Немайнові абсолютні господарські правовідносини, які виникають у зв’язку із захистом і використанням суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності своїх немайнових прав, є одним із видів господарських правовідносин. Зазначені правовідносини виступають як форми реалізації вказаних прав, як засоби правового впливу на фактичні суспільні відносини, як встановлені державою правові моделі, ідеальні правові форми відповідних господарських відносин. Вони опосередковують захист і реалізацію немайнових прав суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим дослідження таких правовідносин може бути представлене як важливе наукове та практичне завдання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що у юридичній науці приділяється певна увага як немайновим правам суб’єктів господарювання [1-9] , так і господарським правовідносинам, які опосередковують захист і реалізацію цих прав [10, 40, 51-52; 11, 74, 78]. Водночас стан дослідження немайнових абсолютних господарських правовідносин не може бути визнаний задовільним. Названі правовідносини потребують подальшого теоретичного аналізу.

Зважаючи на сказане, метою цієї статті є виявлення і кваліфікація немайнових абсолютних господарських правових відносин шляхом аналізу відповідних теоретичних джерел, чинного господарського законодавства і практики його реалізації, а також теоретико-правова характеристика цих правовідносин.

Немайнові абсолютні господарські правовідносини, як було зазначено, виникають з приводу немайнових благ, нематеріальних активів як вони позначені у ст. 139 Господарського кодексу України (далі — ГК України), що використовуються суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, і пов’язані з використанням цих благ та охороною прав на них. До таких немайнових благ (нематеріальних активів) належать об’єкти прав інтелектуальної власності, що використовуються у сфері господарювання (ст. 155 ГК України) — винаходи та корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин та породи тварин, засоби індивідуалізації суб’єктів господарювання — торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, а також комерційна таємниця, комп’ютерні програми, інші об’єкти, передбачені законом. Перелік та характеристика зазначених об’єктів докладно представлені у спеціальній літературі [2; 3].

Визнання у главі 16 ГК України господарсько-правової природи відносин щодо використання у господарській діяльності та охорони прав інтелектуальної власності й інших немайнових прав суб’єктів господарювання зумовлене тим, що такі відносини безпосереднім чином пов’язані з основною діяльністю зазначених суб’єктів. Залучення цими суб’єктами об’єктів названих прав у сферу господарювання виступає як складова господарської діяльності, створює умови для підвищення її результативності [5, 4].

Право інтелектуальної власності чи інше немайнове право є абсолютним правом, в якому власник не кореспондує з жодним конкретним суб’єктом. Це право містить певні правомочності власника щодо захисту цього права від посягань з боку будь-яких інших осіб, у тому числі суб’єктів організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, та щодо використання об’єктів цих прав у його господарській діяльності відповідно до закону (статті 156-162 ГК України).

Правовідносини, що виникають між суб’єктом господарювання — власником результату інтелектуальної діяльності, засобу індивідуалізації чи об’єкта іншого немайнового права та усіма іншими суб’єктами, на яких покладається обов’язок не порушувати це право власності, належать до категорії абсолютних правовідносин. Основним призначенням цих правовідносин є надання суб’єктові господарювання можливості захисту від дій будь-якої іншої особи, яка порушує чи створює загрозу порушення відповідного права, у тому числі права на використання зазначених об’єктів цим суб’єктом у його господарській діяльності [1; 6, 26]. Іншими словами, реалізація зазначених немайнових прав у сфері господарювання опосередковується немайновими абсолютними господарськими правовідносинами. Ці правовідносини, як зазначалося, виступають формами здійснення права, засобами правового впливу на фактичні суспільні відносини, пропонованими державою правовими моделями, ідеальними правовими формами відповідних господарських відносин — відносин реальної економіки.

Немайнові абсолютні господарські правовідносини можуть бути поділені на дві групи. Першими серед них слід назвати правовідносини, пов’язані з охороною і захистом права інтелектуальної власності чи іншого немайнового права суб’єкта господарювання від посягань на це право, із захистом його законних інтересів у разі їх порушення іншими особами. Доречно зазначити, що захист прав інтелектуальної власності здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу (далі — ЦК) України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України [12].

Зазначеному суб’єкту господарювання — носію немайнового права у таких правовідносинах протистоїть конкретно не визначене коло осіб, необмежена кількість суб’єктів, зобов’язаних не порушувати це право і не заважати вказаному суб’єктові в реалізації цього права відповідно до закону. Тобто контрагентами суб’єкта — носія немайнового права у таких правовідносинах можуть виступати як суб’єкти господарювання, так і суб’єкти організаційно- господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Стосовно останніх, будь-який орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт організаційно-господарських повноважень, приймаючи управлінські рішення чи здійснюючи інші управлінські функції під час реалізації своїх організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання, повинен утримуватися від порушення прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав цього суб’єкта. Слід зазначити, що окремі з таких суб’єктів організаційно-господарських повноважень у випадках, передбачених законом, повинні сприяти захисту вказаного права (засвідчення свідоцтвом права інтелектуальної власності на торговельну марку, внесення до реєстру відомостей про комерційне найменування суб’єкта господарювання тощо), але це здійснюється у межах вже інших відносних — правовідносин. Ці ж не- майнові абсолютні правовідносини з урахуванням потенційної участі в них в якості другої сторони суб’єкта організаційно-господарських повноважень можуть бути як абсолютними господарсько-виробничими, так і абсолютними організаційно-господарськими.

Другим видом немайнових абсолютних господарських правовідносин є правовідносини, пов’язані з використанням об’єктів права інтелектуальної власності та об’єктів інших немайнових прав у господарській діяльності суб’єкта господарювання.

У спеціальній літературі під використанням зазначених об’єктів пропонується розуміти надання результату творчої діяльності форми, придатної або зручної для безпосереднього споживання і придатної для запуску в економічний обіг [13, 160-161]. Щодо позначення використання об’єктів права інтелектуальної власності застосовуються й інші поняття. Так, В. Мілаш, досліджуючи питання інтелектуальної власності у сфері договірної діяльності господарюючих суб’єктів, веде мову про комерціалізацію зазначених об’єктів у відповідних договірних формах (установчого і ліцензійного договорів, договорів купівлі-продажу та комерційної концесії) [8, 4]. М. Потоцький вживає термін здійснення суб’єктивного права інтелектуальної власності, розуміючи під ним вчинення особою, якій належать виключні майнові права на об’єкт права інтелектуальної власності, дій в активній формі, змістом яких є надання дозволу (ліцензії) на використання такого об’єкта, перешкоджання та (або) заборона неправомірного використання цього об’єкта, а також передання виключних майнових прав на нього у межах строку дії цих прав [14, 31]. Слід зазначити, що в останньому випадку за межами здійснення суб’єктивного права інтелектуальної власності залишається одна з найістотніших його складових — використання зазначеного права самим суб’єктом цього права у своїй власній, зокрема господарській (підприємницькій), діяльності.

Як видається, характеризуючи використання об’єктів права інтелектуальної власності у господарській діяльності, слід спиратися на легальне, законодавче розуміння такого використання, яке детально визначене у відповідних положеннях ГК України і цілком узгоджується з розумінням цього поняття, відображеним у ст. 426 ЦК України

Так, згідно зі ст. 156 ГК України використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є: виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону; застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених ЦК України; пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону. Використанням, зокрема, торговельної марки у сфері господарювання згідно із ст. 157 ГК України визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг. Використанням географічного зазначення суб’єктом господарювання вважається застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці, застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо (ст. 160 ГК України).

Правовідносини з використання суб’єктом господарювання зазначених об’єктів права інтелектуальної власності та інших немайнових прав є господарськими немайновими абсолютними. Як і в охарактеризованих вище правовідносинах, пов’язаних з охороною і захистом таких прав, суб’єктові господарювання тут протистоїть необмежена кількість суб’єктів, зобов’язаних не порушувати зазначене право, не заважати управненому суб’єктові у використанні об’єктів цих прав відповідно до закону. Контрагентами суб’єкта-власника у зазначених правовідносинах також можуть виступати всі і кожний, як суб’єкти господарювання, так і суб’єкти організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Будь-який орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт організаційно-господарських повноважень, приймаючи управлінські рішення чи здійснюючи інші управлінські функції під час реалізації своїх організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання, повинен не заважати йому у використані об’єктів відповідних прав. Тобто ці правовідносини також можуть бути як абсолютними господарсько-виробничими, так і абсолютними організаційно-господарськими.

Разом із тим усі немайнові абсолютні господарські правовідносини є такими лише у процесі нормальної реалізації відповідних немайнових прав. У разі порушення останніх виникають охоронні відносні правовідносини майнового характеру (зокрема відшкодування порушником права збитків, завданих суб’єктові господарювання, застосування адміністративно-господарських санкцій за неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. або інші). Тобто немайнові абсолютні господарські правовідносини несуть у собі майновий потенціал і захищаються засобами майнового характеру [10, 51-52; 11, 78]. Ці правовідносини можуть трансформуватися у відносні правовідносини майнового характеру також у разі використання об’єктів права інтелектуальної власності шляхом передачі їх іншому суб’єктові господарювання, зокрема на засадах комерційної концесії (глава 36 ГК України).

Загалом немайнові абсолютні господарські правовідносини, що аналізуються, є регулятивними, адже спрямовані на регулювання позитивної правової поведінки їх учасників (відповідні повноваження носія немайнового права, з одного боку, і утримання від порушень цих прав, з другого). Вони є пасивними, оскільки обов’язок зобов’язаної сторони (усіх і кожного), зокрема суб’єктів організаційно-господарських повноважень, полягає в утриманні від дій, які небажані для сторони управненої. Ці правовідносини є матеріально-правовими, односторонніми (одна сторона має тільки право, інша — тільки обов’язок).

Правовідносини, пов’язані з охороною і захистом прав інтелектуальної власності, — прості, елементарні. Правовідносини з використання об’єктів права інтелектуальної власності можуть бути складними, об’єднувати декілька самостійних елементарних правовідносин, зумовлених різними формами використання зазначених об’єктів, які становлять у системі єдність спрямованої дії.

Юридичним об’єктом правовідносин, що аналізуються, є конкретна реальна поведінка будь-яких інших суб’єктів права, як суб’єктів господарювання, так і суб’єктів організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, з приводу прав інтелектуальної власності чи інших немайнових прав певного суб’єкта господарювання. Предметом правовідносин є відповідні об’єкти названих прав.

Юридичними фактами, з яких виникають, змінюються і припиняються охарактеризовані немайнові абсолютні господарські правовідносини, є факти створення об’єктів інтелектуальної власності, факти набуття прав на засоби індивідуалізації та на інші нематеріальні активи, а щодо правовідносин з використання зазначених об’єктів — також і рішення відповідного суб’єкта про використання цих об’єктів.

Підсумовуючи викладене, слід наголосити, що немайнові абсолютні господарські правовідносини складаються у сфері господарської діяльності у зв’язку із захистом і використанням суб’єктами господарювання своїх немайнових прав — прав інтелектуальної власності та інших. Контрагентами зазначених суб’єктів у цих правовідносинах можуть виступати як інші суб’єкти господарювання, так і суб’єкти організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, а зазначені правовідносини, відповідно, можуть бути господарсько-виробничими чи організаційно-господарськими. Загалом немайнові абсолютні господарські правовідносини поділяються на дві групи: правовідносини з охорони і захисту немайнових прав суб’єктів господарювання та правовідносини з використання об’єктів немайнових прав названих суб’єктів у господарській діяльності. Подальші дослідження у цьому напрямі пов’язані, як видається, з більш докладним аналізом зазначених правовідносин.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Бегова Т. Защита прав на «ноу-хау» // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 6. — С. 21-25.
2. Галянтич М. К. Промислова власність : правові засоби охорони та захисту : моногр. — К., 2003. — 256 с.
3. Гурова А. І. Судовий захист немайнових прав суб’єктів господарювання : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право, господарсько-процесуальне право». — Донецьк, 2010. — 16 с.
4. Закорецька Л. Право інтелектуальної власності на торговельну марку за законодавством України та США : проблемні питання // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 12. — С. 96-99.
5. Коваль И.Регулирование Хозяйственным кодексом Украины отношений в сфере интеллектуальной собственности // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 9. — С. 3-6.
6. Кодинець А. Теоретичні проблеми визначення сутності прав на засоби індивідуалізації // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 7. — С. 23-27.
7. Матвієнко П. Аналіз сучасного етапу розвитку законодавства про комерційну таємницю в Україні // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 12. — С. 85-88.
8. Мілаш В. Інтелектуальна власність у сфері договірної діяльності господарюючих суб’єктів // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 6. — С. 3-9.
9. Уразова А. Окремі аспекти поняття ділової репутації // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 10. — С. 82-85.
10. МартемьяновВ. С. Хозяйственное право. — М., 1994. — Т. 1. Общие положения : курс лекций. — 312 с.
11. Хозяйственное право : учеб. / под ред. В. К. Мамутова. — К., 2002. — 912 с.
12. Щодо деяких питань про застосування господарськими судами законодавства у розгляді справ, пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності : Лист Вищого господарського суду України від 14 січня 2004 р. № 05-3/31 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
13. Томаров І. Юридична природа та структура виключного (майнового) права на результати інтелектуальної діяльності в системі суб’єктивних цивільних прав // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — С. 158-161.
14. Потоцький М. Теоретичні проблеми здійснення суб’єктивного права інтелектуальної власності // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 4. — С. 28-31.