Вступ.

1. Види банківських ризиків.

2.Управління банківськими ризиками.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти.

Ризики, пов'язані з банківською діяльністю, повинні банками визнаватися, відстежуватися і контролюватися.

Велике завдання стоїть перед наглядовими органами. Важливою частиною наглядового процесу є наявність у банківського нагляду повноважень з розробки і застосування пруденційних правил і вимог стосовно контролю за ризиками, включаючи вимоги щодо достатності власного капіталу банку, створення резервів для відшкодування можливих втрат за позиками, концентрації активів, ліквідності, питань управління ризиками і систем внутрішнього контролю.

Зазначені пруденційні (зважені, в розумних межах) правила і вимоги можуть носити якісний або кількісний характер. їх мета полягає в тому, щоб обмежити ступінь ризику, якому піддають себе банки внаслідок необережних операцій. Ці правила і вимоги повинні не підміняти собою рішення керівництва банків, а швидше встановлювати мінімальні пруденційні стандарти, які забезпечують проведення банківських операцій відповідним чином. Динамічний характер банківської справи вимагає, щоб органи нагляду періодично переглядали свої пруденційні правила і вимоги та оцінювали, до якої міри вони зберігають свою актуальність, а також розробляли нові положення.

1. Види банківських ризиків

До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать такі:

1. Кредитний ризик

Кредитування — основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється правильним, і внаслідок впливу різних чинників кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися. Таким чином, одним з основних ризиків, притаманним банківській діяльності, є кредитний ризик або нездатність партнера виконувати свої контрактні зобов'язання. Він виникає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових та позабалансових позиціях, таких, як, гарантії, акцепти та інвестиції в цінні папери. Банки стикалися із серйозними проблемами через те, що не зуміли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і припинити визнання прибутку від відсотків.

Великі кредити, надані окремому позичальнику або групі пов'язаних між собою позичальників, є головною причиною виникнення у банків проблем, оскільки це веде до концентрації кредитного ризику. Великі концентрації ризиків можуть виникати також по окремих галузях промисловості, економічних секторах або географічних регіонах.

Пов'язане запозичення, тобто надання кредитів особам або фірмам, пов'язаним з банком через структуру власності і здатним прямо або непрямо впливати на його діяльність, може, якщо залишити його без контролю, породити чималі проблеми, оскільки в цих випадках визначення кредитоспроможності позичальника не завжди здійснюється досить об'єктивно. Пов'язані між собою сторони включають батьківську організацію банку, основних акціонерів, дочірні компанії, установи-філіали, директорів і керівних менеджерів. Фірми вважаються пов'язаними між собою і в тих випадках, коли вони контролюються однією і тією ж сім'єю або групою. В цих та аналогічних обставинах подібна спорідненість може призвести до зневажливого підходу при кредитуванні, що збільшує ризик кредитних втрат. [9, c.109-111]

2. Ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик

У доповнення до кредитного ризику партнера, який є невід'ємною частиною процесу кредитування, міжнародне кредитування включає в себе ризик неплатоспроможності суверенної держави, який, у свою чергу, породжений ризиками, пов'язаними з економічною, соціальною і політичною ситуацією в країні позичальника. Такий «країновий ризик» найбільш наочний при кредитуванні іноземних урядів чи їх установ, оскільки подібне кредитування здійснюється, як правило, без надання гарантій. Крім того, існує ще один компонент ризику неплатоспроможності незалежної держави, який називається трансфертним ризиком і виникає в тих випадках, коли зобов'язання позичальника деноміновано не у місцевій валюті. Незалежно від фінансового положення позичальника можуть виникнути обставини, коли «валюта зобов'язання» просто виявиться для нього недоступною.

3. Ринковий ризик

Банки постійно стикаються з ризиком втрат по балансових і позабалансових позиціях внаслідок коливання ринкових цін. Як правило, завдяки застосуванню міжнародних принципів бухгалтерського обліку ці ризики досить чітко відбиваються в комерційній діяльності банку — чи мова йде про боргові зобов'язання, акції або ж про валютні позиції.

Одним з конкретних елементів ринкового ризику є ризик валютний. Банки виступають на валютній біржі як учасники ринку валюти, постійно котируючи ставки своїх клієнтів і займаючи відкриті позиції у різних валютах. Ризик, пов'язаний з валютними операціями, особливо з відкритими позиціями в іноземній валюті, зростає в період нестабільності валютних курсів.

4. Процентний ризик

Процентний ризик пов'язаний з уразливістю фінансової позиції банку до негативного впливу процентних ставок. Він впливає на надходження банку, на економічну вартість його активів та його зобов'язання і позабалансові інструменти.

Основними видами процентного ризику, до яких схильні банки, є:

1) ризик переоцінки, який виникає внаслідок тимчасової різниці в термінах платежу (для фіксованої ставки) і переоцінки (для плаваючої ставки) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій;

2) ризик кривої прибутковості, який є наслідком змін крутості і форми кривої прибутковості;

3) базисний ризик, що породжується недосконалістю кореляції в коригуванні ставок, отриманих і виплачених по різних інструментах, що володіють схожими характеристиками переоцінки;

4) опціональність, яка виникає внаслідок існування явних або непрямих опціонів, закладених у більшість активів банку, його зобов'язання і позабалансові портфелі.

Хоча такий ризик є звичайною складовою частиною банківської діяльності, проте надмірний рівень процентного ризику може створити чималу загрозу надходженням банку і його базі капіталу. Управління цим ризиком має важливість для високорозвинутих фінансових ринків, де клієнти активно управляють своїм процентним ризиком. Особливу увагу потрібно приділяти цьому ризику в країнах, де введено дерегулювання процентних ставок.

5. Ризик ліквідності

Ризик ліквідності виникає внаслідок нездатності банку справитися із зменшенням обсягів зобов'язань або фінансувати зростання своїх активів. Не володіючи достатньою ліквідністю, банк не спроможний отримати потрібні йому кошти за рахунок нарощування своїх зобов'язань або шляхом швидкої конверсії своїх активів по розумній вартості, що позначається на прибутковості його операцій. У крайньому разі недостача ліквідності може призвести до неплатоспроможності банку.

6. Операційний ризик

Найбільш важливі види операційного ризику пов'язані із збоями у внутрішньому контролі і корпоративному управлінні. Вони можуть спричинити фінансові втрати, викликані помилкою, шахрайством, нездатністю вжиття адекватних дій, або як-небудь інакше завдати збитків інтересам банку (наприклад, через дилерів, співробітників, відповідальних за кредитування або внаслідок дії працівників, що перевищують свої службові повноваження або здійснюють операції неетично чи ризиковано). Інші аспекти операційного ризику включають великі аварії обладнання інформаційних систем або такі явища, як пожежі тощо.

7. Правовий ризик

Банки схильні до різних форм правового ризику. Він може включати ризик того, що внаслідок неадекватних або неправильних правових консультацій або документації вартість активів може виявитися нижче, а розмір зобов'язань вище за очікувані. [3, c.23-25]

Крім того, можуть виникнути ситуації, коли:

• чинні закони не спроможні врегулювати правові аспекти проблем, які має банк;

• судовий розгляд за участю банку може спричинити більш істотні, ніж спочатку ним очікувалося, наслідки для банківських операцій, що може викликати додаткові витрати для нього або для багатьох інших банків;

• можуть зазнати змін закони, що стосуються діяльності банків.

Банки особливо схильні до правового ризику в той момент, коли вони тільки приступають до нових видів операцій і коли не встановлено юридичне право контрагента проводити ці нові трансакції.

8. Ризик репутації

Ризик репутації є наслідком операційних прорахунків, нездатності виконувати відповідні закони і положення тощо. Він має особливу небезпеку для банків, оскільки сам характер банківських операцій передбачає наявність довіри з боку вкладників, кредиторів та інших учасників фінансового ринку. [5, c.16-17]

2.Управління банківськими ризиками

Вимоги до власного капіталу банків

Банківський нагляд повинен встановлювати обачні і належні мінімальні вимоги достатності, що висуваються до власного капіталу всіх банків, які повинні відображати ризики у діяльності банків і визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність банків відшкодувати збитки.

Акціонерний капітал банку:

• є постійним джерелом прибутків для акціонерів;

• є джерелом фінансування для банку;

• врівноважує ризики і покриває збитки;

• є базою для подальшого зростання банку;

• дає акціонерам підстави пересвідчитися в тому, що банк діє відповідно до принципів надійності і обачності.

Коефіцієнти мінімальної достатності капіталу необхідні для того, щоб зменшити ризик збитків для вкладників, кредиторів та інших акціонерів банку і допомагати наглядовим органам підтримувати глобальну стабільність банківської системи.

Зі свого боку, банківський нагляд повинен:

• встановлювати обачні і належні коефіцієнти мінімальної достатності капіталу;

• заохочувати банки здійснювати операції з капіталом, що перевищує мінімальний рівень;

• наполягати на введенні таких коефіцієнтів достатності капіталу, що перевищують мінімальні у випадках, коли банк особливо вразливий для конкретного виду ризику або є сумніви щодо якості активів, доцільності концентрації ризиків тощо;

• вживати заходів для того, щоб банк розробив реальну програму дій по своєчасному відновленню мінімального рівня власного капіталу у разі його втрати.

У 1988 році країни — учасники Базельського комітету з питань банківського нагляду прийняли метод, що дозволяє забезпечити достатність власного капіталу банку. Власний капітал складається з постійного капіталу акціонерів (основного) та резервів, які створюються чи підтримуються за ра-хункок нерозподіленого прибутку або інших надлишків чи фондів — наприклад, премій до акцій, загальних резервів тощо (додаткового).

Вимоги до резервів

До резервів банку включаються також загальні фонди, які відповідають таким критеріям:

• відрахування до цих фондів повинні робитися за рахунок прибутку, що залишається після виплати податків або за рахунок доподаткових надходжень, скоригованих на всю суму потенційних податкових зобов'язань;

• фонди та переміщення в них повинні відображатися окремо в звітах банку, що публікуються;

• збитки не можна нараховувати прямо на фонди, але потрібно проводити їх через рахунок прибутків і збитків. [2, c.36-38]

Управління кредитним ризиком

Важливим елементом будь-якої наглядової системи є оцінка політики, практики і процедур банку, пов'язаних з наданням кредитів і розміщенням інвестицій та повсякденним управлінням портфелями позик та інвестицій.

Наглядові органи повинні пересвідчитися в тому, що процес кредитування і інвестування в конкретних банках є об'єктивним по характеру. Наявність обачної, відображеної в письмовій формі політики кредитування, схвалення кредитів і адміністративної процедури, відповідна кредитна документація — все це необхідне для управління кредитними операціями конкретного банку. Кредитування та інвестування повинні засновуватися на обачних стандартах гарантій розміщення кредиту, які схвалюються радою директорів банку і доводяться до відома всіх співробітників, що займаються кредитуванням, однаково як до всього персоналу банку. Також важливо для банківського нагляду пересвідчитися в тому, що рішення банку про розміщення кредитів приймається за умови відсутності конфлікту інтересів і неприйнятного тиску ззовні.

У банків також повинна бути добре відпрацьована процедура моніторингу за поточними кредитними відносинами, включаючи стеження за змінами фінансового положення позичальників. Ключовим елементом будь-якої інформаційної управлінської системи повинна бути база даних, що містить необхідну інформацію про стан кредитного портфеля банку.

Управління валютним ризиком при кредитуванні

При наданні кредитів в іноземній валюті, крім кредитного ризику, який завжди присутній при кредитуванні незалежно від того, в якій валюті надається кредит, має місце також і валютний ризик.

Валютний ризик — можливість втрат, пов'язаних зі зміною курсів іноземних валют. При цьому ризик кредитної угоди визначається зміною валютного курсу на майбутній потік платежів у погашення заборгованості за кредитом.

Уповноважені банки при здійсненні кредитування в іноземній валюті покладають, як правило, валютний ризик на позичальника. У зв'язку із погіршенням ситуації на грошово-кредитному ринку, яка призвела до підвищення курсу долара США, низка підприємств-позичальників відчула на собі його негативний вплив. Враховуючи, що вартість кредиту у гривневому еквіваленті значно збільшилася, відповідно, і потреба у гривні для купівлі іноземної валюти для погашення заборгованості за кредитом (у порівнянні з графіком повернення кредиту) також зросла.

Уповноважені банки самостійно оцінюють та приймають рішення щодо зниження валютного ризику при кредитуванні. При цьому якість оцінки валютного ризику залежить від компетенції та професіоналізму працівників банку.

З метою досягнення мінімізації валютного ризику, пов'язаного з коливанням курсів валют, уповноважені банки мають застосовувати різні методи страхування (управління) валютних ризиків.

Суть основних методів управління зводиться до того, щоб здійснити валютообмінні операції до того, як виникне несприятлива зміна курсу, або компенсувати втрати від такої зміни за рахунок угод з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Комерційні банки можуть здійснювати це через форвадні угоди, операції типу «своп», опціонні угоди, фінансові ф'ючерси, структурну балансировку (активів та пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості, яка дозволить покрити втрати від зміни валютного курсу прибутком) тощо. [12, c.23-28]

Управління ризиком у зовнішньоекономічній діяльності

Враховуючи, що значна частина розрахунків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України з країнами Заходу здійснюється у ВКВ, важливо забезпечити захист таких розрахунків від різноманітних ризиків шляхом оптимального поєднання валютно-фінансових та цінових умов зовнішньоекономічного контракту. До валютних умов, які регулюють розрахунки між контрагентами, відносяться:

• встановлення валюти ціни (валюти контракту) та валюти платежу (валюти розрахунків);

• у випадку їх неспівпадання курс, за яким валюта ціни має бути перерахована у валюту платежу;

• узгодження застережень, направлених на зменшення або усунення валютного ризику.

Валютний ризик при зовнішньоекономічній діяльності — це можливість однієї із сторін в певній угоді (торговельній, фінансовій або кредитній) понести збитки в зв'язку зі зміною паритету, курсу або купівельної спроможності валюти контракту. Масштаби ризику, пов'язаного з падінням купівельної спроможності валюти, залежать від розриву в часі між моментом укладання контракту і моментом здійснення самого платежу. Даний вид валютного ризику має суттєве значення в основному при підписанні кредитних договорів і є одностороннім, оскільки в умовах інфляції збитки виникають лише у продавців (кредиторів). Валютний ризик, який виникає внаслідок зміни курсів валют в даний період, може мати місце не тільки у відношенні до продавців, але і до покупців. Імпортер або боржник несе збитки, якщо зростає курс валюти контракту, оскільки для її купівлі він має сплатити більше національної валюти. Експортер або кредитор програє при падінні курсу валюти контракту, оскільки він отримає меншу суму в національній валюті.

Для запобігання вказаним ризикам доцільно включати до угод з іноземними контрагентами такі умови, які дозволили б уникнути збитків у зв'язку з падінням вартості валютної виручки при вивозі товарів за кордон або підвищенні курсу валюти платежу при імпорті.

Існує декілька методів страхування валютних ризиків, зокрема, на основі взаємної домовленості між учасниками угоди, коли один з учасників виконує односторонні дії або це пов'язано з проведенням відповідних операцій банками та страховими компаніями. На практиці зазвичай застосовуються захисні застереження — умови, які входять на договірній основі до контракту або угоди. Найлегше зберегти валютні надходження від знецінення через падіння курсу валюти — можна внесенням до зовнішньоекономічного контракту валютного застереження, яке передбачало б зміну суми платежу та ціни товару з урахуванням зміни курсу якоїсь стабільної валюти у відношенні до валюти платежу. Непрямою формою такого застереження є фіксація ціни товару в більш сильній валюті при платежах у більш слабких валютах.

Пряме валютне застереження має застосовуватися у випадку співпадання валюти контракту і валюти платежу. Експортери наполягають на її застосуванні у випадку, коли валюта розрахунку має тенденцію до зниження.

Застосовуються також індексні застереження — сума платежу залежить від певного індексу цін. Дане застереження може врятувати продавця (експортера) від зниження купівельної спроможності валюти, яку він отримує за контрактом, але не від змін її курсу.

Існує також застереження про перегляд ціни, яка включається до контракту у випадку, коли продавець хоче застрахувати себе від валютного ризику, а покупець не йде на внесення до контракту будь-якого іншого застереження. Дане застереження за своїм характером є одностороннім, оскільки перегляд ціни можливий лише у випадку зниження курсу валюти, але не його підвищення. Імпортер може погодитися з вимогами експортера або відмовити йому. Якщо між контрагентами не буде досягнуто домовленості, то експортер може анулювати угоду без будь-якої компенсації імпортеру.

У міжнародній практиці використовується також мультивалютне застереження (сума платежу ставиться у залежність від зміни курсів декількох валют). Це застереження буває двох видів — на базі середньоарифметичного процента відхилення курсів вказаного набору валют або на базі змін їх умовного середньоарифметичного курсу. Більш доцільним є перший вид застереження, оскільки він забезпечує певну пропорційність змін курсів валют. Для полегшення перерахування зазвичай використовують курси декількох провідних валют західного світу, зокрема, досить часто за базисну одиницю береться СДР.

На практиці також застосовуються товарообмінні угоди (зустрічні закупки). При цьому в контракті фіксується еквівалент товарів, якими обмінюються (на базі світових цін), а різниця, що іноді виникає, покривається оплатою у валюті.

При застосуванні комбінованого валютно-товарного застереження сума платежу регулюється з урахуванням змін валютних курсів і товарних цін. У випадку їх руху в одному напрямку сума буде змінена з урахуванням найбільшого проценту відхилення, а якщо в різних напрямі — розмір платежу перераховується з урахуванням маржі між відхиленнями курсів та цін.

Одним із методів страхування валютних ризиків, який застосовується досить великими фірмами, є регулювання валютної позиції за контрактами з тим, щоб вона була закрита. Наприклад, якщо у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності превалює експортна або імпортна орієнтація, то ризик можна скоротити, укладаючи контракти в різних валютах, у котрих динаміка зміни курсу має протилежні тенденції. Однак цей метод ефективний тільки за умови, що підприємство має широкі зовнішньоекономічні контакти.

Відносно форм розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, то в міжнародних розрахунках українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності застосовують документарний акредитив, інкасо та переказ. Діяльність українських банків у сфері міжнародних розрахунків направлена на вдосконалення якості обслуговування зовнішньоекономічних угод клієнтів і банків-ко-респондентів. Зокрема, здійснюючи розрахунки за документарними формами, українські банки сприяють зменшенню ризиків за зовнішньоекономічними операціями, збільшенню грошових потоків, залученню нової клієнтури, більш надійному фінансуванню та зміцненню зв'язків із закордонними банками. [1, c.7-9]

Оцінка якості активів і достатності банківських резервів для покриття сумнівних боргів і резервів

Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають і застосовують на практиці політику, практичні методи і процедури за оцінкою якості активів, достатності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для відшкодування втрат по позиках.

Банківський нагляд повинен пересвідчитися в тому, що ця політика регулярно переглядається і послідовно втілюється в життя. Вони зобов'язані потурбуватися про те, щоб банки мали в своєму розпорядженні механізм відстеження проблемних кредитів і збору прострочених позик. Якщо обсяг проблемних кредитів банку викликає у банківського нагляду стурбованість, йому потрібно зажадати від банку зміцнення процедур кредитування, стандартів надання кредитів і вжиття заходів щодо укріплення загальної фінансової надійності банку.

Концентрація ризику і великих ризикових позицій

Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають такі управлінські системи інформації, які дозволяють їх керівництву ідентифікувати концентрації в рамках портфеля.

Вони повинні також встановлювати пруденційні межі, що обмежують ризик потенційних збитків від окремих позичальників або груп пов'язаних між собою позичальників.

Кредитування родинних установ

З метою попередження зловживань, пов'язаних з кредитуванням родинних установ, орган банківського нагляду повинен мати в своєму розпорядженні вимоги стосовно зобов'язання банків здійснювати кредитування родинних компаній і фізичних осіб відповідно до принципу «довгастої руки», при ефективному моніторингу за наданням таких кредитів і за наявності відповідних заходів по контролю за ризиками або по зниженню загрози їх виникнення.

Такий контроль легше здійснювати за допомогою вимог про те, щоб умови надання подібних кредитів не були більш сприятливими, ніж по кредитах, виданих в аналогічних умовах не пов'язаним між собою позичальникам, і за допомогою встановлення жорстких лімітів на таке кредитування.

Операції з родинними сторонами, що викликають особливий ризик для банку, повинні отримувати схвалення ради його директорів. [11, c.31-34]

Ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик

Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають необхідну політику і процедури, які дозволяють ідентифікувати, відстежувати і контролювати в ході здійснення міжнародних позикових та інвестиційних операцій ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик, і передбачають належні резерви на покриття таких ризиків.

Управління ринковим ризиком

Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки з необхідною точністю оцінюють і адекватно контролюють ринкові ризики. У разі необхідності можна створити спеціальну «подушку» капіталу на покриття цінових ризиків, до яких схильний банк, особливо ризиків, пов'язаних з комерційними операціями. Ще одним важливим кроком у справі зміцнення надійності фінансових ринків є дисципліна, дотримання якої пов'язане з виконанням вимог до капіталу банків. У банках повинні також існувати розроблені якісні і кількісні стандарти управління ринковим ризиком.

Органам банківського нагляду потрібно також пересвідчитися, що керівництво банку встановило відповідні ліміти і забезпечує адекватний внутрішній контроль над своїми операціями в іноземній валюті.

Управління іншими ризиками

Стандарти управління іншими ризиками набувають все більшу важливість по мірі того, як зростає складність фінансових інструментів і техніка оцінки ризиків. Більше того, вплив нових технологій на банківський ринок наполегливо вимагає від багатьох з банків здійснювати повсякденний моніторинг за портфелями операцій і швидко коригувати ступінь ризику з урахуванням ринкових потреб та інтересів клієнта. У цих умовах керівництву банку, інвесторам і наглядовим органам потрібна інформація відносно ризикових позицій банку, причому вона повинна бути коректною, вичерпною і своєчасно надаватися. Органи банківського нагляду можуть сприяти цьому процесу, заохочуючи і зміцнюючи продуману банківську політику і вимагаючи введення банками процедур, які забезпечують наявність такої інформації.

Управління процентним ризиком

Органи банківського нагляду повинні стежити за тим, яким чином банки контролюють процентний ризик, що передбачає ефективний нагляд з боку ради директорів і керівництва банку, наявність адекватної політики і процедур по управлінню ризиком, системи виміру і моніторингу ризику. Також наглядові органи повинні отримувати від банків достатню і своєчасну інформацію, що дозволяє оцінити рівень процентного ризику. Ця інформація повинна враховувати низку термінів платежу і валют, що є в портфелі банку, так само як й інші чинники: відмінності між торговою і неторгового діяльністю.

Управління ліквідністю

Мета управління ліквідністю полягає в тому, щоб забезпечити виконання банком усіх його контрактних зобов'язань. Важливими елементами продуманої політики з управління ліквідністю є налагоджені системи управлінської інформації, централізований контроль за ліквідністю, диверсифікація джерел утворення фондів і планування заходів на випадок непередбачених обставин. Органи банківського нагляду повинні прагнути того, щоб банки управляли своїми активами, зобов'язаннями і позабалансовими контрактами з метою підтримки необхідного рівня ліквідності. Банки повинні мати в своєму розпорядженні ди-ферсіковану базу утворення фондів — як з точки зору наявності джерел коштів, так і в плані розподілу термінів платежів за зобов'язаннями. Вони також повинні підтримувати адекватний рівень ліквідних активів.

Управління операційним ризиком

Органи банківського нагляду повинні вжити заходів для того, щоб вища керівна ланка банку створила ефективну систему внутрішнього контролю і процедури внутрішнього аудиту, мала в своєму розпорядженні політику з управління операційним ризиком або зниження гостроти цього ризику (наприклад, за допомогою страхування або планування інших заходів на випадок непередбачених обставин). Наглядовим органам потрібно пересвідчитися, що банки розробили адекватні плани щодо поновлення ділової діяльності всіх систем банку.

Внутрішній контроль

Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають систему внутрішнього контролю, яка відповідає характеру і масштабам їх діяльності.

Такий контроль повинен передбачати:

♦ чітку процедуру делегування повноважень і відповідальності;

♦ розподіл функцій, що передбачають прийняття зобов'язань від імені банку, виплату його фондів і надання звітності по його активах і зобов'язаннях, узгодження цих процесів;

♦ гарантію збереження активів банку;

♦ наявність системи внутрішнього чи зовнішнього аудиту або правил, що забезпечують перевірку на відповідність таким видам контролю.

Також слід звернути увагу на те, щоб банки мали адекватну політику, практику і процедури, включаючи чіткі правила «знай свого клієнта», які забезпечують дотримання фінансовим сектором високих етичних і професійних стандартів, перешкоджають навмисному або ненавмисному використанню банку злочинними елементами.

Мета внутрішнього контролю полягає в тому, щоб переконатися, що:

♦ діяльність банку ведеться з необхідною обачністю, у відповідності до політики і стратегії, розроблених радою директорів банку;

♦ операції здійснюються тільки після відповідного дозволу;

♦ активи зберігаються і зобов'язання перебувають під контролем;

♦ бухгалтерська та інша звітність містить повну, точну і своєчасну інформацію;

♦ керівництво банку спроможне ідентифікувати, оцінювати, контролювати ризики банківської діяльності та управляти ними.

Існують чотири основних галузі внутрішнього контролю:

♦ організаційні структури (визначення обов'язків і відповідальності, дискредиційні ліміти на схвалення кредитів і процедури прийняття рішень);

♦ бухгалтерські процедури (узгодження рахунків, контрольні списки, періодичні пробні баланси тощо);

♦ принцип «чотирьох очей» (розділення функцій, перехресна перевірка, подвійний контроль за активами, подвійні підписи тощо);

♦ фізичний контроль активів та інвестицій.

Ці види контролю повинні доповнюватися ефективним аудитом, який незалежно оцінює достатність, операційну ефективність і надійність систем контролю банку. Тому внутрішній аудитор повинен володіти відповідним статусом у банку і мати в своєму розпорядженні необхідні канали підзвітності, покликані забезпечити його незалежність.

Зовнішній аудит забезпечує контрольну перевірку цього процесу.

Слід пересвідчитися в тому, що банк дотримується ефективної політики і практики і що його керівництво вживає відповідних заходів по ліквідації порушень і недоліків, указаних внутрішніми і зовнішніми аудиторами. [6, c.24-31]

Управління ризиком репутації

Діяльність банків регулюється великою кількістю банківських і небанківських законів та правил, тому вони повинні мати в своєму розпорядженні адекватну політику і процедури щодо їх дотримання. Порушення встановлених вимог завдасть збитків репутації банку і зробить його об'єктом для застосування санкцій. У крайніх випадках такі збитки поставлять під загрозу платоспроможність банку. Нездатність виконувати чинні правила і положення свідчить також про те, що банк не справляється з тією надійністю і вмінням, які повинні бути властиві банку. Незалежний механізм по дотриманню законодавчих актів особливо важливий для великих банків, і органи банківського нагляду повинні вживати заходів для того, щоб ці функції здійснювалися з необхідною ефективністю.

Довіра вкладників до банків може бути підірвана; репутація банку постраждає і внаслідок зв'язку (навіть ненавмисного) з торговцями наркотиками та іншими злочинними елементами. Хоч у принципі органи банківського нагляду не несуть відповідальності за застосування карних заходів у разі таких правопорушень, як відмиття грошей, або за зусилля по боротьбі з відмиттям грошей, яке здійснюється в країні, проте вони покликані стежити за тим, щоб банки мали в своєму розпорядженні необхідні процедури.

Конкретно наглядові органи повинні заохочувати банки прийняти рекомендації Цільової групи по фінансових заходах, які направлені на боротьбу з відмиттям грошей (РАТР) у банках. Цими рекомендаціями підкреслюється необхідність ідентифікації клієнта, ведення бухгалтерської звітності, вжиття невідкладних дій банків у випадку виявлення підозрілих трансакцій тощо.

Шахрайство, яке здійснюється за участю банків, викликає стурбованість наглядових органів з трьох причин:

• у широкому плані такі дії можуть поставити під загрозу платоспроможність банків і завдати збитків міцності і цілісності банківської системи;

• такі дії є свідченням недостатності внутрішнього контролю в банках;

• такі дії мають потенційні наслідки для репутації банку і втрату довіри до банківської системи, оскільки цей процес може від одного банку перекинутися на всю систему.

Внаслідок цих причин банки повинні мати засоби зв'язку як в рамках менеджменту, так і на рівні внутрішньої служби безпеки або охорони, незалежної від менеджменту, щоб відразу ж отримувати інформацію про виникнення таких проблем. Службовці банку зобов'язані інформувати керівництво або службу внутрішньої безпеки про підозрілу поведінку клієнта. Більше того, необхідно ставити в обов'язок банкам повідомляти наглядовим органам про підозрілу діяльність їх клієнтів і про будь-які випадки шахрайства. Органам банківського нагляду не потрібно займатися розслідуванням випадків шахрайства в банку, для чого потрібно спеціальні знання і навички, однак вони повинні вжити заходів до того, щоб компетентні органи були обізнані про таку ситуацію. [11, c.31-36]

Висновки

Ефективний нагляд за діяльністю банків є одним з основних компонентів надійного економічного середовища, в рамках якого банківська система відіграє важливу роль, здійснюючи платежі, мобілізуючи і розподіляючи заощадження. У цих умовах завдання наглядового органу полягає в тому, щоб гарантувати безпеку і надійну роботу банків.

Для цього вони повинні мати в своєму розпорядженні капітал і резерви, які необхідні для покриття ризиків, які виникають у ході банківських операцій.

Надійний та ефективний банківський нагляд — це суспільний товар, який неможливо в повній мірі придбати на ринку і який, нарівні з ефективною макроекономічною політикою, відіграє життєво важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності країни. Незважаючи на те, що витрати на банківський нагляд дійсно високі, практика показала, що збитки, понесені внаслідок неефективного нагляду, виявляються незмірно вищими.

Список використаної літератури

1. Іващук І. Кількісна оцінка банківських ризиків // Банківська справа. — 2000. — № 5. — C. 7-9

2. Горячек І. Види банківських ризиків та управління ними// Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 8. — C. 36-38

3. Дмитренко М. Управління ризиками в комерційних банках// Вісник Національного банку України. — 1998. — № 9. — C. 23-25

4. Жданов А. Банковские риски и управление персоналом // Деньги и кредит. — 1998. — № 7. — C. 62-68

5. Заруба Ю. Ризики ділової репутації банків // Вісник Національного Банку України. — 2005. — № 10. — C. 16-17

6. Олексієнко С.Управління ризиками в системі банківського менеджменту // Банківська справа. — 1998. — № 2. — C. 24-31

7. Осипенко Т. О системе рисков банковской деятельности// Деньги и кредит. — 2000. — № 4. — C. 28-30

8. Примостка Л. Економічні ризики в діяльності банків// Банківська справа. — 2004. — № 3. — C. 16-23

9. Рогачова Л. Кредитні ризики в банківському менеджменті // Фінанси України. — 1997. — № 10. — C. 109-111

10. Романенко Л. Ризики у банківській діяльності // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С.121-127

11. Сігайов А. До питання про регулювання банківських ризиків // Економіка України. — 1998. — № 5. — C. 31-36

12. Шелехов К. Вопросы менеджмента рисков и банковские риски// Банковские технологии: компьютеры + программы. — 1998. — № 2. — C. 25-35.