взаємозв’язків установлюються шляхи руху конкретних товарно-грошових мас. Аналіз такої системи дозволяє виявити ознаки приховування доходів від оподаткування і місця концентрації незаконно одержуваних коштів. У сукупності з аналізом криміногенних зв'язків, описувана методика дозволяє розкривати цілісну картину організованих злочинів у сфері оподаткування.

У результаті перевірки наявної інформації може бути виявлено окремий склад злочинів або адміністративних правопорушень: хабарництво, підробка документів, порушення порядку заняття господарською чи банківською діяльністю, шахрайство, службове підроблення і тощо.

Всю отриману інформацію щодо фіктивного підприємництва оперативні працівники повинні ретельно перевірити

навіть тоді, коли в діях особи відсутні ознаки злочину або є адміністративні чи фінансові порушення. Це необхідно для того, щоб не допустити ухилення від відповідальності винних осіб, виявити причини та умови, які сприяють скоєнню правопорушень, злочинів, корупційних діянь і тощо. [120, с. 104].

Формуванню системи інформаційного права та к[123, с. 144].

Виходячи із цього і враховуючи пропозиції Білоуса В.Т. щодо створення міжвідомчої інформаційної бази з легалізації відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом [124, с. 131 — 133], на нашу думку, важливо об’єднати інформаційні системи органів державної податкової служби та інших відомств із впровадженням єдиних інформаційних технологій в один автоматизований інформаційний банк даних (далі АІБД), який функціонував у системі ДПС України. Тут сконцентровувалися б дані про реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності і їх засновників як платників податків, господарські і фінансові операції та інша необхідна для правоохоронних органів інформація, що сприяла б викриттю економічних злочинів. З метою несанкціонованого проникнення в інформаційні бази даних необхідно передбачити заходи

відповідно до [126, с. 157 — 159].

2.4. Організація діяльності підрозділів податкової міліції щодо профілактики фіктивного підприємництва та ліквідації фіктивних підприємств

Профілактика правопорушень, у спеціальній літературі адміністративного права,

нейтралізацію причин і умов скоєння правопорушень, протидія

асоціальним вчинкам, формування правомірної

поведінки громадян і посадових осіб.

Профілактика правопорушень

зіставлення даної категорії з суміжними поняттям протидією

категоріями і по суті їх не розділяють.

розуміти діяльність, мета якої

запобігти, не допустити

їх причин, так і шляхом переривання триваючої протиправної діяльності

–

термін широкого вживання. Крім терміна

„

профілактика правопорушень”, часто використовується і такі як

„

запобігання”,

Залежно від ієрархії причин та умов правопорушень у структурі їх попередження виділяють наступні види: загальносоціальна, спеціальна та індивідуальна профілактика [130].

На думку Литвинова О.М., загальносоціальна профілактика правопорушень є вирішення суспільством широкого комплексу соціально-економічних та культурно-виховних завдань, які базуються на радикальній реформі господарського механізму, правового регулювання в різних сферах та досягнення економічних результатів в цілому в державі, забезпечення законних прав і свобод громадян, підвищення загальної етичної, політичної трудової, правової культури та інше.

Спеціальна профілактика правопорушень полягає у здійсненні державними органами та установами та іншими громадськими організаціями попереджувальних заходів, спрямованих на захист суспільства від протиправної поведінки окремих осіб, унеможливлення вчинення ними суспільно-небезпечних діянь.

Індивідуальна профілактика правопорушень має цілеспрямовану, спеціальну направленість окремих заходів, які застосовуються для встановлення та усунення причин і умов та інших детермінант злочинів, застосування спеціальних методів і прийомів знань та навичок регулювання соціальних відносин з метою встановлення осіб, від яких можна очікувати скоєння правопорушень і проведення заходів щоб не допустити становлення їх на протиправний шлях [131].

У кримінологічному аспекті спеціальної профілактики це попередження правопорушень з застосування системи соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення причин та умов їх вчинення, що здійснюється правоохоронними органами, яким належить провідна роль у запобіганні та ліквідації злочинності [132, с. 22].

Якщо проаналізувати кримінологічну літературу, то ми не знайдемо жодного концептуального трактування відповідних понять та їх співвідношення, оскільки вказані терміни використовуються не тільки в кримінологічному аспекті, але й зокрема в медичній практиці, під терміном „профілактика”

розуміються заходи, спрямовані на забезпечення високого рівня здоров’я з метою попередження захворювань [133].

У кримінально-правовому значенні спеціальна профілактика означає попередження злочинів із застосування сукупності різних взаємопов’язаних між собою заходів, що проводяться як державними, так і громадськими організаціями і спрямовані на те, щоб не допустити злочини й усунути умови, які їх породжують [134].

У теорії організації оперативно-розшукової діяльності оперативно-розшукова профілактика становить систему цілеспрямованих оперативно-профілактичних та інших передбачених чинним законодавством заходів, що проводяться стосовно осіб, від яких можна очікувати вчинення правопорушень, для здійснення оперативного контролю за ними, профілактичного впливу на них з метою попередження злочинів, які готуються [135].

У діяльності податкової міліції, згідно з ст.19 Закону України

Про державну податкову службу в Україні”, визначено, що однією із першочергових завдань її діяльності є запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування .

Завданням спеціальних підрозділів по боротьбі з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та незаконним відшкодуванням ПДВ та інших підрозділів

направлених на виявлення фіктивних підприємств на стадії створення і функціонування з подальшою їх ліквідацією, відшкодуванням збитків, заподіяних державі.

Отже профілактика фіктивного підприємництва, як антисоціального явища, передбачає еволюційний розвиток суспільства і суспільних відносин, удосконалення правового функціонування суб’єктів господарювання незалежно від форми власності (загальносоціальна профілактика), здійснення уповноваженими державою підрозділами податкової міліції попереджувальних заходів спрямованих на захист суспільства і суспільних відносин від протиправної діяльності окремих осіб (спеціальна профілактика), застосування спеціальних прийомів встановлення їх, впливу, нагляду та контролю за їх поведінкою (індивідуальна профілактика).вибір форм і методів

впливу на них.

Організаційно-тактична модель попередження фіктивного підприємництва підрозділами міліції має ряд послідовних етапів: вивчення, аналізу, оцінки інформації, яка є в наявності і визначення напряму її додаткового пошуку; оперативно-пошукова робота з виявленню умов, які сприяють вчиненню правопорушень, пов’язаних з фіктивним підприємництвом, і осіб, які можуть їх вчинити; систематизація і аналіз отриманої інформації; визначення профілактичних заходів; усунення негативних умов; оцінка ефективності профілактичної роботи

Вивчення причин та умов правопорушень і злочинів доповнюється аналізом справ про стягнення збитків із фіктивних СПД, які розглядаються в порядку цивільного судочинства в господарських судах. Працівниками податкової міліції при проведенні оперативно-попереджувальних заходів протидії фіктивному підприємництву використовуються можливості негласних джерел інформації, опитування осіб, які можуть володіти інформацією про причини правопорушень та умови, що сприяли їх учиненню. Такі заходи носять негласний характер і вживаються лише тоді, коли гласним шляхом виявити обставини вчинення злочину неможна або надзвичайно важко, оскільки, як показав аналіз дослідження, правопорушники є компетентними особами, ретельно приховують свої дії від сторонніх осіб, детально планують вчинення правопорушень. При цьому потрібно знати, що фіктивне підприємництво і правопорушення, які вчиняються, пов’язані з ним, відносяться до прихованих (латентних) правопорушень.

З огляду на сукупність пошукових заходів підрозділів податкової міліції в сфері підприємництва, пріоритетними повинні бути заходи запобіжного характеру, тобто здійснення загальної та індивідуальної профілактики щодо протидії фіктивному підприємництву. Лише на підставі таких напрямів виникає можливість вжиття цілеспрямованих заходів для усунення кримінологічних факторів, прогнозувати появу нових способів вчинення правопорушень,

встановлювати та визначати роль їхніх учасників.

Крім того, в попередженні фіктивного підприємництва підрозділами податкової міліції недостатньо використовуються можливості, контрольно-ревізійних служб, податкових інспекцій, митних органів та інших установ, які повинні при виявлені ознак фіктивності своєчасно подавати інформацію в оперативні підрозділи правоохоронних органів згідно з чинним законодавством.

До заходів загальної профілактики відноситься інформування населення, службових осіб, суб’єктів господарської діяльності через засоби масової інформації, проведення лекцій і бесід про юридичну відповідальність за дії осіб, які використовують фіктивні підприємства, щоб незаконним шляхом отримати товарно-матеріальні та грошові цінності держави, інших СПД або громадян, незаконно відшкодувати кошти у держави, легалізувати кошти отримані незаконним шляхом чи ухилитися від сплати податків. Але при використанні таких заходів є деякі недоліки, а саме: не у всіх бесідах, публікаціях про фіктивне підприємництво потрібно детально описувати механізми вчинення цих злочинів, без урахування складу аудиторії, оскільки замість очікуваних результатів попередження можемо отримати зовсім протилежний

результат.

Досягнення мети індивідуальної профілактики фіктивного підприємництва, як показав аналіз дослідження, передбачає вирішення цілого комплексу завдань, до яких відносяться: виявлення осіб, які можуть вчинити такі правопорушення та постановка їх на облік; вивчення оточення, способу життя цих осіб;

–

–

Підставні” особи, яких підбирають організатори фіктивних СПД

це окремі специфічні категорії громадян, які не мають постійної роботи, місця проживання, психічно або тяжкохворі, нарко- або алкогольно залежні, пенсіонери, студенти, раніше засуджені чи особи які ведуть аморальний спосіб життя, тощо, які за незначну винагороду погоджуються відкрити на себе підприємство (у деяких випадках не усвідомлюючи цього). Виконавши всі необхідні формальності при постановці підприємства на облік у державних і податкових органах, відкритті рахунків у банківській установі, надалі ці особи, як правило, ніякої участі в господарській діяльності зареєстрованого підприємства не беруть.

Для встановлення і викриття таких осіб працівники податкової міліції використовують в весь арсенал сил, засобів, методів ОРД з метою запобігання таких правопорушень на стадії замаху.

Аналіз викритих фактів фіктивного підприємництва показує, що фіктивні підприємства реєструються на недієздатних, малозабезпечених, безнадійно хворих, алкоголіків, наркоманів та іншу проблемну категорію людей.

„

оренду” документів не передбачено, довести причетність такої особи до діяльності фірми неможливо із-за вироблення алгоритмів відповідей правоохоронним органам, що унеможливлюють довести їхню причетність до діяльності фіктивних підприємств.

В Україні також існує практика з продажу раніше абсолютно законно зареєстрованих підприємств. За існуючим законодавством підприємство після продажу повинно пройти перереєстрацію в державних органах. Часто такі підприємства перепродуються по кілька разів. Засновники таких підприємств н

айчастіше до органів податкової служби для перереєстрації не з’являються, це ускладнює відстеження підприємств співробітниками податкової міліції та податковою інспекцією [136].

Виходячи з цього, дисертант підтримує пропозицію В.В Лисенка про зміну порядку державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Автор монографії з метою протидії реєстрації фіктивних фірм пропонує скористатися досвідом Російської Федерації об’єднати орган державної реєстрації і податкові органи в одній особі. Новий порядок державної реєстрації юридичних осіб передбачає принцип

„

одного вікна

”

„

одне вікно

”

– територіальні податкові інспекції. Суть нововведення полягає в тому, що реєстрація фірм і контроль за сплатою податків і зборів буде проводитися в одному місці. Це спрощує контроль за діяльністю новоствореного підприємства при проведені процедури реєстрації і унеможливлює заняття підприємницькою діяльністю без реєстрації в державних і податкових органах [60, с. 98 — 107].

переведення за кордон або

„

роз’ясненні ВАСУ (Вищого арбітражного суду України, (сьогодні Вищий Господарський суд) від 12. 09. 1996 р. № 02-5/334

„

визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;

– здійснення діяльності, що суперечить установчим документам і чинному законодавству України;

несвоєчасного повідомлення СПД про зміну його назви, організаційної форми і форми власності і місцезнаходження;

визнання СПД банкротом (у випадках, передбачених законодавством);

не подання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до законодавства [143].

Законом України „Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців

не внесення змін в установчі документи СПД про засновників підприємства;

–

фінансово-господарської діяльності підприємства, яку здійснюють невстановлені особи;

–

касування державної реєстрації СПД

–

.

З метою відшкодування збитків і стягнення податкової заборгованості, податкові органи, згідно з п.11 ст. 10 Закону України

Про державну податкову службу” подають до судів і господарських судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, укладених ними з фіктивним підприємством.

В практичній діяльності необхідно розглядати кожний випадок щодо донарахування та стягнення сум податків, що не надійшли в бюджет від реально існуючих підприємств, ретельно аналізувати наявні документи.

Робота в даному напрямку підрозділами податкової міліції повинна відбуватися в тісному контакті і за участю відділу правового забезпечення податкових органів державної податкової служби.

Найчастіше єдиноможливим способом відшкодування державі заподіяних збитків є визнання в судовому порядку недійсними угод, укладених між реальними і фіктивними підприємствами Це дуже важливий і одночасно важкий напрям роботи, який потребує досконалих знань фінансово-господарських відносин та юридичної практики в суді [144, c. 187]. Крім того, на сьогодні недостатньо чітка судова законодавча база інституту виконання судових рішень [145, с. 188 — 192].

Донарахування та стягнення сум податків, що не надійшли в бюджет від реально існуючих підприємств і організацій у результаті їх взаємодії з фіктивними фірмами є багатоступінчатим процесом у діяльності податкових органів, що включають ряд наступних етапів:

установлення фактів фінансово-господарських взаємовідносин реального СПД із фіктивним підприємством;

–

–

–

на підставі отриманого позитивного рішення Господарського суду та оформлення акта документальної перевірки реального СПД, якому донараховується сума податку на прибуток, та прийняття по ньому рішення [146].

При зборі матеріалів і підготовці позовів про визнання недійсними угод, укладених реальними суб’єктами підприємництва з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та скасування державної реєстрації необхідно використовувати інформацію, накопичену в інформаційних базах даних (АРМів „ФСПД”, „Пошук”, „Митниця”, „Облік” та інших, а також використовувати основні законодавчі акти: Закони України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р.; „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.1999 р. № 784-Х1V; Листи Вищого арбітражного суду, у тому числі роз’ясненнями Президії ВАСУ від 12.03.99 р. „Про деякі питання практики розв’язання суперечок, пов’язаних з визнанням угод недійсними”; Цивільний кодекс України ст.

ст.

41, 48, 49, 50 та інші

Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” затвердженої Постановою НБУ України від 18.12.1998 р. за № 527, в якій говориться, що у разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформлюється на ім’я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія зобов’язана вжити заходів закриття

додаткових рахунків в установах банків [137].

Норми якими передбачено проведення державної реєстрації змін, що відбулися в установчих документах, не передбачають, що угоди, укладення яких тягне за собою внесення змін до установчих документів вважається такими, що не набрали чинності до моменту внесення змін до державного реєстру і фактично є причиною перетворення легальних підприємств на інструмент фіктивного підприємництва.

Підгрунття для створення фіктивних підприємств є ускладнена процедура скасування державної реєстрації. За даними податкових органів понад 43 тис. платників податків не завершили процедуру ліквідації.

Прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації підприємства, що не провадило діяльності і не мало боргів перед бюджетом, автоматично робить його боржником, оскільки на нього покладається обов’язок сплати державного мита

(близько 100 гривен). Ускладнена процедура скасування державної реєстрації практично унеможливлює виключення таких підприємств з державного реєстру. За останні роки не знятті з податкового обліку близько 4 тисяч підприємств.

Отже, організація профілактики фіктивного підприємництва передбачає, знання працівниками міліції типових криміногенних обставин, які часто зустрічаються на об’єктах оперативного обслуговування. При цьому пошукова робота повинна бути спрямована на виявлення обставин, які, як правило, проявляються у недоліках соціально-економічного, управлінського, нормативно-правового характеру .

До недоліків соціально-економічного характеру можна віднести: низьку платоспроможність населення, недобросовісну виконавчу дисципліну в багатьох сферах суспільного життя, незадовільний ріст виробництва та відомчого контролю, зловживання та корупцію, тінізацію економіки тощо.

Недоліками організаційно-управлінського характеру є: недосконалість системи реєстрації, перереєстрації та ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб

–

„

2.5. Взаємодія підрозділів податкової міліції з іншими службами та правоохоронними органами щодо організації протидії фіктивному підприємництву

Аналіз криміногенної ситуації, яка склалась у сфері оподаткування, свідчить, що основним

і розповсюдженим способом ухилення від сплати податків і вчинення інших правопорушень є використання правопорушниками фіктивних підприємств. У зв’язку з цим одним із найважливіших завдань, які постають перед підрозділами податкової служби, є організація протидії з такими підприємствами, виявлення і припинення їх діяльності з подальшим відшкодування збитків, нанесених ними державі. Вирішення таких завдань можливе лише у випадку злагодженої роботи усіх підрозділів податкової служби, як у межах окремих регіонів, так і всієї держави в цілому. Фіктивне підприємництво як соціальне явище стало досить поширеним і боротьба з ним потребує спільних узгоджених дій усіх правоохоронних органів.

У системі ДПС України практично всі підрозділи міліції тією чи іншою мірою мають справу з фіктивними підприємствами, які використовуються правопорушниками для ухиленні від оподаткування

зовнішня взаємодія підрозділів державної податкової служби з іншими правоохоронними та контролюючими органами [Дод. Б].

З метою координації підрозділів і служб у боротьбі з фіктивним підприємництвом внутрішня взаємодія спрямована на виявлення і припинення діяльності фіктивних підприємств та запобігання їх взаємовідносин із легальними суб’єктами підприємницької діяльності. Порядок взаємодії між підрозділами державної податкової служби такий:

–

зібраний пакет документів направити у відділ правового забезпечення для підготовки позовної заяви до господарського суду з метою скасування держреєстрації ФСПД та визнання недійсними засновницьких (реєстраційних) документів і угод, які укладалися фіктивним підприємством з іншими суб’єктами господарювання;

– за потреби, спільно з підрозділами правового забезпечення доопрацювати зібрані матеріали.

(за потреби, також апеляційне супроводження);

–

при одержанні позитивного рішення про скасування державної реєстрації фіктивного підприємства та визнанні недійсними його реєстраційних документів, угод або

про його банкрутство інформує відділ по організації боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ, який вирішує з ним питання щодо подальшого відпрацювання ФСПД та для подальшого оперативного відпрацювання контрагентів ФСПД.

3. Підрозділ з боротьби з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та незаконному відшкодуванні ПДВ здійснює координацію всіх підрозділів з виявлення, відпрацювання і запобігання діяльності ФСПД і

виконує такі функції:

–

–

при передачі зібраного пакета документів у відділ правового забезпечення проводить разом із ним необхідне доопрацювання і визначає шляхи подальшого відпрацювання виявленого ФСПД (скасування держреєстрації, визнання недійсними реєстраційних документів та інше). Робить копії пакета документів ФСПД і направляє їх в обласний апарат для проведення подальшої роботи з виявленим фіктивним підприємством (виконання запитів інших областей тощо);

–

направляє зведення про виявлене ФСПД до управління по боротьбі з ухиленням від оподаткування і відмиванням доходів, отриманих незаконним шляхом, для поповнення АРМа

„

організовує виконання запитів, які надходять від інших підрозділів по організації боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ та підрозділів податкової міліції інших областей та регіонів України. За потреби направляє за їх адресою засвідчені копії пакетів документів на виявлені ФСПД;

–

Підрозділи податкової міліції на місцях проводять регулярний збір інформації про

суб'єктів підприємництва, що претендують на відшкодування ПДВ, здійснюють контроль за товарно-грошовими потоками і показниками фінансово-господарської діяльності цих СПД. Вся узагальнена інформація про виявлені факти незаконного відшкодування спрямовується у відділи з боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним

Відповідно до вищезгаданих нормативних документів підрозділами

відповідна робота з метою недопущення незаконного відшкодування ПДВ із бюджету.

даних підприємств, отримується інформація про надходження і відшкодування ПДВ із

бюджету, інші наявні зведення.

На підставі аналізу даної інформації (стосовно обсягів сукупних валових доходів і

наявності недоїмки, використання пільг та інше) встановлюються СПД для їх подальшого

Працівникам податкової міліції регулярно надходить для аналізу

зовнішньоекономічної діяльності. Така інформація ними зіставляється зі зведеннями про

Підприємства, що направили заявки на відшкодування ПДВ,

”

по боротьбі з ухиленням від оподатковування і відмиванням доходів,

виявлення фактів фінансово-господарських взаємовідносин з фіктивними підприємствами.

”

відшкодування

у яких формування податкового кредиту відбувалося з порушеннями

перевірка СПД з питань обґрунтованості відшкодування ПДВ, результати перевірки оформляються актом, за яким

не пізніше ніж через 10 днів у ДПІ приймається відповідне рішення.

управліннями документальних перевірок в обов’язковому порядку погоджують і

з підрозділами податкової міліції, і після цього доповідною запискою на ім’я начальника ДПІ повідомляють про її результати і фактичну суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Начальник ДПІ (заступник начальника ДПІ) дає

вказівку начальникові відділу обліку і звітності надати висновок органам Державного

казначейства про суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету

За

наявності податкової заборгованості СПД, якому буде відшкодований ПДВ, інформація про терміни, суму і спосіб відшкодування надається у відділ примусового стягнення податкової заборгованості для вживання відповідних заходів.

50 тис. і більше працівниками податкової міліції проводиться оперативний

проведені взаємозаліки з податку на додану вартість. Така інформація регулярно

вивчається і аналізується, зіставляється з уже наявними зведеннями, у тому числі з даними,

отриманими оперативним шляхом, перевіряється також обґрунтованість проведених заліків,

особлива увага приділяється підприємствам – організаторам проведених взаємозаліків.

Одним з елементів перевірки правильності визначення платником сум

податкового кредиту, а значить і правомірності відшкодування є перевірка основних

контролюючих і правоохоронних органів контролю за грошовими потоками легальних

встановлюються постійний контроль за товарно-грошовими потоками посередників, у

структура.

прибуток. Крім того, підприємство здобуває право на податковий кредит щодо податку на додану вартість, який сплачено фіктивному псевдовиконавцю чи псевдопостачальнику в

з фіктивними підприємствами,

претендують на відшкодування ПДВ, відповідно до ст. 11

„”

перевірок разом із працівниками відділу правового забезпечення готують до господарського податків, у тому числі і ПДВ.

На підставі отриманих даних про факти порушень податкового законодавства

податкових розслідувань ДПА, підрозділами документальних перевірок податкових

постачальників платника податків, вивчають загальну базу даних чи здійснюють

відповідність розмірів оплати та податкового кредиту за таке будівництво фактичним

обсягам виконаної роботи.

Основними постачальниками платника податку можна визначити осіб, які

досить регулярно, чи у великих розмірах.

Регулярними вважаються поставки, що здійснюються більше ніж 3 – 4 рази на

місяць.

платником за місяць придбано товарів (робіт, послуг), віднесених до складу валових витрат

кількість постачальників, зустрічні перевірки рекомендується проводити у тих

складу валових витрат (а ПДВ – до складу податкового кредиту), на суму 10 тис. грн. і

Мета зустрічної перевірки – підтвердити: чи зареєстрований постачальник як платник податку на додану вартість; чи подається ним до податкової інспекції (адміністрації)

податкова звітність; чи включено податкову накладну, за якою проводиться зустрічна

перевірка, до книги обліку продажів постачальника.

постачальників, у першу чергу про таких постачальників через базу даних необхідно

документальних перевірок правильності заявлених до відшкодування суми ПДВ,

яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, чи включені нею податкові

зобов’язання за цими податковими накладними у податкову декларацію по ПДВ і чи звітує зазначена особа перед податковими органами по податку на додану вартість

доповненнями), вважаються недійсними і суми податку на додану вартість за цими

накладними не приймаються до податкового кредиту у підприємств, які безпосередньо мали стосунки з суб’єктом підприємницької діяльності, що виписували зазначені накладні.

З’ясовуються

засновників;

засновників, що є підставними особами, або підприємства зареєстровані на загублені чи

податкові органи суб’єктами підприємницької діяльності буде підставою для визнання неправомірності

додану вартість у підприємств, які мали безпосередні стосунки з такими комерційними

акті перевірки і разом з іншими зібраними матеріалами передається в підрозділи податкової міліції для ухвалення остаточного рішення про порушення кримінальної справи [155, с. 555 — 579] і проведення доказування при розслідуванні кримінальної справи згідно зі ст. 97 КПК України [156

При необхідності вирішується питання про застосування адміністративного арешту активів платників податку у відповідності до адміністративного арешту активів платників [157] а також призупинення операцій платників на рахунках банків [158

].

При винесенні рішення про відмову у порушенні кримінальної справи, співробітники податкової міліції направляють матеріали

адміністративної відповідальності за виявленими правопорушеннями.

Крім описаних гласних заходів, співробітниками підрозділів податкової міліції

оперативно – розшукову

діяльність

”), метою якої є виявлення і припинення фактів незаконного

відшкодування податку на додану вартість, штучного формування від’ємного значення ПДВ, проведення безпідставних заліків, мінімізації податкових зобов’язань по даному виду

податку.

Важливого значення при викритті фіктивного підприємництва набуває взаємодія з із слідчими, іншими службами і підрозділами правоохоронними і державними органами, органами прокуратури, банками, фондом державного майна України, контрольно-ревізійними службами (Дод. Б).

Найбільш тісною є взаємодія щодо протидії з фіктивним підприємництвом оперативних підрозділів із слідчими. Процесуальна форма взаємодії передбачена ст.104 КПК України, яка роз’яснює, що після вступу у справу слідчого орган дізнання зобов’язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій. За потреби слідчий може дати письмове доручення органу дізнання на виконання оперативно-розшукових заходів щодо додаткового виявлення свідків, місця знаходження документів, предметів тощо [159]

Результати опитування працівників податкової міліції дають підстави вважати, що найбільш поширеною формою взаємодії оперативних підрозділів і слідчого на стадіях порушення кримінальної справи є спільний аналіз наявних матеріалів про злочин, перевірка отриманих матеріалів, визначення узгоджених дій з виявлення, закріплення доказів, спільне проведення ревізій, перевірок, забезпечення ефективного використання даних, які отримані оперативно-розшуковим шляхом

(Дод. Б).

З іншої сторони, працівник податкової міліції зобов’язаний протягом всього періоду розслідування справи з власної ініціативи здійснювати такі оперативно-розшукові заходи, які сприяли б не тільки швидкому і повному розслідуванню, але й ефективному застосуванню слідчих дій, тобто здійснювати оперативне супроводження кримінальних справ.

Проводячи оперативно-розшукові заходи підрозділи боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ здійснюють взаємодію та координацію своїх дій з іншими оперативними підрозділами податкової міліції, керуючись законодавчими та відомчими нормативними актами, які регламентують роботу цих підрозділів [160, с. 449]. Насамперед, це обмін оперативною інформацією щодо створення та існування фіктивних фірм і їх контрагентів, яка надходить від гласних і негласних джерел.

Наступним напрямом взаємодії є взаємодія з державними, правоохоронними та іншими контролюючими органами. Така взаємодія підрозділів податкової міліції основана на законних і підзаконних нормативних актах. Так, ст. 6 Закону „Про міліцію” і ст. 11 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” визначає, що державні органи, громадські об’єднання, службові особи, трудові колективи зобов’язані сприяти міліції у виконанні ними завдань з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю та вирішенню завдань оперативно-розшукової діяльності [161, 162].

Особливістю в організації боротьби з фіктивними підприємствами є те, що їх викриттям, крім податкових органів, займаються підрозділи по боротьбі з економічними злочинами правоохоронних органів прокуратури, МВС і СБУ. Така взаємодія набуває важливого значення в боротьбі з фіктивними фірмами особливо при проведенні оперативно-технічних заходів щодо документування злочинних дій організованих злочинних угруповань

[163, 164, 165, 166].

Як свідчать результати опитування працівників податкової міліції, на поставлене запитання: „З якими підрозділами правоохоронних органів здійснюється взаємодія при викритті правопорушень, пов’язаних з фіктивними підприємствами?” – були отримані такі відповіді: взаємодія підрозділів податкової міліції здійснюється між підрозділами ДСБЕЗ і БОЗ МВС України.

Аналіз даних проведеного нами анкетування щодо форм взаємодії між оперативними службами показав, що опитувані дали однозначні відповіді: обмін інформацією, спільне проведення оперативно-розшукових заходів; комплексне використання сил, засобів, які є в розпорядженні взаємодіючих сторін; обмін оперативних можливостей, у першу чергу для забезпечення оперативних розробок, виконання завдань і доручень; підготовка та внесення спільних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства (Дод. Б).

Оскільки останнім часом значного поширення набули факти ввозу суб’єктами підприємницької діяльності промислових і продовольчих товарів з Туреччини, Китаю, країн східної та центральної Європи, які в подальшому реалізуються без сплати до бюджету належних платежів із використанням схем фіктивних фірм для легалізації товарів, взаємодія з транспортними підрозділами ОВС на рівні територіальних підрозділів податкової міліції є пріоритетною

[169].

Особливу увагу заслуговує організація взаємодії податкової міліції з

викриття контрабанди та інших правопорушень, які вчиняються з використанням фіктивних підприємств, найчастіше розпочинають оперативні підрозділи

справи органи митного контролю, а за потреби і сили

[170].

Взаємодія податкової міліції з органами внутрішніх справ, Службою безпеки України, Державною митною службою не повинна обмежуватися лише

проведенням спеціальних заходів. Часто такі спеціальні заходи проводяться спеціалізованими службами МВС і СБУ

самостійно, без будь-якої участі ініціатора завдання, що значно знижує їх ефективність.

Практика діяльності підрозділів податкової служби в викритті фіктивних підприємств свідчить, що організація взаємодія з правоохоронними органами перебуває ще не належному рівні. Як правило, вона має епізодичний характер в окремих випадках здійснюються дублювання у виконанні окремих контрольних функцій і неузгодженістю дій, які пов’язані з відомчою неврегульованністю результатами роботи в цьому напрямі. (Наприклад, стаття 205 КК України (фіктивне підприємництво) підслідна підрозділу державної служби боротьби з економічною злочинністю ОВС, але за статистичними даними найбільше фіктивних підприємств у державі виявляється і ліквідовується податковими органами).

Актуальною залишається проблема взаємодії між підрозділами податкової міліції і правоохоронними органами в виявленні, документуванні і реалізації оперативних матеріалів, щодо існування протиправної діяльності фіктивних підприємств. На зазначене впливає, перш за все, відсутність належного нормативно-правового, єдиного спільного інформаційного забезпечення, вироблення єдиних методик з виявлення, викриття і розслідування фіктивних підприємств, які впливали б на ефективність роботи, обміну передового досвіду та інше.

Слабо використовуються можливості податкових органів у наданні інформації іншим підрозділам щодо діяльності фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності через недостатню інформованість про можливість таких підрозділів. Роздробленість відомчих інформаційних систем перерахованих вище правоохоронних органів не забезпечують якість і надійність різносторонньої інформації, особливо про членів організованих злочинних угруповань, які займаються організацією фіктивних фірм. (Наприклад, створюючи на короткий термін фіктивні фірми, організатори вчиняють правопорушення, які розслідуються одними правоохоронними органами, а через певний час організовуються нові фіктивні підприємства для вчинення злочинів, які в компетенції інших

правоохоронних органів). Усе це призводить до зниження ефективності боротьби з фіктивним підприємництвом та іншими правопорушеннями, які вчиняються з використанням фіктивних підприємств

При необхідності з’ясування певних обставин справи, пов’язаних з перевіркою імпортно-експортних операцій СПД, підрозділ податкової міліції відповідно до наказу ДПА України від 18.06.1997 року № 185 „Про затвердження Порядку обміну інформацією за спеціальними запитами” складає запит до компетентного органу іноземної держави. Вказаний запит відправляється за кордон через підрозділи державної податкової служби в областях при наявності міжнародного договору, яким передбачено обмін інформацією. Після одержання відповіді від компетентного органу іншої країни підрозділ міжнародних зв’язків направляє копію відповіді до ДПА регіону, яка в свою чергу адресує відповідь ініціатору запита. В окремих випадках підрозділи податкової міліції використовують можливості НДЦ Інтерполу в Україні

[173].

Отже, для здійснення зовнішньої взаємодії між підрозділами правоохоронних органів необхідна координація всіх державних структур у виробленні єдиного підходу для проведення повноцінних і спланованих дій, з метою об’єднання зусиль усіх підрозділів виконавчої влади щодо протидії фіктивному підприємництву.

Висновки до розділу

2

Проведене дослідження розділу

„

Організаційно-правові основи діяльності

підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву”

Для усунення ряду причин та умов, які сприяють вчиненню фіктивного підприємництва, може стати подальше вдосконалення чинного законодавства і насамперед

7. Розробка механізму реалізації положень ст. 27 ЗУ

„

Визначено прояви і різновиди фіктивних підприємств та основні схеми їх протиправного використання. Згруповано фіктивні підприємства залежно від їх ролі в протиправних схемах, разовості та напрямів злочинного використання. Проаналізовано практичну діяльність підрозділів податкової міліції щодо протидії створенню та функціонуванню фіктивних підприємств.

Проводилося дослідження системи, завдань, повноважень підрозділів міліції, організація ними роботи, розробка науково-обгрунтованих рекомендацій з

“

Для усунення ряду причин та умов, які сприяють вчиненню фіктивного підприємництва, може стати подальше вдосконалення чинного законодавства

„

7. Внести зміни до Закону України „Про банки та банківську діяльність” у випадках визнання підприємств фіктивним, надавати ДПА відомості від банківських установ про рух коштів по будь-якому його рахунку і про призначення платежів та інших даних до контрагентів. Здійснювати відшкодування податку на додану вартість по факту оплати грошовими коштами покупця на розрахунковий рахунок постачальника.

Реалізація змін до таких законодавчих норм дозволила б

підрозділам податкової міліції більш ефективно виявляти та викривати правопорушення (злочини і проступки), правильно кваліфікувати такі діяння та призначати відповідні покарання адміністративними, слідчо-судовими органами.

На думку автора, у зв’язку з багатоаспектністю досліджуваної проблеми в дисертації розглянута лише частина адміністративно-правового забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву, що не дає підстав вважати дану проблему вичерпаною. Вона покликана привернути увагу наукової громадськості, практичних працівників правоохоронних органів.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

–

–

Економіка і підприємництво: стан та перспективи: Збірник наукових праць / Мін. Осв. і науки України КНІЕУ.– К., 2001. – С. 394

Хизрич, Р., Петерс М. Предпринимательство, или как завести собственное дело и добиться успеха: Вып. 1 Предприниматель и предпринимательство: Пер. с анг.- М.; Прогресс, 1990. Курс предпринимательства /Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. – М.: Финансы, 1997. С.12

Бандурка О.М., Гетьманець О.П., Задихайло Д.В. та інші. Підприємницьке право України: Підручник /За заг. ред. доц. Р.Б. Шишки – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, „Еспанада” 2000, — 480 с.

10.

Сизоненко В. М. Підприємництво: Підручник.

12.

–

С. — 11.

13.

М.: Из-во «Советская энциклопедия», 1967.

–

Дудник Л.М. Фіктивне підприємництво: причини виникнення та сучасний стан

//

Науковий вісник НАДПС України. – Ірпінь, 2005р.

№ 5 (32) С.211-216.

15.

–

16.

17.

18.

–

Словник іншомовних слів / Уклад. Пустовіт Л.О.

Довіра

К.

–

–

Кондурушкин Й. Частный капитал перед советским судом:

М.,

1976, С. 119 — 126.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УРСР.

Київ:, 1987. // Вид-во політичної літератури України

–

Гуров А.И. Организованная преступность не миф, а реальность. М, 1992. С. 190 — 191.

Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – Одеса „Юридична література 2006. – 488 с.

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.: / Українська правнича фундація. – К., 1996. – 63 с.

Господарський кодекс України / Офіційний текст Мін’юстиції України //Видавничий дім

„

”

26.

27.

28.

29.

30.

31.

32.

33.

34.

Лисенко В.В. Криміналістичне забезпечення діяльності податкової міліції: (Теорія і практика:) Монографія. – К.: Логос, 2004. – С. 119 – 145.

36.

37.

–

–

Вісник податкової

служби України, 2001 р.

–

–

–

№ 15.

Матеріали результатів роботи підрозділів податкової міліції по боротьбі в сфері оподаткування за 9 міс. 2006 р.

Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. – К. – 1998. – С. 169, 177 – 178

Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки. – Ірпінь, 2001.

–

44.

45.

„

46.

47.

48.

49.

Афоризмы: Век ХІХ-ХХ / Составители И.И. Комарова, А.П. Кондрашов. – Москва.: Рипол-Классик, 2000. – 735 с.

51.

52.

53.

54.

55.

від 15 травня 2003 року N755-IV.

Рішення Ради Національної безпеки і оборони України „Про заходи щодо попередження і нейтралізації загроз національній безпеці, пов’язаних із нестабільністю правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку на додану вартість” від 15.12.2006 р. введеному в дію Указом Президента України № 1154/2006 від 28.12.2006 р.

Кримінальний кодекс України:

2-ге вид., переробл. та доповн. / Відп.ред. С.С. Яценко.

–

–

Дудник Л.М. Проблеми застосування кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). – Ірпінь, – 2004. – № 4 (26). – C. 231 — 240.

Дудоров О.О, Дудорова К.М. Фіктивне підприємництво: кримінально-правова характеристика, вплив на оподаткування. //Економіка, фінанси і право 1999. – № 4.

Лисенко В.В. Фіктивні фірми. Криміналістичний аналіз Монографія. // Київ: Парламенське видання, 2002. – С. 11.

Білецький В.С. Фіктивне підприємництво і економічна злочинність // Право України. 1997. – № 5. С. 34 — 77

Навроцький В. Господарські злочини. – Львів. – 1997. – С. 21

Дудник Л.М. Правові проблеми фіктивного підприємництва та його різновиди

Науковий вісник НАДПС України.

—

Ірпінь, 2006

—

№ 1-2 (33).64.

65.

66.

67.

„

68.

„

69.

№ 37

C. 2.

Методичні рекомендації по організації боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ, ГУПМ ДПА України. –

Ірпінь, 2001.

Лист ДПА України від 14.01.2005 р. № 365/6/26-5215 „Щодо роз’яснення поняття „фіктивна фірма”. Газета украинского бухгалтера «Все для бухгалтера в торговле» 2005.

Пшонка

–

Галагуза Н.Ф., Ларічев В.Д Преступления в страховании: предотвращение, виявление, расследование (отечественний и зарубежный опыт) М.,

–

74.

№ 11, С. 32,

75.

Колишко Р., Рудовська Н. Дерегулювання підприємницької діяльності: реалії та перспективи // Економіка. Фінанси. Право.-1998.

№ 11.

–

77.

— № 5.

С. 34 — 37

78.

–

–

Навроцький В. Господарські злочини.-Львів.1997.

— С. 41

Роздайбіда А.В. Проблеми виявлення фіктивних підприємств та припинення незаконного обігу коштів // Науковий вісник Академії державної податкової служби України.-2001.

–

–

Сисоєв В. Фіктивні фірми викриваються // Вісник податкової служби України.

–

–

82.

№ 2.

Закон України „Про Державну податкову службу в Україні”: від 4 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37.

Шепітько В.Ю. Криміналістика: Словник термінів. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – С. 224

Дудник Л.М. Фіктивні підприємства в кримінальних схемах тіньової економіки //Актуальні проблеми політики. Науково-практичний семінар „Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (вересень 2004 р.): Збірник наукових праць Одеського інституту правових наук: Випуск 26. – Одеса, 2005. – С. 198 — 204.

Коломенцев А. Регистраторы поднимают цены // Деловой Петербург. –.2002 09.07 (№ 122), – С. 7.

Попович В.М. Стан організаційно-правового забезпечення протидії відмиванню доходів злочинного походження в Україні: кримінологічний аспект. / Правові проблеми боротьби зі злочинністю: — Харків, 2002. – С. 200 — 201.

Зеленецький В.С., Фаєр Д.А. Економіко-правова характеристика процесів тінізації і криміналізації кредитно-фінансової і банківської системи України. //Веси Феміди,

2000,

–

89.

–

90.

91.

„

–

92.

93.

Касьяненко Л.М. Правовий статус державної податкової служби як контролюючого суб’єкта // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України – 2003. – № 3 (21) – С.177-1881

Большая советская энциклопедия. – Москва, 1956. – С. 908

96.

97.

// Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). – Ірпінь. 2005. – № 2 (29). – C.192 — 194.

98.

Шкарупа В.К., Шакірова О.В. Проблеми правової захищеності працівників податкової міліції України // Науковий вісник ДПА – Ірпінь: АДПСУ. 2001.- № 2 (12).

101.

– К., 1999,

– 64 с

Дудник Л.М., Коментар до Закону України

Про оперативно-розшукову діяльність” у таблицях і схемах. Ірпінь, 2003 – С. 48.

Закон України

Про міліцію”: від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. –

№ 4. – С. 20.

105.

Ведєрніков Ю.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с

107.

Касьяненко М.М., Гринюк М.В., Цимбал П.В. Організація роботи та управління органами державної податкової служби України: Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України 2001. – 229 с.

109.

–

№ 4

С. 97 — 100.

110.

Дудник Л.М. Становлення і розвиток оперативно-розшукової діяльності // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). – Ірпінь, 2005. – № 3 (30) – С.231 — 238

Кондратьєв Я.Ю., Василинчук В.І. Особливості попередження злочинів у сфері економіки оперативними підрозділами ДСБЕЗ // Науковий вісник НАВСУ, 2003,

№ 4

–

112.

Семир’янов Д.Я. Атореферат дисертації на здобуття ступеня канд. юрид. наук. –

Ірпінь, – 2004. – С.10.

Словник синонімів української мови. – К.: Наукова думка, 1999.

С -1026.

Мартиненко О.А. Криміногенні аспекти процесу реалізації корпоративних прав /Вісник Запорізького державного університету: юридичні науки: Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – С. 283.

115.

Методичні рекомендації щодо організації боротьби з

„

„

116.

– 304 с.

118.

Мулявка Д.Г., Петрова І.П., Катеринчук І.П. Нормативно-правові акти діяльності органів податкової міліції України: Навчальний посібник. – Ірпінь: Національна академія державної податкової служби України, 2007. – 303 с.

”

денег / Пер. с нем. – М.: Издательство „Дело и сервис

120.

Міщенко С.Г., Гриценко В.В, Назаренко Ю.Ю., Зеленков Ю.О. Діяльність податкової міліції по виявленню та запобіганню правопорушень, пов’язаних з мінімізацією сплати податків та їх основним інструментом – „фіктивними підприємствами

– Навчально методичні матеріали. – Ірпінь, 2005. – 104 с.

122.

Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред.канд.юрид.наук Ю.Ф. Кравченка. – К. НАВСУ, 1999. – С. 538

123.

Саницький В.А., Карацюба А.М., Святобог В.В. Система інформаційного забезпечення ОВС України. – К.: МВС України, ТОВ Антекс, 2000. – 144 с.

Білоус В.Т. Боротьба з комп’ютерними та економічними злочинами // Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці та бізнесі: Тези доповідей III Міжнародної науково-практичної конференції (Ірпінь, 2002).

– Ірпінь: Академія ДПС України, 2002.

– С. 131 — 133

125.

Закон України „Про захист інформації в автоматизованих системах” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.

127.

Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профілактика теория, опыт, проблемы. Монография. – М.Издательство НОРМА, 2001 с. 1-26.

129.

Мельник М.І, Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність і коментарі: Друге видання, виправлене і доповнене. Навчальний посібник

/ Автори і упорядники: М.І. Мельник, М.І.Хавронюк. – К.: Атіка, 2001

131.

Литвинов О.М. Сучасні проблеми управління профілактикою злочинів в Україні. Монографія. – Херсон: ОЛДІ – плюс, 2003. – 312 с.

Камлик М.І., Сміян А.С., Куліш А.В. Діяльність ОВС з попередження, розкрадання та інших корисливих злочинів, що скоюються із використанням банківської системи. – К., 1994.

–

133.

С – 251.

134.

135.

136.

„.

137.

Постанова НБУ від 18.12.1998 р. за № 527 про затвердження „Інструкції про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті”.

138.

„

139.

Лист ДПАУ від 25.02.2000 р. № 2654/7/28-3117 „Про посилення

боротьби з протиправною діяльністю фіктивних фірм”.

141.

Наказ ДПА України від 26.09. 2003 р. № 450 „Про затвердження положення про правове супроводження судових справ і ведення позовної (претензіційної) роботи в органах податкової служби України”.

142.

–

143.

Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12. 09. 1996 р. № 02-5/334 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств”

147.

148.

Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду від 12.03.99 р.

150.

151.

Наказ ДПА України від 11.10.2005 р. № 441 „Про

затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку складання плану графіка перевірок суб’єктів господарювання та взаємодії між структурними підрозділами при їх проведенні”

153.

Наказ ДПА України і Головного управління Державного казначейства

від 02.07. 1997 р. № 209/72

„Про затвердження Порядку відшкодування податку на додану вартість” з наступними змінами і доповненнями

155.

– Ірпінь: Національна Академія ДПС України, 2004.

– 156.

Білоус В.Т., Чигрина Г.Л., Шкарупа В.К Доказування при розслідуванні податкових злочинів: Монографія / За загальною редакцією С.М. Піскуна . – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 179 с.

Наказ ДПА України від 25.09.2001

№ 386

„Про затвердження Порядку застосування

158.

Наказ ДПА України від 23.04. 1998 р. № 191 „Положення про призупинення операцій платників на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах”

160.

Білоус В.Т. Координація боротьби з економічною злочинністю: Монографія. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002. – С. 449.

162.

Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.

164.

Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – С. 358

166.

Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. –

№ 53. – С. 793

168.

Развадовський В.Й. Аміністративно-правове регулювання правовідносин у транспортній сфері України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. –

284 с.

170.

Наказ Державного комітету у справах охорони державного кордону, ДПА України від 07.05. 2001 року № 197/189 „Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії прикордонних військ і податкової міліції ДПА України”.

172.

Наказ ДПА України від 22.12.1998р. „Про впорядкування міжнародного співробітництва податкової міліції України з компетентними органами іноземних держав”

174.

Семир’янов Д.Я. Міжнародне співробітництво органів податкової міліції України у боротьбі з податковими правопорушеннями // Науковий вісник: Збірник наукових праць Академії державної податкової служби України. – Ірпінь, 2003. – № 1 (19). – С. 219 – 226.

176.

Шкарупа В.К., Білоус В.Т., Чигрина Г.Л. Дізнання та слідство. Збірник нормативних документів / Укладачі Шкарупа В.К., Білоус В.Т., Чигрина Г.Л. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. – 476 с.

<span lang="UK" mso-ansi-language:UK"="">