1. Характеристика гнучких форм зайнятості. Особливості надомної форми організації праці інвалідів.

2. Перспективи впровадження гнучких форм зайнятості

1. Характеристика гнучких форм зайнятості. Особливості надомної форми організації праці інвалідів.

Напрям гнучких форм зайнятості передбачає створення сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать установлення працездатному населенню вигідніших форм та режимів праці, допомога підприємцям у маневруванні кількістю та якістю робочої сили у вирішенні проблем, пов’язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних робітників, іммігрантів тощо.

Гнучкі форми зайнятості включають: використання різноманітних нестандартних режимів як повного так і неповного робочого часу; облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім´ї); використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць та організації праці (надомна праця, робітники на виклик); впровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники).

У вирішенні проблем безробіття гнучкі форми зайнятості дають можливість, по-перше, скоротити загальну чисельність незайнятого населення через надання роботи певним категоріям населення на відповідних умовах; по-друге, збільшити або зберегти при скороченні обсягів виробництва кількість занятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць завдяки поділу їх між робітниками та шляхом скорочення робочого часу; по-третє, розширити можливості працевлаштування для осіб, звільнених з виробництва.

Протягом останніх років державою багато зроблено для підвищення рівня зайнятості інвалідів. Зокрема, прийнято низку нормативно-правових актів відповідного спрямування.

Однак рівень зайнятості інвалідів зростає дуже повільно: у 2005 р. він становив 14,6% загальної чисельності усіх дорослих інвалідів і збільшився лише на 0,1 відсоткового пункту порівняно з 2001р. Питома вага зайнятих трудовою діяльністю інвалідів серед усього зайнятого населення у 2005 р. становила 1,7%, збільшившись порівняно з 2001 р. також лише на 0,1%.

Отже, незважаючи на значне законодавче підґрунтя, вирішення проблеми зайнятості інвалідів залишається «відкритим питанням», особливо за сучасних підвищених вимог до стану здоров´я працівників і відносно достатньої пропозиції здорової робочої сили. У зв´язку з цим нагальною стає потреба як у розробленні нових, так і у вдосконаленні існуючих шляхів створення робочих місць для забезпечення зайнятості інвалідів. Одним із таких шляхів може стати розвиток і поширення надомної форми організації праці та, відповідно, створення надомних робочих місць у видах економічної діяльності країни.

Загальновизнаним у всьому світі стає залучення інвалідів до зайнятості на так званому «відкритому» ринку праці поряд зі здоровими громадянами. Однак, необхідно зауважити, що завжди існуватимуть такі особи з інвалідністю, зайнятість яких через тяжкі обмеження здоров´я та велику витратність створення для них необхідних умов праці буде неможливою або вкрай важкою для організації навіть на спеціалізованих робочих місцях відкритого ринку праці. Саме для таких осіб із тяжкими вадами здоров´я (тобто для інвалідів І та II груп, питома вага яких у 2005 р. становила 14,2% та 46,7% загального контингенту інвалідів) найбільш оптимальною формою зайнятості є надомна праця.

Варто зазначити, що в Україні надомна праця не підлягає статистичному обліку, тому єдиною офіційною інформацією щодо чисельності інвалідів, які працюють на умовах надомної праці, та динаміки їх працевлаштування виступають дані Мінпраці України щодо працевлаштування інвалідів органами соціального захисту населення (табл. 1.1).

Як видно з табл. 1, із загальної чисельності інвалідів, які виявили бажання працювати, на обліку для працевлаштування на умовах надомної праці на початок 2005 р. перебувало 678 осіб, що у 4,3 разу менше, ніж на початок 2002 р. Протягом 2005 р. 231 особа з інвалідністю звернулася до органів соціального захисту населення з питань працевлаштування на умовах надомної праці, тоді як протягом 2002 р. таких інвалідів було 602 особи, тобто майже у 3 рази більше. При цьому протягом 2005 р. на умовах надомної праці було працевлаштовано лише 158 осіб, що у 3 рази менше, ніж за відповідний період 2002 р.

При цьому чисельність інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, у 2002 р. становила 354,3тис. осіб, а у 2005 р. — 346,7 тис. осіб (табл. 1.2).

Отже, якщо порівнювати чисельність інвалідів, працевлаштованих на умовах надомної праці, із загальною чисельністю інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, можна дійти висновку, що у 2002 р. питома вага інвалідів, працевлаштованих у надомних умовах, становила 0,1% загальної чисельності інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, а у 2005 р. — 0,05% [5, c. 23-24].

Однак варто зауважити, що надомна форма організації праці, а отже, і процес створення надомних робочих місць у сфері соціально-трудових відносин широко використовувалися за планової економіки. У теперішній час цей практичний досвід є незаслужено забутим.

Отже, слід констатувати, що в Україні за часів планової економіки чисельність надомних робочих місць, у т. ч. й таких, де були зайняті особи з інвалідністю, вимірювалася тисячами, тоді як зараз наявність таких робочих місць — поодиноке явище (табл. 1.1).

Таким чином, одним із першочергових шляхів підвищення рівня зайнятості інвалідів із тяжкими вадами здоров´я має стати відновлення функціонування надомної форми організації праці. Розпочати, на нашу думку, необхідно з удосконалення законодавчо-нормативної бази. Річ у тім, що Україною не ратифіковано основоположного міжнародного документа щодо правового регулювання надомної праці — Конвенції МОП №177 (1996 р.) про надомну працю [3, c. 5-6].

Таблиця 1.1. Працевлаштування інвалідів органами соціального захисту населення у 2002 та 2005pp . [5]

	Перебувало на обліку для працевлаштування на початок 2002 p ., осіб				Перебувало на обліку для працевлаштування на початок 2005 p ., осіб				Звернулося з питань працевлаштування протягом 2002 p ., осіб				Звернулося з питань працевлаштування протягом 2005 p ., осіб				Працевлаштовано інвалідів протягом 2002 p ., осіб				Працевлаштовано інвалідів протягом 2005 p ., осіб
	Всього	у т.ч. інвалідів			Всього	у т.ч. інвалідів			Всього	у т.ч. інвалідів			Всього	у т.ч. інвалідів			Всього	у т.ч. інвалідів				у т.ч. інвалідів
		І групи	II групи	III групи		І групи	II групи	III групи		І групи	II групи	III групи		І групи	II групи	III групи		І групи	II групи	III групи	Всього	І групи	II групи	III групи
Кількість інвалідів, які виявили бажання працювати, всього	19 019	442	4348	14 229	10430	404	2758	7268	9088	185	2281	6622	8844	124	2217	6503	6069	77	1423	4569	5031	52	1421	3558
у тому числі: у звичайних умовах виробництва	15000	136	2852	12012	9088	185	2240	6663	8108	105	1886	6117	8411	88	2029	6294	5259	48	1165	4046	4733	31	1277	3425
на спеціалізованих підприємствах	1112	203	390	519	664	125	218	321	378	31	121	226	202	15	87	100	338	24	75	239	140	11	66	63
із них для сліпих	673	183	223	267	379	107	110	162	158	29	51	78	99	11	40	48	127	23	46	58	61	8	27	26
для глухих	439	20	167	252	285	18	108	159	220	2	70	148	103	4	47	52	211	1	29	181	79	3	39	37
на умовах надомної праці	2907	103	1106	1698	678	94	300	284	602	49	274	279	231	21	101	109	472	5	183	284	158	10	78	7 0
Із загальної кількості бажали працювати	8546	106	1687	6753	1723	53	568	1102	1251	39	464	748	1086	20	381	685	898	4	213	681	662	7	236	419
на умовах скороченого робочого тижня	3030	40	729	2261	589	17	204	368	513	11	204	298	397	3	136	258	267	1	29	237	195		62	133
скороченого робочого дня	2501	19	466	2016	655	8	182	465	374	10	155	209	382	7	139	236	262	2	95	165	214		74	140
за тимчасовою трудовою угодою	3015	47	492	2476	479	28	182	269	364	18	105	241	307	10	106	191	369	1	89	279	253	7	100	146

Таблиця 1.2. Рівень зайнятості інвалідів у 2002-2005pp.[5]

№ з/п	Показник	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.
1	Чисельність дорослих інвалідів, тис. осіб	2260,7	2229,2	2247,5	2372,1
2	Чисельність дорослих інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, тис. осіб	354,3	355,6	326,0	346,7
3	Питома вага працюючих інвалідів у чисельності всіх дорослих інвалідів, %	15,7	16,0	14,5	14,6

2. Перспективи впровадження гнучких форм зайнятості

До активних заходів управління трудовим потенціалом належать гнучкі форми зайнятості. Сутність цих гнучких форм (ГФЗ) у наданні найманому працівникові можливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу, так і за режимом його використання. Такі форми гнучкої зайнятості відіграють суттєву роль у вирішенні проблем безробіття за рахунок використання тієї ж чисельності робочих місць для більшої кількості працівників.

Переважна більшість зайнятих працювала за наймом (16,4 млн. осіб або 81,4%), а решта – у секторі самостійної зайнятості (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1. Кількість зайнятого населення за статусами зайнятості у І півріччі 2009р.

	У середньому за період
	тис. осіб			у % до І півріччя 2008р.
	усього	міські поселення	сільська місцевість	усього	міські поселення	сільська місцевість
Усього	20176,8	13703,8	6473,0	95,8	94,9	97,5
у тому числі:
працюючі за наймом	16427,2	12638,5	3788,7	96,0	94,5	101,5
самозайняті (включаючи роботодавців та безкоштовно працюючих членів сім’ї)	3749,6	1065,3	2684,3	94,8	101,0	92,5

Якщо політика держави на ринку праці має за мету скорочення безробіття, то ГФЗ по-перше, дають можливість скоротити кількість незайнятих; по-друге, дають можливість населенню використовувати найзручніші форми зайнятості; по-третє, допомагають роботодавцям маніпулювати кількістю та якістю робочої сили, що задіяна в організації, виходячи з проблем виробництва й економічної ситуації.

Крім того, ГФЗ допомагають розв’язувати проблеми зайнятості жінок, які мають малих дітей, осіб передпенсійного віку, емігрантів та інших категорій, що не можуть на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Внаслідок цих заходів поліпшується загальний баланс ресурсів праці та зменшується безробіття.

Але при цьому слід мати на увазі принципове положення: ГФЗ можуть застосовуватися лише на тих підприємствах або окремих їхніх підрозділах, де дозволяє це зробити організаційно-технологічний процес виробництва і стан виробничих відносин (стосунки між працівниками, рівень кооперації праці). Скажімо, у бригаді пілотів літака або агрегату з безперервною роботою це зробити не можна. Не можна це зробити й у випадках змінної матеріальної відповідальності (наприклад, касир магазину).

Вищезазначене зменшення обсягів самостійної зайнятості позначилося на кількості зайнятих в неформальному секторі економіки, яка у І півріччі 2009р. складала 4,4 млн. осіб, або 21,7% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років, що на 286,6 тис. осіб (на 6,1%) менше ніж у відповідному періоді минулого року.

Неформальний сектор економіки залишається переважаючим місцем прикладання праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте серед міських жителів зазначена зайнятість не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш широким можливостям знайти роботу.

Сільськогосподарське виробництво є основним видом діяльності неформального сектора економіки (67,7% зайнятих у цьому секторі, або 73,7% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2 Зайнятість у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності

(у середньому за період)

	І півріччя 2009р.
	тис. осіб	у % до І півріччя 2008р.
Усього	4378,8	93,9
у тому числі:
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство, рибництво	2965,5	93,9
Будівництво	463,0	94,1
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів	552,3	94,8
Інші види економічної діяльності	398,0	91,8

Із загальної кількості зайнятих у неформальному секторі економіки понад три чверті осіб (78,9%) були у працездатному віці та проживали переважно у сільській місцевості (69,9%). Найвищий рівень участі населення у неформальному секторі спостерігався серед молоді віком 15-24 роки та пенсіонерів у віці 60-70 років (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3. Зайнятість населення у неформальному секторі економіки за статтю, віковими групами та місцем проживання у І півріччі 2009р.

	Усього			У тому числі за віковими групами (років), у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи						Працездатного віку, тис. осіб
	тис. осіб	у % до
		загальної кількості зайнятих	відповідного періоду минулого року	15–24	25–29	30–39	40–49	50–59	60–70
Усього	4378,8	21,7	93,9	28,6	17,4	17,3	16,7	21,6	58,5	3452,9
жінки	2099,0	20,9	93,3	25,6	16,0	14,7	15,2	23,2	62,7	1453,5
чоловіки	2279,8	22,5	94,4	31,1	18,7	19,7	18,3	19,9	53,3	1999,4
міські поселення	1318,6	9,6	95,2	13,5	9,6	9,3	8,4	8,2	15,6	1189,1
сільська місцевість	3060,2	47,3	93,3	55,1	40,4	36,2	35,1	50,4	93,4	2263,8

Значно кращу перспективу в українських умовах, на мій погляд, можуть мати заходи, спрямовані на комплексне регулювання попиту і пропозиції праці. Центральне місце серед них займає раціональне використання гнучких форм зайнятості. На заході в останні десятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, що традиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або, що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначний і нерідко походить достатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких форм зайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.

Необхідно впроваджувати гнучкі форми зайнятості з метою вирішення проблем безробіття та пошуку нових джерел робочої сили та оптимізації її використання[1, c. 4-5].

Таблиця 2.4 Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за видами економічної діяльності

	Працевлаштовано державною службою зайнятості
	січень – березень 2009р.		січень – червень 2009р.		січень – вересень 2009р.		січень – грудень 2009р.
	тис. осіб	у % до відповідного періоду 2008р.	тис. осіб	у % до відповідного періоду 2008р.	тис. осіб	у % до відповідного періоду 2008р.	тис. осіб	у % до відповідного періоду 2008р.
Всього	151,8	60,3	390,5	67,6	552,9	64,6	702,7	64,8
Сільське господарство, мисливство та л ісове господарство	32,9	68,9	116,6	87,9	142,6	79,0	153,0	75,1
Промисловість	35,5	50,8	88,7	57,1	136,0	57,5	182,8	61,2
добувна промисловість	5,1	58,3	10,3	58,7	15,7	58,9	21,0	62,9
переробна промисловість	25,8	46,6	69,5	55,3	107,1	56,1	136,3	58,7
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	4,6	80,2	8,9	74,6	13,2	70,6	25,5	76,7
Будівництво	5,6	46,6	14,7	53,2	20,9	50,4	25,9	50,9
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробі в та предметів особистого вжитку	34,7	59,7	71,9	58,6	105,5	56,9	135,3	56,8
Діяльність готелів та ресторані в	3,4	64,9	8,8	69,5	13,3	69,8	16,3	69,0
Діяльність транспорту та зв’язку	9,2	63,2	19,3	61,8	27,7	58,4	35,0	57,5
Фінансова діяльність	1,1	38,4	2,6	49,8	4,5	57,7	6,2	65,0
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг п ідприємцям	7,6	70,0	15,3	70,3	22,8	71,0	29,9	69,4
Державне управління	5,5	70,2	12,0	73,1	20,0	74,0	32,0	75,7
Освіта	4,2	85,7	8,3	87,7	15,1	84,2	29,9	87,1
Охорона здоров’я та надання соц іальної допомоги	7,3	75,4	20,4	79,8	27,9	77,4	35,6	76,6
Інші види економічної діяльності	4,8	60,5	11,9	68,6	16,6	66,5	20,8	64,6

Отже, гнучкі форми зайнятості та режими робочого часу відіграють роль буферної зони між зайнятим і незайнятим населенням. Робоча сила, яка використовується на цих формах зайнятості, називається «периферійною», на відміну від постійного кадрового складу підприємств. Гнучким формам зайнятості приділяється увага і в системі державних заходів щодо забезпечення зайнятості.

Таблиця 2.4. Кількість найманих працівників за видами економічної діяльності (тис. чол.)

До таких заходів відносять: законодавче зменшення обсягів допустимих понадурочних робіт; скорочення тривалості робочого тижня; перехід на сумарний річний підрахунок робочого часу, який дає змогу перейти від цілорічної повної зайнятості до концентрації періодів роботи та неробочих періодів протягом року; збільшення оплачуваних відпусток; субсидії підприємствам, які використовують гнучкі форми зайнятості; стимулювання створення власного бізнесу і т. п.

Розширенню гнучких форм зайнятості населення, зокрема надомній праці, сприяє розвиток телекомунікацій та комп’ютерної техніки [2, c. 8-9].

Висновки

Останнім часом у багатьох країнах були прийняті різноманітні закони, що регулюють окремі види зайнятості. Процес розвитку гнучкого ринку праці підтримується також державними заходами, зміст яких полягає в скороченні сфери стандартних умов найму та режимів праці й стимулюванні гнучкіших їх форм. До таких заходів належать: законодавче зменшення обсягів дозволених наднормових робіт, скорочення тривалості робочого тижня, збільшення оплачуваної відпустки; % зниження пенсійного віку; субсидії підприємствам, що використовують нові форми зайнятості; стимулювання створення «власної справи» тощо.

В Україні недостатньо використовуються гнучкі форми зайнятості. Це передусім обумовлено галузевою структурою економіки країни, де превалюють галузі важкої промисловості з цілодобовим режимом роботи (чорна та кольорова металургія, вугільна промисловість, хімія, нафтопереробка, виробництво електроенергії тощо). Організаційно-технологічні умови в цих галузях здебільшого не дозволяють широко втілювати ГФЗ. Крім того, не всі підприємці там, де можливо впроваджувати ГФЗ, згодні на це. Однак з поступовою зміною галузевої структури та зі збільшенням питомої ваги галузей обслуговування впровадження гнучких форм зайнятості отримуватиме розширення такої бази.

Виходячи з вищевикладеного, можна констатувати, що відродження та подальший розвиток надомної праці шляхом створення різних типів підприємств надомної праці допоможе вирішити проблеми зайнятості однієї з найменш конкурентоспроможних категорій населення — громадян із інвалідністю, особливо з найбільш тяжкими вадами здоров´я; дозволить роботодавцям суттєво знизити витрати на створення та облаштування робочих місць, особливо на тих підприємствах, де наявні шкідливі та важкі умови праці. Іншими словами, поширення в Україні надомної форми організації буде корисним як для держави та роботодавців, так і для працівників із інвалідністю. Однак цей процес активізується в державі лише за умов створення відповідного законодавчо-нормативного забезпечення, а також підвищення ролі державних органів, що беруть участь у працевлаштуванні громадян із інвалідністю та громадських організацій інвалідів.

Список використаної літератури

1. Аксьонова С. Форми зайнятості жінок і материнство/ С. Аксьонова //Україна: аспекти праці. — 2007. — № 6. — C. 3-9

2. Безтелесна Л., Орлов М. Формування продуктивної сільської зайнятості в цілях людського розвитку регіонів України//Україна: аспекти праці. — 2004. — № 6. — C. 8-10.

3. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні //Україна: аспекти праці. — 2002. — № 2. — C. 3-7

4. Кравченко О. Використання новітніх форм організації праці для підвищення рівня зайнятості в Україні //Журнал європейської економіки. — 2007. — № 3. — C. 333-345

5. Куровська Г. Надомна форма організації праці — шлях до підвищення рівня зайнятості осіб з інвалідністю //Україна: аспекти праці. — 2008. — № 4. — C. 20-25.

6. Садовий М. Телеробота як інноваційна форма зайнятості та соціально-економічні наслідки її впровадження //Банківська справа. — 2002. — № 4. — C. 14-27

7. Ярковий А.О. Сімейні господарства як форма зайнятості сільського населення //Економіка АПК. — 2006. — № 2. — С.132-135.