6. Соціальні вчення Нового часу та Просвітництва у Західній Європі та Америці.

16. Соціологія економічного життя.

Список використаної літератури.

6. Соціальні вчення Нового часу та Просвітництва у Західній Європі та Америці

Початковий етап пов'язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера і К. Маркса. Це етап глобальних концепцій розвитку суспільства. Орієнтація на перехід до позитивної науки поєднувалася зі створенням загальних, певною мірою абстрактних, теорій.

Засновником соціології був відомий французький вчений Огюст Конт (1798-1857). Його часто називають батьком соціології, тому що саме він уперше спробував застосувати для вивчення суспільства науковий підхід, заснований на спостереженні й експерименті. Він вважав, що соціологія, яку він спочатку називав "соціальною фізикою", повинна запозичити з природничих наук об'єктивність, перевірність, доказовість. "Соціальна фізика" складалася з двох взаємозалежних частин: соціальної статики і соціальної динаміки. Соціальна статика вивчає структуру суспільства, функції його основних інститутів, а соціальна динаміка — процеси соціальних змін. Суспільство, за Контом, — складна система відносин, цілісний організм, про окремі структурні елементи якого можна судити тільки за співвідношенням із цілим. Еволюційний розвиток приводить до встановлення фундаментального соціального порядку.

Конт також вважав, що за допомогою науки можна знайти ті приховані закони, що керують усіма суспільствами. Використовуючи методологічні і світоглядні установки Сен-Сімона (секретарем у якого він працював), Конт спробував сформулювати основний закон, що сприяв би трансформації донаукового знання про суспільство в наукове знання, тобто в закон, якому підкоряється суспільний прогрес. Відповідно до цього закону, що одержав у Конта назву "закону трьох стадій", знання про людину і суспільство проходить три стадії: теологічну (чи релігійну), метафізичну і позитивну (чи наукову). Спочатку в суспільстві домінують релігійно-метафізичні уявлення — фікції, а потім настає епоха домінування позитивної науки, чи позитивізму взагалі. І якщо в природознавстві науковий принцип був уже взятий на озброєння, то в суспільствознавстві цього поки що не сталося. Тому Конт вважав за важливе розробити спочатку систему наук, у якій визначити місце соціальної науки і її особливого предмета, а вже потім представити цю науку як систему — систему соціології, і нарешті, спираючи на неї, побудувати систему суспільства.

У своїх роботах Конт, розробляючи методи соціологічного дослідження (зокрема методи спостереження, експерименту, порівняльного, генетичного і конкретно-історичного аналізу), зберіг прихильність двом ідеям, що здійснили великий вплив на наступний розвиток соціології. Перша з них — застосування наукових методів у вивченні суспільства. Друга — практичне використання науки у сфері соціальних реформ. Він був глибоко переконаний, що знання, добуті за допомогою наукових досліджень, можна ефективно використовувати для покращення управління добробутом суспільства. Погляди Конта вплинули на подальший розвиток соціологічної думки і, перш за все, на становлення позитивізму.

У соціології англійського вченого Герберта Спенсера (1820-1903) чітко виражена натуралістична тенденція, відповідно до якої суспільство уподібнюється біологічному організму, що розвивається за законами загальної еволюції. Спенсер розвиває вчення про соціальні інститути як про механізми самоорганізації спільного життя, людей, розробляє типологію суспільств і т.ін.

Вихідним пунктом у соціології Карпа Маркса (1818-1883) також був позитивізм, Маркс створив матеріалістичне вчення про суспільство, відповідно до якого визначальною силою в розвитку суспільства є спосіб виробництва матеріальних благ. За Марксом, розвиток суспільства носить закономірний і поступально прогресивний характер. Реалізуючи системний підхід до аналізу суспільства, він створює теорію суспільно-економічної формації, що розкриває взаємозв'язки між різними сторонами суспільства. Він вважав, що історична зміна формацій відбувається шляхом вирішення протиріч, конфліктів./Таким чином, К. Маркс уперше представив суспільство як продукт Історичного розвитку, як структуру, що динамічно розвивається. Він обґрунтував виникнення соціальної нерівності і проаналізував соціальні конфлікти як явище, необхідне для суспільного розвитку і прогресу.

Соціологічний позитивізм був провідним напрямом у розвитку соціології XIX століття; його основні концепції розроблялися також англійським ученим Джоном Міллем (1806-1876) і французьким соціологом Емілем Дюркгеймом (1858-1917). Роль соціології з погляду засновників позитивізму полягала насамперед у вивченні і спостереженні соціальних фактів і соціальних процесів суспільного життя, їхньому описі і систематизації. Характерними рисами раннього позитивізму були, в основному, натуралізм, органіцизм, еволюціонізм і феноменізм, що будувалися на моделях біології, анатомії, фізіології людини, а також частково і механіки.

Теоретики позитивізму постулювали наявність незмінних законів функціонування і розвитку суспільства. Вони розглядалися ними як частина чи продовження природних законів і разом з останніми трактувалися ними як феноменалістські (тобто у вигляді уявлень у свідомості індивідів), що виключало саму можливість об'єктивного пізнання сутності й причин соціальних явищ. Суспільство досліджувалося прихильниками позитивізму не стільки в динаміці, скільки у статиці — як система в стані рівноваги.

У той же час усередині соціологічного позитивізму з'явилася низка інших наукових шкіл і напрямів, що вплинули на подальший розвиток і перетворення соціології на самостійну науку. Серед провідних можна виділити наступні.

Географічна школа в соціології, що поєднує велику кількість різних натуралістичних теорій. Теоретики цієї школи (О. Монтеск'є, Л. Мечников, К. Ріттер, Г. Бокль та інші) визнавали провідним чинником соціальних змін і вихідним пунктом соціологічного аналізу суспільства, його буття, порядку й організації географічне середовище і його окремі компоненти (клімат, ландшафт, довжину берегової лінії і т. ін.). Вони, як правило, недооцінювали масштаби історичної діяльності людей щодо перетворення природного середовища в культурне і того величезного потенціалу розвитку суспільства, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних чинників.

Демографічна школа в соціології, представники якої (А. Гійяр, А. Казані, В. Мірабо й інші) вважали головним чинником розвитку суспільства зростання народонаселення. Ця школа поклала початок розвитку демографії — самостійної науки про населення, яка вивчає його чисельність, склад, структуру, поділ за територіями і т.ін.

Расово-антропологічна школа в соціології с свого роду різновидом натуралістичного і біологічного напрямів соціальної думки. Представники даної школи (Ж. Гобіно, X. Чемберлен і ін.) вважали, що розвиток суспільства залежить, перш за все, від спадковості, "расового відбору" і боротьби "вищих" і "нижчих" рас. Однією з різновидів расово-антропологічної школи була так звана антропосоціологія, що намагалася встановити пряму залежність між класовою належністю й антропологічними параметрами індивідів.

Органічна школа в соціології походить від діалектики Г. Гегеля і класичного ідеалізму Ф. Шеллінга. Представники цієї школи розглядали суспільство як аналог природного організму, а соціальне життя намагалися пояснити за допомогою прямої проекції біологічних закономірностей. Ця школа відіграла певну позитивну роль у розвитку соціології. Так, сучасна соціологія визнає деяку подібність між функціонуванням суспільства й організму, хоча й не перебільшує її.

16. Соціологія економічного життя

Соціологію економіки нерідко розуміють як стикову, міждисциплінарну науку. За визначенням Т. Заславської та Р. Ривкіної, вона досліджує закономірності економічного життя (економічні відносини і процеси) за допомогою системи категорій, напрацьованих соціологією. Розвиток економіки при цьому описується як соціальний процес, що відбувається завдяки рушійній силі, активності соціальних суб'єктів, які функціонують у ній, інтересам, поведінці і взаємодії соціальних груп [1, с 18].

Об 'єктом соціології економіки є люди — учасники економічного життя суспільства, об'єднані в групи, організації з відповідними економічними інститутами. Отже, соціологія економіки досліджує економічні явища і процеси як результат діяльності людей, а розвиток економіки — як соціальний процес.

У деяких визначеннях об'єкта соціології економіки наголошується на виокремленні в його структурі закономірностей взаємодії економічних і соціальних сфер суспільного життя, економічних і соціальних процесів. При цьому зазначається, що специфічним об'єктом соціології економіки є не стільки низка взаємопов'язаних економічних і соціальних явищ, скільки механізм зв'язку економічного і соціального розвитку [2, с.215].

Як бачимо, вже сам об'єкт досліджень свідчить про специфічність, закладену особливостями цієї соціологічної науки. Найбільш чітко вони проявляються у предметі дослідження соціології економіки.

У деяких працях цей предмет визначається переліком конкретних напрямів дослідження. Так, А. Дорін відносить до конкретного предмета соціології економіки [7, с.4] наступне:

• соціальне та економічне як самостійні явища суспільного життя;

• збіг соціального та економічного;

• взаємовплив соціального та економічного.

Подекуди під предметом розуміється соціальний механізм функціонування і розвитку економіки [6, с.301]. Погоджуючись з авторами, які дотримуються такого погляду, слід зазначити, що, будучи одним (хоча і дуже важливим) з елементів предмета дослідження, соціальний механізм не вичерпує всього обсягу дослідження соціології економіки. На думку авторів, у визначенні предмета дослідження слід виходити з розуміння предмета загальної науки — соціології та інтерпретації його до галузевої соціологічної науки, тобто виходити з орієнтації на спільний предмет будь-якої соціологічної науки — соціальні відносини — і вносити до нього специфіку тієї сфери, спільноти або процесу, в яких ці відносини проявляються. Отже, предметом соціології економіки є соціально-економічні відносини і процеси, які виникають в економічній сфері суспільного життя і відображають неоднакові соціальні позиції в ньому людей різних соціальних груп і класів, соціальних організацій та інститутів.

Підходи до визначення об'єкта і предмета розвивалися разом з розвитком соціології економіки. Згідно з об'єктом і предметом дослідження соціологія економіки визначає своє місце серед інших соціально-гуманітарних наук і в суспільстві загалом. При цьому місце і роль соціології економіки в суспільстві визначаються її функціями.

Теоретично-пізнавальна функція реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя, осягнення нових знань у цій сфері.

Прогнозуюча функція полягає у визначенні найбільш імовірних тенденцій та перспектив розвитку соціально-економічної діяльності, виходячи з пізнаних закономірностей їх розвитку.

Управлінська функція полягає в забезпеченні системи управління економічною сферою адекватними і достовірними даними щодо стану вирішення соціально-економічних проблем та відомостей щодо ефективності процесу управління.

Ідеологічна функція полягає у формуванні соціально-економічного світогляду в усіх учасників економічного життя, орієнтації на сучасний погляд щодо ролі людини в соціально-економічних відносинах. Соціальна функція передбачає інформаційне забезпечення процесу економічної соціалізації індивіда в суспільно-економічні відносини, допомогу у формуванні та розвитку соціально-економічної структури суспільства, здійснення моніторингу соціально-економічного напруження у суспільстві.

Соціологія економіки спирається на соціально-економічні закони і закономірності, основними з яких є: закон розподілу праці і закон зміни праці, закон конкуренції тощо.

Категорії соціології економіки групуються за трьома рівнями: 1) економічна і соціальна сфери; 2) соціальні механізми розвитку економіки та регулювання окремих соціально-економічних процесів; 3) конкретний зміст соціальних механізмів — економічна культура, економічна свідомість, економічне мислення, економічні стереотипи, економічні інтереси, економічна діяльність і поведінка.

Соціологія економіки оперує як загальносоціологічними методами — аналіз документів, опитування, соціальний експеримент, спостереження, так і методами прикладного соціологічного аналізу — проблемний, технологічний, структурний, інституціональний, генетичний та оціночний.

Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.