1. Особливості здійснення компенсаційних угод.

3. Лізинг як форма міжнародного співробітництва.

Список використаної літератури.

1. Особливості здійснення компенсаційних угод

Міжнародні операції зустрічної торгівлі дуже різноманітні й класифікуються в залежності від характеру взаємних зустрічних зобов'язань, форми компенсації поставок, термінів їх виконання.

Міжнародні зустрічні угоди поділяються на три види:

1. Товарообмінні й компенсаційні на безвалютній основі.

2. Компенсаційні на комерційній основі.

3. Компенсаційні на основі угод про виробниче співробітництво.

На долю першого виду припадає приблизно 4-5% міжнародної зустрічної торгівлі, другого — 9-10 і третього — 55-60%.

Всі зустрічні операції, незалежно від форми; об'єднуються одним принципом — принципом компенсації, разом з тим вони відрізняються технологією їх здійснення, що визначається метою і характером цих угод.

1. Товарообмінні й компенсаційні угоди на безвалютній основі визначають оплату поставок в товарній формі, коли продаж одного чи кількох товарів одночасно зв'язується з покупкою іншого товару і розрахунки в іноземній валюті не проводяться.

Розрізняють: 1) угоди з одночасною поставкою (бартерні й прямі компенсаційні угоди) і 2) угоди з довготривалим терміном поставки, так звані загальні глобальні угоди.

Бартерні угоди — це операції по обміну узгодженої кількості одного товару на інший без використання грошових форм розрахунків. В такій угоді встановлюється кількість товарів, що взаємно постачатимуться, чи сума, на яку сторони зобов'язуються доставити товари. При визначенні вартості товарів взаємного постачання оцінювання робиться на основі світових цін з урахуванням витрат на товарообіг.

Бартерні угоди мають такі особливості:

— разовий характер угоди й участь в ній, як правило, двох сторін;

— оформлення угоди одним контрактом;

— визначення в контракті кількості та якості товарів взаємного постачання, інколи без запису в договорі їх грошової оцінки;

— здійснення угоди повністю на основі зустрічних зобов'язань без використання грошових переказів;

— одночасне виконання зустрічних поставок. Бартерні угоди були дуже поширені в перші роки після другої світової війни в умовах підвищеного попиту на окремі товари і нестачі засобів міжнародних платежів. Частка їх в сучасній міжнародній торгівлі незначна.

Прямі компенсаційні угоди так само, як і бартерні, передбачають взаємну поставку товарів на однакову вартість без розрахунків у грошовій формі. Проте, на відміну від бартерної угоди, вони передбачають узгодження цін на взаємно доставлену продукцію. В даній угоді беруть учать не два товари, а значно більше. Сторони направляють один одному два списки товарів: один — з переліком товарів, вказівкою їх кількості і цін, другий — з переліком запропонованих в компенсацію товарів. В процесі переговорів сторони виробляють два списки взаємодоставлених товарів і додають їх до компенсаційної угоди. На відміну від бартеру , тут може передбачатися неконвертоване грошове сальдо, яке повинно бути використане в країні кредитора.

Угоди даного типу, як правило, підписуються універсальними торговими фірмами, експортно-імпортними фірмами та іншими, які мають широку номенклатуру товарів.

Товарообмінні угоди з тривалим терміном виконання — це угоди, які підписуються на безвалютній основі на рівні фірми. В світовій практиці вони одержали назву загальних (глобальних) угод. Такі угоди підписуються між великими компаніями з одного боку, і державними організаціями, міністерствами, зовнішньоторговими об'єднаннями — з другої. Ці угоди можуть підписуватися у вигляді загальних протоколів, що містять списки товарів, що будуть взаємно доставлятися, технологій і послуг. Глобальні угоди можуть виступати як у формі базових угод, так і угод про товарообіг на основі листів-зобов'язань.

2. Компенсаційні угоди на комерційній основі (другий вид компенсаційних угод) являє собою угоди, в яких поставка й відповідно зустрічна поставка товарів здійснюється на протязі встановленого періоду на основі або одного контракту купівлі-продажу, або на основі контракту купівлі-продажу і доданих до нього угод про зустрічні закупки. Такі угоди мають узгоджений механізм грошових розрахунків, здійснених як шляхом переказу іноземної валюти, так і застосуванням клірингу.

Компенсаційні угоди на комерційній основі, в свою чергу, поділяються на три підвиди:

1) короткочасні компенсаційні угоди;

2) зустрічні закупки;

3) авансові закупки.

Короткочасні компенсаційні угоди, як і бартерні угоди, містять зобов'язання експортера закупити товари в імпортера. Проте при компенсації, на відміну від бартеру, поставки оплачуються незалежно одна від одної. Зустрічні закупки можуть бути з повною чи частковою компенсацією.

Повна компенсація передбачає стовідсотковий обмін товарами. Компенсаційна закупка дорівнює або перевищує за вартістю експортну поставку.

При частковій компенсації передбачається, що частина експорту повинна компенсуватися закупкою товарів в країні імпортера, а інша частина оплачується готівкою.

Зустрічні закупки. За умовами даної угоди продавець постачає покупцю товар за звичайними комерційними умовами й одночасно зобов'язується закупити в нього зустрічний товар. Угода може бути оформлена двома або трьома самостійними контрактами.

3. Компенсаційні угоди на основі виробничого співробітництва (третій вид компенсаційних угод) передбачають, що поставки промислового обладнання будуть оплачуватися зустрічними поставками товарів, виготовлених з допомогою закупленого обладнання.

Даний вид компенсаційних угод характеризується такими рисами:

— підписання як мінімум трьох контрактів:

1) для поставки обладнання і надання технічних послуг;

2) зустрічну поставку на основі довгострокового контракту;

3) банківська угода про фінансування поставок обладнання;

— довгострокові терміни виконання зобов'язань по зустрічних компенсаційних закупках ( можуть охоплювати період від 20 до 25років);

— широке використання кредитування за рахунок урядових кредитів в рамках міждержавних угод, а також банківських кредитів;

— зворотні закупки, які можуть значно перевищувати вартість підприємства;

— перегляд цін до закінчення терміну договору про промислове співробітництво.

Компенсаційні угоди на основі угод про промислове співробітництво різноманітні. Їх можна поділити:

1) на великомасштабні довгострокові компенсаційні угоди зі зворотною закупкою товарів;

2) угоди "про розподіл продукції";

3) угоди "розвиток-імпорт";

4) операції на давальницьку сировину.

Найбільше розповсюдження одержали проекти зі зворотною закупкою на компенсаційній основі товарів (бай-бек). Такі угоди передбачають поставку на умовах кредиту комплектного обладнання, будівництво промислових об'єктів, надання інжинірингових послуг з оплатою надалі зустрічними поставками продукції, виготовленої на цих підприємствах. Зустрічна угода зазвичай пов'язана з поставками сировини й палива.

3. Лізинг як форма міжнародного співробітництва

В останні роки набув розповсюдження міжнародний лізинг, який за підсумками світової практики в сфері здійснення міжнародних лізингових операцій досить позитивно впливає на внутрішнє законодавство держав. Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується в іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом.

Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в конвертованій валюті. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов’язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду "бартер", що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів тощо на зовнішній ринок.

Сьогодні лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди. До них, зокрема, належать:

· зменшений обсяг ліквідних засобів у зв’язку із труднощами, що постійно виникають на грошовому ринку;

· підвищення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які надають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення до господарського обігу малих і середніх фірм;

· підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових осередків у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

· загальне збереження ліквідності підприємств;

· створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вищевикладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв’язку із недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а отже може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

Останнім часом у цивільному праві низки зарубіжних країн наводяться юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких – було прийнято відповідні законодавчі акти.

За рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:

· країни, я яких прийнято спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

· країни, в яких регулювання відбувається спеціальними підзаконними актами (країни ”загального права” – Англія, Австралія);

· країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерним є те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але й між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу.

Наприклад, лізинг майна у Франції почався з 1960 р., а закон, який регулював лізингові відносини і називався „Про підприємства, що практикують кредит – оренду”, було прийнято 3 липня 1966 р.

Згідно із цим Законом, договір лізингу вважався таким, якщо:

· устаткування було спеціально придбане для здачі в оренду;

· орендар має право купити власність по закінченні терміну дії договору за ціною, встановленою на момент складання договору;

· опціон на право наступної покупки устаткування є обов’язковим.

Лізинг нерухомості також визначається Законом 1966 р., відповідно до якого у Франції було створено товариства по операціях із нерухомістю у сфері промисловості та торгівлі. Цим компаніям надаються істотні податкові пільги. Звичайна угода по лізингу складає 15-20 років. До об’єкту договору лізингу відноситься земля.

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб’єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 р. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

Наприклад, характерною рисою англосаксонської системи права є той факт, що в будь-який договір складовою частиною входять особливі умови, які сторони мали на увазі (це є специфічним інститутом англійського права), використовувані судами для виконання волі сторін, якщо вони не зробили застереження з якого-небудь питання у контракті. Не є виключенням і договір лізингу. Ці, вищезазначені умови, містяться в Законі „Про постачання товарів і послуг”:

· умова про „спокійне” володіння майном лізингоодержувачем протягом всього строку дії договору;

· умова про те, що майно, яке є предметом договору, відповідає вимогам щодо якості;

· умова про придатність майна для спеціальних цілей, якщо лізингоодержувач під час переговорів довів до відома це іншій стороні.

В англійському праві договори лізингу та майнового найму належать до групи відносин, які називаються залежним утриманням.

Договір лізингу ніколи не може перерости у договір купівлі-продажу, у нього ніколи не включається опціон (документ, який засвідчує право придбати або продати певне майно на визначених умовах у майбутньому). Договір лізингу в Англії не відноситься до різновиду договору оренди (звичайної).

Ознаки договору лізингу в Англії:

· він укладається на термін, не менший 75% терміну амортизації;

· у ньому передбачається повна чи практично повна виплата вартості устаткування.

Фінансовий лізинг в Англії має ряд особливостей – збереження за лізингодавцем права власності на майно на весь період договору, по закінченні якого відбувається покупка; вибір типу устаткування і постачальника здійснюється тільки орендарем, на ньому ж лежить відповідальність за транспортування, стан і ремонт устаткування, починаючи із підписання договору; якщо орендар відмовляється по закінченні договору викупити устаткування і воно продається лізинговою фірмою третій особі, то орендар має право претендувати на частину виторгу від цього продажу.

У країнах третьої групи стосовно лізингових угод широкого використання набувають також загальні положення цивільного і торгового права. Цілком можливо розглянути їх на прикладі Німеччини. У перше десятиріччя використання лізингу в ФРН з початку 60-х до початку 70-х рр. не було спеціалізованого регулювання відносин по лізингу.

Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

7. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с