Вступ.

1. Історія розвитку Національного авіаційного університету.

2. Проблеми та перспективи НАУ.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Авіація завжди знаходилась на вістрі науково-технічного прогресу. Наш університет за свою історію підготував десятки тисяч спеціалістів для багатьох країн світу і продовжує їхню підготовку за перспективними спеціальностями, без яких неможливе життя сучасного суспільства.

Національний авіаційний університет – один з найпотужніших авіаційних ВНЗ світу. Навчальний процес відображає прогресивні тенденції сучасної освіти. Досвідчені науково-педагогічні кадри, модернізована навчальна база, широке використання новітніх інформаційних технологій сприяють ефективному оволодінню майбутньою професією.

Науково-дослідною роботою в НАУ керує проректор з наукової роботи доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України Харченко Володимир Петрович.

Пріоритетними напрямами наукового пошуку в університеті визнано дослідження щодо діагностування та безпеки повітряних кораблів та їх компонентів, зокрема визначення стану бортових енергетичних систем; розробка діагностичних систем на основі супутникових технологій, розвиток теорії систем діагностики; розробка методів діагностування, зокрема мікрохвильових методів дистанційного зондування та спостереження; акустичний моніторинг об'єктів; розробка принципів створення сучасних мобільних акустоемісійних систем; розвиток систем контролю поверхневого стану матеріалів та ін.

Науковці університету також проводять фундаментальні дослідження за такими напрямами, як експлуатація та аеронавігаційне забезпечення в авіації, керування повітряного руху, авіоніка, інформаційна безпека; безпека в авіації (авіаційна безпека + безпека польотів), екологія та захист довкілля, менеджмент та економіка, повітряне та космічне право, гуманітарні науки. Значна увага приділяється системам літаководіння та управління польотом малими безпілотними літальними апаратами.

1. Історія розвитку Національного авіаційного університету

Витоки університету — в авіаційних курсах, організованих київськими політехніками наприкінці XIX століття, а самостійна історія почалася в 1933 році: Постановою Ради Народних Комісарів СРСР на базі авіаційного факультету Київського політехнічного інституту був заснований Київський авіаційний інститут.

У подальшому його назва змінювалася: Київський інститут цивільного повітряного флоту (1947 рік), Київський інститут інженерів цивільної авіації (1965 рік), Київський міжнародний університет цивільної авіації (1994 рік), Національний авіаційний університет (2000 рік).

За роки 70-річної історії в стінах вищого авіаційного навчального закладу підготовлено понад 70000 висококваліфікованих фахівців. Серед них відомі вчені, керівники авіаційних компаній, підприємств, організацій та установ, які забезпечують польоти повітряних суден, їх обслуговування та ремонт, перевезення пасажирів і вантажів.

Колективу університету є ким і чим пишатись. В його стінах навчались члени-кореспонденти НАН України М. Голего, О. Аксьонов, заслужений діяч науки і техніки України П. Назаренко, лауреати Ленінської премії, професори В. Крилов, Г. Майкопар, лауреат Державної премії, професор Я. Пархомовський, президент авіакомпанії “Міжнародні авіалінії України” В. Потемський, президент Транспортної клірингової палати Росії С. Iллічов та інші відомі діячі науки і техніки багатьох країн. Гордість університету — його випускник, видатний вчений в галузі авіації та космонавтики, генеральний конструктор ракетно-космічних систем, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державних премій, академік В. Челомей.

В університеті започатковані потужні наукові школи в галузях управління, механіки, електроніки, електротехніки, матеріалознавства, інформатики та обчислювальної техніки. Їх фундаторами були професор Т. Башта, академіки О. Кухтенко та Г. Пухов, члени-кореспонденти О. Пеньков, Б. Малиновський, професори А. Грохольський, Л. Iльницький та інші.

Створені унікальні прилади, системи управління авіаційною та ракетно-космічною технікою, передові технології, і, як підсумок, високий науково-педагогічний потенціал вищого навчального закладу.

У різні роки університет очолювали М. Королько, В. Подпорінов, Д. Глінчук, Н. Таранюк, М. Горчаков, П. Подчасов. У 1954–1975 роках ректором працював М. Голего. Він зробив значний внесок у будівництво навчального комплексу, створення та розвиток його матеріально-технічної бази, організацію наукової роботи, формування науково-педагогічного колективу. У 1975-1988 роках університет очолює О. Аксьонов. З 1988 року по 1998 рік керівництво університету здійснює П.Назаренко; з 1998 по 2008 рік університет очолює В.Бабак; з 2008 року призначено виконуючого обов'язки ректора М. Кулика.

Враховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності та вагомий внесок у розвиток національної вищої освіти і науки, Указом Президента України Л. Кучми у вересні 2000 року університету надано статус національного.

Науково-дослідний процес в університеті здійснюється висококваліфікованим науково — педагогічним колективом, у складі якого 18 академіків і член кореспондентів НАН України, 262 докторів наук та професорів і 738 кандидатів наук і доцентів. Серед викладачів — 34 заслужених діячів науки і техніки України, 111 Відмінників освіти України, 69 лауреатів Державної премії України у галузі науки і техніки. Філіали кафедр університету функціонують в інститутах НАН України та на багатьох підприємствах авіаційної, нафтогазової, радіоелектронної промисловості, де до науково-навчального процесу залучаються їхні провідні фахівці.

Науково-дослідна частина НАУ включає в себе відділи науково-технічної політики та фінансово-економічного забезпечення, науково-технічної інформації та координації, центр інтегрованих телекомунікаційних технологій та інновацій, наукові лабораторії (центри, групи) факультетів, інститутів інші підрозділи[2, c. 16-17].

Книжковий фонд науково-технічної бібліотеки налічує 2,5млн примірників. Особливе значення в розвитку наукової роботи відіграють науково-дослідні інститути, які напряму підпорядковані проректору в наукової роботи.

Підготовці науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру в університеті приділяється серйозна увага. Адже від наявності високого наукового потенціалу у професорсько-викладацького складу залежить і рівень підготовки фахівців – майстрів своєї справи, які є майбутнім незалежної, могутньої держави, країни, в якій велика увага приділяється розвитку науки.

Аспірантура в Національному авіаційному університеті заснована в 1951 році. З того часу університет випустив більше 5 тисяч кандидатів і докторів наук – висококваліфікованих спеціалістів для авіації, економічної, хімічної, промислової галузей нашої держави та 160 країн світу. Серед них відомі науковці, педагогічні працівники, військові, фахівці найвищої кваліфікації з різних напрямів професійної діяльності, керівники потужних компаній, підприємств, організацій та установ.

У 2006 році аспірантами та співробітниками університету було захищено 42 кандидатські дисертації, 37 аспірантів-випускників подали дисертації до захисту у спеціалізовані вчені ради НАУ та інших ВУЗів. Крім того, випускники Інституту новітніх технологій (34 чол.) після захисту дисертацій отримали ступінь кандидата наук НАУ. У 2007 році було захищено, відповідно – 47 кандидатських і 7 докторських дисертацій.

На сьогоднішній день в університеті проходять підготовку більше 700 аспірантів бюджетної форми підготовки та контрактників. План набору на 2008 рік становить 150 чол., до докторантури – 10 чол.

У зв’язку з різким збільшенням щорічного набору до аспірантури на бюджетній основі на кафедрах і факультетах університету постійно переглядається перелік наукових спеціальностей, з яких здійснюється підготовка аспірантів, плануються до відкриття в аспірантурі нові наукові спеціальності.

На сьогоднішній день підготовка в аспірантурі здійснюється за основними перспективними спеціальностями.

У 2007 році аспірантами та співробітниками університету було захищено 7 докторських дисертацій

На 2008 рік відповідно до звітів інститутів заплановано захист 7 докторських дисертацій докторантами та співробітниками університету.

На сьогоднішній день в університеті проходять підготовку 13 докторантів бюджетної форми підготовки. План набору на 2008 рік до докторантури становить 10 чол.

На кафедрах і факультетах університету постійно переглядається перелік наукових спеціальностей, з яких здійснюється підготовка кадрів вищої кваліфікації, плануються до відкриття в докторантурі нові наукові спеціальності[4].

2. Проблеми та перспективи НАУ

Сьогодні НАУ – один із найпотужніших авіаційних вищих навчальних закладів світу, де навчається понад 50 тисяч слухачів серед них 1200 іноземних студентів із 49 країн світу.

Потужні науково-педагогічні школи дають можливість готувати не лише фахівців інженерного профілю, але й економістів, юристів, екологів, перекладачів, психологів, соціологів тощо.

Навчальний процес забезпечує висококваліфікований науково-педагогічний колектив, у складі якого 15 академіків та членів-кореспондентів НАН України, 270 докторів наук, професорів і понад 900 кандидатів наук, доцентів. До навчального процесу залучаються провідні спеціалісти авіакомпаній і промислових підприємств. Серед викладачів – 80 заслужених діячів науки і техніки та лауреатів Державних премій.

У складі університету: чотирнадцять інститутів, чотири коледжі, технікум, три ліцеї, Центр повітряного та космічного права, Європейські регіональні центри Міжнародної організації цивільної авіації (IСАО).

Територія університету становить 72 га, загальна площа навчальних корпусів – 140 тис. кв. м. У навчальному процесі використовуються 75 літаків та вертольотів, 42 авіаційні двигуни, 3 комплексні авіаційнi тренажери, 240 бортових систем, моделюючих стендів, понад 6000 сучасних комп’ютерів.

Книжковий фонд науково-технічної бібліотеки складає понад 2,6 млн. примірників. Університет має єдиний в світі навчальний ангар, навчальний аеродром, радіополігон та полігон авіаційної наземної техніки, аеродинамічний та тренажерний комплекси.

Студентське містечко університету це – 11 гуртожитків, їдальня на 1000 місць, інтернет-кафе, студентське “Бістро”, медичний центр, оснащений сучасним діагностично-лікувальним обладнанням, профілакторій, Центр культури і мистецтв із залом на 1500 місць, Центр спорту та здоров’я, на базі якого тренуються збірні команди з багатьох видів спорту, переможці змагань різного рівня. Популярними серед співробітників та студентів є яхт-клуб і гуртки авiамоделювання та дельтапланеризму.

У Національному авіаційному університеті розробка систем технічної діагностики стала одним із пріоритетних напрямів науково-дослідної роботи.

Науковий пошук у цьому напрямі проходить при стратегічному партнерстві з провідними інститутами та організаціями НАН України, — це інститути електрозварювання ім. Є.О.Патона, кібернетики ім. В.М.Глушкова, космічних досліджень, технічної механіки, проблем міцності, надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля, матеріалознавства ім. І.М. Францевича, фізико-механічний ім. Г.В. Карпенка, металофізики ім. Г.В. Курдюмова та інші, які мають значний практичний досвід, відповідний науковий потенціал, кваліфіковані кадри та методики з тих чи інших проблем діагностування і спеціалізуються на вирішенні різноманітних задач сучасної науки, в тому числі задач технічної діагностики. Важливим етапом розвитку координації досліджень і розробок в галузі технічної діагностики стало створення секції "Системи діагностики авіаційно-ракетної техніки" при науково-координаційній та експертній раді з питань ресурсу і безпеки експлуатації конструкцій, споруд та машин НАН України.

Метою створення секції стала координація зусиль науковців щодо розробки систем технічної діагностики широкого призначення. Одним із головних завдань секції є дієва участь у розвитку ідей та положень концепції Державної програми забезпечення технологічної безпеки для основних галузей економіки України, яку було схвалено на засіданні ради науково-координаційної та експертної ради з питань ресурсу і безпеки експлуатації конструкцій, споруд та машин НАН України 14 квітня 2003 р.

Особливе значення має розробка Державної науково-технічної програми "Ресурс", на яку покладається формування загальних першочергових напрямів державної політики щодо зміцнення безпеки технологічних об’єктів та створення державного плану дій підвищення безаварійності функціонування промислового комплексу країни. До завдань секції входить розробка напрямів досліджень щодо розвитку авіаційно-ракетної діагностики.

Традиційно велика увага з боку дослідників НАУ приділяється діагностиці літального апарату, як цілісної динамічної системи. Вона проводиться разом з діагностикою окремих функціональних систем апарату та спрямована на засвідчення факту збереження льотно-технічних експлуатаційних характеристик у припустимих межах, які відповідають рівню льотної придатності, що вимагається, або виходу характеристик за ці межі. Цей вид діагностики називають "інтегральною діагностикою"[4].

Особлива актуальність цього напряму зумовлена наявністю в українських авіаперевізників великого, швидко старіючого парку літаків та вертольотів радянського виробництва. В університеті розроблені автоматизована система моделювання польоту, методи та автоматизовані засоби обробки польотних даних бортових систем об’єктивного контролю (СОК), методи та система ідентифікації аеродинамічних та льотно-технічних характеристик повітряних суден, безпечної експлуатації старіючого парку повітряних судів. Особливого значення набуває діагностика пошкодження авіаційних конструкцій від утомленості.

У Національному авіаційному університеті на основі моделювання виявлено, що граничний стан при багатоджерельному руйнуванні характеризується значною інтенсифікацією зростання максимальної по довжині тріщини при критичних значеннях щільності тріщин на поверхні. Для розрахункового визначення граничного стану конструкцій з тріщинами, а також для прогнозування її залишкового ресурсу отримані формули для ймовірності об’єднання максимальної по довжині тріщини і для визначення математичного очікування максимальних довжин тріщини залежно від кількості дефектів на поверхні.

До пріоритетних напрямів також входять інші науково-дослідні роботи, пов’язані з супутниковими технологіями, на основі яких створені системи інтелектуальних засобів керування транспортом та автоматичного прийняття рішень у конфліктних ситуаціях і розробки інформаційних технологій аерокосмічних систем. Такі розробки цікаві не тільки своїм нестандартним рішенням, вони унікальні також завдяки спрямуванню на використання не тільки у високо технічних проектах майбутнього, але й цілком адаптуються до техніки сьогодення. Тематика дослідження є надзвичайно актуальною ще і тому, що в ній досліджується можливість створення інтерфейсу, придатного для "мирного співіснування" в найсучасніших системах управління повітряним рухом "найнепевнішої ланки" людини оператора та всього комплексу.

В НАУ створені технології, що дозволяють ефективно розробляти оптимальні за критеріями точності навігаційні системи та оцінювати на землі якість навігаційних вимірювачів та процесів навігації, які досяжні у реальному стохастично збурювальному польоті. Результати виконання цих робіт становлять одну з базових частин циклу науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт та робіт, які впроваджуються зі створення першої вітчизняної конкурентоспроможної системи курсовизначення. В 1998 р. зазначений цикл робіт удостоєний Державної премії в галузі науки і техніки України.

В університеті створені потужні наукові школи в галузях управління, механіки, електроніки, електротехніки, матеріалознавства, інформатики та обчислювальної техніки, їх фундаментом були професор Т. Башта, академіки О. Кухтенко і Г. Пухов, члени – кореспонденти О. Пеньков, Б. Малиновський, професори А. Грохольський, Л. Ільницький та інші. Завдяки праці очолювальних ними колективів були створені унікальні прилади, системи управління авіаційною та ракетно-космічною технікою, передові технології, і як підсумок, високий науково-педагогічний потенціал вузу.

З 1998 року Київський міжнародний університет цивільної авіації очолив доктор технічних наук, професор, член – кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України Бабак Віталій Павлович.

Під його керівництвом розроблена концепція розвитку університету, яка швидкими темпами втілюється в життя. Університет трансформується у багато профільний навчальний заклад.

В університеті навчається 35 тис. студентів. Навчальний процес здійснює висококваліфікований науково – педагогічний колектив, у складі якого академіки і член – кореспонденти НАН України, доктори наук та професори, кандидати наук і доценти.

Філіали кафедр університету функціонують на багатьох підприємствах, де до навчального процесу залучаються провідні фахівці.

До складу університету входить 15 учбових інститутів, 6 науково – дослідних інститутів, 7 коледжів, ліцеї, центр космічного та повітряного права, Європейські регіональні центри Міжнародної організації цивільної авіації[3, c. 60-63].

Наукова діяльність університету включає в себе ряд основних напрямів, таких як:

— розробка науково-дослідних проектів;

— створення галузевих та міжгалузевих центрів;

— підготовку кадрів;

— проведення загально-університетських наукових заходів;

— участь у пріоритетних наукових програмах з використанням повноформатної комп’ютерної інформаційної мережі.

Створені такі нові науково-дослідні лабораторії та центри:

— Науково-дослідний центр екологічних проблем аеропортів;

— Авіаційний науково-навчальний центр з аварійних ситуацій;

— Науково-дослідна лабораторія авіаційних комп’ютерних технологій;

— Центр експлуатаційної надійності авіаційної техніки.

Підготовлено проект наказу Ректора та Положення про відкриття наступних науково-дослідних лабораторій:

1) науково-дослідна лабораторія технічної діагностики та неруйнівного контролю авіаційної техніки;

2) науково-дослідна лабораторія автоматизації технологічних процесів виробництв;

науково-дослідна лабораторія “Екобіобезпека”.

Актуальним для університету є створення та розвиток наукових шкіл.

Наукова школа для існування в техногенному світі XXI століття, повинна мати певні ознаки, — окрім накопичення фундаментальних наукових здобутків, обов’язково включати чітко визначені прикладні ознаки. Саме таку школу створюють науковці НАУ під керівництвом Члена кореспондента НАНУ Бабака Віталія Павловича.

Процес формування бази сучасної наукової школи у структурних підрозділах університету включає в себе тендери, участь в науково-технічних виставках з представленими інноваційними продуктами та технологіями та одержаними патентами[2, c. 18-19].

Висновки

Національний авіаційний університет є потужним авіаційним вищим навчальним закладом, знаним не лише на Україні, а й далеко за її межами. Тисячі його вчених та педагогів, сотні тисяч випускників зробили гідний внесок у розвиток вітчизняної та світової науки, техніки і промисловості, стали активними творцями науково-технічного прогресу.

За роки існування Національний авіаційний університет пройшов великий історичний шлях. За цей час було підготовлено понад 150 тисяч спеціалістів та магістрів, які сьогодні є візитною карткою Національного авіаційного університету в усіх регіонах України, СНД та зарубіжних країнах.

Гордістю Національного авіаційного університету сьогодні є його випускники: державні діячі, відомі науковці, керівники виробництв, науково-педагогічні працівники.

В університеті створено унікальну авіаційну базу, в складі якої навчальний аеродром, унікальний авіаційний ангар, радіополігон та полігон авіаційної наземної техніки, тренажери та аеродинамічний комплекс з унікальною аеродинамічною трубою, яка внесена до Державного реєстру наукових об’єктів національного надбання.

Значна концентрація та інтеграція науково-педагогічних, науково-методичних, матеріально-технічних ресурсів дає змогу університету провадити цілеспрямовану політику в сфері підготовки висококваліфікованих фахівців, здійсненні наукових досліджень і розробок, а також реалізовувати перспективні плани та програми, вчасно реагуючи на зростаючі потреби суспільства.

Активний науковий пошук, який так співзвучний з нагальними потребами сучасної світової спільноти став важливою ознакою Національного авіаційного університету. Науковці університету вийшли на якісно новий рівень міжнародного співробітництва, вони прагнуть відшукати ті стратегічні напрямки глобального наукового пошуку, які досі ще не реалізовано, але які завтра будуть конче потрібними як для України, так і для всього людства.

Список використаної літератури

1. Бабак В. Для нас Болонський процес — явище звичне, кредитно-модульна система — не новиною // Вища школа. — 2006. — № 1. — С. 3-19
2. Вісник Національного авіаційногоуніверситету: збірник наукових праць / Мін-во освіти і науки України, Нац. авіаційний ун-т ; Ред. В. П. Заскалета. — К. : НАУ, 2004. — 134 с.
3. Вісник Національного авіаційногоуніверситету: збірник наукових праць / Мін-во освіти і науки України. – 2009. — №2.
4. Муранова Н. Система "Авіакосмічний ліцей — національний авіаційний університет": організація допрофесійної підготовки ліцеїстів // Директор школи, ліцею, гімназії. — 2004. — № 6. — С. 60-63.
5. Національний авіаційний Університет — http://www.nau.edu.ua/