1. Поняття, сутність і місце політичних відносин у системі суспільних відносин

2. Основні форми та функції політичних відносин.

3. Зміна політичних відносин в Україні в умовах становлення демократії

Список використаної літератури.

1. Поняття, сутність і місце політичних відносин у системі суспільних відносин

Політичні відносини — стійкі взаємозв'язки й взаємодії суб'єктів політики. Досягається ця стійкість за рахунок появи норм, що регулюють поводження взаємодіючих політичних суб'єктів. Згодом ці норми закріплюються, і люди відтворюють певні моделі поводження, уже орієнтуючись не на конкретну особу, а на рольові очікування й вимоги. Політичні відносини сучасного суспільства різноманітні. Їх можна класифікувати по трьох підставах:

• по виду взаємозалежних суб'єктів (відносини між активістами партії, відносини між партіями, відносини між інститутами, відносини між суспільно-політичними організаціями, міждержавні відносини й т.п.)
• по предметі відносин (із приводу чого зложилося відношення: відносини влади, відносини політичного керування, відносини політичного лідерства й т.п.)
• по характеру відносин (відносини співробітництва, конкурентні відносини, конфліктні відносини).

Крім політичних організацій до складу політичної системи суспільства входять політичні відносини. А відносини визначають як взаємодія соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів із приводу пристрою й керування суспільством. Залежно від суб'єктного складу їх можна розділити на три групи.

Перша група — відносини між класами, великими соціальними групами, націями й державами. Міжкласові, міжгрупові, внутрішньокласові й міжнаціональні відносини становлять основу політичної системи й відбиваються у функціонуванні відповідних політичних організацій і їхніх взаємин.

Другу групу становлять так називані вертикальні відносини, які складаються в процесі здійснення політичної влади, впливу вищих і місцевих органів керівництва й керування на соціально-економічні, політичні й культурні процеси.

У третю групу політичних відносин можна включити відносини, які складаються між політичними організаціями й установами.

Істотним елементом політичної системи є політичні й правові норми, що існують і діють у вигляді конституцій, уставів і програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів. Вони становлять її нормативну основу. Наскільки відрізняються друг від друга політичні режими (наприклад, тоталітаризм і політичний плюралізм), настільки ж розрізняються принципи й норми, що лежать в основі функціонування відповідних політичних систем.

Політичні й правові норми регулюють політичні відносини, надають їм упорядкованість, визначаючи бажане й небажане, дозволеного й недозволене з погляду зміцнення політичної системи.

Через політичні й правові норми одержують офіційне визнання й закріплення з політичні підвалини. У свою чергу, за допомогою цих норм політико-владні структури доводять до відома суспільства, соціальних груп, окремих індивідів свої мети, обґрунтовують прийняті політичні рішення й визначають своєрідну модель поводження, який будуть керуватися всі учасники політичного життя.

Закріплюючи в нормах заборони й обмеження, узгодження інтересів і заохочення ініціативи, сили, що домінують при даній політичній системі, впливають на політичні відносини. Так відбувається формування політичної свідомості й поводження суб'єктів у політичній діяльності, вироблення в них установок, що відповідають цілям і принципам політичної системи.

Реальна взаємодія суб'єктів політики відбувається в ході політичних відносин і процесів. Тому, щоб розібратися в динаміку політичного життя, необхідно усвідомити зміст цих понять. Політичні відносини. — це відносини між суб'єктами політики із приводу політичної влади і її здійснення.

Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж значну роль, що й соціальні, економічні відносини: вони характеризують тип громадської організації, відносини експлуатації, панування й підпорядкування або співробітництва, взаємодії і єдності. Інтенсивність політичних відносин змінюється залежно від зміни загального тонусу політичного життя й може також коливатися залежно від її активізації й спадів. У періоди криз залежно від реакції влади й суспільства вони можуть завмирати (введення надзвичайного стану, збройні зіткнення, репресії й т.д.) або бурхливо розвиватися (у періоди революцій, відкритих демократичних реформ і т.д.).

В умовах конценсуальних (парламентських) політичних відносин їхніми суб'єктами стають правлячі сили й опозиція, сукупність політичних осіб, які діляться на правий, лівих, центр. Вони проявляються в парламентській роботі й боротьбі, у міжпартійних і внутріпартійних відносинах, де вони особливо різноманітні.

Існує також стійка традиція розрізняти радикальні (правий і ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони залежно від того, що вважається прогресивним або реакційним.

Взаємодія суб'єктів політичних відносин розгортається в просторі й у часі як сукупність політичних процесів. Термін "процес" запозичений політологією з кібернетики, де під ним розуміється "будь-яка послідовність наступаючих один за іншим і нерідко по черзі взаємозалежних подій, що ведуть до конкретного результату". Тому в самому загальному змісті політичний процес являє собою перехід від однієї політичної події до іншого за певний проміжок часу. Домінанту політичного життя задає, як правило, базовий політичний процес (наприклад, "перебудова", демократизація, конституційна криза й т.д.), що визначає специфіку всіх суспільних подій. Базовий політичний процес є джерелом безлічі інших політичних процесів, що становлять зміст політичного життя.

Політологія вивчає складові стадії політичного процесу, умови переходу одних процесів в інші, те, які соціально-політичні типи рухів мають у ньому місце, склад діючих осіб цього процесу (їх соціальний, політичний, правовий статус, що грає роль, ціннісно-нормативні орієнтації й т.д.). Важливо знати, у рамках яких станів-ситуацій відбувається політичний процес (співробітництво, компроміс, контроль, боротьба й т.д.).

Зміст політичного процесу може бути найрізноманітнішим: розробка якої-небудь концепції, починаючи з вихідної ідеї й закінчуючи теорією (наприклад, демократизація політичних відносин). Формування суспільної думки про кандидатів на виборах, створення нових структур керування й т.д.

Структура політичного процесу включає суб'єкт процесу (реальну владу або її носія, якому влада делегована); об'єкт, що повинен бути створений або досягнуть як ціль процесу; засобу, методи, ресурси виконавців процесу, які зв'язують суб'єкт і об'єкт-ціль. Ресурсами політичного процесу можуть служити його матеріальні й ідеальні основи: наука, знання, технічні й фінансові засоби, настрій мас, учасників процесу, їхня ідеологія, стан суспільного оточення й ін.

Організація політичного процесу починається із задуму, ідеї процесу, розробки його теорії або концепції, що потім суб'єкт процесу (влада, лідер і т.д.) повинен перетворити в теорію. Її розробка включає вибір мети, її ідеалізацію, її формування в найбільш повній, ясній формі, що відповідає ідеї або концепції процесу. Вибір мети, природно, оптимізується: ідеальна мета залишається критерієм політики, конкретно ж переслідується реально досяжна мета. Відповідно до неї й із задумом намічаються завдання політичного процесу, що очолюють його суб'єкти й виконавці; вибираються засоби, ресурси, методи політичного процесу й визначаються його просторові й тимчасові характеристики (темпи, строки виконання, масштаби процесу, територія або область діяльності, число учасників, їхній склад і т.д.).

Непогодженість елементів політичного процесу й відносин між ними руйнує процес або приводить його до непередбачених результатів. Відома фраза "Процес пішов…" зіграла фатальну роль в історії нашої країни. Результат політичного процесу залежить від сукупності незалежних (об'єктивних стосовно нього) змінних і залежних, ув'язнених у самому політичному процесі — обраних засобів, методів, виконавців і т.д., відносин між ними. Більша частина незалежних змінних може й повинна бути врахована в проекті політичного процесу так само, як і залежних, однак саме ця, друга група факторів найбільше здатна порушити процес.

Саме усередині політичного процесу найбільше укладена ймовірність непередбачених порушень ("збурювань"), які змінюють відносини між елементами процесу, зміщають його траєкторію в політичному просторі, змінюють число й активність виконавців і прихильників задуму, прямі й зворотні зв'язки із суспільним оточенням, зміщають строки завершення процесу й змінюють самі його результати. У кожному суспільстві одночасно відбуваються творчі й руйнівні процеси, тому загальний рух суспільства визначається сумою; своєрідним додаванням, багатьох процесів, сил і суб'єктивних воль. Якщо в суспільстві в цілому переважають на якімсь етапі руйнівні й тупикові процеси, то суспільство рано або пізно попадає в ситуацію кризи, а в деяких випадках і глобальній кризі.

Посилення в сучасному світі взаємозв'язку економіки й політики приводить до необхідності розрізнення особливостей політичних процесів, що відбуваються, що знаходять закономірне відображення в економічній діяльності, з метою виявлення принципів формування інтеграційних процесів, що мають велике значення як у політику, так і в економіці. У зв'язку із цим представляється необхідним з політичних процесів як однієї з важливих для економістів тим у курсі політології.

2. Основні форми та функції політичних відносин

У процесі спільної політичної діяльності індивіди і соціальні спільності вступають у певні відносини. Такі взаємовідносини соціальні суб'єкти здійснюють через організаційні структури, які вони створюють з політичних цілей. Завдяки політичним відносинам між цими структурами політична система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з'єднуються в єдине ціле вертикальними і горизонтальними політичними відносинами. Розуміння сутності, форм політичних відносин у суспільстві, місця і ролі їх у політичній системі дає можливість з'ясувати політичні процеси і спрямувати їх.

Якщо йдеться про суспільні відносини, то постають запитання: коли і з приводу чого вони виникають, які спонукальні причини цього, зміст відносин, процес їх проходження, наслідки? Ці запитання виникають і при аналізі політичних відносин як одного з видів суспільних відносин.

Суспільні відносини — це різноманітні відносини, що виникають між народами, націями, соціальними групами, а також всередині них у процесі політичної, економічної, соціальної, культурної життєдіяльності. Окремі індивіди вступають у суспільні відносини як члени спільностей.

Суспільні відносини складаються в процесі діяльності й спілкування людей. Ця діяльність реалізується у певній сфері, і залежно від її змісту відносини набувають певного вигляду. Змістом будь-якого виду суспільних відносин є зв'язки, взаємодія людей по обміну продуктами діяльності і самою діяльністю. Способом існування суспільних відносин є потреби й інтереси, що проявляються у різноманітній діяльності. Як і сам процес діяльності, всі суспільні відносини взаємопов'язані. Вони становлять певну систему, в якій своєрідне місце займають політичні відносини.

Політичні відносини — це різноманітні, обумовлені соціально-економічним і культурним рівнем суспільства взаємозв’язки і взаємодії, що виникають між соціальними спільностями й індивідами, створеними ними політичними інститутами й організаціями з питань втілення політичних інтересів і політичних потреб у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади.

Сутність політичних відносин становить питання про політичну владу, використання її в інтересах кожної з соціальних груп, держави, суспільства в цілому.

Зміст цивілізованих політичних відносин становить заснована на ненасильницьких методах взаємодія суб'єктів політики з метою свідомого використання політичної влади, реалізації політичних інтересів і потреб.

Політичні відносини у системі суспільних відносин мають властиві їм особливості. До них належать: надзвичайна різноманітність; глибока зумовленість соціально-економічними відносинами і культурним рівнем суспільства; визначеність політичними інтересами і політичними потребами; особливість вираження — у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади, втілення у політичних відносинах факту управління; регулювання по відношенню до всіх інших видів суспільних відносин, в які вступають суб'єкти; прямий або непрямий вплив на систему суспільних відносин; охоплення широких мас, їх спільностей, створених ними організаційних структур участю у політичних відносинах; політичні відносини значно більше, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності, на функціонування всіх структур політичної системи суспільства, забезпечують цілісність її.

Послідовна зміна стану політичних відносин набуває вигляду політичного процесу. Вона може бути пов'язана не тільки з переходом політичних відносин від одного типу до іншого, а й розвитком всередині кожного з них. Типи політичних відносин можуть змінюватися революційним шляхом. Політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ.

Реформи як засіб удосконалення забезпечують наростання кількості існуючої якості, необхідної для переходу до нової якості. Як зміна, так і вдосконалення політичних відносин пов'язані з внутрішнім їх станом і як такі не залежать від бажань політичних лідерів. Це відбувається, наприклад, у такий спосіб.

Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об'єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб'єкт політики не може по-старому здійснювати політику і не звертається до реформ, то виникають об'єктивні передумови революції. При наявності зрілого суб'єктивного фактора складається загальнонаціональна криза, що може перерости у революцію. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

>; Політичний бунт являє собою такий політичний виступ мас, який характеризується насильницьким зламом існуючих порядків. У ньому відсутні елементи організованості, слабкими є уявлення про практичні політичні дії, нечіткими залишаються цілі політичних змін. Політичні бунти не створюють нові політичні відносини. Найчастіше вони вносять дестабілізованість в існуючі політичні відносини. Вони можуть прискорити необхідність політичних змін, але самі не є засобом творення нових політичних відносин. Політичні бунти найбільш характерні для політичної боротьби рабів, кріпосних селян.

Політичні відносини, впливаючи на всю систему соціальних відносин, відчувають на собі зворотний вплив. Так, зміна економічних відносин тим успішніша, чим більш рішуче ламається стара і створюється нова система політичних відносин. Разом з тим політичні відносини можуть розвиватись послідовно як демократичні, маючи під собою як базу розвинені економічні відносини. Наведемо приклад.

Якщо розглядати розвиток суспільства з позицій формаційного підходу, який утвердився в радянському суспільствознавстві як марксистсько-ленінський, то очевидним є те, що розвиток політичного процесу пов'язаний із зміною і вдосконаленням політичних відносин. Політична революція розкривається як утвердження демократичних політичних відносин. їх необхідність є умовою консолідації загальнополітичних рухів. Політичні рухи — спосіб існування політичних відносин, їх історично спрямованої демократизації. Політичні рухи як суспільна діяльність спрямовані на реалізацію політичних інтересів, потреб і приведення у відповідність з ними політичних відносин. Як тільки клас, що прийшов до влади, вичерпує свій демократичний потенціал, політичні відносини набувають характеру відкритого панування і підкорення. Історично у цей час завжди формується новий прогресивний клас з новим суспільно-політичним інтересом. Спираючись на загальнополітичний рух, він приходить до влади. Такий безперервний політичний процес свідчить, що політичні відносини на кожному новому циклі політичного процесу включають розширену масу людей, які дедалі більше можуть реалізувати себе як особистість. Цим самим політичні відносини в результаті розмаху загальнополітичних рухів набувають характеру послідовної демократичності. Демократизація політичних відносин при переході від однієї стадії до іншої виступає як загальносоціологічний закон.

А якщо так, то соціалізм, що заявив про себе в СРСР, країнах Східної Європи та в інших країнах, саме через порушення цього закону не зміг реалізувати себе, адже всі революції, які передували соціалізму, стверджували нові політичні відносини, спираючись на новий суспільно-економічний уклад, що склався всередині старого ладу і займав визначальне становище в суспільстві. Тобто економічні відносини, що визріли, надавали стійкості новим владовідносинам і пов'язаним з ними іншим політичним відносинам. Пролетарська влада як форма політичної влади не мала зрілих соціально-економічних відносин, навіть початкової їхньої форми, засвідчуючи цим відсутність економічної стабільності. Без опори вона існувати не могла. Цією опорою і стали адміністративні методи управління і засновані на них адміністративно-політичні відносини. Чим нижчим був рівень економічної основи переходу до соціалізму, чим відсталішим виявлялись економічні відносини, тим довшим був процес утвердження нових політичних відносин, у тому числі і відносин влади. Абсолютизація політичних відносин, заснованих на адміністративних методах, означала розуміння їх як єдино можливих. Це, в свою чергу, стримувало розвиток економічних зв'язків, заснованих на праві, свободі, самоорганізації, ефективності. В результаті ми стали свідками руху до соціального тупика, відходу від "осі" загальнолюдського прогресу.

Отже, політичні відносини у загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, більше того — джерелом регресу. Якщо владу тримає у своїх руках реакційна соціальна група, інтереси якої суперечать потребам розвитку, то і політичні відносини, керовані нею, стримують політичний процес або відкривають шлях до регресу. Таким регресивним фактором можуть бути поразка країни у війні і підкорення країні, що перемогла, поразка внаслідок хибно обраної зовнішньої політики, а також невірно здійснений вибір шляху політичного розвитку. Процес розвитку політичних відносин стримується також невисоким рівнем їхньої культури здійснення. Політична культура виявляється в історичній спадковості, зв'язку часів, нагромадженні політичних цінностей, дбайливому ставленні до зразків поведінки.

Історичний досвід показав, що політичні відносини є різноманітними за своїм характером. їх можна класифікувати за окремими принципами. Типологія політичних відносин виглядає приблизно так:

1) за характером соціальних суб'єктів — міжнародні; міжнаціональні; між соціальними групами; між особами (індивідами, лідерами);

2) за організацією соціальних суб'єктів політики — міждержавні; міжпартійні; між громадськими об'єднаннями; державно-партійні; між державою і громадськими об'єднаннями; між партіями і громадськими об'єднаннями;

3) за характером відносин між суб'єктом і об'єктом політики — відносини панування; підкорення;

4) за характером упорядкованості — координаційні; субор

4) за характером різних сфер політичної влади — законодавчі, управлінські, судові;

5) за характером тривалості — сталі, тривало існуючі політичні відносини, що виражають докорінні особливості даної політичної влади; рухомі, динамічні, що відбивають зміну співвідношення соціально-політичних сил у процесі повсякденної політичної життєдіяльності суспільства;

6) між світовими політичними структурами — міжурядові, сформовані національними урядами; неурядові організації, що складаються з національних організацій та асоціацій; транснаціональні організації, які створюються індивідами;

7) за територіальною спрямованістю — у масштабах політичної системи однієї країни; у глобальному масштабі міжполітичними системами різних країн;

8) за механізмом формування і прояву — стихійні; свідомі.

Будь-яка форма є зовнішнім виразом змісту. Через такий зовнішній вияв можна визначити систему політичних відносин, їхню структуру, усталеність або зміну. Розвиток форм політичних відносин, їхня різноманітність, багатство свідчать про складність політичного життя. А така складність свідчить про розвиток як процес збагачення політичних відносин і про розвиненість їх як якісний стан і межі його досягнення. Складне, розвинене суспільство має безліч форм політичних відносин. Визначимо основні форми політичних відносин і зміст їх.

Політична позиція — порівняно стійка сукупність взаємодій та взаємозв'язків політичних суб'єктів, що формує спосіб їхньої спільної діяльності.

Ця форма політичних відносин відбиває політичний інтерес суб'єкта політики при його взаємовідносинах з іншими суб'єктами політики. Політична позиція виступає як форма відносин між суб'єктами політики, які відіграють різну роль у політичному житті, посідають певне місце в системі влади. Політична позиція знаходить свій вияв у різних політичних цілях і настановах, ціннісних орієнтаціях, ідеалах, фіксується в політичних програмах, основних правових документах.

Політичне співробітництво — форма політичних відносин, що відбиває спільні дії суб'єктів політики, які не суперечать цілям кожного з них.

Процес політичного співробітництва запобігає порушенням політичної стабільності, появі політичних сил, які протистоять владі. При цьому створюються сприятливі умови для суб'єктів політичної діяльності, відбувається згортання гострої політичної боротьби. Політичне співробітництво досягається на ґрунті політичної культури, компетентності суб'єктів політичної діяльності.

Політичне співробітництво може здійснюватись як політичний компроміс.

Політичний компроміс (від лат. compromissum — угода) є формою політичних відносин, за якої розв'язання конфлікту і досягнення на цій основі угоди відбуваються шляхом взаємних поступок сторін.

Досягнення політичного компромісу як практичного втілення політичних відносин відбувається, якщо суб'єкти політики чітко знають об'єкт, предмет політичної незгоди, на вирішення якої спрямовані зусилля, усвідомлюють поступки, розуміють, як досягти їхньої межі, з'ясовують умови, за яких може бути здійснений політичний компроміс.

Політичні компроміси досягаються в основному мирним шляхом. Проте можливі ситуації, які торкаються глибинних основ існування сторін або однієї з них. У таких випадках політичні відносини можуть мати безкомпромісний характер і вирішуватися іншими засобами, іноді шляхом насильства.

Політичне співробітництво набуває не лише вигляду компромісу, а й конкуренції в політиці.

Конкуренція в політиці (від лат. concurrere — бігти разом) — форма політичних відносин, що виражені у змаганні в процесі здійснення політичної діяльності між соціальними групами, окремими особами — політичними лідерами або індивідами, політичними партіями та іншими організаціями для досягнення поставленої мети.

Політичний компроміс і політична конкуренція пов'язані узгодженням, з'ясуванням, утвердженням, близькістю політичних завдань і цілей. Цьому підкорена така форма політичних відносин, як політична консолідація.

Політична консолідація (від лат. consolidatio — зміцнення, згуртування) — форма політичних відносин, що виражає об'єднання суб'єктів політики з метою досягнення загальних цілей на основі спільних принципів взаємовідносин.

Прикладом політичної консолідації може бути об'єднання прогресивних сил у боротьбі проти екстремізму, його правої форми — фашизму, проти всіх сил реакції. Проте політично консолідуватись можуть і реакційні, деструктивні сили, наприклад для інтервенції, здійснення терору та ін.

Політична консолідація як форма політичних відносин між суб'єктами політики виникає на основі розвинених політичних потреб подолання вузькості існуючих і розвитку нових зв'язків, виникнення нових політичних організацій, що потребують входження у політичну систему і розгортання політичної діяльності, формування нових політичних завдань, захисту від реакційних, деструктивних сил, при втраті контролю за політичною ситуацією і необхідності налагодження політичного функціонування з метою встановлення стабільності в суспільстві та ін.

Політичний конфлікт — це форма політичних відносин, для якої є характерним відкрите зіставлення політичних інтересів і зіткнення соціально-політичних сил, що протиборствують і дії яких спрямовані на досягнення несумісних цілей, насамперед у сфері влади і власності.

Політичний конфлікт — один із різновидів соціального конфлікту. Крім політичного існують конфлікти економічні, національні та ін. Вивченням конфліктів займається конфліктологія. Вона вивчає природу виникнення різних конфліктів, форми вираження, процес їхнього проходження і наслідки.

Конфлікти — явище універсальне. Частота і гострота їх, масштабність, розширення діапазону впливу особливо зростають у суспільствах перехідного періоду. Це пояснюється багатьма причинами, головні серед них — відсутність традицій і навичок цивілізованого вирішення проблем, обмеженість відпрацьованих механізмів оволодіння процесами виникнення і протікання конфліктів, частоти їх змін, незрілість владних структур, несвоєчасне осмислення або взагалі відсутність будь-якої інформації про назрівання конфлікту та ін. В таких ситуаціях великого значення набувають превентивні заходи щодо недопущення конфліктів. Серед них політична практика знає такі: превентивна дипломатія; превентивні гуманітарні дії, зокрема, з метою контролю й урегулювання ситуацій, пов'язаних з біженцями, у прикордонному районі з нестабільною обстановкою; превентивне розгортання військового або поліцейського персоналу та ін.

У разі невміння уникнути конфлікту він порушує нормальний стан функціонування суспільства.

Причиною виникнення конфліктів може бути не просто розбіжність інтересів різних груп, а насамперед нерозуміння політичними суб'єктами власних довгострокових інтересів, амбіції політичних лідерів або керівників цих груп, груповий егоїзм. Конфліктну ситуацію у відносинах між сторонами конфлікту, що складається, спричинює політична напруга.

Політична напруга — це особливий стан політичного життя, що характеризується втратою довіри до влади, зростанням незадоволеності реальним станом життя, накопиченням агресивності серед окремих груп і верств населення, нагромадженням стресових ситуацій, посиленням некерованості поведінкою людей.

Політичну напругу .можуть посилювати економічні, соціальні процеси, катастрофи й лиха, активність екстремістських груп, дезорієнтація владних структур та ін. Розвиток конфлікту дає безліч традиційних форм поведінки його учасників. Серед них найбільш поширені компроміс, відступ, капітуляція та ін. Поряд з ними існує оптимальна форма розв'язання політичного конфлікту. Для цього необхідно, щоб усі учасники визнавали права й інтереси супротивника, а не зосереджували увагу лише на власних вигодах. Тільки так можна досягти становища, за якого всі сторони залишаться у виграші.

Політичний конфлікт слід відрізняти від проблемної ситуації. Для конфлікту завжди характерною є несумісність інтересів або цілей, тимчасом як проблемна ситуація пов'язана з технологією розв'язання політичних завдань, складностей у політичному житті.

Однією з форм політичних відносин суб'єктів політики є політична боротьба.

Політична боротьба — форма політичних відносин між суб'єктами політики, спрямованих на досягнення міцних позицій у системі владарювання, впливу на владу шляхом реалізації своєї політичної волі.

В основі політичної боротьби лежать інтереси різних суб’єктів політики (соціальних спільностей, окремих осіб), прагнення втілити їх у життя. Об'єктом політичної боротьби є влада, процес владарювання, вся політична система суспільства.

Політичні відносини у формі політичної боротьби мають напругу і гостроту різної сили. Спокійніше здійснюються такі форми діяльності, як парламентська боротьба суперників, партійні взаємовідносини, а також відносини між партіями і громадськими організаціями, ідейна боротьба. До гострих форм виразу політичної боротьби належать насильницькі методи вирішення політичної ситуації, збройна боротьба, громадянська війна та ін.

Залежно від рівня політичної культури суб'єкти використовують різні форми політичних відносин.

Народи, нації, соціальні групи, окремі індивіди у процесі політичних відносин об'єднуються в певні організаційні структури. Це дає їм змогу сформулювати свій інтерес і реалізувати його у своїй діяльності. Вступаючи у певні політичні відносини, організаційні структури забезпечують цілісність політичної системи суспільства. У цій системі політичні відносини виконують роль зв'язку. Ця роль розкривається у соціальних функціях політичних відносин як порівняно самостійного структурного елемента даної політичної системи. Визначальними серед них є такі.

Об'єднувальна функція. Політичні відносини забезпечують спрямованість волевиявлення суб'єктів політики. Спільна воля реалізується у політичній боротьбі, сутність якої розкривається у взаємодії різних політичних сил в ім'я досягнення певних політичних цілей. Єдині політичні цілі об'єднують політичні сили і відповідно формують, викликають до життя політичні відносини певної якості і необхідного рівня розвиненості. Отже, політичні відносини пов'язують владу, її носіїв (організаційні структури) і політичну культуру в єдину цілісну систему, а саме — політичну систему.

Координаційна функція. Політичні відносини виступають формою координації (горизонтальної та вертикальної побудови) політичної діяльності організацій, їхніх зусиль. Відносини по вертикалі забезпечують координацію дій державних, партійних, громадських органів, по горизонталі — зв'язки

державних, партійних, громадських організацій. Без такої координації структура політичної системи розпадається. Саме координація діяльності різних органів і організацій з'єднує їх у цілісну систему, тобто політичну систему.

Функція соціально-політичного творення. Розвинені активні політичні відносини можуть виникати і функціонувати (тобто втілюватись у діяльності суб'єктів політики) лише за певного рівня розвитку політичної системи суспільства. Розвинена політична система розширює, поглиблює, наповнює прогресивним змістом усі політичні відносини, а отже, вона є активною. Застійний стан політичних відносин, відсутність якісних змін, звуження змісту, згортання, уповільнення активності або взагалі припинення їх ведуть до розпаду політичної системи, а згодом і до розвалу.

Політичні відносини, підтримуючи функціонування політичної системи, творять нове в самих суб'єктах політичного життя, наповнюють його змістом, оновлюють його організаційні структури. Звуження самотворення політичних відносин веде до застою, а іноді й до припинення функціонування політичної системи.

Діяльнісна функція. Політичні відносини, функціонуючи, забезпечують існування політичної системи у стані життєдіяльності. Розвиток політичних відносин, різноманітність їхніх форм є виразом активності політичної діяльності в суспільстві, впливу її на інші види діяльності, входження у світовий політичний порядок.

3. Зміна політичних відносин в Україні в умовах становлення демократії

У процесі функціонування політичні відносини постійно розвиваються. Розвинені політичні відносини є результатом історичного цивілізаційного процесу. Якщо підійти до оцінки їх з позицій світового політичного порядку, то можна зробити такі висновки:

• політичні відносини в основі своїй є результатом відображення найбільшою мірою економічних і культурних відносин;
• той чи інший рівень політичних відносин є об'єктивним результатом загальноцивілізаційного руху. Найважливіші етапи західної історії — Ренесанс, Реформація, Просвітництво і Французька революція — суттєво позначилися на розвитку західної цивілізації і формуванні політичного процесу, наповнили демократичним змістом функціонування політичних відносин;
• розвинені політичні відносини здійснюються на широкій юридичній основі, яка відкриває простір демократії, розвитку інформаційно-комунікаційної революції. Результати останньої можуть бути використані лише за умов такої політичної системи, яка ефективно працює;
• розвиток політичних відносин передбачає подолання штучної ізоляції від світового співтовариства і активне входження в систему світових політичних відносин. Реформи в Україні неможливо відділити від глобальних змін у світі. Суть перетворення державно-бюрократичного соціалізму на демократичне суспільство передбачає поряд з перетвореннями всередині країни органічне входження її у систему політичних, економічних і духовних взаємовідносин світового співтовариства;
• політичні відносини мають історичну цінність. Вони є шляхом до цивілізованості; від соціально-диференційованого суспільства в минулому і сучасному до соціально-інтегрованого у майбутньому.

Політичні відносини розвиваються через внутрішнє самотворення. Виникає запитання: що зумовлює розвиток типів і форм політичних відносин, тобто які фактори впливають на творення і функціонування політичних відносин? Назвемо основні з них:

1. Усвідомлення політичного інтересу як певної цілі у здійсненні політичних відносин.

Політичні інтереси виникають на ґрунті економічних інтересів, проте не зводяться до них. Вони можуть набувати великого значення, коли політичний інтерес переважає над іншими, особливо в періоди революцій. Якщо політичний інтерес класу, соціальної групи, нації збігається з тенденцією суспільного розвитку, то він може реалізовуватися в активній діяльності широких мас — соціальних спільностей. У цьому разі політичний інтерес прогресивного класу перетворюється на загальнополітичний. А діяльність по втіленню його і є не що інше, як вираз політичних відносин. Отже, політичний інтерес об'єднує маси на основі активності політичних відносин між різними соціальними спільностями і як такий відповідає потребам соціального прогресу.

2. Координація цілей і засобів досягнення їх, недопустимість розриву між ними.

Така координація не є автоматичною. Необхідні для досягнення поставленої мети засоби можуть бути сформовані лише після того, як мине певний час. Засоби політичної дії сприяють упорядкуванню політичних відносин. Настанова на пошук простих засобів вирішення складних проблем політичних відносин характерна для політичного радикалізму.

3. Наявність міцної політичної влади як умова стійких владовідносин у суспільстві.

Посилення або послаблення політичної влади насамперед впливає на зміцнення (розквіт) або розпад (застій, звуження, припинення) політичних відносин, пов'язаних у суспільстві з владовідносинами.

4. Правова регламентація політичних відносин.

Упорядкованість політичних відносин визначається розвитком права, їх правовим забезпеченням. Право — це складний і розгалужений інструмент регулювання у суспільстві співвідношення політичних інтересів, зв'язків, широкої системи взаємовідносин особи або соціальної спільності як суб'єкта політики з усією соціальною цілісністю. Право — гарант політично вільних відносин, умова свободи їх здійснення. Цей інструмент в умовах демократичної правової держави реалізується цілеспрямовано.

5. Політичні відносини активно розвиваються при забезпеченні розвитку економічних відносин і культури суб'єктів політики.

6. Розвиток демократичних засад у суспільстві.

Політичні відносини в суспільстві є демократичними лише тоді, коли вони враховують інтереси різних соціальних спільностей. Оскільки політичні відносини за своєю сутністю покликані регулювати інтереси різних соціальних прошарків, то демократія виступає суттєвою умовою зрілих політичних відносин.

Політична система як система політичного владарювання покликана спрямовувати механізм політичних відносин на здійснення самоврядування народу на основі соціальної справедливості, гуманізму і демократії.

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія : Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. -5-є вид., перероб. і доп.. -К.: Знання , 2004. -645 с.

2. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби : Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Ки-рилюк,. -К.: Академія, 2003. -303 с.

3. Обушний М. Політологія : Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. -К.: Довіра, 2004. -599 с.

4. Піча В. Політологія : Типові питання та відповіді з лекційного курсу: Навч. посібник/ Володимир Піча, Наталія Хома, Казимир Левківський,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -174 с.

5. Політологія : Підручник для студ. вищ. навч. закл./ Ред. Микола Сазонов,; М- освіти України, Харківський державний ун-т. -Х.: Фоліо, 1998. -734 с.

6. Політологія : Підручник для вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації/ Федір Кирилюк, Микола Обушний, Микола Хилько та ін.; За ред. Федіра Кирилюка,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Здоров'я, 2004. -775 с.

7. Політологія : Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: ВД "Ін Юре", 2006. -519 с.

8. Швидак О. Політологія : Практикум/ О. М. Швидак,; М-во освіти України, Ін-т змісту і методів навчання . -К., 1997. -163 с.

9. Шляхтун П. Політологія : Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. -К.: Либідь, 2002. -573 с.