Вступ.

1. Характеристика основних типів девіацій.

2. Вияв девіацій та чинники формування схильності до соціально-негативної поведінки засобами масової інформації.

3. Шляхи подолання девіації та роль соціальної реклами.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі реклама як обов’язковий атрибут ринкової економіки є одним із найвпливовіших засобів донесення інформації до споживачів. Техніка переконання в рекламі лише створює ілюзію вільного вибору, нав'язуючи цілком певні стереотипи, стандарти й цінності. Аналізуючи медіапростір початку ХХІ століття, дослідники все частіше називають його «епохою змішувального спрощення» та «бунту мас» (за К. Леонтьєвим і Х. Ортега-і-Гассетом), де панує «екстаз комунікації» (Ж. Бодріяр), коли ЗМІ генерують соціальну пам'ять, надають соціального змісту подіям, що відбуваються, програмуючи таким чином не лише сьогодення, але й майбутню соціальну поведінку громадян.

Людство не знає такого суспільства, у якому всі його члени поводять себе відповідно до загальних нормативних вимог.

У суспільстві завжди існують особи чи групи, що порушують встановлені суспільством правила.

Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальним нормам, називається девіантною. Люди, котрим притаманна така поведінка, — девіантами.

Важливим чинником у формуванні реакцій і установок особистості, а також засобом соціалізації сучасної людини є так звана соціальна реклама, провідна функція якої полягає у піднятті й формулюванні соціальних проблем, значимих для суспільства в цілому і таких, що потребують негайного вирішення.

1. Характеристика основних типів девіацій

Розглянемо основні типи девіацій:

— Креативна поведінка

Креативна поведінка може мати форму нового мислення, нових ідей, дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів. Подібна форма поведінка носить конструктивний, перетворюючий характер, у цілому сприятливий більш ефективним стратегіям в організації.

— Асоціальна поведінка

Асоціальна поведінка — поведінка, що виражається у відхиленні від виконання етичних норм, корпоративних цінностей деструктивно впливає на міжособистісні відносини, виробничий процес.

Розповсюджені варіанти асоціального поведінка:

— Агресивне поведінка.

— Конфліктність.

— Субкультурні девіації (сленг, шрамування, татуювання і т.д., якщо ці прояви не є частиною іміджу компанії).

— Сутяжництво, кверулянтство.

— Лихослів'я, поширення пліток.

— Сексуальні домагання в професійному середовищі.

— Втягненість в азартні ігри.

— Розголошення комерційної таємниці.

— Маніпулювання з метою реалізації власних інтересів.

— Відмовлення від виконання професійних обов'язків.

— Облудність.

Неправда в загальжиттєвому змісті — приховання, перекручування правдивої, об'єктивної інформації про положення справ. Виділяють два види неправди:

— пасивна неправда, тобто умовчання важливої інформації;

— активна неправда, тобто навмисне повідомлення свідомо перекручених відомостей.

Помилкові твердження можуть бути сформовані шляхом виключення окремих елементів події, чи інформації шляхом доповнення реальної інформації вигаданими елементами, можлива також перестановка окремих елементів події в часі і просторі.

По спрямованості помилкова інформація тимчасово виконує функцію психологічного захисту позитивного образа "Я" і може бути виправдувальної, обвинувальної (одночасно обвинувальної у відношенні одних облич і виправдувальної у відношенні інших), а також нейтральної.

Причинами, що спонукують співробітника до помилкових тверджень, можуть бути:

— визначений рівень функціонального, психічного стану, що не дозволяє адекватно інтерпретувати події;

— визначений освітній, інтелектуальний рівень, що виступає основою для помилок у сприйнятті, помилкових посилок;

— наявність визначених фіксованих установок;

— особиста зацікавленість;

— визначені патохарактерологічні особливості (демонстративність, екзальтованість і т.д.);

— вплив, що випробував людину з боку зацікавлених осіб (прохання, домовленості, підкуп, шантаж).

Ознаки неправди:

— протиріччя між інформацією, що повідомляється, про визначені обставини і зведеннями по цьому ж приводі з інших джерел;

— повідомлення одним обличчям різних зведень по цьому ж приводі, "плутанина";

— невизначеність, неконкретність інформації;

— наявність в інформаційному повідомленні фраз, виражень, слів, що не відповідають мовному стилю що говорить;

— бідність емоційного тла висловлення;

— вегетативні зміни: почервоніння, блідість шкірних покривів, потовиділення, тремор рук;

— завзяте підкреслення своєї добропорядності і бажання співробітничати;

— відхилення від відповіді на пряме запитання; відхід у побічні асоціації.

У професійному середовищі свідомо помилкова, неповна, несвоєчасна інформація, є одним з основних факторів економічних утрат, соціальних конфліктів, створює умови уразливості (віктимізації) підприємства.

— Делінквентна (антисоціальа) поведінка

Делінквентна (антисоціальна) поведінка — поведінка, що відхиляється, з чітко вираженою антигромадською спрямованістю, що здобуває, у крайніх своїх проявах, кримінально карний характер. Воно може виражатися у формі правопорушень, у виді чи дій бездій, що волочуть за собою карну чи цивільну відповідальність.

Основні види делінквентна поведінка:

— Хуліганство.

— Крадіжки.

— Грабіж.

— Вандалізм.

— Фізичне насильство.

— Наклеп.

— Шахрайство.

— Хабарництво.

— Вимагання.

— Зловживання службовим становищем.

— Посадова підробка.

— Випуск недоброякісної продукції і т.д.

Злочину, чинені в професійному середовищі, виділяються по ряду ознак. Як правило, злочину економічного характеру роблять посадові і матеріально відповідальні обличчя. Злочини відбуваються даними обличчями в зв'язку і на підставі безпосередньо своїх професійних посадових повноважень у процесі виробництва, збереження, збуту, забезпечення схоронності виготовленої і продукції, що випускається, а також розподілу і збереження коштів. В основі злочинів лежить порушення правил нормативного характеру, що визначають умови здійснення відповідної діяльності.

Своєрідність даної форми девіантної поведінки характеризується поруч ознак:

— Наявність тенденції, що детермінує, об'єднуючу групу.

— Автономність девіантной групи.

— Орієнтація на високий рівень безпеки.

— Використання сучасних технічних засобів.

— Висока швидкість, точність проведення операцій.

— Прагнення всіх учасників групи до приховання щирих мотивів взаємодії.

— Глибока конспіративність, строго обмежений коло зацікавлених осіб.

— Широка інформованість у злочинному полі.

— Володіння необхідним набором поведінкових тактик, гнучкість у їхньому застосуванні.

— Висока згуртованість групи.

— Чіткий розподіл ролей у групі.

— Ієрархічна організація керування в групі.

— Наявність діючих, абсолютних, твердих санкцій у групі у випадку невиконання ким-небудь з учасників своїх зобов'язань.

— Аддиктивна поведінка

Аддиктивна поведінка — поведінка, що відхиляється, із прагненням до відходу від реальності:

— за допомогою прийому психоактивних засобів, або

— надмірною фіксацією на визначених видах діяльності.

Зверхцінними для роботодавця можуть виявитися психологічні захоплення працівника:

— "трудоголізм";

— гемблінг (ігрова залежність: комп'ютерна залежність, азартні ігри);

— фанатизм у будь-якій сфері.

Необхідно розрізняти аддиктивну поведінку, що загрожує життєдіяльності людини, його оточенню і просто шкідливі звички, що не досягають ступеня залежності, і не представляють реальної погрози (переїдання, голодування, паління).

— Патохарактерологічна поведінка

Патохарактерологічна поведінка — поведінка, що відхиляється, обумовленими патологічними змінами характеру внаслідок дефектів виховання. Характер є універсальним, адаптаційним механізмом індивідуальності. Найбільше часто реалізовані мотиви, типи, способи відносин, володіння зі стресовими ситуаціями формують характер людини, спосіб його соціальної реалізації.

Характер людини представлений унікальним набором рис, кожна з який являє собою визначені стійкі поведінкові модулі: тривожність, педантичність і т.д. Виразність кожної риси може незалежно варіювати від слабкої до надмірної (акцентованої).

— Психопатологічне поведінка

Психопатологічне поведінка — поведінка, що відхиляється, обумовленими психічними розладами. До даної категорії відносяться девиации поведінка, обумовлені соматичними неврологічними, інфекційними захворюваннями, аномалії сексуального поведінка, розладу особистості, агресивне, суіцидальна поведінка, посттравматичний розлад.

2. Вияв девіацій та чинники формування схильності до соціально-негативної поведінки засобами масової інформації

Глибокі зміни соціальних стереотипів, що породжені корінною реконструкцією устрою життя в нашій країні, різко підвищили психологічне навантаження і вимоги до механізмів стресової стійкості в дітей та підлітків. У цих умовах загострюють дію мікросоціальні психотравмуючі фактори (неадекватні виховні вимоги, шкільні перенавантаження, явна чи прихована безпритульність) та зростають прояви соціальної дезадаптації, особливо в підлітків, що пов’язано з підвищеною чутливістю організму в цьому віковому періоді до факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, а також із процесом інтенсивної соціалізації.

Стан сучасного суспільства протягом останніх десятиліть можна оцінити як критичний з багатьох позицій. Насамперед, це стосується змін у соціально-економічному житті, які носять глобальний характер, зачіпають всі його ланки та кардинально впливають на психоемоційний статус населення. Сьогодні, очевидно, варто говорити про єдиний “кризовий синдром”. Психічний стан людей, які стоять перед загрозою ядерного геноциду, всесвітнього голоду, неоглядного поширення наркотиків, зростання раніше невідомих небезпечних інфекційних хвороб, дестабілізації всіх цінностей людства, знаходиться в критичному стані “хронічного типу патології людини”. Багато в чому такому стану речей наше суспільство має завдячувати сучасній пострадянській псевдоринковій культурі. Адже саме вона лежить в основі причин, що сформували “невротичну цивілізацію”. Постійна тривога, агресія, нереалізовані бажання, відчуття втрачених можливостей та часу – ознаки нашої дійсності. Наш час – це час кризи не лише політичної, економічної, а що найстрашніше – кризи духовної. Втрачена система стійких попередніх духовних цінностей, а нові ще не створені.

Л.С.Виготський у процесі розробки культур-но-історичної теорії вказує на роль мови як універсальне знаряддя, що змінює психічні функції в онтогенезі психіки. Мова як засіб спілкування забезпечує механізм соціалізації людської спільноти, сприяє передачі в процесі навчання і засвоєння особою стійких культурних особливостей шляхом створення певного інформаційного поля. Тобто, мовлення виявляє вплив на формування базових психологічних особливостей людини шляхом передачі певної інформації. Отже, керуючи потоки інформації, можна впливати на психічний статус як окремої людини, так і цілих груп та угруповань.

Сьогодні ми живемо в інформаційному просторі, який, з одного боку, є необмежено широким (можна отримати інформацію з будь-якої точки планети в найкоротші строки), з іншого, – немає впевненості в її вірогідності. Адже основне джерело сучасної інформації – це засоби масової інформації (ЗМІ), які певною мірою залежать від осіб, що її представляють через призму власного сприйняття чи згідно із соціальним замовленням. Ми є залежними від ЗМІ, які, на превеликий жаль, є дуже заангажованими, фінансово залежними, і які фокусують нашу увагу на деструктивних подіях, руйнівних стихіях, негативних поведінкових реакціях людей тощо. Це створює так звану “стресову реальність”, віртуальний трагічний світ, що насичений небезпекою, постійною загрозою, агресією [2]. Створюються умови для гальмування інтелектуальної, творчої, суспільної активності дитини. Сповільнюється чи спотворюється її ріст як особистості та формування незалежної індивідуальності. Емоційний спектр у сучасних дітей формується з відчуттів страху, тривоги, пригнічення власної значимості, неспроможності змінити дійсність, розчарувань, заздрості на тлі пропаганди вседозволеності, доступності, демонстрації відвертих інтимних стосунків, насильства та наруги над особистістю. Нашому підростаючому поколінню бракує сокровенного, чистого, доброго. Нинішній інформаційний простір знімає всі таємниці, пропагуючи відкритість і доступність всіх бажань, тим самим культивуючи цинізм і аморалізм. О.Шпенглер говорить з цього приводу: “Одна з ознак кризи і розпаду цивілізації – перетворення всіх сторін людського життя в спорт” [7]. Інформація сьогодні саме так і подається, як спорт. Політика – перегони, спорт, наука — змагання за передові технології, спорт, секс (кохання як такого уже немає) – спорт… Проходить інтелектуальна редукція, огрубіння, спрощення свідомості з підміною споконвічних загальнолюдських цінностей та відмовою від високих почуттів. В окремих випадках відбувається навіть висміювання співчуття, співпереживання як прояву слабкості, неповноцінності. Формується підміна векторів: замість віри – одержимість, замість кохання – секс, насолода, замість співчуття – байдужість тощо. Створюються кліше поведінки молодого покоління, які не сприймаються людьми старшого віку. Зароджується конфлікт поколінь – людей середнього і літнього віку, вихованих на засадах християнської моралі і цінностей, та їхніх нащадків, які зростали під впливом сучасних культурних тенденцій, сформованих ЗМІ.

3. Шляхи подолання девіації та роль соціальної реклами

У загальному контексті соціальну рекламу можна визначити як вид комунікації, спрямованої на те, щоб привернути увагу громадськості до найбільш актуальних проблем суспільства і його морально-етичних цінностей («Зупинимо СНІД, доки він не зупинив нас», «Ви боїтеся старості? А хворі на туберкульоз були б щасливі до неї дожити!», «Любов – найкращий засіб виховання», «Молодість збереже історію і побудує майбутнє»). Це інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і поширення якої не має на меті отримання прибутку [3].

Таким чином, провідна функція соціальної реклами полягає у піднятті й формулюванні соціальних проблем, які значимі для суспільства в цілому і потребують негайного вирішення (пропагування здорового способу життя серед молоді, допомога безпритульним, покращення матеріального достатку пенсіонерів тощо): «Не дивись на роботу за кордоном через рожеві окуляри!», «Розмовляй українською! Досить боятися бути собою!», «Безпечно з ременем безпеки!», «Термін зберігання продуктів не цікавить любителів екстремальних відчуттів».

Отже, кожна соціальна проблема складається із об’єктивних умов і суб’єктивних визначень. Тобто соціальні проблеми – це те, що люди вважають соціальними проблемами. При цьому варто наголосити, що соціальні проблеми не виникають відразу у закінченому вигляді й такі, що привертають до себе увагу громадськості та викликають адекватну політику їх вирішення. Можна виділити декілька етапів становлення соціальної проблеми: стадія усвідомлення, визначення політики і лише після цього – стадія реформи.

На відміну від інших зразків рекламної діяльності, соціальна реклама формує уявлення не про продукт, а про конкретну соціальну проблему, про шляхи її вирішення, про соціально-корисну або соціально-небезпечну поведінку. Закономірно, така реклама містить конкретну мотивацію до здійснення бажаної соціально-корисної дії. При цьому основна функція соціальної реклами полягає в аналізі соціальної проблеми, з’ясуванні тих соціальних сил, які сприяють її виникненню, і пропонуванні певних заходів щодо виправлення ситуації.

Соціальна реклама – це відносно м’який спосіб впливу на девіантну поведінку окремих сегментів суспільства та зміни поведінки цих сегментів на прийнятну для громадськості, а також спосіб впливу на основні, умовно нормальні сегменти, який використовує акти комунікативної маніпуляції для підвищення етики, досягнення згоди цих сегментів з фундаментальним соціальним кодексом і нормами поведінки суспільства в цілому [2, с. 66].

Соціальна реклама служить у своїй основі не комерційним інтересам тієї або іншої соціальної підгрупи, а етичним потребам виживання соціуму. Її суть полягає у забезпеченні максимальної згоди і розуміння соціальними підгрупами тих норм і правил поведінки, від яких залежить процвіт ання усього суспільства.

На позначення поняття «соціальна реклама» у світі використовуються терміни publicserviceadvertising– «суспільна реклама» і non-commercialadvertising– «некомерційна реклама».

Некомерційна реклама переважно оплачується громадськими некомерційними інститутами і не має на меті отримання прибутку. Її головна мета – привернути увагу до проблем суспільства.

Суспільна реклама передає повідомлення, яке пропагує певне позитивне явище, демонструє суспільні орієнтири, зразки для наслідування. Тобто йдеться насамперед про ідеї, які мають певну соціальну цінність і які повинні змінити ставлення суспільства до важливих соціальних питань, а в довготривалій перспективі – сформувати нові соціальні цінності [6].

Таким чином, під соціальною рекламою доцільно розуміти вид комунікації, спрямованої на те, щоб привернути увагу громадськості до актуальних проблем суспільства і його морально-етичних цінностей, яка не має на меті отримання прибутку, не містить посилань на конкретний товар і виробника та не формує імідж окремих осіб чи політичних угруповань.

До переваг соціальної реклами можна віднести: формування позиції громадськості, передача цінностей, залучення громадян до соціального життя та гуманізація суспільства. Мінуси вітчизняної соціальної реклами базуються на її фінансовій невизначеності в законодавстві та складності розміщення, а також у практичній неможливості оцінити її результат. Соціальну рекламу можуть замовляти будь-які суб’єкти, але зазвичай це державні органи (органи місцевого самоврядування) або неприбуткові організації.

Міжнародний досвід дає три базові системи, за якими соціальна реклама може розвиватися в цивілізованих рамках. Так, англійська модель – достатньо чітка і відносно централізована: центральний інформаційний офіс при уряді збирає від усіх державних структур замовлення, розподіляє їх серед різних рекламних агентств і є єдиним замовником соціальної реклами в ЗМІ. У Великобританії питання соціальної реклами не регулюються законодавством, а сама реклама замовляється урядом і фінансується держбюджетом. Така модель нагадує соціальний інститут, який перебуває під легким контролем держави.

Протилежна англійській моделі – американська система. Головним координатором і централізованим замовником соціальної реклами в ЗМІ є незалежна громадська організація «Рекламна рада». Вона опікується плануванням, виробництвом і розміщенням соціальної реклами (координує роботу рекламних агентств і рекламодавців).

Дещо осібно у цьому списку стоїть Німеччина, внутрішня політика якої орієнтована на стимулювання громадських ініціатив у сфері соціальної роботи з населенням. Бундестаг, федеральний уряд, парламент, земельні парламенти й уряди спонсорують громадські ініціативи соціальної спрямованості. При цьому левова частка коштів, які відпускаються на суспільні потреби, йде саме на соціальну рекламу [6].

Зрозуміло, що Україна повинна виробити свою модель розвитку соціальної реклами. Однак у цьому контексті насамперед необхідно визначитися з характером законодавчого регулювання цієї сфери, а також з координатором вітчизняної

Висновки

Отже, стан сучасного суспільства, особливо в соціально-економічному аспекті, є критичним у багатьох позицій. Нинішні зміни політичного та соціально-економічного життя носять глобальний характер, торкаючись усіх сторін існування особи та кардинально впливаючи на її психосоціальний статус, особливо це зачіпає осіб підліткового віку через його фізіологічну та психологічну нестійкість. Психохарактерологічні особливості становлення особистості НоmoSapiensу цьому віковому періоді, певні стереотипи поведінки при своїх однолітках ведуть до широкого розповсюдження поведінкових порушень та формування шкідливих звичок. Попри існування конкретних (індивідуальних) комбінацій причин формування залежності до споживання психоактивних речовин та соціально-негативних нахилів у кожної окремо взятої дитини, питання про причини породження шкідливих звичок як масове, епідемічне явище є на сьогоднішній день одним з актуальних аспектів шкільного виховання підростаючого покоління. Без вивчення причин і факторів, що призводять до соціально-негативної поведінки підлітків, неможливо планувати тактику і стратегію профілактичних, лікувальних і реабілітаційних заходів.

Узагальнюючи їх, можна дійти висновків, що девіаціям сприяє неоднакове становище різних соціальних верств та груп у суспільстві, яке породжує нерівність у реалізації потреб:

• соціальну невлаштованість;

• суперечність між домінантною культурою та різними субкультурами;

• втрату особистістю морально-ціннісних орієнтирів;

• статусну неузгодженість;

• аномію.

Різновиди девіантної поведінки:

• злочинність — найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі;

• пияцтво й алкоголізм також набули значного поширення серед молоді. За даними досліджень, 70-80 % опитуваних уже пробували вживати алкоголь у віці 13-15 років;

• самогубство, рівень скоєння котрих, як свідчать дослідження, підвищується в період економічних і соціальних криз. Різкі зміни в суспільстві призводять до зниження адаптивних можливостей людини. Підлітки та молоді люди здійснюють самогубства через непорозуміння з батьками, конфлікти у сім'ї, нещасливе кохання тощо. Багато самогубств пов'язані з асоціальною поведінкою особистості (наркоманією, алкоголізмом, проституцією та ін.).

Список використаної літератури

Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 344 с.

Бырсан Г. Ф. Эффективность информационного процесса взаимодействия массовой информации и аудитори (к теории вопроса): Лекции. – Кишенев: КГУ, 1989. – 62 с.

Викентьев И. Л. Приемы рекламы и Public Relations. Программы-консультанты: 400 приемов, 200 учебных задач, 20 практических приложений. – СПб.: Изд. дом «Бизнесс-Пресса», 2004. – 380 с.

Журналистика: проблемы эффективности: Сб. науч. тр. / Редкол.: В. М. Теплюк и др. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1988. – 86 с.

Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів: ПАІС, 2004. – 268 с.

Москаленко А. З. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 334 с.

Почепцов Г. Г. Коммуникационные технологии. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001. – 348 с.

Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2003. – 652 с.