1.Федеральна резервна система. Функції та операції федеральних резервних банків. Грошово-кредитна політика.

2.Комерційні банки Німеччини: їх види, особливості організації та операції. Характеристика інших кредитно-фінансових установ.

Список використаної літератури.

1.Федеральна резервна система. Функції та операції федеральних резервних банків. Грошово-кредитна політика

Федеральна резервна система (ФРС)- ядро кредитної системи країни. ФРС створена у відповідності з Федеральним резервним актом у 1913 році. Головною метою її створення була необхідність у централізації банкнотної емісії у країні. Завдяки ФРС було централізовано резерви комерційних банків на рахунках у центральних резервних банках, що підвищило ліквідність банківської системи, було створено умови для поширення безготівкових рахунків, бо кожний федеральний резервний банк є розрахунковою палатою для комерційних банків свого округу, а міжокружний розрахунковий фонд, до якого входять 12 федеральних резервних банків, виступає як вища інстанція з безготівкових розрахунків в масштабі всій країни.

Федеральна резервна система США відповідальна за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи, бере участь у підтриманні та регулюванні платіжної системи країни.

ФРС становить незвичну суміш державних та приватних елементів, централізованих та децентралізованих складових. На верхівці її формальної організації знаходиться Рада керуючих, що розміщена у Вашингтоні. Далі ідуть регіональні федеральні резервні банки (ФРБ), які є юридично приватними, але функціонально державними корпораціями, акціонерами їх є комерційні банки — члени системи. Згідно закону до ФРС входять також Федеральний комітет вільного ринку та дві консультаційні ради. Ці органи, а також інші консультаційні комітети забезпечують додаткові можливості для участі штатів та приватного сектору у діяльності системи.

Рада керуючих — вищий адміністративний орган управління ФРС. Він складається з 7 членів, які призначаються на 14-річний термін президентом Сполучених Штатів після консультацій та за згодою сенату. Члени Ради, що відпрацювали повний термін, не можуть бути призначені ще раз, обиратися вони повинні з різних федеральних резервних округів. Голова Ради та його заступник призначаються президентом з її членів на 4-річний термін і можуть бути призначені вдруге.

Рада керуючих здійснює керівництво операціями системи, регламентує та контролює діяльність резервних банків, приймає рішення про відкриття її філій у резервних округах. Рада має повноваження в області грошово-кредитної політики: затверджує ставки з переобліку векселів, через Федеральний комітет вільного ринку визначає політику ФРС в області операцій з цінними паперами, змінює норми обов’язкових резервів, які банки-члени зберігають у федеральних резервних банках. Крім того сім членів Ради керуючих виконують обов’язки членів Федерального комітету вільного ринку[7, c. 45-48].

Федеральні резервні банки було створено Конгресом як функціонуючі органи централізованої банківської системи. Більшість видів послуг, що система федеральних резервних банків надає депозитним установам та державі схожі на ті види послуг, які банки та ощадні установи надають компаніям та приватним особам. Резервні банки зберігають у себе резерви депозитних установ та кредитують їх. Вони випускають та вилучають з обігу паперові гроші та монети, займаються обробкою та оплатою мільйонів чеків щодня. Вони відкривають чекові рахунки для міністерства фінансів, розміщують та купують державні цінні папери. Вони здійснюють контроль за банками-членами ФРБ також приймають участь у розробці грошової політики.

Для сприяння виконанню цих цілей згідно закону 1913 року вся територія США була розподілена на 12 федеральних резервних округів. Їх кордони не співпадають з кордонами штатів. Кожен з 12 округів має свій федеральний резервний банк в Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Клівленді, Річмонді, Атланті, Чикаго, Сент-Луісі, Мінеаполісі, Канзас-Сіті, Даласі та Сан-Францисько. Існують також 25 відділень таких банків. Головним обов”язком ФРБ є вплив на вартість та пропозицію грошей та кредита в економіці. ФРБ також мають широкі права з контролю та регулювання діяльності банків-членів та банківських холдінгових компаній, зареєстрованих урядом штату. ФРБ юридично не є державними інститутами, їх капітал належить банкам-членам ФРС.

Федеральний комітет вільного ринку є найважливішим органом Системи, що формує її грошову політику, оскільки він здійснює широкий контроль за зростанням пропозиції грошей в державі, несе відповідальність за діяльність Системи на внутрішніх ринках цінних паперів та ринках іноземних валют. Ці операції здійснюються через Федеральний резервний банк Нью-Йорка як представника комітету. Окрім 7 членів Ради керуючих, у Комітет входять ще п’ять президентів резервних банків, одним з них є президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. Інші президенти працюють у Комітеті протягом року за принципом ротації.

Банки-члени ФРС. Приблизно 40% з близько 10 тис. комерційних банків США належать до системи. Національні банки зобов”язані бути членами ФРС, банки штатів можуть приєднатися до неї, виконавши певні вимоги. Банки-члени ФРС у кожному окрузі є акціонерами резервного банку, що обслуговує данний округ. Кожен банк-член ФРС зобов”язаний постійно купувати державні цінні папери (на суму до 6% власного сплаченого капіталу) в окружному резервному банку та прийняти умову обов”язкових ретельних перевірок їх операцій представниками ФРС.

Інші депозитні установи. Окрім 4 тис. банків-членів ще понад 25 тис. інших депозитних установ пропонують американцям вклади під проценти та інші банківські послуги. До таких депозитних установ належать комерційні банки, що не є членами ФРС, ощадні банки, ощадно-позичальні асоціаціі та кредитові спілки. Формально не будучи частиною Системи, їх діяльність у значній мірі підлягає регулюванню ФРС , зокрема це стосується резервних вимог, і вони мають доступ до платіжних послуг Системи.

До складу ФРС входять також такі Консультаційні Ради: Федеральна консультаційна рада, Консультаційна рада з питань стану споживачів та Консультаційна Рада з питань діяльності ощадних установ.

Федеральна консультативна Рада — орган, який було створено згідно закону про ФРС, проводить наради з Радою керуючих з економічних та банківських питань та дає рекомендації відносно діяльності ФРС. До ради входять 12 членів — по одному від кожного округу ФРС. Рада повинна збиратися у Вашингтоні якнайменше чотири рази на рік.

Консультаційна Рада з питань стану споживачів була створена у 1976 році. Вона дає Раді керуючих консультації з питань захисту інтересів споживачів при використанні споживчих кредитів та інш. Рада складається з тридцяти членів, які захищають інтереси широкого кола клієнтів та кредиторів. Рада збирається на свої засідання тричі на рік.

Консультаційна Рада з питань діяльності ощадних установ була створена після прийняття закону про дерегулювання діяльності депозитних установ 1980р. Рада надає інформацію та результати аналізу проблем ощадних установ. До Ради входять представники ощадних банків, ощадно-позичальних асоціацій та кредитних спілок. Засідання проводиться 4 рази на рік[5, c. 67-69].

Головні функції ФРС подібні до функцій, що їх виконують центральні банки інших країн. ФРС відповідальна за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності , надійності та стабільності банківської системи і допомогу фінансовим органам — Міністерству фінансів США ( Державній скарбниці ) – у виконанні деяких їхніх обов’язків. Крім того, ФРС бере участь у підтриманні та регулюванні платіжної системи країни і безперервно спрямовує зусилля на підвищення її ефективності та надійності. Останніми роками Конгрес розширив обов’язки ФРС, прийнявши декілька нових законів, спрямованих на захист споживачів під час їхніх операцій з банками та іншими фінансовими інститутами і сприяння регіональному розвитку та реінвестуванню.

Таким чином, можна виділити чотири основні функції Системи:

1) здійснення впливу на пропозицію грошей та кредиту;

2) регулювання діяльності та нагляд за фінансовими інституціями;

3) роль банківського та фінансового представника держави;

4) пропозиція платіжних послуг громадянам через депозитні установи.

З вищезгаданих чотирьох функцій контроль Системи за зростанням грошової маси та кредиту – проведення монетарної політики — є найважливішою.

Завдання політики ФРС пов’язані з головними цілями держави в галузі економіки: високим рівнем зайнятості, стабільними цінами, економічним зростанням та рівновагою у міжнародних платежах. Сама по собі Система не може досягнути вказаних цілей, але вона здатна багато зробити для створення сприятливої ситуації з грошима і кредитами для їх досягнення.

Економічні цілі держави взаємопов’язані між собою у довгостроковому періоді. Наприклад, стабільний рівень цін забезпечує найсприятливіше середовище для підтримування економічного зростання , збереження високого рівня зайнятості та балансу міжнародних розрахунків. Оскільки зростання грошової маси та рівень цін тісно пов’язані у довгостроковому періоді і оскільки ФРС є відповідальною за пропозицію грошей у державі, політика Системи зосереджена на стабільності цін у тривалому періоді. Система, проте, здатна швидко реагувати на розвиток подій, що загрожуватиме досягненню однієї чи усіх економічних цілей.

ФРС використовує декілька важливих засобів впливу на зростання пропозиції грошей, інших фінансових змінних і на рівень економічної активності. Найважливішими з її знарядь є операції на відкритому ринку, дисконтна ставка та резервні вимоги, всі вони впливають на загальну величину грошової маси і кредитів та на загальний рівень відсоткових ставок. Окрім цих головних засобів, ФРС купує і продає американські долари та іноземну валюту на валютних ринках, а також встановлює додаткові вимоги для певних типів акцій і облігацій[3, c. 216-219].

2.Комерційні банки Німеччини: їх види, особливості організації та операції. Характеристика інших кредитно-фінансових установ

Другий рівень кредитної системи Німеччини представлений універсальними та спеціалізованими банками. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інститутами. Лише приватні банки, як і раніше, ставлять собі за мету насамперед виробничо-господарську діяльність. Саме вона є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів з метою створення сприятливих умов життєдіяльності їхніх вкладників.

Публічно-правові кредитні установи формально за мету своєї діяльності ставлять "суспільне доручення" заохочувати накопичення заощаджень і повне забезпечення приватних клієнтів, а значить і економіки, дешевими банківськими послугами. Практично жорстка банківська конкуренція надзвичайно зблизила діяльність різних банків, і сьогодні важко визначити різницю у цільовій спрямованості окремих банківських груп.

Універсальні банки займають провідне місце у кредитній системі країни. Вони займаються всіма видами банківської діяльності ( в т.ч. операціями з цінними паперами). До них за статистикою Німецького федерального банку належать приватні комерційні банки (“гросбанки”, регіональні банки, приватні банкири та філії іноземних банків), кооперативні кредитні установи (“Райфазен” та “Фольксбанк”), державні кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі).

Головні серед них — “гросбанки”: “Дойче банк”,” Дрезднер банк” и “Коммерцбанк.” Це акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300тис. акціонерів. Ці банки мають досить розповсюджену мережу філій — 3,5тис. Їх діяльність виходить далеко за межі надання кредитів. Особливі позиції цих банків у кредитній системі пояснюються їх місцем у структурі фінансового капіталу та зв’язками з монополіями інших галузей. Саме тут виявляється найбільш тісне зростання банківського та промислового капіталів. Це здійснюється через емісію цінних паперів, придбання акцій з метою одержання контрольного пакету акцій промислових компаній. Кожен з “гросбанків” очолює фінансову групу, що з’явилася на базі зрощування з промисловими концернами Сіменса, Фліка, Тісена, Крупа та інш. Ці фінансові групи тісно пов’язані з фінансовими групами Моргана та Рокфелера у США, Ротшильда у Великобританії та інш.

Невелика прибутковість активів німецьких банків пояснюється багатьма причинами, однак великі вкладення у малодохідні акції промислових та фінансових компаній, які залишилися з 50-60-х років, безумовно, займають у цьому провідне місце. В ці роки, коли німецька економіка розбудовувалась після 11 світової війни, система перехрестного володіння акціями, так саме і великі вкладення банків в капітал промислових підприємств, стала одним з механізмів післявоєнного будівництва. Однак до кінця 90-х років вона втратила більшість своїх переваг і вже розглядалася спеціалістами як тормоз у розвитку фондового ринку країни. Банки також були не проти позбутися “баласту” у своїх інвестиційних портфелях, але цьому заважали податки. Перепродаж пакету акцій обкладалась податком, ставка якого доходила до 53%. З 1 січня 2001 р. згідно планам німецького уряду оподаткування припродажі пакетів акцій від однієї компанії до іншої буде відмінено. Це дозволить банкам розпродати найменш цінні активи та отримати значні вільні кошти[2, c. 76-79].

Усі банки прямо або через філії виконують весь набір банківських операцій. Крім того, ці три великих банки мають обов'язкові окремі філії в Берліні. Різноманітні міжнародні послуги великих банків здійснюються через потужні банківські відділення в самій Німеччині, які виконують операції з за кордоном, і дочірні організації, розташовані в усьому світі, а також їхні філії та представництва в інших країнах.

Приватним комерційним банкам належить вагоме місце у кредитній системі. Це найстаріші банки; двадцять із тих, що існують нині, були створені в ХУІІІв. Сектор приватних комерційних банків ФРН охоплює близько 350 більш-менш універсально діючих приватних установ, які мають більше 7 тисяч філій і більше 200 тисяч співробітників. До складу цього сектору входять окрім “гросбанків” близько 200 регіональних та інших банків, близько 80 приватних банкірів і приблизно 60 філій іноземних банків. Вирішальним критерієм належності до приватної банківської справи, незалежно від майнових відносин, є організаційно-правова форма.

Вони часто мають форму повного торгового товариства або командитного товариства; на них припадає не більш 6% всього обсягу банківської діяльності, але їхній реальний вплив значно вище зазначеної цифри. Основною діяльністю приватних банків є операції з цінними паперами, управління майном, операції з нерухомістю і спеціалізоване фінансування. Основними приватними банками є такі:

— Sal Oppenheim, самий значний приватний банк, у 1986 р. його баланс склав 12,6 мільярдів марок;

— Trinkhaus and Burhardt, у даний час є філією Мidland Bank, баланс — 5,9 мільярдів марок;

— Merck Finck, у даний час філія Barclays Bank, баланс — 3,8 мільярда нем. марок;

— Bankhaus Hermann, баланс — 2,8 мільярдів марок.

Кредитні установи співпрацюють зі всіма сферами економіки і різними верствами населення..

До групи приватних комерційних банків ї входять також філії іноземних банків. Загальний рівень діяльності інших країн на фінансовому ринку Німеччини досить високий. Про це свідчить робота у ФРН більше 300 іноземних кредитних установ з понад 50 країні. Вони мають майже 1000 філій, які функціонують у формі дочірніх кредитних установ, філій та представництв, участі в інших підприємствах.

Регіональні та інші комерційні банки — провінційні банки, їх діяльність донедавна була обмежена рамками якогось регіону або галузі, нині їх діяльність розповсюджується на всю територію Німеччини та за її межі. Взяті разом вони перевершують за обсягом активів “велику трійку”, але поступаються їй за концентрацією та централізацією капіталів та значенням в економіці. Основою їх активних операцій є короткострокове та середньострокове кредитування промисловості по контокоренту.Виділяються “Байєрише іпотекен унд вексельбанк”,”Байєрише ферайнсбанк”.Крім трьох банків-гігантів, у Німеччині існує приблизно 200 універсальних банків, так званих регіональних, і ці банки мають 2500 відділень. Як впливає з їхньої назви, у регіональних банків досить обмежена область діяльності: проте, деякі з них поширили свою діяльність на всю територію Федеративної Республіки Німеччини і навіть за межу. Частина цих банків є іпотечними, тому що вони надають значні іпотечні кредити і займаються емісією іпотечних облігацій[8, c. 113-115].

Група регіональних банків та інших кредитних установ, за винятком трьох банків з великою кількістю філій, охоплює всі банки, діяльність яких здійснюється на базі правових форм акціонерних товариств (АG), акціонерних командитних товариств (КGА) і товариств з обмеженою відповідальністю (GmЬН).

Великі банки цієї групи здійснюють ділову діяльність таким же універсальним чином, що й три банки з великою кількістю філій, і не обмежують свої послуги виключно певним регіоном.

Самими значними серед цих банків є такі:

— Bayerische Vereinsbank.Він уклав договір про спільну діяльність із Banco de Sabadel в Іспанії. Крім того, цей банк придбав контрольний пакет акцій у банку Vereins-Гамбурга und Westbahk у липні 1990 р. Спільний капітал цих двох банків, цілком ймовірно, дорівнює капіталу Commerz -bank.

— Bayerische Hypotheken-und Wechselbank — банк заснований у 1835 р. Він раніше всіх інших банків котирувався на біржі; до 1876 р. цей банк виконував функції Емісійного банка Королевства Баварії.

Ці два банки мають високу міжнародну репутацію. У їхньому розпорядженні густа мережа банківських філій як всередині країни, так і за кордоном.

— Bank fur Gemeinwirtschaft є регіональним не в географічному значенні цього слова, а скоріше в «соціальному» змісті: це банк профспілок. Цей банк, також процвітаючий, як і профспілки.

Функції універсальних банків також виконують державні кредитні установи: ощадні каси та жироцентралі. У пасивах ощадних кас — ощадні вклади, в активах — довгострокові іпотечні кредити. Важлива риса їх діяльності — кредитування комерційних банків. Установи ощадних кас ведуть 36,4 млн. жирорахунків.

Жироцентралі, або земельні банки (12) є також філіями Німецького федерального банку, центрами ощадних кас та крупними комерційними банками (наприклад, “Вестдойче ландесбанк”,” Байерише ландесбанк”). На чолі системи ощадних кас та жироцентралів знаходиться Німецька жироцентраль — “Німецький комунальний банк”(“Дойче жироцентрале — Дойче Коммунальбанк”). Всі вони мають статус публічно-правових установ.

Група публічно-правових комерційних банків за останні 50 років значно збільшилась і налічує більше 700 ощадних кас та жироцентралей. Їх питома вага у загальному обсязі всіх комерційних банків сьогодні становить майже половину. Раніше діяльність ощадних кас зводилась тільки до акумулювання заощаджень і надання кредитів під заставу реальних цінностей. Сьогодні зони набули характеру універсально діючих комерційних банків, незважаючи на те, що традиційне завдання цих установ усе ще залишається основою їхньої комерційно-політичної діяльності. На базі 19 філій вони забезпечують банківську мережу. 12 жироцентралей є центральними установами ощадних кас у даній сфері. Вони управляють їхніми ліквідними активами і здійснюють операції в сфері банківських послуг. Наприклад, розрахунки з іншими країнами. Поряд із цими традиційними завданнями, починаючи з 60-х років, жироцентралі все більше беруть участь у здійсненні широкомасштабних промислових угод і в зовнішньоторговельних угодах. Також, залежно від історичних умов їх створення, жироцентралі є комунальними банками чи банками федеральних земель.

Статистика Німецького федерального банку до комерційних банків відносить також й приватних банкірів. Це приватні комерційні банки, які не мають статусу акціонерних товариств. Розквіт їх прийшовся на першу половину 19 ст. У період фашизму більшість банкірських домів припинила своє існування (вони належали єврейським родинам).

Такі кооперативні установи, як сільськогосподарські кредитні банки “Райфазен” та народні банки — “Фольксбанки”, а також центральні кооперативні банки, також виконують функції універсальних банків. Вони обслуговують дрібних та середніх підприємців, конкуруя з іншими банками.обмежуються прийомом депозитів та здійснюють розрахунки.В основі створення кооперативного кредитного сектора Німеччини лежить ідея, яка виникла більше 125 років тому, про "допомогу шляхом самодопомоги". Вона базується на єдності принципів самоврядування та солідарної відповідальності. Незважаючи на те, що їхня діяльність зосереджується на отриманні безстрокових і ощадних вкладів, а також на наданні короткострокових і середньострокових кредитів своїм членам (при цьому важливо зазначити, що обсяг довгострокових кредитів постійно збільшується), сьогодні кооперативні товариства пропонують універсальний асортимент послуг. Якщо раніше членами таких товариств були ремісники, особи, які займались промислом, та фермери, то тепер основна маса, більш ніж 11 млн. членів, є представниками середніх верств населення, що працюють за наймом (робітники, службовці, чиновники).

Німецькі універсальні банки в даний час намагаються стати ще більш універсальними. По-перше, вони проникають у житлове кредитування, створюючи або поглинаючи ощадні каси, що надають житловий кредит (Bausparkassen). Dresdner Bank створив власну таку ощадкасу; перепродав страховій компанії, одній з перших акціонерів АКА, свою частину капіталу Leonberger Sparkasse, що у свою чергу перепродала 40% капіталу Commerzbank. Зі свого боку, Deutsche Bank створив Deutsche Bank Bausparkasse AG, купивши, крім того, агенства по продажу нерухомості.

По-друге, німецькі банки, як і французькі, зближаються зі значними групами страхових компаній. Deutsche Bank створив свою власну компанію по страхуванню життя – DB-Lebenrasicherung; у результаті страхова компанія Allianz, що мала привілейовані зв'язки з Deutsche Bank, зливається з Dresdner Bank. Commerzbank також об'єднався з DBV + Partner Versicherung.

Якщо говорити про інші сфери банківської діяльності, німецькі банки не змогли або не захотіли сприяти широкому застосуванню банківської картки. Ще менше вони процвітали в стандартизації карток на території країни на зразок французьких банків. Спочатку вони створили картку Eurocheque, що повинна була гарантувати в Європі оплату європейських чеків; але вони зіткнулися, з одного боку, із неможливістю використання цієї картки за межами Європи, а з іншого боку — із її непридатністю для використання в банкоматах; в результаті чого з'явилася Eurocard, тісно пов'язана з Mastercard, у той час, як створення картки Visa йшло окремим шляхом.

Спеціалізовані банки відіграють значну роль як з позицій їхніх загальноекономічних завдань, величини цих кредитних закладів, так і стосовно їхньої питомої ваги у загальному обсязі кредитування. Основна група спеціалізованих банків складається із приблизно 30 приватних іпотечних банків, спеціалізованих банків з надання кредитів на земельні ділянки та комунальних кредитів. Вони надають довгострокові кредити для фінансування житлового будівництва, модернізації житлових будинків, а також для промислових і сільськогосподарських вкладень під гарантію надання заставних прав на земельні ділянки. Другим основним видом діяльності цих установ є надання комунальних кредитів[6, c. 83-86].

Список використаної літератури

1. Анулова Г. Н. Денежно-кредитное регулирование: опыт разви вающихся стран. — М.: Финансы и статистика, 1991.
2. Іванов В. М, Софіщенко І. Я. Грошово-кредитні системи зару біжних країн. — К.: МАУП, 2001.
3. Карлін М. Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Микола Карлін,; М-о освіти і науки України, Волинський держ. ун-т ім. Л. Українки . — К.: Кондор, 2004. — 382 с.
4. Маляревський Ю. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Юрій Маляревський, Ольга Фартушняк, Інна Пасічник; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 163 с.
5. Миргородська Л. Фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Лариса Миргородська,; М-о освіти і науки України, Таврійський національний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 240 с.
6. Мишкін Ф. С. Економіка грошей банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.
7. Полякова Л. Основи обліку в зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Лариса Полякова, Володимир Мохняк,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 240 с.
8. Шамова Н. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. – К., 2002