1. Розкрити сутність фінансів. Поясніть відмінність фінансів від грошей

2. Розкрийте сутність збору на обов’язкове пенсійне страхування.

Список використаної літератури.

1. Розкрити сутність фінансів. Поясніть відмінність фінансів від грошей

Термін фінанси походить від латинського, що означає дохід, готівка. В широкому значенні фінанси — це грошові кошти, грошові обороти. Фінанси виникли в період формування державності і становлення товарно-грошових відносин. Вперше цей термін почав використовуватись в ХШ-ХУ ст. в Італії, де міста Флоренція, Венеція, Греція перетворились на провідні торгові центри. В умовах натурального господарства переважна частина доходів держави мала натуральний характер. В цей період, фінанси зводились до формування доходів держави і державних видатків. Розвиток міст, ремесел, торгівлі привів до поширення грошових відносин. Державні фінанси все більше приймають грошові форми. В свою чергу, це спонукало прискорення первісного нагромадження капіталу.

В умовах розвитку ринкової економіки термін фінанси став використовуватись в значенні "грошові доходи", "грошові платежі", "грошовий обіг". Разом з тим, паралельно з державними фінансами розвиваються фінанси недержавних підприємств, банківських установ, формуються фінансові ресурси громадян та ін. Виникають акціонерні товариства, фондові ринки, одержують розвиток цінні папери, міжнародні операції та інші важливі напрями розвитку фінансової системи. На протязі наступних сторіч структура, функції і роль фінансів ускладнюються. Важливі зміни в еволюції їх структури відбуваються в останні десятиріччя.

Перехід України від командної до ринкової економіки супроводжується суттєвими змінами в структурі фінансової системи. Здійснюється повернення до системи, яка була сформована для забезпечення потреб ринкової економіки. Така система була зруйнована в ході соціалістичних перетворень в колишньому СРСР. Задача розбудови фінансів в Україні в сьогоднішні дні — одна із складових задач перехідного періоду. Від її вирішення залежить поступ України до ринкових відносин.

Фінанси — це одна із важливих складових частин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороною діяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій та ш.Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності, розподіл мобілізованих фінансових ресурсів, та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

Фінанси — це діяльність суб'єктів пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів[1, c. 9-11].

Так, державні органи управління в процесі фінансової діяльності переслідують цілі забезпечення фінансовими ресурсами державних видатків, проведення інвестиційної діяльності держави, фінансування соціальних програм, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, проведення регулювання економіки та ін. Підприємці ставлять за мету одержання достатніх прибутків, забезпечення окупності капіталу, прискорення його обігу, зменшення фінансових ризиків, оптимізашю оподаткування та ін. Для громадян провідними задачами в процесі проведення фінансової діяльності є забезпечення своєї життєдіяльності, накопичення фінансових ресурсів, проведення інвестиційної діяльності та ш.

Стосовно підприємницької діяльності фінанси можна визначити як елемент бізнесу, пов'язаний з залученням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення підприємницької діяльності. Нерідко в нашій економічній літературі фінанси визначаються як економічні відносини, які проводяться в грошовій формі і за допомогою яких реалізуються процеси розподілу і перерозподілу ВВП і національного багатства. Передбачається, що такі відносини здійснюються між певними суб'єктами, а в якості об'єктів виступають ВВП та національне багатство. Такий підхід фіксує те, що в процесі фінансової діяльності приймають участь різні суб'єкти, які взаємодіють між собою. .При цьому така взаємодія зводиться до розподілу та перерозподілу виробленого продукту та цінностей, які мали місце до господарського процесу.

В "Фінансовому словнику" (автори Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко ТС.) видання 2000р. міститься таке визначення фінансів: "Фінанси — сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів". Та такий підхід залишає осторонь деякі важливі моменти. Перш за все те, що в процесі проведення тієї чи іншої діяльності виникає проблема залучення фінансових ресурсів. Таке залучення не є пасивним процесом, а вимагає активної, цілеспрямованої діяльності. З іншого боку, фінанси відносяться до категорії не тільки розподільчої. Це одна із сторін будь-якої діяльності, яка проводиться постійно. Так, господарський розвиток підприємства передбачає проведення операцій із залучення і використання грошових коштів, емісії цінних паперів, обслуговування позик та ін.[4, c. 14-16].

Важливим є і те, що проведення господарських операцій здійснюється з урахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткування і розвитку підприємницької діяльності. Тому фінанси є присутніми в будь-якому господарському процесі з самого його запровадження до одержання і використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливий вид діяльності, безпосередньо пов'язаний з підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.

Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивчення організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входе до предмету фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін.

Так, підприємницька діяльність в формі акціонерного товариства розпочинається з формування статутного фонду. Він може бути створений, шляхом внесків грошових коштів, матеріальних і нематеріальних цінностей, цінних паперів та ін. Одержані кошти використовуються для забезпечення господарської діяльності, В процесі її проведення постійно вирішуються питання щодо залучення додаткових економічних ресурсів у разі їх недостатності. І, навпаки, надмірний їх обсяг, який не використовується в господарському процесі потребує зменшення. Визначення ціни продукції і умов її реалізації проводиться з урахуванням дії фінансових факторів. Кошти, одержані від проведення фінансово-господарської діяльності спрямовуються на заміщення необоротних і поточних активів, виконання зобов'язань перед бюджетом, іншими суб'єктами господарювання, формування прибутку підприємств[3, c. 16-19].

У якості об'єктів фінансових відносин виступають фінансові ресурси. Фінансові ресурси — це сукупність фондів, які приймають участь в забезпеченні діяльності суб’єктів і здійснюють обіг в грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб'єктів і використовуються для вирішення поставлених задач. До складу фінансових ресурсів відносяться активи, які залучаються до проведення господарських або негосподарських операцій. Обіг фінансових ресурсів між суб'єктами відображається збільшенням або зменшенням цінностей та відповідних зобов'язань. Тому обіг фінансових ресурсів передбачає врахування змін у складі як активів, так і зобов'язань суб'єктів діяльності.

Фінансові ресурси завжди є обмеженими. Тому їх залучення потребує створення певних умов. Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані тільки тими суб'єктами, які мають можливості їх раціонального використання. Надання фінансових ресурсів певним суб'єктам, як правило, передбачає їх повернення в установлені строки.

Разом з тим, фінансові ресурси можуть надаватись суб'єктам і на безповоротній основі. Такі операції мають місце в процесі емісії і розміщення акцій, державного фінансування, безоплатної передачі ресурсів та ш.

Обіг фінансових ресурсів відображається в змінах фінансових активів та зобов'язань. Фінансові активи — це такі активи, які використовуються суб'єктами в процесі проведення фінансових операцій. Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових активів відносяться кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та права вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземних валютах, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення та ін. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують права власності чи відносини позики.

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою і функціями держави.

Фінанси — історична категорія. Вони з'явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи. В часи первіснообщинного ладу не було класів, не було держави.

В докапіталістичних формаціях велика частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення різноманітного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинуте тільки в армії.

В умовах капіталізму фінанси стали виражати економічні відносини у зв'язку з утворенням, розподілом і використанням фондів коштів у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу.

Фінансові відносини охоплюють дві сфери:

• економічні грошові відносини, пов'язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі й урядових позабюджетних фондах;

• економічні грошові відносини, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових фондів підприємств.

Фінанси являють собою економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання функцій і завдань держави та суб'єктів господарювання і забезпечення умов розширеного відтворення[7, c. 16-18].

Фінанси — невіддільна частина грошових відносин, тому їх роль і значення залежать від того, яке місце грошові відносини займають в економічних відносинах. Проте не кожні грошові відносини виражають фінансові відносини.

Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями. Гроші — це загальний еквівалент, за допомогою якого насамперед вимірюються витрати праці асоційованих виробників, а фінанси — економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів коштів.

Головне їх призначення в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити не тільки потреби держави і підприємств у коштах, а й контроль за витратою фінансових ресурсів.

Фінанси виражають грошові відносини, що виникають між: підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції і послуг; підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні централізованих коштів та їх розподілу; державою і підприємствами при сплаті ними податків у бюджетну систему і фінансуванні витрат; державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів; підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні ресурсів; окремими ланками бюджетної системи; страховими організаціями і підприємствами та населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні збитку при настанні страхового випадку, а також грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств[3, c. 21-22].

2. Розкрийте сутність збору на обов’язкове пенсійне страхування

Організація фінансування пенсійних витрат для різних верств населення має важливе значення в структурі державних фінансів. Система пенсійного обслуговування є складною і включає різні форми фінансування. Крім державних установ в наданні послуг з мобілізації фінансових ресурсів і організації виплати пенсій приймають участь і недержавні юридичні особи. Практика розвитку пенсійного забезпечення виявила також доцільність використання обов'язкового і добровільного формування пенсійних фондів. В умовах недостатності фінансових ресурсів держава має забезпечити виплату громадянам мінімальні доходи з виходом на пенсію.

В Україні система пенсійного обслуговування знаходиться в стадії трансформації. Перехід до ринкової економіки виявив неспроможність забезпечити достатні і надійні виплати пенсіонерам, використовуючи однорівневу модель державного пенсійного страхування. Організація пенсійного забезпечення, яке відповідає вимогам ринкової економіки — мабуть одна із найбільш важливих задач, яку необхідно вирішити в соціальній сфері. Зараз в промислово-розвинутих країнах використовується багаторівневе пенсійне обслуговування, яке включає солідарну систему, обов'язкове накопичення та добровільне формування пенсійних коштів. Така структура має сприяти забезпеченню обов'язкового прожиткового мінімуму всім пенсіонерам, а також запровадженню гарантованих механізмів, за допомогою яких громадяни можуть заощаджувати кошти на старість.

Солідарна пенсійна система — не організація забезпечення мінімальної і гарантованої пенсії, яка здійснюється державою. її метою є гарантування кожному громадянину отримання мінімального доходу після виходу на пенсію. Така система відноситься до соціального захисту. Кошти для фінансування пенсійних виплат мобілізуються до Пенсійного фонду України шляхом обов'язкових відрахувань від заробітної плати громадян. Пенсія нараховується тільки за ті роки, коли працівник фактично сплачував пенсійні внески. Розрахунок величини пенсії проводяться не за трудовим стажем, а за страховим стажем, тобто за період, коли громадянин виплачував обов'язкові платежі до Пенсійного фонду. У випадках, коли з тих чи інших причин пенсійні виплати громадянину не досягають прожиткового мінімуму, передбачається здійснення адресних виплат малозабезпеченим громадянам за рахунок коштів державного бюджету.

Проте солідарна система забезпечує лише мінімальні виплати пенсіонерам. Як правило, вони досягають не більше 30-35 % середнього доходу працівника, який він отримував до виходу на пенсію. З метою збільшення витрат використовується система обов'язкового накопичення пенсійних коштів. Система обов'язкового накопичення передбачає перерахування частини заробітної плати громадян в обов'язковому порядку до пенсійного фонду для одержання пенсії понад мінімальної. При цьому такі внески здійснюються на індивідуальні ощадні рахунки платників. Кошти акумульовані фондом таким чином використовуються для проведення інвестиційної діяльності. Після досягнення пенсійного віку вкладники мають право на одержання вкладених коштів, а також прибутків від інвестицій, які здійснюються за рахунок працівника.

З метою формування солідарної і обов'язкової системи пенсійного забезпечення в Україні на основі Пенсійного фонду України передбачається створення двох державних фондів. Один з них буде обслуговувати солідарну, інший — систему накопичення. Накопичувальний пенсійний фонд буде приймати внески громадян на індивідуальні ощадні рахунки і інвестувати їх в дохідні фінансові активи. Прибутки, одержані від інвестицій будуть розподілятися між застрахованими особами і з настанням пенсійного віку будуть додаватись до сум пенсій, які виплачуються з солідарної системи.

Третій рівень пенсійної системи, яка формується в Україні- це добровільне накопичення пенсійних коштів, яке буде здійснюватись недержавними компаніями Вони можуть утворюватись роботодавцями, профспілками і юридичними особами. Найбільш поширеними в зарубіжних країнах є пенсійні фонди, створені роботодавцями. Світовий досвід засвідчує, що приватні пенсійні компанії нерідко виконують функції пенсійних фондів краще, ніж державні установи. Крім того, конкуренція між фондами, як правило, приводе до забезпечення ефективної пенсійної системи. З метою стимулювання розвитку недержавних пенсійних фондів передбачається прийняття пільгового податкового режиму для проведення інвестування і розміщення пенсійних накопичень громадян[2, c. 63-66].

Добровільне накопичення передбачає виключно добровільні внески громадян на індивідуальні пенсійні рахунки, які відкриваються в недержавних пенсійних фондах. Такі внески будуть вкладатись в цінні папери та інші фінансові активи (акції, державні облігації, ощадні (депозитні) сертифікати комерційних банків та ін.). Після виходу на пенсію громадянин зможе одержати додаткові виплати з недержавних пенсійних фондів. Джерелами їх будуть внески громадян, а також ті доходи, які фонди одержують в процесі інвестиційної діяльності.

Запровадження багаторівневої пенсійної системи має важливе значення для розвитку фінансової системи України. Перш за все, це приведе до помітної зміни ролі держави в організації пенсійного забезпечення. Створення недержавних пенсійних фондів приведе до формування конкурентного середовища на ринку пенсійних послуг. Такі зміни надають більше можливостей громадянам в виборі раціональних способів використання пенсійних коштів. Розвиток обов'язкового та добровільного накопичення передбачає проведення активної інвестиційної діяльності фондами. А це сприятиме активізації формування фондового ринку, розвитку діяльності фінансової інфраструктури, розширенню кредитних операцій, збільшенню обсягів заощаджень, позитивним змінам в організації руху грошових коштів. Схема багаторівневої пенсійної системи відображена на рис.1.

З метою забезпечення пенсійного страхування в Україні створено самостійну державну установу, яка має статус державного цільового позабюджетного фонду — Пенсійний фонд України (ПФУ). Діяльність фонду має важливе значення, оскільки згідно з розрахунками експертів в нашій країні нараховується більше 14 млн. пенсіонерів та понад 1,3 млн. осіб, що одержують допомогу для дітей. Система формування, накопичення та використання коштів, необхідних для забезпечення достатніх і безперебійних пенсійних платежів не є простою А в процесі проведення пенсійної реформи вона ще більше ускладнюється.

До основних задач ПФУ можна віднести: забезпечення виплат пенсій громадянам України, які згідно з законодавством мають право на її одержання; фінансування загальнодержавних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення, організація виплат пенсій громадянам, які виїхали за межі України. З метою вирішення цих задач ПФУ здійснює мобілізацію фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення таких виплат, управління фінансами пенсійного забезпечення та організацію платежів населенню, пов'язаних з обслуговуванням та соціальною підтримкою пенсіонерів

ПФУ, а також його управління в АР Крим, областях та в мм. Києві і Севастополі є юридичними особами. Фонд має право займатися комерційною діяльністю, пов'язаною з інвестуванням в цінні папери та депозити комерційних банків. Йому дозволяється приймати участь в заснуванні підприємств і вкладені фінансових ресурсів в їх капітали. ПФУ може проводити грошово-речові лотереї та здійснювати благодійні заходи[5, c. 24-26].

З метою фінансування витрат до ПФУ мобілізуються власні та передані доходи. Власні доходи — це надходження до ПФУ в формі обов'язкових та добровільних внесків підприємств, установ та громадян, доходи від фінансових санкцій та комерційної діяльності фонду. До передати доходів відносяться кошти, що передаються в фонд з державного та місцевого бюджетів, а також з державних цінових фондів. Структуру доходів ПФУ відображено на рис.2.

Переважна частина доходів фонду — це власні доходи, що складають біля 90 % всіх надходжень. В структурі власних надходжень більше 80 % випадає на обов'язкові внески суб'єктів підприємницької діяльності. Це установлені законодавством України відрахування підприємств, бюджетних та громадських установ та фізичних осіб підприємств до ПФУ. їх величина залежить від суми витрат на оплату праці, що виплачуються працівникам (основна та додаткова зарплата, компенсаційні виплати та щ). Зараз такі відрахування установлено на рівні 32% фонду оплати праці підприємства. Сюди відносяться також кошти, що поступають до фонду від платників єдиного сільськогосподарського податку.

Обов'язкові внески громадян— це відрахування від заробітної плати, що виплачується працівникам, які залучаються до роботи суб'єктами підприємницької діяльності, а також фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору. В залежності від суми заробітної плати громадян відрахування до ПФУ складають 1 -2 % її величини[2, c. 67-69].

До 2002 року до обов'язкових внесків юридичних та фізичних осіб в ПФУ відносилися також відрахування з суми операцій купівлі-продажу валют (1 %). Суб'єкти підприємницької діяльності, які зайняті торгівлею ювелірними виробами (із золота, платини і дорогоцінного каміння )також виплачували збори в розмірі 5 % вартості реалізованих виробів. При відчужені легкових автомобілів юридичними та фізичними особами відрахувалися 3 % вартості автомобіля. Крім цього до обов'язкових відрахувань в ПФУ залучалися виробники та імпортери тютюнових виробів (5 % від об'єкту оподаткування), покупці нерухомості (1 % ціни майна), суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги мобільного зв'язку (6 % від об'єкту оподаткування).

Надходження у вигляді регресивних вимог — це доходи, які одержує фонд на основі вимог до боржників, що не виконали свої зобов'язання в минулі періоди. У випадках невиконання обов'язкових внесків та інших зобов'язань перед фондом згідно з законодавством керівництво ПФУ має право накладати штрафи на порушників. Тоді мають місце надходження від фінансових санкцій. Доходи від комерційної та інвестиційної діяльності включають надходження нараховані на інвестиції в цінні папери, депозити в комерційних банках, паї в господарських товариствах, доходи від проведення лотерей, консультативної діяльності та ін.

Передані кошти фонду — це ресурси, які передаються ПФУ з метою забезпечення пенсійних та пов'язаних з ними виплат, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. До них, зокрема, відносяться кошти державного бюджету, Фонду Чорнобиля, місцевих бюджетів, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та ін. Передача таких коштів ПФУ зумовлена тим, що мобілізація доходів для забезпечення зазначених витрат проводиться державними установами, а їх виконавцем є пенсійний фонд. Такий порядок передбачено законодавством України з метою організації більш ефективного пенсійного обслуговування. Так, кошти державного бюджету передаються фонду для забезпечення виплати пенсій військовослужбовцям. Фонд Чорнобиля переховує частину своїх доходів з метою забезпечення пенсійних виплат громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахування з місцевих бюджетів використовуються для фінансування виплат допомоги по догляду за дитиною.

До задач Пенсійного фонду України відноситься фінансування певних соціальних програм держави. До їх складу включаються:

— забезпечення виплат трудових і соціальних пенсій (за віком, за інвалідністю, при втраті годувальника, за вислугу років та ш.);

— виплата допомоги малозабезпеченим пенсіонерам;

— фінансування допомоги по догляду за дитиною,

— забезпечення витрат на поховання пенсіонерів;

— виплата допомоги по догляду за дітьми, одинокими та інвалідами.

За рахунок коштів ПФУ фінансуються також надбавки до пенсій, тільки жертвам політичних репресій та ін. Склад видатків ПФУ відображено на рис. 3.

У випадку наявності профщиту бюджету Пенсійного фонду України, кошти, що перевищують видатки можуть використовуватися за такими напрямами: погашення зобов'язань фонду, що мали місце в минулі періоди; фінансування інвестиційної діяльності фонду; збільшення величини пенсійних виплат та допомоги; покращення діяльності фонду на доставку пенсій і допомоги та ін. Тимчасово вільні кошти фонду можуть використовуватися на придбання державних пакетів акцій. Фінансування дефіциту бюджету ПФУ здійснюється за рахунок впровадження нових форм надходжень, використання кредитів, здійснення ефективного управління заборгованості фонду юридичних і фізичних осіб та ін. Важливий напрямок роботи фонду — це впорядкування видатків за рахунок скорочення витрат на обслуговування операцій, зменшення необґрунтованих пільг пенсіонерам, оптимізація надбавок та ін.

Порядок здійснення обов'язкових платежів до доходів фонду та організації виплати пенсій і допомоги передбачає такі основні положення:

1. Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування справляється одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.

2. У разі недостатності у платників збору коштів на оплату праці і сплати збору в повному обсязі, вони здійснюються у пропорційних розмірах.

3. Виплата пенсій та допомоги здійснюється банками через особисті рахунки пенсіонерів.

4. Для одержання пенсій в банку кожному одержувачу відкривається вкладний рахунок. Одночасно пенсіонерам видається ощадно-пенсійна книжка.

5. Видача сум у відділеннях зв'язку, або з доставкою додому здійснюються по видатковому ордеру та по видатковому касовому ордеру[7, c. 126-128].

Список використаної літератури

1. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -356 с.
2. Максимчук В. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: види пенсій і порядок їх обчислення (у запитаннях і відповідях // Справочник кадровика. — 2005. — № 1. — C. 63-74
3. Мочерний С. В. Сутність фінансів у контексті економічних відносин/ С. В. Мочерний, Я. С. Ларіна, О. Я. Плахотнюк // Фінанси України. -2005. -№ 3. — С.16 — 22
4. Партин Г. Фінанси підприємств: Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.
5. Пенсійне страхування: Закон про державне пенсійне страхування, Закон про недержавне пенсійне забезпечення, Закон про збір на державне пенсійне страхування, Закон про пенсійне забезпечення // Все про бухгалтерський облік. — 2003. — 18 листопада. — C. 3-94
6. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування : Закон України від 18.07.03/ Україна. Верховна Рада // Урядовий кур'єр. — 2003. — 14 серпня. — C. 5-18
7. Фінанси : Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. -К.: Знання , 2006. -247 с