Вступ.

1. Зміст трудової теорії вартості.

2. Особливості трудової теорії вартості.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Оцінка праці різної якості швидко встановлюється на ринку з достатньою точністю і значною мірою залежить від зрівнювального мистецтва робітника і напруги виконуваної ним праці.

Водночас у книзі Д. Рікардо, як і в "Багатстві народів" А. Сміта, на відміну від праць К. Маркса, категорії "вартість" і "ціна" використовуються фактично як синоніми. Так, говорячи про "природні" і "ринкові ціни", Д. Рікардо пише: "Якщо ми беремо працю за основу вартості товарів, то із цього ще не значить, що ми заперечуємо випадкові і тимчасові відхилення дійсної чи ринкової ціни товарів від їх початкової і природної ціни".

Щодо твердження Д. Рікардо про те, що на рівень цін товарів, поряд із затраченою живою працею, впливає й уречевлена праця, тобто "праця, затрачена на знаряддя праці, інструменти і будівлі, які сприяють цій праці", то з ним, звичайно, не можна не погодитись.

Але викликає незгоду його теза про те, що "відносна вартість товарів" не залежить від зміни рівня заробітної плати робітників. Навряд чи можна назвати обґрунтованим положення про те, що "підвищення вартості праці (заробітної плати) неможливе без відповідного падіння прибутку".

Д. Рікардо, а також інші відомі представники класичної школи вважали, що нібито всі товари вироблялися з постійними витратами при фіксованих технологічних коефіцієнтах. Рікардо допускав мінливість факторних пропорцій у розділі про "машини", але при цьому поступка ніколи не виливалася в русло основної течії класичної теорії. Більше того, пожертвували заради окремого випадку сільськогосподарської продукції, де граничні витрати виробництва відхилялись від середніх.

1. Зміст трудової теорії вартості

Визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуги чи інформації — одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються розв'язати економісти різних шкіл і напрямів протягом усієї свідомої історії людського буття. Підходів до визначення цінності товару існує багато, кожен з них ґрунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту й пропозиції, факторів виробництва, інформативна.

Конкретною працею називається форма праці, що характеризується своєю метою, характером операцій, предметом, коштами і результатами праці. Конкретною працею товаровиробника створюється споживча вартість.

Разом з тим, усім видам праці характерна витрата фізіологічної енергії людини. І це саме те, що робить усі види конкретної праці однаковими. У товарному господарстві для забезпечення еквівалентного обміну виникає необхідність порівнювати різні види конкретної праці шляхом прирівнювання різних товарів.

Абстрактна праця є працею взагалі, що розуміється як витрата енергії чи робочої сили людини для виробництва продукту на продаж. Абстрактна праця створює вартість товару.

У товарному господарстві, заснованому на приватній власності, конкретна праця являє собою форму частки праці. Приватний характер праці означає, що кожен товаровиробник, працюючи на себе і привласнюючи ресурси і продукти праці, сам вирішує, яку продукцію і у якій кількості він буде виготовляти. Одночасно абстрактна праця являє собою форму суспільної праці в товарному господарстві, що означає, що виробник працює на суспільство, створюючи продукт не для себе, а для продажу, тобто, для інших людей. Між приватним і суспільним характером праці існує протиріччя: як приватний власник виробник точно знає, скільки і якої продукції він буде виготовляти; але в той же час, виготовляючи продукт для продажу, він не може точно знати суспільних потреб у ньому, а також того, скільки таких товарів зроблять конкуренти. Це внутрішнє протиріччя товару періодично виявляється в економічних кризах.

Причина роздвоєння праці в товарному господарстві — приватна власність на засоби виробництва, що робить товаровиробників економічно відособленими і викликає необхідність порівняння результатів праці в ході еквівалентного обміну.

За Петті трудова теорія вартості означає, що товари прирівнюються на основі кількості витраченої на їх виробництво праці. Продуктивною вважається праця — видобуток золота і срібла.

Перебуваючи під впливом меркантилістських поглядів, вважав, що вартість створюється не всякою працею, а лише затраченою на виробництво золота і срібла, тобто вартість, за Петті, існує лише у грошовій формі, Інші товари набувають вартості через обмін їх на гроші. Праця — писав Ф. Енгельс, є “…перша основна умова всього людського життя, і до того ж у такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця створила саму людину” У створенні вартості, на думку Петті, бере участь і природа: "Труд – батько й найактивніший принцип багатства, земля – його мати". Вчення про доходи охоплює заробітну плату, ренту і позичковий відсоток. Заробітна плата визначається як ціна праці й має встановлюватися на рівні, що забезпечує "існування робітника (але не більше)", дає йому змогу "жити, працювати і розмножуватися", Підвищення заробітної плати, вважав Петті, зменшить бажання робітника більше працювати, що означатиме втрату суспільством частини праці, Отже, заробітна плата встановлюється на рівні мінімуму засобів до існування робітника.

А. Сміт розумів негативні аспекти тогочасного поділу праці: перетворення робітника на частково найманого працівника (виконання ним деяких операцій, що не потребують освіти), погіршення умов праці, монотонність праці та ін. Причиною поділу праці він вважав таку характерну рису людської психології й поведінки, як схильність до обліку. Поділ праці, у свою чергу, стимулював, за Смітом, розвиток цієї схильності, внаслідок чого ці процеси розвивалися паралельно. Водночас причину поділу праці Сміт, вбачав і в зумовленому ним зростанні продуктивності праці. істотну роль у їх розвитку відіграють гроші, що стихійно постають із товарного світу в процесі тривалого історичного розвитку. Найважливішою функцією грошей, на думку Сміта, є засіб обігу, він вважав за доцільне заміну грошей у монетарній формі — як золота і срібла на паперові, випуск обмеженої кількості грошей. Більш прогресивними (порівняно з фізіократами) були погляди Сміта на продуктивну працю. Вартість, за Смітом, створюється не лише в сільському господарстві, а й в усіх галузях матеріального виробництва, тому всі види праці є рівнозначними як творці вартості; отже, праця взагалі, загальна суспільна праця створює вартість незалежно від маси конкретних споживчих вартостей, в якій вона втілена.

Отже, Сміт впритул наблизився до проблеми двоїстого характеру праці, однак працю як субстанцію вартості не дослідив. Стверджував про два різні значення терміна "вартість": як корисність будь-якого предмета (споживча вартість) і як володіння певним товаром (мінова вартість). Однак не розкрив сутності товару як діалектичної єдності, що передбачало взаємозумовленість, взаємо перехід, суперечливість та ін.) споживчої і мінової вартостей, відповідних видів праці, що були підґрунтям кожної з них (як глибшої сутності – сутності другого порядку). Через це він не розрізняв процес праці як фактор створення вартості і процес праці як фактор перенесення вартості засобів виробництва на створений продукт. У процесі обміну продуктами праці регулятором цього обміну є праця товаровиробників як єдине точне мірило вартості. Сміт зазначав, що величина вартості продукту визначається не фактичними затратами праці окремого товаровиробника, а кількістю праці, необхідної для його виробництва, тобто він наблизився до розуміння індивідуальної та суспільно необхідної праці, але не зміг чітко розмежувати їх. С, розрізняв вартість товару та його ціну; тому відокремлював дійсну (вартість товару) і номінальну (грошове вираження вартості товару, кількість чистого золота або срібла, за яку він продається). Дійсна ціна є своєрідним стійким центром, до якого тяжіють ціни всіх товарів.

Отже, Сміт заклав основи розуміння механізму відхилення ціни від вартості товарів. Заслугою Сміта, є й виділення простої та складної праці, з'ясування їх неоднакового впливу на величину вартості, впливу інтенсивності праці на утворення вартості. Водночас ці наукові елементи розуміння вартості поєднувалися в його праці з поверхневими, на рівні явища, оскільки вартість товару він визначав кількістю праці, яку треба затратити, щоб купити певний товар.

Таке визначення було справедливим лише за простого товарного виробництва, коли, наприклад, ткач, обмінюючи свій виробленої ним тканини на чоботи, пошиті шевцем. визнавав, що на цей товар затрачено приблизно таку саму кількість праці. За капіталістичного товарного виробництва сувій тканини коштував дорожче (якщо ткач працював на капіталістичному виробництві), ніж праця шевця, оскільки, крім заробітної плати доходу виробника), вона охоплювала і додаткову вартість, яку привласнював капіталіст. Сміт, у цьому випадку зіткнувся з суперечністю між законами вартості (згідно з якими вартість товару визначалася впише працею, затраченою на його виробництво, і відбувався обмін еквівалентів) і законом додаткової вартості, який нібито діяв за капіталізму, оскільки капіталіст виплачував робітникові у формі заробітної плати лише частину вартості, а іншу – привласнював. Тому Сміт не зміг пояснити цю суперечність у межах трудової теорії вартості й дійшов висновку, що вартість товару визначається сумою трьох доходів (заробітної плати, прибутку і ренти). Закон вартості, на його думку, діяв лише за простого товарного виробництва. Крім того, Сміт, не зміг розкрити якісного аспекту вартості як суспільного відношення між товаровиробниками, що має історичний характер, наповнюється у процесі еволюції товарного виробництва елементами якісно нового змісту.

Сміт заперечував, що прибуток є іншим видом заробітної плати за нагляд і управління підприємством (доказ цього – залежність прибутку від розмірів використовуваного капіталу, а не від складності та кількості управлінської праці, залучення до процесу управління найманих управляючих), така його позиція була однобічною, оскільки Сміт ігнорував працю підприємця як одне з джерел прибутку. Однак наведені ним докази свідчили, що капіталіст має претендувати лише на частку прибутку, а іншу повинні привласнювати наймані робітники. Сміт зазначав, що робітник продає свою працю капіталістові, хоча насправді капіталіст купував робочу силу, права на її використання у процесі праці. Основою заробітної плати, за С., є вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і членів його сім'ї, виховання дітей; нижня межа заробітної плати – "фізичний мінімум". Якщо заробітна плата нижча за цей мінімум, існує загроза вимирання робітників у країнах, що економічно регресували У країнах, які динамічно розвиваються, до заробітної плати, грім фізичного мінімуму, входить певний надлишок, розмір якої визначається усталеними нормами споживання, традиціями, культурним рівнем. Важливу роль у встановленні конкретного рівня заробітної плати Сміт відводив боротьбі робітників, співвідношенню сил між двома класами, позиції держави (яка переважно підтримує капіталістів). Обстоював встановлення високої заробітної плати (що стимулювало о зростання продуктивності праці, сприяло нагромадженню капіталу та підвищенню попиту на працю), спростовуючи думку, що висока заробітна плата розбестить робітників і не стимулюватиме їх до праці.

Як і Сміт, Рікардо наштовхується на ряд протиріч у трудовій теорії вартості, зокрема, на необхідність пояснити, як при дотриманні принципу еквівалентності при обміні між робітником і підприємцем виникає прибуток. Вирішення цієї проблеми Рікардо пропонує вже в рамках своєї теорії розподілу доходів.

Цю проблему він також намагався вирішувати з позицій трудової теорії вартості. Якщо вартість створюється тільки працею, то зарплата і прибуток є двома частинами однієї величини і можуть змінюватися лише в протилежних напрямках. Що стосується ренти, то вона виступає як різниця між загальною вартістю і сумою зарплати і прибутку, а отже, також може змінюватися тільки за рахунок інших доходів. Твердження про протилежну спрямованість руху різних доходів — відмітна риса теорії розподілу Рікардо, який не поділяє позиції Сміта про можливість одночасного їхнього росту в міру збільшення суспільного багатства.

Заробітна плата розглядалася як плата за працю, обумовлена вартістю засобів до існування працівника і його родини. Але тенденцією її руху є прагнення до мінімуму засобів існування працівника. Причиною цього є швидший темп росту населення в порівнянні з темпом росту засобів до його існування. Внаслідок цього на ринку праці пропозиція постійна і стійко перевищує попит, а отже, ціна праці (зарплата) буде утримуватися на мінімальному рівні.

Але якщо зарплата прагне до прожиткового мінімуму, то вона буде складати лише частину створеної робітником вартості. Іншу частину, яка залишилася після відрахування зарплати, складає прибуток. Таким чином, як вважає Рікардо, вирішується протиріччя трудової теорії вартості, яка приводить до порушення принципу еквівалентності обміну. Еквівалентність при обміні між робітником і підприємцем усе-таки порушується, але порушується «законно», оскільки відбувається це під впливом природного закону народонаселення.

Оскільки єдиним джерелом вартості сукупного суспільного продукту є праця, учений критикував погляди економістів, які таким джерелам називали засоби виробництва (в т ч. землю). Прибуток він розглядав як привласнену капіталістами неоплачену працю найманих робітників, показав обернено пропорційну залежність між величиною заробітної плати і прибутку, джерелом ренти вважав працю найманих робітників у сільському господарстві, впритул наблизився до правильного з'ясування величини заробітної плати (виокремлюючи при цьому природну і ринкову ціну праці). Ціну праці він пов'язував із вартістю життєвих засобів робітників; стверджував (на противагу Сміту), що у процесі розвитку капіталізму заробітна плата знижуватиметься. Водночас Рікардо, як і Сміт, не зміг розв'язати суперечностей між законом вартості та законом додаткової вартості (через відсутність обґрунтування категорії "робоча сила"), між законом вартості і законом середньої норми прибутку (зокрема привласнення капіталістами рівновеликого прибутку на рівновеликий капітал без порушення закону вартості), заперечував існування абсолютної ренти ( а тому дійшов висновку, що рента не спричиняє подорожчання сільськогосподарських товарів). Непослідовною була його позиція і щодо визначення величини заробітної плати. 3 одного боку, Рікардо розмежовував вартість, втілену в товарі, та вартість праці (заробітну плату). Природна ціна праці, за Рікардо, під впливом попиту і пропозиції встановлюється навколо суми життєвих засобів, необхідних для утримання робітника, його сім'ї та певного зростання їхніх потреб. Ринкова ціна праці коливається навколо природної (за її перевищення кількість робітників збільшується, зростає пропозиція праці на ринку, з'являється безробіття, знижується ринкова ціна праці, і навпаки), 3 іншого боку, величину природної ціни праці Рікардо, обмежував фізичним прожитковим мінімумом (під впливом теорії народонаселення Т.Мальтуса). Крім того, за Рікардо, оскільки діє "природний закон" заробітної плати, її розмір залежить під попиту і пропозиції на неї Він стверджував, що за капіталізму норма прибутку має тенденцію до зниження через зростання вартості сільськогосподарської продукції у зв'язку з переходом до обробітку земель гіршої якості, а отже, і величини ренти.

2. Особливості трудової теорії вартості

Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце.

Проблема вартості є дискусійною та багатогранною. Про це свідчить той факт, що її розробка, розпочата за часів Аристотеля, триває і нині. Згідно з теорією трудової вартості, розробленою Д. Рікардо (представником класичної школи політекономії) і розвинутою К. Марксом, вартість товару визначається кількістю праці, втіленої в ньому, тобто має трудову природу. Мірою самої праці стає робочий час, витрачений на виробництво товару. Щоб уникнути труднощів кількісного виміру вартості в її трудовому сприйнятті, К. Маркс повинен був ввести поняття "абстрактна праця", "конкретна праця" і "суспільно необхідні витрати праці".

Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований — вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Крім трудової вартості, до "витратних" концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу, землі. Всі вони беруть рівноправну участь у створенні вартості. Кожний з цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля — ренту.

Оскільки продукти відрізняються споживаними цінностями, праця відрізняється конкретним набором операцій. Отже, корисна праця, яка створює товари, що задовольняють потреби людей, витрачена в якійсь конкретній формі, — це конкретна праця. Тобто виробник виконує конкретні виробничі операції, використовує певні засоби праці та матеріали і виготовляє певні блага. Наприклад, будівельник використовує цеглу, бетонні плити, цементні розчини, підйомні крани та інші засоби виробництва, щоб побудувати будинок. Таку працю, що створює товари, називають конкретною.

Проте і швець, і будівельник, і токар, незалежно від конкретної форми праці, витрачають фізичну силу, нервову і розумову енергію. Це друга сторона праці, яку називають абстрактною (від лат. abs-tractio — відтягнення, відвернення від його конкретної форми).

Не тільки продукт праці, а й сама праця є двоїстим процесом — процесом конкретної і абстрактної праці. Конкретна праця створює споживну вартість товару, абстрактна праця створює вартість (рис. 1).

Однак вартість товару формується витратами не власної праці окремого виробника, а суспільно необхідної праці. Наприклад, одні й ті самі сукні шиють різні кравці з різним умінням, кваліфікацією, відповідальністю. І коштують ці однакові сукні по-різному, наприклад, 80, 100 і 120 гр. од. Вочевидь, що покупця такі різні ціни на однакову продукцію не влаштовують. Товари з однаковими споживними вартостями мають коштувати однаково. Власне, так воно і є, тому що в основі вартості лежать суспільно необхідні витрати праці. Вони складаються з витрат праці, які здійснюються упродовж суспільно необхідного робочого часу з середнім умінням та інтенсивністю праці, за середніх умов виробництва, за яких виробляється основна маса продукції певного виду. Те, що вартість створюється не індивідуальною, а суспільно необхідною працею, має велике значення в економічному розвитку суспільства. Якщо за однакові проміжки часу суспільна праця створює рівновеликі вартості, то у разі зростання виробітку одна й та сама величина вартості припадає на більшу кількість товару. Відповідно, вартість виробу зменшується, товар стає дешевшим. У результаті розвитку науки і техніки, поліпшення організації праці продуктивність праці збільшується, і тією мірою, якою відбувається це підвищення, зменшується вартість одиниці товару. Продуктивність праці є найважливішим показником, який характеризує рівень розвитку національної економіки.

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця ХІХ — початку ХХ ст. А. Маршала, а з 30-х років ХХ ст. Дж. М. Кейнса. Вони поєднали теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін.

Початок загальному перегляду трудової теорії вартості поклав видатний український економіст М.І. Туган-Барановський, який ще в 1890 р. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує поглядів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпаки, якщо правильно її розуміти, підтверджує вчення названих економістів.

Чимало російських і українських економістів (В.К. Дмитрієв, Р.М. Орженицький, А.Д. Білімович та ін.) також виступали за органічний синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Висновки

Трудова теорія вартості – теорія, згідно з якою основу і величину вартості товарів і послуг становлять витрати праці на їх виробництво. Почала формуватися в другій половині XVII ст. у працях меркантилістів і фізіократів. В. Петті вважають засновником трудової теорії вартості. До проблеми визначення вартості він підходить з позиції пропорційного обміну, що визначається витратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях.

Недоліки класичної політичної економії з проблем теорії трудової вартості були значною мірою подолані у працях К.Маркса. Товар – продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє потреби людей і вироблений для обміну на основі суспільно необхідних витрат. Діалектична єдність споживчої вартості і вартості формує товар. Двоїста природа вартості розкривається в суперечливій єдності (що передбачає боротьбу її сторін) індивідуальної та суспільної вартостей (внаслідок різниці індивідуальних і суспільно необхідних витрат). Основними формами вияву історичного характеру вартості є посилення планомірного характеру суспільно необхідної праці, поступове заперечення товарної форми зв'язку, виникнення якісно нових і більш розвинутих форм вартості тощо. Конкретна праця як творець споживчих вартостей, як корисна праця, що не залежить від суспільних форм, є умовою існування людей, вічною природною необхідністю.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.