1. Характеристика туристичних ресурсів північно-східної Азії.

2. Характеристика туристичних ресурсів країн басейну карибського моря.

Список використаної літератури.

1. Характеристика туристичних ресурсів північно-східної Азії

Таїланд

Королівство Таїланд — країна нескінченної розмаїтості і фантастичних контрастів, на думку мандрівників, це — сама екзотична країна Азії. Вас чекають буддиські храми, коралові рифи, крокодилячі ферми, тропічні рослини. Таїланд — це зустріч із казковим королівством, зустріч з вічним літом і теплим океаном, де можна забути про всі турботи і з головою зануритися у свято душі й тіла. Таїланд — край справжньої екзотики. Місце, немов спеціально створене для шикарного відпочинку. Пишна, тропічна рослинність, тепле море, розкішні готелі, нескінченні пляжі з білим і дрібним, як пудра, піском…

Країна входить до числа світових туристичних держав. Щорічно вона приймає понад 10 млн гості. Уже традиційно це один з лідируючих зимових напрямків на російському туристичному ринку.

Готельну базу країни становлять більше 4800 готелів. Традиційно більше 55% продажів доводиться на готелі 4* і 5*, але росте попит і на готелі 3*.

У Таїланді виділяють три сезони: жаркий (березень — травень), дощовий (червень — жовтень), холодний (листопад — лютий). Кращий час для поїздки — з листопада по лютий. Із грудня по березень найбільш суха погода при температурі від +20 до +24С. У квітні — до +35С.

Жовтень — самий дощовий місяць. Однак опади характерні для північних і центральних районів. На курортах узбережжя дощі йдуть уночі й тривають по 15-20 хвилин. Середня вологість у країні — 75%, а температура в Паттаю — +32С.

Більшість туристів вибирають Паттаю, Самуі або Пхукет. Ці курорти вважаються кращими не тільки в Таїланді, але й у всій Південно-Східній Азії. І, звичайно ж, багатьох сюди тягнуть численні визначні пам'ятки, можливість познайомитися з історією древньої країни.

Звичайно туристи відвідують Королівський палац (треба бути в закритому одязі й взутті із закритою п'ятою), храми Панам Чоенг (Wat Panam Choeng), Си Сан Пет (Wat Sі San Phet), Махатхат (Wat Mahathat), Ратчабурана (Wat Ratchaburana), Пу Као Тхонг (Phu Khao Thong), плавучий ринок Дамненонсадуак і Рожевий сад, роблять круїз із вечерею по ріці Чао Прайя, екскурсію по каналах і відвідують древню столицю Аюттайю (Ayutthaya) в 70 км від Банкока.

На східному узбережжі Сіамської затоки, в 150 км від Банкока, розташований найвідоміший у Таїланді пляжний курорт — Паттайя (у перекладі "вітер, що дує на початку сезону дощів"). В 60-і рр. тут стояло рибацьке сільце Туппрайя Таксин, де відпочивали американські солдати, що воювали у В'Єтнамі. Перетворення Паттаї в міжнародний курорт почалося по закінченні війни в середині 70-х рр. Саме сюди летить більшість чартерів з Росії, які приймає аеропорт Утапао.

Паттайя — це курорт у місті, у те час як більшість інших місць відпочинку Таїланду розташовано на природі. Від затоки Naklua Bay майже на 25 км на південь тягнуться пляжі Crescent Moon Beach, Palm Beach, Pattaya Beach, Jomtіen Beach. Кращі пляжі — у північній і південній частинах міста. Хоча й тут дно може бути мулистим. Готелі отут дорожче.

Парк Mіnі Sіam — міні-місто, де зібрані зменшені копії (1:25) відомих архітектурних комплексів: Ейфелева вежа, Статуя Волі, Храм Василя Блаженного. Усього більше 100 експонатів. Багато тайських храмів.

В 30 хвилинах їзди до півдня від Паттайи розташована рибацьке сільце Bang Sare. Дуже гарне місце для полювання на акул, марлина, королівську макрель, тунця й ін. Коротка поїздка (15 км від міста) у Слоняче село знайомить туристів з життям приручених слонів.

У місті Чантхабури (Chanthaburі) перебуває сама більша християнська церква Таїланду, у місцевих копях добувають сапфіри, а навколо міста багато гарних садів. У національних парках Кхао Кхитчакут (Khao Khіtchakut) і Намток Пхлуи (Namtok Phluі) можна помилуватися водоспадами.

Парк Нонг Нуч перебуває в 15 км до півдня від Паттайи. На його території розташовані маленький зоосад, оранжереї, озера, водоспади, кактусова плантація. Можна подивитися подання із дресированими слонами, півнячі бої, тайський бокс, фехтування на мечах, народні танці.

До півночі від Паттайи перебуває зоопарк Сирача. Тут туристи можуть побачити сутичку крокодилів, поросячі перегони, тигрове шоу. Екзотичні рослини в місцевому парку висаджені навколо гігантських каменів. У програму входить обід із блюдами із крокодилячого м'яса ( що нагадує по смаку куряче) і відвідування магазинчика виробів із крокодилячої шкіри.

Усього поблизу Паттайи розташовано більше 30 островів. До коралового острова Лан потрібно плисти 45 хвилин на човні або 15 хвилин швидкісним катером. Основні розваги: екскурсія на човні зі скляним дном, плавання з маскою й аквалангом, віндсерфінг, водні лижі. На пляжах острова багато рибних ресторанчиків.

На територію буддійських монастирів вхід безкоштовний. Якщо двері або хвіртка розкриті, можна заходити. Самі знамениті храми (по-тайскі "ват") — Ват Пхо, Ват Чиамонкон і Ват Пра Яай — Храм Великого Будди з оглядовою площадкою[3, c. 201-203].

Самуї (Ко Самуї) — третього по величині острів Таїланду в південній частині Сіамської затоки (84 км від материка, 560 км від Банкока, переліт — 45 хвилин). Перші туристи з'явилися отут на початку 70-х рр. Тут чудова екологія. Самуї іноді називають втіленням "Раю на землі".

Місцевий аеропорт приймає регулярні рейси з Банкока, Паттаї, Пхукета й Сінгапуру. Головна туристична зона перебуває на східному узбережжі в районі пляжів Чавенг Бич і Ламай.

Найбільш популярний семикілометровий пляж Чавенг Бич із однойменним курортним містечком. Всі готелі розташовані уздовж моря й мають два виходи — на пляж і на центральну вулицю, де сконцентровані ресторани, бари, дискотеки й інші заклади. Школи підводного плавання, продовольчий ринок і магазини, проводяться матчі по тайському боксі. Найбільш великі дискотеки Mango і Santa Fe відкриваються в 22.00. Дуже популярний Reggae Pub.

Другий по величині пляж Ламай (Lamaі) не уступає Чавенг Бич красою й прозорістю води, але тут тихіше, а ціни нижче. Нічне життя проходить не так бурхливо, але можна відвідати The Club, Green Mango, Jull Cіrcle, Bauhaus, The Rock Pub. В The Jungle Bar Lazy Wave збираються аматори пива.

Ще спокійніше на пляжах Боп Пхуд і Маеnam на півночі острова. Тут добре відпочивати всією родиною. На Maenam добре займатися віндсерфінгом і підводним плаванням. Зовсім безлюдно на пляжах Банг Пор і Великого Будди. На вулицях майже немає руху, багато магазинчиків з тикового дерева в стародавньому китайському стилі. Цілодобово працюють магазини "7 Eleven". Столиця острова — Натхон (Nathan). Звідси йдуть човна до тусовочного острова Пха Нган (Pha Ngan).

Малайзія

Більша частина Малайзії перебуває на однойменному півострові в центрі Південно-Східної Азії, а штати Сабах і Саравак — на острові Борнео (Калимантан). Плюс безліч островів.

Сюди залучає багато чого. Тут органічно співіснують минуле, сьогодення й майбутнє, і високі технології не заважають життю напівдиких племен. Зробивши економічний прорив, країна зберегла природний потенціал: тут майже 15 тис. видів рослин і дерев, більше 200 видів ссавців, 600 видів птахів, 140 видів змій, 80 видів ящірок і тисячі видів комах.

Острови Малайзії — повні екзотики: кокосові пальми, чарівні лагуни, дрібний білосніжний пісок, але воду аж ніяк не скрізь можна назвати кристально прозорої. Нерідко в ній є присутнім піскова суспензія. У десятку найбільш гарних тропічних островів входить острів Пулау-Тиоман у Китайському морі. У наших туристів найбільш популярні острови Лангкави, Пенанг, Пангкор. Борнео й прилеглі острови (наприклад, Сипадан) відвідуються менш активно[2, c. 549-551].

У російських та українських туристів найбільшим попитом користуються тури на острови Лангкави, Пенанг і Борнео. Престижні гірські курорти Малайзії мало відомі на російському ринку. Столиця Куала-Лумпур залучає в першу чергу як мегаполіс, де представлені останні досягнення цивілізації. Це стосується не тільки височенних веж Петронас, але й, наприклад, метро без машиніста.

Готелі в Малайзії відповідають європейським вимогам і класифіковані по пятизвездной системі. Їхній діапазон — від фешенебельних готелів мереж Sheraton, Hіlton, Marrіott, Shangrі La до маленьких готелів у приватному секторі. У деяких місцях можна орендувати котедж. Середня заповнюваність готелів по країні — на рівні 60%. Особливо високий цей показник на гірських курортах (близько 90% на курорті Gentіng Hіghlands), на островах — приблизно 50% (на Лангкави — понад 60%).

У Малайзії пекуча й волога погода протягом усього року. Температури звичайно коливаються між 20 і 30 градусами Цельсія; вологість звичайно 90 %. Цей регіон має мусонний клімат, але тільки східне узбережжя півострова Малайзія має дійсно дощовий сезон. Самий вологий сезон на західному узбережжі півострова — з вересня по грудень; на східному узбережжі й у Саба й Сараваке — з жовтня по лютий. Дощ, якщо трапляється, звичайно перериває сонячну погоду тільки на нетривалий час; опади, в основному, випадають у вигляді коротких, сильних злив[1, c. 273-275].

2. Характеристика туристичних ресурсів країн басейну карибського моря

Гаїті

На Гаїті мають приїздити лише справжні туристи. Краса, автентичність і духовність цієї країни винагороджують гостя, але бідна побутова інфраструктура потребує розуміння наявних проблем. Існує компромісний варіант, який дає змогу доторкнутися до краси, не поринаючи у проблеми повсякдення. Це — круїз, який починається в Майямі та передбачає відвідання таїтянських портів. Тут уже не доведеться перейматися проблемами комфорту, бо ваша тимчасова домівка — шикарний плавучий готель, найбільше у світі круїзне судно «Вояджер». Років тридцять тому про острів Гаїті іноді згадували в пресі, аби зайвий раз засудити антинародний режим диктатора Дювальє (папи Дока) та його жорстоких сек'юриті — тонтон-макутів. Після зникнення об'єкту критики про країну і зовсім перестали згадувати. Тим часом Гаїті — перша у світі незалежна держава з чорним населенням і друга після Сполучених Штатів незалежна країна на Американському континенті. Але серед досвідчених туристів існує стале переконання, що Гаїті приворожує серце кожного гостя, ось тільки мало хто знаходить слова для вираження свого захвату.

На цьому острові поєднуються матеріальна бідність більшості населення і багатюща духовність та унікальна історія. Можна додати, що жодна з країн Карибського басейну так міцно не тримається за свій власний національний шлях. Ще 1804 року, проголосивши незалежність, держава самоізолювалася від європейського впливу, вважаючи його колоніальним. Але це далебі не означало застою. Навпаки, розвиток країни нагадує течію бурхливої річки.

Окрім круїзних туристів, острів має свою специфічну клієнтуру. Сюди приїжджають ті, хто вміє оцінити відкритість, гостинність, безпосередність і почуття гумору гаїтян. Приїжджають інтелектуали, що відвідують місцеві галереї, спілкуються з художниками і почуваються відкривачами незнаних геніїв. У декого за таких обставин зненацька прокидається власна геніальність. Принаймні їм так здається.

Грехем Грін недаремно назвав свій знаменитий роман про Гаїті «Комедіанти». Перебуваючи в цій унікальній країні, ви поступово відчуваєте, що й самі граєте якусь роль в сюрреалістичному спектаклі.

Якщо звернутися до фантастичної історії Гаїті, то досить для початку зауважити, що це країна, яка спробувала боротися за расову чистоту від… білих. Коли ватажок повсталих рабів Жан-Жак Дессаліньє 1803 року отримав перемогу над французькими військами, він вилучив із прапора метрополії білий колір, і те, що лишилося — синій і червоний, — стало прапором нової незалежної держави. Земля святого Домініка отримала назву «Гаїті», тобто «гірська країна».

Почувши, що Наполеон проголосив себе імператором, Дессаліньє теж вирішив стати монархом Жаком Першим і підписав нову конституцію, в якій наділив себе необмеженою владою. Чорний імператор повелів знищити всіх білих, якими переважно були французи. Для змалювання цих подій у світовій літературі традиційно вживається російське слово «погром». Урятуватися вдалось лише «суспільно корисним» фармацевтам і різьбярам по дереву. Боротьба за расову чистоту була такою принциповою, що чорні не знайшли спільної мови навіть із мулатами. Тому виникло дві держави на одному острові — північна (із чорним населенням) і південна (з мулатським і почасти білим), на колись іспанській частині острова. Після кількох возз'єднань та роз'єднань 1849 року південь остаточно виокремився у державу, яку ми нині знаємо як Домініканську Республіку. А на решті території Гаїті царював іще один чорний імператор із колишніх рабів — неписьменний Сулук. Тривали громадянські війни, висаджувались іноземні десанти… Довгий час островом керував «папа Док» — в миру Франсуа Дювальє, — що став своєрідним еталонним екземпляром «бананового диктатора». Подейкують, що блискучий насмішник Курт Воннегут саме з нього писав у своїй культовій для епохи «молодіжних революцій» кінця 60-х років повісті «Колиска для кішки» дивакуватого диктатора папу Монзано, а сюрреалістичний острів Сан-Лоренцо — то і є Гаїті часів Дювальє. Його спадкоємцеві, «бебі Доку», пощастило менше, і зрештою «революційні маси таїтянського народу» (щоправда, не без підтримки морської піхоти Юнайтед Стейтс) повалили молодого диктатора, котрий увійшов до історії хіба що завдяки абсолютним рекордам у казнокрадстві та ще, може, завдяки дружині — фантастичній красуні, яка'поміняла кар'єру фотомодельки на га-рантовану, здавалося б, «роботу» першої леді.

Хоча не варто лякати блідолицих туристів расизмом гаїтянців: білі (як і нечисленні індіанці тахіо, аборигени острова, колись майже винищені колонізаторами) на острові є. По-перше, нащадки повсталих французьких рабів з часів війни за незалежність поважали англійців — адже саме вони, затяті вороги наполеонівської Франції, остаточно випхали з острова каральний корпус Бонапарта. Тому традиційно визволителі-англійці користуються повагою чорних острів'ян. А ще існує маленьке містечко Казалес, населене чорношкірими блакитноокими гаїтянами, які співають польських пісень і виконують польські танці. Свого часу, 1802 року, Наполеон послав проти повсталих рабів каральну експедицію не із французів, що були йому потрібні в Європі, а з польських вояків — союзників Франції. Але слов'янському менталітетові боротьба за свободу одвіку ближча, ніж її придушення, тож багато поляків дезертирували й перейшли на бік чорних повстанців (до слова, вони мудро вчинили: ті, хто зберіг вірність Бонапарту, або загинули в боях із військом чорного імператора Жака, або померли у каторжних тюрмах Британії, бо за кілька років англійський десант, як про це вже йшлося вище, розгромив і полонив рештки наполеонових карателів). Нащадки поляків давно змішалися з місцевим населенням, але свято бережуть традиції білошкірих предків. 1983 року, під час візиту Папи Івана Павла II на Гаїті, темношкірі поляки розчулили свого співвітчизника відповідною фольклорною програмою… Нині на Гаїті 95 відсотків населення — мурини, тобто нащадки темношкірих невільників, а 5 відсотків — інші (і білі, й індіанці, але переважно мулати). Що цікаво — ті самі мулати контролюють більше половини національного багатства країни[6, c. 249-252].

Сьогодні на Гаїті немає неписьменних імператорів і кривавих диктаторів. Є чарівна природа і безліч туристичних цікавинок. Якщо ви дісталися сюди круїзним лайнером, насамперед вам запропонують знайомство з підводним раєм у бухті Лабаді, поруч з однойменним містечком на тисячу мешканців. На місцевому варіанті французької мови назва містечка оз-начає «там Бог».

Туристичним катером «Файрдансер» вас повозять місцями бойової слави Христофора Колумба, а під час подорожі покажуть ритуально-еротичні танці місцевих красунь у супроводі барабанів. Під кінець дня можете майже задурно придбати маленькі, середні та гігантські мушлі, якщо не пощастить назбирати їх власноруч. Місцеві мешканці задешево продають і гігантських омарів, яких десь за двадцять хвилин засмажують на вогнищі в екзотичних джунглях. Пиво і таке інше туристам доправляють з лайнера безпосередньо на пляж або до імпровізованого ресторанчика просто неба під таїтянськими пальмами. Є нагода політати на «парасейлінгу», зайнятися віндсерфінгом, повчитися керувати рибальським човном — каяком.

І можна впевнено сказати, що тим, хто потрапить до Лабаді, пощастило. На відміну від сеньйора Колумба. Адже саме тут в одній з експедицій розбилися його кораблі. Так що сміливо фотографуйтеся на тлі скель Подих Дракона (так називають це місце гаїтянці), а потім розповідайте друзям: «Колумб не спромігся, а ось ми все ж висадилися тут…».

У Лабаді частково збереглася старовинна фортеця-дзвін. Так її називали, бо її подзвін сповіщав про прибуття морських суден. Існували в ній і поштове відділення, й таверна. А «комендантом» всього цього екзотичного господарства була смілива жінка — англійка Неллі.

Куба

В одній старій гарній пісні Кубу назвали Островом багряної зорі. За свою чудову тропічну природу країна визнана гідною й багатьох інших гарних епітетів. Сюди залучають також невичерпна життєрадісність і оптимізм кубинців, їхня віра в можливість побудувати соціалізм в окремо взятій країні, де пов'язані із цим проблеми не заважають людям залишатися відкритими й дружелюбними.

До перемоги кубинської революції американські мільйонери віддавали перевагу Кубі іншим Карибським островам. Сьогодні американцям відвідувати острів заборонений, але вони все-таки приїжджають сюди (до 80 тис. чоловік у рік). На курорті багато туристів з різних країн миру: канадці, німці, французи, іспанці, італійці… Тут жарке сонце, теплий океан (вода в листопаді +24-26°С), якісний сервіс, прекрасні номери, відмінні ресторани. На курорті маса пляжних розваг (танцюють прямо на піску), славляться вечірні вар'єте Варадеро…

Отут різноманітні можливості для активного відпочинку на воді: прогулянки під вітрилом, морська риболовля, більше двадцяти дайвінг-центрів — всі параметри шикарного курорту.

Велике задоволення доставляє місцева рибна кухня. Можна покуштувати, наприклад, барракуду.

Навіть некурящим варто спробувати дійсну гаванську сигару. Просто потримати дим у роті для смаку, не затягуючись. Властиво так сигари й курять. Зробити це найкраще в сигарному куточку (sіgars corner). Тут і сигару допоможуть підібрати, і кінчик її відрізають, і наллють рому, якому треба пити саме із цією сигарою. Відпочиваючи на Кубі, не можна не побувати в Пинар дель Рио, де виробляється найкращий у світі тютюн.

Ті, кому усе ще дорога або просто цікава соціалістична ідея, можуть відправитися в Сантьяго де Куба — місто, відомий як колиска революції. Тут вони оглядають замок Моро, казарми Монкадо й цвинтар Santa Іfіgenіa.

Клімат на Кубі тропічний, пасатний. На Кубі яскраво виражені два кліматичних сезони: дощовий (травень-жовтень) і сухий (листопад-квітень). Особливістю клімату Куби є типова висока вологість протягом усього року. На узбережжя вітер з моря зменшує жару, приносить свіжість, а по вечорах і прохолодь.

Варадеро — головний кубинський курорт. Він перебуває в 130 км до півночі від Гавани на півострові Ікакос, на вузькій довгій піщаній косі, що йде в море під гострим кутом. Пляжі Варадеро входять у трійку кращих у світі. Тут двадцять кілометрів дрібного білого піску, омиваного блакитними океанськими водами. Більшість готелів нові або недавно відреставровані. Уздовж узбережжя тягнеться ланцюжок чарівних легкодоступних острівців. П'яту частину Варадеро (15 кв. км) займають екологічні заповідники, що становлять національний парк Варадеро.

Із цього сезону статус пріоритетного партнера в Росії готельної мережі Sandals одержала VKO Luxe, що має намір активно просувати три готелі цієї мережі на курорті Варадеро, де в нинішньому сезоні почнуть працювати власні гіди компанії.

У Варадеро є свій міжнародний аеропорт, куди прилітають чартери з Європи. Літаки з Москви тут не приземляються, але від Гавани сюди менше двох годин автобусом[4, c. 86-87].

Список використаної літератури

1. Єпіфанов А. Регіональна економіка: Навч. посіб. для студ. вуз./ Анатолий Єпіфанов, Іван Сало; Авт. передм. І.І.Лукінов. — 2-ге вид.. — К.: Наук. думка, 2000. — 341 с.

2. Безуглий В. Регіональна економічна та соціальна географія: Посібник для студ. вузів/ Віталій Без-углий, Світлана Козинець,. — К.: Либідь: 2003, 2000. — 687 с.

3. Коваль Я. Регіональна економіка: Навчальний посібник/ Ярослав Коваль, Ірина Антоненко,; М-во освіти і науки України, НАНУ, Рада по вивченню продуктивних сил України, Нац. аг-рарний ун-т України та ін.. — Київ: ВД "Професіонал, 2005. — 268 с.

4. Рутинський М. Географія туризму: Навчально-методичний посібник/ Михайло Рутинський,; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — 2-е вид., перероб. і доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 159 с.

5. Соціально-економічна географія: Навч. посіб./ За ред. О.І.Шаблія,. — 2-ге вид., перероб. та доп.. — Львів: Світ, 2000. — 679 с.

6. Юрківський В. Регіональна економічна і соціальна географія: Зарубіжні країни: Підручник для студ. вуз./ Віктор Минович Юрківський,; Віктор Юрківський. — К.: Либідь, 2000. — 414 с.