Вступ.

1. Етапи формування виставкової діяльності

2. Інвестиційна привабливість виставкового ринку та входження іноземних інвесторів на ринок.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Виставкова галузь в Україні динамічно розвивається і знаходиться у сфері особливої уваги держави. Визнання у світі українських виставкових компаній, створення виставкових центрів міжнародного рівня, з одного боку, відкриває нові можливості, з іншого — вимагає належної професійної підготовки та оцінки виставкових заходів.

Виставкова діяльність в Україні – невід’ємна складова розвитку ринкових процесів. Вона стимулює закріплення позитивних структурних змін в економіці, сприяє науково-технічному і технологічному оновленню вітчизняного виробництва.

Ефективним інструментом впливу комерційних підприємств на споживача на ринку товарів та послуг, на розмір одержуваного прибутку, отримання достовірної інформації, формування іміджу в умовах жорсткої конкурентної боротьби є виставки-ярмарки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової літератури з питань виставкової діяльності, як інструменту маркетингової політики господарюючих структур на ринку товарів та послуг, свідчить про недостатню розробку цієї проблеми. В економічній науці відсутній комплексний підхід до методів аналізу та розрахунків економічної ефективності такого виду посередництва як виставкова діяльність. Різні теоретичні та практичні аспекти проведення виставок-ярмарок знайшли відображення в працях зарубіжних та українських учених, таких як Н. Александрова, Є. Гусєв Є., Г. Захаренко, Я. Критсотакіс, С Міллер, В. Петелін, Г. Савицька, С. Фрідман та ін. [4-7]. Перспективи та проблеми, пов'язані із розвитком інституту ярмарок-виставок в Україні, є актуальними і потребують глибоких досліджень.

Метою роботиє дослідження теоретичних та практичних аспектів розвитку виставкової діяльності в умовах глибоких ринкових перетворень в економіці України.

Виставка — це унікальний маркетинговий механізм, що поєднує всі інструменти просування й збуту продукції. Проте , виставочна культура в нашій країні — явище ще досить молоде, тому в процесі організації виставок і підготовці до участі в них виникає чимало труднощів в експонентів і навіть у самих організаторів.

Основним завданням виставочного руху є створення позитивного іміджу експонуємих організацій поряд з підвищенням престижності самої виставки, тому що ці поняття взаємозалежні: чим престижніше виставка, тим вище віддача для учасників; чим привабливіша експозиція фірм, тим цікавіша виставка для відвідувачів.

Виставка — це також і ефективний інструмент збуту. На виставці можливо не тільки представити свій товар у всій його вроді, але також і провести дослідження затребуваності продукту, його естетичних і споживчих показників.

1. Етапи формування виставкової діяльності

Виникнення такого явища як ярмарка-виставка стало наслідком задоволення об'єктивних економічних потреб виробників, споживачів та посередників. На думку Я.Г. Критсотакіса, ярмарки виникли і набули розвитку у XII ст., створили підґрунтя для розвитку цього інституту у формі організованих торгових заходів [7, с.21].

На думку Г.П. Захаренка та інших вчених поняття «ярмарок» походить з російської мови, хоча з X ст. у Європі так стали називати місця зібрання торговців і привозу товарів у Німеччині, Іспанії, Італії, Франції і Англії [8, с.220-221].

Однак є історичні свідчення того, що в V-VІ ст. Київ був найбільшим центром торгівлі у Європі, оскільки торгові шляхи пролягали через нинішню столицю України. Тут збиралися купці, сюди привозився товар із різних регіонів, країн, відбувався обмін товарами.

У сучасних умовах розвиток виставково-ярмаркової діяльності є також одним з ефективних методів забезпечення розвитку економіки України, стимулювання інновацій, структурних змін на користь високотехнологічних виробництв, просування передових вітчизняних технологій, товарів і послуг на внутрішній і зовнішній ринки. Доречним є твердження вчених Каліфорнійського університету (м. Берклі США), що «виставки — це не звичайне дзеркало, яке відображає рівень розвитку суспільства, але й двигун прогресу…» [12, с.25].

У країнах з розвиненою економікою виставкова індустрія є окремою, причому, найбільшою галуззю економіки. Аналіз закордонного досвіду правового регулювання у сфері виставково-ярмаркової діяльності показує, що в економічно розвинених країнах розроблені і діють відповідні правові акти. Наприклад, у США діє закон «Про участь Сполучених Штатів у міжнародних виставках», який регулює питання участі уряду США в міжнародних виставках, що проводяться на території США. Закон встановлює порядок здійснення урядової підтримки виставково-ярмаркових заходів. З 1959 р. також діє закон «Про торгові ярмарки», який встановлює режим ввезення експонатів, устаткування і будматеріалів для проведення на території США виставок та ярмарків. Законами про щорічні асигнування передбачаються виділення фінансування окремих виставок і ярмарків для певних федеральних органів та інших організацій США [5, с.276-277].

На міжнародному ринку ярмарків та виставок першість належить Німеччині з її відомими виставковими та ярмарковими комплексами в Ганновері, Берліні, Лейпцигу, Мюнхені, Франкфурті-на-Майні та інших містах. Підтвердженням цього є той факт, що 2/3 найбільш відомих у світі міжнародних галузевих ярмарків — виставок проводяться саме тут [7, с.34]. У Німеччині функціонує велика виставкова індустрія, яка десятиріччями формувала свій стиль та традиції. Виставково-ярмарковою діяльністю охоплено 23 міста Німеччини. Лише 20% великих виставкових заходів організовується щорічно, а більшість виставок проводиться раз у два роки, а то й рідше. Цей період визначається тривалістю інноваційного циклу у відповідних галузях. У Німеччині існує чітка градація галузевих виставок для спеціалістів та регіональних заходів для споживачів. Щорічно уряд Німеччини виділяє на виставкову діяльність до 150 млн. євро [4, 281, 298].

У світовій економіці роль і значимість виставкової діяльності постійно зростає. Всесвітня асоціація виставкової діяльності (UFI), членом якої є Виставкова федерація України (ВФУ), прогнозує подальший динамічний розвиток виставкового бізнесу. Це підтверджується розвитком світового виставкового ринку: розбудовується сучасна інфраструктура виставок, збільшується кількість виставкових заходів, кількість учасників виставок тощо. Такі ж тенденції прослідковуються і на українському виставковому ринку. На сьогодні лідерами серед українських операторів є такі найбільші виставкові оператори: «Авто-ЭКСПО» (Київ), «АККО Гнтернешнл» (Київ), «Бізнес-Лайн» (Київ), «Внешэкспобизнес», «ГалЭКСПО» (Львів), «Євроіндекс» (Київ), «Київський міжнародний контрактовий ярмарок» (Київ), «КиївЕкспоПлаза» (Київ), «КОМІНФО» (Дніпропетровськ), «Міжнародний виставковий центр» (Київ), «МЕДВІН» (Київ + регіони), Національний комплекс «Експоцентр України» (Київ), «Одеський будинок» (Одеса), «Примус Україна» (Київ), «Прем'єр-ЕКСПО» (Київ) тощо.

Виставкова діяльність в Україні була започаткована організацією виставки досягнень народного господарства (ВДНГ). Виставкові заходи, які проводилися у радянський період, в основному мали ідеологічне, а не ринкове значення. Становлення ринкових відносин, набуття досвіду і конкуренція сприяли вдосконаленню організації та проведенню різних виставок. Із здобуттям Україною незалежності та переходом економіки на ринкові засади, протягом останніх 15-ти років бізнесмени, посередники, виробники, представники органів державної влади набули певного досвіду у виставковій справі. Тематика сучасних виставок віддзеркалює нинішній стан економіки України. Найбільш масштабні виставки пов'язані з будівництвом, автомобільною, легкою промисловістю та сільським господарством[12, c.73].

Виставкова діяльність в Україні органічно вписується в розбудову ринкової економіки, яка формується. Вони дають можливість швидко вивчити ринок і зібрати в короткий термін необхідну інформацію. Це найбільш вигідне місце для позиціювання підприємства, формування партнерських договірних відносин із посередниками, споживачами, іншими господарюючими суб'єктами ринку. Виставка — це багатофункціональний, ефективний захід, який має свої специфічні переваги та особливості. Вони полягають в тому, що виставкова діяльність це:

• важливий інструмент маркетингових та комерційних комунікацій учасників виставки;
• засіб просування товарів та послуг на внутрішній і зовнішній ринки;
• джерело необхідної інформації про товари та послуги, про виробників, постачальників, посередників, конкурентів, споживачів;
• місце, де здійснюються безпосередні контакти виробника (продавця) зі споживачем та відбувається налагодження ділових контактів;
• можливість покупців ознайомитись із товаром шляхом його демонстрації безпосередньо на виставці;
• швидкий спосіб (економія часу) і вивчення певного ринку;
• можливість отримати матеріальний і моральний ефект — прибуток, імідж, визнання, рекламування фірми її продукції, марки;
• зібрання найбільш активної частини продавців і споживачів певної галузі;
• дзеркальне відображення досягнень науки, техніки і технологій та обмін досвідом;
• можливість проведення аналізу та прогнозування кон'юнктурних змін на ринку;
• імідж міста, регіону, країни, де відбуваються виставки.

У сфері виставково-ярмаркової діяльності України є певні досягнення, проте необхідно вирішити проблему формування ефективної державної підтримки виставкової діяльності. Державне регулювання виставково-ярмаркової діяльності в Україні здійснюється на основі чинного законодавства і методик, розроблених відповідно до Концепції виставково-ярмаркової діяльності.

Виставково-ярмаркова діяльність є однією з найдинамічніших сфер сучасної світової економіки, оскільки вона відіграє важливу роль у зміцненні міжнародних зв'язків, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, пропаганді передових технологій та нових видів продукції — підкреслюється в Концепції виставково-ярмаркової діяльності [3].

Виставкова діяльність в Україні є невід'ємною складовою частиною розвитку ринкових процесів, стимулює закріплення позитивних структурних змін в економіці, сприяє науково-технічному та технологічному оновленню вітчизняного виробництва.

Основні принципи виставкової діяльності закріплені в Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності. Вони такі:

• створення рівних умов суб'єктам виставкової діяльності різних форм власності;
• реалізація єдиної державної політики у сфері виставкової діяльності і координація дій державних органів та органів місцевого самоврядування у цій сфері;
• свобода доступу суб'єктів господарювання до виставкової діяльності та добросовісна конкуренція між її суб'єктами;
• захист вітчизняної виставкової діяльності від експансії зарубіжних організаторів виставок та ярмарків;
• застосування різноманітних підходів до розв'язання основних проблем розвитку виставкової діяльності.

Суб'єктами виставково-ярмаркової діяльності в Україні є держава, яку представляють уповноважені органи, що здійснюють державну політику в цій галузі та в економіці в цілому; рада з питань виставково-ярмаркової діяльності; методико-аналітична служба ради з питань виставково-ярмаркової діяльності, робочим органом якої є Національний науково-дослідний інститут дизайну (НІД); Національний виставковий центр і регіональні виставкові центри; міністерства і відомства; Торгово-промислова палата України і її регіональні відділення; постійно діючі виставкові павільйони за підтримки підприємництва; організатори, розпорядники виставок; агенти, спонсори; учасники виставок.

Одним із перших документів незалежної України у сфері виставкової діяльності був виданий у 1996 р. Указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення виставкової діяльності в Україні». З метою здійснення державної політики у сфері виставкової діяльності, підвищення ефективності науково-технічних та промислово-торговельних виставок для розвитку народного господарства України, розробки нормативно-правової бази з питань здійснення виставкової діяльності, запровадження міжнародного досвіду в організації виставок було створено Раду з питань виставкової діяльності в Україні [2] та визначено основні напрями її діяльності:

• розробку концепції та державної програми розвитку виставкової діяльності, пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з питань здійснення виставкової діяльності;
• підготовка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій до проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку щодо проведення найактуальніших спеціалізованих виставок і ярмарків;
• підготовка пропозицій до щорічних програм участі України у виставках закордоном;
• підвищення рівня виставкової діяльності, посилення її впливу на науково-технічне та технологічне оновлення вітчизняного виробництва;
• запровадження міжнародного досвіду з організації виставок, сприяння інтеграції виставкових організацій України у міжнародний виставковий рух;
• координація роботи органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності у сфері виставкової діяльності;
• сприяння розвитку матеріально-технічної бази виставково-ярмаркових центрів на рівні сучасних міжнародних вимог, розбудові їхньої транспортної, телекомунікаційної інфраструктури та підвищенню рівня побутових послуг, які надаються учасникам та відвідувачам виставок і ярмарків;
• розробка і координація планів реалізації виставкових заходів в Україні.

Розпорядження Президента України «Про вдосконалення проведення виставково-ярмаркових заходів в Україні» [1] забезпечило підвищення рівня виставкової діяльності в Україні, створило умови для ефективної участі вітчизняних підприємств у виставково-ярмаркових заходах в Україні та за її межами, розширило зовнішньоекономічні зв'язки та реалізацію експортного та науково-технічного потенціалу України.

Було запроваджено механізм ефективного та цільового використання бюджетних коштів, порядок реалізації виставкових проектів, організаторами яких є органи державної влади та проведення яких здійснюється з використанням бюджетних коштів, ураховуючи наявні потужності Національного комплексу «Експоцентр України».

Ця підтримка здійснюється у випадку, коли проведення заходів чи участь у виставках стосується державних інтересів, коли суб'єкти виставково-ярмаркової діяльності звертаються у відповідні державні органи з обґрунтованими проханнями про підтримку. Рішення про ту чи іншу форму підтримки фінансового забезпечення виставково-ярмаркової діяльності окремої виставки, ярмарку при відповідному обґрунтуванні приймаються за участю Ради з питань виставково-ярмаркової діяльності в Україні, Методико-аналітичної служби Ради з питань виставково-ярмаркової діяльності в Україні — для державних, міжнародних і всесвітніх виставок за участю України. У регіонах такі рішення приймаються регіональною адміністрацією за участю регіональних центрів і суб'єктів виставково-ярмаркової діяльності, а за необхідності, Міністерством економіки України і методико-аналітичною службою Ради з питань виставково-ярмаркової діяльності в Україні.

Державна підтримка забезпечується на підставі створення умов відкритої конкуренції і може бути надана такими способами: наданням пільгових кредитів; інвестуванням; кредитами на певний період; кредитами з розрахункового прибутку, отриманого від проведення виставки. Крім того, за статусом виставки та ярмарки поділяються на всесвітні, міжнародні, національні (з участю тільки вітчизняних або також іноземних фірм), міжрегіональні та регіональні.

Міністерства і відомства за участю галузевих центрів сприяють розвитку виставково-ярмаркової діяльності в Україні шляхом забезпечення зацікавленості підприємств в участі у тематичних виставках і ярмарках.

Фінансове забезпечення виставково-ярмаркової діяльності передбачає її самофінансування й одержання прибутку. Фінансування організації виставок, ярмарків може бути здійснене на бюджетній, комерційній чи змішаній основі. Бюджетне фінансування виставково-ярмаркової діяльності планується Міністерством економіки на підставі представлення Ради з питань виставкової діяльності в Україні[14, c. 46-47].

Суб'єктами виставкової діяльності є:

• органи виконавчої влади, уповноважені реалізовувати державну політику у сфері виставкової діяльності;
• підприємства, установи та організації усіх форм власності, що можуть виступати як виставкові центри, виставкові фірми,організатори, розпорядники, агенти, підрядники, учасники виставок, відвідувачі виставок тощо.

Підприємства, що є суб'єктами виставкової діяльності, залежно від своєї ролі у цьому процесі можуть виступати як виставкові центри (підприємства, основна діяльність яких пов'язана з організацією та проведенням виставок, з наданням послуг у сфері організації та проведення виставок (ярмарків). Виставкові центри повинні мати штат кваліфікованих працівників, відповідну матеріально-технічну базу (спеціальні виставкові площі та обладнання) та можуть надавати ці площі та обладнання іншим організаторам для проведення виставок та ярмарків.

Виставковими центрами можуть бути підприємства усіх форм власності, їм може надаватися статус міжрегіональних чи регіональних.

Національним виставковим центром є Національний комплекс "Експоцентр України"; виставкові фірми — підприємства, що є професійними організаторами, суборганізаторами, розпорядниками, упорядниками, підрядниками виставок або їх агентами.

Виставковими фірмами можуть бути підприємства усіх форм власності, якщо виставкова діяльність передбачена їх статутом; організатори виставок — підприємства, що відповідно до своїх статутів займаються організацією виставок на бюджетній, комерційній чи змішаній основі.

Організатор виставки бере на себе обов'язки щодо її організації та проведення добровільно або за рішенням відповідних державних органів і несе відповідальність перед учасниками і відвідувачами за рівень наданих виставкових послуг;

• розпорядники виставок — підприємства, яким організатор (організатори) виставки доручає виконати весь комплекс заходів з її підготовки та проведення;
• упорядники виставок — підприємства, що на основі договору-підряду або договору-доручення, укладеного з організатором або розпорядником виставки, зобов'язуються виконувати роботу стосовно проектування, будівництва, оздоблювання виставки та виставкових стендів;
• агенти — підприємства, що на основі договору, укладеного з організатором виставки, беруть на себе обов'язки із залучення учасників;
• підрядники — підприємства, що на основі договору, укладеного з організатором або розпорядником виставки, поставляють потрібні матеріали, товари, виконують роботи чи надають послуги, пов'язані з організацією та проведенням виставки;
• учасники виставок — підприємства, установи та організації, що уклали з організатором виставки договір на участь у виставці.

Організатори виставки можуть укладати договір з різними суб'єктами господарювання і форм власності.

Організатори, співорганізатори та розпорядники виставок відповідно до укладеного договору та статусу заходу повинні забезпечити надання комплексу послуг учасникам та відвідувачам виставок, який повинен включати:

• виділення учасникам виставкового обладнання, надання можливості користуватися електроенергією, послугами водопостачання та телефонного зв'язку;
• страховий захист виставкових об'єктів;
• охорону та пожежну безпеку виставкових приміщень;
• забезпечення вентиляції, опалення, прибирання виставкових площ;
• видання каталогу виставки (для міжнародних виставок — обов'язково, крім державної, однією з офіційних мов ООН);
• послуги, пов'язані із здійсненням митних процедур;
• вантажно-транспортні послуги;
• організацію роботи закладів громадського харчування на території виставки;
• створення умов для роботи прес- та медіа-центрів;
• наявність пункту обміну валют (на міжнародних виставках та виставках з участю іноземних фірм).

В Україні існує необхідність удосконалення нормативно-правової бази у сфері виставково-ярмаркової діяльності як шляхом внесення відповідних змін і доповнень у чинні акти, так і за допомогою розробки і прийняття нових документів правового характеру.

Також слід зазначити, що суспільство об'єктивно зацікавлене в узагальненні вітчизняної теорії і практики виставкової справи та у фахівцях у сфері виставкової справи, які б максимально використовували знання, власний набутий досвід та світові досягнення для подальшого розвитку виставкової діяльності. Визначальною складовою цієї роботи є поліпшення підготовки кадрів для виставкової індустрії та підвищення якості виставкових послуг[18, c. 29-33].

2. Інвестиційна привабливість виставкового ринку та входження іноземних інвесторів на ринок

Виставково-ярмаркова діяльність є однією з найдинамічніших сфер сучасної світової економіки, оскільки вона відіграє важливу роль у зміцненні міжнародних зв'язків, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, пропаганді передових технологій та нових видів продукції.

Виставкова діяльність в Україні — невід'ємна складова частина розвитку ринкових процесів, стимулює закріплення позитивних структурних змін в економіці, сприяє науково-технічному та технологічному оновленню вітчизняного виробництва. Одним із завдань державної значущості є визначення концептуальних положень, основних напрямів та механізму забезпечення подальшого розвитку виставкової діяльності.

Незважаючи на розвиток найрізноманітніших форм онлайнового бізнесу, спеціалізовані виставки як і раніше залишаються найбільш діючою рекламою продукції й найкоротшою дорогою від виробника до ринку.

Світова статистика затверджує, що в більшості компаній 40% продажів відбувається саме за рахунок виставок, які є прекрасною можливістю заявити про себе як про серйозного ділового партнера, оцінити конкурентоздатність своєї продукції й ознайомитися з перспективними розробками в області, що цікавить.

На думку більшості компаній, реклама в ЗМІ або розсилання спеціалізованих каталогів, проспектів і комерційних пропозицій не настільки ефективні в справі освоєння ринку збуту, як виставочні контакти, що припускають безпосереднє, живе спілкування зі споживачем або потенційним замовником.

Зрозуміло, виставка, у першу чергу, — можливість продемонструвати нове обладнання й технології для широкого кола фахівців. Однак в Україні поки занадто велике число підприємців, що розуміють це в трохи спрощеній формі: придбав місце, установив зразки продукції й сиди, чекай покупців. Але власне кажучи на виставці як товар виступає сама компанія, а не її продукція. І щоб залучити клієнта до такого товару, необхідно насамперед ретельно організувати роботу людей, які, в остаточному підсумку, роблять компанію пізнаваної.

Змістом участі для більшості експонентів як і раніше залишається висновок як можна більшої кількості контрактів за ті дні, протягом яких відбувається виставка. Адже деякі, починаючи великий проект, цілий рік досліджують ринок і використають виставки цілеспрямовано — для залучення конкретного клієнта. Із цього погляду , виставка — серйозна праця, коли крім пошуку клієнтів, іде постійне вдосконалювання іміджу, плоди якого (популярність, замовники, репутація) визрівають значно довше, ніж просто висновок контракту[19, c. 38-39].

Виставкова діяльність — це складний, багатоплановий процес ринкової інфраструктури. Важливим аспектом її розвитку в Україні є дослідження досягнень ринкових перетворень у розвинутих країнах, вивчення світового досвіду проведення ярмарків-виставок, науковий аналіз і дослідження ефективно діючого у світі законодавства і правил ведення виставкового бізнесу. Для цього необхідна концентрація значних інтелектуальних і фінансових зусиль суб'єктів виставкової діяльності в Україні.

Для підвищення інвестиційної привабливості виставкового ринку необхідно вжити наступні заходи:

• посилити вплив виставкової діяльності на науково-технічне та
• технологічне оновлення вітчизняного виробництва;
• сприяти просуванню на внутрішній і зовнішній ринок товарів і послуг вітчизняних виробників;
• сприяти активній участі іноземних компаній та організацій в українських виставкових заходах з метою ознайомлення з новою технікою і передовими технологіями;
• залучити інвестиції у вітчизняну економіку;
• активізувати участь українських підприємств та організацій у міжнародних виставках з метою розширення присутності вітчизняних товаровиробників на найбільш значних зовнішніх ринках і виходу на нові перспективні ринки збуту українських товарів та послуг[10, c. 115-116].

Тому основними принципами виставкової діяльності є:

• створення рівних умов суб'єктам виставкової діяльності різних форм власності;
• реалізація єдиної державної політики у сфері виставкової діяльності і координація дій державних органів та органів місцевого самоврядування у цій сфері;
• свобода доступу суб'єктів господарювання до виставкової діяльності та добросовісна конкуренція між її суб'єктами;
• захист вітчизняної виставкової діяльності від експансії зарубіжних організаторів виставок та ярмарків;
• застосування різноманітних підходів до розв'язання основних проблем розвитку виставкової діяльності.

Для підвищення рівня виставкової діяльності, щоб збільшити потік інвесторів у дану сферу, необхідно здійснити такі заходи:

формування наукової та нормативно-правової бази виставкової діяльності:

• підвищення економічної ефективності виставкових заходів;
• вивчення та використання міжнародного досвіду в проведенні виставок, інтеграцію суб'єктів виставкової діяльності України в міжнародний виставковий рух;
• зміцнення матеріально-технічної бази виставкової діяльності з метою забезпечення проведення в Україні виставок міжнародного та всесвітнього статусу;
• розвиток інфраструктури в місцях проведення виставок, забезпечення належного рівня послуг для учасників та відвідувачів виставкових заходів;
• упровадження в практику виставкової діяльності аудиту статистичних даних та сертифікації виставкових заходів на основі державних стандартів;
• активізацію участі українських підприємств та організацій у міжнародних виставках за кордоном[5, c. 53-55].

Стимулювання участі вітчизняних підприємств у виставкових заходах відбувається шляхом надання державою фінансової підтримки українським підприємствам з метою активізації їхньої участі в міжнародних виставках та ярмарках з урахуванням важливості виставкового заходу для розвитку вітчизняної економіки, створення перспектив просування українських товарів на зарубіжні ринки, підвищення міжнародного іміджу України, врахування політико-економічного значення країни, де проводиться виставка, для інтересів України, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, оптимального співвідношення витрат на проведення такого заходу та економічного ефекту від участі в ньому України.

Визначення організатора чи розпорядника, який забезпечує реалізацію рішень, пов'язаних з участю у виставкових заходах, здійснюється на тендерних засадах з подальшою звітністю про використання наданих державою коштів. Такий механізм дасть можливість створити умови для зменшення валютних витрат на проведення виставкових заходів та належного використання наданих коштів.

Проблема ще невеликої кількості інвесторів у даній галузі пояснюються наступними факторами.

Незважаючи на позитивні, в цілому, підсумки першого десятиріччя, рівень розвитку виставково-ярмаркової галузі в Україні істотно нижчий (нижчий у 3-4 рази, як показує порівняльний аналіз із сусідніми країнами), ніж це об'єктивно могло б бути виходячи із загального обсягу та поточних темпів розвитку національної економіки. На жаль, Україна не в повній мірі використовує такий потужний інструмент розвитку економіки, як виставки. Проблеми розвитку треба вирішувати, поки у галузі спостерігається підйом, бо потім буде пізно.

Однією з найважливіших проблем є недостатній розвиток виставкової інфраструктури. Лише Київ та Донецьк мають сучасні виставкові центри, ситуація в інших регіонах залишається неадекватною сьогоднішнім вимогам національної економіки. Виставки проводяться у непристосованих приміщеннях (спортивних або концертних залах). Це обмежує їхній розвиток, призводить до зниження якості та ефективності виставок, до зниження іміджу виставкової справи в Україні. Цільова підтримка місцевої влади, включення виставкових центрів до переліку найважливіших об'єктів міської інфраструктури, режим максимальної сприятливості у питаннях відведення землі дозволить залучити необхідні інвестиційні та кредитні ресурси для побудови в найбільших містах України сучасних виставкових центрів.

Другою проблемою (а насправді, можливо, найбільшою) є непрозорість виставкового ринку. Відсутність достовірних даних про виставково-ярмаркову діяльність призводить до недобросовісної конкуренції, до неможливості виваженого вибору виставок їх учасниками та відвідувачами, до неможливості дослідження ринку. Деякі недобросовісні організатори (особливо іноземні) повідомляють про десятки або навіть сотні тисяч відвідувачів, у той час як простий розрахунок показує, що ці всі люди просто не змогли б увійти у виставковий зал.

Проблему достовірної статистики можна вирішити двома шляхами. По-перше, введення державної статистичної звітності для підприємств, які мають відповідний вид діяльності, дало б можливість мати хоча б неперевірену, але більш-менш достовірну інформацію. Така робота вже ведеться Державним комітетом статистики України. По-друге, необхідне впровадження аудиту статистичних даних про виставки, який існує в усіх провідних країнах світу. Головні принципи аудиту — єдність стандартів, можливість порівняння і незалежність. Це означає, що аудиту повинні піддаватись завжди ті ж самі дані, які зібрані і перевіряються у кожному випадку за тією ж самою методикою. Тому аудит проводиться здебільшого професійною аудиторською фірмою, яка у повній мірі несе відповідальність як за правдивість аудиту, так і за нерозголошення комерційної таємниці підприємства, що перевіряється[10, c. 117-119].

Важливо підкреслити, Україні немає потреби винаходити щось нове у цій сфері. Методики аудиту виставкової статистики, які використовуються у більшості країн Європи, попри певні розбіжності (що стосуються незначних деталей), загалом узгоджені між собою. Саме ці методики використовують українські фірми, які проводять аудит вже сьогодні ("Євроіндекс" та "Київський міжнародний контрактовий ярмарок"). Виставкова федерація України (ВФУ) у 2003 році прийняла Кодекс чесного бізнесу, який заохочує проведення аудиту статистичних даних про виставки в Україні, але наразі більшість виставкових компаній не поспішає до прозорості. Держава могла б вплинути на створення системи аудиту, наприклад, таким чином: включати до зведеного плану виставок лише ті виставки, які минулого року пройшли аудит; рекомендувати міністерствам і відомствам підтримувати лише ті виставки, які перевірені аудитом.

Наступна проблема полягає в тому, що в Україні виставковий ринок надзвичайно розпорошений — проводиться величезна кількість маленьких виставок (для порівняння, в Україні маємо 120 організаторів, приблизно 550 виставок площею 280 тис. м2; у той же час в Польщі — 26 організаторів, 233 виставки площею 650 тис. м2). Таку ступінь розпорошеності ринку, як в Україні, неможливо вважати позитивним явищем. Здавалось би, треба радіти високому рівню конкуренції, але насправді добросовісної конкуренції не виходить. Величезна кількість дуже маленьких виставок, організованих непрофесіоналами (підприємствами, для яких ця діяльність є вторинною або взагалі епізодичною, чи навіть випадковою), виставок, які проводяться з низьким рівнем сервісу, у непристосованих приміщеннях, виставок, схожих на базар, — викликає лише негативні наслідки: низьку ефективність, незадоволеність учасників і відвідувачів, падіння іміджу виставкової діяльності взагалі. Розпорошення ринку означає також повільні темпи накопичення інвестиційного потенціалу, ноу-хау та досвіду у виставковій галузі. Процеси консолідації ринку йдуть самі по собі, дуже повільно. Держава могла б впливати на них шляхом встановлення галузевих стандартів (ця робота вже розпочалася), публікації зведених виставкових планів, заохочення аудиту статистичних даних, встановлення категорійності виставок тощо.

Іншою проблемою, яку створює розпорошення ринку, є прихід до України іноземних організаторів виставок. За умов економічного зростання український ринок виставкових послуг стає більш привабливим для іноземців, які приходять в Україну на кілька років "зняти вершки". На жаль, органи державної влади і управління часто офіційно підтримують виставки саме іноземних організаторів, навіть коли є усталені і визнані виставки вітчизняних організаторів такої самої тематики. Це призводить до недобросовісної конкуренції, коли іноземні організатори за наявності такої підтримки започатковують десятки нових виставок, руйнуючи існуючі вітчизняні виставки та ушкоджуючи виставкову галузь у цілому.

Виходячи із неприпустимості адміністративного управління економікою, держава не може прямо втручатися у конкуренцію між вітчизняними та іноземними виставковими фірмами. Але це і не потрібно, тому що в рівних умовах вітчизняні фірми переможуть — вони краще знають ринок, мають досвід і кваліфікацію. Достатньо лише, щоб на боці іноземців проти своїх не ставала держава. Вихід полягає у проведенні такої державної політики, коли державна підтримка (офіційне визнання) може надаватися лише виставкам вітчизняних організаторів[8, c. 67-69].

Одна з найголовніших причин незадовільного використання виставок як інструменту розвитку економіки полягає у тому, що підприємці недостатньо обізнані із можливостями цього важливого інструменту. В Україні, як вже говорилося, немає багаторічної традиції виставкової діяльності (у сучасному розумінні), на відміну від інших індустріальних країн світу. Проблема освіти підприємців повинна, у першу чергу, вирішуватися силами самих виставкових фірм. Але, як ми вже бачили, ринок досить розпорошений, і сил у них на таку велику задачу не вистачить. Програма державної інформаційної підтримки найбільших галузевих та регіональних виставок могла б вирішити цю проблему без зайвих витрат коштів. "Основні напрямки державної інформаційної політики" включають розділ, присвячений виставково-ярмарковій діяльності, але ця робота так і не розпочалася.

Участь іноземних компаній у виставках в Україні сьогодні дуже мала. І це прикро, тому що іноземні учасники і відвідувачі виставок — це джерело надходження іноземної валюти (до речі, це є платою за послуги — тобто без вивезення товарів за межі України), важливий чинник розвитку ділового туризму, інструмент впливу на імідж України у світі. Розширення міжнародної участі — це задача, яка є занадто складною і великою для самої виставкової галузі. Для вирішення цієї задачі необхідно об'єднати зусилля і державних, і недержавних організацій. Так, велику допомогу у цій справі могли б надати торговельні представництва України за кордоном, представництва українських авіа- і туристичних компаній тощо.

Протягом багатьох років фактом життя була відсутність чіткої і виразної державної політики щодо виставково-ярмаркової діяльності. Один з найважливіших інструментів економічного розвитку практично залишався поза увагою держави. У 2003 році ситуація почала динамічно змінюватися на краще. Затверджено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності. Створено відповідний підрозділ у структурі Кабінету Міністрів України, дані відповідні доручення міністерствам і відомствам. Прискорилася робота у сфері стандартизації, запровадження статистичної звітності. Планується поновити бюджетне фінансування національних експозицій України на найбільших світових виставках, приєднатися до міжнародних угод щодо спрощення митних процедур ввезення виставкових експонатів, заплановано низку інших конкретних заходів.

Такі зміни на краще дозволяють сподіватися, що протягом найближчих років виставки та ярмарки в Україні стануть ще більш ефективними, яскравими, інформаційно насиченими, з'являться нові виставкові центри, ринок стане прозорішим, а підприємці — більш обізнаними. Підсумком першого десятиріччя виставкового бізнесу в Україні стало те, що Україна з'явилася на світовій виставковій карті. Ми вступили у друге десятиріччя, яке повинно завершитися тим, що Україна (як сьогодні це роблять провідні країни Європи) з гордістю проголосить себе країною виставок.

Необхідно визнати виставкову діяльність в Україні пріоритетною галуззю і активно спрямовувати роботу на підвищення ефективності виставкового бізнесу як важливого важеля нарощування експортного потенціалу, просування продукції вітчизняних виробників на міжнародні ринки, залучення передових зарубіжних фірм до участі в розвитку економіки і підвищенні ефективності функціонування економіки України[5, c. 57].

Висновки

Сьогодні вже ніхто не буде заперечувати, що виставки та ярмарки мають надзвичайне значення в економіці країни як важливий чинник розвитку внутрішнього ринку та експорту, інноваційного процесу, виробничої кооперації, залучення інвестицій та технологій. Звичайно, сучасні виставки та ярмарки — це вже не середньовічні базари на перехресті доріг, які яскраво змалював Гоголь, і не виставки досягнень народного господарства, що знайомі нам за власним досвідом радянських часів. Сучасна виставка — це, перш за все, місце особистої зустрічі виробників та постачальників із їхніми клієнтами, споживачами, діловими партнерами. Особиста зустріч, можливість діалогу у будь-які віки мала неабияку цінність, особливо ж у наш час високих швидкостей і браку спілкування, коли різноманітність і складність товарів підвищується, а їхній життєвий цикл скорочується. Тому виставка сьогодні розцінюється як найефективніший інструмент маркетингу та збуту, встановлення контактів із новими клієнтами та утримання існуючих, вивчення ринку та виведення на ринок нових товарів і послуг, створення позитивного іміджу компанії та її торговельних марок.

Виставкова діяльність є однією з найдинамічніших сфер сучасної світової економіки, оскільки вона відіграє важливу роль у зміцненні міжнародних зв'язків, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, пропаганді нових технологій та нових видів продукції, стимулює закріплення позитивних структурних змін в економіці, сприяє науково-технічному та технологічному оновленню вітчизняного виробництва.

Ефективним інструментом впливу комерційних підприємств на споживача на ринку товарів та послуг, на розмір одержуваного прибутку, отримання достовірної інформації, формування іміджу в умовах жорсткої конкурентної боротьби є виставки-ярмарки.

За результатами попередніх досліджень, незважаючи на зростання електронних засобів і систем комунікацій, а також враховуючи зниження ефективності традиційних рекламно-пропагандистських засобів, виставкова галузь розробляє та пропонує нові концепції та види діяльності, що гарантують її незалежне існування та розвиток у глобальних ринках.

На сьогодні виставкова діяльність є одним з найважливіших елементів просування товарів та послуг вітчизняного виробника. Завдяки виставкам відбувається формування позитивного іміджу України у світі. Проте існують проблеми з висвітленням маркетингових, організаційно-правових та інших механізмів організації виставкової діяльності вітчизняних підприємств і формуванням критеріїв оцінки такої діяльності.

Підсумовуючи, позитивними підсумками першого десятиріччя розвитку виставкової діяльності в Україні слід вважати:

— наявність виставок з усіх економічно та соціально важливих тематик;

— формування професійного середовища фахівців з виставкової справи;

— підйом рівня виставкового сервісу, усталення де-факто галузевих стандартів;

— міжнародне визнання українського виставкового руху;

— побудову у Києві нових сучасних виставкових центрів.

У той же час, накопичилися і стали помітними негативні явища у виставковій діяльності в Україні:

— недостатній розвиток виставкової інфраструктури, особливо в регіонах;

— непрозорість виставкового ринку;

— розпорошення виставкового ринку;

— відсутність захисту ринку виставкових послуг від іноземних компаній;

— відсутність системи освіти підприємців;

— недостатня міжнародна участь у виставках в Україні;

— відсутність чіткої і виразної державної політики щодо виставок.

У роботі було розглянуто процеси формування інституційних засад виставкової діяльності як одного з важливих інструментів маркетингової політики виробників та посередників на сучасному етапі розвитку ринкової інфраструктури України.

Список використаної літератури

1. Про вдосконалення проведення виставково-ярмаркових заходів в Україні: Розпорядження Президента України від 2.11.2000 року №342/2000-рп (в редакції від 16.10.2005) // www.rada.gov.ua.

2. Про заходи щодо поліпшення виставкової діяльності в Україні: Указ Президента України від 30 жовтня 1996 року №1015/96 (в редакції від 12.02.2006) // www.rada.gov.ua.

3. Про схвалення Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 року №459-р (в редакції від 24.07.2003) // www.rada.gov.ua.

4. Александрова К, Сорокина Е., Филоненко И. Выставочный менеджмент. Технология организации и рекламно-информационного сопровождения выставок и конференций / Под ред. И. Филоненко. — Ростов-на-Дону: Экспертное бюро, 2001.

5. Аршевська, Марина Проблема оцінки ефективності виставкової діяльності // Маркетинг и реклама. — 2006. — № 1. — C. 53-57

6. Бондарчук Е. Из практики проведения выставок // Маркетинг и реклама. — 2002. — № 9. — C. 24-25

7. Гусев Э.Б., Прокудин В.А., Саяащенко А.Г. Выставочная деятельность в России и за рубежом: Учебно-методическое пособие / Под ред. акад. РАН Н.П. Лаверова. — М.: Дашков И К, 2005.

8. Захаренко Т.П. Выставка: техника и технология успеха. — М.: Вершина, 2006.

9. Критсотакис Я.Г. Торговые выставки и ярмарки. Техника участия и коммуникации. — М.: Ось-89, 1997.

10. Грищенко І. М. Ринкові аспекти виставкової діяльності в Україні на сучасному етапі // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — C. 113 — 119.

11. Гуменна О. Методичні підходи до аналізу виставкової діяльності // Економіка АПК. — 2004. — № 7. — С.44-50

12. Корніюк О. Виставкова діяльність: нові пріоритети // Бухгалтерія. — 2005. — № 34. — C. 73-74

13. Оподаткування та облік виставкової діяльності: Добірка статей // Галицькі контракти. — 1999. — № 9: Документи для роботи. — C. 59-66

14. Пекар В. Не просто демонстрация : Правильная организация экспозиции на выставке способна как усилить рыночную позицию компании, так и нивелировать внешний эффект кризиса внешний эффект кризиса в бизнесе фирмы // Компаньон. — 2002. — № 3. — C. 46-47

15. Пекар В. Пять принципов єффективного участия в выставке// Маркетинг и реклама. — 2002. — № 9. — C. 18-22

16. Рудавський О. Виставки: все більше і більше // Вісник податкової служби України. — 1999. — № 13. — C. 40-42

17. Самарченко О."Виставково-ярмаркові" документи: "до", "під час" та "після"// Бухгалтерія. — 2006. — № 38. — C. 39-42

18. Тарасова Н.Організовуємо виставку // Бухгалтерія. — 2006. — № 38. — C. 29-33

19. Циганкова Т. Виставки і ярмарки як інструменти маркетингу: Міжнародна практика та українські реалії // Маркетинг в Україні. — 2000. — № 2. — C. 38-41