Найвідомішим, найповнішим збірником законів усієї Месопотамії є кодифікація царя Хаммурапі, яку й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм в світі.

Хаммурапі склав свої закони вже на 3 році царювання – вони були записані на глиняних табличках. Згодом, на 35 році царювання, коли йому вдалося перемогти всіх своїх ворогів "зверху і знизу", за його наказом закони були висічені на чорному базальтовому стовпі. Тоді і, очевидно, складено вступ і закінчення до законів.

Цей базальтовій стовп знайдено в кінці 1901 року французькою археологічною експедицією в м. Сузи. Елламський правитель наказав у центрі стовпа очистити місце, очевидно, для свого власного запису, але самого запису він не зробив. На сьогодні цілком невідомі 21 стаття. Всього ж текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті.

Закони Хаммурапі являють собою надзвичайно цікавий законодавчий пам'ятник. Це дуже важливе джерело в історії держави і права стародавньої Месопотамії. На противагу від інших збірників правових актів та законів Месопотамії, кодифікація не носить божественної волі. У пролозі Хаммурапі вказує, що бог сонця та справедливості Шамаш, з'явився цареві уві сні, розпорядився, щоб той встановив в країні "право і справедливість", та вручив йому свої закони. В епілозі цар ще раз наголошує на необхідності дотримуватись всіх цих законів. Він також проголошує, що буде захищати усіх потерпілих і покривджених

У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально – процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб – особа безправна.

Перші 5 статей присвячені судочинству. Вони скеровані проти пануючої системи підкупу суддів і свідків. Суддям загрожують суворі покарання (штраф у 12-ти кратному розмірі суми позову і позбавлення посади за зміну вже винесених судових рішень. Ст. 14.)

Розділ другий присвячений врегулюванню проблем власності, володіння, які встановлюють покарання за грабунок, крадіжку чужого майна та ін.

Розділ третій присвячений шлюбу сім'ї, успадкуванню. В ньому розглядаються питання про форми та умови укладення шлюбу, про умови допустимості багатожонства, розлучення, про майнові та особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей.

Четвертий розділ – це норми, які передбачають злочини проти особи та відповідальність за них, тобто присвяченні захисту особи, її життя, честі, здоров'я.

Останній розділ присвячений праці, умовам праці її оплати, знаряддям праці. Таким чином система Хаммурапі виглядає так:

1. Суд (5 статей);

2. Власність (121 стаття);

3. Шлюб і сім'я (69 статей);

4. Захист особи (19 статей);

5. Праця і знаряддя праці (68 статей);

Яка ж була мета, причини видання законника?

Можна назвати такі причини появи законів Хаммурапі:

1. На той час Вавилон став великою державою, приєднавши до себе багато сусідніх міст, держав, народів. У зв'язку з цим виникла необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, які б регулювали правові питання і правові відносини.

2. Стремління рабовласників, знаті, заможних людей, жерців чітко визначити свої права і привілеї, забезпечити своє майно від зазіхань інших.

3. Прагнення самого царя згладити гострі соціальні протиріччя, які виникали в суспільстві.

Характерні риси права власності.Основними видами власності у Вавилоні була власність на землю, рабів, будівлі, нерухомі і рухомі речі. Розрізняють такі власності на землю:

1. Державна або царська.

2. Храмова.

3. Общинна.

4. Приватна.

5. Земля "Ілку".

Державною землею розпоряджався цар. Це були великі маєтки, які обробляли раби, або ділянки, які здавали в оренду за платню натурою чи грішми та ін. Прибутки з неї ішли у царську скарбницю. Він міг наділяти цією землею різних осіб – надавати її у власність, на правах користування і т.п.

Храмові землі належали храмам на правах колективної власності. Всі прибутки з цих земель надходили храмам. У свою чергу, храми часто практикували надання своєї землі в оренду, великім і дрібним орендаторам.

Общинна власність зберігалась поряд з самою общиною, чому сприяла необхідність спільного організованого користування водою для зрошування полів, прокладання по цій землі каналів, проведення осушувальних робіт общинну землю розподіляли між поселеннями де її ділили на дрібні ділянки – парцелли, які надавались для обробітку окремим сім'ям. Власність общини на землю була непорушною, як і на їх урожай.

Що до приватної власності на землю, то вона існувала у Вавилоні, ще задовго до Хаммурапі. З епохи Хаммурапі збереглося багато документів про продаж землі – поля, садів, каналів тощо. На межі цієї приватної землі ставили "кудуру", документи – камені, на яких висікали ім'я власника та державну печатку. Вони служили підтвердженням прав особи на дану землю. Земля, передана царем згідно з кудуру, ставала приватною спадковою власністю, але на власника покладали виконання певних повинностей на користь царя і общини. Землю можна було купувати один у одного без особливих формальностей. Укладалась письмова угода при свідках, які ставили свої підписи (кудуру у таких випадках не ставилось).

Земля "ілку" – це різновид державної, царської, землі. Такі ділянки цар давав у нагороду за службу воїнам і урядовцям. Ділянка надавалась у користування на час служби. Її могли передавати у спадок синові, якщо він виконуватиме таку ж службу. Їх не можна було ні продавати, ні купувати ні заповідати, ні використовувати для викупу воїна з полону чи сплати боргів. Щоб заборона продавати "ілку" була ефективною і не шукали шляхів її обходу, законник забороняв також обмін ділянки, саду чи будинку "ілку" на інші.

Отже, відсутність приватної власності на землю є характерною рисою країн Стародавнього Сходу. Земля належала общинам, храмам, царям.

Зобов'язальне право

Зобов'язання у Вавилоні виникали з догорів та правопорушень. Договірне право було досить розвинутим. Існували ціла система договорів, що свідчать про високий ступінь розвитку обігу, товарно – грошових відносин, а також про значну роль лихварства, банків тогочасного суспільства. Для укладення договорів не вимагали дотримуватись якоїсь обрядовості. Переважала письмова форма угод і обов'язково при свідках. При укладенні де яких договорів вимагали ще й принесення клятва, яка підкріплювала непорушність угоди. Наприклад, при купівлі – продажу раба, обміні повинно бути 2-3 або більше свідків. Вони не ставили своїх підписів але їх імена зазначались у тексті угоди.

За не виконання договорів встановлювали різну відповідальність. У ранню епоху боржник, як правило, відповідав своєю особою і у випадку не виконання умов договору втрачав волю, ставав рабом. Така відповідальність в епоху першої Вавилонської династії збереглась тільки стосовно договору позики.

Купівля – продаж і обмін.

Щодо договору купівлі – продажу, то в законнику Хаммурапі йому присвячено не багато статей. Угода укладалась в присутності свідків, в письмовій формі. У договорі фіксували волю сторін щодо передачі права власності. Акт передачі супроводжувався символічним доторком палички, про що зазначено у договорі. Щось подібне з'явилось у стародавніх римлян з їх символічним накладанням на річ палички – vindicta.

Предметом купівлі – продажу були рухомі та не рухомі речі: тварини, зерно, прикраси, поля, сади, будівлі, канали та ін.

Часто трапляються договори купівлі – продажу рабів. Ціни на рабів були різні – залежно від їх статі, віку, виучки, професії. В законах передбачені гарантії якості купленого раба, якщо протягом місяця після купівлі у раба виявиться хвороба, названа "бену" (очевидно епілепсія), то покупець може повернути раба і одержати свої гроші.

Часто трапляються акти продажу нерухомості з приводу боргів. Відомі також угоди щодо продажу — купівлі дітей.

Закони Хаммурапі в окремих випадках передбачали заборону або обмеження купівлі – продажу, а саме:

1. воїни та чиновники не могли продавати землю та будинки, одержані від царя за службу, як і рабів, робочої худоби та іншого отриманого від царя (ст. 35-36).

2. Вдова не могла продати і дарувати майно, що становило її посаг, або дарунок чоловіка (ст. 150. 171).

3. Також заборона стосувалася майна (шерікту), яке батько передавав своїй дочці і без дозволу вона не могла його відчужувати.

Наймання.

Вавилонське законодавство передбачало наймання речей та послуг. Договори оренди садів та садів були не довгочасними – на один рік.

Часто здавали свої землі в оренду воїни або біднота, яка не мала чим їх обробляти чи засівати. Укладали також договори наймання житлових приміщень. У цивільному праві відомі сервітути (право на користування чужою річчю). Насамперед це надання права проходу чи проїзду через чужу ділянку.

Окрім наймання рабів, яких вважали речами, у Вавилоні широко практикували наймання праці чи послуг вільних людей.

Шлюб і сім'я, спадкове право.

Шлюбному обряду передували укладення певної угоди між нареченим чи його батьком та батьком нареченої. Це були свого роду заручини. При цьому наречений вручав певну суму грошей — "тірхату", та шлюбний дарунок самій нареченій та її сім'ї – "біблу" (ст. 139, 159). Також допускали шлюб вільного за рабинею (ст. 170). Дітей від такого шлюбу вважали вільними, так само, як і від шлюбу вільної з рабом.

При одруженні батько давав своїй дочці придане – шеріхту. Шерікту видавали дочці при посвяті її в жриці. Одержавши придане дочка вже не могла успадковувати батьківське майно після його смерті (ст. 183). Шерікту ставало власністю дочки, після одруження воно переходило до чоловіка, а після смерті до її дітей. Якщо дітей не було, та шерікту повертали батькові дружини, а він в свою чергу повинен був повернути її чоловікові викупну платню.

Якщо чоловік хотів розлучитися то це було дуже простою справою. Дружина ж мала право вимагати його у деяких, чітко визначених випадках:

1. коли дружина хвора, а чоловік взяв іншу жінку чи наложницю;

2. при безпідставному звинувачені чоловіком дружини у зраді або її зганьбленні;

3. при порушенні чоловіком подружньої вірності чи нехтуванні нею як дружиною;

4. коли чоловік покидав свій дім виїжджаючи з місцевості.

Якщо чоловік попав у полон, а дружина не мала засобів до існування, то вона мала право вдруге вийти заміж. Але якщо перший чоловік повертається, то на його вимогу вона також поверталась до нього.

Спадкове право.

Спадкування спочатку врегульовували звичаями а потім закон. Протягом тривалого часу у Вавилоні спадкоємцями визначали тільки синів. А дочок покликали до спадкування тільки якщо у спадкоємця не було синів. Діти успадковували майно батьки чи матері порівну – його ділили на відповідну кількість частин. Одружені сини також мали право спадкування. Щодо заміжніх дочок то про їх спадкування у законах нічого не сказано. Але у ст. 183 зазначено, що дочка наложниці, яка при одруженні отримала від батька придане, не брала участі у спадкуванні його майна. Дочка – жриця, яка одержала від батька придане, могла ним користуватись, але якщо це була нерухомість, то продати чи подарувати вона немала права.

Майно раба після його смерті переходило до господаря. Проте якщо раб був вільни або одружений з вільною то їй повертали придане, а все інше майно ділили на половину: одна частина господарю, друга – дружині померлого.

Про іншу форму спадкування – заповіт – в законах Хаммурапі не згадується.

Кримінальне право.

Нормам кримінального права присвячено багато статей в законниках Хаммурапі та інших законів тих часів. Зокрема, в законнику передбачена ціла система злочинів і покарань. Злочини можна поділити на такі групи:

1) проти держави – недонесення про змову, бунт (ст. 109); невиконання військового обов'язку (ст. 28, 33);

2) проти здійснення справедливого правосуддя (ст. 1, 2, 3, 11, 126, 127) зокрема не справедливе звинувачення;

3) проти життя і здоров'я;

4) проти майна – грабунок (с. 22-24); крадіжка звичайна і кваліфікована (ст. 6, 14, 16, 21, 25 та ін.);

5) проти моралі;

6) проти честі і гідності;

7) злочини скоєні через невміле виконання професійного обов'язку(наприклад: лікарня, ветеринара, будівельника та ін.).

Злочини.

Злочини проти особи– життя, здоров'я, честі, гідності. Вбивство – навмисне чи ненавмисне – каралось смертю. Коли дружина вбивала чоловіка, то за це її саджали на палю (ст. 153). У випадку смерті господаря будинку, спричиненого обвалом, карали смертю будівельника (ст. 229); якщо загинув син господаря, то страті підлягав син будівельника (ст.230). Так, якщо лікар-хірург спричинив хворому каліцтво або в результаті операції хворий помер, то йому належало відрізати руку (ст. 218). Коли від операції помирав раб, то лікар відшкодовував його вартість.

За удар по щоці рівного за соціальним станом і походженням винний має заплатити йому штраф, а за такий вчинок, заподіяний особі з вищих соціальних сфер, винний привселюдно одержував 60 ударів канчуком (ст.202). Якщо раб вдарив вільного йому відрізали вухо (ст. 205).

Злочин проти власності. До них відносять посягання на будь-які категорії власності, будь-яке майно – царське, храмове, общинне, приватне. За такі злочини карали з усією безоглядністю і жорстокістю. За крадіжку царського чи храмового майна загрожувала смертна кара (ст.6). За вкрадене майно мушкенума накладали штраф у 10 –ти кратному розмірі. За крадіжку з проломом стіни спійманого злочинця карали смертю біля цього пролому, де його закопували (ст.21). За крадіжку під час пожежі злодія кидали у вогонь (ст.25). Високі штрафи були встановлені за порубку дерев у чужому саді (ст. 59).

Злочини проти сім'ї і моралі.Законник передбачав ряд правопорушень проти сім'ї, моралі, статевих злочинів. Покаранню підлягала подружня зрада (тільки з боку дружини) статеві відносини з близькими родичами, чужоложство, скотоложство. За подружню зраду дружину та її співучасника зв'язували і кидали в воду – топили(ст.129). За зв'язок сина з матір'ю після смерті чоловіка їх обох спалювали, інтимний зв'язок батька з дочкою карали його вигнанням з даної місцевості. Сина, який підняв руку на батька, карали відрубанням руки (ст.195).

ЗАКОНИ ХАМУРАППІ.

(§ 1) Якщо людина клятвено обвинуватила людини, кинувши на нього обвинувачення в убивстві, але не довів його, то обвинувач його повинний бути убитий.

(§ 2) Якщо людина кинула на людину обвинувачення в чаклунстві і не довів цього, то той, на який було кинуте обвинувачення в чаклунстві, повинний піти до Божества Ріки й у Ріку зануритися; якщо Ріка схопить його, його обвинувач зможе забрати його будинок. Якщо ж Ріка очистить цієї людини і він залишиться непошкоджений, тоді той, хто кинув на нього обвинувачення в чаклунстві, повинний бути убитий, а той, хто занурювався в Ріку, може забрати будинок його обвинувача.

(§ 3) Якщо людина виступила в суді для свідчення про злочин і слово, що він сказав, не довів, а ця справа — справа про життя, то людина цей повинна бути убита.

(§ 4) Якщо ж він виступив для свідчення з приводу зерна або срібла, то він повинний нести покарання цієї справи.

(§ 5) Якщо судья66 розібрав справу, виніс рішення і виготовив документ із пресою, а потім рішення своє змінив, то цього суддю варто викрити в зміні рішення, що він ухвалив, і позовну суму, що була в цій справі, він повинний сплатити в дванадцяти кратному розмірі; крім того, у зборах його повинні зігнати з його суддівського крісла, і він не повинний повертатися і засідати разом із суддями в суді .

(§ 6)Якщо людина вкрала майно бога або палацу, то ця людина повинна бути убита; а також той, що прийняв із його рук крадене, повинна бути убита.

(§ 7) Якщо людина купила з рук сина людини або раба людини або срібло, або золото, або раба, або рабиню, або вола, або вівцю, або осла, або ж що б то ні було без свідків або договори або ж прийняв на збереження, то ця людина — злодій, він повинний бути убитий.

(§ 8) Якщо людина вкрала або вола, або вівцю, або осла, або свиню, або ж човен, те, якщо це належить богу або палацу, він повинний заплатити в тридцятикратному розмірі, а якщо це належить мушкенуму, він повинний відшкодувати в десятикратному розмірі. Якщо злодій не має чим сплачувати, він повинний бути убитий .

(§ 9) Якщо людина, у якого щось пропало, виявив свою зниклу річ у руках іншої людини, і той, у чиїх руках була виявлена зникла річ, сказав: «Продавець — де мені її продав, при свідках — де я її купив», а хазяїн зниклої речі сказала: «Я призведу свідків, що знають мою зниклу річ», потім покупець призвів продавця, що продав йому цю річ, і свідків, при котрих він її купив, і хазяїн зниклої речі призвів свідків, що знають його зниклу річ, то судді повинні роздивитися їхню справу, а свідки, перед якими покупка була зроблена, і свідки, що знають зниклу річ, повинні розповісти перед богом те, що вони знають, і тоді продавець — злодій, він повинний бути убитий. Хазяїн зниклої речі може забрати свою зниклу річ, а покупець може взяти з будинку продавця срібло, що він відважив.

(§ 10) Якщо покупець не призвів продавця, що продав йому цю річ, і свідків, перед якими він її купив, а хазяїн зниклої речі призвів свідків, що знають його зниклу річ, тоді покупець — злодій, він повинний бути убитий, а хазяїн зниклої речі може свою зниклу річ забрати.

(§ 11) Якщо хазяїн зниклої речі не призвів свідків, що знають його зниклу річ, то він — брехун, він звів наклеп і повинний бути убитий.

(§ 12) Якщо продавець помер, то покупець може взяти в будинку продавця суму позову цієї справи в п'ятикратному розмірі.

(§ 13) Якщо свідків цієї людини немає поблизу, то судді повинні призначити йому термін до шести місяців, а якщо протягом шести місяців він не призвів своїх свідків, то ця людина — брехун; він повинний нести покарання по цій справі.

(§ 14) Якщо людина вкрала малолітнього сина іншої людини, то він повинний бути убитий.

(§ 15) Якщо людина вивела за міські коміра або палацевого раба, або палацеву рабиню, або раба мушкенума, або рабиню мушкенума, то він повинний бути убитий.

(§ 16) Якщо людина сховала у своєму будинку швидких раба або рабиню, що належать палацу або ж мушкенуму, і не вивів їх на клич провісника, то хазяїн удома повинний бути страчений.

(§ 17) Якщо людина впіймала в степу швидкого раба або рабиню і призвела його до його хазяїна, то хазяїн раба повинний дати йому два сикля срібла.

(§ 18) Якщо цей раб не назвав свого хазяїна, то зловивший повинний призвести його в палац, справа його повинна бути розглянута, а потім його повинні повернути його хазяїну.

(§ 19) Якщо ж зловивший цього раба затримав у своєму будинку, а потім раб був схоплений у його руках, то ця людина повинна бути убита.

(§ 20) Якщо раб утік із рук зловившого його, то ця людина повинна вимовити клятву вo ім'я бога хазяїну раба, і він буде вільно відпущений.

(§ 21) Якщо людина зробила пролам у будинок іншої людини, то перед цим проламом його варто убити.

(§ 22) Якщо людина учинила пограбування і була зловлена, то ця людина повинна бути убита.

(§ 23) Якщо здирник не був схоплений, то пограбована людина може показати перед богом усе своє зникле, а община і староста, на землі і території яких було зроблене пограбування, повинні йому відшкодувати усе його зникле.

(§ 24) Якщо при цьому було загублене життя, то община і староста повинні відважити 1 міну срібла його родичам.

(§ 25) Якщо в будинку людини розгорівся вогонь, а інша людина, що прийшов для гасіння пожежі, підняв свій погляд на добро домохазяїна і взяла добро домохазяїна, то ця людина повинна бути кинута в цей вогонь.

(§ 26) Якщо редум або ж баірум, якому було наказано йти в царський похід, не пішов або найняв найманця і послав його замість себе, то цей редум або баірум повинний бути страчений, а його найманець може забрати його будинок.

(§ 27) Якщо редум або баірум у міцності царя був узятий у полон, і після нього його поле і його сад віддали іншому, і той ніс його службу, то якщо він повернувся і досяг свого поселення, йому повинні повернути його поле і його сад; тільки він самий повинний нести свою службу.

(§ 28) Якщо син редума або баірума, що був узятий у полон у міцності царя, у стані нести службу, то поле і сад повинні бути віддані йому, нехай несе службу свого батька.

(§ 29) Якщо син його малий і він не в змозі нести службу свого батька, то третя частина поля і саду повинні бути віддані його матері, і нехай його мати ростить його.

(§ 30) Якщо або редум, або баірум через справи служби кинув своє поле, свій сад і свій будинок і пішов, а після нього інший прийняв його поле, його сад і його будинок і протягом трьох років ніс його службу, то якщо він повернеться і зажадає своє поле, свій сад і свій будинок, вони не повинні бути йому дані: тільки той, що прийняв їх і ніс його службу, може нести її і надалі.

(§ 31) Якщо він пішов тільки на один рік, потім він повернувся, то йому повинні бути віддані його поле, його сад і його будинок; нехай він самий несе свою службу.

(§ 32) Якщо тамкар викупив редума або баірума, викраденого в полон при поході царя, і доставив його в його поселення, то якщо в його будинку є засоби для викупу, він самий повинний себе викупити; якщо в його будинку немає засобів для викупу, він повинний бути викуплений храмом свого поселення; якщо в храмі його поселення немає засобів для викупу, його повинний викупити палац; його поле, його сад і його будинок не можуть бути віддані за викуп.

(§ 33) Якщо сотник або десятник узяв людини, не підлягаючому призову, або ж він прийняв для царського походу найманця і послав його в якості заміни, то цей сотник або десятник повинний бути убитий.

(§ 34) Якщо сотник або десятник забрав добро редума, пригнобив редума, віддав редума в найми, зрадив редума сильному в суді або забрав подарунок, котрий цар дав редуму, то цей сотник або десятник повинний бути убитий.

(§ 35) Якщо людина купила з рук редума волів або овець, яких цар дав редуму, то він утрачає своє срібло.

(§ 36) Поле, будинок і сад, що належать редуму, баіруму або несучому подати, не можуть бути продані за срібло.

(§ 37) Якщо людина купила поле, сад або будинок, що належать редуму, баіруму або несучому подати, то його документ повинний бути розбитий, а своє срібло він утрачає; поле ж, сад або будинок він зобов'язаний повернути їхньому старому власнику.

(§ 38) Редум, баірум і несучий подати не може відписати своїй дружині або дочка нічого з поля, саду або вдома, що входять до складу його ілька, а також не може віддавати їх за свою боргову розписку.

(§ 39) З поля, саду і вдома, що він купував і одержував, він може відписати своїй дружині або своя дочка, а також віддавати за свою боргову розписку.

(§ 40) Надитум, тамкар і несучу іншу службу може продавати за срібло своє поле, свій сад і свій будинок; покупець. же повинний буде нести службу за поле, сад і будинок, що він купує.

(§ 41) Якщо людина обміняла поле, сад і будинок, що належать редуму, баіруму або несучому подати і дав приплату, то редум, баірум або несучий подати повертається до свого поля, своєму саду і своєму будинку, а приплату, що була йому дана, він бере собі.

(§ 42) Якщо людина орендувала поле для опрацювання і не виростила на поле зерна, то його варто обвинуватити в невиконанні необхідної роботи на поле, а потім він повинний буде віддати хазяїну поля зерно відповідно до врожаю його сусід.

(§ 43) Якщо він зовсім не опрацював поле, а закидав його, то він повинний віддати власнику поля зерно відповідно до врожаю в його сусід, а поле, що він закидав, він повинний розбити, зорати, зборонити і потім повернути хазяїну поля.

(§ 44) Якщо людина орендувала на трьох року перелогову землю для ріллі, але він був нерадив і не розорав поле, то на четвертому році він повинний зорати, просапати і зборонити, а потім повернути власнику поля; крім того, він повинний відміряти по 10 гурів зерна за кожний бур поля.

(§ 45) Якщо людина віддала своє поле орачу за орендну плату й одержала орендну плату за своє поле, а потім Адад побив поле або ж повіддя віднесло врожай, то збиток — на орачі.

(§ 46) Якщо він не одержав орендну плату за своє поле, то чи віддав він поле з половини або з третьої частки врожаю, поділити зерно, що буде зібрано на поле, у відповідності (?) з умовами договору.

(§ 47) Якщо орач, оскільки він у перший рік оренди не виправдав навіть своїх витрат, сказав: «Поле я знову опрацюю», то хазяїн поля не повинний заперечувати; тільки цей орач може опрацювати його поле, а при жнивах він візьме зерно відповідно до своїх зобов'язань.

(§ 48) Якщо людина має на собі процентний борг, а Адад побив поле, або повіддя віднесло врожай, або ж через безводдя зерно не з'явилося на поле, то цього року він не зобов'язаний повернути зерно своєму позикодавцю; він може переписати свою табличку і відсотки за цей рік не сплачувати.

(§ 49) Якщо людина взяла в тамкара срібло і віддала тамкару оброблюване зернове або сезамове поле, сказавши йому: «Поле опрацюй і зерно або ж сезам, що будуть, збери і візьми», то якщо землепашец106 виростить на поле зерно або сезам, тільки хазяїн поля повинний забрати зерно або сезам, що будуть на поле; а тамкару він повинний віддати зерно за його срібло, що він у нього взяв, із відсотками. Він також повинний відшкодувати тамкару витрати по опрацюванню поля.

(§ 50) Якщо він віддав оброблене зернове поле або ж оброблене сезамове поле, то тільки хазяїн поля може забрати зерно або сезам, що будуть на полі, а тамкару він повинний повернути срібло з його відсотками.

(§ 51) Якщо він не має срібла для повернення, то він може віддати тамкару зерно або сезам відповідно його сріблу з відсотками, що він взяв у тамкара, відповідно до царського статуту.

(§ 52) Якщо орач не виростив на полі зерна або сезаму, то його зобов'язання не повинні бути змінені.

(§ 53) Якщо людина була безпорадна у відношенні зміцнення греблі, що на його землі, не зміцнив свою греблю, і в його греблі утворився пролом, і вода затопила поле сусіда, то людина, у чиїй греблі утворився пролом, повинний відшкодувати зерно, що він погубив.

(§ 54) Якщо він не в змозі відшкодувати зерно, то його самого і його майно повинні продати за срібло, а власники поляж, зерно яких вода затопила, повинна розділити це срібло між собою.

(§ 55) Якщо людина відчинила свій арик для зрошення, але був безпорадний, і вода затопила поле сусід його, то він повинний відміряти зерно відповідно до врожаю його сусід.

(§ 56) Якщо людина відчинила воду, і вода затопила роботу, зроблену на поле його сусіди, то він повинний відміряти по 10 гурів зерна за кожний бур площі.

(§ 57) Якщо пастух не спитав згоди в хазяїна поля для згодовування трави вівцям, а згодував поле вівцям без дозволу хазяїна поля, то хазяїн поля може стиснути своє поле, а пастух, що без дозволу хазяїна поля згодував поле вівцям, поверх того повинний віддати хазяїну поля по 20 гурів зерна за кожний бур площі.

(§ 58) Якщо пастух після того, як вівці піднялися з луки і знак закінчення пасіння була вивішена на міських коміра, пустив овець на поле і згодував поле вівцям, то пастух повинний охороняти поле, що він згодував, і під час жнив він повинний відміряти хазяїну поля по 60 гурів зерна за кожний бур площі.

(§ 59) Якщо людина зрубала дерево в саді людини без знана хазяїна саду, то він повинний відважити 1/2 міни срібла.

(§ 60) Якщо людина віддала поле садівнику для насадження саду і садівник насадив сад, то чотири роки він повинний сад ростити. а на п'ятому році хазяїн саду і садівник розділять сад порівну; хазяїн саду може свою частку вибрати і взяти.

(§ 61) Якщо садівник не закінчив насадження саду на поле і лишив пустище, то пустище повинні йому включити до складу його частки.

(§ 62) Якщо на поле, що йому було дано, він не насадив саду, те, якщо це оброблювана земля, садівник повинний відміряти хазяїну поля прибуток від поля за роки, у які воно було закинуто, як його сусіди, а на поле він повинний зробити роботи і потім повернути хазяїну поля.

(§ 63) Якщо це перелогова земля, то він повинний зробити роботу на поле і повернути його хазяїну поля, а. за один рік він повинний відміряти по 10 гурів зерна за кожний бур площі.

(§ 64) Якщо людина віддала садівнику свій сад для оброблення, то садівник, поки він тримає сад, повинна з прибутку віддавати хазяїну саду 2/3, а він може взяти 1/3.

(§ 65) Якщо садівник сад не обробляв і скоротив прибуток, то садівник повинний відміряти прибуток від саду, як його сусіди.

(§ 66) Якщо людина взяла гроші в тамкара і тамкар цей притискає його, а йому нечем заплатити борг, і він віддав тамкару свій сад після запилення і сказав йому: «Фініки, скільки їх буде в саді, ти забереш за своє срібло», то тамкар не повинний погодитися; тільки хазяїн саду повинний забрати фініки, скільки їх буде в саді, і срібло з його відсотками, відповідно до його документа, він повинний сплатити тамкару, а інші фініки, що будуть у саді, повинний забрати тільки хазяїн саду.

…

(§ 71) Якщо він людина віддає зерно, срібло або інше добро за будинок повинності, що належить будинку його сусіди, що він купив, то усе, що він віддав, він утрачає, а будинок він повинний повернути його хазяїну. Якщо ж це не будинок повинності, то він може його купити: за цей будинок він може віддавати зерно, срібло або інше добро.

…

(§ 73) Якщо… мешканець цілком заплатив хазяїну вдома орендну плату за рік, а хазяїн удома наказав мешканцю виїхати до витікання його повного терміна, то тому що хазяїн удома виселив із свого будинку мешканця до повного витікання його терміна, срібло, що мешканець дав йому, він утрачає.

…

(§ 88) Якщо тамкар дав зерно як процентний борг, то він може взяти за один гур 1/5 зерна як відсотки, якщо він дав срібло як процентний борг, то за один сикль срібла він може взяти 1/б сикля і 5 ше як відсотки.

(§ 89) Якщо людина, що взяла в борг під відсотки, не має срібла для повернення боргу, а має тільки зерно, те, наслідуючи царському уставу111, тамкар повинний взяти в якості відсотка 100 ка на 1 гур одним зерном.

(§ 90) Якщо тамкар відмовиться і перевищить відсоток у 100 ка зерна на 1 гур або сріблом 1/6 сикля і 6 ше на 1 сикль і стягне підвищений відсоток, то він втрачає усе, що дав у борг.

…

(§ 93) (Якщо тамкар, що дав у борг під відсотки і получивший частину суми боргу зерном, відповідно до того), скільки він узяв, не зазначив зменшення боргу і не написав додаткового документа, або додав відсотки до основної суми боргу, то цей тамкар повинний повернути подвійну кількість зерна, отриманого ім.

(§ 94) Якщо тамкар дав у борг під відсотки зерно або срібло, і, коли він давав у борг, він дав срібло малою гирею і зерно малою мірою, а коли одержав тому борг, він прийняв срібло великою гирею і зерно великою мірою, то цей тамкар втрачає усе, що він дав у борг.

(§ 95) Якщо тамкар дав хліб або срібло в борг під відсотки без державного контролера, то він утрачає, що дав.

(§ 96) Якщо людина взяла в тамкара зерно або срібло і не має зерна або срібла, щоб повернути, а має тільки інше рухоме майно, то усе, що він має у своїх руках, він може віддати своєму тамкару, як тільки він це принесе при свідках; тамкар не може відмовлятися, він повинний прийняти.

…

(§ 99) Якщо людина дала людині срібло в порядку «товариства», то прибуток і збиток, що будуть, вони повинні порівну поділити перед богом.

(§ 100) Якщо тамкар дав шамаллуму срібло для продажу і покупки і послав його в торгову подорож, а шамаллум у шляху срібло витрачав, то якщо там, куди він відправлявся, він дістав прибуток, він повинний порахувати відсотки на все срібло, скільки він узяв, і дні його вони повинні порахувати, а потім він повинний сплатити своєму тамкару.

(§ 101) Якщо там, куди він відправлявся, він не одержав прибутку, то срібло, що він узяв, шамаллум повинний подвоїти і віддати тамкару.

(§ 102) Якщо тамкар дав срібло шамаллуму без відсотків, а там, куди він направився, він поніс збиток, то він повинний повернути тамкару тільки капітал.

(§ 103) Якщо при його просуванні в шляху ворог змусив його віддати усе, що він ніс, то шамаллум повинний вимовити божественну клятву, і він вільний.

(§ 104) Якщо тамкар дав шамаллуму для продажу зерно, шерсть, олія або всяке інше добро, то шамаллум повинний порахувати срібло і повернути тамкару; шамаллум повинний одержати документ із пресою на срібло, которон він дав тамкару.

(§ 105) Ecли шамаллум був небрежен і не одержав документ із пресою на срібло, що він дав тамкару, то срібло без документа до рахунку не буде прилічено.

(§ 106) Якщо шамаллум взяв у тамкара срібло, а потім сперечається зі своїм тамкаром, то цей тамкар може перед богом і свідками обвинувати шамаллума в узятті срібла, і шамаллум повинний віддати тамкару все срібло, скільки він узяв, у триразовому розмірі.

(§ 107) Якщо тамкар довірив шамаллуму, а шамаллум повернув своєму тамкару усе, що тамкар дав йому, але тамкар заперечив усе, що шамаллум дав йому, то цей шамаллум може обвинуватити тамкара перед богом і свідками, і тамкар, тому що він із своїм шамаллумом сперечався, повинний віддати шамаллуму усе, що він одержав від нього, у шестиразовому розмірі.

(§ 108) Якщо шинкарка не приймала зерно в якості плати за сикеру або приймала срібло великою гирею, або зменшувала відношення вартості сикери до зерна, то цю шинкарку повинно викрити і кинути її у воду.

(§ 109) Якщо шинкарка, у будинку якої збиралися злочинці, не схопила цих злочинців і не призвела їх у палац до влади, то ця шинкарка повинна бути убита.

(§ 110) Якщо надитум або энтум, що не живе в оселі, відчинить шинок або заради сикери ввійшла в шинок, то цю повноправну жінку повинні спалити.

(§ 111) Якщо шинкарка дала в борг 60 ка пива, то під час збору врожаю вона може одержати 50 ка зерна.

(§ 112) Якщо людина, знаходячись у шляху, дав людині cеребро, золото, дорогоцінні камені або інше майно, що в нього на руках, і послав його для доставки на місце, а ця людина усе, що було послано з ним, там, куди було послано, не віддав, а забрав собі, то хазяїн посилки може обвинуватити цієї людини в тому, що той не віддав усього, що було послано с ним, і ця людина повинна буде віддати хазяїну посилки усе, що йому було дано, у п'ятикратному розмірі.

(§ 113) Якщо людина мала за іншою людиною зерно або срібло і він узяв зерно з комори або з гумна без згоди хазяїна зерна, то цієї людини повинно обвинуватити в узятті зерна з комори або з гумна без згоди хазяїна зерна, і скільки він узяв зерна, він зобов'язаний повернути, а усе, що він дав у борг, пропаде.

(§ 114) Якщо людина не мала за іншою людиною зерна або срібла, а його заручника взяв у заставу, то за один заручник він повинний відважити 1/3 міни срібла.

(§ 115) Якщо людина мала за іншою людиною зерно або срібло і його заручник взяв у заставу, а заручник помер у будинку свого заставоутримувача природною смертю, то по цій справі не може бути відшкодування.

(§ 116) Якщо заручник помер у будинку заставоутримувача-позикодавця від побоїв або дурного обертання, то хазяїн заручника може обвинуватити свого тамкара, і, якщо це хто-небудь із повноправних людей, повинні страчувати сина позикодавця, а якщо це раб людини, позикодавець повинний відважити 1/3 міни срібла, а усе, що він дав у борг, він утрачає.

(§ 117) Якщо борг здолав людини і він продав за срібло свою дружину, свого сина і свою дочку або віддав їх у кабалу, то три роки вони повинні обслуговувати будинок їхнього покупця або їхній закабалителя, у четвертому році їм повинна бути надана свобода.

(§ 118) Якщо раба або ж рабиню він віддав у кабалу, то тамкар може передати їх далі, продати їх за срібло і не повинний бути оспорюємо по позові.

(§ 119) Якщо борг здолав людини і він продав за срібло свою рабиню, що родила йому дітей, то срібло, що тамкар відважив, хазяїн рабині може відважити йому і викупити свою рабиню.

(§ 120) Якщо людина зсипала своє зерно в будинку іншої людини для збереження, а в коморі відбулася пропажа, або ж хазяїн удома відчинив комору і взяла зерно, або ж він зовсім заперечив, що зерно було зсипано в його будинку, то хазяїн зерна може перед богом заприсягтися щодо свого зерна, і хазяїн удома повинний буде подвоїти кількість зерна, що він узяв, і віддати хазяїну зерна.

(§ 121) Якщо людина зсипала зерно в будинку іншої людини, то за кожний гур зерна він повинний сплачувати 5 ка зерна в рік як орендну плату за зсипання.

(§ 122) Якщо людина захоче віддати на збереження іншій людині срібло, золото або що б то ні било135, то усе, скільки він хоче віддати, він повинний показати свідкам і укласти договір, потім тільки він може віддати на збереження.

(§ 123) Якщо він дав на збереження без свідків і договори, а там, куди він віддав на збереження, це заперечать, то по такій справі не може бути відшкодування.

(§ 124) Якщо людина дала на збереження іншій людині срібло, золото або що б то ні була при свідках, а потім він це заперечить, то цієї людини повинна викрити, і усе, що він заперечив, він повинний подвоїти і віддати.

(§ 125) Якщо людина віддала свою річ на збереження, а там, куди він віддав, його річ пропала разом із речами домохазяїна, або через підкоп, або через пролам, то домохазяїн, що був небрежен і загубив річ, що йому дали, повинні її заповнити, а потім відшкодувати хазяїну майна; домохазяїн може розшукувати свої речі і забрати у свого злодія.

(§ 126) Якщо людина, у якого нічого не пропало, сказав: «Щось моє пропало», і змусить зібратися свій квартал, то його квартал повинний його обвинуватити перед богом у тому, що нічого його не пропало, і усе, що він потребував, він повинний подвоїти і віддати своєму кварталу.

(§ 127) Якщо людина зазначила пальцем на энтум або дружину іншого человека139, але не обвинував її, то цієї людини повинно побити перед суддями і половину його голови повинно оббрити.

(§ 128) Якщо людина взяла дружину і не уклала з ній договори, то ця жінка — не дружина.

(§ 129) Якщо дружина людини була схоплена лежачої з іншим чоловіком, то їх повинно зв'язати і кинути у воду. Якщо хазяїн дружини пощадить свою дружину, то і цар пощадить свого раба.

(§ 130) Якщо людина насильно опанувала жінкою іншої людини, що ще не пізнала чоловіка і яка ще мешкала в будинку свого батька, і "возлежал" на її лоні, і його схопили, то ця людина повинна бути убита, а жінка повинна бути виправдана.

(§ 131) Якщо дружину людини її чоловік обвинуватить, але вона не була схоплена при лежанні з іншим чоловіком, то вона може вимовити клятву богом і повернутися у свій будинок.

(§ 132) Якщо на дружину людини був простягнений палець але приводові іншого чоловіка, але вона не була схоплена при лежанні з іншим чоловіком, то заради свого чоловіка вона повинна зануритися в ріку.

(§ 133) Якщо людина була узята в полон, а в його будинку є їжа, то його дружина повинна до звільнення чоловіка берегти своє тіло, у будинок іншого вона не повинна вступити. Якщо ця жінка не берегла своє тіло і ввійшла в будинок іншого, то цю жінку повинні обвинуватити і кинути її у воду.

(§ 134) Якщо людина була узята в полон, а в його будинку немає їжі, і його дружина вступить у будинок іншого, то ця жінка не має провини.

(§ 135) Якщо людина була узята в полон, а в будинку його немає їжі, і до його повернення його дружина вступила в будинок іншого і родила дітей, а потім її чоловік повернувся і досяг свого поселення, то ця жінка повинна повернутися до свого чоловіка, а діти повинні йти за своїми батьками.

(§ 136) Якщо людина кинула своє поселення й утекла, і після нього його дружина вступила в будинок іншого, то якщо ця людина повернулася і захотіла узяти свою дружину, то тому що він знехтував своє поселення й утік, дружина втікача не повинна повернутися до свого чоловіка.

(§ 137) Якщо людина захоче лишити шугетум, що родила йому дітей, або ж надитум, що дала йому дітей, то цій жінці повинні повернути її придане, а також їй повинні дати половину поля, саду і майна, і нехай вона ростить своїх дітей; після того, як вона виростить своїх дітей, їй повинні дати, як одному спадкоємцю, частку у всьому, що було дано її дітям, а потім чоловік, що їй сподобався, може взяти її заміж.

(§ 138) Якщо людина захоче лишити свою жінку, що не родила йому дітей, то він повинний дати срібло, рівне її викупу, а також відновити їй придане, що вона принесла з будинку свого батька, а потім він зможе її лишити.

(§ 139) Якщо викупу не було, то він повинний дати їй одну міну срібла за залишення.

(§ 140) Якщо він мушкенум, то він повинний дати їй 1/2 міни срібла.

(§ 141) Якщо дружина людини, що мешкає в будинку людини, захоче піти і почне вздорити, розоряти свій будинок і принижувати свого чоловіка, то її повинні обвинуватити, і, якщо її чоловік сказав: «Я її лишу»,- він може її лишити і нічого їй не дати із собою за залишення її. Якщо її чоловік сказав: «Я її не лишу», то її чоловік може взяти в дружини іншу жінку, а ця жінка повинна жити в будинку свого чоловіка як рабиня.

(§ 142) Якщо жінка зненавиділа свого чоловіка і сказала: «Не бери мене», то справа її повинна бути розглянута в її кварталі, і, якщо вона гріху не учинила, а її чоловік гуляв і дуже її принижував, то ця жінка не має провини: вона може забрати своє придане і піти в будинок свого батька.

(§ 143) Якщо вона була гулящої, будинок свій розоряла й принижувала свого чоловіка, цю жінку повинні кинути у воду.

(§ 144) Якщо людина взяла в дружини марну жінку, і ця марна жінка дала своєму чоловіку рабиню і дала йому мати синів, а ця людина захоче взяти собі наложницю, то цій людині не повинні розв'язати, він не може взяти собі наложницю.

(§ 145) Якщо людина взяла в дружини марну жінку, а вона не дала йому мати сина і він захоче взяти собі наложницю, то ця людина може взяти собі наложницю і ввести її у свій будинок, але ця наложниця не повинна рівнятися з марною дружиною.

(§ 146) Якщо людина взяла в дружини марну жінку, а вона дала своєму чоловіку рабиню і та родила синів, а потім ця рабиня стала рівняти себе зі своєю пані, те, тому що вона родила синів, її пані не повинні продавати її за срібло, вона може накласти на її рабський знак і прирахувати її до рабинь.

(§ 147) Якщо вона синів не родила, її пані може продати її за срібло.

(§ 148) Якщо людина взяла дружину, а її осягнула проказа (?), і він захоче взяти іншу, то він може взяти, але свою дружину, що осягнула проказа (?), він не повинний покинути, вона може жити в його будинку, що він побудував, і, поки вона жива, він повинний її містити.

(§ 149) Якщо ця жінка не згодна жити в будинку свого чоловіка, то він повинний відшкодувати їй її придане, що вона принесла з будинку свого батька, і вона може піти.

(§ 150) Якщо людина подарувала своїй дружині поле, сад, будинок або майно і дала їй документ із пресою, то після смерті її чоловіка її сини не можуть пред'являти їй позову, а мати те, що залишиться після її, може віддати своєму сину, що вона любить; брату вона не повинна віддавати.

(§ 151) Якщо жінка, що живе в будинку людини, зобов'язала свого чоловіка і змусила його видати документ про те, що кредитор її чоловіка не схопить її, те, якщо ця людина мала на собі процентний борг до того, як він взяв у дружини цю жінку, його кредитор не може схопити його дружину; а якщо ця жінка мала на собі процентний борг до того, як вона вступила в будинок людини, її кредитор не може схопити її чоловіка.

(§ 152) Якщо після того, як ця жінка вступила в будинок людини, на них з'явився відсотоковий борг, то обидва вони повинні відповідати тамкару.

(§ 153) Якщо дружина людини дозволила убити свого чоловіка заради іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на кіл.

(§ 154) Якщо людина пізнала свою дочку, то його повинні вигнати з його общини.

(§ 155) Якщо людина вибрала своєму сину наречену, і його син пізнав її, а потім він самий возлежав на її лоні, і його схопили, то цієї людини повинні зв'язати і кинути його у воду.

(§ 156) Якщо людина вибрала своєму сину наречену, і його син ще не пізнав її, а він самий возлежав на її лоні, то він повинний відважити їй 1/2 міни срібла і відшкодувати усе, що вона принесла з будинку свого батька, а потім її може взяти в дружини чоловік, що їй по серцю.

(§ 157) Якщо людина возлежав на лоні своєї матері після смерті батька, то їх обох повинна спалити.

(§ 158) Якщо людина після смерті свого батька була схоплена на лоні своєї мачухи, що родила дітей, то ця людина повинна бути вигнана з будинку батька.

(§ 159) Якщо людина, що послав у будинок свого тестя шлюбне пожертвування і віддала викуп, задивився на іншу жінку і сказав своєму тесту: «Я не візьму в дружини твою дочку», то батько дочка може забрати усе, що йому було принесено.

(§ 160) Якщо людина послала в будинок тестя шлюбне пожертвування і віддала викуп, а потім батько дочка сказала: «Я не віддам тобі свою дочку», то усе, скільки йому було принесено, він повинний подвоїти і повернути.

(§ 161) Якщо людина послала в будинок свого тестя шлюбне пожертвування і віддала викуп, а потім рівний йому по положенню перевершив його дарунками, і тест сказав хазяїну дружини: «Ти не бери мою дочку», то усе, скільки йому було принесено, він повинний подвоїти і повернути хазяїну дружини, а рівний йому не повинний взяти в дружини його дружину.

(§ 162) Якщо людина взяла дружину і вона родила йому синів, а потім ця жінка померла, то з приводу її приданого її батько не може пред'являти позову; її придане належить тільки її синам.

(§ 163) Якщо людина взяла дружину, а вона не дала йому мати синів і ця жінка померла, то якщо викуп, що ця людина принесла в будинок свого тестя, його тест йому повернув, її чоловік не може пред'являти позову з приводу приданого цієї жінки; її придане належить тільки будинку її батька.

(§ 164) Якщо його тест не повернув йому викупу, то з її приданого він може відняти стільки, скільки складав її викуп, а потім він повинний повернути її придане в будинок її батька.

(§ 165) Якщо людина подарувала своєму спадкоємцю, що він любить, поле, сад і будинок і написав йому документ із пресою, то коли брати будуть ділитися після того як батько помре, подарунок, котрий батько дав йому, він може забрати, а поверх того, вони повинні поділитися порівну майном, що в будинку їхнього батька.

(§ 166) Якщо людина взяла дружин для синів, яких він мав, а малолітньому сину він дружину не взяла, то коли брати будуть ділитися після того як батько помре, із майна, що в будинку їхнього батька, вони повинні визначити своєму малолітньому брату, що не взяв собі дружину, срібло для викупу, понад його частку, і дати йому можливість узяти собі дружину.

(§ 167) Якщо людина взяла дружину, і вона родила йому сина, а потім ця жінка померла, і після її він взяв у дружини іншу жінку, і вона родила синів, то після того як батько помре, сини не повинні ділитися по своїх матерях, вони можуть забрати тільки придане своїх матерів, а майно, що в будинку їхнього батька, вони повинні поділяти порівну.

(§ 168) Якщо людина захотіла відкинути свого сина і сказала суддям: «Я відкину свого сина», то судді повинні роздивитися його справу, і якщо син не завдав батьку ніякої образи, за яким покладається відкинути від спадщини, батько не може відкинути свого сина від спадщини.

(§ 169) Якщо він завдав своєму батьку тяжку образу, за яким покладається відкинути від спадщини, то в перший разом вони судді повинні відвести його наміру; якщо ж він дворазово завдав тяжку образу, то батько може відкинути свого сина від спадщини.

(§ 170) Якщо людині його чоловіка родила синів і його рабиня родила йому синів і батько при житті своєї сказав синам, яких йому родила рабиня: «Мої сини», і він їх зарахував до синів чоловіка, то після того, як батько помре, сини чоловіки і сини рабині повинні порівну поділитися майном у будинку їхнього батька; при поділі спадкоємець, син чоловіки, може вибрати свою частку і взяти.

(§ 171) А якщо батько при своєму житті не сказав синам, яких йому родила рабиня: «Мої сини», то після того, як батько помре, сини рабині не повинні поділяти майно, що в будинку їхнього батька разом є синами чоловіки, але рабині і її синам повинна бути надана свобода, і сини чоловіки не можуть пред'являти позову до синів рабині щодо рабства. Чоловіка може забрати своє придане і дарунок, що її чоловік їй подарував і записав їй у документі, і жити в житло свого чоловіка. Поки вона жива, вона може цим користуватися, але за срібло не може продати. Після її смерті це належить тільки її синам.

(§ 172) Якщо її чоловік не подарував їй дарунка, то повинні відновити їй її придане, і з майна будинку свого чоловіка вона може одержати частку, як один спадкоємець. Якщо її сини стануть її пригноблювати заради того, щоб вигнати її з будинку, то судді повинні роздивитися її справу і накласти кару на синів, а ця жінка не зобов'язана піти з будинку свого чоловіка. Якщо ж ця жінка захоче піти, то дарунок, що її чоловік подарував їй, вона повинна лишити синам своїм, а придане будинку свого батька вона може забрати, і чоловік, що їй по серцю, може взяти її в дружини.

(§ 173) Якщо ця жінка там, куди вона вступила до нового чоловіка, родила синів своєму такому чоловіку, а потім ця жінка померла, то її придане повинні поділити старі і такі сини.

(§ 174) Якщо своєму такому чоловіку вона не родила синів, то її придане можуть забрати тільки сини її першого чоловіка.

(§ 175) Якщо або палацевому рабі, або ж раб мушкенума взяв у дружини дочка повноправної людини і вона родила синовей, то хазяїн раба не може пред'явити позову до синовьям дочки повноправної людини щодо рабства.

(§ 176) А якщо палацевий раб або ж раб мушкенума взяв у дружини дочка повноправної людини і, коли він узяв її, вона вступила в будинок палацевого раба або ж раба мушкенума разом із приданим будинку свого батька, а після того, як вони з'єдналися, вони побудували будинок і набули добра, і потім або палацевий раб, або ж раб мушкенума помер, то дочку повноправної людини може забрати своє придане, а усе, що вона і її чоловік придбали після того як вони з'єдналися, повинні поділити навпіл, і половину може забрати хазяїн раба, половину може забрати дочку повноправної людини для своїх синів. Якщо дочка повноправної людини не мала приданого, то усе, що вона і її чоловік придбали після того як вони з'єдналися, повинні поділити навпіл, і половину може забрати хазяїн раба, половину може забрати дочку повноправної людини для своїх синів.

(§ 177) Якщо вдова, сини якої ще малі, захоче вступити в будинок другого чоловіка, то без знана судів вона не повинна вступити. Коли вона буде вступати в будинок другого чоловіка, судді повинні роздивитися справи вдома її старого чоловіка, і будинок її старого чоловіка вони повинні передати такому чоловіку і цій жінці, а також змусити їх виготовити документ. Нехай вони беруть будинок і ростять малят. Продавати посуд за срібло вони не можуть. Покупець, що купує посуд синів удови, утрачає своє срібло і зобов'язаний повернути майно його хазяїну.

(§ 178) Якщо жриці энтум, надитум або ж зікрум , котрої її батько дав придане і написав їй документ, у документі, що він їй написав, він не записав, щоб після її смерті віддавати що залишиться куди їй завгодно, і не дозволив їй чинити бажане, то після того, як батько помре, її поле і її сад можуть забрати її брати і по розмірі її частки вони повинні давати їй видача зерном, олією і шерстю і задовольняти її серце. Якщо ж брати не дали їй видача зерном, олією і шерстю по розмірі її частки і не задовольнили її серця, то вона може віддати своє поле і свій сад землепашцу, що їй угоден, і її землепашец буде її містити. Полем, садом і всім, що батько її дав їй, вона може користуватися, поки жива, але вона не може продати це за срібло і задовольнити вимоги іншої людини, її спадкова частка належить тільки її братам.

(§ 179) Якщо жриці энтум, надитум або ж зікрум , котрої її батько дав придане і написав їй документ із пресою, у написаному для неї документі він записав, щоб після її смерті віддавати що залишиться куди їй завгодно, і дозволив їй чинити бажане, то після того, як батько помре, вона може віддати те, що після її залишиться, куди їй завгодно, її брати не можуть подавати проти її позову.

(§ 180) Якщо батько не дав приданого своя дочка — живучої в оселі надитум або ж зікрум , то після того, як батько помре, вона повинна одержати частку в майні, що в будинку її батька, як один спадкоємець і може користуватися нею поки жива; після її смерті це належить тільки її братам.

(§ 181) Якщо батько присвятив богу надитум, кадиштум або ж кульмашитум і не дав їй приданого, то після того як батько помре, вона повинна одержати з майна, що в будинку її батька, 1/3 своєї спадкової частки і може нею користуватися, поки жива; після її смерті це належить тільки її братам.

(§ 182) Якщо батько не дав приданого своя дочка — надитум бога Мардука Вавілонського і документа з пресою не написав їй, то після того, як батько помре, вона може одержати разом із своїми братами 1/3 своєї спадкової частки, а повинність вона не зобов'язана нести; надитум бога Мардука може віддати те, що після її залишиться, куди вона захоче.

(§ 183) Якщо батько дав придане своя дочка, що побувала наложницей-шугетум, видав її заміж і написав їй документ із пресою, то після того, як батько помре, вона не повинна взяти участь у поділі майна, що в будинку її батька.

(§ 184) Якщо людина не дала приданого своя дочка, що побувала наложницей-шугетум і не видала її заміж, то після того як батько помре, її брати повинні дати їй придане відповідно до надбання, що в будинку батька, і видати її заміж.

(§ 185) Якщо людина взяла в усиновлення малолітнього, що знаходилося в нехтуванні, і виростив його, то цей вихованець не може вимагатись обернено по позові.

(§ 186) Якщо людина взяла в усиновлення малолітнього, а коли він його уже взяв, той дізнається свого батька і своєї матері, то цей вихованець може повернутися в будинок свого рідного батька.

(§ 187) Приймальний син палацевого євнуха або ж приймального сина зікрум не може вимагатись обернено по позові.

(§ 188) Якщо ремісник узяв малолітнього для виховання і передав йому своє ремесло, то приймак не може вимагатися обернено по позові.

(§ 189) Якщо він не передав йому свого ремесла, то цей вихованець може повернутися в будинок свого рідного батька.

(§ 190) Якщо людина не зарахувала до своїм синам малолітнього, котрого він взяв в усиновлення і якого він виростив, то цей вихованець може повернутися в будинок свого рідного батька.

(§ 191) Якщо людина, що взяв в усиновлення малолітнього і котрий виростила його, а той працював у його будинку, потім завів рідних дітей і побажав відкинути вихованця, то цей приймальний син не повинний піти голіруч; приймальний батько, що виховав його, повинний йому дати зі свого рухомого майна 1/3 його спадкової частки, і потім той повинний буде піти; із поля, саду і удома він може йому нічого не дати.

(§ 192) Якщо приймальний син євнуха або ж приймального сина зікрум сказав батьку, що виховав його, і матері, що виховала його: «Ти не мій батько, ти не моя мати», то йому повинні відрізати мову.

(§ 193) Якщо приймальний син євнуха або ж приймального сина зікрум дізнався будинок свого рідного батька і зненавидів приймального батька, що виховав його, і приймальна мати, що виховала його, і пішов у будинок рідного батька, то йому повинні вирвати око.

(§ 194) Якщо людина віддала свого сина годувальниці, а цей син помер на руках у годувальниці, і годувальниця без згоди його батька і його матері підмінила його іншим, то її повинна обвинуватити, і, тому що вона без згоди його батька і його матері підмінила дитини, їй повинні відрізати груди.

(§ 195) Якщо син ударив свого батька, то йому повинні відрубати руку…

(§ 196) Якщо людина виколола око сину людини, то повинні виколоти йому око.

(§ 197) Якщо він переломив кістку людині, то повинні переломить йому кістка.

(§ 198) Якщо він виколов око мушкенуму або переломив кістку мушкенуму, то він повинний відважити 1 міну срібла.

(§ 199) Якщо він виколов око рабу людини або ж переломив кістку рабу людини, то він повинний відважити половину його покупної ціни.

(§ 200) Якщо людина вибила зуб людині, рівному йому, то повинні йому вибити зуб.

(§ 201) Якщо він вибив зуб мушкенуму, то він повинний відважити 1/3 міни срібла.

(§ 202) Якщо людина вдарила по щоці людини вищого по положенню, чим він самий, то він повинний бути побитий на зборах воловим батогом . 60 разів.

(§ 203) Якщо син людини вдарила по щоці сина людини, рівного йому, то він повинний відважити 1 міну срібла.

(§ 204) Якщо мушкенум ударив по щоці мушкенума, то він повинний відважити 10 сиклей срібла.

(§ 205) Якщо раб людини вдарила по щоці сина людини, то йому повинні відрізати вухо.

(§ 206) Якщо людина сильно вдарила людини в бійці і завдала йому рану, то ця людина повинна заприсягтися: «Ненавмисно я вдарив», — і оплачувати лікаря.

(§ 207) Якщо той помер від його побиття, то винний повинний заприсягтися, і, якщо мертвий — син людини, винний повинний відважити 1/2 міни срібла.

(§ 208) Якщо мертвий — син мушкенума, то винний повинний відважити 1/3 міни срібла.

(§ 209) Якщо людина побила дочку людини і заподіяла їй викидень, то він повинний відважити 10 сиклей срібла за її плід.

(§ 210) Якщо ця жінка померла, то повинна убити його дочку.

(§ 211) Якщо він побоями заподіяв викидень дочка мушкенума, то він повинний відважити 5 сиклей срібла.

(§ 212) Якщо ця жінка померла, то він повинний відважити міни срібла.

(§ 213) Якщо він побив рабиню людини і заподіяв їй викидень, то він повинний відважити 2 сикля срібла.

(§ 214) Якщо ця рабиня померла, то він повинний відважити 1/3 міни срібла.

(§ 215) Якщо лікар зробив людині важку операцію бронзовим ніжем і спас людини або ж він розкрив більмо (?) у людини бронзовим ніжем і спас око людині, то він може одержати 10 сиклей срібла.

(§ 216) Якщо це син мушкенума, то лікар може одержати 5 сиклей срібла.

(§ 217) Якщо це раб людини, то хазяїн раба повинний дати лікарю 2 сикля срібла.

(§ 218) Якщо лікар зробив людині важку операцію бронзовим ніжем і убив цієї людини або ж він розкрив більмо (?) у людини бронзовим ніжем і виколов око людині, то йому повинні відрубати кисть руки.

(§ 219) Якщо лікар зробив важку операцію бронзовим ніжем рабу мушкенума й убив його, то він повинний відшкодувати раба за раба.

(§ 220) Якщо він розкрив йому більмо (?) бронзовим ніжем і виколов йому око, то він повинний відважити сріблом половину його покупної ціни.

(§ 221) Якщо лікар зростив зламану кістку в людини або ж вилікував хворий суглоб, то хворий повинний заплатити лікарю 5 сиклей срібла.

(§ 222) Якщо це син мушкенума, то він повинний заплатити 3 сикля срібла.

(§ 223) Якщо це раб людини, то хазяїн раба повинний заплатити лікарю 2 сикля срібла.

(§ 224) Якщо волячий або ж ослиний лікар зробив важку операцію волові або ж ослу і спас його, то власник вола або осла повинний заплатити лікарю 1/6 сикля срібла, його найману плату.

(§ 225) Якщо він зробив важку операцію волові або ж ослу й убив його, то він повинний заплатити власнику вола або ж осла 1/4 його покупної ціни.

(§ 226) Якщо цирульник без дозволу рабовласника збрив рабський знак у чужого раба, то цьому цирульнику повинні відрубати кисть руки.

(§ 227) Якщо людина обдурила (?) цирульника, і той збрив рабський знак у чужого раба, то цієї людини повинні страчувати і повісити у воріт, а цирульник повинний заприсягтися: «Якби. я знав, я б не виголив», і він буде виправданий.

(§ 228) Якщо будівельник побудував будинок людині і завершив його, то за один cap удома домовласник повинний йому дати в подарунок 2 сикля срібла.

(§ 229) Якщо будівельник побудував людині будинок і свою роботу зробив неміцно, а будинок, що він побудував, повалився й убив хазяїна, то цей будівельник повинний бути страчений.

(§ 230) Якщо він убив сина хазяїна, то повинні убити сина цього будівельника.

(§ 231) Якщо він убив раба хазяїна, то він, будівельник, повинний віддати хазяїну раба за раба.

(§ 232) Якщо він погубив майно, то усе, що він погубив, він повинний відшкодувати і, тому що будинок, що він побудував, він не зробив міцно і той повалився, він повинний також відбудувати будинок із власних засобів.

(§ 233) Якщо будівельник побудував людині будинок і роботу свою не зміцнив, і стіна обрушилася, то цей будівельник повинний зміцнити стіну з власних засобів.

(§ 234) Якщо човняр спорудив людині судно, але свою роботу зробив ненадійно, і це судно розсохнулося (?) у тому ж році або воно мало іншу хибу, то човняр повинний це судно розібрати, а з власних засобів зробити тривке і віддати судовласнику тривке судно.

(§ 235) Якщо човняр спорудив людині судно ємністю 60 гурів , то він повинний дати тому в подарунок 2 сикля срібла.

(§ 236) Якщо людина віддала своє судно в оренду човняру, а човняр був нерадив і потопив судно або погубила, то човняр повинний відшкодувати судно судовласнику.

(§ 237) Якщо людина найняла човняра і судно і навантажила його зерном, шерстю, олією, фініками або ж будь-яким іншим вантажем, а цей човняр був нерадив і потопив судно і погубив те, що в ньому було, то човняр повинний відшкодувати судно, що він потопив, і усе, що погубив у ньому.

(§ 238) Якщо човняр потопив судно людини, а потім підняв його, то він повинний заплатити сріблом половину його покупної ціни.

(§ 239) Якщо людина найняла човняра, то він повинний йому сплачувати 6 гурів зерна в рік.

(§ 240) Якщо судно, що йде проти плину, ударило судно, що йде за течією, і потопило його, то судовласник, чиє судно було потоплено, може клятвено показати перед богом усе, що загинуло на його судні, і судно, шедшее проти плину, що потопило судно, шедшее за течією, повинно відшкодувати йому його судно і все загибле в нього.

(§ 241) Якщо людина забрала бика в заставу, то він повинний відважити 1/3 міни серебра170.

(§ 242-43) Якщо людина найняла на один рік худобину, то найману плату за робоча тварина — 4 гура зерна, а найману плату за передня тварина — 3 гура зерна він повинний дати його хазяїну.

(§ 244) Якщо людина найняла вола або осла, і лев убив його в степу, то збиток — тільки його хазяїна.

(§ 245) Якщо людина найняла вола й убила його недбалістю або побоями, то він повинний відшкодувати вола за вола хазяїну вола.

(§ 246) Якщо людина найняла вола і зламала йому ногу або ж розсік йому шийну жилу, то він повинний відшкодувати вола за вола хазяїну вола.

(§ 247) Якщо людина найняла вола і виколола йому око, то він повинний заплатити хазяїну вола половину його покупної ціни сріблом.

(§ 248) Якщо людина найняла вола і зламала йому ріг, відрізав йому хвіст або ж ушкодив йому морду (?), то він повинний заплатити сріблом 1/5 його покупної ціни.

(§ 249) Якщо людина найняла вола, і бог його уразив, і він здох, то людина, що найняла вола, може вимовити божественну клятву і він буде вільний.

(§ 250) Якщо бик при своєму ходінні по вулиці забодал людини й вбив його, то ця справа не має підстави для позову.

(§ 251) Якщо бик людини була бодлив, і його квартал зазначив йому, що той бодлив, але він не закутав йому рогу, бика свого не поплутав, і цей бик забодал і вбив сина людини, то той повинний заплатити 1/2 міни срібла.

(§ 252) Якщо це раб людини, то той повинний заплатити 1/3 міни срібла.

(§ 253) Якщо людина найняла людини для керування своїм полемо і довірив йому худоба і зобов'язала його договором опрацьовувати поле, то якщо ця людина вкрала насіння або ж фураж, а це було схоплено в його руках, йому повинні відрубати його руку.

(§ 254) Якщо він забрав насіння (?) і истощил худоба, то він повинний відшкодувати збиток зерна, що він накоїв.

(§ 255) Якщо худоба тієї людини він віддав у наем або ж украв насіння й у поле нічого не виростив, то цю людини повинні обвинуватити, і під час збору врожаю він повинний відміряти по 60 гурів зерна за кожний бур площі поля.

(§ 256) Якщо він не може сплатити своє відшкодування, то його повинні розтерзати на цьому ж поле за допомогою худоби.

(§ 257) Якщо людина найняла орача, то він повинний йому сплачувати по 8 гурів зерна в 1 рік.

(§ 258) Якщо людина найняла погонича волів, то він повинний сплачувати йому по 6 гурів зерна в 1 рік.

(§ 259) Якщо людина вкрала плуг з оброблюваного поля, то він повинний заплатити хазяїну плуга 5 сиклей срібла.

(§ 260) Якщо він украв сошник або ж борона, то він повинний заплатити 3 сикля срібла.

(§ 261) Якщо людина найняла пастуха для пасіння значної і дрібної рогатої худоби, то він повинний сплачувати йому по 8 гурів зерна в 1 рік.

…

(§ 263) Якщо він погубив вола або ж вівцю, що були йому дані, то він повинний відшкодувати їхньому власнику вола за вола, вівцю за вівцю.

(§ 264) Якщо пастух, якому була дана значна рогата худоба і вівця для пасіння, одержали усю свою найману плату, і його серце було задоволено, зменшив кількість значної рогатої худоби, зменшив кількість овець і скоротив приплід, то він повинний давати приплід і прибуток відповідно до за договором.

(§ 265) Якщо пастух, якому були дані для пасіння значна рогата худоба і вівця, був віроломним і змінив тавро і продали худобу за срібло, то його повинні обвинуватити, і він повинний відшкодувати значну рогату худобу й овець їхньому власнику в десятикратній кількості.

(§ 266) Якщо на скотарні з'явилася епідемія або ж лев побив худобу, то пастух повинний обчиститися перед богом, а падіж на скотарні повинна прийняти на себе хазяїн скотарні.

(§ 267) Якщо пастух був нерадивий, і на скотарні з'явилися короста (?), то пастух, що завдав шкоди від корости (?) на скотарні, повинна відновити поголів'я значної рогатої худоби й овець і віддати власнику їх.

(§ 268) Якщо людина найняла вола для молотьби, то його наймана плата — 20 ка зерна.

(§ 269) Якщо він найняв для молотьби осла, то його наймана плата — 10 ка зерна.

(§ 270) Якщо він найняв ягняти для молотьби, то його наймана плата — 1 ка зерна.

(§ 271) Якщо людина найняла волів, віз і її погонича, то він повинний сплачувати по 180 ка зерна за 1 день.

(§ 272) Якщо людина найняла тільки саме віз, то він повинний сплачувати по 40 ка зерна за 1 день.

(§ 273) Якщо людина найняла найманця, то від початку року до п'ятого місяця він повинний йому сплачувати по 6 шеумів срібла за один день, а від шостого місяця до кінця року він повинний сплачувати по 5 шеумів срібла за один день. (§ 274) Якщо людина найме майстра, то наймана плата його… шеумів срібла, наймана плата цегельного майстра — 5 (?) шеумів срібла, наймана плата ткача — 5 шеумів срібла, наймана плата гравера -… шеумів срібла, наймана плата… шеумів срібла, наймана плата коваля (?) -… шеумів срібла, наймана плата теслі -… шеумів срібла, наймана плата шевця -… шеумів срібла, наймана плата кошикаря -… шеумів срібла, нахмная плата будівельника -… шеумів срібла за один день oн повинний сплачувати.

(§ 275) Якщо людина найняла вітрильне (?) судно, то його наймана плата — 3 шеума срібла за один день.

(§ 276) Якщо людина найняла веслове судно, то він повинний сплачувати в якості його найманої плати 2 1/2 шеума срібла за один день.

(§ 277) Якщо людина найняла судно ємністю 60 гурів , то він повинний сплачувати в якості його найманої плати 1/6 сикля срібла за 1 день.

(§ 278) Якщо людина купила раба або рабиню, і місяць не пройшов, а на нього обрушилася епілепсія (?), то покупець може повернути його своєму продавцю й одержати срібло, що він відважив.

(§ 279) Якщо людина купила раба або рабиню, і з приводу нього пред'явлений иск174, то тільки продавець зобов'язаний відповідати по позові.

(§ 280) Якщо людина купила в чужій країні раба або рабиню іншої людини, а коли він явився у свою країну, хазяїн раба або рабиня пізнала свого раба або свою рабиню, те, якщо це раб і рабиня — діти країни, їм повинна бути надана свобода безоплатно.

(§ 281) Якщо вони — сини іншої країни, то покупець повинний сказати перед богом кількість срібла, що він відважив, а хазяїн раба або рабинь можуть віддати тамкару срібло, що той відважив, і викупити свого раба або свою рабиню.

(§ 282) Якщо раб сказав своєму пану: «Ти — не мій пан», то він повинний обвинувати його в тому, що він — його раб, а потім його пан може відрізати йому вухо. От справедливі закони, що встановив Хаммурапи, могутній цар, тим самим давший країні щире щастя і добре керування.